Створення громадських об"єднань

ПЛАН

• ВСТУП
• Розділ 1 Загальна характеристика громадських об'єднань в Україні та їх конституційно-правового статусу
• 1.1 Поняття громадської об'єднань
• 1.2 Правовий статус громадських об'єднань
• 1.3 Нормативні основи організації і діяльності громадських об'єднань в Україні
• Розділ 2 Система громадських об'єднань в Україні та їх функції
• 2.1 Правове регулювання порядку створення та діяльності громадських організацій
• 2.2 Система та класифікація громадських організацій в Україні
• 2.3 Конституційно-правовий статус окремих видів та організаційно-правових форм громадських об'єднань
• 2.4 Функції громадських об'єднань
• Розділ 3 Роль громадських організацій у формуванні соціальної політики в сучасному українському суспільстві
• 3.1 Проблеми створення, розвитку і функціонування громадських організацій в сучасному українському суспільстві
• 3.2 Напрямки вдосконалення системи забезпечення діяльності громадських організацій
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність дослідження. У зв’язку з процесом трансформації українського суспільства, громадські організації переживають новий етап становлення, поступово інституціоналізуються, складаючись в єдину структуру із специфічними правилами і механізмами функціонування. Розвиток громадських організацій в сучасних умовах можна охарактеризувати як нестійке, змінне швидкими темпами. Вони здійснюють свою суспільну діяльність, спираючись на нові орієнтири, шукають ефективніші форми взаємодії з молоддю, державною владою, ЗМІ, комерційними організаціями, а також між собою. Громадські організації роблять особливий вплив на розвиток інститутів цивільного суспільства в Україні. Громадські організації не лише є суб'єктами соціальної політики і представляють інтереси різних соціальних груп, але і здійснюють пріоритетну діяльність по реалізації «державного замовлення». В цьому випадку, організації і рухи служать одним з ефективних інструментів виховання і контролю молодого покоління. Тому на сучасному етапі трансформації вітчизняного соціуму набуває особливої значущості питання про найважливіші чинники формування і ефективності функціонування громадських організацій і їх домінуючі соціальні функції. З точки зору ефективності функціонування українських громадських організацій важливим представляється аналіз форм їх взаємодій в умовах зростаючої конкуренції за доступ до різних соціальних ресурсів в рамках національного простору.

Таким чином, актуальність дослідження створення та функціонування громадських організацій в Україні визначається безліччю чинників. Розробка практичних рекомендацій по вдосконаленню державної політики дозволить поліпшити ефективність діяльності громадських організацій і сприятиме включенню сучасного українця в процес демократизації. За даними Держкомстату України на 1 січня 2008 р. в Україні функціонувало 54 862 суспільних організацій. За останні роки наголошується зростання активності суспільних об'єднань практично у всіх областях діяльності. Проте, на тлі високої потреби в допомозі громадських організацій за рішенням найважливіших соціальних проблем, міра їх активності все ще істотно нижче, ніж міра її необхідності.

Як правило, громадські організації створюються для вирішення проблем, пов’язаних з підтримкою соціально уразливих верств населення, захистом прав і інтересів різних груп населення, освітою, організацією дозвілля, поліпшенням екології регіону і тому подібне Даний круг проблем громадські організації намагаються вирішувати в співпраці з державою і комерційними організаціями. Значення громадських організацій обумовлене наступними чинниками:

1. Яскраво вираженою соціальною спрямованістю діяльності. Громадські організації надають допомогу частині суспільства з низьким рівнем доходу, що підвищує загальний рівень добробуту членів суспільства. Крім того суспільні об'єднання надають додаткові робочі місця.

2. Масовістю. По допомогу в громадські організації звертається безліч людей. Для вирішення поставлених проблем громадські організації створюють власну інфраструктуру: засоби масової інформації, бібліотеки, учбові центри, бази даних і так далі

3. Високим інтелектуальним потенціалом організаторів і учасників.

Міра розробленості теми. Дослідження в області функціонування громадських організацій спираються на фундаментальну теоретичну і емпіричну базу. У роботах класиків соціологічної думки М. Вебера, Е. Дюркгейма, Т. Парсонса, А. де Токвіля і ін. представлений аналіз соціальних інститутів і організацій, груп інтересів і груп тиску. Проблема підвищення ролі громадських організацій стосовно країн Заходу знайшла своє віддзеркалення в роботах Е. Арато, Р. Арона, А. Лейпхарда, Ю. Хабермаса і ін. У західній соціально-психологічній традиції основи сучасних досліджень громадських організацій заклали Г. Тард і Г. Лебон. На базі розробленої ними теорії колективної поведінки в середині минулого століття сформувався впливовий напрям у вивченні громадських організацій і соціальних рухів.

Такі дослідники як Л. Фойер, С. Фріс, Е. Еріксон, А. Еткинд, Л. Гозман і Г. Г. Ділігенський акцентують увагу на особовій мотивації учасників, соціально-психологічній характеристиці учасників громадської організації. Даний підхід був продовжений теорією колективного дії (Р. Блумер, Н. Смелзер) і теорією масового суспільства (X. Арендт, В. Корнхаузер, С. Ліпсет). Прибічники культурологічної стратегії аналізу громадських організацій вважають, що в економічно розвинених країнах основними причинами тих або іншим соціальних дій є прагнення задовольнити духовні потреби (А.Турен, Д. Лапероні, Ж де Торсак, К. Мангейм).

У соціологічній науці значний вклад в розробку проблеми дослідження діяльності громадських організацій був зроблений ще в радянський період. Серйозне значення для аналізу досліджуваного феномену мають роботи: В. В. Костюшева, Р. Ільінського, В. Воронкова і інших дослідників, присвячені специфіці рухів кінця 80-х — початки 90-х рр. Дослідження демократичних рухів в контексті політичних і соціальних трансформацій в СРСР в 1990;х — 2000;х рр. були продовжені такими ученими як Л. Гордон, Е. Клопів, В Пастухів, які в своїх роботах аналізують стан і механізми формування ідеології організацій громадських рухів. Серед робіт, що розглядають проблеми інституціоналізації соціальних суб'єктів в сучасній Україні, можна виділити праці Новічкової Р. В, Лойко Л. В., Гаєвой Н.П., Колодія А.В., Додіной Е.Е. Дослідженням актуальних проблем становлення цивільного суспільства в сучасній Україні і ефективного функціонування його основних інститутів, у тому числі громадських об'єднань, присвячені праці Оніщенко О.С., Скріпнюк О. В, Максименко О. М. Таким чином, аналіз наукової літератури дозволяє зробити вивід про недостатню розробленість досліджень діяльності і ефективного функціонування громадських організацій. В даний час зростає необхідність комплексного аналізу даного питання. Необхідність вивчення громадських організацій послужила основоположним чинником, що вплинув на вибір теми дипломного проекту, його цілей і завдань.

Об'єктом дослідження є громадські організації.

Предмет дослідження є процес створення і умови діяльності сучасних громадських організацій в Україні.

Мета роботи: виявити шляхи оптимізації процесу створення та ефективності громадських організацій України в умовах українського соціуму, що трансформується. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних дослідницьких завдань:

1. Виявити особливості соціологічного підходу до аналізу сучасних громадських організацій.

2. Розкрити тенденції формування і розвитку сучасних громадських організацій, їх відмітних біс.

3. Обґрунтувати основні критерії ефективності діяльності громадських організацій в умовах сучасної України.

4. Визначити дороги оптимізації ефективної діяльності громадських організацій в Україні.

Теоретико-методологічні основи дослідження. Методологічною основою дипломної роботи виступили принципи структурно-функціонального підходу, що дозволяють визначити місце громадських організацій в структурі цивільного суспільства і їх роль в соціальній політиці. У роботі також використані загальнонаукові методи, порівняльно-історичний метод. Теоретичною базою дослідження є теорія структурації Е. Гідденса, концепція соціального конструювання реальності П. Бергера і Т. Лукмана. Принципово важливим є розуміння місця громадських організацій в структурі вітчизняного соціуму, обґрунтоване в роботах Т.А. Лугиніной і О.А. Батьківщиною. Емпіричною базою дипломного дослідження виступили:

1) статистичні дані;

2) нормативно-правова база України, в тому числі закон України «Про об'єднаннях громадян»;

3) результати соціологічних досліджень про діяльність громадських організацій в Україні;

4) матеріали ЗМІ;

5) програми і статути громадських організацій і рухів. Науково-теоретична і практична значущість роботи.

Результати даного дослідження можуть бути використані органами державної влади при підготовці управлінських рішень, виробленні соціальної політики органами державної влади, а також органами місцевого самоврядності. Окремі рекомендації і виводи можуть послужити основою по підвищенню ефективності роботи громадських організацій, в їх взаємодії з різними соціальними суб'єктами і між собою.

Розділ 1 Загальна характеристика громадських об'єднань в Україні та їх конституційно-правового статусу

1.1 Поняття громадської об'єднань

Право громадян на свободу передбачено в Загальній декларації прав людини й гарантовано Конституцію та законодавством України.

Стаття 36 Конституції України закріплює право громадян України на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. При цьому ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

Форми суспільної активності громадян виражено в діяльності їх різних об'єднань, тому поняття «об'єднання громадян» є узагальнюючим, що відбиває різноманітність цих форм у реальному житті суспільства.

Діяльність об'єднань громадян носить найрізноманітніший характер, її може бути спрямовано на участь у розробленні державної політики, розвиток науки, культури, відродження духовних цінностей, розв’язання конкретних соціальних проблем окремих категорій і груп громадян, здійснення благодійної діяльності, охорону навколишнього природного середовища, обумовлено спільністю професійних та інших інтересів громадян тощо.

Одним із критеріїв класифікації об'єднань громадян може слугувати мета їх діяльності. Так, у Законі України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р. наведено чітке визначення різновидів об'єднань громадян — політичних партій і громадських організацій. У свою чергу згідно із Законом України «Про політичні партії в Україні» політичною партією визнається зареєстроване відповідно до закону добровільне об'єднання громадян — прихильників відповідної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, яка має за мету сприяння формуванню и вираженню політичної волі громадян, участі у виборах та інших політичних заходах.

На відміну від політичної партії, громадською організацією е об'єднання громадян, створене для задоволення й захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, національно-культурних, спортивних та інших інтересів.

Найповнішу характеристику об'єднань громадян дозволяє дати їх класифікація за організаційно-правовими властивостями, згідно з якими виділяють:

· масові об'єднання громадян (політичні партії, творчі спілки, релігійні організації, добровільні товариства, професійні спілки тощо);

· органи громадської самодіяльності (народні дружини по охороні громадського порядку);

· органи громадського самоврядування (ради й колективи мікрорайонів, домові, вуличні комітети та ін.).

Об'єднання громадян можуть класифікуватися і за масштабами діяльності. Згідно з цим критерієм можна виділити об'єднання громадян, які діють у масштабах усієї держави, масштабах окремих адміністративно-територіальних одиниць та їх частин, а також об'єднання громадян, діяльність яких носить міжнародний характер і поширюється на територію не тільки України, а й інших держав. При цьому політичні партії діють тільки в державному масштабі. Масштаб діяльності органів громадської самодіяльності та органів громадського самоврядування обмежений кордонами конкретних адміністративно-територіальних одиниць.

Об'єднанням громадян притаманні ознаки, що відрізняють їх від державних організацій. При цьому можна виділити загальні ознаки, характерні для всіх об'єднань громадян, а також окремі специфічні ознаки, властиві тим чи іншим об'єднанням громадян.

До загальних ознак слід віднести:

1) добровільність об'єднання. Це відображено в добровільності вступу та виходу з об'єднання громадян, методах роботи, сутністю яких є досягнення певної мети внутрішньо-організаційними методами, особливих формах примусу, з яких найвищою є виключення із членів об'єднання громадян;

2) організаційні заходи, якими в діяльності об'єднань громадян виступають самоврядування та саморегуляція;

3) відсутність у об'єднань громадян внаслідок їх природи державно-владних повноважень (за винятком випадків, коли держава делегує окремі повноваження такого роду й закріплює їх законодавчо, наприклад, закріплення за громадськими інспекторами охорони природи права складати протоколи про адміністративне правопорушення).

Окремими ознаками, притаманними окремим об'єднанням громадян, є:

1) членство в об'єднанні та відносини членства, що випливають звідси;

2) обов’язковість участі членів об'єднання громадян у його роботі та створенні матеріальної бази об'єднання шляхом внесення членських внесків;

3) наявність статуту об'єднання громадян. У діяльності об'єднань громадян здебільшого відсутні комерційні цілі або одержання прибутку. Виняток становить лише діяльність кооперативних організацій. Крім того, допускається господарська або інша комерційна діяльність об'єднань громадян для виконання їх статутних завдань і цілей.

Взаємовідносини держави та об'єднань громадян носять виключно правовий характер. Це проявляється в законодавчому закріпленні правового статусу об'єднань громадян низкою нормативно-правових актів. Основними серед них є Закон України «Про об'єднання громадян», а також закони України «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про професійні спілки, їх права та гаранта діяльності». Діяльність деяких об'єднань громадян, у тому числі кооперативних організацій, комерційних фондів, органів громадської самодіяльності, регулюють відповідні законодавчі акти.

1.2 Правовий статус громадських об'єднань

Громадські організації під час створення та діяльності детермінуються як специфічний суб'єкт правовідносин — юридична особа. Відповідно до статті 26 ЦК України юридична особа має цивільну правоздатність у відповідності з установленими цілями її діяльності.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту чи положення, а у випадках, коли вона повинна діяти на підставі загального положення про організацію даного виду, — з моменту видання компетентним органом постанови про ії утворення. Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає з моменту реєстрації.

Юридичні особи мають спеціальну правоздатність, на відміну від громадян, що мають загальну правоздатність. Під спеціальною правоздатністю розуміється наявність у юридичної особи таких прав і обов’язків, що відповідають цілям і задачам її діяльності. Права й обов’язки юридичних осіб передбачаються в установчих документах. Однак перелік цих прав не завжди є вичерпним. У юридичних осіб можуть виникати й інші права й обов’язки, що прямо не передбачені установчими документами, але за умови, що вони не суперечать цілям і задачам даної юридичної особи.

Угоди, здійснені юридичною особою в протиріччя з установленими цілями її діяльності, визнаються недійсними. (Ст. 50 ЦК).

Правоздатність більшості юридичних осіб (господарські товариства, ЖБК та ін.) виникає з моменту реєстрації. Державні організації, що діють на підставі загального положення про організацію даного виду, здобувають правоздатність з моменту видання компетентним органом постанови про їхнє утворення.

Правоздатність юридичної особи припиняється з моменту виключення ії з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Відповідно до статті 29 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов’язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом чи статутом (положенням).

Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається ії статутом (положенням).

Одночасно з правоздатністю в юридичної особи виникає дієздатність. Виникнення дієздатності означає, що юридична особа своїми діями може здобувати, створювати і здійснювати цивільні права й обов’язки. Дієздатність юридичної особи, як і правоздатність, носить спеціальний характер, тобто вона може робити лише такі дії, що відповідають цілям і задачам діяльності.

Дієздатність юридичної особи здійснюється її органами. Органи юридичної особи можуть бути одноособовими (наприклад, директор) і колегіальними (наприклад, правління). Крім того, юридична особа може одночасно мати як один орган (директор, правління й ін.), так і декілька (правління і голова правління), при цьому вони можуть бути одноособовими, і колегіальними.

Дії органів юридичної особи розглядаються як дії самої юридичної особи. Вони здійснюються органами без довіреності і створюють права й обов’язки безпосередньо для юридичної особи.

Права й обов’язки для юридичної особи можуть здобувати його представники, що діють на підставі довіреності, виданої органами юридичної особи. Компетенція органів юридичної особи визначається законодавством і установчими документами, відповідно до яких діють ці юридичні особи.

Органи можуть призначатися, якщо в юридичної особи єдиний засновник, а також обиратися, якщо учасників (засновників) декілька. Порядок призначення чи обрання органів юридичної особи визначається їхніми установчими документами.

Цивільні права та обов’язки юридичних осіб виникають з різних підстав, насамперед з угод (договорів). Так, у п. 1 ст. 21 Закону України «Про підприємства в Україні» зазначається, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями та громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні змісту зобов’язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству.

Майнові права та обов’язки юридичної особи можуть виникати з односторонніх угод (заповіту, оголошення конкурсу тощо), а також із неправомірних дій (заподіяння шкоди,

придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав тощо).

Для виконання поставлених завдань об'єднання громадян формують свою власну матеріальну базу, тобто можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення статутної діяльності. Право власності цих об'єднань виникає шляхом передачі їм майна засновниками, членами (учасниками) або державою, внаслідок сплати членами об'єднання вступних та членських внесків, пожертвувань громадян та організацій тощо. З метою виконання статутних завдань і цілей зареєстровані об'єднання можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ та організацій із статусом юридичної особи, заснування підприємств у порядку, встановленому законодавством. Політичні партії, створювані ними установи та організації не мають права засновувати підприємства, крім засобів масової інформації, і займатися господарською та іншою діяльністю, за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою, проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших громадсько-політичних заходів. Кошти і майно, придбані в результаті господарської та комерційної діяльності госпрозрахункових установ та підприємств, створених громадськими організаціями, також стають власністю цих організацій.

Загальні положення про власність громадських організацій містяться у ст. 8 Закону України «Про власність», Законі України «Про об'єднання громадян» та спеціальних нормативних актах, що регулюють окремі види діяльності громадських організацій.

Громадські організації (у тому числі благодійні й інші фонди) відповідно до ст. 21 Закону України «Про об'єднання громадян» можуть мати у власності кошти та інше майно, передане їм засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, установами та організаціями, а також майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Майно громадських організацій на відміну від кооперативів призначене для здійснення невиробничої діяльності, спрямованої на задоволення соціальних потреб членів громадських організацій. Господарська діяльність громадських організацій допускається лише тоді, коли вона безпосередньо випливає із статутних завдань і має підпорядкований щодо цих завдань характер. Тому власність громадських організацій у цілому відображає похідні, вторинні економічні відносини у привласненні частини сукупного суспільного продукту, яка безпосередньо не пов’язана із задоволенням найперших життєвих потреб людини. За цих обставин правове регулювання відносин власності громадських організацій суттєво відрізняється регулювання кооперативної власності.

Основними джерелами утворення власності громадських організацій є вступні й членські внески, добровільні внески державних, кооперативних та інших громадських організацій.

Громадські організації також мають право на майно та кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності створених ними госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств. Поряд з цим право власності громадських організацій виникає не тільки за наявності названих юридичних фактів, а й внаслідок загальних підстав виникнення права власності, зокрема при укладенні цивільних угод, при спадкуванні тощо.

Суб'єктом права власності громадських організацій виступає сама громадська організація. У науці цивільного права деякий час домінувала думка про багато суб'єктність права власності громадських організацій, відповідно до якої це право водночас належить кільком суб'єктам. Так, профспілки є багато ланковою системою, яка складається з багатьох організацій різних рівнів, що мають права юридичної особи. Виходячи з концепції багато суб'єктності, можна сказати, що право власності належить всім юридичним особам цієї громадської організації: галузевим профспілкам, усім профспілковим організаціям. Щодо спілок добровільних товариств висловлювалася думка про те, що суб'єктом права власності виступає як сама спілка, так і об'єднанні нею громадські організації. Багато суб'єктність права власності громадських організацій не була сприйнята наукою і практикою. На зміну їй прийшла концепція про єдність суб'єкта права власності громадських організацій.

Якщо організація утворює багатоланкову систему, де первинні ланки (юридичні особи) об'єднуються з ланками (також юридичними особами) вищих рівнів, то суб'єктом права власності на майно таких організацій визнається громадська організація як ціле (спілка композиторів, дитячий фонд тощо), а не окремі її ланки (первинні, обласні, республіканські), хоч вони й наділені правами юридичної особи. Чи немає тут суперечності? Названі ланки громадських організацій, визнані юридичними особами і суб'єктами цивільно-правових відносин, мають майно (відокремлене від майна інших організацій), яким вони можуть володіти, користуватися, розпоряджатися у межах, визначених статутом. Але наявність вказаних правомочностей не означає, що їм належить право власності на це майно. Власником цього майна у цілому є громадська організація як система у складі всіх своїх підрозділів, які мають лише право оперативного управління або право повного господарського відання з приводу наданого їм майна.

Якщо громадська організація є одноланковою, тобто єдиною юридичною особою, а не системою юридичних осіб, то саме вона й буде суб'єктом права власності (наприклад, каса взаємодопомоги, радіоклуб тощо).

Об'єктом права власності громадських організацій виступає майно, необхідне для здійснення статутних завдань організації, споруди з відповідним устаткуванням, санаторії, будинки відпочинку, клуби, будинки культури, стадіони, піонерські табори, культурно-освітні фонди, інше майно.

Відповідно до характеру діяльності громадської організації об'єктом її власності можуть бути підприємства.

Одним з різновидів об'єктів права власності громадських організацій виступають майнові фонди цих організацій. У статутах або відповідних положеннях, як правило, не здійснюється диференціація майна за фондами. Але специфіка правового режиму окремих видів майна громадських організацій дає змогу провести узагальнену його класифікацію, поділивши його на грошові кошти і майно у натурально-речовому визначенні.

У юридичній літературі немає єдиного погляду щодо класифікації об'єктів права власності громадських організацій. Є думка, що об'єкти права власності поділяються на основні виробничі фонди, основні фонди невиробничого призначення, оборотні фонди. Критерієм для такої класифікації стало цільове призначення і використання об'єктів.

Але більш резонною є концепція Ю. К. Толстого, який, зважаючи на те, що громадські організації, як правило, не займаються господарською діяльністю, визначив, що їхнє майно поділяється не на основні і оборотні засоби, а на основні засоби та інші матеріальні цінності. Так, відповідно до Положення про порядок проведення інвентаризації в профспілкових організаціях і підвідомчих їм установах до основних засобів належать споруди, устаткування, культурний, спортивний, господарський інвентар, книги у бібліотеках, майно та інвентар піонерських таборів тощо; до інших матеріальних цінностей — бланки членських квитків, господарські, будівельні матеріали, паливо, малоцінний і швидкозношуваний інвентар, спецодяг, а також інші матеріали, які перебувають на складах або у дорозі.

Щодо грошових коштів, то це окрема група об'єктів, і розподіляються, вони за цільовим призначенням (адміністративно-господарські витрати, капітальний ремонт, матеріальна допомога членам організації). Культурно-освітні фонди посідають особливе місце серед майна громадських організацій, зважаючи на їхнє особливе значення у діяльності громадських організацій.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про об'єднання громадян» об'єднання громадян (громадські організації, політичні партії) з метою виконання статутних завдань і цілей можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статусом юридичної особи, заснування підприємств в порядку, встановленому законодавством.

Об'єднання громадян, створені ними установи та організації зобов’язані вести оперативний та бухгалтерський облік, статистичну звітність, зареєструватись в органах державної податкової інспекції та вносити до бюджету платежі у порядку і розмірах, передбачених законодавством.

Джерелами формування об'єктів власності громадських об'єднань є вступні і членські внески, якщо їх сплата передбачена статутами, добровільні внески і пожертвування, надходження від проведення передбачених статутом лекцій, виставок, спортивних та інших заходів, лотерей, доходів від виробничої, господарської, видавничої діяльності, інші надходження, не заборонені законом.

Відповідно до статті 22 Закону «Про об'єднання громадян» про обмеження щодо одержання коштів та іншого майна політичними партіями, їх установами та організаціями.

Зміст суб'єктивного права власності громадських організацій полягає у тому, що профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їхніх статутів (положень).

Право власності об'єднань громадян (громадських організацій, фондів, політичних партій) реалізують їх вищі статутні органи управління (загальні збори, конференції, з'їзди тощо) у порядку, передбаченому законодавством України та статутними документами. Деякі функції щодо господарського управління майном може бути покладено вищими статутними органами управління на створювані ними органи, місцеві осередки або передано спілкам об'єднань громадян (ст. 23 Закону України «Про об'єднання громадян»).

Високий ступінь усуспільнення майна більшості громадських організацій означає здійснення ними права власності шляхом закріплення майна на праві оперативного управління (якщо йдеться про підприємства, які здійснюють господарську діяльність, то на праві повного господарського відання) за окремими ланками відповідної громадської організації (наприклад, галузевими профспілками, обласними, міськими комітетами тощо).

Порядок здійснення окремими ланками громадських організацій права на закріплене за ними майно визначається не лише статутами, а й іншими спеціальними актами, що затверджуються вищими органами відповідної громадської організації.

Відповідно до рішення Спілки наукових та інженерних товариств створювані нею госпрозрахункові центри науково-технічних послуг, а також інші госпрозрахункові формування визнаються суб'єктами права повного господарського відання щодо майна, наданого їм громадською організацією або одержаного внаслідок виробничо-господарської діяльності. Власником майна центрів залишається громадська організація, що утворила його.

Щодо майна профспілкових організацій, то джерела, порядок формування і використання коштів профспілкового бюджету визначаються статутами профспілок.

Фінансову діяльність профспілок, що здійснюється відповідно до їхніх статутів, за винятком комерційної діяльності, держава не контролює.

Джерела доходів підприємств і організацій, що належать профспілкам, розміри одержаних ними коштів і сплату податків контролюють державні фінансові органи та податкові інспекції.

Межі здійснення права оперативного управління або повного господарського відання конкретних громадських організацій залежать від правового режиму майнових фондів цих організацій і визначаються як їхніми статутними цілями, так і призначенням майна.

Загалом правовий режим майна, закріпленого за установами і підприємствами відповідних громадських організацій, підпорядковується правилам, встановленим законодавством України щодо державних підприємств і державних установ.

Кошти та інше майно об'єднань громадян, у тому числі тих, що ліквідуються, не можуть перерозподілятись між їх членами і використовуються для виконання статутних завдань або на благодійні цілі, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за рішенням суду спрямовуються в доход держави (ст. 21 Закону України «Про об'єднання громадян»).

Нині особливий правовий режим встановлено щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, Так, Постановою Верховної Ради України «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» від 10 квітня 1992 р. було передбачено здійснити тимчасово (до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР) передачу майна та фінансових ресурсів розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні цих організацій, Фонду державного майна України.

У зв’язку з невизначеністю в законодавчому порядку правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Верховна Рада України Постановою «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» від 4 лютого 1994 р. встановила, що тимчасово (до законодавчого визначення суб'єктів права власності зазначеного майна) воно є загальнодержавною власністю. За Фондом державного майна України було закріплено право розпоряджатися майном загальносоюзних громадських організацій у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів).

В листопаді 1996 р. Верховна Рада України доручила Фонду державного майна України разом з відповідними громадськими організаціями України до 1 січня 1997 р. провести інвентаризацію майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР станом на 24 серпня 1991 р. і подати Верховній Раді України перелік суб'єктів, у віданні яких перебуває це майно.

Цією ж постановою передбачена підготовка проекту Закону України про власність на майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР.

У зміст цивільної правоздатності юридичної особи входить також здатність її мати особисті немайнові права та обов’язки. До них належать права на найменування, виробничу марку, знаки для товарів і послуг, право на честь, гідність і ділову репутацію та ін.

Юридична особа має своє найменування (ч. 1 ст. 27 ЦК України). Воно присвоюється організації в момент її створення і виступає засобом індивідуалізації цього утворення у цивільному обороті, бо має містити реквізити які дають змогу відрізняти її від інших юридичних осіб. Найменування юридичної особи визначається в установчих та інших її документах.

1.3 Нормативні основи організації і діяльності

громадських об'єднань в Україні

Становлення громадянського суспільства в Україні проходить під гаслом свободи слова. На цій ниві народжуються різноманітні громадські об'єднання, починаючи від стихійних об'єднань (наприклад, рухів) та закінчуючи вступом та співучастю громадян України в міжнародних громадських організаціях та створенням політичних партій. Це різнобарв'я громадських об'єднань припускає наявність різноманітних законодавчих актів, які б регулювали діяльність кожної групи об'єднань та сприяли уникненню непорозумінь між представниками громадянського суспільства та державою.

В Україні вже існує великий масив досліджень з проблем громадянського суспільства та громадських організацій. Наприклад, В. Малиновський розглядає діяльність громадськості та її об`єднання через призму апарату державного управління, В. Барков та Т. Розова — з політичної та філософської точок зору, О. Пищуліна — з соціологічної. М. Каліниченко громадські об`єднання вивчає у контексті кратології громадянського суспільства. І. Усенко розглядає історію українського законодавства стосовно молодіжних громадських організацій. Є. Булатов, Л. Князькова, В. Шкарлупа концентрують увагу на юридичному та політичному аспектах громадських об`єднань.

Але вивчення громадських об'єднань, як феномену громадянського суспільства, є недостатнім. Не ретельно розглянута законодавча база України, яка регулює діяльність цих організацій.

У незалежній Україні з кожним роком діяльність громадянського суспільства стає все більш помітною. Громадяни відстоюють як свої приватні інтереси, так і інтереси певного прошарку населення. Як кажуть один у полі не воїн, тому заради досягнення спільної мети громадяни об`єднують свої зусилля у громадських організаціях, діяльність яких регулюється:

· Конституцією України від 28 червня 1996 р.;

· Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.91 № 987−12;

· Законом України «Про об`єднання громадян» від 16.06.92 № 2460-ХII;

· Законом України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16.09.97 № 531/97-ВР;

· Законом України «Про професійних творчих працівників і творчі спілки» від 07.10.97 № 554/97-ВР;

· Законом України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 01.12.98 № 281−14.

Громадяни та їх добровільні об`єднання, котрі мають з державою рівні правові стосунки, повинні бути захищені законом від прямого втручання і довільної регламентації з боку державної влади. Це певний механізм неформального соціального партнерства, який робить можливим здійснення і баланс існуючих інтересів у суспільстві. Отже, з одного боку, громадянське суспільство потребує існування правової держави як своєї передумови, а, з іншого, — існування розвинутого, стабільного громадянського суспільства уможливлює створення правової держави.

У Конституції України (ст. 36) сказано: «Громадяни України мають право на свободу об`єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадянського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об`єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

Усі об`єднання громадян рівні перед законом".

16 червня 1992 р. був прийнятий Закон «Про об`єднання громадян». Це був крок вперед у створенні законодавчої бази для діяльності громадських об'єднань, показником становлення демократії та громадянського суспільства. Під час прийняття цього закону Україна ще не мала досвіду створення та функціонування демократичних інститутів, громадянського суспільства. Більш детально діяльність громадських об`єднань та недержавних громадських організацій прописана в інших законодавчих актах України: «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про благодійництво та благодійні організації», «Про професійних творчих працівників і творчі спілки», «Про молодіжні та дитячі громадські організації».

Але й досі залишилось багато недоліків, недостатньо чітко прописаних понять, нез`ясований принцип оподаткування діяльності організацій, система реєстрації громадських об'єднань залишає бажати на краще.

Важливий момент у створенні громадських об'єднань є реєстрація організації. На цьому етапі необхідно чітко усвідомлювати заради чого створюється об'єднання, головні принципи діяльності, за рахунок яких коштів буде існувати майбутня організація. Це кропіткий та відповідальний процес необхідно зібрати багато документів та пройти багато інстанцій.

Дуже цікаве питання фінансування діяльності громадських об`єднань. В Законі України «Про об`єднання громадян» (ст. 21) говориться, що об`єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвувань громадян, підприємств, установ та організацій, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Нині популярною є система грантів від закордонних донорів. Але це не безкінечна підтримка, тому громадські організації повинні будуть за рахунок внутрішніх джерел продовжувати забезпечення своєї діяльності.

12 грудня 2006 р. представники Партії регіонів подали на розгляд парламенту проект закону «Про міжнародну технічну допомогу», прийнятоим за основу вiд 03.04.2007, яким передбачено введення державного контролю за надходженням в Україну грантових коштів. Це буде робитися шляхом обов`язкової реєстрації цих коштів. Така схема може привести до прямого втручання держави в діяльність недержавних громадських організацій та політику грантодавця.

Просту схему використовують у багатьох країнах Заходу та у Штатах. Сплачуючи податок на прибуток, донори як фізичні, так і юридичні особи, фінансують діяльність неприбуткових організацій, надаючи останнім кошти, подарунки, обладнання, цінні папери та права власності на нерухоме майно. За це донор отримує пільги при сплаті податку на прибуток, податку на збільшення ринкової вартості капіталу, податку на дарування та федерального податку на нерухомість.

Державна політика в Україні не створює стимулів юридичним та фізичним особам для підтримки громадських організацій. Сама держава не забезпечує достатньої фінансової підтримки, надання коштів громадським організаціям здійснюється не прозоро. Наявні недоліки у середньота довгостроковому фінансуванні. Відсутня практика отримання державою послуг від громадських організацій, хоча такий шлях набагато дешевший та корисніший для держави.

Таким чином, можна зробити висновок, що законодавча база, яка регулює діяльність об`єднань громадян ще потребує вдосконалення. Болючим питанням залишається фінансова підтримка. Необхідним є створення системи єдиного вікна для спрощення системи реєстрації. Ця система вже діє для реєстрації підприємств і тому для реєстрації бізнесу витрачається 5 днів, а громадських об'єднань від одного місяця та більше.

Можливо, на сьогоднішній день це не найгостріше питання, але без сильного третього сектора не можливо побудувати демократичне суспільство. Міцна держава — це не тільки міць державної влади, це ще й розвинутий «третій сектор», багатоманітність громадських організацій, які захищають різни верстви населення. Україна, яка бажає вступити до Європейського Союзу, повинна підтримувати громадянське суспільство, створювати усі умови для його швидкого розвитку у демократичній країні із стійкою законодавчою базою.

Розділ 2 Система громадських об'єднань в Україні та їх функції

2.1 Правове регулювання порядку створення та діяльності громадських організацій

Порядок створення, реєстрації (легалізації) і діяльності громадських організацій визначають відповідні акти законодавства України [19, 127]:

1. Закон України від 16 червня 1992 року № 2460-ХІІ «Про об'єднаннях громадян» [3], із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 11 листопада 1993 року N 3582-ii, від 18 листопада 1997 року N 642/97-ВР, від 13 травня 1999 року N 655-xiv, від 21 грудня 2000 року N 2171-iii, від 11 липня 2001 року N 2651-iii, від 3 квітня 2003 року N 662-iv, від 15 травня 2003 N 762-iv, від 4 лютого 2005 року N 2424-iv, від 8 вересня 2005 року N 2852-iv, від 9 лютого 2006 року.

2. Закон України від 1 грудня 1998 року № 281-ХІv «Про молодіжні і дитячі громадські організації» із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 19 жовтня 2006 року № 271-v. 3.

3 Постанова Кабінету Міністрів України від 26 лютого в 1993 р. N 140 «Про затвердження Положення про порядок легалізації об'єднань громадян» із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року N 280, від 16 жовтня 1998 року N 1640, від 13 липня 2001 року N 840, від 18 серпня 2005 року N 769, від 18 січня 2006 року N 25.

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 лютого в 1993 р. N 143 «Про порядок проведення і розміри збору за реєстрацію об'єднань громадян» із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1994 року N 113, від 8 червня 1996 року N 621, від 7 березня 1998 року N 283, від 13 липня 2001 року N 840, від 18 серпня 2005 року N 769, від 31 травня 2006 року № 768.

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 лютого в 1993 р. N 144 «Про порядок реєстрації символіки об'єднань громадян» із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1994 року N 113, від 8 червня 1996 року N 621, від 7 березня 1998 року N 283.

6. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 лютого в 1993 р. N145 «Про порядок реєстрації філій, відділень представництв і інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав в Україні» із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1994 року N 113, від 7 березня 1998 року N 283, від 27 грудня 2001 року N 1758.

7. Порядок реєстрації громадських організацій Згідно із статтею 15 Закону України «Про об'єднаннях громадян» і пункту 3 «Положення про порядок легалізації об'єднань громадян», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 140, реєструючому органу подається заява встановленого зразка, підписана не менше чим трьома засновниками об'єднання громадян або їх уповноваженими представниками. Їх підписи мають бути засвідчені в установленому порядку. До заяви додаються [19, 128]:

1) статут (положення) в двох екземплярах. Статут повинен містити:

· назва об'єднання громадян (повне, а також скорочене) його статус і юридична адреса

· мета і завдання об'єднання громадян;

· умови і порядок прийому в члени об'єднання громадян, вибуття з нього;

· права і обов’язки членів (учасників) об'єднання;

· порядок освіти і діяльності статутних органів об'єднання, місцевих осередків і їх повноваження;

· джерела вступу і порядок використання засобів і іншого майна об'єднання, порядок звітності, контролю, здійснення господарської і іншої комерційної діяльності, необхідної для виконання статутних завдань;

· порядок внесення змін і доповнень в статутній документ об'єднання;

· порядок припинення діяльності об'єднання і вирішення майнових питань, пов’язаних з його ліквідацією.

У статутному документі можуть бути передбачені інші положення, які стосуються особливостей створення і діяльності об'єднання громадян, зокрема, потрібно враховувати вимоги [19, 130]:

· статті 3 Закони України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичний осіб — підприємців», згідно якої об'єднання громадян отримують статус юридичної особи лише з моменту їх державної реєстрації в порядку, встановленому Законом;

· частини шостої статті 15 Закону України «Про об'єднанні громадян» і частині третьої статті 4 Закони України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичний осіб — підприємців», якими встановлено, що зміни в засновницькі документи юридичної особи підлягають обов’язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін в записі Єдиного державного реєстру;

2) протокол засновницького з'їзду (конференції) або загальних зборів, які прийняли статут з вказівкою рішення про установу громадської організації і затвердження статуту (положення), вирішення про вибори керівних і контролюючих органів;

3) інформація про склад керівництва центральних статутних органів (з вказівкою прізвищу, імені, по батькові, роки народження, місця постійного мешкання, посади (заняття), місця роботи);

4) дані про наявність місцевих осередків, підтверджені протоколами конференцій (зборів);

5) документ про сплату реєстраційного збору.

6) відомості про засновників об'єднання громадян або союзів об'єднань громадян (для громадян — з вказівкою прізвищу, імені, по батькові, роки народження, місця постійного мешкання; для союзів об'єднань громадян — назви об'єднання, місцезнаходження найвищих статутних органів, а також копії документа про легалізацію);

7) документ, який підтверджує місцезнаходження об'єднання громадян (гарантійне лист власника приміщення, договір оренди і тому подібне).

В разі надання під юридичну адресу займаної квартири подаються довідка про склад сім'ї і заяви повнолітніх членів сім'ї про свою згоду. Міжнародна громадська організація додатково подає документи, які підтверджують поширення її діяльності на території хоч би одного іншої держави (доручення, зобов’язання, протоколи, документи про легалізацію і тому подібне).

Союз об'єднань громадян додатково подає вирішення центральних статутних органів об'єднань громадян про їх вступ до союзу.

Реєстрація змін в статутні документи громадської організації. Згідно із статтею 15 Закону України «Про об'єднаннях громадян» зміни в статутних документах зареєстрованих об'єднань громадян підлягають обов’язковій реєстрації. Для реєстрації змін, які вносяться до статутних документів об'єднання громадян, органу реєстрації подаються:

· заява про реєстрацію вказаних змін підписана уповноваженим представником;

· протокол з'їзду (конференції) або загальних зборів з рішенням про внесення змін до статуту (положення);

· статут (положення) в двох екземплярах з внесеними змінами;

· оригінали свідоцтва про реєстрацію об'єднання громадян і його статуту (положення).

Для підтвердження дотримання положень статуту в частині скликання найвищого керівного органу громадської організації для реєстрації змін в статутні документи додатково подаються матеріали які підтверджують правомочність зборів (з'їзду, конференції). В разі внесення до статутних документів змін, пов’язаних із зміною місцезнаходження об'єднання громадян, додатково подаються документи, які підтверджують місцезнаходження такого об'єднання.

Порядок реєстрації філій, відділень, представництв і інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав [19, 145]. Порядок реєстрації філій, відділень, представництв і інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав в Україні регулюється Положенням, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 145 із змінами і доповненнями. Реєстрація філій, відділень, представництв і інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав в Україні здійснюється Міністерством юстиції.

Для реєстрації структурного вічка, окрім представництва представники громадської організації зарубіжної держави подають заяву в Мін'юст.

До заяви додаються [19, 145]:

1) документ, який підтверджує легалізацію громадської організації зарубіжної держави;

2) статут (положення) громадської організації зарубіжної держави;

3) вирішення про створення структурного осередку;

4) статут (положення) структурного осередку;

5) відомості про склад керівництва найвищих статутних органів структурного осередку (з вказівкою прізвищу, імені, по батькові, року народження, місця постійного мешкання, посади (заняття), номера телефону);

6) документ про сплату реєстраційного збору.

Термін розгляду заяви Заява про реєстрацію структурного осередку за наявності всіх необхідних документів розглядається в двомісячний термін. У необхідних випадках Мін'юст проводить перевірку відомостей, які містяться в представлених документах.

При розгляді питання про реєстрацію структурної ланки можуть бути присутніми представники суспільної організації зарубіжної держави.

Якщо статутні документи структурного осередку або інші документи, представлені на реєстрацію, протиречать законодавству України, Мін'юст приймає рішення про відмову в реєстрації структурного осередку. Рішення про відмову в реєстрації структурного осередку в 10-денний термін присилається заявникові. Збір за реєстрацію Збір за реєстрацію структурних осередків громадських організацій зарубіжних держав в Україні встановлений у розмірі 500 доларів США (за наявності ліцензії Національного банку) або еквівалент цієї суми у валюті України по курсу Національного банку на час сплати.

За реєстрацію структурних осередків громадських організацій інвалідів розмір реєстраційного збору знижується на 50 відсотків.