Закрытые міста

Закрытые города

Архипелаг «ЗАТЕ «

В відповідність з Законом Російської Федерації про закритих адміністративно-територіальних утвореннях (ЗАТЕ), що у 1992 р., до цієї категорії було віднесено 47 поселень, що налічували загалом близько 1,5 млн. жителів. 10 їх перебувають у віданні Мінатому (колишнього Міністерства середнього машинобудування) і 37-в віданні Міноборони РФ. Тоді ж, 1992 року, було створено Асоціація закритих адміністративно-територіальних объединений.

Распоряжением Уряди РФ від 4.01.1994 р. як офіційних географічних найменувань було закріплено 19 міст і 18 селищ «у складі ЗАТЕ. Розпорядженням «відкривалися «їм імена, а й даних по чисельності їх населення, колись хіба що «размазывавшегося «по території РФ. Ці дані були вперше оприлюднено щорічному довіднику Держкомстату Росії^ Проте за їх порівнянні до закону 1992 р. можна знайти «недостача «принаймні десятка ЗАТО.

Большинство з цих «відкритих «поселень — супутники великих міських центрів — Москви, Єкатеринбурга, Челябінська, Красноярська, Томська, Владивостока, Пензи. Оприлюднення даних про неї змушує внести поправки в параметри великих російських агломерацій, до реєстру великих міст Росії, куди слід тепер включити Северск (колишній Томск-7), та й у саму картину урбанизированности російських регионов.

По стану на 1 січня 1995 р. загальна кількість постійного населення 38 ЗАТЕ РФ становила 1102,1 тис. чол., їх 960,3 тис. чол. мешкали в міських і 141,8 (чи 12,9%) в селищних ЗАТЕ. У 1996 р. (при 40 ЗАТЕ) досягнути 1140,5 тис. чол., у своїй частка селищних ЗАТЕ помітно зросла і становить 15,5%. Не можна не відзначити самого факту збільшення населення ЗАТЕ (на 38,4 тис. чол., чи 3,4% за 1995 р.). Цей приріст помітно виділяється і натомість загальноросійської тенденції до зниження чисельності міського населення, сократившегося через те ж час на 216 тис. чол., чи 0,2%. Відповідно зросла (на 0,03%) і ЗАТЕ в чисельності населення Росії, досягнувши 1996 р. 0,77% в усьому населенні і 1,05% -у цьогорічному міському. Інакше кажучи, «закритим «є багато хто сотий російський горожанин.

Из 19 міських ЗАТЕ зростання людності за 1995;1996 рр. був позначений 10: найбільше скорочення людності відзначено в камчатського Вилючинска (1,7 тис. чол.) і в кольских Острівного і Заозерска (0,9 і 0,6 тис. чол.). З такої ж числа селищних ЗАТЕ скорочення людності зазначено тільки в одного, а приріст — у десяти (ще 7 ЗАТЕ людність залишилася попередньому уровне).

Публикуется по матеріалам Інформаційного бюлетеня Центру демографії та медичної екології людини Інституту народногосподарського прогнозування РАН, 1997, № 16, январь.

Основная частина відзначеного вище досить значного приросту досягнуто результаті серед ЗАТЕ р. Полярного і п. Сибірського; а й природний приріст населення ЗАТЕ, вже існували в 1995 р., становив 2,4 тис., чи 0,2%. При цьому міські ЗАТЕ становила менше 1/3 приросту, а точніше 0,7 тис. чол., з яких, до речі, 0,3 тис. чол. — на приріст сільського населення ЗАТЕ Скелястий Мурманської области.

Само собою число сільських жителів у складі ЗАТЕ незначно (порядку 0,3−0,4% загальної чисельності); в 1995 р. число закритих селян становила 3,1 тис. чол., 1996;го р. (з урахуванням р. Полярного) — 4,3 тис. чел.

Количество готівкового населення як і містах, і у селищах ЗАТЕ було трохи нижче, ніж постійного, загалом на 25,5 тис. чол. в 1995 і 37,8 — 1996;го року. У цілому нині не було всього 2,3% постійного населення, що нормальним показником. У окремих ЗАТЕ (зокрема, переважають у всіх северофлотских базах Мурманської області) ця частка набагато выше.

Закрытые міста мають, зазвичай, понад 25 відсотків тис. жителів. У тому числі один Северск належить до «великих «(понад 100 тис. жителів), але порогу близько підійшли Железногорск і Озерск. З погляду розміщення, серед закритих міст можна виокремити декілька умовно компактних груп, чи кущів, серед них Уральська (5 міст і трьох селища), Кольская (5 міст), Красноярська (2 міста Київ і 3 селища) і Підмосковна (1 місто та 3 селища). Вказати їх точне (а деяких випадках та приблизне) становище на карті Росії досі можливо не в всіх случаях.

Возникновение й особливо закритих городов

Закрытые міста Міноборони становлять рівно ¾ від загальної кількості ЗАТЕ, але з чисельності населення переважують ЗАТЕ Мінатому, чиї 10 міст зосереджували 1996 р. 734,8 тис. людина, чи 64% «закритого «населення. У 1992 і 1994 рр. сумарна чисельність населення останніх становила відповідно 705,9 і 732,9 тис. чол., причому її зростання (втім, сильно замедлившийся останні роки) забезпечувався з допомогою міграційного припливу, який сформував за 1992;1994 рр., за оцінкою, 27 тис. чол^ Якби цього припливу фахівців ззовні, в містах віддавна взяла гору б тенденція до старіння населения.

Среди ЗАТЕ Міноборони переважають міста при військово-морських базах узбережжя Кольського півострова, Камчатки і Примор’я, космодромах (Мирний, Капустін Яр), випробувальних полігонах, і навіть інших військових об'єктах. Так, космодром Плесецьк було закладено як міжконтинентальні балістичні ракет в 1957 р. Значення Плесецька різко зросла з розкладом СРСР, лишившим Росію прямого і беззастережного доступу до який став казахстанським Байконуру. Коли 1992 р. в РФ було створено военно-космические сили, місто Мирний при Плесецком космодромі став їх центром. Але тут перебуває Навчальний центр з підготовки фахівців для ракетних войск.

Возникновение «атомоградов «однак було з атомної програмою СРСР, тому всі вони — діти курчатовской «Лабораторії № 2 АН СРСР «в Москві^, дедалі більше більш-менш ровесники, з приблизно 40−50-річним життєвим стажем. Більшість виникло відразу після війни, деякі - в 50-ті роки. Статус закритого міста присуджувався тоді закритими указами Президії Верховної Ради РСФСР.

По своєї функціональної структурі «закриті міста «^належали до міст нових типів, притаманним епохи НТР. Їх основу становили НДІ, КБ, досвідчені заводи, випробувальні полігони. Науковий пошук, унікальні технічні рішення, які дозволяли виходити передові позиції з технології виробництва, саме сучасне технічне оснащення і оснащення лабораторій, висококваліфіковані кадри учених, інженерів та скорочення робочих, спаяних багаторічної спільною роботою в злагоджені колективи, здатні найскладніші програми, — усе це зумовлювало виключно високий, ніж сказати видатний чи унікальний, науково-технічний і дослідно-виробничий потенціал закритих міст, найчастіше випереджаюче чи у разі не відстає від західних аналогів. Нерідко в містах розміщувалися що відповідатимуть їхнім профілю вищі, а також середні спеціальні навчальними закладами, що дозволяло успіш-но розв’язувати і кадрових питань^ Натомість, це визначало й особливо структури їх населення — великий відсоток на осіб із вищим образованием.

Все ці міста перебували в особливому режимному становищі, їх «закритість «був і залишається зовсім на метафорою, а фізичної реальністю. Їх оточували і оточують контрольна (чи контрольно-слідова) й заборонні зони, а сам їх периметр обнесений двойными-тройными огородженнями (зокрема з колючого дроту), всередину яких потрапити можна були лише через контрольно-пропускні пункти. У географічному, що вже казати про адміністративному і практичному, значенні це ставило їх жителів у стан ізоляції, не бажаючи міста — виключало із цивілізованого життя навколишнього района.

Своего роду компенсацією за труднощі й незручності, викликані закритістю від зовнішнього світу, служили непогані, по радянським мірками, умови життя жінок у містах. Вони будувалися за індивідуальними, спеціально розроблених планам і характеризувалися чіткої планувальної структурою і високий рівень благоустрою. Вони був типового радянського дисбалансу між виробничу краще й житловий забудовами (зазвичай розділеними санітарно-захисної зоною), як й між власне житлом, сферою обслуговування і зеленими зонами відпочинку, підтримувався підвищений рівень товарного постачання, що, за умов планово-распределительной системи та повсюдного дефіциту, мало першорядне значение.

В той час, з самих своїх можливостей, багато закриті містаапріорі зона підвищеного ризику проживання. Підвищений радіоактивний фон, загрози аварійних випадків неминуче накладали відбиток на екологічну психологічну ситуації у них. У 1957 р. в Челябинске-65 (Озерске) стався вибух ємності з радіоактивними відходами, унаслідок чого утворилася радіоактивна зона площею 23 тис. кв. км. з населенням близько 270 тис. людина. Нещодавно, 6 квітня 1993 р., вибух стався на плутониевом комбінаті в Северске (Томске-7): це був 24-та за рахунком аварія, окремі супроводжувалися випадками променевого поразки. Нерідкими є аварії, і при запусках ракет в Мирном і Капустине Яре.

Специфической особливістю закритих міст була її висока спеціалізованість, зосередженість у своїй конкретної функції. Навколо «стрижневого «виробництва (чи виду) групувалися деяких інших — допоміжні та супутні, потужні й теж спеціалізовані будівельні організації. Межі розвитку градообразую-щих і градообслуживающих функцій ставив той самий режим таємності, трудносовместимый з недостатнім розвитком нормальної міської структуры.

Проблемы закритих городов

В нових умовах, у яких живе сьогодні Росія, закриті міста, як найтісніше пов’язані з ВПК, опинилися у особливо важкий стан. Вони лише втратили колишніх привілеїв, але затрималися у межі краху і зникнення. Інтерес до їх продукцію упав, і і те, що вироблялося, оплачувалося з більшими на затримками. Рівень зарплати співробітників закритих міст розійшлася з їх високої кваліфікацією. Конверсія ж вимагала великих коштів, яких немає было.

В умовах початку ринку закриті міста, втім, як і відкриті, опинилися у досить важкий стан. Реформи звели нанівець частина з доданків високого якості життя жінок у них. При своєму вузькому виробничому профілі закриті міста було неможливо уникнути різкий спад виробництва, який залишив без звичної роботи значну частину «закритих «городян. Через відсутність фінансування практично припинилися і поточні наукових досліджень. Конверсія у своїй нинішній вигляді, коли замість найскладнішої наукомісткої продукції почали надходити замовлення простий і масовий ширвжиток, лише оттенила сьогоднішню незатребуваність видатного інтелектуального потенціалу закритих міст призвела до скачкообразному зростання безробіття в них.

По даним У. Тихонова, масштаби безробіття в «атомоградах «були вище, ніж у в середньому у Росії. Якщо 1992 р. в ЗАТЕ взагалі було зареєстрованих безробітних, то кінці 1995 р. їх майже виповнилося по 18 тис. чол., що відповідає среднероссийским показниками. Особливо постраждали вчені України і конструктори — інтелектуальна еліта закритих міст. Кожен другий безробітний має тут вище чи середню освіту, тоді як у Росії у цілому — кожна третя. Передусім в містах постраждала молодь віком від 22 до 29 років із високим освітнім цензом, на яку встановився небажаний міграційний вектор — відплив із ЗАТЕ. Той-таки вектор направлений у бік підприємств недержавної форми власності, у цьому однині і як приватних фірм, створюваних колишніми корифеями науки, зазвичай, поза своїх міст, оскільки закритість останніх і приватне підприємництво уживаються досить плохо.

Городские влади й керівники підприємств докладають чимало зусиль, щоб пристосуватися до ринкової ситуації, тим щонайменше вперше у історії закритих міст з’явилася реальна небезпека міграційного відпливу, зокрема, «витікання умів ». Виїхати працювати зарубіжних країн і тим самим збільшити свою зарплату щонайменше вп’ятеро, за даними У. Тихонова, хотів би 28% специалистов.

Статус ЗАТЕ зобов’язує державу подбати про містах насамперед, тим більш, що вони мають — і чималим — власним антикризовим потенціалом. Колишня діяльність ЗАТЕ, хай і у менші, однаково повинна тривати, постійно цього вимагають державні інтереси безпеки і обороноздатності. Необхідна і конверсія, але з така, як сьогоднішня, а орієнтована на технології і високі кваліфікацію що працюють у ЗАТЕ фахівців. У зв’язку з цим дедалі гучнішає обговорюються проблеми залучення до економіку закритих міст іноземного капіталу, створення спільних підприємств, організації нових виробництв, конверсії, освоєння котрі опинилися незавантаженими виробничих потужностей. У результаті закриті міста неминуче стали «відкриватися », а точніше «приоткрываться ». Вони був відкритий доступ іноземцям надії залучити зарубіжних партнерів, і інвесторів. Підприємства ЗАТЕ стали освоювати нову собі продукцію та вперше у історії працювати експорту. Так, Уральський електрохімічний комбінат в Новоуральске почав поставляти малообогащенный уран країн СНД, Великобританію, Францію, Німеччину, Швецію, Фінляндію, Іспанію. Комбінат «Электрохимприбор «в р. Лісовому (НВО «Поиск-93 ») і приладобудівний завод «Старт «м. Зарічному освоїли випуск нових складних мікроелектронних і вакуумних приладів, кольорові телевізори з цифровою обробкою сигналу. На підприємствах Снежинска випускаються сонячні енергетичні встановлення і портативні микроохладители, складне медичне обладнання та побутова техніка, спортивний «інвентар та інші товари народного споживання. У Зеленогорске (Красноярске-45) створено (що з німецької фірмою BASF) завод з випуску аудіокасет. Проте обсяг інвестицій, що вдалося залучити, очевидно, досі далекий до необходимого.

Вместе про те чимало жителів закритих міст, звикнувши до свого особливому становищу, зовсім не від бажають, щоб їхні міста відкрилися навстіж. Навпаки, у багатьох відкритих, але колись містах велика ностальгія на той час: так, через те, щоб повернути Норильську статус закритого міста, висловилися 89% його опитаних жителей.

Положение закритих у час двозначно. Будучи фокусами багаторічної державною технічною політики, вони ніяк не пристосовуються до ринкових відносинам, що вимагають від них тільки науковою чи технічної ініціативи. Тим більше що, завдяки своєму унікальному потенціалу, ці міста можуть відчинити для Росії нові, відповідальні сучасним запитам, горизонти економічного відродження, стати ядрами російських технополісів, осередками регіонального розвитку. Для від цього їм, принаймні, потрібно було перестати бути «закритими », зрозуміло, зберігши у своїй належну ступінь таємності своїх найбільш специфічних підприємств і производств.

Список литературы

Г. Лаппо, П. Полян. Закриті города.