Перша допомога при нещасних випадках

Перша допомога при нещасних випадках

ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ НЕЩАСНИХ ВИПАДКАХ. 2.

Знепритомлення. 2.

Колапс. 2.

Травматичний шок. 3.

Термінальні стани. 4.

Непрямий масаж серця. 5.

Штучне дихання. 6.

Допомога потонулим 6.

ТРАВМАТИЧНІ УШКОДЖЕННЯ 7.

Забиті місця 7.

Рани. 8.

Травми голови 11.

Травми грудної клітини 13.

Ушкодження органів черевної порожнини 14.

Переломи 14.

Переломи ключиці. 15.

Переломи плечової кістки 15.

Переломи кісток передпліччя. 16.

Переломи кісток кисті й пальців. 16.

Переломи хребта. 16.

Переломи таза. 16.

Переломи стегна. 17.

Переломи кісток гомілки й стопи. 17.

Ушкодження суглобів 18.

Розтягування зв’язок. 18.

Крововилив у суглоб. 18.

Вивихи. 18.

Опіки. 19.

Відмороження. 20.

Замерзання. 21.

Ураження електричним струмом. 21.

ОТРУЄННЯ. 22.

Перша допомога при нещасних випадках.

При нещасних випадках виникають не лише місцеві пошкодження але й й загальні порушення діяльності всього організму (знепретомлення, колапс й травматичний шок). Між важкістю загальних порушень й місцевих пошкоджень нерідко є прямий зв’язок.

Знепритомлення.

Раптова короткочасна втрата свідомості, пов’язана із недостатнім кровозабезпеченням головного мозку, називається знепритомленням. Причинами знепритомлення можуть бути різкий біль, швидка крововтрата, сильне психічне перенапруження та ін. Знепритомлення нерідко бувають люди молодого віку із підвищеною утомлюваністю та збудливістю нервової системи.

Знепритомлення може також статися у задушливому приміщенні, при швидкому вставанні.

Ознаки. Передвісниками знепритомлення є блідість хворого, скарження на нестачу повітря, запаморочення, потемніння в очах, дзвін й шум у вухах, нудоту. Хворий втрачає свідомість й падає. У знепритомленному стані хворий блідий, на лобі виступає холодний піт, дихання поверхневе, сповільнене, пульс частий, слабкий, руки й ноги холодні.

Частіше на знепритомлення буває нетривалим. Через декілька хвилин хворий приходити до тями й усі явища зникають, залишається лише слабкість.

Перша допомога. Перш на необхідно негайно збільшити приплив крові до головного мозку: розстібнути комір одягу, пояс й ослабити все, що утруднює дихання, покласти хворого в нахиленому положенні з низько схиленою головою, забезпечити надходження свіжого повітря (відчинити вікно, кватирку, винести на повітря). Потрібно оббризкати обличчя хворого холодною водою, дати йому вдихнути нашатирний спирт на ватній кульці. Не потрібно дозволяти потерпілому после знепритомлення швидко вставати, бо він знову може втратити свідомість. Корисно дати хворому у цей годину міцного чаю чи кави, валеріанових крапель.

Якщо знепритомлення не проходити чи хворий знову втрачає свідомість, то це означає, що у нього наявне якесь важке захворювання. У цих випадках треба запідозрити можливість внутрішньої кровотечі, інсульту чи коматозного стану.

Колапс.

Колапс — це виникла раптово судинна недостатність, що супроводжується різким падінням артеріального тиску, Яка приводити до пригнічення всіх процесів життєдіяльності. Гостра серцево — судинна недостатність може розвинутися у результаті великої втрати крові, при опіках й відмороженнях, важких інфекційних захворювань, отруєннях, інфарктах міокарду.

Ознаки. Хворий скаржиться на погіршення самопочуття, слабкість, спад сил. Потерпілий блідий, шкіра вкрита потім, дихання поверхневе, кінцівки холодні, пульс частий, малий, ледь визначається. Свідомість зберігається, при подальшому розвитку колапсу затуманюється.

Перша допомога. Основними діями першої допомоги при колапсі являється зупинка кровотечі, якщо вона є. Транспортувати хворого у стані колапсу неможна. Його потрібно покласти горілиць без подушки, зігріти, підняти на 30−40 див ніжний кінець ліжка. Якщо хворий при свідомості, йому можна дати гарячий чай чи кави й терміново викликати швидку медичну допомогу. При наростанні картини колапсу й розвитку термінального стану необхідно робити штучне дихання й непрямий масаж серця.

Травматичний шок.

Травматичний шок — це важкий стан хворого з порушенням всіх функцій організму, особливо центральної нервової системи, який виникає после чи — якого пошкодження. Шок розвивається у результаті надмірних больових подразнень, при численних забитті, ранах, особливо при переломах кісток, пораненнях органів та черевної порожнин, при опіках. Розвиток шоку залежить перш на від важкості пошкоджень (рвані, розмозжені рани) й чутливості пошкоджених областей (пошкодження нервових стовбурів й спинного мозку). Розвитку шоку сприяє загальне ослаблення, перевтома та виснаження організму, особливо втрата крові, переохолодження, зле накладена шинна пов’язка, тряска под годину транспортування, підвищена нервова збудливість й психічні переживання хворого.

Під годину виникає перенапруження та виснаження центральної нервової системи, особливо судинорухаючого центру, з пониженням життєдіяльності організму.

Ознаки. Хворий спочатку протягом деякого години збуджений, занепокоєний, стогне від болю, але й його загальний стан ще мало змінений. Потім збудження змінюється повним спадом сил. Потерпілий перестає скаржитися на біль, нерухомий, хоча свідомість у нього ще зберігається, на запитання відповідає з зусиллям й пошепки. Шкіряні покриви бліді, сірого кольору, іноді з синюшнім відтінком. Загальний стан важкий, пульс частий, ослаблень, дихання різко частішає, поверхневе, температура знижена, кінцівки холодні, тіло вкрите липким потім. Можлива поява спраги, нудоти, блювоти. Пульс стає все частіше й слабше. Рівень важкості шоку визначається по відношенню падіння артеріального тиску до підвищення частоти пульсу. Важкий ступінь шоку переходити у термінальний стан, хворий втрачає свідомість, пульс на кінцівках не визначається, дихання переривисте. Можливий швидкий розвиток клінічної смерті.

Попередження шоку. Найбільше значення мають наступні міри для попередження шоку: забезпечення потерпілому спокою, зупинка кровотечі до настання великої крововтрати, попередження охолодження організму, зменшення болю в області пошкодження, що досягається обережним накладанням пов’язки на рану чи обпечену поверхню, шини при переломах, зручним спокійним положенням потерпілого под годину транспортування. Особливо обережним потрібно бути при перев’язках, перекладанні й транспортуванні потерпілого.

Перша допомога. Якщо у потерпілого у стані шоку не пошкоджені органи черевної порожнини, йому дають гарячий солодкий чай, кави чи вино. Доцільно приготувати також солоно — лужне пиття (чайна ложка харчової соди й половина чайної ложки харчової солі на 1 л води). Потрібно негайно викликати швидку допомогу, бо нерідко лише прийняті міри боротьби з шоком (зупинка кровотечі, переливання крові та її замінників, протишокових розчинів, знеболювання) можуть врятувати життя потерпілому. Персоналу машини швидкої допомоги ці міри можуть бути наданіі на місці пригоди й под годину доставки у лікарню.

Термінальні стани.

Сучасні міри надання допомоги бувають ефективними навіть при дуже важких станах, що об'єднуються под назвою «термінальні». До них відносяться предагональний стан, агонія клінічна смерть.

При передагональному стані свідомість хворого збережена чи затемнена, дихання різко порушене, пульс на кінцівках часто вже не визначається.

При агонії свідомість зникає, дихання рідке, пульс відсутній.

Клінічна смерть — це відсутність зовнішніх ознак життя: зупинення дихання й серцебиття. При такому стані хворого ще можна врятувати, якщо негайно надати йому допомогу, бо лише через 4−6 хвилин после настання клінічної смерти остання переходити у біологічну в наслідок кисневого голодування головного мозку й загибелі нервових клітин, що управляють життєво важливими функціями організму.

Термінальні стани можуть виникнути при важкому шоку, інсульті (крововиливі у мозок), інфаркті міокарду, важких отруєннях, ураженнях електричним струмом, утопленні та ін. станах, що потребують негайної допомоги.

Перша допомога. При термінальних станах основне заподіяння першої допомоги — підтримання життя хворого до прибуття швидкої допомоги. Заходь повинні проводитися одразу ж после розвитку важкого стану.

Допомога при термінальних станах (реанімація) — це перш на заходь, направлені на усування розладів серцевої діяльності та дихання (непрямий масаж серця, штучне дихання методом з рота у рот чи з рота у ніс).

Реанімацію проводять протягом не менше 40 хвилин чи до прибуття швидкої допомоги, чи до появи у хворого самостійного серцебиття, чи до появи ознак біологічної смерти (появи трупних плям).

Непрямий масаж серця.

Хворого кладуть на жорстку поверхню горілиць, розстібають чи знімають одяг, який стискує тіло. Тієї, хто надає допомогу, стає із лівої сторони від потерпілого й скарб на нижню третину грудини (приблизно на 1,5−2,5 див вище мечовидного відростку) долонь однієї руки, але в її тильну поверхню — другу руку. Надходження крові з шлуночків серця до артерій відбувається шляхом ритмічного стискання серця (60−80 разів на хвилину) між грудиною та хребтом. Проксимальною частиною долоні (пензель максимально розігнута у променевозап’ястковому суглобі, а пальці підійняті над поверхнею грудної клітини) швидким поштовхом, використовуючи всю ваги свого тіла, створюють тиск на нижню третину грудини з силою, достатньою для її зміщення на 3−4 див. Після шкірного стискування дозволяють грудній клітині розправитись (для наповнення порожнин серця з вен), не відриваючи від неї рук. Непрямий масаж серця необхідно поєднувати з штучною вентиляцією легень, при цьому повітря винне видуватися через кожні п «ять натискувань (у момент вдиху масаж серця переривають) якщо допомогу надають двоє людей. Якщо допомогу надає одна людина, то через два видихання чергують із 15 натискуваннями.

Ускладнення: при грубому проведенні масажу можливі переломи ребер й грудини з пошкодженням легень, плевр, перикарду, крововиливи у підшкірну й перикардіальну клітковину, розрив внутрішніх органів.

Штучне дихання.

Перед початком штучної вентиляції легень необхідно переконатися у проходимості верхніх дихальних шляхів, вивести язик назовні, очистити ротову порожнину від слизу, крові. Хворого укладають горизонтально горілиць, розстебнувши чи знявши заважаючий одяг. Потрібно статі справа від хворого, підвести праву руку под його шию, ліву кладуть на лоб й максимально розгинають голову хворого у шийному відділі. Після цого швидко виводять вперед нижню щелепу так, щоб нижні різці опинилися попереду верхніх. Цього може виявитися достатнім для відновлення спонтанного дихання у хворих у коматозному стані (коли западаючий язик закриває вхід у гортань).

Для проведення респіраторного штучного дихання методом з рота у рот чи з рота в тієї, хто надає допомогу, робить глибокий вдих, а потім видихає повітря через марлю чи хусточку з свого рота у рот (чи ніс) хворого. Герметичність досягається шляхом закривання носа (при способі з рота у рот) чи рота хворого (при способі з рота у ніс) пальцями того, хто надає допомогу. Вдування повітря у дихальні шляхи потерпілого проводять із частотою 12−16 разів на хвилину. Видих хворого відбувається пасивно за рахунок еластичності грудної клітини. Ефективність штучного дихання визначають по амплітуді коливань грудної клітини хворого.

Ускладнення: гіповентиляція (кисневе голодування) через вдихання хворому недостатнього об'єму повітря, баротравма легень внаслідок перевищення індивідуального дихального й хвилинного об'ємів, переповнення шлунка повітрям.

Допомога потонулим.

Причиною нещасних випадків на воді є невміння плавати, нетверезий стан.

Рятувати потопаючого потрібно швидко, бо смерть може наступити протягом 4−5 хвилин. Підпливши позаду, його беруть под ведмедика й, повернувши обличчям нагору, пливуть з ним до берега.

Шкіра в потонулих бліда чи синячи. Люди з блідою шкірою в дихальних шляхах й легенях рідини немає, а з синьої - з рота й носа виділяється велика кількість води, іноді у вигляді пінистої рідини.

Перша допомога. У витягнутого із води, що наковтався її, але й свідомості ще не втратив, можлива одразу ж блювота й непритомний стан. Звільнивши постраждалого від одягу, варто витерти його насухо, укутати й зігріти. Якщо блювоти не було б, бажано викликати її шляхом подразнення кореня язика й задньої стінки глотки.

При втраті свідомості потрібно якомога швидше очистити хусткою чи марлею ротову порожнину й ковтку від слизу, мулу й піску. У «синіх» потонулих необхідно видалити рідину із дихальних шляхів й шлунка. що потонули кладуть грудьми на коліно надаючого допомогу, щоб голова звисала униз, й ритмічно декілька разів надавлюють горілиць. Цим вдасться частково видалити воду із легень потонулих. Після цого, повернувши постраждалою обличчям нагору, роблять штучне дихання засобом з рота до рота й роблять непрямий масаж серця. Крім того, необхідно, знявши його одяг, зробити енергійне розтирання шкіри яким-небудь сухим матеріалом (чи одягом), краще вовняним. Одночасно треба вжити заходів до зігрівання хворого (грілки, укутування).

Реанімація «синіх» потонулих вдасться после перебування їхнього под водою протягом 5 хвилин, іноді трохи понад. Оживити «блідих» потонулих вдасться навіть после тривалого перебування їхні под водою (протягом 10 хвилин, іноді й більше).

ТРАВМАТИЧНІ УШКОДЖЕННЯ.

Травмою називається насильницьке ушкодження тканин й органів організму (забиті місця, поранення, переломи кісток, опіки).

Забиті місця.

Під забитими місцями припускаються ушкодження м «які тканин й судин без порушення цілості покровів тіла, що виникають после удару тупим предметом чи при падінні. У результаті їхні утворяться крововиливи в тканині, що виявляються синцями.

Ознаки. Біль в останній момент травмування і у Перші часи после нього може бути різноманітної інтенсивності в залежності від локалізації й поширеності травми, утруднення рухів забитою частиною тіла, поява «синця» (крововилив).

Ушкодження великих судин при забитому місці може призвести до значного скупчення крові в тканинах, порожнинах й порожнистих органах, до розладу кровообігу й порушенню функції постраждалого органу. При важких, поширених забитих місцях можливий шок.

Дуже важкі ушкодження від тривалого стискування, наприклад при обвалах, коли розмозжаються й роздавлюються м «язи, судини й нерви (частіше кінцівок). Таких випадках, крім розвитку шоку, можливо й важке отруєння організму продуктами розпаду тканин з наступним порушенням роботи нирок.

Перша допомога. При важких ураженнях, особливо при стискуванні, необхідно обережно витягти постраждалого із завалу, з-під уламків. Для попередження розвитку шоку постраждалого зігрівають: дають йому гарячий чай чи каву, а кінцівці, котра був стиснута, надають повний спокій, обкладають льодом. Постраждалого швидко і обережно доставляють у лікарню чи викликають швидку медичну допомогу. У более легких випадках для зменшення крововиливу й более швидкого затихання болі до забитого місця прикладають холод (пухир з снігом чи льодом, мокру серветку) й створюють спокій — підвішують руку на перев «з, при забитті.

ноги постраждалий повинний лежати. Накладати тепло на ділянку забитого місця й застосовувати масаж місця ушкодження безпосередньо после травми не можна. Забиті місця голови, грудях й живота можуть супроводжуватися важкими ушкодженнями внутрішніх органів.

Рани.

Механічні порушення цілості покриву тіла живого організму (шкіри, слизових оболонок, а нерідко й более глибоких тканин) називаються ранами. Рани бувають поверхневими, коли ушкоджена лише шкіра чи слизова, й глибокими. Виділяють також порожнинні поранення, що проникають у черевну, грудну порожнини і у череп. По виду знаряддя, що поранило, й характером ушкодження тканин розрізняють різані, рубані, колоті, рвані, забиті, покусані й вогнепальні рани. Кожний вид рани має свої властивості. Краї різаних ран, нанесених ріжучим знаряддям (ніж, бритва, скло), розходяться, рана зяяє, сильно кровить, виникає біль. Рубані рани близькі до різаних, але й можуть супроводжуватися ушкодженням кісток. Колота рана, нанесена ніжем, цвяхом, шилом, кинджалом, невелика на шкірній поверхні, може бути дуже глибока й супроводжуватися значним ушкодженням внутрішніх органів при проникненні в грудну чи черевну порожнину. Завдяки зсуву м «язів й інших тканин канал такої рани має складну форму, що сприяє розвитку інфекції. Рвані, забиті і покусані рани супроводжуються значним порушенням життєздатності тканин країв рани. Вони мало кровлять, але й біль в такому разі более тривала й сильна, загоєння їхнього повільне.

Вогнепальні поранення кулею, осколками мін, снарядів, авіабомб, можуть бути наскрізними, коли є вхідне й более велике вихідне відчини. Сліпі поранення — ушкодження, при які лантуха, осколок, дріб застрягли в тканинах. При дотичному пораненні є більш-менш глибоке лінійне ушкодження шкіри й тканин. Осколкові вогнепальні поранення часто бувають множинні із великим розмозженням тканин.

Ушкодження декількох порожнин (наприклад, грудний й черевний) з порушенням цілості декількох органів називаються сполученими. Особливу групу складають комбіновані ушкодження: рани, заражені отруйними, радіоактивними речовинами.

При всіх пораненнях у рану можуть потрапити земля й шматки одягу, що викликають важке зараження (інфікування) рани, що може призвести до таких важких ускладнень, як загальне гнійне зараження (сепсис), правець й газова гангрена.

Перша допомога при пораненні - припинення кровотечі, захист рани від мікробів, для цого потрібно накласти заговорили українською у «язку, зменшення болю створенням зручного положення пораненої частини тіла. При ранах нижніх кінцівок й тулубу зручним положенням якщо лежаче, верхніх — підвішування руки на перши «з. Після накладення заговорили українською у «язки хворий повинний бути напрямів у лікарню для хірургічної обробки рани.

Кровотеча при пораненнях. Всяке поранення супроводжується кровотечею. Найбільш сильна кровотеча наступає при ушкодженні артерій (артеріальна кровотеча). При цьому виділяється багато крові червоного кольору. Якщо рана відкрита, вона б «є із неї фонтаном, поштовхами. При пораненні значних артерій (шиї, стегна, пахової області) лише негайна допомога може врятувати життя пораненого.

При пораненні вен (венозна кровотеча) притулок темно-червоного кольору, витікає із ушкодженої судини безупинним струменем.

Розрізняють зовнішні кровотечі, коли притулок виділяється назовні через ушкоджену шкіру й слизисті, й внутрішні, при які притулок скопичується в тканинах й порожнинах тіла (черевний, грудній). Артеріальні кровотечі зі значних судин подають найбільшу небезпеку для життя. Крім небезпеки великої втрати крові, поранення вен шиї й грудної клітини може супроводжуватися влученням у тік крові пухирців повітря, що дають нерідко смертельну повітряну закупорку судин.

Допомога при кровотечі. Для зменшення втрати крові потрібно зупинити кровотечу якнайшвидше на місці події (тимчасове припинення кровотечі). У лікарні якщо зроблене остаточне припинення кровотечі. При кровотечі із капілярів й дрібних вен достатньо буває підняти нагору поранену кінцівку чи накласти давлючу заговорили українською у «язку на рану: шкіру навколо рани змащують йодною настойкою, потім на рану накладають перев «язувальний матеріал, вату й туго прибинтовують.

При артеріальній кровотечі із рани на руці чи нозі гарним методом припинення його є притискання артерії до кістки вище (по току крові) місця поранення, тобто між раною й серцем. Цей метод дуже зручний як попередній засіб припинення кровотечі, поки не вдасться застосувати более діючий.

Припинення кровотечі таким засобом повинний провадитися до прибуття медичного робітника чи доставки хворого в лікувальне заснування.

При артеріальних кровотечах в області ліктьового згину, медіальної поверхні передплічча, у підколінній й паховій областях кровотеча може бути зупинене шляхом згинання кінцівок Максимально зігнуту в суглобі конечність утримують у такому стані ременем, бинтом, косинкою.

При значних артеріальних кровотечах на кінцівку накладають джгут чи імпровізований джгут-закрутку (гумова трубка, носової хустка, білизна, але й не мотузка чи шнур, що можуть ушкодити тканини). При накладенні джгута на конечність його розташовують поверх прокладки (одяг, рушник, вата) так, щоб один його тур лежавши поруч із іншим. Затягування джгута чи закрутки проводитися до зникнення пульсу нижче місця поранення. Кінець джгута закріплюють вузлом чи гачком й ланцюжком. Слабко накладений джгут не дає припинення кровотечі (кінцівка стає синюшної), при надмірному його затягуванні можуть бути ушкоджені м «котрі тканини й нерви кінцівки. Накладають джгут на термін не более ніж на 1.5−2 години, а взимку — однією годину. Щопівгодини його послабляють на декілька хвилин, притискаючи пальцем артерію, а потім знову накладають, але й декілька одступив від старого місця накладення. Джгут й закручення повинні бути видні, а до одягу винна бути прикріплена записка із указівкою години накладення.

При відсутності джгута накладають закручення. Вона кладеться також поверх одягу чи на м «якої підкладку (рушник, вата). Перед накладенням закрутки конечність піднімають догори. Закручення слабко зав «язують, у петлю вставляють дерев «янові паличку й закручують, підклавши в місці закрутки палець чи бинт, щоб не защемити шкіру. Закручення, як й палять, накладають лише при сильних артеріальних кровотечах на стегні, гомілки, плечі й передпліччі. Її розташовують можливо ближче до рани, вище її по току крові. Через тієї що закручення на передпліччя й гомілки не завжди досягає цілі, краще накладати її на стегно й плечі, але й якнайближче до місця поранення. На середню частину плеча закручення не накладають, бо вон може ушкодити нерв. Якщо її правильно накласти, кровотеча зупиняється, шкіра кінцівки блідне.

При венозній кровотечі на руці чи нозі достатньо покласти постраждалого, підняти нагору руку чи ногу і утримувати її в такому положенні, при цьому кровотеча швидко зупиняється.

Накладення заговорили українською у «язки на рану. Після звільнення пораненої області від одягу шкіру навколо рани обтирають спиртом, одеколоном, бензином чи горілкою й змащують йодом.

Невеличкі рани можна змазати йодом чи спиртом по всій поверхні. На такі невеличкі, особливо різані рани накладають смужки липкого пластиру. На великі рани повинні бути накладені заговорили українською у «язки.

Рекомендується накладати на рану стерильну пов’язку. При відсутності стерильного матеріалу можуть бути використані чиста хустка чи серветка, пропрасовані гарячою праскою. Основне правило, що винне бути дотримане при цьому — не торкатися руками тихий частин серветок, що накладаються на рану. Серветки цілком повинний прикривати прошарок вати.

Ще зручніше робити перев «язку за допомогою спеціального перши «язувального пакета першої помочі (індивідуальний пакет). Він складається зі знезаражених ватно-марлевих подушечок (заговорили українською у «язок), й бинта, що знаходяться в пергаментному папері, у прогумованому чохлі й матерчастій оболонці. Ватно-марлеві подушечки просочуються антисептичною речовиною (фурацилін) чи антибіотиками (синтоміцин), що має значення для попередження розвитку інфекції.

При відкриванні матерчастої оболонки й чохла виймають шпильку й, розгорнувши пергаментний папір, дістають подушечки так і не стосуватися руками поверхні, що накладається на рану. Подушечки зміцнюють на рані оборотами марлевого бинта так, щоб смердоті не усунулися убік від рани. Кінець бинта закріплюють булавкою, що знаходиться под прогумованою оболонкою.

Для попередження розвитку правця при всіх пораненнях необхідно якнайшвидше запровадити протиправцеву сироватку і анатоксин. Для винятку важких гнійних ускладнень й газової гангрени усі рани в можливо короткий термін после поранення підлягають первинній хірургічній обробці.

Травми голови.

Струс й стискування головного мозку. Спостерігаються при забитті голови, падінні. Несвідомий стан после удару головою при падінні може бути викликаний крововиливом, що здавлює головний мозок, чи порушенням діяльності останнього — струсом мозку.

Ознаки. Струс головного мозку характеризується втрати свідомості в останній момент ушкодження хоча б на короткий термін, наступною блювотою, запамороченням, головними біль. Прийшовши у свідомість, що постраждала не пам «ятає, як відбувся нещасливий випадок, а нерідко не може розповісти й ті, що було б протягом деякого години перед нещасливим випадком. Особливо важко встановити струс мозку в постраждалого в стані сп «яніння. Тривала втрата свідомості чи повторної втрати його через деякий термін после того, як постраждалий отямився, указує звичайно на более важкий стан, тобто на забиття головного мозку й стискування його крововиливом.

Перша допомога. Постраждалий повинний знаходитися в максимально покійному й зручному положенні на спині із декілька піднятою головою й верхньою частиною тулуба. На голову варто покласти пухир з льодом чи холодний компрес й терміново викликати швидку медичну допомогу чи обережно, без трясіння й поштовхів, доставити хворого в лежачому положенні в лікарню. При блювоті голову постраждалого повертають набік й утримують її в такому положенні, видаляючи хусткою блювотні маси із рота й глотки.

Поранення голови. При забитому місці голови можуть бути ушкоджені м «котрі тканини покровів черепа (що дає багату кровотечу), кістки черепа, оболонки головного мозку й мозкової тканини. Ці ушкодження можуть викликати не лише зовнішню кровотечу, але й й ще более небезпечне — внутрішньочерепне пошкодження, що здавлює головної мозок й може призвести до дуже важких ускладнень й навіть до загибелі постраждалого.

Ознаки. При будь-якій рані голови можуть бути й более глибокі ушкодження. Якщо поранення супроводжувалося втрати свідомості, головною біль, блювотою, уповільненням, а потім прискоренням пульсу, нападами порушення чи корчі, то можна припускати черепно-мозкове ушкодження. Проникаюче поранення черепа безумовно підтверджує витікання через рану світлої рідини й наявність у рані осколків кісток черепа.

Перша поміч. Волосся навколо рани необхідно постригти, шкіру змазати йодною настойкою. Торкати тканина головного мозку, що випасла в рану, не можна. На рану накладають заговорили українською у «язку.

Переломи кісток черепа. Для переломів склепіння черепа характерна припухлість у місці ушкодження, при переломах основи нерідко із «є крововилив в області повік й ока, витікання з слухових проходів чи носа світлої мозкової рідини. При відкритому переломі є рана на склепінні черепа.

Переломи черепа звичайно супроводжуються мозковими явищами: постраждалий знаходиться без свідомості, шкіра синюшна, з рота й носа може виділятися притулок чи піниста рідина, нерідко із «являється блювота.

Перша допомога. Всіх хворих із ушкодженнями черепа відправляють у лежачому положенні в лікарню, якщо навіть смердоті знаходяться у свідомості. Обережно накладають пов’язку на рану, можна прикласти пухир чи поліетиленовий пакет з льодом чи снігом.

Травми грудної клітини.

Переломи ребер. При травмі грудної клітини нерідко виникають переломи одного й багатьох ребер.

Для перелому ребра характерна неможливість через біль зробити глибокий вдих. При множинних переломах розвивається дихальна недостатність.

Перша допомога. Постраждалого краще транспортувати в лежачому положенні на ношах з піднятою головою й тулубом, якщо навіть він може пересуватися самий, щоб уникнути посилення крововиливу в грудну порожнину. Для полегшення хворій грудну клітину можна декілька стягти рушником. При множинних переломах необхідні заходь щодо попередження шоку.

Поранення органів грудної порожнини. При ранах грудях, особливо колотих й вогнепальних, а також при переломі ребер велике значення мають ушкодження плеври й легкого. Такі поранення можуть супроводжуватися кровохарканням й кровотечею в плевральну порожнину. При ушкодженнях грудної клітини далеко ще не завжди, особливо в умовах вулиці, можна роздіти постраждалого, й про можливі ушкодження (поранення, забиті місця, переломи ребер, ушкодження легкого осколками ребра й т.д.) припадає судити по характері подиху, посиленню хворій при подиху, посинінню губів й відкашлюванню крові. Особливо велике значення має при пораненні грудях влучення повітря в порожнину плеври через відкриту рану при вдиху й видиху (відкритий пневмоторакс). Можливо влучення повітря в плевру через рану лише при вдиху чи із ушкодженого легкого (клапанний пневмоторакс).

Ознаки. При стискуванні грудях із «є синюшність й крововиливи в шкірі верхньої половини тулуба, розлади подиху. Крововилив у плевру дає картину недокрів «я унаслідок утрати крові (блідість, частий пульс, слабість, запаморочення, непритомний стан). При відкритому пневмотораксі рана «дихає», тобто повітря з шумом входити й виходить через рану, чутно присмоктування повітря в останній момент вдиху, а при кашлі розприскується притулок. Пневмоторакс часто супроводжується шоком й викликає важкі розлади подиху — задишку й ядуху. При клапанному пневмотораксі розлади подиху й серцевої діяльності швидко наростають.

Перша поміч. При легеневій кровотечі краще транспортувати хворого в напівсидячому положенні. При пораненні грудях, особливо при відкритому пневмотораксі, необхідно негайно прикрити рану пов’язкою. Шкіру навколо рани змащують вазеліном, рану поверх накривають розірваною гумовою рукавичкою чи гумовою прокладкою від індивідуального пакета (це необхідно для припинення надходження повітря в плевральну порожнину), закривають поверх марлею й накладають ватяну заговорили українською у «язку.

Ушкодження органів черевної порожнини.

Травми печінки й селезінки можуть супроводжуватися внутрішньою кровотечею й давати картину гострої крововтрати. При пошкодженні шлунка, кишечнику й сечового міхура розвивається важке захворювання — запалення очеревини, яку небезпечне для життя.

Ознаки ушкодження внутрішніх органів — це болі, неспокійний стан хворого, поява спраги, запаморочення, слабості й навіть втрата свідомості, нерідко затримка газів, нудота й блювота, сонливість, блідість шкіри, частий пульс, частішання подиху, можливий шок. При ушкодженні нирок із «є болі в попереку, притулок у сечі.

Перша допомога. При підозрі на ушкодження органів черевної порожнини постраждалому не можна пити. Приймати ліки, особливо знеболюючі препарати не потрібно (це ускладнює лікарям встановлення правильного діагнозу). Під годину транспортування в лікарню постраждалий винен лежати на спині, необхідно створити постраждалому повний спокій. Можна прикласти пухир з льодом на животі.

При пораненні органів черевної порожнини необхідно накласти заговорили українською у «язку на рану после змазування шкіри навколо її йодною настойкою. Вправляти органи, що випасли через рану, (сальник, кишки) не можна, необхідно лише обкласти й прикрити їхнього перши «язувальним матеріалом.

Переломи.

Порушення цілості кісток називається переломом. Якщо шкіра, а кісток черепа й таза й слизуватої оболонки не ушкоджені, перелом вважається закритим. При порушенні цілості шкіри утвориться ранева поверхня (відкритий перелом).

Ознаки перелому: різкий біль у момент ушкодження, неможливість користуватися кінцівкою, зміну її форми, ненормальна рухливість у місці травми. При всіх неясних ушкодженнях кістки їхнього краще вважати переломами й застосовувати міри, показані при них.

Перша допомога. Потрібно зменшити рухливість відломків у місці перелому при транспортуванні застосовується шинна заговорили українською у «язка. Добре накладена шинна заговорили українською у «язка попереджає розвиток шоку і інші ускладнення.

Необхідна частина шинної заговорили українською у «язки — це тверда довгаста пластина (шина). Для різноманітних частин тіла застосовують готові шини: дощечки із фанери, дротові сітки і інші матеріали. При відсутності готових шин шинну заговорили українською у «язку можна зробити самим, використовуючи різноманітні підручні матеріали, що можуть бути знайдені на місці події При повній відсутності підручних матеріалів постраждалу ногу прибинтовують до здорової, а руку — до тулуба. Для захисту від здавлювання шиною на кісткові виступи кладуть м’які підкладки (вата чи одяг).

При відкритих переломах перша допомога полягає над досягненні нерухомості в місці перелому шляхом накладення шинної заговорили українською у «язки, але й і у захисті місця перелому від подальшого мікробного забруднення шляхом накладення заговорили українською у «язки, на рану. При накладенні шини варто дотримувати обов «язкового правила: забезпечити нерухомість не менше 2 суглобів вище й нижче перелому.

Переломи ключиці.

При падінні на витягнуту руку чи на плечі нерідко наступає перелом ключиці.

Ознаки. При русі рукою виникає біль, утворюється болючий набряк в області ключиці, де нерідко прощупуються под шкірою гострі краї відломків кістки, плечі й вся рука опущені, ключиця укорочена.

Перша допомога. Достатньо накласти із хустки чи косинки заговорили українською у «язку, що називається перши «язом. Руку при цьому згинають у лікті, подмишечну ділянку кладуть груднинку вати. Транспортування постраждалого здійснюється в положенні сидячи.

Переломи плечової кістки.

Вони часто наступають при падінні вигідна, у пристаркуватих осіб — частіше в її верхній частині.

Ознаки. Відзначається різкий біль у момент ушкодження й надалі при спробі руху рукою, припухлість відповідно місцю ушкодження й скривлення плеча.

Перша допомога. При накладенні заговорили українською у «язки згинають руку в ліктьовому суглобі. Плечі обережно витягають по довжині, уникаючи рухів й перегинів у місці ушкодження. Накладають шину по задньо-зовнішньої поверхні плеча, захоплюючи плечовий, ліктьовий й зап «ясний суглоби.

Шину (краще дротова чи із фанери) закріплюють бинтами чи хустками. Руку підвішують на косинку чи прибинтовують разом з шиною до тулуба. Постраждалого можна транспортувати в положенні сидячи.

Переломи кісток передпліччя.

Обережно підняв передпліччя й зігнув руку в ліктьовому суглобі до прямого кута й випрямив пальці, витягають передпліччя по його осі, причому долоня винна бути звернена до живота. Шину накладають, починаючи вище ліктьового суглоба й доводять її до основанання пальців, прибинтовують. Постраждалий може пересуватися самий чи його транспортують у положенні сидячи.

Переломи кісток кисті й пальців.

При падінні вигідна, попаданні руки в частини машини, що рухаються, ударі молотком часто спостерігаються переломи кісток кісті й пальців.

Ознаки. Біль при стискувані кісті в кулак, обмеження рухів, припухлість, іноді зміну форми кісті чи пальця при торканні чи потягуванні за палець.

Перша допомога. Шинну заговорили українською у «язку найкраще накладати при напівзігнутому положенні пальців, наприклад шляхом охоплювання голівки бинта, з картонною чи фанерною шиною на передпліччя й підвішуванні руки на косинку.

Переломи хребта.

Внаслідок здавлювання хребта по осі відбувається сплющення хребців, причому іноді відзначається стискування спинного мозку.

Ознаки. Постраждалий не може піднятися, розпрямити спину, різко обмежена рухливість у хребті, відзначається болючість при рухах. Можливі порушення чутливості нижче місця перелому й порушення функції тазових органів: нетримання чи, навпаки, затримка випорожнень й сечі. Можливий шок.

Перша допомога. Неправильне й необережне надання допомоги може призвести до зсуву в місці перелому й стискуванню спинного мозку, тобто принести непоправну шкоду. Транспортувати постраждалого в лікарню потрібно в положенні на животі. Якщо хворого вкладають у положенні на спині, необхідна тверда підкладка на ношах (фанера, щит, двері), щоб попередити згинання хребта. При ушкодженні в області шиї підкладають пакунок одягу чи подушку. Піднімання постраждалого із землі й перекладання його повинні провадитися кількома людьми, обережно, по команді, без усякого руху в місці перелому.

Переломи таза.

При автомобільних аваріях, при обвалах землі, падінні із висоти може відбутися перелом тазових кісток (лобкових, сідничних, клубових). Ці переломи часто супроводжуються великими крововиливами і ушкодженням внутрішніх органів (розірвання сечового пухиря й прямої кишки).

Ознаки. При переломах таза неможливо стояти, при спробах підняти ногу виникають болі, крововиливи в паховій області й на промежині, порушення загального стану.

Перша допомога. Транспортувати можна постраждалого лише в лежачому положенні, на твердій поверхні (щит). Ноги варто зігнути в колінах, підклавши под колінні області валик з ковдри чи одяги, й декілька розвести їхнього у сторони (положення «жаби»).

Переломи стегна.

Переломи стегна ставляться до важких ушкоджень, що відбувають при падінні, особливо із висоти, на вулиці - под годину ожеледі, при автомобільних й інших значних аваріях. Люди похилого віку (частіше в жінок) навіть при порівняно невеличкій травмі може відбутися перелом у верхній частині стегна (перелом шийки).

Ознаки. У момент ушкодження виникає дуже сильний біль, неможливо підвестися на ногу чи підняти її в лежачому положенні. Можливі вигини ноги в місці перелому чи неправильне положення стопи (повернена назовні). Можливий шок.

Перша допомога. Помічник береться за тил стопи й п «яткової області, згинає стопу под прямим кутом й повільно витягає й піднімає ногу постраждалого. Краще накласти дві шини: одну по внутрішній поверхні - від паху до кінця стопи, іншу по зовнішній поверхні - від пахової області до стопи. Шини закріплюють бинтами чи косинками. При відсутності шин постраждалу ногу прибинтовують до здоровою.

Переломи кісток гомілки й стопи.

При падінні на вулиці под годину ожеледі, при незграбних стрибках, падінні із висоти, автомобільних аваріях, при падінні на ногу важких предметів виникають переломи гомілки кісток стопи.

Ознаки. Біль при опорі на ногу й рухах, припухлість у місці ушкодження чи синець.

Перша допомога. Транспортувати постраждалого краще в положенні лежачи после накладення шинної заговорили українською у «язки, що винна захоплювати гомілковостопний й колінний суглоби.

Ушкодження суглобів.

Ушкодження суглобів може бути у виді забиття, розтягу й розірвань зв’язок й суглобової сумки, крововиливи в порожнину суглоба. При более важкому ушкодженні відбувається повний зсув кісток у суглобі, так що їхні суглобні кінці перестають стикатися. Таке ушкодження називають вивихом.

Розтягування зв’язок.

Найбільше часто спостерігається в області гомілковостопного суглоба, коли підкручується стопа й рухливість в суглобі перевищує за обсягом звичайні.

Ознаки. Різкий біль у момент ушкодження іноді посилюється за годину у зв «язку зі збільшенням крововиливу. Зовнішній вигляд суглоба не змінений, іноді спостерігається набряк. Рухи в суглобі збережені, але й обмежені й болючі.

Перша допомога. Потрібно надати постраждалому суглобу підняте положення, туго забинтувати його й поверх бинта покласти пухир з льодом.

Крововилив у суглоб.

Частіше в колінний суглоб, може супроводжуватися порушенням цілості зв’язок суглоба чи його хрящів (менісків).

Ознаки. Біль виникає в останній момент ушкодження із наростанням у наступний годину, відзначаються збільшення обсягу суглоба й помітна його припухлість, різке обмеження й болючість рухів.

Перша допомога. Необхідно підняти кінцівку, туго забинтувати, при розриві меніску накласти шину, поверх заговорили українською у «язки варто покласти пухир з льодом.

Вивихи.

Це стійкий зсув кісток у суглобі, коли суглобні поверхні перестають стикатися частково чи цілком. Найбільше часто вивихи виникають у плечовому суглобі, потім у тазостегновому, але й можливі й у всіх інших суглобах. При одночасному розірванні чи пораненні м «які тканин, зокрема шкіри, можливий відкритий вивих.

Ознаки. Найбільше й у вивиху повна неможливість рухів у суглобі, змушене неправильне положення кінцівки й нездатність змінити його внаслідок сильного болю й напруги м «язів. Форма суглоба різко змінена.

Перша допомога. Не потрібно самостійно вправляти вивих. Треба накласти шину на пошкоджений суглоб, при відкритому вивиху на рану треба накласти заговорили українською у «язку.

Опіки.

При дії на тіло полум’я, розжарених твердих тіл, парі чи гарячої рідини, а також дії електричного струму, іонізуючого випромінювання утворюються опіки (термічні). Можливі опіки міцними кислотами й луками, йодом, фосфором, парою бензину й гасу та ін. хімічними речовинами (хімічні).

Рівень важкості опіку залежить від глибини й площі пошкодження. Опіки до 10% поверхні тіла викликають лише місцеві зміни, более великі супроводжуються важким ускладненням — опіковим шоком. Опіки более 1/3 поверхні тіла небезпечні для життя.

Опіковий шок. Хворий скаржиться на сильний біль у місці ураження, спрагу. Він збуджений, пульс прискорений. Потім він стає апатичним. У нього з’являються задишка, синюшність, нудота, блювота, пульс ще понад прискорюється, потім сповільнюється, зменшується, а іноді і зовсім припиняється виділення сечі, настає згущення крові. З пошкодженої поверхні відбувається всмоктування у притулок продуктів розпаду й мікробних токсинів. У наступні дні починається нагноєння поверхні опіку.

Ознаки опіку. У залежності від місцевих змін розрізняють чотири ступеня опіків: I ступінь — на місці опіку з’являється почервоніння, набряк, що болить 2−3 доби, II ступінь — утворюються пухирі. Загоєння відбувається через 5−6 діб й пізніше, III ступінь — более глибокі ураження шкіри із утворенням струпу й довгим загоєнням, IV ступінь — змертвіння не лише шкіри, але й і глибше залягаючих тканин, іноді їхні обвуглення. Опіки обличчя можуть супроводжуватися опіками очей, можливі опіки верхніх дихальних шляхів.

Перша допомога. Необхідно швидко припинити дію високої температури на тіло потерпілого. При горінні одягу потрібно загасити полум’я, накинувши ковдру, щільно притулити її до тіла. Якщо на потерпілому тліє одяг, то необхідно облити її водою. Якщо відбувся опік гарячою рідиною, потрібно швидко зняти одяг. При опіках великої площі одяг краще не знімати, а розрізати. Допомога винна бути дуже обережною, щоб не посилити страждання хворого. Не можна відривати прилиплі в області опіку частини одягу, потрібно обрізати їхні навколо місця приклеювання й накласти асептичну пов’язку на обпечену поверхню зверху цих ділянок. Не потрібно змащувати поверхню опіку чи — якими домашніми засобами, мазями чи оліями, бо це утруднює наступну хірургічну допомогу (обробку опіку й шкіри навколо нього).

При хімічних опіках обпечене місце ретельно промивають водою, потім опіки шкіри нейтралізують слабкими розчинами лугів (соди) при ураженні кислотою, при ураженні луками — слабкими розчинами кислот (оцет).

При опіках вапном чи фосфором видаляють залишки речовини й ретельно промивають водою.

Необхідно дати хворому гаряче пиття, знеболити (анальгін, промедол) й негайно направити до лікаря. При невеликих опіках I ступеня уражену поверхню потрібно промити спиртом, одеколоном чи протерти концентрованим розчином перманганату калію (розчин винен бути темно — вишневого кольору).

Відмороження.

Відмороження може статися при низьких температурах навколишнього повітря. Ушкодження тканин под дією охолодження може відбутися й при температурі, вищої нуля, особливо у сиру, вітряну погоду, вологому одязі й порушенні нормального кровообігу (тісне взуття). Відмороження зазнають частіше пальці ніг й рук, ніс й вуха. Відмороженню сприяє втрата крові, послаблення здоров’я хворого, алкогольне сп’яніння.

Ознаки. При I ступені відмороження відбувається збліднення шкіри з втратою чутливості. Після зігрівання з’являються почервоніння й синюшність шкіри із невеликим набряком, що супроводжується печією. Всі явища проходять за декілька діб. При відмороженні II ступеня после зігрівання на шкірі з’являються пухирі із кров’янистим вмістом, при III ступені відмороження розвивається змертвіння (некроз) всіх шарів шкіри, а при IV ступені - некроз м’яких тканин й кісток, тобто частин кінцівок. У розвитку всіх відморожень розрізняють два періоди. Під годину Першого (дореактивного) періоду, тобто до зігрівання, потерпіла частина бліда, нечутлива, іноді щільна на дотик, відбувається спазм судин, порушення кровообігу й розлад живлення тканин. З початком зігрівання (у другий, реактивний період) кровообіг уповільнюється, виникає картина запалення, з’являється набряк тканин, пухирі на шкірі і закупорка кровоносних судин, Яка й призводить до змертвіння тканин. Відмороження згодом более розповсюдженим й глибоким, ніж це визначалося із початку.

Перша допомога. Необхідно швидко зігріти відморожену частину, але й не можна зігрівати біля вогнища чи гарячої печі. Не рекомендують розтирати відморожені ділянки снігом. Зігріти краще у ванні, поступово доводячи температуру води до 37−38о, обмити милому й проводячи обережний масаж в напрямі до серця, що повинне поліпшити кровообіг й попередити закупорку судин й некроз тканин. При появі пухирів масаж робити не можна. Одночасно потерпілому дають гарячий чай чи кави, вино.

При потеплінні відмороженої ділянки її обтирають спиртом, накладають асептичну пов’язку, поверх неї декілька шарів вати. Мазі шкідливі, смердоті ускладнюють наступну хірургічну обробку. Необхідно також зігріти потерпілого.

Для надання інших засобів допомоги хворий винен бути швидко доставлений у лікувальний заклад.

Для попередження відмороження необхідне поступове звикання до холоду. У холодну погоду необхідно слідкувати за тим, щоб взуття не здавлювало ноги й не пропускало воду. При роботі на холоді необхідне посилене харчування, гаряче пиття.

Замерзання.

Тривала дія холоду на тіло людини призводить до зниження температури тіла, пригніченню всіх життєвих процесів й навіть до смерти (замерзання).

Ознаки. Людина із початку відчуває озноб, потім наступають сонливість, дрімота й глибокий сон, под годину якого послаблюються дихання й серцева діяльність, виникають заклякнення й смерть.

Перша допомога. Необхідно помістити потерпілого у теплі приміщення й зігріти його, розтерти закляклі руки й ноги краще спиртом чи горілкою. Якщо потерпілий може ковтати, йому дають гарячий чай чи кави. При відсутності ознак життя проводять реанімацію.

Ураження електричним струмом.

Ураження електричним струмом частіше на буває при необережному поводженні із електроприладами чи при контакті з електричним дротом у якого пошкоджене ізоляційне покриття, а також при ураженні блискавкою.

Необхідно виконувати правила безпеки при користуванні не лише промисловим, але й й побутовим струмом напругою 220 й 127 вольт.

Ураження електричним струмом виникають у тихий випадках, коли із електричним дротом, позбавленим ізоляції, чи несправним електроприладом торкається оголена частина тіла чи вологий одяг. Лише при струмах високої напруги можливе ураження уже при наближенні до дроту.

У результаті дії струму виникають порушення серцевої діяльності та дихання, ураження нервової системи, опіки й механічні пошкодження тканин.

При ураженні струмом надання першої допомоги може бути вирішальним моментом для врятування життя.

Перш на необхідно припинити подальшу дію струму на потерпілого. Найшвидша міра припинення дії струму — висмикнути виделку з розетки, повернути вимикач, вивернути запобіжну пробку чи вимкнути рубильник, якщо це можливо зробити швидко. При наявності голого дроту потрібно відтягнути від нього потерпілого чи відтягнути дріт, прийняв міри, котрі забезпечують власну безпечу. Торкатися незахищеними руками як за дріт, то й за людину, що перебуває под дією струму, ані в якому випадку неможна. Попередньо потрібно ізолювати собі: встати на гумовий килим, суху дошку, вдіти на руки шкіряні чи гумові рукавиці чи обмотати руки вовняною, шовковою тканиною чи ін. поганим провідником електричного струму. Дріт може бути відсунутим палицею, сухою мотузкою, книгою й т. п.

Якщо доводитися пересікати електродріт, то краще пересікти окремо кожен дріт у шнурі чи зробити це спеціальними гострозубцями з ізольованими ручками, можна пересікти дріт й сокирою, що має суху дерев’яну ручку. Іноді тому хто знаходиться под дією струму й не може випустити дріт з рук, допомагає порада — підстрибнути.

Якщо уражений струмом знаходиться на висоті, потрібно прийняти міри, що попередять його падіння й пошкодження.

Ознаки. Розрізняють легкі пошкодження: судомні скорочення м’язів, без втрати свідомості, пошкодження середнього ступеня — з втратою свідомості і важкі - з порушенням серцевої діяльності й дихання (картина клінічної смерти). На місцях контакту шкіряних покривів з провідником струму залишаються опіки у вигляді деревоподібних смуг чи білих чи бурих ділянок шкіри.

Перша допомога. Після Визволення потерпілого від дії струму неприпустимо закопувати потерпілого у землю. При припиненні серцевої діяльності і дихання проводять реанімацію. При зберіганні свідомості потерпілому дають теплі пиття, зігрівають, накладають асептичну пов’язку, якщо є сильні електричні опіки й направляють у лікарню.

Потерпілий від струму, навіть якщо він відчуває собі добро, підлягає огляду лікарем, бо можуть наступити пізні ускладнення.

Отруєння.

При отруєнні отрутохімікатами до лікарняну допомогу надають негайно в польових умовах до прибуття лікаря чи відправки потерпілого в найближчий лікувальний заклад. Потрібно пам’ятати, що Перші симптоми іноді зникають й настає період уявного благополуччя, слідом за яким може розвинутися набряк легень.

Якщо людина отруїлася в наслідок вдихання парі чи пилку отруйних речовин, потерпілого видаляють із отруйної зони, виносять на свіже повітря, звільняють від одягу, забрудненого отрутохімікатами. У холодну пору року його укривають ковдрою, до ніг кладуть грілки. Негайно викликають лікаря.

Якщо отрута потрапила на шкіру (працівник не користувався спецодягом чи неохайно його носивши), отруту змивають струменем води чи обережно знімають ватним тампоном, не розмазуючи по поверхні шкіри, потім обмивають водою.

При попаданні отрут на слизову оболонку очей, їхнього промивають великою кількістю води чи 2%-вим розчином питної соди.

При отруєнні через шлунково-кишковий тракт потерпілому дають випити декілька склянок теплої води. Викликають блювоту, роздражнюючи задню стінку горлянки. Цю процедуру повторюють 2−3 рази для повного видалення отрути зі шлунку.

Для зв’язування отрути потерпілому дають випити активоване вугілля, розведене у воді (2−3 столові ложки на склянку води), а потім сольове проносне (20 р гіркоїна солі на півсклянки води).

Потерпілому, що втратив свідомість, дають понюхати нашатирний спирт на ватному тампоні. Якщо зупиняється дихання, проводять штучне дихання.

Переліковані заходь проводять незалежно від виду отрути. Якщо вид отрути відомий, проводять додаткові заходь в залежності від групи отрути.

При отруєнні отрутохімікатами, в складі які є миш’як, у потерпілого з’являється нудота, блювота, біль в животі, загальна слабкість, судоми. У хворого по одній викликають блювоту, промивають шлунок через зонд розчином магнезії (20 р п’ять склянок води). Потім дають протиотруту — антидот металів чи антидот миш’яку. При послабленні серцевої діяльності й загальної слабкості потерпілому дають міцний чай чи зігрівають грілками.

При отруєнні препаратами, що утримують ртуть з’являється металічний присмак у роті, нудота, блювота, підвищене виділення слини, втома, головний біль, розлад нервової системи.

Хворого виводять з забрудненої зони, шлунок промивають розчином магнезії. Дають білок яйця для зв’язування ртуті чи спе-ціальну протиотруту — унітіол.

При отруєнні фосфорорганічними сполуками (бутифосом, карбофосом, метилмеркаптофосом, октаметилом, препаратом М-31, тіофосом, хлорофосом) у потерпілого з’являються ознаки: кашель, задуха, звуження зіниць, головний біль, слинотеча, підвищена пітливість, сонливість, сплутаність свідомості, порушення координації руху, посмикування м’язів, тремтіння рук, голови, судоми. При попаданні в очі відмічається почервоніння, сльозотеча, звуження зіниць.

Перша до лікарняна допомога: дають випити 6−10 склянок 2%-вого розчину питної соди (1 чайна ложка на склянку води) й викликають блювоту подразненням задньої стінки горлянки чи надавлюють на корінь язика. Цю процедуру повторюють 2−3 рази. Потім дають випити півсклянки 2%-вого розчину питної соди із добавленням 2−3 ложок активованого вугілля, сольове проносне (1−2 столові ложки глауберової солі чи сульфату магнію на півсклянки води, запивають 2−3 склянками води), 1 таблетку атропіну. Хворому дають міцний чай, тепло вкривають. При зупинці дихання роблять штучне дихання.

Якщо препарат потрапив на шкіру, обробляють її 5−10%-вим розчином нашатирного спирту чи знімають ватою (не втираючи) й змивають водою із милому, при попаданні в очі - промивають їхнього з піпетки чистою охолодженою кип’яченою водою, закапують по 2 краплі 30%-вого сульфацила натрію (альбуцид).

Загальні ознаки отруєння хлорорганічними сполуками (галасу — ізомером, гексахлораном, каптаном, ПХП, поліхлоркамфеном): головний біль, запаморочення, слабкість, нудота, блювота, посмикування м’язів, знепретомлення, судоми. При попаданні на шкіру ці сполуки викликають почервоніння, набряк, печію, поколювання, висипання, пухирці.

Гама — ізомер ГХЦГ й гексахлоран викликають слинотечу, біль за грудиною, кашель, кровотечу з носі, почервоніння обличчя, поліхлорпінен — різь в очах, печію в роті, порушення координації рухів, полікамфен — різке збудження, задишку, посиніння шкіри.

При отруєнні ціми отрутохімікатами необхідно випити 6−10 склянок 2%-вого розчину питної соди (чайна ложка соди на склянку води) й механічно викликати блювоту. Цю процедуру повторюють 2−3 рази. Випити активоване вугілля (2−3 столові ложки на склянку води), сольове проносне. Потерпілому дають міцний чай, зігрівають.

При кровотечі із носа на перенісся кладуть холод, у ніс вводять тампон, змочений перекисом водню. Отруту, що потрапила на шкіру, змивають струменем води, промивають слабким розчином перманганату калію. Пошкоджені очі промивають з піпетки охолодженою кип’яченою водою й закапують по 2 краплі 30%-вого розчину сульфацила натрію (альбуциду).

При отруєнні отрутохімікатами, похідними фенолу (ДНОК, нітрофен, пентахлорфенол) спостерігається: втома, сонливість, головний біль, серцебиття, нудота, задишка, підвищена пітливість, спрага, підвищення температури.

При попаданні на шкіру похідні фенолу викликають печію, свербіння, висипи у вигляді пухирців. При отруєнні ДНОК ділянки шкіри зафарбовуються у жовтий колір.

При отруєнні отрутохімікатами цієї групи потерпілому дають випити 6−10 склянок води із активованим вугіллям й викликають блювоту. Цю процедуру повторюють 2−3 рази. Дають сольове проносне.

При отруєнні препаратами міді з’являється металічний присмак у роті, слинотеча, нудота, блювота, болі у шлунку, прискорення пульсу, озноб, холодний піт, судоми.

У цьому випадку потрібно дати 6−10 склянок розчину магнезії й викликати блювоту. Прийняти сольове проносне. При послабленні серцевої діяльності дають 20 крапель настойки валеріани, міцний чай.

При отруєнні препаратами 2,4Д виникають різкі схваткоподібні болі й животі, нудота, блювота, судоми, головний біль, підвищення температури, озноб, слабкість, прискорення пульсу. Допомога така сама, як й при отруєнні іншими препаратами.

Ознаки отруєння похідними карбамінової кислоти й надання допомоги такі сам, що й при отруєннях хлорорганічними пестицидами.

Мінеральні добрива, котрі застосовують в сільському господарстві, при порушенні організації технологічних процесів й недодержанні певних правил безпеки викликають отруєння, опіки, професійні захворювання.

Пив мінеральних добрив шкідливо впливає на органи дихання, слизові оболонки очей й носоглотки.

При попаданні вапна в очі з’являється різкий біль, сльозотеча, світлобоязнь. При хронічних пошкодженнях шкіра стає сухою, жорсткою, тріскається. Вапно може викликати опіки й виразки.

При попаданні пилку добрив в очі їхні негайно промивають великою кількістю води (10 хвилин).

При отруєнні аміаком через верхні дихальні шляхи потерпілого виносять на свіже повітря (зимою в теплі приміщення), розстібають комір, пасок та інший одяг, що заважає, дають вдихнути теплу водяну пару (в гарячу воду добавляють оцет), поять гарячим молоком із питною содою. При порушенні чи зупинці дихання — проводять штучне дихання.

Обпечену аміаком ділянку шкіри обмивають й накладають пов’язку з 5%-вого розчину оцту.

При попаданні краплин аміаку в очі їхні промивають великою кількістю води.

Суворе й послідовне дотримання санітарно — гігієнічних правил й техніки безпеки при роботі із отрутохімікатами й мінеральними добривами попереджує нещасні випадки й професійні отруєння.