Дивізія СС Галичина

Дивізія СС Галичина.

.

.

Якраз на православне Різдво один із британських телеканалів продемонстрував документальний фільм (принаймні, саме так ця стрічка була заявлена) про українську дивізію «Галичина», яка брала участь у ІІ Світовій війні на боці Німеччини. Резонанс був дуже великий. І у Великобританії, і у Польщі, і в Ізраїлі. Адже автори фільму звинуватили вояків Дивізії у геноциді поляків, євреїв, словаків та самих українців. Тим часом режисер фільму Джуліан Генді говорить, що його фільм не є випадом проти українського народу. За його словами, він хоче лише показати досі невідомі сторінки історії і домогтися суду над особами, винними у злочинах проти людства. Після демонстрації фільму голова багатопартійної групи з боротьби проти військових злочинів лорд Джаннер написав листа міністрові внутрішніх справ Великої Британії із закликом позбавити британського громадянства і притягти до суду вояків дивізії «Галичина».

Українська ж влада поки що не висловила офіційну позицію з цього приводу. Не чекаючи, поки наша влада (яка досі не спромоглася визнати вояків УПА навіть повноправними учасниками II Світової війни) висловить свою позицію, в редакції «Українського Слова» зібралися історик Віктор КОВАЛЬ, письменник Юрій ПОКАЛЬЧУК, політологи Сергій ГРАБОВСЬКИЙ та Віктор КАСПРУК, щоб обговорити не тільки зміст самого фільму, а й те, що залишилося «за кадром». — Що ж являла собою дивізія «Галичина»? У фільмі наголошено, що «Галичина» — це дивізія СС, йдеться про «есесівців у Британії»… Юрій Покальчук: Повна назва дивізії «Галичина» — дивізія Waffen SS Galitchina. Waffen — це «війська СС» або «зброя СС». Я весь час проводжу таку паралель. За совєтського періоду існували прикордонні війська НКВД, які були підпорядковані НКВД, але це не означає, що вони були тими енкаведистами, які розстрілювали наших людей у таборах. ГУЛАГ був у підпорядкуванні НКВД — і прикордонники теж, але це різні речі, правда? Сергій Грабовський: Після перших років війни з Радянським Союзом нацистська Німеччина гостро відчула брак людських ресурсів для формування бойових частин — попри те, що на Східному фронті у тилових, охоронних, зенітних частинах Вермахту служило понад мільйон совєтських громадян, головним чином із військовополонених.

Гітлер, як відомо, категорично заперечував проти формування російської та української армії та визнання слов‘янських народів рівноправними з арійцями. Таємно від фюрера були сформовані 21 національна дивізія під егідою цієї самої «зброї СС». Ці з‘єднання не були власне есесівськими хоча б тому, що проти цього категорично заперечував сам рейхсфюрер СС. Це перше. Друге, на чому я хочу одразу наголосити: дивізійники «Галичини» висунули умову — «ми не воюватимемо проти Заходу (тобто проти демократичних країн), воюватимемо лише проти комуністичного тоталітаризму». — У фільмі стверджується, що війська, подібні до дивізії «Галичина», складалися із фанатичних прихильників нацизму. Чому все-таки українці йшли до дивізії «Галичина»? Віктор Коваль: Набір до Дивізії було оголошено 28 квітня 1943 року. Тоді в Україні не те що не було, а вже не могло бути прихильників нацизму, бо на той час німці себе показали, і ніхто вже не мав жодних ілюзій щодо націонал-соціалізму. Хто йшов до Дивізії? Про це красномовно говорить прокламація губернатора Галичини Вехтера, яка була видана вже після початку набору. У ній говорилося, що до «Галичини» будуть прийняті всі ті, хто ховався від мобілізації на роботи до Німеччини — «і гріхи їм буде скасовано» — я повторюю дослівно. Були, звісно, і патріоти, які хотіли утворити українську військову частину. Треба брати до уваги час, коли творилася дивізія — початок 1943 року. Тоді німці відбили наступ Червоної армії, утворили фронт по річці Міус під Ростовом, контролювали Кубань. Німецькі війська стояли недалеко від Москви. За цих умов провід Українського центрального комітету (існувала така допомогова організація) домагався створення якоїсь української частини, яка б могла підсилити позицію України після закінчення війни.

Отже, дивізійники зовсім не були прихильниками нацизму. Юрій Покальчук: Кілька років тому я написав книжку про українців Великої Британії. І тоді я дуже часто зустрічався з багатьма людьми, які були вояками дивізії «Галичина». Це були селянські підлітки, юнаки, які йшли захищати Україну. Яка там «нацистська ідеологія»? Сергій Грабовський: Мотиви створення, скажімо, французької чи голландської дивізій «зброї СС» та дивізії «Галичина» були надзвичайно різними. Якщо у Західній Європі ці формування справді складалися з ідейних симпатиків нацизму, то дивізію «Галичина» українські прихильники її створення від початку розглядали як зародок майбутнього війська незалежної і від Німеччини, і від Росії самостійної України, — на взірець Січових Стрільців, які стали ядром Української армії під час національно-визвольної революції. До речі, не всі українські політичні сили схвалювали цю ідею. Якраз у цей час розгорнулося активне формування Української Повстанської Армії. Її керівники обстоювали необхідність одночасної боротьби на два фронти, з обома тоталітаризмами, і вважали, що створенням дивізії «Галичина» українська молодь втягується у гру за чужі політичні інтереси. Проте УПА активно використовувала період формування Дивізії - з квітня 1943 по червень 1944 року — для вишколу в її лавах старшин повстанського війська та здобуття сучасної зброї.— У фільмі стверджується, що один з попередників дивізії — батальйон «Nachtigal» — брав участь у масовому знищенні євреїв у Львові у червні-липні 1941 року. Віктор Коваль: Питання про нацистські звірства і тих, хто їх підтримував, дуже докладно розглядалось упродовж Нюрнберзького процесу 1946 року. Але жодним словом там не було згадано українських націоналістів, хоча це було б дуже бажано для совєтської сторони. І це не дивно. Польські дослідники, першим з яких був професор Рішард Ржецький, виявили, хто саме вбивав у Львові 30 червня 1941 року. Дослідники знайшли номер айнзацкоманди СС, яка займалась цією справою. А батальйон «Nachtigal» жодного відношення до цих вбивств не мав. Якихось же «інших» українських частин у Львові не було й бути не могло. Це питання вдруге постало 1961;го року, коли німецький публіцист Альберт Норден заявив, що у Львові 30 червня 1941 року такі звірства чинили українці. Ця кампанія була спрямована проти міністра уряду ФРН Теодора Оберлендера, який у часи війни був причетний до формування українських батальйонів. Мовляв, ця людина заплямована у кривавих злочинах. Тим часом це був офіцер-фронтовик, який воював на Східному фронті, єдиним «злочином» якого була ворожість до комунізму. І жодних злочинів під час Другої світової війни ні він, ні частини, якими він командував, не вчинили. У мене є підстави стверджувати, що кампанія проти Оберлендера була ініційована з Москви, і саме за наказом Москви до неї приплели «звірства українців»… Сергій Грабовський: Якраз у той час — у 1961 році — в Україні почав набувати сили рух «шістдесятників». Це з одного боку. З другого — продовжувало існування націоналістичне підпілля. Лише один маловідомий факт: того року у Львівській області було винесено на засіданнях закритих трибуналів 40 (!) смертних вироків за «антисовєтську діяльність». Отож, треба було максимально дискредитувати українські національні сили в очах як світового загалу, так і самих підсовєтських українців.Віктор Каспрук: Ні для кого не є секретом, що вже минуло півстоліття після закінчення ІІ Світової війни. Треба сказати, що і 50 років тому юристи-міжнародники не менш ретельно працювали над питанням вини цих 1500 українців. І, крім того, якщо справжні військові злочинці переховувались під чужими іменами і не були доступні Феміді, то ці члени британського суспільства пройшли юридичну процедуру натуралізації, прожили стільки років доброчесними громадянами, і ось тепер раптом це питання постало. Нині на нашу державу чиниться тиск, особливо з боку проросійських сил, які домагаються повернення України в зону впливу колишньої совєтської імперії. Для цього треба, насамперед, послабити національні українські сили. І ніщо не є для такої антиукраїнської роботи кращим, аніж дискредитація цих сил на міжнародній арені. Звичайно, мине час, і ця кампанія буде визнана фальшованою. Але українській молодій незалежності буде завдано значної шкоди. — Таким чином ми підійшли до сакраментального питання: кому ж вигідна скандальна кампанія навколо дивізії «Галичина»?

Віктор Коваль: Буча, яка знялася зараз у світовій пресі з приводу «Галичини», сама по собі мене не дивує. Якщо хтось із вояків «Галичини» справді заслужив кару, хай буде покараний, хто ні — хай спокійно живе. Тільки ось що прикметно: лише Канада тричі розглядала на судових процесах так звані «злочини дивізії «Галичина». Це було у 1950;му році, 1984;му і в грудні 1986;го року. Всі ці суди щоразу приводили до висновку, що жодних воєнних злочинів за дивізією «Галичина» не було… У світі ми маємо друзів, але маємо і ворогів. Є певні сили, зацікавлені, щоб час від часу збуджувати хвилю світового обурення проти України — а не проти поодиноких українців, котрі зараз доживають свій вік в Англії чи в Австралії. І дуже прикро, що наші високі урядовці, та й Президент, не забезпечили себе помічниками, які допомогли б їм порадами у такій ситуації і дали гідну відсіч подібним кампаніям. Віктор Каспрук: На сьогодні на Заході все голосніше лунають заклики — якщо не засудити юридично, то, принаймні, дати історичну оцінку злочинам НКВД. Дискредитація вояків, які воювали на стороні українських визвольних сил, відволікає міжнародну громадськість від мільйонів енкаведистів, що сьогодні в Україні, Росії, Білорусі, Казахстані за свої «подвиги» отримують підвищені персональні пенсії.Ми далекі від думки ставити крапку у цій історії. Тим більше, ми не збираємося захищати реальних воєнних злочинців. Але не може залишатися без належної відповіді чергова спроба оббрехати українців, звинувативши їх у всіх можливих і неможливих злочинах. Нехай це і зроблено «демократичними» методами.

.

.

_.

.