Основание монгольської империи

Становив студент I курсу групи РЕК-99.

Чигрин Володимир р. Краснодар, 8 Грудня 1999 г.

1. Монгольські племена наприкінці XII століття 2. Підйом Темучина 3. Підстава Монгольської імперії 4. Монгольська експансія до правління Чінгісхана Заключение.

Монгольський період — одне з найвагоміших епох в усій російської історії. Монголи володарювали у всій Русі близько століття, і навіть по обмеження їх до влади у районах Західної Русі у середині чотирнадцятого століття вони продовжували здійснювати контроль над Східної Руссю, хоча у м’якшою формі, ще століття. Це був період глибоких змін в усьому політичному і соціальному устрої країни, особливо Східної Русі. Цьому періоду історії нашої країни слід приділяти якнайбільше уваги. Але, на мою думку, як вивчати вплив Золотої Орди на Русь, потрібно проаналізувати вдачі та звичаї, політичну, соціальну та військові структури самої Монгольської імперії, частиною якого і став у згодом улус Джучи (Золота Орда). На погляд, самотужки знання неможливо правильно оцінити значення вторгнення обох сторін, сталося як часткове злиття культур, а й крові різних народів — степовиків і «людей лісу». Саме тому мого вибору упав з цього, загалом нестандартну у разі тему. Тепер кілька слів про структуру мого доповіді. Я вирішив поділити його чотирма основних частини. Перша частина присвячена загального стану монгольських племен, їх класову структуру і способу життя. В другій частині розповідається дитинство Темучина, про його життєвого шляху від воїна до вождя племені. У третій частині йдеться про власне підставі Монгольської імперії і проголошення Темучина Чингіс — ханом, імператором монголів, і, нарешті, у вищій частини даного праці вмістив історію завоювань Чінгісхана, до її смерті. Далі йде невеличке висновок, де можна знайти висновки про значення завоювань великого полководця й про його політичному внесок у Монгольскую империю.

1. Монгольські племена наприкінці XII столетия.

Монгольське суспільство XII століття базувалося на патріархальних кланах. Монгольський рід (обог) складалася з родичів по батьку й був экзогамным; шлюб між його членами було заборонено, отже, нареченої купувалися шляхом сватання чи купувалися в декого пологів. Оскільки полігамія була традиційним інститутом у монголів, кожен із новачків мав потребу в багатьох дружин, що ще більше ускладнювала проблему. Усе це часто вело до умыканию майбутніх їхніх дружин та, отже, до численним сутичкам між пологами. Щоб зберігати світ, деякі пологи укладали взаємні угоди щодо шлюбів своїх нащадків з урахуванням регульованого обміну. Коли процесі природного зростання сімей рід ставав дуже великий, аби залишати неподільної одиницею, його галузі відходили від загального стовбура з формування нових пологів. Освічені в такий спосіб пологи, проте, визнавали своє походження від загального батька: про неї говорили як і справу належали одному й тому ж «кістки» (ясун). Шлюби між нащадками всіх таких пологів було заборонено. Кожному монголу викладалася з дитинства його генеалогія і родові відносини, і те знання нього є священним. Історик Рашид ад-Дин порівнює силу пологових зв’язків серед монголів з пріоритетами у арабів. «Єдність роду базувалося як на кревних відносинах, а й у релігійному почутті. Кожен рід, включаючи живих його членів, мертвих предків та проведення майбутніх нащадків, був самодостатньою релігійної групою — і у сенсі розглядався як безсмертний. Центром духовного життя роду та, меншою степені, сім'ї був культ вогнища. Виняток із числа що у обрядах роду та актах вшанування означало вигнання із найбільш клану. Старший син основний галузі, що йде від вождів роду, традиційно відповідав за клановий культ. Найбільш шановані мали титул беки. З іншого боку, найменший син у ній розглядався як хранитель вогнища (очигин) і успадковував основну частину батьківського майна. Цей дуалізм функцій і здається свідченням двох різних понять у системі релігійних і кровнородственных відносин родів та сімей. Щоб пащі свій худобу та відчути певну защиту.

проти раптового нападу інших родів та племен, кілька пологів зазвичай об'єднувалися під час сезонної міграції. Таке об'єднання спільно влаштовувало наметове табір, що перепадав іноді налічував близько тисячі жител, розташованих за периметром величезного кола, відомий як курінь. Найбільш багаті і традиційно сильні пологи воліли, проте, пащі свої стада самі. Табір такий групи, що складалася з щодо малої кількості наметів, іменувався аилом. Слід зазначити, деякі багаті пологи супроводжувалися вассальным чи рабською родом (унаган богол), у разі рабство було результатом поразки у міжплемінний війні. Аильская система паса стад становила економічне підгрунтя багатства і могутності видатних пологів. І на цій базі серед монголів встановилося аристократичне суспільство, що з феодальним суспільством середньовічної Європи. Монгольський лицар був відомий як багатур (хоробрий; порівняй з російським «богатир») чи сецен (мудрий). Глава групи лицарів називався нойоном (паном). На дешевше щаблі ієрархічної драбини перебували простолюдини, мають статус вільних. Їх називали харачу, дослівно «чорні». Ще нижче були раби. Більшість із них у період були індивідуально пов’язані особою пана, а й ставали членами переможеного роду, зобов’язаними, як і рід загалом, служити переможцям. З формуванням класу лицарів як уже почалися феодальної інтеграції, найсильніший нойон в окрузі приймав він владні функції зверхника-сюзерена з відношення до іншим лицарям, його васалам. Спілкування з китайцями сприяло формуванню понять васальних відносин, і з нойонів зверталися до китайському імператору за инвеститурой й отримували китайські титули такі, як таиши (герцог) і ван (цар). У XII столітті Китай був на дві імперії: Південний Китай знаходився під владою династії Сунути; північ від управляли маньчжурські завойовники — Чжурчжэни (по-китайськи — Нучен), які влаштувалися Пекіні в 1125 р. Вони мусили відомі як Золота династія (Цзинь). Продовжуючи традиції ранніх китайських імператорів, Цзинь жорстко відстежували події у Монголії, аби запобігти створення там єдиної держави. Агенти Цзинь намагалися зберігати балансу влади між індивідуальними монгольськими племенами. Щойно одне плем’я ставало небезпечно сильним, Цзинь поставляли зброю сусідньому племені, аби воно воювало против.

вискочки, або ж намагалися організувати коаліцію племен проти. Ця дипломатія стосовно «північним варварам» базувалася на принципі, який направляв Рим і Візантію у відносинах північними сусідами: розділяй і владарюй (Divide et impera). Саме з допомогою китайців татари з’явилася можливість розгромити монголів у середині XII століття. У 1161 р. на підтримку татар сильна китайська армія було послано до Монголії. Обманним шляхом татари захопили монгольського хана Амбагая і послали його до столиці Цзинь — Пекін (тоді відомого як Енкин). Тут його страчували — прибили цвяхами до дерев’яному ослу, що вважалося особливо принизливим способом розправи з злочинцем. Уряд Цзинь сподівалося, що монгольська небезпека в такий спосіб усунуто. Але, як засвідчили події, китайці домоглися лише тимчасової отсрочки.

2. Підйом Темучина.

Влада степового аристократа від підтримки як він почту, і роду, і навіть пологів, що належать однієї «кістки». Його багатство полягала переважно з його стад, як і з видобутку, отриманого набігах на соперничающие з нею пологи і племена. Після вдалого рейду стада суперника приєднувалися для її власним. Невдаха ватажок набігу втрачав свій престиж у власних очах родичів і васалів, які можуть навіть остувити його й можливість перейти до сильнішого нойону. Якщо коні й худобу аристократа були винищені тваринами паразитами чи поведені щасливішим суперником, то міг би коштувати йому життя. Якщо він виживав, та його родичі могли стати рабами переможця. Навіть уникнувши рабства, воно було під постійної загрозою потреби і був існувати полюванням і рибальством. Якщо час його залишали все васали більшість народичий, що мабуть, не мав людей для полювання обкладыванием звіра, для великої гри і був задовольнятися ловлею бабаків і мишей. Саме це свого роду юності із майбутнім завойовником світу. Тільки залізні люди й не піддаються розпачу в обставин і прагнуть фінального торжества і з малим шансом на успіх. Темучин виявився таким людиною Його підтримували у його твердості традиції його роду, хто був прищеплені йому з дитинства, і віра у долю. По народженню Темучин належав до монгольскому роду Борджигин. Він був праправнуком могутнього Кабул-хана, який вирішувалося воювати лише з татарами, но.

і з китайцями. Після поразки у війни з татарами монгольські пологи значно втратили свій вплив. Батько Темучина Есугей-Багатур був дрібним вождем проти дідом, але у маленькому світику, коли він обертався, її становище дозволяло б йому насолоджуватися престижем хороброго воїна й глави лицарського співтовариства, славного представника традицій свого клану. Як було винесено серед монголів, Есугей завчив генеалогію свого клану, і пізніше те саме зробив його син. У 1240 р. ця генеалогія було зафіксовано в письмовій формі й введена на офіційну історію монголів, в так звану «Таємну історію», яка була скоріш героїчну поему, ніж учений трактат, хоча він і базувалася частково на дійсних фактах. Як бачили, Есугей-Багатур мав величезної популярності степовому співтоваристві; їм мали захоплюватися жінки й чоловіка його роду. Та коли вирішив одружуватися, йому довелося рахуватися з звичаями роду, які забороняли шлюб всередині власної «кістки». Есугей, в такий спосіб, переймався пошуком нареченої поза клану. Він розв’язав проблеми, умыкнув красиву дівчину племені Олконоут, що була доставлена одним меркитом у його домівку як нареченої. Це було Оэлун. Затяжная кревна ворожнеча між меркитами і борджигинами стала результатом цього епізоду. Темучин був охарактеризований першим сином Оэлун і Есугея. Існує певна невизначеність щодо дати народження його. По обчисленням Рашида ад-Дина, перського історика, Темучин народився місяць Зулкада, 549 г. гиджры, що він відповідає періоду між 7 січня, і 5 лютого 1155 р. З іншого боку, в дійшли до нас копіях китайської історії династій Юань (монголів) стверджується, що Чінгисхан помер молодим шістдесяти у віці. Зараз твердо встановлено року його смерті - 1227 р., із чого обчислено, що він у 1162 р. «Це, фактично неможливо, оскільки то, можливо скоррелировано з циклом років у монгольської хронології. Кожен такий цикл складалася з дванадцяти років; щороку був відомий під назвою тваринного. Відповідно до Рашиду ад-Дину, Чінгисхан народився рік свині. «Таким роком таки був 1155 р., а 1162 р. був роком коня. Як можна було зроблено помилка в офіційної історії династії Юань, навіть якщо у неї скопійована після падіння цієї династії? Імовірно, помилка відбулася над першоджерелі, а наступних копіях. Сталося отож у списку «Описание кампаній Чінгісхана», який я використав архімандритом Палладієм щодо його перекладу цієї роботи, говориться, що Чінгисхан помер шістдесят п’ять років. Проте Палладий.

зазначає, що кількість в оригіналі було «шістдесят», а «п'ять» було додано китайським ученим ХІХ століття Хо Кью-тьяо (від якої Палладіо отримав список), щоб пов’язати вік Чингиса на час смерті з його роками під час кампанії проти найманов, вказівку яку міститься у ранньої частини «Описание». Важливо, що, відповідно до тибетській традицією, Чингісхан помер шістдесят рік. Понад те, покійний Поль Пеллио недавно виявив схоже свідчення в китайських документах. Якщо ми приймаємо, що Чінгісхану було шістдесят під час його смерті 1227 р., ми повинні прийняти 1167 р. протягом року народження його. Цей рік — знову рік свині і саме скажімо як 1155 р. Якщо 1167 р. приймається протягом року народження Темучина, це означатиме, що у 1219 р. — на початку туркестанської кампанії - Чінгісхану було п’ятдесят двох років, а чи не шістдесят чотири, вважали до останнього часу. Напружена активність Чингиса у цій кампанії, тривала кілька років та повної труднощів, скоріш під силу п’ятдесятирічного людині, ніж більш старому чоловікові. Понад те, якщо виходити із припущення, що він у 1155 р., то життя Чінгісхана залишається прогалину (починаючи з часу укладання його шлюбу майже 1200 р.), який можна заповнити з розповіді «Таємної історії». Коли Темучину було шість років, Есугей вирішив розпочати переговори щодо його заручини, позбавляючи сина можливості у належне час поцупити наречену, як зробив колись вона сама. Для цього він син і її батько направилися в подорож до рідних Оэлун, він належав до племені олконоутов. На своєму дорозі зустріли ДаіСецена, лицаря племені унгират, гілкою якому було олконоуты. Виявилося, що він є дочка під назвою Бортэ — дитина, вже який славився своєю красою. Батьки симпатизували одна одній, як і ставилися і про дітей, тому угоду невдовзі укладено. Хлопчик Темучин, майбутній зять ДаіСецена, мав залишитися, відповідно до древньому монгольскому звичаєм, у його таборі. «Задоволений цією угодою, Есугей-Багатур вирушив домій один. Дорогою він було запрошено групою веселощі татар відвідати їх бенкет. Відмова суперечив б степовому етикету, і Есугей долучився до їх гульбі, попри традиційну кревну ворожнечу між його родом і татарами. Продовживши після цього шлях додому, він йому стало зле і зрозумів, що підступні татари підмішали отрута у його напій. Він помер кілька днів після свого повернення (близько 1177 р., якщо взяти, що Темучин народився 1167 р.). Дотримуючись наказу, даному Есугеем перед смертю, Мунлик, якого він призначив опікуном своєї семьи,.

викликав Темучина додому. Мати хлопчика, Оэлун, була сміливої жінкою й спробувала утримати рід під владою, але це завдання виявилося непосильним, оскільки родичі її чоловіка не погодилися взяти її керівну роль. Невдовзі все родичі і васали Есугея, включаючи клан тайчжиутов, залишили табір Оэлун, уведя більшість його худоби. Навіть Мунлик залишив її. Оэлун залишилася зволікається без жодної допомоги хворим із п’ятьма дітьми (три сина, крім старшогоТемучину, і дочка), з іншого дружиною свого чоловіка, з її дітьми та з малим кількістю служниць. Роки труднощів і знедоленості почалися родині Есугея, але дух Оэлун ні зломлений. Їй варто було величезного праці навчити Темучина всьому, що стосувалося славної минувшини його роду. Хлопчик жадібно слухав і запам’ятовував всі давні перекази. Проте негаразди сім'ї не завершилися у цьому. На табір напали тайчжиуты, їх колишні союзники. Темучин узяли в полон, але удалося втекти. Він вважає, що з допомогою небесних сил. Минуло кілька років. Хлопчик швидко мужнів і ставав сильним воїном. Коли якісь невідомі люди вкрали вісім із дев’яти коней сім'ї, Темучин поїхав по них на єдиному останньому коні і з допомогою іншого юнаки, зустрінутого ним шляху, зміг повернути тому коней. Його нова друг вирішив приєднатися до своєї сім'ї Темучина як військового зітовариша. Його звали Вогурчи; пізніше він став однією з видатних ватажків армії Чінгісхана. Цей перший успіх, хоч яким незначним він здавався б, дав Темучину відчути власну силу, і вирішив брати шлюб із своєї нареченій. Йому, мабуть, було вісімнадцять тим часом. Даи-Сецен дотримав слова, дане батькові Темучина, і у його таборі зіграли весілля. Потім Темучин навів Бортэ на свій намет. Її посаг включало цінне соболье вбрання, було небаченою розкішшю у хаті Темучина. Ця багата одяг стала підставою за політичну кар'єру Темучина. Узявши хутра з собою, він уз’явився при дворі Тогрул-хана, володаря могутнього племені кераитов. У найкращі дні Есугея і Тогрул стали назваными братами (анда). Тепер Темучин прийшов із подарунком — хутряним убранням — до свого названому дядькові, якого звернувся, як до «батькові». Тогрул шляхетно пообіцяв юнакові своє заступництво (близько 1185 р.). Отримавши заступництво однієї з могущественнейших монгольських правителів і ставши, в такий спосіб, його васалом, Темучин знайшов певного статусу в феодальному суспільстві. У кожному: разі, вона вже ні настільки безпомічний, як раніше, чи, по крайній мері, так йому здавалося. У житті лицаря степів багато небезпек. Невдовзі опісля поїздки до Тогрулу на табір Темучина напали.

меркиты, що наслідком затяжний помсти за викрадення нареченої меркитского воїна Есугеем двадцять років тому вони. Виходячи з розуміння, що нападників занадто багато, Темучин стане захищати свій табір, і, залишивши дружину, поскакав з деякими соратниками до сусідній горі Буркан, яка належала роду Борджигинов і шанували священної. Тим часом Борту було взято меркитами в полон. Отримавши відомості, що нападаючі направилися додому, Темучин подякував гору рятувати свого життя, знявши пасок і шапку з покори Неба, і, після молитви і девятикратного колінопреклоніння, зробив узливання кумисом. Після цього він попрямував до Тогрул-хану з проханням допомогти визволити його дружину. При дворі хана він побачив друга дитинства Джамуху, сьогодні вже видатного воїна Джамуху-Сецена. Вони почали назваными братами, і Джамуха і Тогрул погодилися покарати меркитов. Атака була вдалою, меркиты розбіглися, і Бортэ возз'єдналася зі своїм чоловіком. У полоні її примусили стати коханкою однієї з загарбників. Не погасило прихильність Темучина до неї, певне розумів, що він слід звинувачувати її нещастя передусім себе. Однак вона народила першого сина, який вони назвали Джучи, Темучин ні впевнений, що вона його, і не дбав про ньому. У кампанії проти меркитов Темучин виявив значну доблесть і завоював багато друзів. Фактично то було початок його кар'єри. Зваживши на добрі стосунки Темучина з Тогрул-ханом та її дружбу з Джамухой, багато його родичі, які пішли по смерті Есугея, тепер виявили готовність визнати лідерство Темучина. Невдовзі Темучин став таким ж сильним ватажком, як та її батько. Як васала Тогрулхана Темучин ввійшов у високу політику й міжплемінні війни, у яких проявив себе як видатним військовим вождем, але й висококласним дипломатом. Завдяки активної ролі агентів імперії Цзинь в монгольських справах, Темучин налагодив контакти з китайцями і чому навчився у тому дипломатії, значно допомогло йому згодом у його стосунки з Китаєм. Основний тип степовій політики, був досить простий. Якщо одна з племен ставало занадто сильним, інші племена об'єднувалися проти. Розмаїття спілок пояснювалося значним числом міжкланових відносин, єдністю чи разладом пологів щодо одного й тому самому племені, і навіть дружбою чи суперництвом вождів. Васальна залежність і лояльність одному сюзерену чи названому братові тривали до того часу, поки здавалися політично корисними обидва боки і до.

того, як дружба затьмарювалася образою. У цьому вся мобільному феодальному суспільстві степів будь-який васал за звичаєм мав права кинути виклик своєму сюзерену і запропонувати свої послуги іншому. Тому, навіть якщо племінної вождь домагалася успіхів у створенні великого ханства, його особисту владу не була тверда, сформований нею держава могло розпастися як і швидко, як було зазначено грунтується. Гра могла йти нескінченно і до того часу, поки Чингісхан не поміняв правила. Першим кроком Темучина було встановлення твердої через відкликання Джамухой. Вони об'єднали сили та жили єдиним табором протягом півтора року. Потім їхні стосунки стали натягнутими, й у остаточному підсумку розв’язали розлучитися. Відповідно до «Таємної історії», саме Бортэ порадила Темучину розділити табір з Джамухой. У. Бартольд спробував інтерпретувати розрив двома лідерами як наслідок фундаментального розбіжності їх соціальних філософій. Він представив Темучина прибічником аристократії, а Джамуху — прибічником простої людини. У. Владимирцов спочатку прийняв цю інтерпретацію, але потім відкинув її. Насправді немає жодних свідчень «демократичності» політичної програми Джамухи. Конфлікт останнім і Темучином був зіткненням між двома аристократичними лідерами, що прагнули до своєї влади. Імовірно, Джамуха, який був добре відомим воїном у період, коли Темучин з’явився при дворі Тогрулхана, розглядав себе як природного лідера цього союзу. Вочевидь, що Темучин було надовго прийняти дружбу таких умовах. Новина про розрив між двома ватажками викликала чимало шуму серед родичів і васалів кожного. Відразу стало зрозуміло, що з них перебувало понад під впливом особистості Темучина, ніж Джамухи. Багато впливові родові ватажки вирішили добиратися за Темучином, а чи не за Джамухой. У тому числі був сам дядько Темучина і трохи інших вождів пологів, що з Борджигинами. Одне з них, Корчі, належав до клану баарин, заявив, що сон, у якому Великий Дух відкрив йому високу долю Темучина. Відповідно, збори пологових вождів при дворі Темучина проголосила його ханом, заявив про вірності й обіцяло йому найкращу частину видобутку з майбутніх походів. Після цього, говорить «Таємна історія», вони дали свого нового хану ім'я — Чингіс. Це видається провіщенням пізніших подій, і на думку Вернадського, то, можливо додаванням, зробленою копиистом «Таємної історії» до першої епічної поемі. Сюзерен Темучина, Тогрул;

хан, був вчасно поінформований рішенні вождів монгольських пологів. Тогрул здавався задоволеним честю, возданной його васалу, і підтвердив про результати виборів. Згодом, підтримувані дипломатією Цзинь, Тогрул і Темучин зробили кампанію проти татар. Темучин, природно, прихильно поставився до можливості помститися за смерть свого батька. Татари були переможені, й у знак визнання перемоги уряд Цзинь подарувало Тогрулу титул «ван» (цар), а Темучину — «джохури» (регіональний відповідальний за прикордонні території). Відтоді Тогрул-хан був відомий як Ван-хан. Що ж до Темучина, то дарований йому титул був занадто скромний, щоб хвалитися їм. Тим часом Джамуха зумів зібрати вражаюче кількість васалів і родичів і представив власні вимоги на племінне керівництво, у результаті проголосили своїми послідовниками Гур-ханом. Ван-хан і Темучин вирішили відразу ж потрапити відповісти на виклик повели своїх воїнів проти Джамухи. Сили останнього були недостатніми, і він був спішно бігти. Усвідомивши власну силу, Темучин вирішив діяти самостійно. Спочатку він покарав тайчжиутов право їх попереднє зрадництво. Потім він звернувся ~ залишкам татар, що у остаточному підсумку підпорядкував. Дві татарські красуні, Есуи і Есуген, стали його дружинами. Цей успіх колосально підвищив престиж Темучина. Ван-хана стали долати сумніви щодо намірів його названого сина. Проте він попросив Чингиса приєднатися до кампанії проти знаходиться в крайньому заході монгольського племені найманов, чия сила у період ширилася, і Темучин відповів згодою. Коли розпочався похід, Ван-хан змінив свої плани і повернув тому, не сповістивши свого союзника. Темучин ледь не зрозуміла з пастки. Як відшкодування він попросив руки дочки Ванхана. Але Тогрул відмовив йому, і двоє володаря порвали дипломатичних відносин. У наступній війні Темучин використовував у основному хитрість. Ван-хан, заскочений зненацька, коли Чингіс з’явився відносини із своїми воїнами у таборі кераитов, біг до найманам і ними убитий. Кераиты заприсяглися у вірності Темучину. Останній готували до кампанії проти найманов, чий хан образив його, давши притулок Джамухе. У цей час він почав найважливіші реформи, у організації армії. Щоб не дати майбутнім за ворогам захопити його зненацька, як і захопив Ван-хана, Темучин створив спеціальний підрозділ охорони свого табору вдень і вночі. Воно складався з 80.

нічних і 70 денних стражників. На додачу організували полк з 1000 багатуров під керівництвом вождя джелаир, однієї з пологів, який долучився до Темучину відразу саме його розриву з Джамухой. Уся армія поділили на підрозділ з тисячам, сотням і десяткам Коли реорганізація його штабу і американські війська завершилася, Темучин був готовий піти на битві з найманами, як однією з сильних монгольських племен, але й однією з цивілізованих. Сусіди уйгурів, вони використовували їх алфавіт, що спирався на согдианский алфавіт, коренящийся, своєю чергою, в сірійському. Найманский хан мав навіть секретарем й форми державної печаткою. Перш ніж наказати своїм воїнам вирушити на найманов, Темучин виставив свій родовий прапор і освятив його шляхом узливання. Найманы було розбито в 1204 р., їх хан загинув битві, лише його син Кучлук зумів сховатися зі своїми почтом. Він біг спочатку на Алтай, але, не відчуваючи там себе у безпеки, пізніше перейшов до країну Кара-Кидан. Це була гілка тих киданов, котрі після усунення Чжурчжэнями (Цзинь) в 1125 р. імперії Кидан (Ляо) на північ Китаї направилися захід і процвітали у створенні царства в Трансоксании і районі Хотан Китайського Туркестану (Синьцзян). Тим часом найманы, позбувшись ватажка, підкорилися влади Темучина. Темучин за цим напав у своїх старих недругів меркитов і розгромив їх. Меркитская красуня Кулан стала його четвертої дружиною. Невдовзі суперник Темучина Джамуха, якому удалося втекти з полону під час поразки найманов, було схоплено власним васалом і був доставлений до Темучину. Останній засудив його до смерті, але, пам’ятаючи про колишньої дружбі, дозволив йому померти, «не проливаючи крові. По віруванню монголів, душа людини перебуває у її крові; вбити його, не протоку крові, шанувалося благом щодо його душі. Ця милість зазвичай даровалась членам царських сімей, винним у зрадництві, й у виняткових випадках іншим високопоставленим злочинцям. Згідно з наказом Темучина, кістки Джамухи з належними почестями помістили у спеціальний труну. Поставлене Темучином завдання «збирання воєдино всієї Монголії» була тепер успішно вирішена. Полководці і ватажки пологів, що підтримують його, відчували, що їх лише що нація вже досвідчена армія готові щодо подальших завоювань. Тож було скликано торжественное.

національне збори до обговорення нових цілей монгольської політики і завершення реорганізації держави. Цей доленосний курултай зібрався на сході Монголії поблизу витоків ріки Вікон на рік тигра (1206).

3. Підстава Монгольської империи.

Усі племена Монголії - «люди, які жили у повстяних наметах», як стверджує «Таємна історія» — було запрошено участі у Великому Курултаї. Але не було, проте, «демократичним зборами»; «народ» було представлено у ньому родовими вождями. Брати й кузени Темучина, як і його довірені полководці, також були привілейованими його учасниками. Біле прапор з дев’ятьма хвостами підняли над площею збори і монгольський національний прапор. Колишній символ (чи онгон) Темучина як вождя роду — прапор — тепер стало онгоном Темучина як правителя монгольської нації. До нього вірили як і зриме втілення незримого генія його роду, який захищає все націю. Першим актом і головна мета зборів стало проголошення Темучин-хана імператором (каганом чи кааком) і назву його новим ім'ям Чингіс. Серед учених немає згоди щодо джерела імені. Його походження від тюркського слова денгиз (деніз, в сучасному турецькому), «море», запропонували Пеллио, але навряд були жодних підстав для назви Темучина «правителем моря», коли ми не приймемо терхв «море» в абстрактному сенсі («безмежний, як море»). Еріх Хэниш може бути виводить ім'я «Чингіс» із китайського слова чьен (вірний, правильний, істинний). Чингісхан означатиме «найбільш правильний правитель». Рашид ад-Дин інтерпретує «Чингісхан» як «Великий Суверен». Є. Хара-Даван вказує, мовою західних монголів (ойратов чи калмиків), «Чингіс» означає «сильний», «міцний». На думку Хара-Давана, в древнемонгольском, і застосування до Темучину, «Чингіс» вбирає повноту тілесної і приклад духовної енергії, силу правителя. Слід зазначити, що до У. Котвичу, слів Чингіс не є у сучасному мові східних монголів. Хоч би якими були позначення імені «Чингіс», символічного смислу присвоєння його Темучину ясний. У минулому вождь роду, та був монгольський хан, Темучин був тепер проголошений Всемогутнім императором.

Безпосереднім наслідком цієї події став передусім виклик, кинутий сусідньої імперії Цзинь. Ніяке напад з цього імперію неможливо було розпочато монголами без початкового забезпечення жорсткого адміністративного контролю над різними тюркськими і тангутскими племенами у прикордонних землях між Монголією і Китаєм, як і над землями околиць Монголії в сибірських лісах. Ці племена були першими, почувствовавшими могутній монгольський тиск. Вочевидь, що завдання нового імператора було зміцнення його армії й адміністрації; мандат він придбав самим фактом обрання. Тепер він отримав абсолютні повноваження; а курултай, який грунтувався як конституційне збори, став органом імперських радників, які чинили допомогу володарю у виконанні необхідних реформ. Децимальная система організації армії - підрозділами до десятьох, 100 і тисячі людина — було доведено до досконалості, ще, було створено ще більше підрозділ на десяток тисяч (по-монгольски, тумен; російською, пітьма). Коли тисячні підрозділи сформувалися, виявилося, що воїнів достатньо створення 95 тисячних батальйонів, «беручи до уваги людей лісу» (котрі зазнали повного підпорядкування). Імператор особисто призначив всіх 95 нойонів, нових командирів тисячних підрозділів. У тому числі були Богурчи, який ще юнаків допоміг Темучину повернути тому украдених коней; Джэбэ, колишній васал тайджиутов і певний час противник Темучина; Мухали, жодну з тих, хто зміцнив віру Темучина у його долю у період важкого тиску нього з боку ворогів, і Субэдэй, пізніше очолив західний похід монголів. Крім титулів командирів тисячі й Богурчи, і Мухали отримали доручення керувати знову сформованими десятитысячными сполуками. Відповідно до з наступним наказом Чінгісхана, скромне палацеве охоронне з'єднання, сформований перед його кампанією проти найманов, було збільшено і реорганізовано аби скласти ядро імперської гвардії (кэшик) числом десять тисяч. Тисяча багатуров стала однією з батальйонів гвардії. Найкращі офіцери і загинули солдати з кожного армійського підрозділи було обрано на службу в гвардії. Сини командирів сотенні і тисячних підрозділів автоматично зараховувалися до гвардії, інших ж таки приймали через відбір. Цей метод створення гвардії гарантував лояльність та відповідність гвардійців й мав, крім того,.

інші переваги. Кожне підрозділ армії був представлений в гвардії, і те що підрозділи на десяток, сотні й тисячі людина більш-менш відповідали пологам і групам пологів, кожен рід був представлений у гвардії. Через довірених гвардійців та його зв’язку у грубих армійських з'єднаннях Чингісхан міг тепер підсилити свій влада над усім монгольським народом. Гвардійці стали опорою всієї армійської організації та адміністративної системи імперії Чінгісхана. Як підподілу вони мали безліч привілеїв. Відповідно до веління Чінгісхана, рядовий гвардії вищим за майновим становищем, ніж будь-який командир армійського сполуки, включаючи тысяцкого. Відтак, кожен гвардієць міг у разі потреби командувати будь-яким армійським з'єднанням. Гвардія, в такий спосіб, стала щось на кшталт військової академії, чиї випускники отримували найвищі доручення до армій, коли це були необхідно. Гвардійці перебували на постійної службі навіть у мирний час. У воєнні часи вони становили головну дивізію під особистим командуванням імператора. Несучи постійну службу, де вони могли турбуватися про собі і вони тому отримували помешкання і їжу у таборі імператора. Призначали спеціальні палацеві чиновники (черби), що забезпечували продовольством як імператорську сім'ю, і стражників. Трохи згодом членам імператорської сім'ї даровано наділи. На відміну від феодальної Європи, наділи перебували ні з земельних володінь, чи з виділених груп людей відповідними чередами. Так, мати Чінгісхана Оэлун разом із очигином, тобто. наймолодший братом Есугея, отримали 10 000 юрт (наметів, отже — господарств або сімей). Частини, виділені для чотирьох синів Чингиса, розподілили по старшинству: старший, Джучи, отримав 9000 юрт; Джагатай (Чагатай, Чаадай) отримав 8000, Угздэй (Огатай) і Толуй — кожен по 5000. Серед братів Чингиса Хозар отримав 4000 юрт; Вигултай 1500. Племінник Алчидей був обдарований 2000. Наділи піддавалися контролю імператора, і, Чингіс призначив кілька нойонів радниками кожного з їхньої одержувачів. Отже, імператорська сім'я як інститут є частиною імперської системи. Табір (орду, орда) кожного члена імператорського вдома становив частину влади, що була великому хану. «Найімовірніше на це водночас Чингісхан створив основу фельд'єгерською і почтово-конной служб (ям), яка згодом була розвинена у одне з найбільш корисних інститутів Монгольської імперії. Другой.

важливою реформою було визнано створення Вищої Судна, очолюваного зведеним братом Чингиса Шиги-Хутуху, який довів себе сумлінним і компетентним суддею. Разом взяті, всі ці реформи та його втілення створили основу нового монгольського імператорського закону — Великої Яси Чінгісхана. Хоча Чингіс не мав намір дозволяти шаманів втручатися у справи державні, він думав корисним відзначити свою відданість традиційному пологовому культу та призначив старого Усуна з цієї родини баарин — старшої галузі нащадків Алан-Коа — головним беки. Усуну був подарований білий хутряної плащ та білий кінь. Його функцією було «відзначати та освітлювати роки і місяці». Імовірно, вона відповідала за монгольський календар. Він також стала, когаяможна назвати національним авгуром. У період, коли творилися вибори Чінгісхана на імператорський трон, монгольська нація була неписьменною. Вочевидь, нова імперія не могла належним чином функціонувати без літописів і архіву. Коли найманы були переможені, секретаря їх хана захопили монголи. Його сприяли Темучину, наказавши своєму бранця пояснити йому таємниці листи і значення державної друку. Темучин, із властивою йому задарма швидко схоплювати все нове, одразу ж зрозумів потенційну значимість грамотності. І він наказав бранця викладати лист обраної групі своїх соратників. Суддя ШигиХутуху був серед перших монголів, засвоїли уйгурскую писемність, що використовується секретарем найманов. Завдання завершення завоювання лісових людей було доручено старшому сину Чингиса — Джучи. Більшість них, включаючи ойратов на захід від озера Байкал і киргизів в басейні верхнього Єнісей, підкорилися монгольскому імператору без значного опору в 1207 р. й у знак підпорядкування надіслали цінні подарунки — білих соколів, білих соболів і «білих коней. Бо у доповнення до соколам і міхами енисейский регіон також виробляв зерно, його завоювання стало важливим економічним моментом для імперії. Завдання навчання обраних монгольських юнаків мистецтву листи істотно полегшилася визнанням тим часом сюзеренітету Чінгісхана із боку идикута уйгурів. Тісний контакт між монголами й більш цивілізованими уйгурами пішов у багатьох відносинах користь першим. У остаточному підсумку учений уйгурів став секретарем Чінгісхана. Тоді як родові вожді лісових людей стали законослухняними васалами Чингиса, шаманы,.

здавалося, протидіяли зміцненню імператорської влади. Найбільш впливовим шаманом серед монголів був Кокочу, старший син старого Мунлика, якого Есугей саме перед смертю призначив опікуном своєї сім'ї, а проте утік у тривожний час. Кокочу був відомий у своїх послідовників як «Небесний» (Теб Тенгри). Він спробував посіяти сварку в імператорської сім'ї, примушуючи Чингиса сумніватися у намірах деяких своїх братів. Певний час йому це вдавалося, й у «Таємної історії» навіть говориться, що смерть матері Чингиса Оэлун була прискорена горем, породжених чварами її синів. Кокочу також, здається, затіяв гру, використовуючи невдоволення простолюдинів і рабів — як серед монголів, і серед лісових людей — широкими привілеями пологових вождів. Відповідно до «Таємної історії», навіть що з конюхів і рабів Чінгісхана були готові перейти набік шамана. Эгого Чингіс було стерпіти. Зрештою, він помирився відносини із своїми братами та дозволив їм бути з Кокочу на власний розсуд. Вони вбили шамана, «не протоку його крові» — зламавши йому позвоночник.

4. Монгольська експансія до правління Чингисхана.

Завершивши реорганізацію монгольської армії й адміністрації, посиливши імперію уйгурами і лісовими людьми, Чингіс був готовий атакувати царство тангутів (вони були народом тібетського походження) у регіоні ордос і кансу. Коли він підступив до та в столиці, вони погодилися платити данина монголам; Чингісхан не наполягав з їхньої повному підпорядкуванні. Головна мета його рейду було знесилити тангутів отже усунути небезпека їх атаки під час планованої китайської кампанії. До цього походу велися ретельні приготування і з дипломатичної, і з військовою точок зору. У імперію Цзинь було заслано безліч шпигунів з вивчення загальної ситуації у її межах. Уйгурские купці, які торгують із Китаєм, також були проінструктовані у плані збору інформації. Основна слабкість Цзинь зводилася до того, що вона здійснювала контроль лише над частиною Китаю. Понад те, соперничающая із нею південна імперія Сун перебував під владою споконвічно китайської династії. Цзинь були прибульцями (чжурчжэнского походження) і, попри швидку асиміляцію китайцями, місцевим населенням сприймалися як чужаки. Їх контроль поширювався від Манчжурии до.

району, розташованого південніше Жовтій річки, включаючи провінції Чихли, Шаньси, шаньдун і північний Хэнань. Першим місцем проживання чжурчжэней була Північна Манчжурия. Південну Маньчжурію населяли киданы, які правили Північним Китаєм до завоювання чжурчжэней. Лояльність киданов до династії Цзинь була сумнівною. Всі ці обставини бралися до уваги Чингісханом та її радниками. Довірені агенти були таємно послані впливовим родовим вождям киданов, щоб самому підготувати майбутнє співробітництво. Для монголів війна проти Цзинь стала природним актом помсти на тому підтримку, яку Цзинь колись надавали татарам й у особливості за ганебну страту Амбагай-хана близько трьохсот п’ятдесяти років тому я. У родовому суспільстві степів кревна ворожнеча тривала роками, і образу, завдана праотців, гостро відчувалося їх онуками і правнуками. Діючи як втілення монгольської нації, Чингісхан оголосив священну війну. Перед походом він пішов у свій намет, де провів дні в молитві, просячи Вічне Синє Небо підтримати таке його готовність помститися за страждання своїх предків. Тоді як його імператор підносив молитви, солдати і народ навколо його намети може нервового порушення попросили Неба, репетуючи: «Тенгри, Тенгри!». Четвертого день з’явився Чингіс і оголосив, що Небо гарантувало їм перемогу. Перша китайська кампанія монголів почалася 1211 р. Армії Цзинь були чисельніша від, але Чингісхан виявився більш спритним стратегом, ніж полководці Цзинь. Монгольські війська було поділено різні армійські групи, які у скоєному взаємодії. Одночасно атаковані різнобічно, полководці Цзинь розпорошили свої сили; це дасть можливість гвардії Чінгісхана проникнути через Велику Стіну на місці, де ворог не очікував атаки. Броненосної дивізії монгольської армії направилися потім безпосередньо до Пекіну, тоді як інші сполуки досягли берегів затоки Чихли. Надзвичайно важливий виявилося те, що монголам вдалося захопити більшість імператорських табунів, що містилися північ від від Пекіна. Его позбавило Цзинь головного джерела поповнення їх кавалерії. Без досвіду і знарядь для штурму, монголи в цій стадії не вдавалася до спроб захопити надійно захищений Пекін. Але вони жорстким контролем над весь регіон Пекіна. Дипломатія Чингиса початку приносити плоди: в 1212 р. проти Цзинь повстали киданы, та його родові вожді визнали сюзеренітет Чінгісхана. Двома роками пізніше імператор Цзинь підписав мирний договір з Чингисом, яким Чингіс одержав у жены.

приймальню дочка імператора Цзинь з фантастично багатим посагом. Світ тривав недовго, бо жодна зі сторін не збиралася його підтримувати. Імператор Цзинь вирішив залишити Пекін і перенести свою столицю в південну частина імперії, аби організувати там оборону. Дорогою туди частину його війська, рекрутована у киданов, збунтувалася і попрямувала у Пекін. Аби не допустити прогаяти сприятливий момент, монголи відразу ж потрапляє відновили війну. Пекін загинув у 1215 р. Не призвело до завершення війни, оскільки Цзинь продовжували опір у південній частині їх царства. Проте головним завданням Чінгісхана було досягнуто. Монгольське панування жорстко встановилося як і Північному Китаї, і у Манчжурии, і ці країни стали інтегральної частиною імперії Чингиса, що справила довгострокове впливом геть структуру монгольської армії й держави. Чингіс тепер мав у своєму розпорядженні як корпус китайських військових інженерів, але міг також використовувати послуги досвідчених, висококультурних і добре навчених цивільних чиновників. З їхньою допомогою, і навіть з допомогою уйгурів,. монголи здобули здатність керувати світом, до завоювання яку вони були так близькі. Найбільш знаним китайським радником Чінгісхана був Елюй Чуцай, нащадок киданской княжої сім'ї, але китаєць за освітою й культурі. Після встановлення своєї місцевої влади в Пекіні Чингісхан повернувся Монголію, поставивши перед Мухали завдання довершити завоювання імперії Цзинь. Його увагу тепер звернулося від китайських справ до Азії, де з нього лишалася деяка незавершене робота. Пригадаємо, що коїлося після перемоги Темучина над найманами в 1204 р. син останнього найманского хана Кучлук утік у західному напрямку, зрештою досягнувши царства Кара-Кидан. Невдовзі Кучлук скористався внутригосударственными чварами там, де отримав притулок, і саме захопив влада. Спочатку християнин несторианской деномінації, Кучлук пізніше звернувся до буддизм. Як правитель царства Кара-Кидан спробував придушити то й християнство, і іслам, чим викликав значну опозицію. Через уйгурів Чингісхан був добре поінформований стосовно цих подій. Однією із визначальних принципів стратегії Чінгісхана було прагнення вчених знищити ворога остаточно. На кілька років він, здавалося, забув про Кучлуке, займаючись підготовкою, та був і здійсненням китайської кампанії; проте нині, що його владу у північному Китаї зміцнилася, міг дозволити собі завдати останній удару своєму давньому ворогу. Послідовно два монгольських тумена були в регіон Кара-Кидан під командування Джэбэ-Нойона. Як только.

Джэбэ виявився біля ворога, він проголосив повну релігійну свободу. Тому монголи зустріли як визволителі і християнами, і мусульманами. За підтримки місцевого населення Джэбэ завдав блискавичне поразка військам Кучлука. Кучлук загинув під час спроби втечі. Через війну перемоги Джэбэ західні кордони Монгольської імперії тепер досягла меж Хорезма. Хорезм, що у Західному Туркестані, в басейні нижнього течії Амудар'ї, є найдавнішим культурним районом світу. Високий рівень сільського господарства став можливий внаслідок дотепної іригаційної системи, отходящей від Амудар'ї; ремесла і виробництва процвітали у цьому регіоні невідь-скільки років. Так само важливою була роль Хорезма у торгівлі. Під час перетині шляхів між Китаєм і середземноморським світом, між Індією та Південної Руссю, Хорезм був місцем зустрічі торгових караванів зі Сходу і заходу, півночі і півдня. Він можна назвати островом осілого цивілізації у морі степів і пустель; Бартольд уподібнює його роль степовій торгівлі ролі Британських островів в морської торговле.

От хорезмских купців, що торгували з уйгурами і китайцями, Хорезм-шах знав про завоюванні Чингісханом Північного Китаю. Він вирішив послати посольство монгольскому правителю під виглядом передачі поздоровлень. Справжньою ж метою оцінка сили монголів. Чингісхан великодушно зустрів послів, і торговців й у знак відповіді послав своїх представників, і торговий караван в Туркестан. Контингент як дипломатичної місії, і каравану перебував у основному з хорезмских і бухарских купців — підданих Мухаммеда II, які піддалися спокусі значно розширити торгівлю з Далеким Сходом і погодилися стати агентами Чінгісхана. Досягнувши кордонів Хорезмской імперії, караван зупинився у місті Отрар, березі річки Сырдарьи; звідси посланці пішли в Ургенч, аби домогтися прийому у шаха. Шах погодився поговорити із нею, але водночас губернатор Отрара (може бути, діючи по секретного наказу шаха) наказав вбити купців Чингиса і забрати товари. Коли монгольський імператор отримав звістку про ці подіях, він послав представника до Мухаммеду, вимагаючи передачі губернатора Отрара. Мухаммед як відмовився це, а й наказав вбити монгольського посланника. Супроводжуючий посланника одержала дозвіл Творця повернутися до Монголію, однак тільки після того, як він борода буде обголена, що шанувалося важким образою. У.

Чінгісхана тепер залишалося альтернативи війні. Він скликав екстрений курултай, де були розглянуть прийняті до дії всі необхідні плани туркестанської кампанії (1218). Імовірно, цих зборах було систематизовано і схвалено як письмово зафіксованого кодексу, Великої Яси, закони Монгольської імперії, оприлюднені на 1296 р. Монгольська кампанія проти імперії Хорезм-шаха була ж старанно підготовлена, як і боротьбу проти Китаю. Джэбэ, безперечно, могла дати корисний рада з урахуванням свого рейду в сусідню країну Кара-Кидан. На додачу приймалася до уваги всю інформацію про Туркестані, яка в мусульманських купців, уйгурів та інших джерел. У кожному разі, як показали наступні події, Чингісхан був схильний переоцінювати силу Хорезм-шаха. Щоб збільшити свій армію, надіслав посланника до правителю тангутів з жаданням додаткових військах. Відповідь далеко ще не дружелюбний: «Якщо в Тебе немає достатньої кількості військ, Ти негідний бути ханом.» Це було ніщо інше, як образу. Проте, зі своїми звичайній стриманістю, Чингісхан вирішив відкласти покарання тангутів до закінчення туркестанської війни. Концентрація монгольської армії у Північної Джунгарії було завершено навесні 1219 р. Основна армія складалася з тисяч вершників; з додатковими військами її сила можна було близько півтори сотні тисяч. Значна кількість бійців Чингиса були ветеранами китайської кампанії, що також послужила відмінній школою щодо його полководців. Війська Хорезм-шаха налічували близько тисяч, але її воїнів були значно нижча підготовлені. Кромё і ще, у Мухаммеда II не було дару вождя, необхідного у часи. Чимало понять з його підданих вітали б призначення Джалал-ад-Дина як верховного головнокомандувача, але, як говорилося, Мухаммед не довіряв своїй дитині, побоюючись, з у разі перемоги прийде до партії влади. У нинішніх обставин Мухаммед схвалив план, який спантеличив як він сучасників, і більшість істориків його управління. Замість концентрації своєї армії відбиття нападу монголів він розпорошив війська, розмістивши значну частина їх у великих укріплених містах, подібних Отрару, Бухарі і Самарканду; лише перед деякими сполуками хорезмской армії поставили завдання забезпечення комунікацій між гарнізонами міст і польового маневрування; тим часом було віддано наказу намісникам Персії не брати там резервну армію. З мого точки зору, план войн.

Мухаммеда міг базуватися з його оцінці інформації щодо китайської кампанії Чингиса, переданої йому послам що їх направив до Чингису до розриву між двома володарями. На той час монголам зірвалася взяти штурмом однієї фортеці. Якщо такими були розрахунки стратегії Мухаммеда він жорстоко прорахувався. Чингісхан мав нині у розпорядженні безліч китайських військових інженерів, готових їй допомогти. Неясно, були деякі гармати облоги, подібні катапультам, які монголи використовували у туркестанської кампанії, справді привезені від Китаю, або всі вони будувалися безпосередньо дома мусульманськими техніками під керівництвом китайців. Фактом є лише те, що це машини використовувалися у часто. Коли не застосовувалося ніяких машин, монголи використовували елементарні пристосування, і тактику у своїй облозі укріплених міст, подібних Отрару і Бухарі, наприклад, заповнення ровів брудом і каменями чи будівництво облогових конструкцій для штурму стін. Предположительными ці роботи направлялися китайськими інженерами або ж навченими ними монголами. Військовополонені й покликані для несення військової повинності місцеві використовувались у ролі робочої сили в. Багато випадках їхнє співчуття також посилали першими на штурм стін, більшість гинуло, але це замало турбувало монголів. Восени 1219 р. війська Чінгісхана з’явилися в стін Отрара. Залишивши кілька туменов для облоги цього міста, монгольський імператор прямо попрямував до Бухарі з обраними військами своєї армії. На його життєвого шляху багато малі селища здавалися без бою, уникаючи в такий спосіб знищення. Монголи наказували у разі вирубати міські стіни; в цілому населення турбували, але це мало поставити належне кількість працівників і заплатити помірну контрибуцію. Власті Великого міста Бухари, проте, вирішили захищати місто. Тільки після того як гарнізон у спробі проникнути через кільце облоги покинув місто та загинув бою, Бухара здалася. Відчайдушна група воїнів, замкнених у внутрішньому замку, продовжувала опір протягом дванадцяти днів, до того часу, поки більшість їх був вбито. Коли всі закінчилося, Чингісхан наказав населенню залишити місто та усе майно. Торговці і ремісники були рекрутированы працювати для монголів. Інші люди було надано своєї долі та, відповідно до деяким джерелам, більшість їх загинули. Залишений місто віддали на розграбування солдатам, у результаті він згорів (1220 р.). Бухара стала прикладом всіх ворожих міст, які не бажали скоритися без.

боротьби. Коли упав Отрар, його намісник, винний у вбивстві торговців каравану Чингиса, захопили жвавий і помер після болісних катувань. Невдовзі почалася й Самарканд також узяли монголами. Втративши в такий спосіб основні свої фортеці і кращі війська, Хорезм-шах його син втекли на південь. Різниця в характерах батька і сина стало тепер зовсім очевидним. Мухаммед думав лише про своє власної воєнної безпеки, яка, як і сподівався, була зроблена йому забезпечена на острові в Каспійському море. Джалал ад-Дин, навпаки, хотів продовжити опір і з прибуття в Газні, в Афганістані, відразу ж потрапляє почав організацію нової армії. Два монгольських тумена, очолювані відповідно Джэбэ і Субэдэем, були на південь, щоб захопити убегающего шаха. Втративши не врахували Мухаммеда, монгольський експедиційний корпус завоював територію вздовж південного берега Каспійського морів і становив Азербайджану, найбільш західної провінції держави Хорезм-шаха. Два полководця попросили тепер дозволу Чінгісхана вирушити північ через Кавказ, щоб здійснити розвідку «країн». Чингіс схвалив їхні найближчі плани. У результаті зроблений зухвалий рейд на Південну Русь в 1220−23 рр., під час якого росіянам було завдано тяжке поразка в битві на Калці. Військові операції основних монгольських армій в 1220−21 мали подвійну завдання: захоплення столиці Хорезма, Ургенча, і розгром знову сформованої армії Джалал пеклоДіна. Проти останнього Чингісхан спочатку послав тумен під керівництвом свого зведеного брата Шиги-Хутуху, верховного судді. Ці війська були розбиті Джалал ад-Дином, що було єдиною невдач чий монголів під час туркестанської кампанії. Потім Чингіс усвідомивши серйозність ситуації, в супроводі самого молодший сина повів свій головний армію проти хорезмского принц Джалал ад-Дин відступив, але прийняв битву на берегах верхнього Інда. Тут його армія було остаточно розбито, яке дружини і захоплений монголами. А сам він, проте, кинувся зі своїми конем в бурхливу річку, переплив в інший беріг і сховався суходолом, діставшись остаточному підсумку до Делі. Протягом певного часу Чингісхан, очевидно, зважував можливість продовження своєї кампанії далі на південь і завоювання Індії. Як він, і його радника зрозуміли, проте, великі труднощі від цього підприємства міста і, особливо, — подолання високих гірських ланцюгів. Серед противників кампанії був і ЕлюйЧуцай. Зрештою монгольський хан вирішив покинути цю ідею і повернув свою армію тому. Тим часом три його сина — Джучи, Чагатай і Угэдэй, яким завжди було наказано захопити Ургенч, процвітали у цьому після деякою затримки, зрозумілої сваркою Джучи с.

двома іншими братами. Як виконання частини облогових операцій монголи зруйнували головну дамбу на Амудар'ї над містом, ніж завдали невиправна збитки всієї системи іригації і врешті-решт, хорезмскому сільського господарства. Донедавна вважали, що руйнація великої дамби також призвело до зміни русла Амудар'ї, що нібито повернула на захід і став вливатися до Каспій, а чи не в Аральське море, як раніше. Недавні археологічні розкопки, проте, не підтверджують цю теорію. Після закінчення завоювання Туркестану Чингіс собі й армії відпочинок. Саме на цей короткий час він вів філософські розмови з даоським ченцем Чан-Чуном. Вже 1219 р. Чингіс почув, що даоси добре знають алхімію і близькі до відкриттю еліксиру життя. І він запропонував Чан-Чуну, який розглядався як найвідоміший представник цієї школи, відвідати його. Доти Чан-Чун не цурався подібних запрошень, але цього разу погодився й виконав тривале та складне подорож. У таборі Чингиса він був сприйнятий з великими почестями. У результаті першої зустрічі імператор негайно висловив бажання отримати секрет тривалість життя. Філософ чесно сказав, що ні має таким секретом. Але й розчарований, Чингісхан не втратив інтересу до даосскому вченню і влаштував ще три зустрічі з Чан-Чуном. Кара-киданский офіцер перекладав слова останнього на монгольський. Чингісхан був задоволений лекціями і зазначив, що філософія ЧанЧуна може підтримувати життя людини, навіть якщо і може зробити людини безсмертним. Тим часом робилися заходи на відновлення порядку в знову завойованої країні; було запроваджено нову систему оподаткування під компетентним керівництвом місцевих торговців, одне із яких, Махмуд Ялавач, ввійшла до числа найбільш довірених радників Чінгісхана. Людям наказали займатися своїми мирними справами, дороги були від грабіжників. Отже, коли початковий період жахливого руйнації минув, Україна лише повернулася до нормального життя, і навіть отримала кращу, що раніше, адміністрацію. Проте пішло багато часу, як ирригационная система Хорезма було відновлено. Чингісхан повернулося на Монголію в 1225 р. Тепер він був готовим до того, щоб покарати тангутів право їх відмова допомогти то туркестанської кампанії. Та перешкодити йому не було куди поспішати, оскільки вона знав про невідворотності знищення. Він приділяв надто багато часу вдосконаленню організації своєї імперії. Вже створені адміністративні інститути теперь приспосабливались контролю величезного скореного світу і ще, що ще потрібно було покорить…

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

Мабуть, в 1225−26 рр. була переписана і схвалена фінальна редакція кодексу законів, названа Яса. Восени 1226 р. Чингісхан вирушив на тангутів. Тангутские міста впали одна одною, монголи святкували перемогу. Але вже до завершення кампанії Чингісхан я був поранений під час падіння з коня і помер. Відповідно до вказівкою Чингиса, смерть зберігалася секреті його наймолодший сином Толуем, який супроводжував батька як у цій кампанії, і на туркестанської війні, і який успадкував командування військами, провідними бойові дії. Тільки коли опір тангутів було остаточно зламано, скорботну звістку оголосили друзям і ворогам. Тіло Чінгісхана привезли до Монголії. Точне місце поховання був збережено в таємниці; відповідно до деяким джерелам, він був похований у лісах гори Буркан. Навіть якщо після смерті Чингісхан продовжував жити у монгольської історії як дороговказний подих і втілення нації. Звати його згадується у кожному важливому державному документі, виданому його продовжувачами; Яса залишилася основою монгольського імператорського закону; збірник його слів (Билик) стала основою мудрості майбутніх поколінь; як претендентів на трон розглядалося лише його нащадки. Настільки ревне шанування пам’яті Чінгісхана ускладнює для історика оцінку ролі особи у створенні імперії. Чи був успіх Чингісхана першу чергу плодом його власного напруженого зусилля? Як ступеня він пояснимо талантом його намісників і радників чи роз'єднаністю його противників? Мало який правитель знає, як скористатися помилками своїх ворогів. Чингісхан, звісно, користувався ними на повною мірою. Що ж до ролі його помічників, немає сумнівів, що здатність Чінгісхана призначати потрібного особи на одне відповідне місце багато чому сприяла успіху його підприємств як і військових кампаніях, і у організації імперії. Сам Чингісхан охоче визнавав помощь,.

надану йому його полководцями, дипломатами і чиновниками, і щедро винагороджував їх. І все-таки, очевидна його провідна роль переважають у всіх важливих військових і розширення політичних рішеннях, які у період його управління. Не підлягає сумніву талант Чінгісхана вміло координувати діяльність своїх підлеглих. І, гадаю, можна впевнено сказати, що і військовий ватажок і державний діяч він мав широкий кругозір і відчуття реальности.

1. Вернадський Р. У. Монголи і Русь. — М., 1997 р. 2. Вернадський Р. У. Що дали Росії монголы//Родина.-97г.,.

№ 3−4.-с 96−98.