Ангола

Ангола.

Общая информация.

Территория: Південно-західна Африка. Загальна площа — св. 1,2 тис. км. Особлива територія: між Конго і ДР Конго розташований місто-порт Кабінда — анклав, приналежний Анголе Соседи: Замбія, Конго, Намібія і ДР Конго.

Столица: Луанда.

Другие міста: Бенгела, Калукембе, Куито, Лобиту, Луанда, Лубанго, Луэна, Маланже, Масанго, Мбанза-Конго, Намибе, Ндалатандо, Порту-Амбоин, Сауримо, Сумбе, Уамбо, Уиже Административное розподіл: країна розділена на 18 провинций Население: 12 мільйонів. Основні етнічні групи — овимбунду, мбунду, конго (чи баконго). Міське населення — 32%. Приріст населення — 3,3% на рік. Середня тривалість життя — близько 46 років (1992 г.).

Основные мови: португальський, св. 60 місцевих прислівників. У спілкуванні з іноземцями — испанский.

Основная релігія: християнство.

Форма правління: республіка.

Валюта: $ 1 = 5,5 млн. кванз (Кванза — река) Основной експорт: нафту, алмази, інші корисні копалини, кави, риба, древесина Основные держави-партнери: США, Португалія, Німеччина, Франція, Бразилія, Японія, Великобританія, Нідерланди, Бельгия Интернет-домен: .ao.

Время: відстає від московського на 2 години; з неділі березня по останню неділю жовтня — на 3 часа.

Праздничные дні: 1 січня, 4 лютого, 8 березня, 1 травня, 17 вересня, 3 і одинадцять листопада, 10 і 25 декабря.

Телефонный код: +244.

Национальный свято: День незалежності 11 листопада (1975).

С кінця 15 століття Ангола була колонією Португалии.

В 1960 року, по тому, як і Луанді спалахнуло повстання проти колонізаторів, в Анголі почалася громадянська война.

11 листопада 1975 року Ангола проголосила себе незалежної республікою. Президентом країни був обрано лідера Народного руху Анголи (МПЛА) Агостиньо Нето.

С того часу — майже століття — Ангола перебуває у стані громадянську війну. За часів «холодної війни «Радянський Союз перед і Куба підтримали тодішній марксистське MPLA, у те час як навіть ПАР епохи апартеїду підтримували УНИТу.

Несколько разів у Анголі спалахували сподівання світ, але щоразу вони гасли.

Мирное угоду про яке припинення війни було підписано травні 1991 року. За ці 16 років боротьби по обидва боки загинуло до 300 тис. человек.

В вересні наступного року Анголі проведено багатопартійні президентські і парламентські вибори, закінчилися перемогою МПЛА. Конфронтуюча їй УНІТА відмовилася визнати про результати виборів, й у листопаді 1992 року у Анголі була знову почалася громадянської війни. Наприкінці 1994 року у г. Лусака (Замбія) за посередництва ООН між сторонами було підписано протокол про національному примирення. ООН запровадила до Анголи миротворчий контингент. Але УНІТА не збиралася виконувати умови для цього протоколу. 24 серпня 1998 року ООН заявив, що став саме УНІТА головне винуватцем напружену ситуацію в стране.

Осенью цього року у самій УНІТА стався розкол. Від партії відкололася група поміркованих лідерів, які заявили, що ні визнають більше Жонаса Савимби главою УНІТА. Отколовшаяся група називає себе оновленої УНІТА і просить до співпраці з урядом Анголи. 1999 року ООН виводить миротвореческие сили із Куби. Але «стара «УНІТА продовжує партизанську війну ще з більшою жорстокістю.

Сейчас країни діє близько 120 політичними організаціями. UNITA є другої за впливовості політичною силою. Її фундатор і голова — Ж.Савимби. Формально UNITA за вільне підприємництво за умов багатопартійності і демократии. Хотя Ангола входить у вісімку країн-постачальників нафти для США, це один із найбільш бідних країн світі, а показник середній тривалості життя населення — одне із найбільш низьких на континенті. Обсяг товарообігу між Росією і Анголою становить близько 50 млн. доларів на год.

Экономика.

Ангола — аграрна країна зі порівняно розвиненою по африканським масштабам промисловістю, основою якої є нафтова і гірничодобувна галузі. ВВП 1995 р. становив 3,5 млрд долл.

Многолетняя громадянської війни завдала країні сумарний матеріальним збиткам близько 20-ти млрд. Обсяг промвиробництва скоротився до 10% від рівня 1973 р. Підприємства легкої, харчової та обробній промисловості працюють на 20−30% мощности.

Страна відчуває серйозні клопоти із постачанням населення продуктами харчування і продуктами першої необхідності. Власне виробництво задовольняє лише десять% потреб країни у продовольстві і сырье.

Запасы риби у економічній зоні Анголи, за оцінками ООН, становлять близько 1 млн. т. У 1998 р. національними компаніями й заставними суднами Іспанії, Португалії, ПАР, Ю. Кореи, Китаю та Росії виловлено 202 тыс.т. риби, 1999 р. — 240 тыс.т.

Валютные надходження країни у основному забезпечуються з допомогою вивезення нафти (здобич у 1997 р. становить 36 млн. т.), газу та нафтопродуктів, частка яких у загальному експорті становить понад 90% (3,8 млрд.). У 1998 р. алмазів видобуто на 800 млн. Зовнішній борг Анголи становить 9,5 млрд. (1999 р.), зокрема Росії - 2,9 млрд., Португалії - 1,2 млрд., Бразилії - 1 млрд., Франції - 300 млн.

90% ангольського експорту — нафту (43,5 млн. м3. 1999 р.), алмази, деревина — іде у США, Францію, Італію, Португалію, Бразилію. У 2002;2004 рр. буде можливості експортувати 4−5 тыс.т. кави, посадки якого почали відновлюватися 1998 р. Перспективний експортний товар — граніт, особливо чорний (експорт з 1995 р. становив 5 тыс.куб.м. на рік). У 1998 р. дефіцит платіжного балансу становив 600 млн. Інфляція перевищила 800%. 60% працездатного населення — безробітні. Річний дохід душу населення — 273 долл.

По запасам з корисними копалинами Ангола — одна з найбагатших держав Африки. У дивовижній країні видобувається нафта (загальні запаси — 1,6 млрд. т., промислові - 420 млн. т.), газ, алмази (300−350 млн. карат), є родовища залізної (0,2−0,5 млрд. т.), мідної (125−280 млн. т.) руд, фосфоритів (60−150 млн. т.), кварцу (800−1000 млн. т.), граніту (1200 млн. т.), флюиритов, золота, срібла, рідкісноземельних елементів, гіпсу, каоліну, сировини для цементу. Ангола володіє значними гидроэнергетическими ресурсами.

Природа.

Большую частина території Анголи займає плоскогір'я заввишки близько 1500 метрів (найвища точка — гора Моко — 2610 м). Західний край плоскогір'я крутими уступами обривається до вузької приморській низменности.

Климат Анголи спекотний: у країні - екваторіальний, муссонный; узбережжя — сухий, тропічний, пассатный. Середньомісячні температури від 15 до 22 °C (самий холодний місяць — липень) і зажадав від 24 до 26 °C (самий спекотний місяць — жовтень). Для зимових місяців (травень-липень) характерні тумани. Опади випадають переважно влітку (від 1000−1500 мм на півночі Анголи до 600−800 мм на юге).

Наиболее великі річки: Касаи з припливом Кванго, Кванза, Кунене, Замбезі (верхнє протягом) з припливом Квандо. Ріки порожисті, мають великим запасом гідроенергії та, крім Кванза в нижньому перебігу, непридатні для судоходства.

Растительность внутрішнього плоскогір'я — тропічні сухі листопадні рідколісся чи саванновые лісу. На західних схилах внутрішнього плоскогір'я і вздовж річок системи Конго — вологі тропічні лісу із цінними породами дерев. У північної й була центральною частини приморській низовини — чагарникові і трав’янисті савани; у закутку південної - напівпустелею і опустыненные савани; крайньому півдні - пустеля Намиб. Національні парки і заповідники: Камея, Кисама, Лвандо, Намибе, Мупа, Порто-Алешандри.

Животный світ Анголи відрізняється розмаїттям. У саванах і редколесьях збереглися великі ссавці: слони, буйволи, зебри, антилопи, бородавочники, гепарди, леопарди, шакали. З приматів — мавпочки і напівмавпи (галаго). Багато комах (північ від країни — цеце, збудник сонної хвороби людини) і плазунів.

Население.

Средняя щільність населення — 10,7 чол. на 1 кв. км. Міських жителів 29%, сільських — 71%. Найбільш щільно заселене узбережжі у районі міст Луанда, Порт-Амбоин, Бенгелу, Лубанго, Лобиту, Кабінда; тут розміщені основні сільськогосподарські угіддя (щільність населення навколо міст 30−60 чол. на 1 кв. км). У внутрішніх районах на 1 кв. км доводиться 1−3 людини. Ще рідше заселені південно-східні райони Анголи. Середньорічний природний приріст населення дорівнює 32‰ при народжуваності 51‰ і смертності 19,2‰.

Этно-национальная структура населения:.

Населяющие Анголу народи розселені компактними масивами. Насправді півночі живуть бантуязычные конго (13,2% населення); їх етнічна територія охоплює також певна частина Демократичної Республіки Конго (Заїру) і Конго зі столицею у місті Браззавіль. Народ конго складається з кількох груп племен: найбільші - йембе, солонго, сосo, котра. Південніше, в басейні річки Кванза (включаючи столицю країни — г. Луанду) розселений народ амбунду (чи мбунду, — 21,6% населення). Ще південніше у центральному високе регіоні Анголи живуть овимбунду (37,2% населення). Ці три найбільших за чисельністю народу Анголи становлять 72,0% її населения.

Восточный район Анголи, вздовж кордону із лідером Демократичної Республікою Конго, населяють народи чокве (4,2% населення) і близькі до них луэна (3,4%) і мбуэла (0,3%), лунда (1,5% - основна частина їхньої етнічної території перебуває у Демократичної Республіці Конго і Замбії), і навіть народи групи нгангуела — луимби (5,4% населення) і лучази (2,8%). На півдні і південному заході Анголи, вздовж кордону з Намібією, живуть ньянека-хумбе (5,5% населення), гереро (0,2%) і амбо (чи ндонга — 2,3%). На сході Анголи живуть невеликі групи пігмеїв (тва). Уздовж кордону з Намібією мешкають, провідні бродячий спосіб життя, розрізнені групи бушменів (близько 0,1% населення), належать до племенам кунг, квиси, квепе.

В 1975 р., напередодні проголошення незалежності, в Анголі мешкало близько 500 тис. європейців, переважно португальців. Більшу частину їх за століття залишила країну. По які є оцінкам нині в Анголі залишилося 50−60 тис. португальців, які проживають, переважно, в Луанді та інших великих містах України. У Анголі є також мулати (близько 0,6% населення), в етнічним відношенні обособившаяся група населения.

Религиозный склад населения:.

Большая більшість населення Анголи, — близько 89,0%, сповідує християнство. У тому числі 68,7% - католики і 19,8% - протестанти (євангелісти, баптисти, методисти та інші). Крім європейців, і мулатів християнство сповідують найбільші за чисельністю народи Анголиовимбунду, амбунду, конго, і навіть лунда. Близько 3% населення — прихильники різних христианско-африканских Церков та сект. Місцеві традиційні вірування сповідують, за даними західних експертів, близько 8% жителів Анголи, переважно Півдні і сході страны.

Экономически активне население:.

Экономически активне населення становить 40,3% жителів країни у віці старше 10 років. У тому числі чоловіків — 60,1%, жінок 38,4% (інші - 1,5%, — немає постійного заробітку чи є безробітними). Близько 74% економічно активного населення зайняті у сільське господарство; 11% - у промисловості та будівництва; 15% - за іншими галузях народного господарства (торгівлі, транспорті, сфери обслуговування і т.д.).

Ангола до 1975 года.

Территория сучасної Анголи була населена людиною вже у епоху неоліту (4−5 тис. років е.) У пустелі Намиб знайдено наскельні малюнки, можливо залишені предками сучасних бушменів. У 1 тис. н.е. завезеними на територію Анголи мігрували з центральних районів Африки племена, належать до негроїдної (чи негро-австралоидной) раси. Наприкінці 1 — початку 2 тис. н.е. біля Анголи з’явилися перші державні о6разования. У XV в. в басейні річки Кванза, населеній народом амбунду, узбережжя в Атлантичному океані, виникло держава Ядонго cо столицею в Мбанса-Кабаса. Його правитель носив титул «нгола «(від якої сталося назва країни — Ангола). У басейні річки Касаи виникло держава Лунда.

В 80-ті рр. XV в. поблизу узбережжя Анголи з’явилися португальські колонізатори (експедиція Диогу Кана, 1484−1486 рр.). З 1492 р. тут діяли католицькі місіонери. У 1575 р. португальськими завойовниками було закладено фортеця Сан-Мигел (сучасна Луанда). Територія Анголи була перетворена португальськими колонізаторами в джерело робочої сили в, звідки на плантація цукрової тростини Бразилії було вивезено кілька рабів. Народи Анголи надавали завзяте опір португальським колонізаторам, у результаті якого завоювання ними Анголи завершилося лише на початку XX в.

На територію Анголи заявляли претензії та інші колоніальні держави Західної Європи. Лише з договорах із Бельгією (1885 р.), Францією (1886 р.), Німеччиною (1886 р.) і Англією (1891 і 1899 рр.) вони визнані права Португалії та визначено межі її володінь в Анголе.

В середині ХІХ ст. вивезення рабів з Анголи припинився. Головною статтею експорту став каучук. На плантаціях каучуку, кави, соляних шахтах, діамантових родовищах широко застосовувався примусовий труд.

Тяжелый колоніальний гне і політичне безправ’я почали вносити численних збройних повстань народів Анголи, спрямовані проти влади колонізаторів (1902 р. — повстання лунда; 1914;1915 рр. — повстання куаньяма; 1917 р. — повстання на районі Бенгелы). повстання тривали й наступні роки (1928, 1930 та інших.), для придушення яких португальські влади змушені були спрямовувати до Анголи війська з метрополии.

В 1912 р. виникла перша політична організація сучасного типу — Ангольська ліга, виступала проти расової дискримінації і поза проведення країні демократичних реформ. У 1922 р. Ангольська ліга було заборонено. Але її продовжила Африканська національна ліга, створена 1929 г.

Государственный переворот і встановлення у Португалії військової диктатури (1926 р.), змінюють якому прийшов фашистський режим, очолюваний А. О. Салазаром (главою португальського уряду у 1932;1968 рр.) негативно далися взнаки і на ситуації у Анголі. Будь-які антиколоніальні виступи жорстоко придушувалися. Тисячі ангольців, рятуючись від переслідувань, бігли в сусідні країни (переважно, в Бельгійський Конго, нині Демократична Республіка Конго, й у Північну Родезию, — сучасна Замбия).

Отрицательное впливом геть національно-визвольного руху народів Анголи надавали і ті, об'єктивно існуючі особливості ангольського суспільства, збережені й у час, як притаманні йому регіональна і етнічна роз'єднаність і відособленість, трайбалізм (носієм якого було традиційна кланова і племінна знати), вміло використовувані колоніальними владою.

Лишь у грудні 1956 р. в результаті об'єднання кількох нелегальних організацій було створено Народне рух під час визволення Анголи (МПЛА), що його очолив Антониу Агостинью Нето (1928;1979). Пізніше, в 1977 р., МПЛА було перетворено на МПЛА-Партию труда.

4−12 лютого 1961 р. МПЛА підняло в Луанді збройне повстання проти влади португальських колонізаторів, що було жорстоко придушене: близько 5 тис повстанців було вбито. Це повстання поклало початок національно-визвольної війні ангольського народу, що тривала до 1974 г.

Главной метою ангольських патріотів було досягнення незалежності Анголи. Війна з португальськими військами носила переважно партизанський характер. Основні райони бойових дій припадали на північно-західні, східні і південно-східні регіони країни. Повалення у Португалії фашистського режиму (25 квітня 1974 р.) призвело до влади демократичне уряд, яке визнало право народів, які населяли португальські колоніальні володіння, самовизначення. Торішнього серпня 1974 р. воно підписало з МПЛА угоду про яке припинення вогню, а січні 1975 р. — угоду про надання Анголі незалежності. Було так само досягнуто згоди про створення у Анголі перехідного з представників МПЛА, Національної спілки за повне звільнення Анголи (УНІТА — створене 1966 р.) і Національного фронту звільнення Анголи (ФНЛА — створений у 1962 р.). Проте УНІТА і ФНЛА, що проводили сепаратистську політику, зірвали створення перехідного уряду, почавши влітку 1975 р. збройну боротьбу проти МПЛА. Торішнього серпня 1975 р. до Анголи вторглися війська Південно-Африканській Республіки і озброєні загони Заїру, які залишалися на ангольської території остаточно березня 1976 р. Висновку Південно-африканських військ активно сприяв Радянський Союз перед, і навіть Куба (уряд якої спрямувало їх у Анголу на прохання МПЛА підрозділи своїх войск).

В цим складним обстановці МПЛА і підтримують її сили проголосили 11 листопада 1975 р. в Луанді незалежність Анголи. Її першим президентом став А. А. Нето.

Ангола в 1976;99 годах.

Становление незалежного держави розвивався Анголі у винятково важких умовах громадянської війни" та складної міжнародної обстановки.

В вересні 1979 р. (по смерті А.А.Нето) президентом країни й головнокомандувачем її збройних сил став Жозе Едуарду душ Сантуш. Очолюваний ним правитетьство прагнуло відновити країни, налагодити роботу транспорту, зв’язку, державних підприємств і змішаних підприємств, залучити іноземну економічну технічну помощь.

Важнейшим умовою втілення в життя програмних засобів було припинення громадянську війну. Проте, лише у 1991 р. МПЛА за сприяння Радянського Союзу, і США зуміло укласти УНІТА мирне угоду. (Цьому сприяв що у 1989 р. вихід із Анголи кубинських войск).

В вересні 1992 р. в Анголі відбулися перші після 1975 р. багатопартійні вибори до парламенту. За проведенням їх стежили 700 закордонних спостерігачів, надісланих Радою Безпеки Організації Об'єднаних Націй. Переконливу перемогу в виборах здобуло МПЛА. Але УНІТА не визнав їх результатів й у жовтні 1992 р. між урядовими силами Анголи і загонами УНІТА знову почалися збройні зіткнення. 17 лютого 1993 р. Португалія, Сполучені Штати й Російська Федерація (яким ООН надала статус спеціальних спостерігачів у Анголі) закликали до припинення бойових дій. Та почалася війна тривала, оскільки УНІТА відмовився припинити вогонь. Ця обставина було з важливих причин, що спонукали США 19 травня 1993 р. офіційно визнати уряд Едуарду душ Сантуша.

Вскоре (у липні 1993 р.) уряд Анголи заявив про готовності укласти контракти видобутку нафти на Кабинде з найвидатнішими західними компаніями, — американської «Ексон «і англо-голландською «Ройял Датч-Шелл ». Однією з результатів цій акції вона стала скасування Англією (9 серпня 1993 р.) ембарго на постачання зброї та військової техніки в Анголу.

В листопаді 1993 р. в Лусаке (столиця Замбії) почалися переговори між урядом Анголи і УНІТА, що відбулися під керівництвом спеціального представника ООН. Переговори тривали близько року. Тільки 20 листопада 1994 р. підписано угоду щодо припинення військових дій. Та почалася війна тривала. Результатом зриву досягнутого мирної угоди стало рішення Ради Безпеки ООН (прийняте 8 лютого 1995 р.) спрямувати у Анголу миротворчі сили чисельністю сім тис. людина. Однією із завдань цих сил було знищення 26 млн. протипіхотних мін, встановлених в Анголі воюючими сторонами. У 1995 р. компанії ПАР заявила про готовність брати участь у видобутку нафти і розробці діамантових родовищ в Анголі.

Не призвела до припинення громадянської війни й що пройшла Лусаке 6 травня 1995 р. зустріч Едуарду душ Сантуша і Жонаса Савимби, керівника УНІТА. Досягнуте цій зустрічі угоду запровадження у провідних Анголі постів двох віце-президентів (одна з яких мав був зайняти Жонас Савимби; у своїй Едуарду душ Сантуш зберігав посаду президента країни) залишилося на бумаге.

Гражданская війна, пов’язані з ній руйнації та кількість людських жертв самим негативним чином позначилися на економіці Анголи. Лише у 1995 р. інфляція країни становила 1823%! Постійно цін на продовольство і всі товари першої необхідності. Чисельність переміщених осіб, за даними західних експертів, до кінця 1999 р. становила щонайменше 20% населення, значно перевищивши, в такий спосіб, 2 млн. людина.

Общественно-политическая жизнь.

Политическая і суспільне життя Анголы:.

В країні існує більш 120 політичних партій та організацій. Дві їх — найавторитетніші і великі.

Народное рух під час визволення Анголи (MPLA):.

Крупнейшая політичну партію країни) — створена 1956 року з урахуванням кількох демократичних і прогресивних організацій. Антоніо Агостиньо Нето керував МПЛА з 1962 року. Він також приходив у 1975;1979 — першим президентом незалежної Анголи. З вересня 1979 року головою МПЛА став Жозе Едуарду душ Сантуш. Він також в час Президентом і головнокомандувачем збройних сил Ангола. Більшість керівників, членів і активістів МПЛА належить народу мбунду. Основні бази її впливу перебувають у Луанді, прибережних і нафтовидобувних районах страны.

УНИТА (UNITA):.

Еще одна велика політична партія — Національна спілка за повне звільнення Анголи (УНІТА). Її незмінним лідером є Жонас Савимби. УНІТА заснована 1966 року у південних районах Анголи, більшість керівництва, членів і активістів УНІТА — овимбунду. УНІТА протистоїть МПЛА. Партія має вплив переважно Сході і півдні країни. Загони УНІТА становлять близько 30 тис. бійців. Озброєння армії УНІТА — современное.

Сепаратистское рух на північному заході страны:.

Заметным явище в суспільно-політичного життя Анголи є протистояння політичних організацій нафтоносному районі - анклаві Кабінда (північний захід страны).

В початку 1960;х років в цій території сформувалося сепаратистський рух, що є за проголошення Кабинды суверенним державою. Сьогодні найбільшими політичними партіями анклаву є Фронт звільнення Кабинды (ФЛЕК) і Демократичсекий фронт Кабинды, які ведуть фактично партизанську війну проти уряду Анголы.

Напряженность між субетносами Анголы:.

Две найбільші субэтнические групи Анголи:

— «асимиладуш «(літер.: «асимільовані «) — це мулати, політична й культурна еліта Анголи, яка запозичила релігію і стиль життя колонизаторов;

— «индиженат «(«тубільні «), тобто. решта вірними старим традицій та верованиям.

Между «асимиладуш «і «индиженат «постійно відбуваються тертя і недорозуміння, іноді выливающееся в відверті бойові стычки.

Хроника терактів организации:

00.02.01.

В Анголі звільнені російські пилоты УНИТА визволила шістьох російських пілотів, літак яких було збито у червні 1999 року. Звільнення льотчиків стало результатом переговорів між російськими дипломатами і представниками УНИТА.

00.01.08.

Убийство французьких туристів в Намибии Боевик УНІТА проник на територію Намібії й убив трьох французьких туристов.

Правительство Анголи відшкодує компанії «Де Бірс «збитки, завданий угрупованням УНИТА.

00.11.30.

В Анголі триває бартер алмазів на зброю.

Ангола. Бойовики Unita захопили алмазодобывающий центр

Боевики UNITA розстріляли двох мирних жителів.

UNITA повідомляє про знищенні літака АН-26.

Культура.

Современная ангольська література (переважно португальською мовою) формувалася з іншою половини в XIX ст. Становлення цієї системи було з діяльністю ангольських просвітителів, публіцистів, поетів, письменників і діячів культури, творили в умовах зародження национально-освободи-тельного руху. Вплинув в розвитку ангольської літератури справила діяльність ангольського письменника Ж. Д. Кордейру так Матта, який зібрав і який видав у 1891 р. антологію ангольських прислів'їв і приказок. У XX в. з’являються видання записів фольклору (легенд, казок, пісень) на умбунду (мову народу овимбунду), кимбунду (мову народу мбунду) та інших, опубліковані ангольскими дослідниками і збирачами пам’яток народного творчества.

В поезії і публіцистиці, розвивалися португальською мовою дедалі виразніше звучать ідеї ангольського самоствердження та національного визволення. З’являються наприкінці XIX — початку XX ст. перші періодичних видань (португальською і місцеві мови), издававшие твори місцевих поетів і письменників (крім згадуваного вище Ж. Д. Кордейру так Матта, також Ж.С. М. Ферейры, П. Франку, П. Ф. Машаду, А. Трони, Ф. Каштелбранку та інших.), просякнуті соціальними і визвольними, антиколониальными идеями.

В 40-ві, 50-ті і 60-ті рр. XX в. антиколониалистские тенденції в ангольської літературі отримали подальший розвиток. Виникають і активна діють прогресивні культосвітні організації, такі як «Рух нових поетів Анголи «(створене 1950 р.). Вплинув в розвитку цих тенденцій справила творчість Антониу Агостинью Нето (1922;1979), А. Жасинту, К. Сороменью, Ж. Л. Виейра, М. Р. Монтейру і ін. поетів і прозаїків. У ангольської літературі з’являються нові жанри, наприклад, драматургія. Підвищується дидактична, виховна роль літератури. У 1963 р. ангольський дослідник К. Эрведоза опублікував «Нарис ангольській літератури ». У 1975 р. виникає Союз ангольських письменників, який приймав активну участь у культурної революції й суспільно-політичної житті країни та який встановив плідні контакти з літературними організаціями Радянського Союзу, і багатьох інших країн. Твори ангольських поетів і письменників у 60-х, 70-і роки і 80-ті рр. переводяться російською мовою і публікуються у Москве.

В Республіці Анголі високо розвинене традиційне мистецтво різьби з дерева. Виготовляються стилізовані статуетки покупців, безліч тварин, які мають (відповідно до народним релігійним віруванням) магічною силою. Різьбленими фігурками прикрашають двері житлових будинків, а також оштукатурені стіни. Різьбленими зображеннями покриваються хатнє причандалля і дерев’яна меблі. З деревного волокна виготовляють ритуальні маски. Изготавляют також плетені циновки, страви, інші предмети домашнього побуту, з червоним і чорним геометричних візерунком. Лепную кераміку (судини до інші вироби) прикрашають наколотим орнаментом.

Для музичної культури народів Анголи характерно поєднання південноафриканських і центральноафриканских традицій. Відомо, що з дворах правителів, що виникли біля Анголи державних утворень (Ндонго, Лунда та інших) існували особливі придворні оркестри. Була поширена сольне і хорове спів з новим музичним супроводом (барабанів різних типів, ксилофонов — маримба та інших, скрипок, флейт).

Португальское завоювання супроводжувалося поширенням європейських музичних інструментів, а діяльність католицьких місіонерів (котрі звернули значну частину населення Анголи в християнство), — впровадженням католицької ритуальної музики. У 1956 р. в Луанді було створено Академія музики. Після 1975 р. у багатьох районах країни створили центри народної культури, у яких діють фольклорні ансамблі. Функціонують також численні музичні ансамблі європейського тина.

Португальские колоніальні влади забудовували споруджувані ними кріпаки спорудження та міські поселення кам’яними будинками європейського зразка (в XVI-XVIII ст. з допомогою архітектурних форм бароко, у ХІХ в. — класицизму, початку XX в. — сучасних європейських архітектурних стилів). Однак у сільських районах місцеве населення продовжує жити у помешканнях традиційного типу: бушмени і пігмеї в куренях з гілок; інші народи — в прямокутних, квадратних, іноді круглих в плані будинках, побудованих з паль (обплетених гілками і обмазаних глиною), з шатрової чи двосхилої дахом, з солом’яному дахом.

Современное театральне мистецтво почав розвиватися в Анголі після завоювання незалежності. Перший (аматорський) театр було створено Луанді лише у 1977 г.

В 1978 р. грунтувався Інститут кіно, який щороку випускає кілька десятків короткометражних (переважно документальних) кінофільмів. Повнометражних ігрових фільмів трохи. Працює кілька десятків кінотеатрів. Прокат фільмів здійснює Державна компанія і кілька приватних фірм. Діє також Народне телебачення.

Важную роль розвитку сучасної ангольської культури грає Національну раду культури та Національна спілка митців Анголи, створений 1978 р.

1. internet.

Для підготовки даної роботи було використано матеріали із сайту internet.