Комплексна оцінка фінансового стану банку

Тема: Комплексна оцінка фінансового стану банку

Розділ 1. Теоретичні аспекти комплексної оцінки фінансового стану банку

1.1 Сутність та особливості комплексної оцінки фінансового стану банківської установи Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк — це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб [ Закон України «Про банки та банківську діяльність» // www.rada.gov.ua].

Оскільки метою створення будь-якого комерційного банку є максимізація отриманих прибутків від операцій та мінімізація ризиків втрат та банкрутства, можна говорити про те, що банківська діяльність — це підприємницька діяльність, яка має певну специфіку і певні, притаманні лише їй, особливі риси. Отже, сутність фінансового стану банку можна розглядати з двох позицій, з позиції підприємства і з позиції банку, як специфічного суб'єкта підприємницької діяльності.

При прийнятті управлінських рішень щодо діяльності банків важливу роль відіграє організація системи аналізу фінансового стану банківської установи. Проблема ефективності проведеного аналізу полягає в раціоналізаторському підході до його організації, який враховує прийняття економічно обґрунтованих рішень і дій та деталізацію його складових елементів, які в сукупності утворюють систему методів і засобів, що забезпечують її функціональне призначення.

Кризові умови посилили актуальність проблеми вдосконалення і правильного аналізу фінансового стану банку, що повинно забезпечувати достовірність аналітичних розрахунків, створювати найбільш сприятливе економічне середовище для досягнення поставлених цілей та сприяти максимально наближеному алгоритму складання прогнозу звітних показників.

Зокрема, проблеми аналізу свідчать про те, що недостовірно проведений аналіз призводить до штучного «викривлення» даних бухгалтерського обліку і звітно-статистичної інформації та не дозволяє виявити помилки в операціях із грошовими коштами; низький рівень відповідності складеного прогнозу реальним даним на короткота середньострокову перспективи; прийняття економічно неефективних управлінських рішень; недостовірне подання аналітичних даних при проведенні аудиту.

У практичному аспекті аналіз фінансового стану банку не має логічної послідовності дій та способів виконання і тому потребує належного теоретичного обґрунтування й ефективної практичної апробації згідно з правилами та процедурами здійснення контролю за міжнародними стандартами через призму рекомендацій Базеля ІІ. Такий аналіз передбачає оперативне його проведення за допомогою методів порівняння базових показників із минулими, що ще раз констатує відсутність структурно-логічної організаційної системи в практичній діяльності банківського сектора.

На актуальності поставленої проблеми наголошує кандидат економічних наук В. Б. Кириленко: «За сучасних умов становлення ринкових відносин актуальною стає проблема аналітичної служби банку, яка повинна систематично аналізувати діяльність банку та його підрозділів» [ Банківський менеджмент [Текст]: підручник / за ред. О. А. Кириченка, В. І. Міщенка. — К.: Знання, 2005. — 831 с. — (Вища освіта ХХІ століття)., с. 167].

Доречною є думка професора Є.В. Мниха, що «головним в організації економічного аналізу діяльності підприємств є його проектування…» [ Мних, Є. В. Економічний аналіз діяльності підприємства [Текст]: підручник / Є. В. Мних. — К.: КНТЕУ, 2008. — 514 с., с. 92]. Вдалому проектуванню організації аналізу має відповідати конкретна постановка завдань і функцій, які використовуються в практиці як взаємопов'язані елементи системи.

Стан фінансів (фінансовий стан) банку, на думку Дзюблюка О. В. та Михайлюка Р. В., визначається як наявність у нього фінансових ресурсів, забезпеченістю грошовими ресурсами, необхідними для діяльності, підтримки нормального режиму роботи, здійснення грошових розрахунків з іншими економічними суб'єктами [ Дзюблюк О. В. Фінансова стійкість банків як основа ефективного функціонування кредитної системи: монографія / О. В. Дзюблюк, Р. В. Михайлюк. — Тернопіль: ТНЕУ, 2009. — 316 с., с. 36].

Парасій-Вергуненко І. М. та Пілецька С. Т. стверджують, що метою оцінки фінансового стану банку є його аналіз у ретроспективній динаміці для виявлення реальної стійкості банку [ Парасій-Вергуненко І. М. Аналіз банківської діяльності: навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисципліни / І. М. Парасій-Вергуненко. — К.: КНЕУ, 2003. — 347 с., с. 186; 4, с. 163].

Мішина С. В., Мішин О. Ю. вважають, що аналіз фінансового стану банку полягає у визначенні показників ліквідності, фінансової стійкості та ділової активності [ Мішина С. В. Аналіз у бюджетних та кредитних установах: конспект лекцій для студентів спеціальності 6.50 100 «Облік і аудит» усіх форм навчання / С. В. Мішина, О. Ю. Мішин. — Х.: Вид. ХНЕУ, 2007. — 144 с., с. 100].

Фінансова стійкість комерційного банку — це якісна характеристика його фінансового стану, котрий відзначається достатністю, збалансованістю та оптимальним співвідношенням фінансових ресурсів і активів за умов підтримання на достатньому рівні ліквідності й платоспроможності, зростання прибутку та мінімізації ризиків і котрий здатний витримати непередбачені втрати і зберегти стан ефективного функціонування [ Дзюблюк О. В. Фінансова стійкість банків як основа ефективного функціонування кредитної системи: монографія / О. В. Дзюблюк, Р. В. Михайлюк. — Тернопіль: ТНЕУ, 2009. — 316 с., с. 37].

Одним із методичних підходів, який використовується для оцінювання фінансового стану банку, є коефіцієнтний аналіз, який ґрунтується на розрахунку широкого переліку фінансових показників і дає змогу детально і всебічно дослідити діяльність банку й виявити специфічні риси його функціонування.

Комплексний підхід до оцінки фінансового стану комерційного банку передбачає оцінку його фінансової стійкості, ділової активності, ліквідності та ефективності управління [ Парасій-Вергуненко І. М. Аналіз банківської діяльності: навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисципліни / І. М. Парасій-Вергуненко. — К.: КНЕУ, 2003. — 347 с., с. 186; Пілецька С. Т. Аналіз банківської діяльності: курс лекцій / С. Т. Пілецька, О. А. Сапліна. — Краматорськ: ДДМА, 2009. — 204 с. 4, с. 163; Аналіз банківської діяльності: підручник / А. М. Герасимович, М. Д. Алексеєнко, І. М. Парасій-Вергуненко та ін.; за ред. А. М. Герасимовича. — К.: КНЕУ, 2004. — 599 с. 7, с. 555].

Систематизуючи наукові праці вчених, слід відзначити, що вони досліджують організацію фінансового аналізу як систему методів і засобів, які, у свою чергу, створюють оптимальне її функціонування. Зокрема, вони виділяють такі етапи організаційної системи аналізу: попередній (збір інформації), аналітичний (процедура обробки інформації) та заключний (вихідна інформація або її інтерпретація).

Критичний огляд підходів різних авторів до розкриття сутності поняття фінансового стану дозволив нам сформувати свою точку зору, під якою ми розуміємо, що фінансовий стан банку — це економічна категорія, яка характеризує фінансову діяльність банківської установи за певний період часу на основі оцінки та аналізу системи показників, які відображають ефективність управління фінансовими ресурсами, фінансову стійкість, ділову активність та ліквідність.

Дійсно, щоб дати комплексну оцінку фінансового стану комерційного банку і визначити перспективи його розвитку, необхідно проаналізувати не тільки баланс і інші звітні матеріали самого банку, але і дати характеристику економічного стану клієнтів банку (кредиторів і позичальників), оцінити конкурентів, провести маркетингове дослідження кон’юнктури ринку і т.д. В нашій країні далеко не вся така інформація використовується для оцінки фінансового стану банку. У більшості випадків аналіз фінансового стану банку будується на звітних (часто балансових) даних банку.

При цьому слід мати на увазі, що аналіз фінансового стану банку, в основі якого лежать різні показники, важливий, але цього недостатньо. Необхідно створити рейтингову систему оцінки фінансового стану банку. Особливу увагу слід звернути на аналіз грошових потоків, так як рух грошових коштів неможливо прослідкувати за бухгалтерськими звітами.

Враховуючи, що інтереси бувають короткочасні та тривалі, можливо, є сенс мати дві паралельні групи рейтингових оцінок: моментальні та прогнозні рейтинги. Ідея методики полягає в тому, що спочатку будується модель «ідеального банку» на основі повноцінного набору найбільш інформативних коефіцієнтів, які адекватно характеризують банк.

Для цього необхідно мати список значень відповідних коефіцієнтів, які можна вважати достатніми. Також необхідний перелік мінімально допустимих (критичних) значень коефіцієнтів. В банках щодня приймаються рішення щодо залучення коштів на депозити і їх розміщення. В зв’язку з цим ліквідність банку за балансом може бути задовільною, але реальна ліквідність, виходячи з грошових потоків — зовсім ні. В процесі аналізу банківської звітності основним об'єктом дослідження виступає вся його сукупна комерційна діяльність. При цьому суб'єктами аналізу виступають самі комерційні банки, їх контрагенти, включаючи НБУ, інші кредитні установи, аудиторські фірми, владні структури, реальні і потенційні клієнти і кореспонденти, засновники і акціонери. Оскільки кожен із суб'єктів має власні цілі, то різні будуть напрямки і критерії аналізу.

Комерційні банки з допомогою аналізу своїх балансових даних перевіряють ступінь реалізації основних цільових установок у своїй діяльності: фактори їх доходності, збалансованість структури активних і пасивних операцій з метою підтримання ліквідності, дотримання економічних нормативів, встановлених НБУ, мінімізацію всіх видів банківських ризиків.

Комерційні банки також зацікавлені аналізувати дані про стан інших банків, однак вони не мають (і не можуть мати) всієї необхідної при цьому інформації. За кордоном банки володіють великими можливостями аналізувати інформаційні потоки, маючи при цьому єдину форму звітності банків, налагоджений облік і практику обміну інформацією, яка складається десятиліттями.

Клієнти і кореспонденти банку визначають стійкість фінансового стану банку і його надійність, перспективи розвитку. Аудиторські служби в процесі аналізу балансу перевіряють достовірність аналітичного і синтетичного обліку, звітності банку, правильність відображення діяльності банку в його балансі. НБУ цікавить в першу чергу стан і стійкість банківської системи. Він аналізує дотримання банками економічних нормативів, відрахувань в централізовані фонди і визначає ефективність регулювання державою банківської діяльності. НБУ складає рейтинги, але не публікує їх. НБУ широко публікує зведені, порівняльні та інші дані, необхідні для аналізу стійкості і надійності комерційних банків. НБУ може переводити комерційні банки на режим фінансового оздоровлення, підставою для чого може бути невиконання протягом трьох місяців загальновстановлених пруденцентних норм та нормативів ведення банківської справи, в обов’язковому порядку визначених НБУ. Невиконанням норм і нормативів слід вважати:

— неякісну оцінку капіталу;

— збиткову діяльність, яка характеризується наявністю збитків минулого та поточного років і неможливістю їх реального погашення протягом трьох місяців;

— порушення встановлених НБУ економічних нормативів та оціночних показників діяльності банку;

— неякісну структуру активів, в тому числі кредитного портфеля.

Тоді приймається рішення про надання стабілізаційної позики — це позика, яка надається Нацбанком комерційному банку для оперативного забезпечення його платоспроможності і ліквідності та підтримки виконання заходів фінансового оздоровлення.

На зниження внутрішніх ризиків спрямовані процедури реєстрації банків, ліцензування, внутрішніх перевірок, інспекції діяльності комерційних банків Національним банком. При цьому для забезпечення фінансової стійкості банку вважливим є не тільки визначення загальної концепції його розвитку, але й розробка раціональних схем формування пасивів і розподіл його ресурсів за основними категоріями активів [ Раєвський К. Інсайдерські ризики в банківській діяльності / К. Раєвський // Вісник НБУ. — № 6. — 2006. — С. 21−26.; с 23].

При проведенні фінансового аналізу в комерційному банку слід враховувати:

— по-перше, суть і кількості значення показників, які характеризують обмеження, введені регулюючими органами на діяльність комерційних банків, в різних країнах різні і можуть змінюватися;

— по-друге, крім показників, які характеризують виконання нормативів регулюючих органів, при фінансовому аналізі в комерційних банках можуть визначатись і аналізуватись різні додаткові внутрішні показники і нормативи, пов’язані, наприклад, із структурою активів і зобов’язань, плановим прибутком комерційного банку в цілому і по окремих видах його операцій, підрозділах. Показники, які характеризують результати управління активами і зобов’язаннями банку, залежать від різних зовнішніх і внутрішніх факторів. Тому при фінансовому аналізі слід розглядати ті впливові внутрішні фактори, вибором котрих можна керувати [ Раєвський К. Деякі аспекти фінансового аналізу комерційних банків України (в тому числі і із залученням іноземного капіталу) / К. Раєвський К. // Вісник НБУ. — № 1. — 2005. — С. 27−40., с 27].

Зовнішні фактори, які безпосередньо не залежать від банку, повинні використовуватись при аналізі шляхом їх можливих (прогнозованих) значень — мінімальних, максимальних, найбільш ймовірних і ін.

1.2 Характеристика і значення показників діагностики фінансового стану банку фінансовий комерційний банк ліквідність Управління сучасним комерційним банком спрямоване передусім на досягнення довгострокових конкурентних переваг банку з урахуванням ризиків зовнішнього середовища. Щоб досягти цих конкурентних переваг, необхідно точно оцінити й проаналізувати основні показники та коефіцієнти фінансового стану банку за конкретний період.

Проаналізувавши методики, запропоновані різними українськими вченими, було визначено основні коефіцієнти, аналіз яких дає змогу в повній мірі оцінити фінансовий стан банку.

Метою оцінки фінансового стану банку є його аналіз в ретроспективній динаміці для виявлення реальної стійкості банку [ Парасій-Вергуненко І. М. Аналіз банківської діяльності: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2003. — 347 с., с. 98].

Фінансовий стан банку характеризується за допомогою таких груп показників:

— показники фінансової стійкості банку;

— показники, що характеризують ділову активність банку;

— показники ліквідності;

— показники ефективності управління.

Фінансова стійкість банку — це головна умова його існування та активної діяльності. Вона формується під впливом об'єктивних та суб'єктивних факторів і оцінюється за допомогою як окремих показників, так і зведених комплексних показників, які лежать в основі рейтингових оцінок діяльності банків.

Фінансова стійкість банку залежить від багатьох зовнішніх та внутрішніх факторів. До зовнішніх факторів, які впливають на фінансову стабільність як окремого банку, так і банківської системи в цілому, відносять:

— стійкість національної валюти;

— упорядкованість державних фінансів, поєднана з відсутнім або невеликим бюджетним дефіцитом;

— низький рівень інфляції;

— довіра громадян до кредитно-фінансової системи країни;

— незначні обсяги відпливу капіталу за кордон;

— сприятливий інвестиційний клімат за наявності джерел для довгострокового кредитування.

До внутрішніх факторів, які впливають на стабільність банку, належать якість менеджменту, пов’язана з грамотним розподілом праці, правильною кредитною та дисконтною політикою банку, стратегією банку, ефективним банківським маркетингом, дотриманням існуючих економічних нормативів, установлених НБУ, та чинного законодавства, професійними якостями керівництва банку тощо.

Економічний зміст і алгоритм розрахунку показників, що характеризують фінансову стійкість банку наведено в таблиці 1.1.

Більшість показників фінансової стійкості банку базується на визначенні достатності капіталу для покриття банківських ризиків та на оцінці структури капіталу, яка визначає якісний склад балансового капіталу. Усі показники фінансової стійкості можна розділити на кілька груп:

— показники, що базуються на структурі та достатності капіталу банку;

— показники, що базуються на структурі залучених та запозичених коштів;

— показники, що базуються на якості активів банку.

— показники, що характеризують динаміку (поведінку) окремих складових активу та пасиву.

Таблиця 1.1 — Алгоритм розрахунку та економічний зміст показників, що характеризують фінансову стійкість банку

Ділову активність банку в методичній літературі (зокрема, Р. І. Тиркало і З. І. Щибиволок) рекомендують визначити через аналіз взаємозв'язку оцінки ресурсного потенціалу банку (пасивів) і його використання як у цілому в активах, так і його окремих вкладень в інвестиції, в кредитний портфель, у матеріально-технічне забезпечення.

Необхідні висновки можна отримати трьома шляхами:

1) зіставленням висновків за взаємозв'язаними статтями і розділами активів і пасивів;

2) кількісною ув’язкою змін в активах і пасивах у вартісному виразі;

3) розрахунком коефіцієнтів, що характеризують досягнуті рівні активності використання пасивів і активів.

Розкриємо методику аналізу ділової активності спочатку на основі давно відомого в нас коефіцієнтного методу.

Проаналізувавши системи коефіцієнтів, що їх рекомендує методична література для аналізу ділової активності банку, ми відібрали такі з них, які найбільшою мірою і прямо, а не побічно розкривають рівень використання пасивів і активів.

У частині пасивів це:

— коефіцієнт активності залучення позичених і залучених коштів;

— коефіцієнт активності залучення строкових коштів;

— коефіцієнт активності залучення міжбанківських кредитів;

— коефіцієнт активності використання залучених коштів у дохідні активи;

— коефіцієнт активності використання залучених коштів у кредитний портфель.

У частині активів це такі коефіцієнти: коефіцієнт рівня дохідних активів;

— коефіцієнт кредитної активності; коефіцієнт загальної інвестиційної активності в цінні папери, асоційовані і дочірні підприємства (через пайову участь); коефіцієнт (частка) інвестицій у цінні папери і пайову участь у дохідні активи; коефіцієнт проблемних кредитів.

Узагальнення відібраних коефіцієнтів, алгоритм розрахунку та їх економічний зміст наведені в табл. 1.2.

Таблиця 1.2 — Алгоритм розрахунку та економічний зміст показників, що характеризують ділову активність банку

Ділову активність визначає як рівень залучення пасивів, так і рівень їх використання в активах.

Доцільно насамперед розглянути групу показників, які характеризують рівень ділової активності залучення пасивів і розміщення їх у певні групи активів. Ця група показників служить вимірником рівня ефективності діяльності банку на фінансовому ринку.

Ділова активність активів характеризується рівнем вкладень ресурсів банку в дохідні активи, кредитний портфель, у цінні папери і розкриває як досягнутий рівень, так і можливості банку в даний період. Різке підвищення дохідних активів у цілому, з їх диверсифікацією в кредитний та інвестиційний портфелі, за більшістю показників свідчить про ескалацію ділової активності комерційного банку і розширення власного місця на фінансовому ринку.

Як доповнення до аналізу ділової активності банку, здійсненого коефіцієнтним методом, розкриємо її також методом зіставлення і взаємоув'язки між джерелами інвестування (ресурсів банку) та напрямами їх вкладень в активи, як це рекомендують у своєму навчальному посібнику Р. І. Тиркало і З. І. Щибиволок [ Тиркало і З. І. Щибиволок]. Позитивні сторони цієї методики в тому, що вона на противагу коефіцієнтному методу, який дає інформацію тільки про досягнутий рівень, розкриває механізм, через зміни (які є факторами) статей активу і пасиву балансу, прискорення й уповільнення ділової активності банку.

Джерела інвестування — це збільшення ресурсів за статтями пасивів балансу плюс зменшення коштів за статтями активів. Збільшення статей джерел інвестування свідчить про залучення банком додаткових джерел із зовнішнього ринку, а зменшення статей активу — про переливання наявних ресурсів з одних статей активів на інші та на покриття вилучених коштів.

Напрями вкладень — це збільшення за статтями активів балансу плюс їх зменшення за статтями пасивів. Збільшення активів свідчить про фінансування ділових активів, а зменшення пасивів — про вилучення коштів клієнтами з їх рахунків у банку.

Зміни (коливання) в складі джерел інвестицій (ресурсів банку) та напрямів їх вкладень в активи за місяць, квартал, півріччя, рік свідчать про прискорення і розгортання ділової активності банку або про уповільнення і згортання її.

Показники ліквідності - одні з найважливіших для характеристики надійності банків. Вони належать до групи показників оцінки фінансового стану банку, яку більшість аналітиків ставлять на перше місце за ступенем важливості для аналізу діяльності банків.

Ліквідність комерційного банку — це можливість і здатність банку виконувати свої зобов’язання перед клієнтами і різними контрагентами в аналізованих періодах. Ліквідність балансу як ступінь покриття зобов’язань активами і ліквідність самих активів забезпечується дотриманням насамперед обов’язкових економічних нормативів Національного банку України. Взяті нами ці та ряд інших, найбільш суттєвих, прийнятих в економічній літературі показників (алгоритм розрахунку та економічний зміст яких наведено в табл. 1.3), на нашу думку, дають можливість достатньо повно розкрити ліквідність балансу банку.

Таблиця 1.3 — Алгоритм розрахунку та економічний зміст показників, що характеризують ліквідність балансу банку

Наведений у табл. 1.3 блок показників призначено для оцінки ліквідності банку щодо його здатності перетворювати активи в грошову готівку для погашення зараз (на дату складання балансу) та в найближчий період зобов’язань перед клієнтами за їх поточними, депозитними, ощадними рахунками, а також перед кредиторами, інвесторами, акціонерами.

Один із показників, який, у першу чергу, цікавить Національний банк, акціонерів та клієнтів при оцінюванні фінансового стану банку, — це фінансовий результат діяльності.

Результативним показником діяльності банку є величина одержаного прибутку. Рівень окупності прибутком статутного і загального капіталу, активів (у тому числі дохідних), а також витрат банку характеризує їх рентабельність.

Оскільки в сучасних умовах витрати часто зростають незалежно від рівня господарської фінансової діяльності банку, а під впливом погіршення загальної економічної ситуації в державі, то прибуток, який часто за масою невисокий, не може характеризувати рівень окупності. Тому рівень ефективності управління банком необхідно визначати поряд з віддачею прибутком ще і доходом.

Для оцінки ефективності управління банком доцільним є розрахунок коефіцієнтів, що наведені в таблиці 1.4.

Таблиця 1.4 — Алгоритм розрахунку та економічний зміст показників, що характеризують ефективність управління банком

Таким чином, оцінка фінансового стану банку за допомогою комплексного підходу передбачає оцінку його фінансової стійкості, ділової активності, ліквідності та ефективності управління. Використання запропонованих груп показників дозволяє повною мірою оцінити банківську установу, визначивши її сильні та слабкі сторони.

1.3 Системне забезпечення комплексної оцінки фінансового стану банку У сучасних умовах успішна реалізація цілей і завдань управління банком значною мірою залежить від ефективного використання інформаційних ресурсів. Підвищення рівня системного забезпечення управління банком призводить до збільшення оперативності та адекватності процесу прийняття управлінських рішень, зменшення втрат від реалізації ризиків, наслідком чого є зростання показників ефективності діяльності та стабілізація фінансового стану банку [ Банківський менеджмент: питання теорії та практики [Текст] :монографія / [О. А. Криклій, Н. Г. Маслак, О. М. Пожар та ін.]. — Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2011. — 152 c., с. 97].

Системне забезпечення комплексного аналізу фінансового стану банку являє собою процес безперервного цілеспрямованого підбору відповідних інформативних показників, необхідних для здійснення аналізу, планування та підготовки ефективних управлінських рішень за всіма аспектами діяльності банку. Склад системи інформаційного забезпечення, її широта та глибина визначаються специфікою діяльності банків, їх організаційно-правовою формою, обсягом та ступенем диверсифікації фінансової діяльності та іншими умовами.

У світовій практиці форми фінансової звітності комерційних банків представлені такими основними документами: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про pyx джерел фінансування, pyx i зміни в акціонерному капіталі, пояснення до фінансової звітності і аудиторский висновок.

Фінансова звітність розкриває узагальнену інформацію щодо фінансового стану банку, результатів його діяльності та руху грошових коштів. Таким чином, можна стверджувати, що фінансова звітність комплексно відображає результати банківського менеджменту в банку та може використовуватися для аналізу його фінансового стану.

Основним нормативним документом, який визначає правила складання та подання форм фінансової звітності та приміток банками України, є інструкція «Про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України», затверджена постановою Правління НБУ від 27.12.2007 № 480. Даним документом передбачено необхідність складання окремих видів фінансової звітності банків. Банки можуть складати чотири види фінансової звітності: квартальну, річну, консолідовану та з урахуванням впливу інфляції (рис. 1.1).

Рисунок 1.1 — Структура форм фінансової звітності банків Найбільш важливими видами фінансової звітності, з точки зору її використання у процесі комплексного аналізу фінансового стану банківської установи, можна вважати квартальну та річну звітність.

Порядок складання квартальної фінансової звітності банків визначається главою 3 інструкції «Про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України» [ Про порядок складання і оприлюднення фінансової звітності банків України [Електронний ресурс]: Інструкція, затверджена постановою Правління НБУ від 27.12.2007 № 480. — Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua. — Заголовок з екрана.]. Банк складає та подає квартальну фінансову звітність разом із супровідним листом у складі:

— звіту «Баланс»;

— звіту про фінансові результати;

— примітки «Зобов'язання банку, які обліковуються на позабалансових рахунках»;

— примітки «Рахунки довірчого управління»;

— примітки «Окремі показники діяльності банку».

У супровідному листі до квартальної фінансової звітності банк зазначає інформацію про виявлені помилки та пов’язані з ними коригування, а також дає пояснення подій та операцій, які є важливими для розуміння змін у фінансовому стані після дати останньої річної звітності. Також банк повинен розкривати інформацію про будь-які події або операції, які є суттєвими для розуміння поточного квартального періоду (наприклад, зміна облікової політики, характер і суми статей, що впливають на активи, зобов’язання, капітал або на потоки грошових коштів, які не є типовими).

Необхідно зазначити, що квартальний баланс містить більш деталізовану інформацію порівняно з річним. Деталізація відбувається за такими напрямками: визначається валютна структура активів і пасивів, деталізується строкова та клієнтська структура кредитного та депозитного портфелів, зазначаються резерви за активними операціями банку. Також у квартальному балансі більш детально розкрито структуру власного капіталу банку [ Банківський менеджмент: питання теорії та практики [Текст] :монографія / [О. А. Криклій, Н. Г. Маслак, О. М. Пожар та ін.]. — Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2011. — 152 c., с. 106].

У квартальному звіті про фінансові результати враховуються дані за станом на кінець поточного кварталу наростаючим підсумком за поточний фінансовий рік до дати звітності та порівняльні дані за станом на кінець зіставленого кварталу попереднього фінансового року. Структура квартального звіту про фінансові результати несуттєво відрізняється від структури річного звіту.

Примітки до фінансової звітності складаються на підставі даних синтетичного та аналітичного бухгалтерського обліку банку та є невід'ємною складовою фінансової звітності. Примітки до фінансової звітності - це додаткова інформація для розкриття та уточнення суми, суті та класифікації операції, до якої вони належать.

За принципом повноти висвітлення фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні і потенційні наслідки операцій і подій, яка може вплинути на управлінські рішення. Таким чином, у примітках до фінансових звітів слід розкривати інформацію, що містить додатковий аналіз статей звітності, потрібний для забезпечення її зрозумілості та доречності.

Зокрема, розкривається інформація про склад активів і пасивів, доходів і витрат, позабалансових зобов’язань, операцій з довірчого управління, а також основні принципи і методи облікової політики банку (материнського банку) та її зміни протягом звітного періоду, а також інша інформація, розкриття якої вимагається національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку.

Річна фінансова звітність складається банками — юридичними особами — відповідно до вимог глави 4 інструкції «Про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України» [ Про порядок складання і оприлюднення фінансової звітності банків України [Електронний ресурс]: Інструкція, затверджена постановою Правління НБУ від 27.12.2007 № 480. — Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua. — Заголовок з екрана.]. Як видно з рис. 1.1 річна звітність банку складається з трьох основних частин: загальної інформації про діяльність банку; форм фінансової звітності: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал; приміток до фінансової звітності.

Основний документ для аналізу фінансового стану — це баланс комерційного банку. Баланси, які публікуються, складені за уніфікованою системою, яка діє в Україні. Для аналізу балансу необхідно співставити різні частини активу і пасиву, доходи по різних активах і пасивах (витрати на різні групи). Доцільно проводити аналіз банківського балансу в динаміці, в порівнянні з іншими комерційними банками (табл. 1.5).

Таблиця 1.5 — Аналіз балансу банку

Найбільшу групу (з 4 до 27) становлять примітки, що деталізують зміст статей річного балансу банку. Примітки з 5 до 10 включно та примітка 15 характеризують вкладення грошових коштів банків у різноманітні фінансові активи (насамперед кредити та цінні папери). У даних примітках розкривається інформація щодо якості активів та обсягу сформованих резервів на покриття кредитного ризику. Примітки 18−25 деталізують структуру джерел фінансових ресурсів банку та можуть використовуватися при аналізі ліквідності банку. Примітки 26 та 27 характеризують структуру та джерела формування власного капіталу банку. Примітки 28−35 деталізують зміст статей річного звіту про фінансові результати. Зокрема, примітка 28 характеризує структуру процентних доходів і витрат і повинна враховуватися при аналізі процентного ризику банку. Примітки 36−46 розкривають інформацію (насамперед щодо ризиків), не наведену у фінансових звітах, але обов’язкову для оприлюднення.

З точки зору повноти та рівня деталізації інформації щодо оцінки ризиків банку, найбільш важливим є зміст примітки 37 «Управління фінансовими ризиками», в якій банк описує цілі, політику та процеси управління основними фінансовими ризиками: кредитним, валютним, процентним, географічним та ліквідності. Банк також розкриває методи, використані для оцінки зазначених ризиків, а також результати проведеної оцінки.

При складанні рейтингу використовується як офіційна, так і неофіційна інформація. Офіційна інформація охоплює фінансову та статистичну звітність банку: балансовий звіт банку, звіт про фінансові результати; звіт про кредитний портфель; звіт про залишки за депозитами; звіт про дотримання економічних нормативів; звіт про дотримання нормативів відкритої валютної позиції; звіт про відкриті валютні позиції. Неофіційна інформація є здебільшого неформалізованою і може формуватися на підставі суджень експертів, публікацій в пресі, заяв керівників банку, оцінок конкурентів, відношення клієнтів до даного банку тощо.

Методика обробки інформації для визначення рейтингу, як правило, є професійною таємницею, тобто «ноу-хау» спеціалізованих рейтингових агенцій. Мірилом її якості є авторитет тієї або іншої рейтингової агенції. Інформація, що надходить від банків і про банки від третіх осіб, піддається фаховому первинному опрацюванню і перетворюється в групу показників. Основне завдання банківського рейтингу полягає в тому, щоб дати комплексну оцінку становищу банку на ринку, на підставі котрої приватний вкладник або юридична особа — клієнт банку зможе прийняти те або інше рішення.

Таким чином, користувачі фінансової звітності (менеджери банку, клієнти та контрагенти, регулятор та ін.) можуть проаналізувати ефективність діяльності банку та якість управління ризиками, що у комплексі дає оцінку фінансового стану банківської установи.

1.4 Рейтингові системи оцінки фінансового стану та їх роль у процесі управління комерційним банком Для прийняття економічно обґрунтованих рішень щодо здійснення активних операцій із банками, тобто рішень, котрі відповідають обраному співвідношенню прибутковості і ризику, суб'єкти господарської діяльності, приватні особи і самі банки потребують об'єктивної інформації щодо фінансового стану своїх банків-партнерів. Для задоволення саме цієї потреби і слугують публічні рейтинги, які присвоюють банкам рейтингові агенції. Основний принцип складання рейтингу полягає в тому, щоб відобразити становище учасника ринку серед йому подібних за допомогою певним способом обробленої інформації. У суспільстві з ринковою економікою банківський рейтинг — це насамперед інструмент демонстрації інвестиційної привабливості банку через уміння його менеджменту професійно і прибутково працювати в такій складній сфері, якою є фінансовий бізнес [ Батковський, А. Рейтингова оцінка діяльності банків [Текст] / А. Батковський // Фінанси України. — 2004. — № 5. — С. 145−150.].

Такі вчені, як О. А. Кириченко та В.І. Міщенко вважають, що рейтинг банку — це метод порівняльної оцінки діяльності кількох банків. В основі рейтингу лежить узагальнена характеристика за певною ознакою, що дає можливість групувати банки у певній послідовності за ступенем цієї ознаки [ Банківський менеджмент [Текст]: підручник / за ред. О. А. Кириченка, В. І. Міщенка. — К.: Знання, 2005. — 831 с. — (Вища освіта ХХІ століття)., с. 122].

В.І. Ляшенко зазначає, що рейтинг — це оцінка позиції аналізованого об'єкта на шкалі показників. Він дає змогу встановити на відповідну дату становище учасників фондового ринку, виявити їх місце серед інших учасників відповідно до таких ознак: фінансовий стан, стійкість, активність, ринкова позиція. Отже, рейтинг — це орієнтир для учасників ринку, на основі якого обирається стратегія поведінки [ Ляшенко, В. И. Фондовые индексы и рейтинги [Текст] / В. И. Ляшенко. — Д.: Сталкер, 1998. — 320 с., с. 22].

У Положенні про порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою CAMELS, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 8 травня 2002 року № 171, рейтинг банку — це комплексна рейтингова оцінка та рейтингові оцінки всіх компонентів рейтингової системи. Рейтингова система дає можливість оцінити всі чинники, за якими оцінюють управління, фінансовий стан та якість операцій кожного банку, за яким здійснює нагляд Національний банк України. Визначення рейтингу банку за рейтинговою системою — це стандартизований метод оцінки банків, ефективність якого залежить від якості підготовки до проведення інспекційних перевірок з урахуванням результатів безвиїзного нагляду, кваліфікації та об'єктивності інспекторів служби банківського нагляду [ Положення про порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою CAMELS [Текст] Затверджене постановою Правління Національного банку України № 171 від 8 травня 2002 року.].

На нашу думку, банківський рейтинг — це оцінка банків, на основі якої можна визначити позицію певного банку стосовно інших банківських установ відповідно до обраного показника.

Основними характеристиками банківських рейтингів є:

— комплексність — проведення різнобічного аналізу діяльності банку;

— об'єктивність і прозорість — використання визначеного набору показників і зрозумілого алгоритму інтерпретації розрахованих даних;

— публічність — використання публічних джерел інформації.

Рейтингова система, в основі якої лежить визначення рейтингу кожного банку, складається з таких блоків [ Управление деятельностью коммерческого банка (банковский менеджмент) [Текст] / под ред. д-ра экон. наук, проф. И. О. Лаврушина. — М.: Юристь, 2002. — 688 с., с. 218]:

— вибір якісної характеристики порівняння (наприклад, надійність);

— визначення критеріїв і показників, які використовуються для аналізу;

— розроблення методів оцінки фактичних рівнів окремих показників і загального результату діяльності банку;

— розроблення принципів складання та характеристики певних груп банків у рейтинговій таблиці.

Першочерговим завданням рейтингу є визначення узагальнюючих оцінок і прогнозування майбутніх результатів діяльності банку. О. Лаврушин та Ю. Агапов стверджують, що завдання визначення рейтингу полягає не в тому, щоб розставити банки за рівнем зростання, а в об'єктивній оцінці стану як великого, так і малого банку [ Лаврушин, О. Благополучный баланс банка не гарантирует его надежность [Текст] / О. Лаврушин, Ю. Агапон // Финансовые известия. — № 27. — С. 4−8., с. 4]. Про значення рейтингу говорить хоча б той факт, що за кордоном учасники фінансового ринку намагаються самі надавати необхідну інформацію рейтинговим агентствам, оскільки встановлення в таблиці рейтингу оцінки NR (немає рейтингу) розглядається як сигнал для потенційних клієнтів про несприятливу фінансову ситуацію і вірогідну неплатоспроможність.

Отже, під рейтингом мають на увазі процес кількісного вимірювання чи оцінки, що дають змогу порівняти певну виміряну кількість чи вартість з критерієм чи стандартом певного класу, розряду або рангу. У результаті проводиться групування банків у певній послідовності в міру спадання класифікаційної ознаки. Іншими словами, рейтинг — це встановлення узагальнюючої оцінки фінансового стану банку за стандартизованою системою показників, що дає змогу розглядати усі банки з єдиного погляду. Отже, місце банку в списку не є свідченням фінансової надійності, а показує тільки її ступінь стосовно інших банків. Основною метою банківських рейтингів є визначення позиції кожного банку в загальній сукупності банків [ Батковський, А. Рейтингова оцінка діяльності банків [Текст] / А. Батковський // Фінанси України. — 2004. — № 5. — С. 145−150., с. 145].

Національний банк України для оцінювання діяльності й надійності комерційних банків використовує американську систему CAMELS, що являє собою стандартизовану рейтингову систему [ Постанова Правління НБУ № 171 від 8 травня 2002 року.].

CAMELS є абревіатурою перших літер англійських назв компонентів: С (Capital adequacy) — це адекватність капіталу; A (Assets quality) — якість активів; М (Management) — управління, керування, менеджмент; Е (Earnings) — прибутковість, надходження банку, рентабельність; L (Liquidity) — ліквідність; S (Sensitivity) — чутливість до ризику (рис. 1.2).

Спостереження і контроль за діяльністю банків, заснований на оцінці ризиків, інакше кажучи, рейтингова система CAMELS полягає у визначенні загального стану банку на підставі єдиних критерій, що охоплюють усі сторони діяльності банку. Така єдина система рейтингу дозволяє визначити банки, у яких фінансовий стан операції або менеджмент мають недоліки, що можуть призвести до банкрутства і вимагають особливої уваги з боку органів спостереження і, якщо необхідно, втручання НБУ для вирішення найбільш гострих проблем.

Рисунок 1.2 — Система рейтингу банків в Україні

Окрім того, єдина система рейтингу дає можливість скласти загальне уявлення про стан і стабільність банківської системи, також визначити пріоритети подальшого розвитку, методи спостереження і потребу в ресурсах для здійснення належного контролю над банківською системою.

Відповідно до цієї системи діяльність комерційного банку оцінюється за п’ятибальною системою. Оцінка «1» є найвищою оцінкою рейтингової системи і відображає найменший рівень зауважень, тоді як оцінка «5» є найнижчою, найкритичнішою і являє собою найвищий рівень зауважень.

Банки, які отримали комплексний рейтинг «4» або «5», мають серйозні проблеми й вимагають ретельного нагляду та спеціальних оздоровчих заходів. Якщо загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні та спеціальні дії нагляду, не виключаючи можливості примусової реорганізації та ліквідації.

Банки, які отримали рейтинг «3», мають недоліки, і якщо ці недоліки не будуть виправлені за певний період, вони можуть призвести до значних проблем, пов’язаних з платоспроможністю та ліквідністю. У такій ситуації Національний банк України з метою приведення діяльності банків відповідно до норм і вимог чинного законодавства та нормативних актів має вжити відповідних заходів впливу з наданням чітких вказівок керівництву банку щодо визначення та подолання існуючих проблем.

Банки, які мають зведений рейтинг «1» або «2», є надійними за всіма показниками. Банки вважаються стабільними, такими, що мають кваліфіковане керівництво, та здатними протистояти більшості економічних спадів. Ступінь нагляду за такими банками потрібен мінімальний.

Система рейтингу банків в Україні має враховувати визначення таких понять:

1. Достатність капіталу є одним із ключових компонентів системи «CAMELS», оскільки за рахунок капіталу можливе покриття збитків. Відповідно до цього достатність капіталу є важливим фактором, що визначає фінансовий стан та умови роботи банку. Аналізуючи капітал банку, необхідно пересвідчитися в тому, що банк має достатній капітал для збереження коштів своїх вкладників. Банк повинен мати рівень капіталу, необхідний для одержання відповідних ліцензій на проведення банківських операцій.

Основне завдання аналізу капіталу — вчасно визначити і збільшити до необхідного рівня капітал банку. Виділяють три рівні капіталу: основний, додатковий, субординований.

Для того щоб визначити доступність капіталу, активи банку треба зважити з урахуванням коефіцієнтів ризику.

Рейтингова оцінка встановлюється на підставі таких критеріїв.

Рейтинг 1 (сильний) — банки, у яких: нормативи платоспроможності і достатності капіталу набагато перевищують відповідно 8 і 5%; показники капіталу кращі, ніж в інших банків; за результатами інспекторських перевірок якість активів відмінна.