Черноморская лінія у військових діях на Кавказі

Черноморская лінія у військових діях на Кавказе

1830 -1840

После укладання Адріанопольської світу у 1829 року Порта відмовилася на користь Росії від України всього східного берега у Чорному морі і поступилася черкеські землі, що лежать між Кубанню і морським берегом до кордону з Абхазією. Насправді, Туреччина вони мали практично ніякого контролю за численними кавказькими племенами, колись населяли Чорноморське узбережжі. Вони визнавали турецького султана, як падишаха всіх мусульман, своїм духовним главою але з більше. Податей із Кавказу в турецьку скарбницю не надходило і горяни не виконували та інші державних повинностей. Турок, котрі посідають кілька фортець у Чорноморському узбережжі, горці терпіли в собі з права єдиновірства, але з допускали їх втручання у їхні внутрішні справи і брали бій при усякому такому інциденті. Інакше кажучи Росії могла заволодіти уступленными землями не інакше як силою. Спочатку воєнні дії мали розвідувальний характер.

В 1830 року загін з десяти рот 44-го егерьского полку при десяти гарматах й у супроводі невеличкий козацької команди прибув морем в Абхазію і підприємців посів залишені турецькі зміцнення Бамборы, Піцунду і Гагри. Перші дві фортеці перебувають у межах Абхазії та були задіяні без бою. Під час висадки у районі Гагр російському загону довелося розпочати в бій із об'єднаними силами садзыхов, убыхов і шапсугів. Після цього горці ще неодноразово проводили спроби вибити росіян із нового зміцнення. Зазнавши значні втрати нападаючі змінили тактику і заходилися тривожити наші війська частими партизанськими вилазками.

В наступному 1831 року загін під керівництвом генерала Берхмана, що з двох піхотних полків, загальною чисельністю 5000 людина, опанував Геленджиком. У цьому російським надали завзяте опір натухайцы і шапсуги. Подальше просування російських військ вздовж Чрноморского узбережжя через брак достатнього кількості сил призупинилося.

Не маючи значних сил задля її подальшого просування і зайнятий придушенням виступів мюридів на чолі Кази-Магомедом командувач Окремим Кавказьким корпусом барон Г. В. Розен обмежився морської блокадою черкеського берега. Задля більшої це завдання вздовж берега з 1830 року був організовано постійне крейсерство силами Чорноморського флоту. Це бажаного результату не принесла позаяк вітрильні кільові судна мають були триматися у постійному віддаленні берега у разі бурі йти у відкрите море, тоді як турецькі плоскодонні чектермы плавали під захистом берегів у разі небезпеки висаджувалися до берега чи ховались у гирлах численних річечок.

В 1834 року з Петербурга було розпорядження прискорити освоєння узбережжя між Геленджиком і Гаграми. Противник такого необачного рішення начальник Кавказької і Чорноморської лінії А. А Вельяминов повинен був скоритися монаршої волі й висунувся навесні за Кубань з Ольгинского з метою відкрити постійне повідомлення з Сунженской бухтою. Будівництво нового Абинского зміцнення посіла протягом літа. У Абхазію тим самим влітку прийшов зведений загін з кількох батальйонів у чиє завдання входила прокладка нових доріг і спорудження укріплень, необхідні безпечного сполучення цьому краї. Але будівництво доріг у гірській місцевості проходила з великими труднощами і українське командування не сподівалося вирушити сухим шляхом далі все-тех ж Гагр. Місцевість між Геленджиком і Гаграми залишалася все той самий недоступною. Прагнучи уникнути непотрібних людських збитків запропонованих з Петербурга військових рекогносцировок Вельяминов погоджується на цілий ряд «розвідувальних операцій «біля непокірних горців.

В перебігу 1835 року поручик, згодом штабс-капітан, генштабу Ф. Ф Торнау проводить дві такі операції. Перша перехід від селища Анухвы до П’ятигорська і друга — перехід від зміцнення Міцний Окоп через Кавказький хребет до гирла р. Сочи і до Гагринского зміцнення У 1836 року Торнау спробував третьої експедиції після виходу воль узбережжя до Геленджику. На цього разу він був у кабардинському полоні, звідки йому вдалося вибратися лише у 1838 року. Проводилася розвідка узбережжя і з військових кораблів Чорноморської ескадри. Отримавши ряд безцінних даних про стан справ у горянських народів командувач Кавказьким корпусом Г. В. Розен розпорядився про спорудженні двох укріплень. У гирло р. Вулан дома нинішньої Архипо-Осиповки в 1837 року заклали зміцнення Михайлівське, на мису Адлер в гирло р. Мзымта зміцнення Св. Духа.

Однако 12 грудня 1837 року після інспекційною поїздки по Кавказу імператор Микола І призначив нового командуючого окремим Кавказьким корпусом. Г. В. Розена змінив 56-річний Євген Олександрович Головін. У Петербурзі перед новим командувачем поставили завдання по якнайшвидшому замирению Кавказу. Передусім планувалося спорудження нових укріплень березі у Чорному морі. Дізнавшись про своє призначенні Головін місяці провів у петербурзьких архівах, де підняв все теки з кавказькими справами й 31 березня 1838 року новий командувач прибув Тифліс. План як стверджують російських військ узбережжя чорного моря став наводитися у життя. З Криму направилися два десантних загону: один під начальством генерала Симборского в Абхазію і той під начальством генерал-лейтенанта Миколи Миколайовича Раєвського на Таманський півострів. Перший загін 24 квітня висадився у гирлі річки Сочі й побудував Навагинское зміцнення. Наступного дня у гирлі річки Туапсе справив висадку і Таманський загін. Тут було закладено зміцнення, Вельяминовское. Потім у в перебігу літа у гирла річки Шапсуго закладається зміцнення Тенгинское, дома колишньої турецької фортеці Суджук-Кале при гирлі ріки Цемес будується фортеця Новоросійськ зі зміцненням, військовим портом і адміралтейством.

27 травня 1838 року вийшов наказ про корпус, який усе зміцнення на східному березі у Чорному морі, від гирла Кубані розширюється до кордонів Мінгрелію, і навіть Абхазія і Цебельда, з'єднувалися за одну управління під назвою Чорноморської берегової лінії. Начальником лінії призначили Н. Н. Раевский.

В перебігу наступного 1839 року зводиться і інших укріплень: у гирлі річки Субаши, закладається Головинський форт, у гирлі річки Псезуапсе-Лазаревский форт й у проміжку між Анапой і Новороссийском-форт Раевского. Войск, розміщених на Чорноморської лінії, хронічно бракувало (гарнізони укріплень налічували лише три тис. чол. замість 26 тис. штатом. Відсутність зв’язку (повідомлення здійснювалося лише морем, оскільки сухопутні шляху були блоковані горцями), нестача продовольства, боєприпасів, медикаментів довершало скрутне становище російських гарнізонів. Не які звикли приморському клімату солдати і офіцери страждали від нездорового клімату (узбережжя лютували лихоманка і малярія).

Местное населення зустріло будівництво нових укріплень з неприхованою обуренням. Навіть найбільш лояльні князі та старшини Черкессии дивувалися, навіщо уряд огороджується від своїх нових підданих. Ще більше розпалив обстановку неврожай 1839 р., який призвів до голоду серед стосів. Горяни обвинувачували в всім російських, які позбавили їхнього традиційних промислів і всіх джерел доходів. На раді старійшин черкеських племен з клятвою на Корані було вирішено знищити Чорноморську берегову лінію і прагнуло захопити все запаси продовольства.

19 Лютого 1840 року горці оточили форт Лазарєва, який на той час ще було добудований і озброєний артилерією. Гарнізон був скомплектован з 4-ой мушкетерської роти Тенгинского полки та становив трохи більше 100 людина. Командир — капітана Марченко, ніколи ще було на ділі проти ворога. Раннього ранку що вийшла бити зорю барабанщик зумів побачити противника й урізався вдарив тривогу, але вже було пізно. Горяни ввірвалися до зміцнення, кинулися до офіцерському флігелю і казармам і їх знищили майже весь гарнізон, уведя в полон трохи більше 16 людина.

Этот несподіваний успіх підбадьорила горців, і 13 березня монголо-татари захопили зміцнення Вельяминовское, а 29 березня лазутчик-черкес дав знати, що горці серед більш 12 тисяч збираються напасти і зміцнення Михайлівське. У зміцненні на той момент перебувало до 500 чол. Начальником гарнізону був штабс-капітан Лико, який користувався загальної любов’ю та повагою серед своїм підлеглих.

Получив звістку про падіння фортів Лазаревського і Вельяминовского і знаючи, що гарнізон, маючи багатьох хворих, неспроможна тримати кругову оборону протягом усього лінії вогню, штабс-капітан Лико розділив зміцнення поглибленим ретраншаментом на частини.

Собрав всіх офіцерів і нижніх чинів, Лико оголосив їм про загрозливою небезпеки, нагадав борг присяги й дане ними обіцянку начальнику Чорноморської лінії генералу Раєвському не здаватися живими, в крайньому випадку підірвати пороховий льох і загинути разом із ворогом. На останній подвиг зголосився рядовий Тенгинского полку Архип Осипов +1. Лико зажадав його й умовився із ним присутності всіх офіцерів. Осипов присягнув, що підпалить порох тоді, коли горці будуть відбивати замок у льохи. Про намір Осипова було оголошено по гарнізону.

С вечора 30 березня щоночі о 12-й годині весь гарнізон виходив на бастіони, а Осипов замикався в пороховому льосі.

Ранним вранці 3-го квітня 1840 року (22 березня старим стилем) одне із вартових зауважив наближення горців та повідомив звідси фельдфебелю Харитонові Комлєву. Той наказав стріляти. Але було року рівні й до 10 годині ранку перебивши практично всіх захисників горці ввірвалися до зміцнення. Близько 3000 їх впало до пороховому льосі і вони відбивати замки. Дах льохи й цілком нього були всіяно ворогом. Але за стукотом отбиваемых замків почався страшенний вибух. Архип Осипов свято виконав свій обов’язок, і нападникам дісталися дорогою ціною лише руїни Михайлівського зміцнення. За свій подвиг Архип Осипов вперше у історії Російської армії був навічно зарахований до списків полку. У наказ № 79 військового міністра А.І. Чернишова значиться. «Для увічнення ж пам’яті про достохвальном подвиг пересічного Архипа Осипова, який сімейства у відсутності, його імператорська величність височайше повеліти зволив зберегти назавжди ім'я їх у списках 1-ї гренадерської роти Тенгинского піхотного полку, бо його першим рядовим, і всіх перегукуваннях при попиті це ім'я першому його пересічному відповідати: «Загинув задля слави російського зброї у Михайлівському зміцненні «. .

" 77-го піхотного Тенгинского Його Імператорської Високості Великого Князя Олексія Олександровича полку пересічному Архипу Осипову, загиблому задля слави російського зброї 22 березня 1980 року у зміцненні Михайлівському, дома якого споруджено цей пам’ятник " .

Боевые дії у цьому не закінчилися, і за Михайлівським впала зміцнення Миколаївське (16.04.1840). Був частково захоплений редут Навагинский (7.05.1840). Останній 8 червня 1840 р. напали редут Абинский побудований 1834 р. Донецькій залізниці від Кубані до Чорного моря. Гарнізон чисельністю 845 людині в 12 гарматах відбивався від 12 тис. нападників. Перша атака, проведена о другій ночі, було відбито. За першої атакою пішла друга. Цього разу горці ввірвалися до зміцнення, але комендант підполковник Чорноморського 1-го лінійного батальйону підполковник Веселовський з 40 чол. резерву вибив їх звідти багнетами. Після третьої атаки, легко відбитій гарнізоном, горці пішли, залишивши лише вбитими 685 чол. Ця невдача, найтяжчих втрат, і навіть загроза каральної експедиції сприяли розпаду горянського ополчення. Черкеські князі та старшини розпочали переговори про мир, поверненні полонених і заручників з царської адміністрацією на Кавказі. 18 липня 1840 р. за посередництва вірменського купця Про. Асланова звільнили з горянського полону 7 чол., зокрема 5 військовослужбовців Навагинского піхотного полку (юнкер Воротніков, унтер-офіцер Ковнатский, рядові Болдыгин, Горбунов і Литвинов). Від них відомими подробиці героїчної оборони Михайлівського зміцнення.

К жовтня того ж 1840 року в чорноморської лінії було порядок зміцнення відбудовано наново й влаштовані сильніше колишнього. З іншого боку частина Кубанської лінії вирішено було переселити на річку Лабу, побудувати кілька нових фортець, а простір між давньої і нової лінією заселити станицами Кавказького лінійного козачого війська. Але піднялося черкесское повстання луною озвалося лівому фланзі кавказької лінії - у Чечні знову з’явився непримиренний дагестанський імам Шаміль…

Примечания:

Даты боїв вказані у новій стилю.

+1 А. Осипов народився 1802 р. на селі Кам’янка Липовецкого повіту Київської губернії. На військову службу прийнято рекрутом в Кримський піхотний полк. Служба спочатку гнітила селянського хлопця. З другого краю року він втік, внаслідок чого був покараний у суді 1000 ударів шпіцрутенами. Згодом Осипов став вмілим воїном і почав працювати за бездоганну службу нашивку на рукаві мундира. Брав участь у війнах із Персією (1826−1828 рр.) й Туреччиною (1828−1829 рр.), нагороджений медалями за бойову доблесть. У 1834 р. разом із першим батальйоном Кримського полку влаштувався укомплектування Тенгинского піхотного полку. Товариші по службі знали Осипова як людина побожного, серйозного, сміливого, хорошого солдата і товариша. По з описів сучасників, він був високий зростання, сіроокий, з подовженим обличчям, обрамленим темно-русявими волоссям.

+2 Версія загибелі А. Осипова дається за книгою «Підкорення Кавказу. Перські і кавказькі війни. «(нарис генштабу генерал-майора М.И.Шишкевича). 1911 р. Москва. Видавництво «Освіта «.

+3 Крім А. Осипова у наказі «Про хороброму подвиг зміцнення Михайлівське «згадуються такі імена: «панів офіцерів, брали участь у цьому небувалий подвиг, такі: Чорноморського лінійного № 5 батальйону — військовий начальник штабс-капітан Лико, поручик Безносів, лікар Сомович; 11-й гарнізонної артилерійської бригади — прапорщик Єрмолаєв; Тенгинского піхотного полку — підпоручик Краузгольц; Навагинского піхотного полкупоручик Тимченко, прапорщики Замборский і Смирнов. «.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.