Аналіз літературних даних та постановка проблеми

Даний період висвітлений в радянській, зарубіжній і вітчизняній історіографії. Це стосується як процесів, що відбувалися в цілому світі загалом — завершення Першої світової війни, повоєнне облаштування світу (Версальська і Вашингтонська конференції), так і в окремих країнах — розпад Російської імперії, прихід до влади більшовиків, громадянська війна на теренах колишньої Російської імперії, створення незалежних слов’янських держав на Балканах та у Центральній Європі тощо. Що стосується історії українських земель по завершенню Першої світової війни, то і ці події також знайшли відбиток і в українській, і в радянській, і частково в російській історіографії.

Значний відсоток в історіографії даної проблеми займають марксистські історики, як радянські, так і зарубіжні. Серед радянських дослідників можна виділити праці П. Калениченка, М. Миска, С. Стецкевича та деяких інших дослідників.

Заслуговує на увагу збірка статей М. Королишина, що вийшла у м. Торонто: «За всенаціональну єдність» (1983 р.) [3].

Цікаву думку, щодо подій пов’язаних із причинами переваги опозиційних сил над Гетьманатом висловлює Проданюк Ф.H. в своїй праці «Українська Держава та її гетьман Павло Скоропадський» звертає увагу на становище Української Держави гетьмана Скоропадського зважаючи на його становище на європейській геополітичній карті [4].

Особливу цінність становлять праці українських емігрантів, які були свідками подій 1918 року. Серед них особливо помітний вклад у розвиток періоду правління П. Скоропадського внесли В. Андрієвський (1923 р.), С. Воляник (1989 р.), І. Лисяк-Рудницький (1994 р.), М. Лозинський (1970 р.), М. Стахів (1962 р.), В. Трембіцький (1989). Їхні праці носять мемуарно-дослідницький характер.

гетьман скоропадський селянська війна Низку праць діаспорні дослідники саме факторам занепаду Української держави гетьмана Скоропадського, деструктивним силам, які постали в якості детермінанти процесу переходу влади в країні опозиційним силам. Це, зокрема, дві монографії ;

А. Господина (1989)" Три визначні дипломати: граф М. Тишкевич, князь І. Токаржевський-Карашевич, барон М. Василько" [5] та І. Хоми «Апостольський престіл і Україна, 1919;1922» [6].