Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Землі сільськогосподарського призначення

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Відповідно до закріпленого Кодексом принципу цільового використання земель землі сільськогосподарсь-кого призначення підлягають використанню виключно відповідно до їх цільового призначення. У цій статті визначаються види використання земель сільсько-господарського призначення, які відповідають їх цільо-вому призначенню, та особи, які мають право на отри-мання таких земель у власність… Читати ще >

Землі сільськогосподарського призначення (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Реферат

Землі сільськогосподарського призначення

План

1. Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання.

2. Земельні ділянки державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

3. Приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

4. Використання земельних ділянок з меліоративними системами.

5. Література.

1. Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання

У ст. 22 дається визначення земель сільськогоспо-дарського призначення та конкретизуються види земель (угідь), які відносяться до даної категорії земель.

Юридичним критерієм віднесення земельних діля-нок до земель сільськогосподарського призначення є: а) передача земель у власність чи їх надання у корис-тування громадянам та юридичним особам для вироб-ництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфра-структури; б) призначення земель для цілей виробни-цтва сільськогосподарської продукції, здійснення сіль-ськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфра-структури. Призначення земель для зазначених цілей може встановлюватися шляхом зміни цільового при-значення земельних ділянок, які не належать до земель сільськогосподарського призначення і є землями запа-су, з віднесенням їх до земель сільськогосподарського призначення.

До сільськогосподарських угідь відносять-ся землі, які використовуються у якості основного за-собу сільськогосподарського виробництва: 1) рілля, тобто землі, які регулярно розорюються з метою створення агротехнічних умов для вирощування на них сільськогосподарських культур; 2) багаторічні наса-дження — сільськогосподарські угіддя, на яких виро-щуються плодові насадження деревного або кущового типу, що плодоносять протягом тривалого періоду (сади, виноградники, хмільники тощо); 3) сіножаті сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав’яниста рослинність, що використовується для відгодівлі худо-би; 4) пасовища-сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав’яниста рослинність з метою випасан-ня худоби; 5) перелоги-сільськогосподарські угіддя, як правило, рілля, які тимчасово виведені з активного сіль-ськогосподарського обробітку (розорювання) з метою природного відновлення родючості ґрунтів.

До земель сільськогосподарського призначення на-лежать також землі, які використовуються в якості просторового базису для розміщення об'єктів, техноло-гічно тісно пов’язаних з веденням сільськогосподар-ського виробництва (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смути та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами), а також деградовані землі, які тимчасово виведені із активного сільськогосподарського обробітку з метою виконання комплексу заходів щодо штучного відновлення родю-чості грунтів.

Відповідно до закріпленого Кодексом принципу цільового використання земель землі сільськогосподарсь-кого призначення підлягають використанню виключно відповідно до їх цільового призначення. У цій статті визначаються види використання земель сільсько-господарського призначення, які відповідають їх цільо-вому призначенню, та особи, які мають право на отри-мання таких земель у власність та у користування. Так, громадяни мають право на отримання земель сіль-ськогосподарського призначення для ведення особи-стого селянського господарства, садівництва, городни-цтва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Сільськогос-подарські підприємства мають право на отримання зе-мель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам землі сільсь-когосподарського призначення можуть надаватися для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства, при яких зем-ля використовується головним чином (хоча й не виклю-чно) в якості основного засобу сільськогосподарського виробництва. Нарешті, несільськогосподарські підпри-ємства, установи та організації, релігійні організації і об'єднання громадян мають право на отримання земель сільськогосподарського призначення для ведення під-собного сільського господарства, тобто для вирощування сільськогосподарської продукції, певна частина якої використовується для задоволення внутрішніх сировин-них потреб чи для реалізації (передачі) працівникам несільськогосподарських підприємств, установ та орга-нізацій, членам релігійних організацій і об'єднань гро-мадян.

За загальним правилом, землі сільськогосподарсь-кого призначення можуть набуватись у приватну вла-сність лише громадянами України та юридичними особами України. Іноземні громадяни, особи без грома-дянства, а також іноземні юридичні особи та іноземні держави такого права не мають. Із цього правила є виключення, передбачене ст. 81. Згідно цієї статті, іно-земні громадяни та особи без громадянства, а також іноземні юридичні особи можуть набути право власно-сті на земельну ділянку сільськогосподарського при-значення у випадку її успадкування. Але набувши земельну ділянку у власність шляхом успадкування, такі особи зобов’язані протягом одного року з момен-ту набуття права власності на земельну ділянку здій-снити її відчуження іншій фізичній чи юридичній особі України, яка згідно законодавства України має право володіти земельною ділянкою сільськогосподарського призначення на праві власності. Що стосується юри-дичних осіб України, які мають право на набуття зе-мельних ділянок сільськогосподарського призначення у приватну власність, то Земельний кодекс (ст. 82) від-носить до них лише ті з них, які засновані громадяна-ми України та юридичними особами України. За рішення відповідних органів виконавчої вла-ди чи органів місцевого самоврядування такі земельні ділянки можуть бути переведені до складу земель сіль-ськогосподарського призначення і надані для сільсь-когосподарського використання.

Земельний кадастр містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий ре-жим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кіль-кісну та якісну характеристику, розподіл серед влас-ників землі та землекористувачів (ст. 193). Викорис-товуючи такі відомості, перш за все дані бонітування грунтів (ст. 199) та економічної оцінки земель (ст. 200), відповідні органи виконавчої влади та місцевого само-врядування приймають рішення про переведення зе-мель несільськогосподарського призначення до скла-ду земель сільськогосподарського призначення.

У даній статті міститься рекомендаційна норма про збереження при можливості фонду сільськогосподар-ських земель та уникнення їх необгрунтованого вилу-чення для несільськогосподарських потреб. Стаття рекомендує органам виконавчої влади та місцевого самоврядування надавати для потреб, не пов’язаних з веденням сільськогосподарського виробництва (для будівництва промислових підприємств, об'єктів житло-во-комунального господарства, залізниць і автомобіль-них шляхів, ліній електропередачі та зв’язку, магістральних трубопроводів тощо), переважно несільськогогоссподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гір-шої якості. До несільськогосподарських угідь відно-сяться землі несільськогосподарського призначення, а також землі сільськогосподарського призначення, які використовуються в якості операційного базису (роз-міщення будівель, споруд тощо). До сільськогосподар-ських угідь гіршої якості відносяться угіддя, які ма-ють нижчий бал бонітету (ст. 199) або нижчу економіч-ну оцінку (ст. 200).

Лінійні об'єкти, до яких відносяться лінії електро-передачі і зв’язку, нафтота газопроводи та інші ко-мунікації, щільно розташовані по всій території краї-ни і займають велику сукупну площу земель. Прохо-дячи через територію сільськогосподарських угідь, вони створюють незручності щодо використання технологіч-них сільськогосподарських машин та механізмів при проведенні польових робіт. В зв’язку з цим у даній статті міститься рекомендація щодо необхідності за-безпечення проведення лінійних об'єктів вздовж авто-мобільних трас, залізничних та інших шляхів тощо.

2. Земельні ділянки державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій

Із закріпленої у ст. 24 норми про те, що державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділян-ки із земель державної і комунальної власності у по-стійне користування для науково-дослідних, навчаль-них цілей та ведення товарного сільськогосподарсько-го виробництва, випливає кілька висновків. По-перше, державні та комунальні сільськогосподарські підпри-ємства, установи та організації можуть володіти зем-лею лише на праві постійного користування (ст. 92). Володіти землею на праві власності такі підприємст-ва, установи та організації не мають права. Це пояс-нюється тим, що все майно зазначених підприємств, установ та організацій, включаючи земельні ділянки, є об'єктом відповідно права державної чи комунальної власності. По-друге, державним і комунальним сіль-ськогосподарським підприємствам, установам та орга-нізаціям земельні ділянки можуть надаватися у по-стійне користування із земель відповідно державної та комунальної власності. По-третє, державні і комунальні сільськогосподарські підприємства" установи та орга-нізації можуть отримувати у постійне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначен-ня для науково-дослідних, навчальних цілей та веден-ня товарного сільськогосподарського виробництва. Отже, мова йде про державні та комунальні юридичні особи, предметом діяльності яких є: а) проведення наукових досліджень у галузі сільськогосподарського виробництва (наприклад, установи та організації Укра-їнської академії аграрних наук); б) проведення сіль-ськогосподарської навчальної діяльності (аграрні уні-верситети, коледжі, академії, інститути тощо); в) виро-щування та реалізація товарної сільськогосподарської продукції.

Державні і комунальні сільськогосподарські підпри-ємства, установи і організації мають право використо-вувати земельні ділянки, які знаходяться у приватній власності, на основі договору оренди. Вони можуть орендувати земельні ділянки, що перебувають у влас-ності громадян та приватних юридичних осіб.

За загальним правилом, при ліквідації юридичної особи майно, що перебуває у її власності і залишається після погашення кредиторської заборгованості цієї юридичної особи, передається засновнику (засновни-кам) юридичної особи. Засновниками державного чи комунального підприємства, установи, організації є від-повідно держава та територіальні громади. При лікві-дади зазначених підприємств, установ та організацій звернення стягнень кредиторів на земельні ділянки, які перебували у їх постійному користуванні, не допуска-ється. Тому такі землі за рішенням відповідного ор-гану виконавчої влади або органу місцевого самовря-дування переводяться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридичним особам для вико-ристання за їх цільовим призначенням. Якщо держав-не чи комунальне сільськогосподарське підприємство, установа чи організація користувалося земельною ді-лянкою на підставі договору оренди, то з ліквідацією такого підприємства, установи чи організації договір оренди земельної ділянки припиняється (див. також ст. 26 Закону України «Про оренду землі»).

3. Приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій

Ст. 25 встановлює, що у випадку приватизації дер-жавних та комунальних сільськогосподарських підпри-ємств, установ та організацій землі сільськогосподар-ського призначення, які перебувають у постійному користуванні вказаних суб'єктів, підлягають передачі у власність працівникам цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа. Кожний працівник чи пенсіонер має право на отримання у при-ватну власність земельної ділянки у розмірі земель-ної частки (паю) безоплатно.

Для отримання у приватну власність земельної ді-лянки із земель, що знаходяться у постійному корис-туванні державного чи комунального підприємства, установи чи організації, їх працівники повинні звер-нутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу їм у власність земельних ділянок. Таке кло-потання може бути прийняте на зборах трудового ко-лективу працівників, рішення яких оформляється про-токолом зборів. Якщо не всі члени трудового колек-тиву виявляють бажання отримати земельну ділянку у приватну власність, то клопотання можуть подава-тися індивідуально кожним, хто бажає отримати зем-лю у приватну власність. Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарсь-ких підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого само-врядування відповідно до їх повноважень за клопотан-ням працівників цих підприємств, установ та органі-зацій (ст. 118).

Приватизація земельних ділянок працівниками дер-жавних і комунальних сільськогосподарських підпри-ємств, установ та організацій, а також пенсіонерами з їх числа здійснюється безоплатно. Однак вони повин-ні оплатити вартість землевпорядних робіт, необхідних для виділення земельних ділянок у натурі (на місце-вості) та виготовлення державного акта на право вла-сності на землю.

Приватизації підлягають не всі землі, які знаходяться у постійному користуванні державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та органі-задій, а лише їх певна частина — сільськогосподарські угіддя. Так, приватизації не підлягають землі лісового та водного фондів, що знаходяться у складі земель дер-жавних і комунальних сільськогосподарських підпри-ємств, установ та організацій. Крім цього, частина сіль-ськогосподарських угідь таких підприємств, установ та організацій підлягає виділенню у так званий резерв-ний фонд, який залишається у державній чи комуналь-ній власності. Площа сільськогосподарських угідь, які можуть бути виділені у резервний фонд земель, може складати до 15 відсотків площі усіх сільськогосподар-ських угідь, які були у постійному користуванні від-повідних підприємств, установ та організацій. Конкрет-ний розмір резервного фонду земель встановлюється відповідними органами виконавчої влади або органа-ми місцевого самоврядування. Місце розташування земель, що включаються до резервного фонду, обов’яз-ково погоджується з працівниками цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерами з їх чис-ла. З цією метою перед розподілом земель працівни-ки зазначених підприємств, установ та організацій повинні бути ознайомлені з виготовленою землевпоря-дною організацією проектною документацією (Проек-том організації території земельних часток (паїв) тощо) і мати можливість внести свої пропозиції щодо розмі-щення резервного фонду земель.

Кожний працівник, в тому числі пенсіонер, держав-ного або комунального сільськогосподарського підпри-ємства, установи чи організації має право на отриман-ня земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю). Земельна частка (пай) являє собою умовну, розрахун-кову площу землі, розмір якої визначається в умовних кадастрових гектарах. Розмір земельної частки (паю) працівників одного підприємства, установи та органі-зації є однаковим. Він визначається шляхом поділу обчисленої для приватизації площі сільськогосподар-ських угідь на кількість працівників цих підприємств та пенсіонерів з їх числа.

Кодекс визначає також можливі шляхи подальшого використання частини несільськогосподарських угідь, що знаходилися у складі земель державних та кому-нальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються. Мова йде про внутрі-господарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми тощо. Відомо, що такі землі разом із сільськогосподарським угіддями становили єдиний земельно-господарський комплекс. Тому Кодекс міс-тить рекомендацію органам виконавчої влади та міс-цевого самоврядування передавати такі землі у влас-ність приватних сільськогосподарських підприємств, що створені працівниками ліквідованих державних чи комунальних сільськогосподарських підприємств, уста-нов та організацій, а також громадянам для сільсько-господарських та інших потреб.

Категорійна належність резервного фонду земель після ліквідації державного чи комунального сільсь-когосподарського підприємства не змінюється. Такі землі залишаються у складі земель сільськогосподар-ського призначення і підлягають подальшому перероз-поділу та використанню за їх цільовим призначенням. Тому вони можуть надаватися громадянам і юридич-ним особам України у власність для ведення товар-ного сільськогосподарського виробництва або для ін-шого сільськогосподарського використання.

3. Використання земельних ділянок з меліоративними системами

Дана норма встановлює додаткові вимоги щодо ви-користання громадянами належних їм на праві влас-ності земельних ділянок, які розташовані в межах од-нієї меліоративної системи. Поняття «меліоративна система» визначене в Законі України «Про меліорацію земель» від 14 січня 2000 р. Згідно цього Закону, ме-ліоративна система являє собою технологічно цілісну інженерну інфраструктуру, що включає в себе такі окре-мі об'єкти, як меліоративна мережа каналів, трубопро-водів (зрошувальних, осушувальних, осушувально-зво-ложувальних, колекторно-дренажних) з гідротехнічни-ми спорудами і насосними станціями, захисні дамби, спостережна мережа, дороги і споруди на них, взаємо-дію яких забезпечує управління водним, тепловим, по-вітряним і поживним режимом ґрунтів на меліоро-ваних землях. При цьому розрізняються меліоративні системи загальнодержавного значення, міжгосподарські меліоративні системи та внутрішньогосподарські ме-ліоративні системи. У ст. 26 мова йде про внутрішньо-господарські меліоративні системи, тобто меліоратив-ні системи, що знаходяться в межах земель одного власника (користувача) і забезпечують подачу, розпо-діл та відведення води на цих землях. Слід зазначити, що на час прийняття Закону «Про меліорацію земель» ще існували колективні сільськогосподарські підпри-ємства (КСП) з їх великими земельними масивами ме-ліорованих земель, що обслуговувались однією внутрі-господарською меліоративною системою. В процесі ре-організації КСП останні припинили свою діяльність, а їх члени отримали право на виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі у вигляді окремих зе-мельних ділянок. З реалізацією власниками земельних часток (паїв) зазначеного права та отримання у приват-ну власність земельних ділянок, внутрігосподарські меліоративні системи колишніх КСП перестали бути внутрігосподарськими. Все це зумовило нечіткість їх правового режиму, зокрема, неясність питання про те, хто є власником зазначеної меліоративної системи і хто має підтримувати її в належному стані та забезпе-чувати функціонування.

Саме на уточнення цього питання спрямована нор-ма ст. 26. В ній міститься вимога до власників земель-них ділянок, розташованих у сфері дії однієї внутрігос-подарської меліоративної системи колишнього КСП про те, щоб вони забезпечили спільне використання належних їм земельних ділянок на підставі угоди. При цьому у даній статті чітко визначені критерії меліо-ративної системи, наявність яких робить обов’язковим застосування правила ст. 26. До цих критеріїв відно-сяться: 1) наявність зазначеної меліоративної систе-ми; 2) ця меліоративна система знаходиться у справ-ному стані і є діючою (функціонуючою). Останнє є дуже важливим, оскільки в Україні налічується велика кі-лькість земель з несправними (нефункціонуючими) меліоративними системами, які (землі) через недоско-налість чинного законодавства не виключені із скла-ду меліорованих (тобто, із складу земель, на яких шту-чно регулюється повітряний та водний режим саме при допомозі меліоративних систем). Отже, викладена у ст. 26 вимога стосується лише тих земельних ділянок, які розташовані у сфері технологічної дії справної (функціонуючої) меліоративної системи. Суть цієї ви-моги полягає в тому, що власники меліорованих земель-них ділянок є технологічно залежними від зазначеної меліоративної системи і зобов’язані забезпечити вико-ристання належних їм на праві власності земельних ділянок таким чином, щоб уможливити нормальну екс-плуатацію меліоративної системи та використання земельних ділянок як меліорованих (зрошуваних чи осушуваних).

Іншими словами, у ст. 26 йдеться не про спільний обробіток окремих земельних ділянок, а саме про спіль-не забезпечення функціонування меліоративної систе-ми. Порядок спільного використання меліоративної системи власниками окремих земельних ділянок, які знаходяться у сфері технологічної дії такої системи, повинен бути визначений в угоді (договорі), укладеній всіма власниками таких ділянок. У разі, якщо один чи більше власників земельних ділянок ухиляються від укладення такої угоди, то інші власники земельних ділянок можуть звернутися до суду з заявою про при-мушення до укладення угоди про спільне використан-ня меліоративної системи. При цьому в угоді можуть бути встановлені певні обмеження на використання земельних ділянок їх власниками, якщо такі обмежен-ня необхідні для забезпечення ефективного функціо-нування спільної меліоративної системи.

Література

1. Конституція України.

2. Земельний кодекс України.

3. Коментар до Земельного кодексу 2007 рік.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою