Поняття інновацій та складові інноваційної діяльності

Розглянуто теоретичні засади інноваційного розвитку підприємств через розкриття сутності його складових та встановлення логічних зв’язків між ними, проаналізовано сутнісне розуміння цього поняття, представлено основні його риси як складової загальної теорії розвитку та як одного з головних чинників забезпечення конкурентоспроможності підприємств, що доповнює науково-теоретичне забезпечення розбудови інноваційних процесів на вітчизняних промислових підприємствах.

Ключові слова: наука; знання; нове; інновація; продукт; результат; потенціал; інноваційна діяльність; інноваційна політика; нормативно-правове регулювання Постановка проблеми. Подальший розвиток інноваційної діяльності в Україні можливий за умови розуміння значення наукової та високотехнологічної діяльності, які створюють нове знання та інновації. Удосконалення інноваційної діяльності можливе лише за умови адекватного умовам розвитку понятійно-категоріального апарату зазначеної сфери (відображає сутність явища) шляхом його закріплення у базових нормативно-правових актах (розкривають основні змістовні характеристики явища) та однорідного застосування на практиці. Останнє визначило запропоновані напрями покращення інноваційної політики держави.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розвиток теорії й практики інноваційної діяльності досліджували зарубіжні вчені, серед яких: П.Н. Завлін, Н. Мончев, В. М. Нестеров, І. Перлакі, В.О. Проскуріна, Б. Твісс, В.І. Ткач, А.Є. Тухтарова, П. Уайт, Р. Фостер, В. Хартман, В. Е. Шукшунов, Й. А. Шумпетер та ін. До наукового лексикону термін інновації вперше ввів Й. Шумпетер, що в буквальному перекладі означає «втілення наукового відкриття, технічного винаходу в новій технології або новому виді виробу». А. В. Гриньов трактував, що новацію потрібно розглядати як певне ціле, неподільне, однорідне і тотожне самому собі протягом усього життєвого циклу нововведення Виклад основного матеріалу. Провідне місце в стратегії економічного розвитку сучасного підприємства посідає її наявний інноваційний потенціал, від використання якого значною мірою залежить як ефективність впровадження цієї стратегії, так і результативність функціонування організаційно-економічного механізму інноваційної діяльності підприємства. Потенціал будь-якого підприємства має дві складові: готовність до стабільної виробничої діяльності, й готовність до сприйняття інновацій. Отже від стану інноваційного потенціалу залежить і вибір відповідної інноваційної стратегії. У цьому зв’язку, інноваційний потенціал підприємства — це ступінь готовності виконати завдання для досягнення поставленої інноваційної мети шляхом реалізації проекту чи програм відповідних інноваційних змін. Аналіз сучасних науково-методичних підходів до визначення інноваційного потенціалу свідчить, що на сьогодні не існує єдиної точки зору стосовно визначення змісту, критеріїв класифікації, методів оцінки та управління, ступеня впливу інноваційної стратегії і використання інноваційного потенціалу промислового підприємства .

Оцінка інноваційного потенціалу не передбачає використання оцінки його складових, які б могли бути реалізовані на практиці. Більшість методик його оцінювання мають серйозні недоліки, що спотворюють його реальний рівень. Серед них потрібно заз начити різний зміст поняття «інноваційний потенціал», виділення різних його складових, дублювання окремих індикаторів (показників) за різними складовими інноваційного потенціалу, підміни понять, його ототожнювання з інтелектуальними, науково-технічними та іншими видами потенціалів.

Сукупно ці недоліки не дадуть можливості отримати достовірну інформацію про фактичний рівень інноваційного потенціалу підприємства і прийняти на основі неї відповідні управлінські рішення щодо його вдосконалення.

Критичний аналіз існуючих підходів до визначення терміну «інноваційний потенціал» показує, що в більшості випадків він має обмежений характер.

Інноваційний потенціал на мікроеконо мічному рівні можна розглядати як систему відносин з приводу створення, накопичення, перерозподілу та ефективного використання усіх наявних і потенційних можливостей інноваційного розвитку окремих суб'єктів.

Реалізація інноваційного потенціалу за інноваційними функціональними стратегіями, виходячи із його змісту та структури, можлива за наявності ефективної системи стратегічного управління, головним завданням якої є забезпечення сталого розвитку підприємства у довгостроковій перспективі. Як стратегічні орієнтири цього завдання можуть використовуватися такі показники: зростання прибутковості підприємства та його ринкової вартості, підвищення ліквідності активів, зниження різноманітних видів ризиків діяльності, скорочення термінів упровадження інновацій на підприємстві економічному аспекті інновація є одним із суттєвих елементів розвитку економіки.

Вона потребує використання цілого комплексу науково-технічних та промислових факторів, які треба розглядати з точки зору їх впливу на економіку, політику, культуру та інші сторони життя суспільства.

Інновація бере свій початок з ідеї, проходячи такі фази, як дослідження, розробка та створення нових зразків продукції, технологій чи послуг. Вона є найбільш ефективним не тільки виходу із економічної кризи, але і технологічного розвитку економіки в цілому і конкретних суб'єктів господарювання, забезпечення їх конкурентних позицій.

Таким чином, інновація і, зокрема, науково-технологічна інновація (НТІ) являє собою набагато більше, ніж просто винахід чи відкриття. Інновація в даному випадку — це результат взаємодії між її творцями і споживачами. Особлива увага повинна бути приділена тому, що інноваційний процес не має лінійного характеру, який полягає у чітко визначеній ролі кожного і всіх його учасників, починаючи від університетів і наукових інститутів, галузевих організацій і груп, що виконують відповідно «чисті» дослідження і прикладні розробки, до організаторів дослідного і масового виробництва, маркетингу і т. ін.

Закон України від 04.07.2002 р. «Про інноваційну діяльність» (надалі - Закон) встановлено, що інновації - це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальну сферу.

Неодмінними властивостями інновації є: науково-технічна новизна, виробнича застосовуваність, комерційна реалізація. Інновації класифікуються: за призначенням і ефективністю (базисні та удосконалюючі) — - за змістом (продуктові, технологічні, організаційні, економічні, управлінські, політичні, соціальні, юридичні) — - за сферою застосування (широкого і часткового застосування) — - за рівнем новизни (радикальні, що здійснюються на підставі раніше не відомих законів та закономірностей, і інновації на базі відомих законів та закономірностей).

Інноваційна діяльність як специфічна форма інвестицій вперше і найбільш повно визначена в Законі «Про інвестиційну діяльність». Зокрема, у ст. 3 цього Закону вказано, що інноваційна діяльність як одна з форм інвестиційної діяльності здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу і включає: — випуск та розповсюдження принципово нової техніки, технологій — прогресивні міжгалузеві структурні зрушення-.- реалізацію довгострокових науково-технічних програм — фінансування фундаментальних досліджень для забезпечення якісних змін у виробничих силах — розробку і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного стану виробництва. Згідно зі ст. 325 ГК України, інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.

Інноваційна діяльність, як форма інвестиційної діяльності спрямована на використання і конкретизацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення й оновлення номенклатури та вдосконалення якості продукції (робіт, послуг) із наступним впровадженням та ефективною реалізацією на внутрішньому та закордонному ринках. Інноваційна діяльність, пов’язана з капіталовкладенням в інновації, дістала назву «інноваційна форма інвестування». Інноваційна діяльність є складовою інноваційного процесу та охоплює наукові дослідження, дослідно-конструкторські і технологічні розробки, виробництво і реалізацію інноваційної продукції. Саме інноваційна діяльність є об'єктом державної інноваційної політики. інноваційний підприємство конкурентоспроможність З прийняттям Закону набуло законодавчого закріплення положення про перелік об'єктів, які, можуть належати до об'єктів інноваційної діяльності, а від так об'єктами управління в інноваційній сфері є: інноваційні програми і проекти нові знання та інтелектуальні продукти виробниче обладнання та процеси товарна продукція сировинні ресурси та засоби їх видобування і переробки інфраструктура виробництва і підприємства механізми формування споживчого ринку і збуту продукції організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва або соціальної сфери.

Інновації знаходять своє втілення у створенні інноваційного продукту. Такий продукт відповідає таким вимогам щодо його атестації: він є реалізацією (впровадженням) об'єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, селекційного досягнення тощо), на які виробник продукту має державні охоронні документи (патенти, свідоцтва) чи одержані від власників цих об'єктів інтелектуальної власності ліцензії, або реалізацією (впровадженням) відкриттів. При цьому використаний об'єкт інтелектуальної власності має бути визначальним для даного продукту розробка продукту підвищує вітчизняний науково-технічний і технологічний рівень в Україні цей продукт вироблено (буде вироблено) вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, він є конкурентоздатним і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

Суб'єктами інноваційної діяльності є юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, громадяни України, держави, іноземні організації і громадяни, а також особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які проводять в Україні інноваційну діяльність або залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Відповідно до Положення про порядок створення і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів (затвердженого Кабінетом Міністрів України від 22.05.1996 р. № 549, суб'єктами інноваційної діяльності є інноваційні структури (надалі - ІС), які є до ІС організаційного типу відносяться інноваційні підприємства, технологічні та наукові парки. Відповідно до статей 1 і 16 Закону «Про інноваційну діяльність» інноваційним підприємством визнається підприємство будь-якої організаційно-правової форми або об'єднання підприємств, що розробляє, виробляє і реалізує інноваційні продукти і (або) продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70% його загального обсягу продукції і (або) послуг. Інноваційне підприємство може функціонувати як інноваційний центр, бізнес-інкубатор, технополіс, технопарк і т. ін.

Технологічний парк як різновид інноваційного підприємства визначений в редакції Закону України від 12.01.2006 р. «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків» (далі - Закон), і відповідно до п. 1 ст. 1 цього Закону, технологічний парк {технопарк) — юридична особа або група юридичних осіб (надалі - учасники технологічного парку), що діють відповідно до договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів з метою створення організаційних засад виконання проектів технологічних парків з виробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.

Відповідно до ст. 6 Закону для фінансової підтримки проектів фінансової підтримки проектів технологічних парків запроваджується бюджетна програма підтримки діяльності технологічних парків.

Залучення вузівської науки для інтенсифікації розроблення і впровадження у виробництво інновацій передбачено Законом України від 25.06.2009 р. «Про наукові парки», який набирає чинності з 01.01.2010 р.

Згідно зі ст. 1 цього Закону науковий парк — це юридична особа, що створюється з ініціативи вищого навчального закладу та/або наукової установи шляхом об'єднання внесків засновників для організації, координації, контролю процесу розроблення і виконання проектів наукового парку. Його засновником може бути вищий навчальний заклад ІV рівня акредитації та/або наукова установа та інші юридичні особи, що уклали відповідний засновницький договір.

Науковий парк створюється з метою розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності у вищому навчальному закладі та/або науковій установі, ефективного та раціонального використання наявного наукового потенціалу, матеріально-технічної бази для комерціалізації результатів наукових досліджень і їх впровадження на вітчизняному та закордонному ринках.

Основними функціями наукового парку є: створення нових видів інноваційного продукту, здійснення заходів щодо їх комерціалізації, організація та забезпечення виробництва наукоємної, конкурентоспроможної на внутрішніх і зовнішніх ринках інноваційної продукції інформаційно-методичне, правове та консалтингове забезпечення засновників і партнерів наукового парку, надання патентно-ліцензійної допомоги залучення студентів, випускників, аспірантів, науковців та працівників вищого навчального закладу та/або наукової установи до розроблення і виконання проектів наукового парку сприяння розвитку та підтримка малого інноваційного підприємництва організація підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів, необхідних для розроблення і реалізації проектів наукового парку залучення і використання у своїй діяльності ризикового (венчурного) капіталу, підтримка наукоємного виробництва захист та представництво інтересів засновників і партнерів наукового парку в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, а також у відносинах з іншими суб'єктами господарювання під час організації та виконання проектів наукового парку в межах, визначених установчими документами наукового парку розвиток міжнародного і вітчизняного співробітництва у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності, сприяння залученню іноземних інвестицій виконання інших функцій, не заборонених законодавством України.

Науковий парк створюється і діє на основі засновницького договору та статуту.

У засновницькому договорі про створення наукового парку визначаються зобов’язання засновників створити науковий парк, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умов передання науковому парку майна та нематеріальних активів засновників з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У його статуті зазначаються найменування юридичної особи, мета, завдання та функції наукового парку згідно з вимогами цього Закону, відомості про склад засновників, розмір і порядок створення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутку і збитків, органи управління науковим парком, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до наукового парку та виходу з нього, порядок ліквідації та інші відомості, що відповідають законодавству України та цьому Закону.

У рамках діяльності наукового парку не допускається здійснення таких видів діяльності як торговельно-посередницька діяльність, надання послуг побутового призначення, виробництво і переробка підакцизних товарів та інших, що не відповідають меті наукового парку.

Вищим органом управління наукового парку є загальні збори засновників наукового парку, функції яких визначаються статутом наукового парку.

Вищий орган управління наукового парку: затверджує статут наукового парку та вносить зміни до нього утворює виконавчий орган наукового парку вирішує фінансові та інші питання відповідно до статуту наукового парку.

Процедура погодження створення такого парку передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2010 р. № 93 «Про затвердження Порядок погодження рішення про створення наукового парку». Перелік пріоритетних напрямів діяльності наукового парку формується згідно із Законами України: від 11.07.2001 р. «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки», від 16.01.2003 р. «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в України». Рішення про створення наукового парку погоджується з Міністерством освіти і науки (надалі - МОН).

Для виконання своїх статутних завдань науковий парк може створювати статутний, резервний фонди, фонд підтримки інноваційної діяльності малих підприємств та інші фонди, не заборонені законодавством.

Джерела фінансування наукового парку: внески засновників наукового парку кошти від діяльності наукового парку фінансові надходження від партнерів, замовників наукового парку та інших юридичних осіб благодійні внески на розвиток наукового парку та забезпечення реалізації проектів наукового парку кошти Державного бюджету України інші надходження, не заборонені законодавством.

Інноваційні структури договірного типу (вид Б) створюються шляхом укладення учасниками інноваційної структури договору про спільну діяльність, в якому мають бути зазначені відомості: про склад учасників, напрями інноваційної діяльності, органи управління і порядок прийняття ними рішень, права та обов’язки учасників, порядок фінансування спільної діяльності та розподілу прибутку, прийняття нових учасників інноваційної структури, порядок ліквідації інноваційної структури (припинення дії договору) та розподілу майна між учасниками.

Учасниками інноваційної структури можуть бути будь-які підприємства, організації та установи незалежно від форм власності (з урахуванням обмежень, встановлених законодавчими актами), зокрема: науково-дослідні та проектно-конструкторські організації, які працюють за профілем інноваційної структури навчальні заклади, які працюють за профілем інноваційної структури або спеціалізуються на підготовці та підвищенні кваліфікації фахівців з базових спеціальностей інноваційної структури виробничі підприємства, які впроваджують результати науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт і винаходів інноваційні фонди, комерційні банки, страхові фірми суб'єкти підприємницької діяльності, що надають юридичні послуги, послуги в галузі науково-технічної експертизи, менеджменту, маркетингу, транспорту, рекламної, видавничої та інформаційної діяльності.

Перелік використаних джерел

1. Адаменко О. А. Концептуальні засади інноваційного розвитку підприємств / О. А. Адаменко // Наукові праці.

Національного у-ту харчових технологій. — 2010. — № 35. — С. 5−10.

2. Амоша О. Інноваційний шлях розвитку України: проблеми та вирішення/ О. Амоша // Економіст. — 2005. — № 6. ;

С. 28 — 33.

3. Антонюк Л. Л. Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації / Л. Л. Антонюк. — К.:

КНЕУ, 2004. — 275 с.

4. Верба В. А. Методичні рекомендації з оцінки інноваційного потенціалу підприємства / В. А. Верба, І.В. Новікова //.

Проблеми науки. — 2003. — № 3. — С. 22 — 31.

5. Галиця І.О. Що ж таке інноваційний розвиток? / І.О. Галиця // Економіка та держава. — 2003. — № 10. — С. 32 -33.