Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Соціально-правова держава: сутність, проблеми політичної модернізації

ДисертаціяДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Апробація результатів дослідження дисертації відбувалась на науково-теоретичних та науково-практичних конференціях: «Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність» (Київ, 1996), «Проблеми адміністративно-правової реформи в Україні» (Київ, 1997), «Розвиток концепцій природного права в Україні» (Київ, 1998), «Проблеми державотворчості і входження України у світове співтовариство» (Київ… Читати ще >

Соціально-правова держава: сутність, проблеми політичної модернізації (реферат, курсова, диплом, контрольна)

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ім. І.Ф. КУРАСА Спеціальність: 23.00.02 — Політичні інститути та процеси Дисертація на здобуття наукового ступеня

доктора політичних наук Соціально-правова держава: сутність, проблеми політичної модернізації

Шульженко Федір Пилипович Науковий консультант — доктор філософських наук, професор, член-кореспондент НАН України МИХАЛЬЧЕНКО Микола Іванович,

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, завідувач відділу теорії та історії політичної науки Київ — 2009

ЗМІСТ соціальна правова держава

ВСТУП4

Розділ 1 Соціально-правова держава як пізнавальна проблема філософії політики

1.1 Генеза, сутність та типологія держав соціально-правового характеру

1.2 Проблеми та тенденції взаємозв'язку економіки і держави перехідного суспільcтва

1.3 Політико-правова рефлексія трансформаційного і модернізаційного процесів у сучасній Україні

Розділ 2 Теоретико-методологічні основи концепцій соціально-правової держави в країнах Заходу та США

2.1 Становлення ідеології соціально-правової держави в країнах континентальної Європи

2.2 Ідейні витоки англо-американських концепцій соціально-правової держави

2.3 Становлення сучасних теорій соціально-правової держави в країнах Заходу та США

Розділ 3 Соціально-правова держава як елемент ідейно-політичних програм практичних дій західної соціал-демократії

3.1 Формування суспільного ідеалу соціально-правового характеру соціал-демократією західних країн

3.2 Особливості реалізації практичної політики соціал-демократів Заходу з розбудови концепцій соціально-правової держави

3.3 Перспективи соціально-правової держави в умовах глобалізації

Розділ 4 Розвиток концепцій соціально-правової державності в Україні

4.1 Формування суспільного ідеалу в політико-правовій думці України

4.2 Розвиток теорій соціально-правової держави в Україні на початку ХХ століття

4.3 Трансформація ідей соціально-правової держави в програмах перших

політичних партій та урядів України

Розділ 5 Теоретичні та практичні проблеми розбудови механізму соціально-правової держави в сучасній Україні

5.1 Проблеми та перспективи вдосконалення органу загальнонаціонального представництва та інституту глави держави

5.2 Тенденції та перспективи адміністративної реформи в контексті проблеми легітимації виконавчої влади

5.3 Політико-правові проблеми вдосконалення судової влади в сучасній Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП Актуальність дослідження визначається особливістю трансформації українського суспільства в посттоталітарну добу, необхідністю осмислення цього процесу в політичному аспекті, визначення та теоретичного обґрунтування можливих варіантів модернізації держави і суспільства.

В умовах становлення ідеологічного плюралізму орієнтація на державність соціально-правового характеру як на найбільш досконалу форму політичної організації громадянського суспільства об'єктивно стала домінуючою у суспільній думці на сучасному етапі розвитку цивілізації і знайшла своє закріплення в Конституції України.

Втім, у цьому політико-правовому акті, який став результатом компромісу різних політичних сил, окреслені лише загальні завдання та функції соціально-правової держави, що спонукає політичну науку до всебічного вивчення цього феномена, розробки інноваційних теоретичних парадигм і внесення пропозицій щодо вдосконалення законодавства.

Останнім часом у політичній та інших суспільних науках намітились стійкі тенденції концептуального осмислення стану та перспектив модернізації України. Але багатоаспектна проблема побудови соціально-правової держави в країні, актуальність якої підвищується в умовах світових глобалізаційних процесів, вивчена недостатньо. У значній кількості випадків дискусії спрямовуються на уточнення термінології і підсумовуються проголошенням гасел.

Актуальність проблеми, необхідність її подальшого дослідження зумовлена також інтегруючим характером ідеї соціально-правової держави, здатної об'єднати всіх суб'єктів політичного процесу задля вирішення завдань модернізації, утвердження принципів демократії, верховенства права, визнання людини найвищою соціальною цінністю, створення умов для реалізації її прав і свобод, підвищення добробуту і забезпечення стабільності.

Політична наука має розкрити і продемонструвати багатогранність соціальної демократії, її гуманістичний зміст, можливості та перспективи, запропонувати шляхи та механізми втілення цього ідеалу в життя, допомогти визначитись всім інститутам громадянського суспільства щодо їх конкретної участі в державотворчому процесі.

Стан наукової розробки проблеми. Дослідження сутності та змісту концептуалізацій феномена соціально-правової держави в світовій політичній думці дає підстави дійти висновку, що становлення ідеї державності такого характеру стало результатом наукового визначення напрямів трансформації соціуму, осмислення і узагальнення процесів соціальної практики, теоретичного обгрунтування моделі більш досконалої форми політичної організації суспільства, яка забезпечить гармонізацію відносин всіх його інститутів, реалізацію прав і свобод людини та національну безпеку.

Проблема вдосконалення сутності, змісту та функцій держави, в якій суспільне життя впорядковується на засадах права і справедливості, стала наскрізною в політичній і соціально-філософській думці від часу їх становлення як систематизованого знання до сучасності. Ця проблема була предметом уваги Арістотеля, Гроція, М. Лазаревського, Н. Макіавеллі, Т. Мюнцера, М. Падуанського, Спінози, Ціцерона, Г. Шершеневича та інших.

Осмислення теоретичної думки попередників щодо визначення суспільного ідеалу і процесів трансформації західних суспільств було здійснено в концептуально оформлених ідеях правової держави Ч. Беккаріа, Д. Віко, Х. Вольфа, Т. Джефферсона, Дж. Лілберна, Дж. Локка, Дж. Мільтона, Ш. Монтеск'є, Т. Пейна, С. Пуффендорфа, Ж. Ж. Руссо, А. де Токвіля, Д. Юма та інших.

Соціальний аспект класичної традиції лібералізму був суттєво збагачений Д. Бентамом, І.Кантом, Б. Констаном, Дж.Ст. Міллем у їх вченнях про автономну особу, а також Д. Боазом, Ф. Гаєком, Р. Дворкіним, Г. Ласкі, Л. Мізесом, Дж. Роулсом у концепціях про первинність інтересів людини відносно інтересів держави.

В українській політичній і філософській думці проблема модернізації соціуму була започаткована у творчості М. Костомарова, П. Куліша, П. Лодія, П.Юркевича.

З творчості В. Антоновича, М. Драгоманова, М. Павлика, С. Подолинського, О. Терлецького, І.Франка у вітчизняній суспільній і політичній думці почалось дослідження сутності та тенденцій трансформації правової держави у взаємозв'язку з розвитком громадянського суспільства і прав людини.

Для визначення та розроблення продуктивних теоретичних і методологічних засад дослідження перспектив модернізації соціально-правової держави суттєве значення мають концептуально оформлені теорії соціально-правової держави представників західної науки (Д.Белла, В. Гумбольдта, Г. Мюрдаля, Ф. Неймана, Г. Радбуха, Г. Шмоллера, Л. Штайна, Р. Штаммлера, Ю. Габермаса, Р. Ціппеліуса), а також українських вчених (С.Дністрянського, Б. Кістяківського, М. Палієнка, Ф. Тарановського, М. Туган-Барановського та інших).

Втім їх наукові розробки в сучасних умовах не можуть задовольнити потреби суспільства щодо модернізації держави. До того ж деякі з них, які з’явились на початку ХХ століття, занадто обтяжені ідеологічним компонентом. Вітчизняна наука потребує систематизованого осмислення феномена соціально-правової держави, яке б стало сучасною концептуальною основою для дослідження державності такого характеру, яка постійно розвивається.

У сучасній гуманітарній науці спостерігається активізація наукового осмислення стану та перспектив модернізації, з’явилась низка фундаментальних наукових праць, які мають теоретико-методологічне значення для дослідження соціально-правової держави, визначення параметрів вітчизняної моделі такої держави та можливих шляхів її формування. Конструктивними в цьому плані є наукові праці В. Бабкіна, О. Бабкіної, І.Воронова, Р. Гринюка, М. Головатого, В. Горбатенка, М. Кармазіної, І.Кресіної, В. Котигоренка, А. Кудряченка, Ю. Левенця, М. Мокляка, О. Мироненка, М. Михальченка, О. Майбороди, А. Пахарєва, М. Поповича, Ф. Рудича, В. Селіванова, А. Сіленко, В. Сіренка, О. Скрипнюка, С. Тимченка, Н. Оніщенко, Л. Шкляра, П. Шляхтуна, Г. Щедрової та інших.

У визначення сутності, принципів соціально-правової держави, її функцій, елементів та механізмів, взаємозв'язків з громадянським суспільством суттєвий внесок зробили вітчизняні й зарубіжні вчені, які здійснювали дослідження в суміжних галузях знань: соціології політики, філософії політики, філософії права тощо. Серед них праці М. Абдулаєва, П. Баренбойма, В. Бачиніна, П. Бергера, М. Волгіна, К. Гаджієва, В. Гофмейстера, М. Гриценка, Л. Губерського, А. Дайсі, К. Жоля, В. Журавського, С. Калашнікова, О. Кіндратець, В. Кременя, В. Лазарєва, В. Лафітського, О. Лейста, М. Лукашевича, О. Лукашової, І.Малого, М. Марченка, М. Матузова, М. Мау, В. Мілецького, М. Могунової, В. Мойсика, Л. Нагорної, Є.Назаренко, В. Нерсесянца, В. Онопенка, В. Опришка, О. Панкевича, Л. Прокопець, В. Протасова, Дж. Сарторі, О. Скакун, В. Скуратівського, М. Тімашкової, Й. Тейзінга, Є.Тихонової, В. Торлопова, Ф. Фукуями, Д. Харвей, К. Хессе, К. Худ, І.Яковюка, В. Якушика, І.Ярошенко та інші.

Близькими до теми дослідження є праці, в яких здійснюється комплексний соціально-філософський аналіз української державності, сутності державної влади, а також наукові розробки, в яких з’ясовується роль національної ідеї в контексті трансформації суспільства. Це, передусім, наукові розвідки В. Андрущенка, Є.Бистрицького, О. Господаренко, Г. Дашутіна, О. Данильяна, О. Дєргачова, І.Кураса, В. Литвина, В. Ляшенка, О. Мироненка, М. Михальченка, П. Павловського, М. Панова, І.Поліщук, С. Пролєєва, О. Свидзинського, В. Скиби, В. Ткаченка, В. Цвєткова, В.Чеховича.

Окрему групу складають ідейно-теоретичні розробки ідеологів та чільників західної соціал-демократії, в яких розглядаються питання стратегії і тактики цього політичного руху з розбудови і модернізації соціально-правової держави. Серед них праці К. Бекстрьома, Т. Блера, В. Брандта, О. Лафонтена, Т. Маєра, Т. Стрьомберга, Г. Шредера, Є.Еспінг-Андерсена та інших.

Наведений огляд досліджень свідчить, що особливістю пізнавальної ситуації є те, що соціально-правова держава є предметом переважно правового аналізу. Зазначене актуалізує здійснення грунтовних комплексних досліджень цього феномена, які б враховували здобутки сучасної світової і вітчизняної історичної, соціологічної і соціально-філософської думки. Виходячи з цього визначалась тема і спрямованість дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана з науковим комплексним дослідженням «Проблеми правового забезпечення соціально-економічного та політичного розвитку України» (НДР № 0102V006315), яке здійснюється юридичним факультетом Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана.

Мета і завдання дослідження — здійснити комплексний аналіз теоретичного і практичного компонентів становлення державності соціального і правового характеру як результату світового цивілізаційного процесу, з’ясувати закономірності, тенденції та перспективи формування вітчизняної моделі такої держави, визначити основні напрями побудови її механізму згідно принципів поділу влади, демократії, верховенства права і правового закону, визнання та утвердження суверенітету

народу.

Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:

дослідити генезу ідеї соціально-правової держави у світовій та вітчизняній політичній думці, розкрити детермінанти, спонукальні мотиви і особливості формування цього суспільного ідеалу в різних суспільствах та з’ясувати методологічний інструментарій його дослідження;

з’ясувати етапи становлення концепцій соціально-правової держави в процесі розвитку теоретичного знання, осягнення політичною думкою сутності, призначення, ролі, функцій держави та наукового обгрунтування перспектив її модернізації;

виходячи з наявних політологічних методів синтезувати основні парадигми розуміння соціально-правової держави, на основі чого запропонувати теоретичне визначення сутності такої державності як онтологічного феномена і пізнавальної проблеми політичної науки;

дослідити модернізаційні процеси, що мали місце в західних суспільствах з реалізації суспільного ідеалу соціально-зорієнтованої правової держави, особливості становлення її правового і соціального аспектів, характер і особливості взаємовідносин соціально-правової держави і громадянського суспільства;

визначити основні координати та особливості вітчизняної моделі соціально-правової держави, завдання та напрями реформування українського суспільства в контексті світового модернізаційного процесу;

з’ясувати чинники загроз соціальній безпеці, що стримують реформаційні намагання суспільства у визначеному Конституцією України напрямі: формуванні демократичної, соціально-правової держави та визначити можливі механізми їх вирішення і подолання.

Об'єктом дослідження є процес трансформації держави і суспільства від традиційних до сучасних демократичних форм, становлення державності соціально-правового характеру у взаємозв'язку з розвитком громадянського суспільства.

Предметом дослідження є процеси реформування української держави в контексті вітчизняного і світового цивілізаційного процесу, а також суспільних відносин з метою їх гуманізації і забезпечення прав і свобод людини.

Джерельною базою дисертаційного дослідження є теоретичні, методологічні та icтоpичні наукові праці вітчизняних i зарубіжних учених, у яких досліджуються ідейно-теоретичний і практичний аспекти становлення громадянського суспільства i демократичної, соціально-правової держави, матеріали політичних партій i громадських об'єднань, а також нормативно-правова база з регулювання процесу політичної модернізації держави.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використано досягнення у галузі методології соціально-політичного пізнання. Застосовувались як філософські, загальнонаукові, так i спеціальні методи дослідження, які забезпечили єдність гносеологічного, аксіологічного, соціально-філософського та політологічного аналізу соціально-правової держави. Серед використаних методів, зокрема, системний метод, метод синтезу різних парадигм соціально-правової держави. Діалектичний метод дав змогу автору здійснити комплексне бачення цілісності процесу становлення та модернізації держав соціально-правового характеру, особливостей взаємозв'язків держави i громадянського суспільства. Історичний метод дав змогу дослідити еволюцію розвитку ідеї соціально-правової держави та її практичного втілення в розвинених країнах світу. Порівняльний метод використовувався для порівняння державотворчих i модернізаційних процесів у різних суспільствах, здійснення типологізації соціально-правових держав. Цивілізаційний метод сприяв виявленню основних закономірностей і тенденцій, що сприяють модернізації сучасних соціально-правових держав, вивченню досвіду політичної модернізації та визначенню параметрів вітчизняної моделі такої держави. Структурно-функціональний метод дав можливість розглянути соціально-правову державу через основні напрями її діяльності, визначити основні завдання органів держави та інститутів громадянського суспільства на шляху вдосконалення правового і соціального компонентів держави.

Застосування ретроспективного підходу i методу політико-правової рефлексії дозволило виявити суперечливі тенденції як в програмах побудови i модернізації соціально-правової держави, так i в практичній діяльності владних органів України i політичних партій з їх реалізації, а також виявити негативні чинники, які стримують намагання з втілення обраного політичного ідеалу.

Історико-теоретична реконструкція західної i вітчизняної політичної думки здійснювалася із застосуванням антропологічного підходу, з’ясування впливу культурних, національних, психологічних детермінант поведінки людини як суб'єкта політичних процесів.

Продуктивним також став аналітичний метод, за допомогою якого досліджувалися нормативно-правові акти, які регламентують діяльність інститутів громадянського суспільства в контексті їx комунікативних зв’язків.

У дослідженні використовувався інституційний метод, за допомогою якого здійснювалося вивчення інститутів громадянського суспільства i держави, задіяних у реалізації завдань соціально-правової держави, визначення меж державного патерналізму i розширення участі громадян i недержавних структур у реалізації ефективної соціальної політики.

Вирішення завдання визначення сутності соціально-правової держави зумовило поєднання у дослідженні методів філософської, політичної, історичної та юридичної наук, включення низки сучасних концептуальних дискурсів, тобто застосування міждисциплінарного підходу до з’ясування політичних явищ та процесів в Україні.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в концептуальному синтезі різних теоретичних парадигм розуміння соціально-правової держави, розробці міждисциплінарного підходу до аналізу її сутності, з’ясуванні перспектив політичної модернізації в Україні, визначенні параметрів вітчизняної моделі такої держави та механізмів її реалізації.

Реалізація таких концептуальних підходів дозволила сформувати нижчезазначені положення новизни.

На основі аналізу теорії і практики будівництва української держави за роки незалежності доведено, що заяви про розбудову демократичної, соціально-правової держави значною мірою залишаються політичними гаслами, оскільки така розбудова ведеться хаотично на фоні перманентних конфліктів між органами державної влади і всередині них. Нездійснена ж реформа судової влади робить процес будівництва такої держави суто імітаційним, а гарантії прав і свобод людини міфіч

ними.

Досліджені і переосмислені теоретичні концепції зарубіжних і вітчизняних мислителів минулого і сучасності щодо особливостей правового і соціального аспектів держави як суспільного ідеалу і реального явища. Доведено, що правовий і соціальний аспекти держави є якісними взаємопов'язаними показниками її сутності, а ступінь їх реалізації свідчить про гуманістичний зміст внутрішньої і зовнішньої політики держави.

Доведено, що лише за умови сформованої правової держави можливе становлення її повноцінного соціального аспекту, створення правових засад переходу до соціально-зорієнтованої економіки, всебічний розвиток інститутів громадянського суспільства.

На основі порівняльного аналізу обгрунтовано та запроваджено в науковий обіг термін «соціально-правова» держава, який свідчить про системний синтез двох складників держави, підкреслює її відмінність від інших типів держав та її попередниці - правової і дає можливість виробити евристично виправдану стратегію дослідження цього соціального феномена і подальшого розвитку.

Здійснено ретроспективне дослідження процесів становлення правового і соціального аспектів держави в їх взаємодії, зокрема в практиці функціонування самодостатніх демократичних країн, визначені загальні та особливі риси таких держав, запропонована їх типологізація на основі критерію такої взаємодії.

Систематизовано знання про сутність та функції соціально-правової держави, з’ясовано її роль та призначення в політичній системі суспільства в умовах глобалізації, особливості та характер взаємозв'язків з інститутами громадянського суспільства. Показано, що сучасна соціально-правова держава — це політична організація суспільства, влада якої будується за принципом поділу на законодавчу, виконавчу і судову, яка впорядковує життя суспільства на принципах демократії, верховенства права, справедливості і гуманізму, визнає, гарантує і забезпечує права і свободи людини і громадянина; забезпечує умови для досягнення високого рівня добробуту всіма його членами, усунення соціальних загроз, здійснення комплексу захисних функцій для громадян, що цього потребують.

Визначені та уточнені теоретико-пізнавальні орієнтири дослідження особливостей трансформації перехідного українського суспільства та держави в контексті світового модернізаційного процесу. Викладені пропозиції щодо удосконалення (відповідно до демократичних цінностей та принципів) механізму функціонування держави, статусу та повноважень державних органів, переорієнтації їх діяльності з захисту абстрактних інтересів держави на забезпечення конкретних політичних, соціальних і економічних прав людини, створення гарантій розвитку інститутів громадянського суспільства.

Обґрунтовано положення, що оптимальною і прийнятною для України є скоригована до українських умов соціал-демократична модель соціально-правової держави, в якій визначені межі державного патерналізму, забезпечуються мінімально необхідні соціальні гарантії, передбачена участь в реалізації соціальних програм інститутів громадянського суспільства і, зокрема, одного з найпотужніших серед них — місцевого самоврядування.

Відстоюється теза, що відносини держави з територіальними громадами та їх органами мають ґрунтуватись на принципі субсидіарності. Доведена необхідність запровадження механізмів стимулювання розвитку ініціативності та активності громадян, підвищення відповідальності кожного за свій добробут.

З’ясована генеза і сутність чинників загроз соціальній безпеці, які стримують реформаційні намагання суспільства у визначеному Конституцією України напрямі: формуванні демократичної, соціально-правової держави та визначені шляхи і механізми нейтралізації або подолання цих загроз.

Обгрунтовано ідею, що важливою умовою становлення соціально-правової держави в Україні має бути вирішення проблеми теоретичного і організаційно-правового забезпечення політичної модернізації шляхом правової реформи і удосконалення правового регулювання відносин в окремих напрямах функціонування політичної, економічної та соціальної сфер суспільства.

Пропонується створити необхідні державні і самоврядні умови щодо підтримки і подальшого репродукування у суспільній свідомості прогресивного типу праворозуміння, в основі якого: визнання критеріями позитивного законодавства принципів рівності, справедливості, свободи та загальнообов’язковості нормативно-правових актів; утвердження принципів законності, демократії, гуманізму в правотворчій і правозастосовчій діяльності органів держави та їх посадових осіб. Запропоновано завершити теоретичне моделювання і розпочати комплексну судово-правову, парламентську, адміністративну реформи та реформу органів місцевого самоврядування, що пришвидшить формування політико-правових засад державності і виключить протиставлення правового і соціального аспектів держави.

Теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що отримані результати є суттєвим внеском у розробку теоретичних засад комплексного аналізу соціально-правової держави та перспектив її модернізації і можуть слугувати методологічною основою політичних реформ в Україні. Результати дослідження можуть бути використані при конструюванні та розробці вітчизняної моделі соціально-правової держави, визначенні її функцій, взаємозв'язків з громадянським суспільством, формуванні дієвих соціальних механізмів забезпечення прав і свобод людини.

Отримані результати використовуються дисертантом у викладанні навчального курсу «Проблеми теорії держави і права», можуть бути використані у навчальних курсах з політичної філософії, політології, в освітній діяльності і заходах з формування політичної та правової культури громадян України, а також у подальших наукових дослідженнях.

Наукова апробація результатів дослідження здійснена в монографії «Соціально-правова держава в Україні: проблеми становлення та модернізації» (25.93 друк. арк.), восьми брошурах, двох підручниках, двох навчальних посібниках, двох курсах лекцій. у наукових працях і статтях. двадцять одну з яких опубліковано у виданнях, визначених ВАК України фаховими. восьми статтях у збірниках матеріалів конференцій.

Апробація результатів дослідження дисертації відбувалась на науково-теоретичних та науково-практичних конференціях: «Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність» (Київ, 1996), «Проблеми адміністративно-правової реформи в Україні» (Київ, 1997), «Розвиток концепцій природного права в Україні» (Київ, 1998), «Проблеми державотворчості і входження України у світове співтовариство» (Київ, 1998), «Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом» (Київ, 1998), «Проблеми державного будівництва в Україні» (Київ, 1999), «Парламентаризм в Україні: теорія і практика» (Київ, 2001), «Міжнародне економічне співробітництво України (правові проблеми)» (Київ, 2004), «Національна безпека України: стан, кризові явища та шляхи їх подолання» (Київ, 2005), «На схід та південь від ЄС: проблеми формування спільного європейського економічного простору» (Київ, 2006), «Розвиток демократії та демократична освіта в Україні» (Київ, 2007), «Проблеми вдосконалення підготовки юристів: професійні та морально-етичні аспекти» (Київ, 2008).

Основні результати дисертації обговорювались: на засіданнях відділу теорії та історії політичної науки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, на науково-методологічному семінарі професорсько-викладацького складу юридичного факультету Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана; використовуються у викладанні дисертантом навчального курсу «Проблеми теорії держави і права» .

Результати дослідження оприлюднені в одній індивідуальній, одній колективній монографії, у 22 наукових статтях, виданих у фахових виданнях, а також у 26 інших наукових і навчальних виданнях та 8 статтях в матеріалах науково-практичних конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, 5 розділів, 15 підрозділів, висновків та списку використаних джерел та літератури. Повний обсяг роботи 379 с., список джерел і літератури — 33 с. (440 позицій).

Розділ 1. Соціально-правова держава як пізнавальна проблема філософії політики

1.1 Генеза, сутність та типологія держав соціально-правового характеру Реалізація конституційних принципів демократизму, народного суверенітету, верховенства права, засад економічної, політичної та ідеологічної багатоманітності ставлять перед гуманітарними науками проблему визначення методів та засобів досягнення зазначеної мети, обґрунтування юридичних, економічних та політичних механізмів створення правової держави соціального характеру, здатної в умовах ринкових відносин і вільної конкуренції забезпечити соціальну безпеку і стабільність суспільства, гарантувати права і свободи людини і громадянина, створити рівні умови і можливості всебічного розвитку особи, забезпечити входження України до спільноти демократичних держав.

Важливим аспектом вирішення вказаної проблеми є дослідження сутності та практики формування громадянського суспільства та відповідної йому державності соціально-правового характеру демократичними суспільствами.

Водночас не менш важливими є також науково-прогностичні чинники: на основі теоретичного спадку минулого та сучасних концепцій визначення сутності соціальної держави, її змісту, функцій та призначення, з’ясування характеру її зв’язків з громадянським суспільством, розробка української моделі такої держави.

Останнім часом з’явились позбавлені ідеологічних уподобань і апологетики західним теоріям наукові дослідження вітчизняних учених В. Бабкіна, І.Воронова, Р. Гринюка, В. Горбатенка, Г. Дашутіна, В. Кременя, А. Коваленка, І. Кресіної, А. Кудряченка, В. Куценко, Ю. Левеця, М. Михальченка, Н. Оніщенко, Ф. Рудича, А. Сіленко, В. Сіренка, О. Скрипнюка, В. Ткаченка, В. Цвєткова, Л. Четверікової [1 — 18] та ін., у яких критично, з високим рівнем об'єктивності й науковості переосмислюються надбання світової науки і практики модернізаційних процесів, які мають методологічне і практичне значення для дослідження особливостей становлення громадянського суспільства та відповідної йому демократичної форми політичної організації, визначення перспектив і шляхів розвитку соціально-правової держави в Україні.

Суттєвий внесок в розробку цієї проблематики зробили російські вчені М. Волгін, С. Калашніков, В. Лазарєв, О. Лейст, О. Лукашева, А. Малько, М. Матузов, В. Мілецький, В. Нерсесянц, В. Протасов, А. Черданцев [19 — 29] та ін.

Втім, детальний аналіз окремих наукових досліджень з цієї проблематики і практики формування в Україні якісно нової форми державності після прийняття Конституції свідчать про неоднозначність розуміння сутності цього феномена, його місця серед інших суспільних інститутів, соціальної ролі та призначення. В деяких наукових публікаціях правовий і соціальний аспекти держави протиставляються, а її розвиток часто розглядається без урахування особливостей модернізаційних процесів громадянського суспільства. Залишається фрагментарним з’ясування характеру взаємозв'язків суспільства і держави, держави і економіки, держави і особи, держави і об'єднань (асоціацій) громадян в умовах ринкової економіки.

Причому в одному випадку такі дослідження страждають надмірною захопленістю західними моделями соціально-правової держави, в іншому — переоцінкою стартових можливостей і результатів формування в Україні правової держави соціального характеру.

До того ж, держава часто розглядається в них як така, що повинна задовольняти потреби лише певних верств населення або як система політичних і юридичних механізмів забезпечення законодавчо встановлених соціальних пільг, з чим не можна погодитись. Адже ще І. Кант свого часу закликав позбавитись від надмірного патерналізму держави, зазначаючи, що «батьківське правління (imperium paternale)» сприяє пасивності, воно є «найбільшим деспотизмом, який лише можна собі уявити». За такого устрою знищується всяка свобода підданих, втрачаються їх права [30, с. 285].

Водночас слід також зауважити, що в деяких сучасних дослідженнях генези, сутності та перспектив правової соціальної державності не повністю розкриваються сутність та особливості становлення відповідних теоретичних концепцій, не враховуються політичні, економічні та соціальні чинники історичного періоду, в якому вони виникли, соціальний статус авторів та їх належність до тієї чи іншої ідейно-політичної течії.

Окремі представники молодшого покоління дослідників не обтяжують себе ґрунтовним аналізом першоджерел, у яких викладені зазначені ідеї чи теоретичні концепції, дослідники в основному посилаються на те, що у творчості чи вченні того чи іншого автора минулого є окремі аспекти таких ідей, але їх сутність докладно не розглядається.

У деяких дослідженнях окремі аспекти поглядів авторів чи сповідуваних ними ідей «вирвані» з контексту теоретично оформлених ними концепцій, має місце некоректність тлумачення тих чи інших положень теоретичних вчень минулого, не з’ясовується їх спадкоємність, взаємозв'язок і відмінність.

Відповідно ідея соціально-правової держави як наскрізна проблема політичної думки не розглядається в контексті розвитку цивілізації.

Окрім цього в окремих дослідженнях неаргументовано визначаються етапи становлення соціальної державності, в інших — не враховується, що модернізація держави є результатом інтенсивного впливу на неї суспільства, вимог щодо створення системи гарантій та механізму забезпечення громадянських, політичних, а пізніше економічних і соціальних прав людини, її правової захищеності.

На нашу думку, появу і розвиток ідей і доктрин соціальної держави, а також практику її формування демократичними суспільствами не можна розглядати окремо від становлення теорій та практики побудови правової держави, а також понять і наукових концепцій прав людини, оскільки, як зазначає О. Лукашева, права людини стали основою, головним аспектом навколо якого і для якого формувались принципи правової держави [31, с. 173], визначальним серед яких є принцип поділу влад.

Саме права людини і громадянина або особисті й суспільні свободи, як стверджував Б. Кістяківський, «складають… підвалину і передумову того державного лау, який притаманний правовій державі [32, с. 246]», тому будь-яке суспільство, у якому не забезпечене здійснення прав людини «не має конституції [33]», тобто не може вважатись правовим.

Тому, визначаючи методологію дослідження як у частині історико-теоретичної реконструкції концепцій соціально-правової держави, так і в з’ясуванні особливостей політичних практик, ми застосовуємо антропологічний підхід, на необхідності якого наголошує у своїй фундаментальній праці Ю. Левенець [34, с. 8,9,441].

Окрім цього, становлення ідеї державності правового і соціального характеру та сутність такої держави повинні досліджуватись у взаємозв'язку з розвитком теорії та практики формування громадянського суспільства, оскільки вони передбачають і обумовлюють одне одного і повинні розглядатись як «дві сторони однієї медалі» .

Причому таке дослідження повинно передбачати як з’ясування розвитку теорій громадянського суспільства та соціальної правової держави, так і їх становлення в практичному житті, а також особливостей формування механізмів легітимації та утвердження цих феноменів.

Необхідно також врахувати, що на об'єктивність і повноту досліджень генези та сутності ідеї правової й соціальної держави негативно впливає односторонній методологічний підхід за яким становлення системи таких уявлень, поглядів і концепцій розглядається інколи як результат розумової (наукової) діяльності мислителів чи вчених, який перегодом певною мірою втілювався в практику державного будівництва.

Необхідно враховувати складність причиново-наслідкових зв’язків у теорії та практиці становлення соціально-правової державності, оскільки система поглядів та ідей може бути як результатом теоретичних міркувань так і навпаки. Чинником, що сприяв їх появі і концептуальному оформленню часто постає соціальна практика.

Як свідчить історія, багато теоретичних концепцій щодо модернізації суспільства і держави є результатом наукових досліджень вже існуючих політико-правових явищ, які виникали в умовах функціонування певної форми державності без попереднього наукового їх обґрунтування чи передбачення. В інших випадках аспекти ідеології державності правового, а пізніше і соціального характеру формувались у суспільній свідомості як альтернатива існуючій формі політичної організації суспільства в умовах абсолютизму та жорсткої етатизації всіх його сфер, а також як визнання необхідності вдосконалення функцій держави з метою досягнення нею більш високої якості для гарантування та забезпечення загальних і приватних інтересів. Згодом, в умовах переходу суспільства до громадянського стану, носієм та генератором зазначених ідей стають громадські рухи, об'єднання, а також політичні партії, в програмних документах яких сформований суспільний ідеал стає домінуючим, визначає напрями їх діяльності, форми, методи та способи втілення його в життя.

На нашу думку, формування суспільного ідеалу, визначення перспектив модернізації суспільства і держави є складним взаємопов'язаним процесом інтелектуального та практичного компонентів соціальної практики.

Причому з моменту виникнення ідей правової державності, як гарантії та умови забезпечення прав людини, до її практичного втілення в позитивному праві західноєвропейських країн, пройшов значний відрізок часу. Цей процес розпочався появою Петиції про права (1628 р.), був продовжений Білем про права (1689 р.), Деклараціями: прав Вігрінії (1776 р.) та незалежності США (1776 р.), Конституцією Сполучених Штатів Америки (1787) і Білем про права (1789 — 1791 рр.). Французька декларація прав людини і громадянина (1789 р.) в ст. 2 найчіткіше визначила генеральну функцію такої держави з забезпечення природних і невід'ємних прав людини. Як свідчить аналіз історичного втілення цього суспільного ідеалу в життя, якісних характеристик правова державність набувала в умовах визначення взаємовідносин громадянського суспільства і держави, меж її втручання в суспільні справи та участі у регулюванні ринкових відносин. Соціальний аспект державності виник пізніше, з появою «другого покоління» прав людини (соціальних, економічних і культурних) і є, по суті, за влучним висловом В. Нерсесянца, «наступним етапом розвитку правової держави [35, с. 707]». Тобто соціально-правова держава — це результат еволюції держави як соціального явища, найбільш досконала форма політичної організації суспільства, яка можлива за умови найбільш якісних, визначених правом її зв’язків з громадянським суспільством.

До того ж процес формування таких зв’язків між суспільством і державою в західних демократіях був також тривалим у часі. Причому ці зв’язки і відносини постійно змінювались. На перших стадіях становлення і розвитку, наприклад, в часи давньогрецької демократії, держава співпадала з суспільством. Пізніше держава у формі Римської імперії, східних деспотій, централізованих середньовічних монархій превалювала над суспільством, стримувала розвиток і обмежувала функціонування його соціальних інститутів.

Подальший аналіз показує, що буржуазні революції в Нідерландах (1580 р.), Англії (1642 р.), Франції (1789 р.) та реформаційні процеси, які почались в цей час в Західній Європі, сприяли поступовому відокремленню держави від суспільства, зменшенню її впливу на суспільне життя, мінімізації державної влади.

Слушним у цьому плані є судження О. Лейста про те, що громадянське суспільство виникає в процесі відокремлення держави як відносно самостійної сфери суспільного життя від соціальних структур і роздержавлення суспільних відносин [36, с. 1].

Аналіз модернізаційних процесів в західних суспільствах дає підстави дійти висновку, що з цього часу характер і зміст відносин та зв’язків суспільства та держави починає змінюватись. Вони починають функціонувати відносно самостійно, формуються інститути громадянського суспільства, які вимагають вдосконалення держави.

Приватна власність, формування ринкових відносин, вільної конкуренції сприяли прогресу суспільства, розвитку його соціальних інститутів: економіки, політики, науки, освіти, права. Чіткішими ставали функції держави, а змістом її діяльності поступово почали бути управління загальносуспільними справами, забезпечення інтересів суспільства, соціальної безпеки, усунення протиріч, охорона суверенітету і правового порядку.

В окремих випадках, за умови слабкості суспільства та його демократичних інститутів, поширення політичного і національного екстремізму, недостатнього рівня правової і політичної свідомості населення та інших чинників держава знову підкорювала собі суспільство, виконувала по відношенню до нього деструктивну роль. Це мало місце, наприклад, за часів політичного правління комуністичного та фашистського режимів, а також в умовах мусульманського фундаменталізму в інших суспільствах. У цих випадках держава набувала надмірної самостійності, починала превалювати над суспільством, її політика була антисоціальною.

Втім сьогодні, як свідчить історія, більшість сучасних суспільств і держав розвивається в діалектичній єдності і відносній самостійності держави при визначальному впливі на неї суспільства.

Межа відносної самостійності держави в демократичних суспільствах визначається в законодавчому порядку, а її ступінь залежить від історичних, національних, економічних, політичних, правових, соціальних, психологічних та інших чинників. Вирішення проблем врівноваження співвідношення сучасного перехідного суспільства і держави полягає у визначенні узгоджених механізмів державно-правового регулювання всіх сфер життєдіяльності суспільства й механізмів ринкового саморегулювання.

Суспільство, яке звільнилось від диктату держави, а його відносини з державою визначені правовими законами, є явищем вищого ґатунку і зазвичай уважається громадянським. За визначенням Г. Гегеля — це суспільство вільних індивідів і рівних можливостей, особливий «зв'язок (спілкування) осіб через систему потреб і розподіл праці [37, с. 31]». В ньому кожен є власником і володіє необхідними матеріальними засобами і благами, які б забезпечували його нормальне існування. У такому суспільстві кожен має повну економічну свободу і може існувати автономно з урахуванням того, що громадянське суспільство — це «не державно-політична, а головним чином соціально-економічна і особиста, приватна сфера життєдіяльності людей [38, с. 166]» .

У такому суспільстві, як стверджував І. Кант, кожна особа визнається абсолютною цінністю, володіє гідністю і не може бути засобом здійснення чиїхось планів. Кожен індивід повинен творити своє життя самостійно, своїми силами і відповідати за свої дії. Задоволення інтересів кожного та їх захист повинні стимулювати людину до самовдосконалення, а громадянська свобода повинна забезпечуватись правом, яке є умовою і гарантією людської гідності.

Окрім цього, для громадянського суспільства характерним є наявність політичної свободи індивіда. Він є незалежним від держави, може бути повноправним учасником політичних організацій, об'єднань громадян, які здійснюють функції контролю за державою, діяльністю її владних інститутів. Здатність суспільства до такого контролю над владою, на нашу думку, є однією з визначальних ознак громадянського суспільства. Лише контроль з боку суспільства, набуваючи відповідних правових форм, здатний підкорити владу праву. І лише «за умови існування громадянського суспільства, як зазначає Н. Боброва, — держава опиняється під правом, стає правовою [39, с. 64]» .

Громадянське суспільство, як об'єднання вільних індивідів та їх утворень (асоціацій, спілок, партій тощо) базується на рівноправних відносинах всіх з усіма, стабільність яких забезпечується державою за допомогою юридичних приписів (дозволів і заборон).

Відповідно до цього правовими засадами громадянського суспільства, як стверджував Г. Гегель, «є рівність людей як суб'єктів права, їх юридична свобода, індивідуальна приватна власність, непорушність договорів, охорона права від порушень, а також впорядковане законодавство і авторитетний суд [40, с. 228]» .

Важливою особливістю громадянського суспільства є багатоаспектність його відносин, що відрізняє його від традиційного суспільства. Зміст і характер взаємозв'язків між суб'єктами відносин справляють визначальний вплив на сутність держави і напрями її діяльності (функції).

Частково погоджуючись з науковим підходом Л. Спірідонова щодо аналізу відносин, що мають місце у громадянському суспільстві як багаторівневої структури, зазначимо, що відповідно до рівнів таких відносин зазнають змін старі і формуються нові функції держави.

На першому рівні суспільних відносин, які охоплюють сферу сім'ї, її побуту, освіти, освоєння культурних цінностей, функції держави полягають лише у створенні для цього належних умов.

Другий рівень суспільних відносин, які охоплюють сфери власності й економіки, матеріального і духовного виробництва, обміну предметами, продуктами і діяльністю вимагає більш дієвої участі з боку держави. Її завданнями в цьому плані є створення рівних умов розвитку й функціонування всіх форм власності, підприємництва і вільної конкуренції, забезпечення самоврядності, діяльності політичних партій і громадських організацій, здатності суспільства самостійно розвиватись і визначати свій подальший розвиток.

Водночас вимоги суспільства щодо обмеження втручання держави у діяльність окремих індивідів, соціальних груп і об'єднань громадян, яка не заборонена законом, викликають необхідність реформування законодавства, підвищення ефективності його регулюючого впливу, запровадження принципу верховенства права; чіткого визначення юридичного статусу органів держави; запровадження порядку виключного регулювання законами відносин економічної, соціальної та політичної сфер (підприємництва і конкуренції; зовнішньоекономічної діяльності; антимонопольного регулювання; цивільно-правової відповідальності; трудових відносин і соціального захисту; прав і свобод людини і громадянина; засад місцевого самоврядування; засад утворення і діяльності політичних партій та інших об'єднань громадян тощо).

Для третього рівня суспільних відносин характерним є стабілізація політичного життя, завершення формування демократичної політичної системи. На цьому рівні розвитку суспільства держава не може претендувати на зверхність, повинна розглядатись нарівні з іншими суб'єктами суспільних відносин і забезпечувати стабільність громадянського суспільства, захист суверенітету, національну безпеку; охорону всіх форм власності, правового порядку, прав та інтересів громадян; економічну стратегію і створення ринку якісних товарів; виконання соціальних функцій.

Водночас слід зазначити, що і в цих умовах між державою і суспільством мають місце відносини напруги, проте, як справедливо зазначає Штюдеманн Д., вони не носять характеру непримиренного протиріччя. Громадянське суспільство вимагає постійного удосконалення держави, в ній повинні бути створені дієві механізми забезпечення економічних, політичних та соціальних прав людини і громадянина та контролю за виконанням ними обов’язків. Водночас держава, як зазначає Ф. Рудич, не повинна порушувати природний саморозвиток суспільства [43, с. 49].

Найдосконаліший, гармонійний тип відносин суспільства і держави досягається на вищих рівнях їх розвитку за умови становлення розвиненого громадянського суспільства й соціально-правової держави, яку Б. Кістяківський назвав «вищою формою державного буття, яку виробило людство як реальний факт [44, с. 241]», в якій визнається пріоритет прав людини, виходячи з чого формуються її функції, визначаються методи діяльності, відповідні інститути, механізми і засоби забезпечення прав людини і громадянина.

У правовій державі, зазначав Б. Кістяківський, вперше визнано, що є певна сфера самовизначення і самовираження особистості, в яку держава не має права втручатися [45, с. 243].

Слід погодитись з О. Лукашевою, яка зазначає, що така держава є формою обмеження влади правами і свободами людини, а її метою є забезпечення меж свободи індивіда, виключення порушень поля свободи, визначеного правом, заборона застосування примусу не заснованого на праві.

Водночас необхідно зазначити, що було б помилкою вважати, що лише держава повинна бути «зв'язана» правом і виконувати вимоги суспільства, що воно їй висуває. Однією з умов, яку повинне виконати суспільство, щоб називатись громадянським, є вияв поваги до права і закону як окремими громадянами так і їх об'єднаннями, функціонування інститутів громадянського суспільства в межах правового поля. Тобто, на нашу думку, має бути обопільна «зв'язаність» правом як держави так і суспільства. Лише за цих умов може бути виключений антагонізм між ними і відбутись ефективна взаємодія держави і суспільства в питаннях забезпечення прав і свобод людини.

Як свідчить аналіз практики становлення правової держави як попередниці соціальної, її аспекти стверджувалися в умовах супротиву з боку надзаконної влади абсолютизму. Втім монархія не змогла стримати нових економічних і політичних вимог буржуазії, яка репродукувала ідеї економічного лібералізму і вимагала їх закріплення в позитивному законодавстві у вигляді новітньої системи громадянських прав і свобод людини як першооснови демократизації суспільного життя і формування державності нового типу. Перелік основних таких прав і свобод ми знаходимо вже в Конституціях Баварії і Бадена 1818 року, Вюртембергу 1819 року, а також Пруссії 1850 року. Вже в кінці ХІХ — на початку ХХ століття державність правового характеру була чітко визначена, наприклад в конституціях та інших законодавчих актах Німеччини, Англії, Франції та інших країн. Однією з частин Конституції монархії Габсбургів (Австрія) 1867 року був закон про загальні права громадян. Нею започатковано функціонування спеціального суду, який розглядав скарги про порушення політичних прав органами адміністративної влади, а в 1920 році він був трансформований у Конституційний суд. До його повноважень входить розгляд випадків порушення гарантованих конституцією прав людини і громадянина. Тобто можна вважати, що інститути правової держави і відповідні їй механізми функціонують в Австрії більше ста років.

Втім правова держава, згідно з філософсько-правовим вченням П. Новгородцева, не є вінцем історії чи останнім ідеалом морального життя. Трансформаційні процеси західних суспільств (які прискорювались революціями та іншими соціальними зрушеннями), постійні вимоги суспільства щодо вдосконалення форми держави стимулювали подальший розвиток визначальних засад державності правового характеру таких як: визнання і захист прав і свобод людини і громадянина; верховенство правового закону; будови та функціонування влади на основі принципу поділу влад.

Згодом розвиток інституту власності, ринкових економічних відносин і вільної конкуренції, диференціація суспільства на різнорівневі верстви в залежності від матеріальних благ і доходів людей, а також ріст безробіття викликали у суспільстві недовіру до правової державності. Здебільшого вона почала вважатись нездатною подолати кризові явища. При надмірному багатстві громадянське суспільство виявилось недостатньо багатим, як зазначав свого часу Г. Гегель, тобто таким, що не володіє достатньою гідністю, щоб перешкоджати виникненню надмірної бідності [47, с. 272]. Виникла необхідність створення нових механізмів соціальної регуляції і насамперед вдосконалення відносин суспільства і держави з метою забезпечення другого покоління прав людини, що виникли: соціальних, економічних і культурних, а також усунення чинників загроз соціальній безпеці.

У зв’язку з цим на межі ХІХ — ХХ століть настає криза ідей правової державності, втрачається віра в загальну силу правових засад, у їхню здатність утвердити на землі царство розуму. У суспільній свідомості формується розуміння того, що індивідуалістична держава з її функцією охорони приватної власності, оспівана Д. Локком, Д. Юмом та іншими прибічниками цієї ідеології, чи «мінімальна держава» В. Гумбольдта, яка не обтяжена соціальним опікунством, вже не може задовольнити потреб суспільства.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою