Основні тенденції: сучасні, культурні ситуації України

Основні тенденції: сучасні, культурні ситуації України

Соціологія культури — спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає закономірності функціонування культури в суспільстві. Сам термін культура («cultura») з’явився у Стародавньому Римі і означав для римлян не що інше як обробку землі, вирощування. Увійшовши в буденну людську мову, в ході частого вживання, це слово втратило свій первісний зміст і стало означати найрізноманітніші аспекти людської поведінки, а також види діяльності. Універсалізація терміну культура, тобто використання його щодо процесів розвитку і вдосконалення взагалі, розпочалось на рубежі ХVІІІ-ХІХ століть, а разом з цим розпочалась і багатоманітна і заплутана сучасна історія слова культура. В кінці ХVІІІ ст. німецьким науковцем І.Гердером (1744−1803 рр.) була зроблена інновація стосовно вивчення культури: він повів мову не про культуру, а про культури (у множині). Іншим важливим нововведенням, запропонованим дещо пізніше, стало характерне для Німеччини протиставлення культури і цивілізації.

Але повернемось до витоків соціології культури. Хоча соціологічний аналіз культури започаткували ще О. Конт, М. Вебер, Е. Дюркгейм, П. Сорокі, Самнер та ін., самостійною галуззю соціології вона стає в 60−70-і рр. ХХ ст. Значним є внесок в розвиток соціології культури К. Маннгейма, Г. Зіммеля, Еліаса, Й. Вайса, П. Бурд'є та ін. В межах марксистської соціології соціологію культури розвивали такі російські соціологи, як Л. Н, Коган, Н.І.Арнольдов, В.І.Болгов, Є.В.Соколов, В.І.Толстих, В. Б. Чурбанов, А. Л. Вахметс, Д.І.Волков, Ю.А.Лукін, Л.Г.Іонін та ін. В Україні протягом останніх декілька десятиліть активно розробляються прикладні проблеми соціології культури М. В. Гончаренко, В.П.Івановим, Є.К.Бистрицьким, Г. М. Сивоконем, Л. А. Азою, Л. В. Сохань, О. М. Семашко, Н.О.Побєдою та ін. Певного розвитку набули дослідження окремих сфер культури — соціологія літератури, соціологія театру, соціологія кіно, соціологія музики, соціологія вільного часу, соціологія художньої культури, соціологія книги і читання та ін.

Для більшості представників соціології культури, яка існувала в радянські часи, характерним було те, що вона:

?досить вузько визначала свій предмет, обмежувалась аналізом діяльності установ культури, вивченням сприйняття художніх творів і смакових переважань різних груп і верств;

?або (в тому випадку, коли вони ставили більш масштабні завдання) у своїх теоретизуваннях не виходила за межі ідей про базис і надбудову, про первинність і вторинність, про відносну автономність культури і т.д.

В більшості праць зарубіжних і вітчизняних соціологів культура розглядалась як епіфеномен соціального. Панувала ідея про так званий культурний лаг — відставання культури від розвитку суспільства. Це ідея приховано регулювала ставлення соціології до культури, відсувала на другий план всю пов’язану з культурою проблематику. На перший план висувались проблеми соціальної структури, соціальної стратифікації, економіки, системної будови суспільства.

Лише з початку 60-х рр. на Заході, а з 90-х рр. — в Росії, Україні, Чехії, Польщі та ін. країнах Східної і Центральної Європи відбуваються радикальні зміни в поглядах на культуру, на її роль в регуляції людської поведінки. Відходять в минуле уявлення про вторинність, епіфеноменальність і відсталість культури. У постмодерністських концепціях соціальні зміни одержують в основному культурну мотивацію. За висловлюванням сучасного російського соціолога П.Г.Іоніна «культура прогресуючим чином переймає функції мотора, рушія суспільної зміни і розвитку». Змінюється само розуміння культури. Це вже не стільки пасивне віддзеркалення соціальної реальності, скільки активна її форма, індивіди свідомо використовують культуру для організації і нормалізації власної дійсності. Тепер культура стає логічно і фактично попереду того, що відбувається в суспільстві. Як влучно сформулював німецький соціолог Г. Берлінг: «Там, де раніше було «суспільство» стала «культура».

В умовах названої трансформації соціологія культури й досі перебуває в стані конкретизації меж свого предмета — взаємодії культури і суспільства, визначення соціологічних підходів до вивчення культури, соціологічного визначення останньої, її функції, закономірностей розвитку, особливостей сучасних соціокультурних змін, напрямів теоретичного і емпіричного аналізу культури.

Про багатоманітність, багатошаровість і багатофасетність культури як основного поняття соціологічного аналізу свідчить хоча б той факт, що лише в одному із американських довідників з соціології міститься понад 400 визначень культури. Американські соціологи А. Кребер і К. Клаксон у своїй книжці «Культура» розділили всі зібрані ними визначення культури на шість основних типів:

?описові визначення, в яких акцент робиться на перелік всього того, що охоплює поняття культура. Згідно Е. Тейлора (родоначальника такого типу визначення культури), культура складається в цілому із знань, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв і деяких здібностей і звичок, засвоєних людиною як членом суспільства;

?історичні визначення, в яких акцентуються процеси соціального наслідування, традиція;

?нормативні визначення. Ці визначення діляться на дві групи. Перша з них — визначення, які орієнтуються на ідею способу життя. За визначенням, яке дає К. Уіслер, «спосіб життя, кого дотримується община або плем’я, вважається культурою». Друга група — визначення, які орієнтуються на уявлення про ідеали і цінності. Наприклад, соціолог У. Томас називає культурою матеріальні і соціальні цінності будь-якої групи людей (інститути, звичаї, установки, поведінські реакції) незалежно від того, чи йде мова про дикунів чи цивілізованих людей;

?психологічні визначення, в яких наголос робиться або на процес адаптації до середовища, або на процес навчання, або на формування звичаїв;

?структурні визначення, в яких увага акцентується на структурній організації культури. Тут характерні такі визначення: а) культура — це в кінцевому рахунку не більш, ніж організовані повторювальні реакції членів суспільства;

б) культура — це поєднання навченої поведінки і поведінкових результатів, компоненти яких розділяються і передаються за спадщиною членам даного суспільства;

?генетичні визначення, в яких культура визначається з позицій її виникнення. Ці визначення поділяються на чотири групи:

1)перша розглядає культуру як продукт або артефакт. «В найширшому розумінні слова культура означає сукупність всього, що створено або модифіковано діяльністю двох або більше індивідів, які взаємодіють один з одним» (П.Сорокін);

2)друга наголос робить на ідеях. «Культура — це відносно постійний нематеріальний зміст, який передається в суспільстві за допомогою процесів усуспільнення» (Г.Беккер);

3)третя підкреслює роль символів. «Культура — це ім'я особливого порядку або класу феноменів, а саме: таких речей, явищ, які залежать від реалізації розумової здібності, специфічної для людського роду, яку ми називаємо символізацією» (Л.Уайт);

4)четверта визначає культуру як щось, що виникає з того, що не є культурою. «Те, що відрізняє людину від тварини, ми називаємо культурою» (В.Освальд).

Перераховуючи значення слова культура пов’язані між собою частково за походженням, частково за сенсом. Акумулюючи ці значення, під культурою можна розуміти одночасно і об'єкт зі своїми структурно-функціональними особливостями, і процес зі своїми етапами і законами розвитку. Культура являє собою не лише художньо-творчий процес (мистецтво), а перш за все звичаї, цінності, погляди, норми, які панують в суспільстві. Це специфічний спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, представлений в продуктах матеріальної і духовної праці, це система відносин між людиною і природою, людиною і суспільством, людиною і людиною. Отже, культура уособлює в собі як сукупність духовних і матеріальних цінностей, так і живу людську діяльність щодо їх створення, розповсюдження і збереження.

В соціології виділяються такі основні функції культури:

?гуманістична (людино творча), тобто розвиток творчого потенціалу людини, у всіх формах її життєдіяльності (головна функція);

?пізнавальна (гносеологічна), бо культура є засобом пізнання і самопізнання суспільства, соціальної групи і окремої людини;

?інформаційна — функція трансляції соціального досвіду, яка забезпечує зв’язок поколінь всіх часів;

?комунікативна — функція соціального спілкування, яка забезпечує адекватність взаєморозуміння;

?ціннісно-орієнтаційна, тобто культура задає певну систему координат, своєрідну «картку життєвих цінностей», в яких існує і на які орієнтується людина;

?нормативно-регулююча (управлінська), яка проявляється в тому, що культура виступає засобом соціального контролю за поведінкою людини.

Поруч з визначенням функцій культури важливим завданням сучасної соціології є аналіз механізму розповсюдження культурних зразків в умовах наявності сучасних засобів масової комунікації, які здатні долати всі фізичні кордони для передачі інформації і глобального розповсюдження будь-яких культурних зразків. На рис. 1 подаємо, на наш погляд, універсальну модель розповсюдження культури в сучасному суспільстві, яку запропонував французький дослідник культури А.Моль. За цією моделлю можна визначити різні етапи розповсюдження культурних зразків і бар'єри, які виникають на шляху цього процесу. Модель являє собою замкнений цикл, який починається із індивідуальної творчої діяльності і завершується створенням культурного зразка з масовою культурою суспільства.