Теоретичні основи криміналістичного вчення про сліди

Теоретичні основи криміналістичного вчення про сліди

Зміст Вступ

1. Розвиток і становлення вчення про сліди в криміналістиці

2. Криміналістичне поняття слідів, їх класифікація, закономірності утворення

3. Види слідів ніг (взуття) людини і механізм їх утворення

4. Поняття і види супутніх слідів, механізм їх утворення Висновки Список використаної літератури

Вступ слід запах криміналістика Актуальність теми. Для боротьби зі злочинністю державою з різним успіхом проводяться заходи політичного, правового, соціального, економічного, просвітницького характеру, які певним чином впливають на рівень злочинності взагалі. Ці заходи в сукупності мають стратегічне значення, справляють позитивний вплив на зміцнення законності і правопорядку, але для розкриття конкретних злочинів вони мають вельми опосередковане значення. В цьому сенсі для забезпечення успішного вирішення органами дізнання, слідчими повсякденних завдань, пов’язаних з повним, об'єктивним та всебічним розслідуванням і попередженням злочинів, слід постійно звертати увагу на криміналістику, її розвиток, тенденції, вдосконалювати існуючі та створювати нові методи дослідження речових доказів.

Функція криміналістики, як науки про закономірності виникнення інформації про злочин та засоби й прийоми виявлення, вилучення, дослідження, оцінки та використання цієї інформації для ефективного розслідування, саме і полягає у науковому забезпеченні працівників органів дізнання, слідчих, експертів та суддів спеціально розробленими та перевіреними практикою технічними засобами, тактичними прийомами та методами розслідування і судового розгляду конкретних кримінальних справ.

У системі доказів особливе місце належить різноманітним речовим доказам. Велику, а часом і вирішальну роль серед них відіграють сліди, які у реальних просторових і часових вимірах відображають індивідуально визначені об'єкти речової обстановки розслідуваної події. Удосконалюючи існуючі та розробляючи нові методи, способи і засоби виявлення, вилучення та дослідження слідів, вчені-криміналісти зробили великий внесок не тільки у розвиток науки криміналістики взагалі, а й у вирішення пов’язаних зі слідами практичних питань, що виникають у процесі розслідування злочинів.

Криміналістичне слідознавство активно досліджується багатьма науковцями. Криміналістичному вченню про сліди присвячені наукові праці Т.В. Аверьянової, П.Д. Біленчука, Р.С. Бєлкіна, А. П. Геля, Г.І. Грамовича, І.І. Котюка, В. П. Колмакова, І.Ф. Крилова А. Леві, В. К. Лисиченка, М. В. Салтевського, Н. Селіванова, О. Чучукала, Б.І. Шевченка, В.Ю. Шепітька, В. І. Шиканова, І. М. Якімова. та багатьох інших вчених. Праці цих та інших вітчизняних і зарубіжних вчених у галузі криміналістики стали науково-теоретичним підґрунтям дипломної роботи.

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі сучасних теоретичних концепцій комплексно дослідити теоретичні основи криміналістичного вчення про сліди.

Зазначена мета зумовила необхідність постановки і вирішення таких завдань:

1) дослідити історичні аспекти виникнення і розвитку криміналістичного вчення про сліди злочину;

2) визначити загальні положення сучасного слідознавства;

3) з’ясувати поняття та механізм утворення слідів;

4) встановити значення слідів у кримінально-процесуальному доказуванні;

5) розглянути критерії класифікації слідів злочину;

6) розглянути особливості окремих слідів злочину;

7) запропонувати Об'єктом дослідження теоретичні та практичні питання сутності і місця слідів у доказово-пізнавальному процесі кримінального судочинства та засоби і методи їх дослідження в минулому і на сучасному етапі розвитку криміналістики.

Предметом дослідження є закономірності утворення слідів і виникнення у зв’язку з цим доказової інформації та значення останньої для розслідування.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить загальнонауковий діалектичний метод пізнання, історичний метод використовувався при з’ясуванні історичних витоків криміналістичного слідознавства, а також порівняльний, формально-логічний, системно-структурний, та статистичний методи.

1. Розвиток і становлення вчення про сліди в криміналістиці і в діяльності Прикордонних військ України

Історія розвитку, формування і становлення вчення про сліди свідчить про те, що сліди для розслідування кримінальних правопорушень використовуються з глибокої давнини. Використання слідів було найбільш надійним методом боротьби зі злочинністю з боку державних органів, а тому законодавці різних країн закріпляли в правових нормах поняття «слід» як необхідну умову доказування.

Про те, як вони використовувалися ще до нашої ери, свідчать Закони Ману (II ст. до н.е. — II ст. н.е.), в яких розслідування злочинів прирівнюється до дій мисливця, який розшукує свою здобич за слідами крові. В ст. 44 глави VIII Законів Ману говориться: «.как охотник ищет след животного по каплям крови, так царю надо обнаружить след дхармы (преступника) посредством расследования» [1, с. 150]. Згадується про сліди і в ст. 37 Салічевської правди"(V-VI ст.ст.), ст. 8 Польської правди (XIII ст.), в ст. 767 Законника Лека Дукачіні (XV ст.) та в інших пам’ятках феодального часу. Говорять про сліди і історичні пам’ятки російського права. В відношенні слідів крові в «Русской Правде» писалося: «.если кто-либо будет убит до синяков, то не искать этому человеку свидетелей; если же на нём не будет никаких следов (побоев), то пусть придут свидетели» [3, с. 82−83]. Які сліди використовувалися в слідчій і судовій практиці раніше, сказати важко. Скоріше за все це були сліди крові і ніг людини.

Історичні документи свідчать про те, що з давніх часів людині відомі і сліди пальців рук. Про існування візерунків на долонях рук людини люди знали ще в доісторичні часи. Сліди пальців рук у вигляді відбитків були відомі вже в VIII ст., про що свідчать знайдені в Китаї манускрипти. Вони використовувалися замість підписів (манускрипти 782 р.) В глибину віків сягає також історія використання слідів зубів, що використовувалися в криміналістичних цілях. Відомо, наприклад, що індійський цар Таксхацила (VII ст.) замість державної печатки залишав на документах відбиток своїх зубів, відтворений на червоному воску. В 1846 році по справі вбивства двох дівчинок була проведена одна з перших експертиз — кривавий відбиток босої ноги людини.

На початку свого зародження трасологія розглядалася, як вчення про сліди взагалі, котрі утворюються не тільки від механічного контакту, але і в результаті будь-якої зміни матеріальної обстановки, в якій би формі рух не відбувався: фізичній, хімічній або біологічній. Ще Ганс Гросс, підкреслюючи важливість слідів для встановлення істини писав, що «.надо уметь читать следы, а этому надо учиться путём упражнений. Как велика разница между тем, что видит в микроскоп профан и человек сведущий «5, с.582−585].

Історію розвитку і використання слідів для боротьби зі злочинністю можна поділити на два періоди:

1. Емпіричний, коли вчення про сліди розвивалось виключно на основі досвіду особливо талановитих слідопитів, та використовувалося при розслідуванні. Прийоми ремесла слідопитів переходили від батька до сина. В цих умовах, завдяки практиці і досвіду, деякі слідопити досягнули значних результатів в переслідуванні і розшукуванні втікачів за їхніми слідами. Державні органи почали наймати найбільш здібних слідопитів до себе на службу.

2. Науковий, який сформувався завдяки тривалому досвіду використання слідів, а також їх значення в кримінальному судочинстві. Сліди стають предметом наукового дослідження. В XIX столітті з’являються роботи присвячені спочатку аналізу значення показів свідків, а згодом і вивченню методів наукового дослідження слідів злочину. Сліди злочину стають предметом всебічного дослідження і в процесуально — доказовому плані. В 1838 р. в Англії виходить книга Уільза «Теория косвенных улик». Автор будує струнку систему доказів, основними джерелами якої він називає речові докази і сліди.

Науково — технічний прогрес в кінці XIX ст. і в першому десятиріччі XX ст. дає поштовх розвитку криміналістичної техніки, організації дослідницьких лабораторій, проведенню наукових досліджень з метою виявлення, фіксації і дослідження слідів. В роботах вперше зустрічається згадування про трасологію. Під трасологією автори розуміють вчення про сліди, які не виходять за межу контактного сліду. Оскільки дактилоскопія вивчає найбільш специфічний контактний слід, вона виділяється в самостійну галузь криміналістичної техніки. Криміналістична техніка, крім дактилоскопії, включає в себе трасологію, судову фотографію, судову хімію.

Сам термін «трасологія» вперше радянській криміналістичній літературі використав М. К. Гернет у 1936 році. На початку свого зародження трасологія розглядається як вчення про сліди взагалі, що утворюються не тільки від механічного контакту, але і як наслідок будь-якої зміни матеріальної обстановки в якій — би формі рух не проходив: фізичній, хімічній або біологічній. Цьому розумінню метода відповідає і розуміння предмета дослідження трасології - поняття сліду .

У той же час сліди злочину все ще розглядаються однозначно, як сліди в широкому розумінні слова, хоча і з’являються спроби виділити сліди у вузькому розумінні. Так, наприклад, на думку Б. М. Шавера й А.І. Вінберга, кожен злочин залишає свої відбитки, сліди у вузькому розумінні слова — відбитки пальців рук, ніг, зубів, нігтів, шин коліс, підків, знарядь злому тощо. 12]

Визначення трасологічного сліду є необхідною умовою для подальшого розгляду поняття трасології як галузі криміналістичної техніки в усіх її аспектах. Б.І. Шевченко відмічав три недоліки, котрі характеризували початковий етап розвитку трасології:

відсутність точного обсягу і меж трасології;

недостатня розробка методики і техніки дослідження слідів;

застосування невірної класифікації слідів.

На ліквідацію цих недоліків свої зусилля спрямовує сам Б.І. Шевченко. В роботі «Научные основы современной трасологии» (М., 1947 р.) він завершує формування наукового вчення про сліди — відображення. Б.І. Шевченко розглядає трасологію як галузь криміналістичної техніки, яка вивчає не всі види слідів, а тільки сліди — відображення. Автор виділяє в трасології загальну і спеціальну частини. Зміст загальної частини складають відомості про процес утворення слідів взагалі, в спеціальній частині даються рекомендації про застосування положень загальної частини з метою використання слідів визначених (певних) об'єктів. Хоча Б.І. Шевченко у своїх перших роботах не дає визначення слідів, однак підкреслює, що має на увазі лише ті сліди: «.которые способны вызвать отображение на данном материальном объекте внешнего строения другого материального объекта». [16, с.5−6].

Сучасний стан криміналістичного вчення про сліди свідчить, що його найбільш розвиненою частиною є трасологія, у якій сформульовані загальні ознаки, закономірності виникнення слідів та надається їхня класифікація за механізмом утворення, розроблені відповідно цій класифікації рекомендації по використанню методів і засобів виявлення, фіксації і описання цих слідів.

Менше розвинутою частиною криміналістичного вчення є класифікація слідів. Одним з важливих напрямків подальшого розвитку теорії криміналістичного вчення про сліди у широкому значенні є розробка проблем використання сучасних наукових досягнень дослідження мікрооб'єктів.

У розвитку вчення про сліди криміналістами, які працювали в системі Державної прикордонної служби, теж можна виділити два етапи:

1. емпіричний етап, коли вчення про сліди розвивалося виключно на основі практичного досвіду слідопитів, що використовувався під час розслідуванні порушень державного кордону.

2. науковий етап розвитку слідознавства прикордонної служби, який умовно поділяється на чотири періоди:

а) це 30−40 роки, коли розробці положень криміналістичної техніки і методики розслідування державних злочинів почала приділятися значна увага, проводилися спроби наукового аналізу різних видів слідів.

б) 40−60 роки — період, коли відбувається формування загальної теорії криміналістики і теорії криміналістичної техніки. На вивченні набутих даних розробляється прикладне вчення про сліди і їх застосування в практиці виявлення порушень державного кордону на території України. Слідопити Н. Карацупа, П. Смолик, Г. Гордєєв мали на своєму рахунку не одну сотню затриманих порушників. Особисто Н. Карацупою по слідах ніг та слідах гужового транспорту було виявлено 34 випадки порушення кордону.

в) після 60-х років і до 1991 року, — коли наукові і науково-практичні розробки з питань охорони кордонів були зайве засекречені, причому в них нерідко ігнорувалися нові досягнення криміналістичної техніки і можливості їхнього використання в розслідуванні порушень кордону.

г) після 1991 року і по теперішній час — утворення незалежної Української держави. 4 листопада 1991 року Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про державний кордон України», редакція діє з 11.08.2013 який визначив порядок встановлення державного кордону України, його режим і забезпечення його охорони, і Закон «Про прикордонні війська України», який втратив вже чинності, натомість 3 квітня 2003 року Закон «Про Державну прикордонну службу України» у якому визначена структура Прикордонних військ України, основні напрямки і принципи діяльності цих військ, їх права й обов’язки по забезпеченню охорони державного кордону.

Отже, важливе значення мають комплексне дослідження можливостей і правильне використання в боротьбі з порушниками кордону наукових методів і технічних засобів криміналістики і суміжних галузей знань, що сприяють удосконаленню діяльності органів прикордонної охорони по виявленню фактів порушень кордону і встановленню порушників.

2. Криміналістичне поняття слідів, їх класифікація, закономірності утворення

Слово «слід» має чотири значення:

— відбиток, відтиск чого-небудь (ноги людини або тварини тощо та інших її частин на землі або іншій поверхні;

— залишок або ознака чого-небудь (сліди віспи на обличчі, сліди бурі в лісі і т.п.);

— наслідок чого-небудь («…на мне года гнетущих впечатлений оставили неизгладимый след», — Некрасов);

— нижня частина ступні, підошви [23, с. 258].

Вивчення слідів охоплює ряд основних проблем криміналістики: розробку наукових засобів і методів виявлення слідів, їхню фіксацію, збереження, дослідження, оперування ними, оцінку тощо. Правильне систематичне вирішення цих проблем припускає визначення сутності сліду як такого. Тому, у першу чергу, необхідно дати аналіз поняття сліду.

Кожна дія злочину взаємопов'язана з діями осіб, що приймали в ньому участь, з характером і властивостями речей, які служать предметами посягання, знаряддями злочину тощо. В цьому взаємозв'язку знаходяться і сліди, які залишаються на місці злочину. Криміналістикою доведено, що неможливо вчинити злочин, не залишивши при цьому тих чи інших слідів.

З розвитком лінгвістичних, технічних і інших наук поняття слідів змінювалося, набуваючи не тільки інший відтінок, але й інший зміст за своєю сутністю. У криміналістичній літературі зарубіжних країн поняття слід найчастіше розуміється дуже широко. Німецький криміналіст Є. Анушат писав: «Следом является все то, что криминалист может воспринять и каким-то бразом криминалистически использовать» [24, с. 10]. Виходячи з цього, він відносить до слідів запахи, шуми, звуки пострілу тощо.

Деякі криміналісти дотримують більш вузького поняття сліду. Критикуючи погляди Є. Анушата, німецький професор А. Кангер пише, що широке розуміння сліду не має конкретності, не дає можливості виділити і дослідити то загальне, що є у всіх слідах. Він вважає, що тільки з урахуванням механізму утворення сліду, який виникає у вигляді відбитка або відтиску при контактній дії слідоутворюючого предмета зі слідосприймаючим об'єктом, конкретизує це поняття. Криміналістичне значення сліду полягає, на думку А. Кангера, у можливості використання його для ідентифікації слідоутворюючого об'єкту [26, с. 57].

На криміналістичне поняття слідів існували різні погляди і серед вчених колишнього СРСР.

Так, І.М. Якімов довгий період дотримувався їхнього широкого поняття. Він вважав, що сліди — це не тільки сліди — відображення (відбитки, відтиски), але і всі матеріальні зміни, які відбуваються в обстановці місця події навколишнього середовища і в предметах, пов’язаних з подією злочину. Усі сліди він поділяв на дві групи: 1) сліди людини; 2) різні сліди. В першу групу він включав сліди ніг людини, сліди пальців рук, сліди зубів, сліди нігтів, плями крові, волосся. У другу групу були віднесені: сліди ніг тварин, сліди від коліс різних візків, сліди від знарядь зламу, сліди від горючих речовин і запалювальних приладів при підпалах, сліди підробок в документах. У 1935 році він намагається сформулювати загальне визначення сліду у криміналістичному його значенні: «…следом называется отпечаток на чем-нибудь предмета, позволяющий судить об его форме или об его назначении'' [14, c. 44].

Цим визначенням І.Н. Якімов уже зробив крок до більш вузького його поняття в криміналістиці, проте поряд з відбитками, у яких знаходить відображення загальна форма слідоутворючого предмета, він продовжує до слідів відносити і такі відбитки, які дозволяють судити тільки про призначення предмета, а не про його форму.

А.В. Васілевський вважає, що трасологія займається вивченням слідів контактної взаємодії предметів, що відображають особливості їхньої зовнішньої будови і своїм завданням має встановлення обставин походження слідів [31, с. 4−5].

Хоча вітчизняні криміналісти в термін «слід» і вкладають зміст різного обсягу, однак більшість з них вважає, що трасологія вивчає сліди, як відображення зовнішньої будови слідоутворюючих об'єктів.

Виникнення слідів і їхнє розуміння має свої закономірності, пізнання яких забезпечує правильне поняття «сліду» і в подальшому допомагає їхньому швидкому виявленню і правильному встановленню обставин, які мають значення для розслідування.

У сучасний період у криміналістиці сліди злочину розглядають у широкому і вузькому розумінні.

У широкому значенні сліди — це будь-які зміни в навколишньому середовищі, причинно пов’язані з подіями злочину. Такими слідами є: а) матеріальні предмети або їхні частини — труп, знаряддя злому, пляма крові, порція зерна, рідини, частки якої-небудь речовини й ін. б) матеріальні - сліди пальця, взуття, сокири, ножа тощо.

Сліди у вузькому значенні - це матеріальні утворення, що відображають зовнішню будову взаємодіючих об'єктів. За відображенням — об'ємні чи поверхневі.

Трасологія (trace-слід, logos — вчення) вивчає механізм утворення слідів і особливості відображення взаємодіючих об'єктів з метою криміналістичної ідентифікації. Поряд з цим слідами в широкому розумінні є й ідеальні відображення — сліди пам’яті (уявні образи). Останні в інформаційному плані більш об'ємні і відображають як весь об'єкт у цілому, так і його правильну частку. Сліди пам’яті є джерелами вербальної інформації про форму і властивості об'єкта, але вони суб'єктивні і розглядаються в слідознавстві й у слідчій тактиці [37, 96].

З розвитком науково-технічної бази криміналістики, об'єктами її дослідження стали не тільки названі сліди, але і сліди запаху, що відокремилися від взаємодіючих об'єктів, мікрочастки і навіть генетичні відбитки людини. Це допомогло не тільки розширити саме поняття сліду, але й внести зміни у формування методик криміналістичного дослідження речових доказів, важливих елементів теоретичних основ криміналістичної техніки, якими є загальне вчення про криміналістичні сліди.

Будь-який матеріальний слід має властивості інформативності, індивідуальності і стійкості. Інформативність означає, що слід містить три види інформації: 1) відображає зовнішню будову слідоутворюючого об'єкта, 2) свідчить про механізм слідоутворення, 3) інформує про навички суб'єкта. Індивідуальність слідів означає тотожність об'єкта самому собі і свідчить про неповторність сукупності його властивостей і ознак. Стійкість слідів — це властивість об'єктів зберігати незміненою зовнішню будову певний час. В теорії криміналістичної ідентифікації з визначенням періоду стійкості об'єктів, які зберігають ознаки зовнішньої будови, пов’язані основні принципи ідентифікації в криміналістичному її значенні.

Наукова класифікація слідів є обов’язковою складовою частиною криміналістичного вчення про сліди. До того часу, поки вона не буде створена, вчення про сліди не може бути завершеним. Класифікація слідів повинна бути науковою й у той же час достатньо простою, так як вона покликана служити практичним цілям, допомагати повному виявленню і правильному використанню слідів.

Б.І. Шевченко розрізняє наступні види слідів: об'ємні сліди локального механічного діяння (відтиски, розрізи, пробоїни), поверхневі сліди локального механічного діяння (відбитки статичні, відшарування статичні, відбитки і відшарування динамічні), об'ємні і поверхневі сліди локального хімічного і термічного діяння, об'ємні і поверхневі сліди периферійного діяння.

В основу розробленої класифікації слідів П.С. Данісявичюса покладено три підстави: а) походження слідів, б) форма слідів, в) характер слідів. 13].

За походженням виділялися сліди механічного, термічного, хімічного і мікробіологічного діяння. За формою вони ділилися на поверхневі, рельєфні. За характером слідоутворюючого об'єкта розрізнялися сліди статистичної дії і ковзання.

М.В. Салтєвський пропонує будувати класифікацію слідів за видом відображення: сліди-предмети, сліди-відображення, сліди-речовини. На його думку, ця класифікація ширша трасологічної і являє собою неповну слідознавчу [34, с. 163, 37]. До слідів-предметів він відносить усі матеріальні предмети, які мають стійку зовнішню форму: шапка, ніж, рукавиці, залишені на місці події, а також частки цілого. Сліди — відображення автором визначаються, як матеріальні копії слідоутворюючих об'єктів, локальні і периферичні. Слідами-речовинами він вважає об'єми цілого: сипучі, рідинні, газоподібні речовини. Наприклад, пляма крові, частка пороху, грязюки тощо.

Вважаємо більш доцільною і практично значимою класифікацію слідів за механізмом і характером взаємодії об'єктів, бо вона розкриває сутність утворення слідів і більше доступна для розуміння. Обмеження вчення про сліди тільки слідами в вузькому розумінні може нанести шкоду практиці, бо інші сліди часом мають не менше значення, ніж сліди в вузькому розумінні слова. Тому, виходячи з слідознавства, в практиці необхідно використовувати всі матеріальні сліди. В практиці органів Державної прикордонної служби найбільш придатна класифікація за двома ознаками: 1) за родом слідоутворюючого об'єкту (сліди людини, предметів, тварин, транспорту); 2) за механізмом утворення (об'ємні, поверхневі).

Сліди людини, залишені на місці порушення державного кордону, — це відображення тих чи інших частин тіла, залишених на об'єктах місцевості в результаті контактної дії, по якій можна встановити комплекс суворо індивідуальних властивостей людини (ріст, фізичний стан, володіння правою чи лівою рукою тощо) [38, 39]. Об'ємні сліди дають найповнішу інформацію про слідоутворюючий об'єкт, оскільки контактна частина його відображається в трьох вимірах. Вони виникають в результаті змін форми (об'єму слідосприймаючого об'єкта або за рахунок формування його розрізнених часточок під впливом сили деформації слідоутворюючого об'єкта).

Поверхневі сліди утворюються при зміні тільки стану поверхні слідосприймаючого об'єкта (без змін її форми і цілості) за рахунок тертя і адгезії, внаслідок нашарування або відшарування часток речовин.

Добре відображаються і зберігаються вдавлені сліди на снігу, вологому піску, рихлому ґрунті, вологій глині і на інших м’яких ґрунтах.

Об'ємний слід, залишений в ґрунті, відображає форму і розмір взуття товщину підошви, висоту каблука, індивідуальні особливості носка, наявність рельєфного малюнку.

Внаслідок відображення виникає інформація, завдяки якій з’являється реальна можливість його розпізнання (ідентифікація). Поверхневі сліди залишаються на твердих ґрунтах, предметах і характерні тим, що за такими слідами не можна встановити висоту, товщину слідоутворуючого об'єкту. Поверхневі сліди не дають повного відображення зовнішньої будови об'єкта і часто мають вигляд мазків. В формуванні поверхневих слідів завжди бере участь яка-небудь зайва речовина (ґрунт). В таких випадках, коли зміна поверхні слідосприймаючого об'єкта відбувається шляхом нанесення тонкого шару часток речовини самого слідоутворюючого об'єкта або речовини, що є на ньому, формується поверхневий слід нашарування. [36, с.12−18]. Наприклад, слід нашарування на твердій поверхні від взуття, забруднено вапном. Якщо з поверхні слідосприймаючого об'єкта частки речовини забираються, утворюється поверхневий слід відшарування, наприклад, слід взуття на ґрунті. Сліди бувають механічного, хімічного, біологічного, термічного походження.

Поверхневі сліди можуть бути видимі й невидимі. Видимі - це сліди, які можна виявити шляхом безпосереднього зорового сприйняття, а невидимі - такі, відшукання і сприйняття яких потребує застосування спеціальних приладів: (мікрооб'єкти, сліди запаху). Заслуговує на увагу для виявлення таких слідів наступні сучасні спеціальні прилади:

1. Портативний ультрафіолетовий ліхтар «Універсал», який служить для виявлення слідів хімічного й біологічного походження, може бути використаний для виявлення слідів босих ніг.

2. Портативний детектор прихованих слідів злочину. Він дуже малий за розміром та вагою, має автономний блок живлення. Принцип роботи побудований на явищі люмінесценції органічних речовин під впливом інтенсивного випромінювання. Апарат перевищує за своїми параметрами іноземні аналоги і дозволяє знаходити сліди на маловорсистих поверхнях, визначити час огляду місця події і суттєво поліпшити результати традиційних методів. Для фіксації таких слідів використовують записуючу апаратуру та діагностичні пристрої.

Служба по охороні державного кордону показує, що прикордонники зустрічаються з поверхневими слідами видимими, які добре розрізняються при освітленні і слабо видимі або невидимі (рук, індивідуальні запахи людей і тварин, рослин, хімікатів, нафтопродуктів і інші). Такі сліди мають велику цінність, так як можуть бути використані для ідентифікацій особи, розшуку порушника за гарячими слідами тощо.

Сліди, остаточні явища, котрі причинно пов’язані з обставинами вчинення злочину порушниками кордону називають «ознаками порушення державного кордону». Ознаки порушення кордону — це матеріальні зміни в навколишньому середовищі і незвичайні явища в обставинах на ділянці застави, які причинно пов’язані з порушенням кордону. Ознаками порушення кордону можуть бути предмети, якими користувався порушник при порушенні кордону, зрізана гілка дерева, зім'ята трава. Ознаками порушення кордону може бути і незвичайна поведінка птахів, стривожена дика тварина, насторожена поведінка службової собаки [38,41].

Успіх у виявленні слідів і ознак порушення кордону в більшості залежить від знання ділянки, що охороняється, вміння прикордонників порівнювати і аналізувати все знайдене. Аналіз матеріалів органів прикордонної охорони показав, що з усіх слідів людини найчастіше зустрічаються сліди ніг (взуття). Тому саме їм ми будемо в подальшому приділяти більше уваги. Під час порушення сухопутного кордону об'ємні сліди взуття порушника, як правило, утворюються в місцях перетинання зораної смуги, причому на зволоженому ґрунті вони більш чітко відображають особливості контактної поверхні підошви взуття, оскільки утворюються за рахунок спресовування часток ґрунту. У трасології такі об'ємні сліди називаються слідами функціонування. На сухому ґрунті зораної смуги при її перетинанні, частіше всього утворюються об'ємні сліди, які називаються слідами деформації. Засохла поверхня ґрунту при дії на неї босих ніг або взуття руйнується, і його частки обсипаються в слід. Від слідів формування ця різновидність об'ємних слідів ніг при порушенні зораної смуги відрізняється недостатньою чіткістю як за контуром слідоутворюючого об'єкту, так і за будовою мікрорельєфу контактної поверхні, якими є підошва босої ноги або підошва взуття. У таких слідах відображаються не всі ознаки, притаманні слідоутворюючому об'єкту, а лише їхня певна частина, що залежить від якості і властивості матеріалу (ґрунту), на якому утворюється слід. Аналіз практики вивчення слідів показав, що добре відображаються і зберігаються вдавлені сліди на снігу, причому потрібно розбиратися в прикметах руху людини по сніжному покриві. У цей період порушники кордону часто користуються лижами. За лижником залишається лижня, а поруч — відбитки кілець палок. Порушники можуть користатися старою лижнею, залишеної прикордонниками. Необхідно перевіряти старі і нові лижні, знати, коли останній раз пройшли прикордонники по цій ділянці. 42].

Поверхневі сліди нашарування часто зустрічаються в місцях порушення кордону. Вони залишаються від підошви взуття, забрудненого глиною, при виході порушника на твердий ґрунт, коли порушник наступив на камінь, траву, дошку. Поверхневі сліди відшарування утворюються тоді, коли руки або ноги порушника, доторкнулися поверхні якого-небудь забрудненого об'єкта. Поверхневі сліди не надають можливості одержати повні фактичні дані, про особу порушника, як об'ємні сліди. Однак, достатньо встановити, звідки перенесена речовина (ґрунт), щоб правильно визначити, куди рухається порушник кордону. 42]

На ділянках із грузлим ґрунтом такі сліди швидко затягуються мулом. При пильному огляді слідів на різних поверхнях можна знайти деякі особливості. Так, на зеленіючій поверхні болотної трави по шляху руху порушника кордону залишаються плями грязюки, за якими можна розпізнати, що через болото хтось пройшов. Деколи залишаються ямоподібні поглиблення в грязюці провали і надлами кірки, що затягуються болотом.

У гірських умовах на скелястому і на кам’янистому ґрунті сліди порушників виявити також нелегко. Однак, проводячи уважний огляд, можна помітити сліди ковзання людини на скелястих схилах гір і на кам’янистих ділянках, покритих галькою, а також зсунуті з місця або перевернені камні. Поверхня перевернутих каменів буде жорстка і більш темна, ніж поверхня каменів, які довго були під дією променів сонця, вітру, дощу тощо. Сліди ковзання можуть бути на ділянках, які поросли мохом і лишайником, а також на підйомах і спусках з гір, де мох буває трохи нахилений і зідраний.

При встановленні фактів порушення кордону на річних та озерних ділянках потрібно враховувати, що порушники частіше всього вишукують ділянки узбережжя, на яких сліди переходу не видно (очерет, берег, захаращений хмизом або морською травою тощо.).

Ознаками порушення кордону на трав’яному покриві є, як правило, прим’ята доріжка, на гальці - мокрі плями або ями, тінь від яких можна виявити, якщо подивитися проти сонця. Ознаками порушення кордону є і невідомі човни, плоти, весла та інші предмети, що могли служити засобами для переправи.

3. Види слідів ніг (взуття) людини і механізм їх утворення Сліди людини з розвитком криміналістичних методів і технічних засобів їх виявлення, фіксації, вилучення та дослідження почали широко використовувати як речові докази під час розслідування різних кримінальних правопорушень, в тому числі, пов’язаних з порушенням державного кордону. В дореволюційній Росії експертизу слідів рідко застосовували в слідчій практиці. Мало уваги приділялося слідам людини і в наукових працях дореволюційних криміналістів.

В початковий період розвитку трасології під час ідентифікаційних досліджень слідів ніг (взуття) враховували тільки ті ознаки, які виникали внаслідок зносу взуття. Пізніше ідентифікаційне значення стало визнаватися за тими ознаками, які набуваються взуттям і в процесі його виготовлення. Є.І. Зуєв в своїх дослідженнях нараховував 11 прикмет, які виникають при виготовленні нового взуття, 7 прикмет зносу взуття і 13 його ремонту.

Для результатів експертизи слідів мають значення не тільки самі ідентифікаційні ознаки, але й якість їх відображення в сліді, а також якість фіксації цих відображень на зліпку або іншій копії

Більше століття існує традиційний спосіб фіксації об'ємних слідів ніг з допомогою гіпсових зліпків, але головне те, що вони не можуть сприймати всі найдрібніші деталі слідоутворюючого об'єкту. Більш сучасні способи фіксації ніг виникли на основі нових досягнень природничих наук. Увагу криміналістів привернули полімери, які мають багато цінних якостей, але для криміналістів особливо важлива властивість багатьох із них утворювати еластичні плівки, які мають велику міцність.

Проведені дослідження полімерів показали можливість застосування для фіксації силіконової пасти «К» в домішку з каприлатовим каталізатором. Але як стало відомо, паста «К» не має універсального характеру, тому що вона не може застосовуватися при низьких температурах, що важливо при фіксації слідів ніг в органах Державної прикордонної служби, так як порушення кордону, проходить в різні пори року, при різних кліматичних умовах.

В результаті багаторазових експериментів найбільш придатним для цілей фіксації слідів був визначений синтетичний каучук («СКТН»). Його застосування забезпечувало міцність зліпків, велику точність передачі найдрібніших ознак слідів, можливість одержувати негативні і позитивні знімки зі слідів, залишених на самих різних матеріалах, в тому числі і на снігу Значно досконалішими є розроблені вітчизняними криміналістами способи фіксації поверхневих слідів ніг. Для виявлення і фіксації їх, як стало відомо, можна використовувати фотопапір, ошкірену резину тощо.

Трасологи здійснили класифікацію слідів ніг (взуття). В основу запропонованих класифікацій покладені вид слідоутворюючого об'єкту, повнота відображення рельєфу, механізм утворення слідів, взаємозв'язок між окремими слідами тощо. Набутий слідчий і експертний досвід дав можливість криміналістам розширити коло питань, на які може дати відповідь дослідження слідів ніг.

В залежності від різного роду слідоутворюючих об'єктів він поділяє сліди ніг на слідуючі види: 1) сліди взутих ніг; 2) сліди ніг в панчохах (шкарпетках); 3) сліди босих ніг.

В слідах взуття відображається конфігурація в цілому і деталі низу взуття, малюнок підметочної, проміжної і каблучної частини низу взуття, нерідко буває добре видно дзеркальне відображення цифр розміру і ціни взуття, марка, торговий знак і найменування фірми, яка виготовила це взуття.

За слідами ніг в панчохах може відображатися контур підошви, розмір ступні і візерунок переплетення ниток тканини шкарпетки, а також шви, дірки, латки і інші особливості.

Відбитки босих ніг відображають розмір і особливості будови підошви ступні, шрами, мозолі, рубці і інші індивідуальні особливості. Який би слід був не виявлений, постає головне питання, чи можна по ньому ідентифікувати слідоутворуючий об'єкт. Цінним є те, що сліди ніг, залишені порушником кордону, ведуть до особи, яка їх залишила. Значення слідів, залишених босою ногою, а також ногою в панчохах або в взутті, неоднакове.

За слідами босих ніг є можливість ідентифікувати особу того, хто залишив ці сліди, так як в таких слідах відображається не тільки форма стопи, але при сприятливих умовах і папілярні лінії, розташовані на підошві, і інші особливості, наприклад рубці. За слідами взуття ми маємо можливість ідентифікувати не самого порушника, а його взуття. Для прикордонників практичне значення слідів взуття більш важливе, так як вони частіше зустрічаються.

Практика показує, що за допомогою слідів ніг, залишених порушником, можливо одержати наступну криміналістично-значущу інформацію:

§ чи знаходилася особа, або група осіб на даній ділянці місцевості, чи проходили вони по ній;

§ кількість людей, які побували на місці події;

§ напрямок, послідовність і спосіб переміщення людей на місці події: ходьба, біг, місця їх зупинок;

§ час вчинення кримінального правопорушення (пора дня, коли залишені сліди);

§ фізіологічні ознаки і паталогічні особливості особи, яка залишила слід ноги, доріжку слідів;

§ розмір, конструктивні особливості і прикмети, спеціально призначене взуття;

§ ким конкретно залишені сліди ніг.

Своєчасне виявлення, фіксація, вилучення і повнота вивчення слідів ніг людини дає можливість одержати тактичну і доказову інформацію. В цілях доказування можливо ідентифікувати людину за слідом босої ноги, ідентифікувати взуття, панчохи, шкарпетки, якими залишені сліди, ідентифікувати особу, котра носила це взуття, панчохи, носки. В тактичних цілях пошуку порушення можливо визначити окремі ознаки взуття (вид, розміри) або ознаки ступні тощо. Ідентифікація взуття проводиться на основі вивчення і фіксації характерних ознак, які в сукупності своїй суворо індивідуальні. Таких ознак багато і є ознаки, котрі індивідуальні для різних зразків взуття. Для нового взуття характерні маркіровочні позначки, малюнок, взаємне розташування цвяхів тощо. Для взуття, яке було в використанні, характерні такі ознаки, як тріщини на підошві, стертості візерунку, набойки на носку і каблуку взуття тощо. Індивідуальні ознаки взуття відображаються на різних слідосприймаючих об'єктах неоднаково. І незважаючи на те, що виявлення таких ознак, пов’язано з певними труднощами на кордоні (ніч, обмеження в часі тощо) прикордонникам потрібно прикласти всі зусилля для того, щоб якнайбільше виявити їх та запам’ятати. В залежності від механізму слідоутворення сліди ніг поділяються на об'ємні і поверхневі. Об'ємні сліди ніг і взуття утворюються на шаровому ґрунті (землі, піску, пилу, снігу). Поверхневі сліди залишаються на твердій недеформованій поверхні за рахунок відшарування і нашарування вологого ґрунту, грязюки тощо. Об'ємні сліди можуть бути виявлені не тільки на прилеглій місцевості, але й значно далі при пильному огляді. Сліди ніг людини можуть бути добре видимими і довго зберігаються. Добре зберігає такі сліди: сира глина, пересихаючий мулистий берег. А висохлий ґрунт зберігає їх місяцями. Розрізняють одиничні сліди ніг на місці вчинення злочину, що не пов’язані з іншими слідами особи, яка їх залишила, попарно пов’язані сліди, що залишені особою на одному місці і доріжку слідів. Вивченням цих слідів можна отримувати різну інформацію про факти і обставини подій, що можуть бути використані для побудови і перевірки версій. Найбільше інформації дає вивчення взаємнопов'язаних слідів. Доріжка слідів ніг людини (босих або взутих) залишається при рухові її по місцевості. Кожна людина залишає тільки для неї характерну доріжку слідів ніг. Вивчаючи доріжку слідів ніг, можна встановити: напрямок і швидкість руху порушника, його фізичний стан і особливості ходьби; наявність вантажу в порушника; кількість порушників і особливості їх руху. Найбільш стійкими елементами, які характеризують особливості ходьби людини, є: довжина кроку, ширина постановки ніг, кут кроку. У чоловіка середнього росту, який нормально рухається, довжина кроку приблизно 65−90 см, в жінок і чоловіків похилого віку 50−60 см. Довжина кроку в чоловіка, який біжить, може досягти одного метра. Довжина кроку залежить від росту, фізичного стану, швидкості руху, стану ґрунту і вантажу, який він несе на собі.

У хворих людей, а також у людей, які звикли ходити обережно, крок буває коротший. Якщо людина кульгає, то довжина кроку хворої ноги буде значно коротшою довжини кроку здорової ноги. Широка постановка ніг характерна для людей похилого віку, моряків, вантажників. У кожної людини індивідуальна ходьба, свої елементи доріжки слідів ніг. Різниця в елементах ходьби людей пояснюється їх фізичними особливостями: ростом, віком і т.д. Має значення стан ґрунту, місцевості (схили, глибокий сніг, пісок) З доріжкою слідів ніг порушника при проведенні огляду місця події прикордонники зустрічаються дуже часто. Її виявлення, особливо на снігу, м’якому ґрунті зораної прикордонної смуги та інших сприятливих для слідоутворення умовах, не є складним. Але не завжди при виявленні на місці події доріжки слідів остання фіксується і використовується для одержання даних про особу порушника.

Причини цього не тільки в недбайливості окремих осіб, що проводять огляд, але й у відсутності єдиної науково-обґрунтованої точки зору серед криміналістів. В ряді робіт, включаючи підручники і учбові посібники з криміналістики, оцінка доріжки слідів ніг трактується по-різному. В деяких роботах взагалі не даються методичні вказівки по використанню доріжки слідів ніг для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Так, В.І. Попов розрізняє наступні елементи доріжки слідів ніг: довжину кроку, ширину кроку, кут розгортання стопи [55, с.84−85], М.О.Селіванов вважає за необхідне виділити як самостійні елементи доріжки слідів: довжину кроку, ширину кроку, кут стопи.

Така різноманітність елементів доріжки слідів невиправдана і заважає їх практичному використанню. Були випадки, що деякі автори навіть вкладають в поняття однакових за найменуванням елементів доріжки слідів різний зміст, або під різними елементи розуміються одні і ті ж елементи. Наприклад, М.Є. Євгеньев, називає як самостійний елемент доріжки слідів кут кроку, розглядає останній як кут, складений лінією напрямку руху і лінією довжини кроку. По суті, цей кут є кутом постановки стопи. Установлення потрібної кількості елементів доріжки слідів і визначення поняття кожного з них повинно носити не довільний характер, а засновуватися на принципі відображення в цих елементах біомеханічних ознак ходи людини.

Для визначення метричних параметрів ознак ходи на місці події вибирають доріжку слідів з не менш 4−5 пар слідів і проводять їх вимірювання. Насамперед, доріжка слідів повинна бути сфотографована способом лінійної панорами при вертикальному розташуванні фотоапарата з висоти не менш 1,5 м (на такому панорамному знімку можна найбільше точно вимірити всі ознаки ходи).

На наш погляд, більш проста і точна наступна система виміру локомоційних ознак, запропонована М. В. Салтевським, яка використовується в даний час [34а, с.224].

Для вимірювання через центри п’ят одноіменних слідів проводять орієнтувальні лінії (пунктирні на схемі). На місці події натягають шпагат. Потім центри п’ят з'єднують прямими. Віддаль між орієнтувальними лініями (ВЗ, ИК) вимірюють і рахують як ширину кроку. Віддаль по прямій від лівого сліду до правого АБ є довжиною правого кроку, а відстань БВ, ГД, ЕЖ — довжиною лівого кроку. Для вимірювання розвертання ступні правої і лівої ноги через середину сліду проводять вісь і вимірюють у градусах кут розвертання правої стопи a і кут розвертання лівої стопи b. В даній схемі вимірювання доцільно посередині між орієнтувальними пунктирними лініями, проводити лінію напрямку руху (МН), а ламану лінію, що з'єднує п’яти слідів, А Б В Г Д Е Ж іменувати лінією ходи. Ламаність лінії ходи свідчить про особливості локомоційних рухів при ходьбі.

Формування стійких ознак ходьби людини відбувається протягом приблизно півроку. За такий період з’являються стійкі навички ходьби в людей, які перенесли захворювання нервової системи, ампутації кінцівок і інші травми. Набуті навички зберігаються довго. Ходьба людини залежить від умов руху (руху в темряві, по ковзаючій поверхні, спуск із гори, перенесення вантажу). Однак свідомо противитися динамічному стереотипу і протягом тривалого часу змінювати звичні рухи людина не в змозі. Цим пояснюється стійкість ознак ходи, і вкрай рідкі випадки навмисного їхнього створення злочинцями.

Для пояснення закономірностей тих чи інших явищ, пов’язаних з механізмом утворення доріжки слідів, визначення за цими слідами причини їхнього виникнення, з’ясувати, чому в одних випадках можна виявити чіткі, ясні відбитки, а в інших, здавалося би однакових умовах, ці сліди або відсутні, або виражені вкрай слабко, необхідно звертатися до біомеханіки — науки, що вивчає просторові рухи людини, анатомії - науки, яка вивчає форму і будову людського тіла, що складають його органи і тканини, у зв’язку з функціями, фізіології - науки про функції і процеси, які протікають у живому організмі, теоретичної механіки — науки про закони механічного руху тіл [34а, ст. 203−228]. Механіка руху людини побудована на взаємодії внутрішніх і зовнішніх сил, які діють під час руху в тісному взаємозв'язку. До зовнішніх сил відносяться: сила тяжіння людського тіла, що діє постійно і спрямована вертикально відносно поверхні. Їй протидіє реакція опору, яка робить опір як силі тяжіння, так і іншим силам, що діють на опору. Істотний вплив на механізм слідоутворення, вид і форму слідів, має сила тертя, а також сила інерції. Чим більше сила тертя, тим точніше в слідах передаються особливості слідоутворюючого об'єкта, особливості ходьби. Сила інерції проявляється здебільшого при швидкому русі, наприклад, під час бігу. Ця сила тяжіння виявляється також, коли людина рухається по похилій площині.

У біомеханіці всі локомоторні рухи за характером діяння внутрішніх і зовнішніх сил поділяють на дві групи. У першу групу включають рухи, що здійснюються за способом відштовхування від поверхні, незважаючи на те, якою твердою вона є. Локомоція (від лат. Locus-місце, mozio-рух). Локомоційними рухами називаються рухи, які пов’язані з переміщенням живого організму за рахунок активної роботи рухового апарата.

Типовими прикладами рухів першої групи є ходьба, біг, плавання, стрибки, пересування на лижах. В другу групу входять рухи, що здійснюються за способом підтягування, наприклад, лазання по драбині за допомогою рук. Незалежно від способу пересування, усі локомоторні рухи можна розділити на циклічні й одноактні. Циклічні рухи характеризуються тим, що кожна ланка і тіло в цілому в процесі руху багаторазово повертаються в стан, аналогічний вихідному, тобто повторюють цикли рухів. Циклом при ходьбі і бігу є подвійний крок, протягом якого кожна нога проходить через усі фази руху.

В криміналістичній літературі при розгляді механіки руху людини розрізняють 6 фаз, які впливають на утворення слідів ніг [34а, с. 141−148]. При першій фазі стопа ноги викидається вперед і, опускаючись, п’ятою стикається з опорою, на яку поступово переноситься центр тяжіння тіла. Потім стопа починає робити обертальний рух від п’яти до носка — перекочування стопи, яке зберігається в наступних двох фазах. Оскільки центр тяжіння тіла поступово переноситься на п’яту ноги, яка доторкається опори, остільки в сліді п’яти (каблука) має велику глибину, ніж проміжна частина стопи.

Друга фаза — стопа, продовжуючи перекочування, всією поверхнею входить у контакт з опорою, центр ваги тіла поступово переміщається в носок.

При третій фазі при перекочуванні і зміщенні центру тяжіння до носка, п’ята поступово піднімається уверх і відокремлюється від опори. Оскільки тепер носок повністю ввійшов у контакт з опорою, і на нього перемістилася уся тяжкість тіла, а п’ята піднята, у цей час виникає поштовх. Коли опора являє собою м’який ґрунт (пісок, сніг), то в носку сліду утворюється зрушення ґрунту назад. Це є третя фаза механізму руху людини.

Четверта фаза — після поштовху стопа віддаляється від опори і піднімається догори. В цей час друга нога виконує третю фазу руху, і центр тяжіння тіла перенесений на неї, усе тіло зміщається в сторону, наприклад, правої ноги, якщо рух почався з лівої.

При п’ятій фазі - піднята нога знаходиться у вільному стані і виконує маятниково — подібний рух, виноситься вперед, відповідно корпус тіла нахиляється і рухається вперед.

Шоста фаза — піднята нога, виконавши маятниково — подібний рух, опускається п’ятою на опору, і цикл повторюється знову, тобто людина перемістила своє тіло на крок уперед. Для одноактних рухів характерно те, що в них немає повернення окремих ланок організму, наприклад, ніг, в стан, аналогічний вихідному. Типовим прикладом такого руху може буде стрибок.

Необхідність тримати тіло в рівновазі при ходьбі, бігу, раціональне витрачання енергії м’язів, вимушує людину по-різному ставити ногу на поверхню. Постановка ноги залежить від цілого ряду причин. Так, при рухові по рівній поверхні кроком найчастіше ставлять ногу з п’яти на носок. При бігу рух може починатися або з п’яти, або з носка. Не виключений варіант відсутності періоду опори на п’яту. Така постановка стопи при бігу, яка відображається в слідах у вигляді відбитків тільки передньої частини стопи, свідчить про значну силу м’язів стопи. При рухові вниз людина ставить ногу спочатку на п’яту, а потім переносить всю тяжкість на всю ступню. При підйомі зворотна картина: рух починається з носка.

Основними способами руху людини є ходьба і біг. Особливості в будові опорно-м'язового апарата, за рахунок якого здійснюється хід, знаходить своє вираження в ходьбі. Нараховується до 60 позначень ходьби: бадьора, незграбна, важка, пихата, гордовита, граційна, дерев’яна, пружна, окрилена, напориста тощо. Не всі види ходьби в однаковій мірі знаходять відображення в доріжці слідів, що дало б можливість відрізнити при аналізі елементів доріжки один вид ходьби від іншої.

Разом з тим, деякі види ходьби відрізняються не тільки при візуальному спостереженні за тим, що йде, але й у відображенні їх у доріжці слідів (наприклад, наявність клишоногості в ходьбі особи, яка залишила слід тощо).

Матеріали анкетування працівників прикордонної охорони показують, що місцевість, де залишаються сліди ніг осіб, пов’язаних з порушенням державного кордону, більш придатна для залишення відбитків слідів ніг, ніж, міська місцевість. Працівники прикордонної охорони втрачають в багатьох випадках сліди ніг тоді, коли неповно визначені границі огляду місця події (пошук слідів проводиться або недалеко від місця здійснення порушення, або прямо в його епіцентрі). Сліди ніг, які пов’язані з порушенням кордону, зустрічаються і на досить великій відстані від місця події.