Загальна характеристика принципів судочинства

Вступ Судочинство в Україні здійснюється виключно судами. Вони є органами судової влади, яка згідно з нормами Конституції України діє самостійно і незалежно від законодавчої і виконавчої влади. Делегування функцій суддів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. При виконанні своїх функцій, суддям гарантується незалежність та недоторканність. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Відповідно до п. 3 ст.1 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» судочинство здійснюється Конституційним судом та судами загальної юрисдикції. Система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності та спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Судову владу в Україні, відповідно до п. 2. ст. 1 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» реалізовують професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі та присяжні шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних процедур. Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

Тема моєї курсової роботи є актуальною, адже правосуддя в країні здійснюється щодня, тому варто знати на яких засадах воно реалізується. Крім того, вивчення даного питання дає зрозуміти у чому полягає кожен із визначених принципів, а також зробити висновок щодо практичного застосування цих принципів.

Мета даної курсової роботи полягає у комплексному аналізі та дослідженні принципів, на які спирається судова влада при здійсненні своїх функцій. А також у визначенні місця та ролі цих принципів, їх реалізації та напрямків розвитку в Україні.

Завдання курсової роботи :

- охарактеризувати поняття та ознаки принципів судочинства

- визначити нормативне закріплення засад судочинства в Україні

- проаналізувати систему принципів правосуддя

- з`ясувати місце принципів судочинства в Україні та основні напрямки їх розвитку Об`єктом мого дослідження виступають основні засади судочинства в Україні як загальні, керівні положення на які спирається судова влада.

Методологічною основою роботи послужили Конституція України як основний закон держави, нормативно-правові акти, які визначають діяльність судової гілки влади, а також різноманітні наукові джерела та публікації українських та зарубіжних авторів у галузі конституційного права.

Розділ 1. Загальна характеристика принципів судочинства

1.1 Поняття та ознаки принципів судочинства Конституція України закріпила поділ влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову, а Закон України від 07.07.2010 р. «Про судоустрій і статус суддів», конкретизуючи конституційні положення щодо здійснення судової влади, зазначив, що судова влада в Україні здійснюється незалежними та безсторонніми судами. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на захист гарантованих Конституцією і законами України прав і свобод, захист інтересів юридичних осіб, суспільства, держави. Закон визначив правові засади організації судової влади[15, ст. 33 ]

Принцип (від лат. principo — основа, початок) у загальнонауковому розумінні - це основне, вихідне положення теорії, вчення, головне правило діяльності. Термін засада у тлумачному словнику української мови визначається як «основне, вихідне положення теорії, вчення, ідеологічного напрямку «[16, ст. 57]. У загальному вигляді основні засади, принципи здійснення правосуддя можна розглядати як закріплені Конституцією України або такі, що випливають з її норм основоположні правові ідеї, які визначають організацію й діяльність державних органів, які здійснюють судову владу. У одному з джерел під засадами судочинства розуміють загальні, керівні положення, які встановлюють найбільш суттєві риси даного виду державної правоохоронної діяльності. Ще один науковець визначає засади судочинства як сукупність принципів, що нормативно визначають сутність і зміст судочинства загалом та встановлюють особливості здійснення цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства в Україні[14, ст. 44].

До основних ознак принципів судочинства слід віднести:

1)Демократичність (проявляється у тому, що у засадах відображено демократичні риси влади,їх гуманістичну спрямованість)

2)Загальність (означає те, що принципи судочинства є однаковими для усіх судів держави)

3)Нормативно-правовий характер (тобто ці основоположні начала закріплені у відповідних правових нормах)

4)Обов`язковість (означає, що кожен орган судової влади має здійснювати свої функції відповідно до закріплених засад)

5)Гарантованість (проявляється у тому, що держава, за допомогою Конституції та інших норм, охороняє та гарантує кожному громадянинові дотримання цих принципів)

6)Системність (Засади здійснення судочинства тісно взаємопов'язані і у сукупності становлять єдину систему. Кожна з них відіграє самостійну роль, характеризує галузь законодавства в цілому, але між ними наявні взаємозв'язок і взаємодія, які визначені єдністю мети й завдань судочинства.)[10, ст. 34−35].

1.2. Нормативне закріплення засад судочинства Важливою ознакою засад судочинства є їх нормативно-правовий характер, або інакше кажучи, їх формальне закріплення. Засади судочинства в Україні закріплюються її Конституцією, а також Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010р. Зокрема, стаття 129 Конституції України визначає, що основними засадами судочинства є:

- законність

- рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

- забезпечення доведеності вини

- змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів

- підтримання державного обвинувачення в суді прокурором

- забезпечення обвинуваченому права на захист

- гласність судового процесу

- забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду

- обов`язковість рішень суду Конституція України визначає, що законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій. Так, ЗУ «Про судоустрій та статус суддів «передбачено, що до основних засад здійснення правосуддя в Україні, крім вищезгаданих, належать гарантування кожній людині права на судовий захист, право людини користуватися правовою допомогою при вирішенні її справи в суді, здійснення судочинства державною мовою, право осіб, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, користуватися рідною мовою та послугами перекладача в судовому процесі, самостійність суддів. Судова система України забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами. [4, ст. 10, ст. 12]

Розділ II. Система принципів судочинства

2.1 Загальні конституційні принципи Усі принципи судочинства України умовно можна поділити на три групи: 1) загальні конституційні принципи правосуддя; 2) спеціальні міжгалузеві принципи, що визначають загальні засади судоустрою і правового статусу суддів судів загальної юрисдикції; 3) галузеві принципи цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства.

Перша група принципів визначає загальні засади здійснення правосуддя в Україні та реалізації права людини і громадянина на судовий захист своїх прав, свобод і законних інтересів[ 14, ст. 46].

Первинним принципом національного судочинства є принцип законності судочинства. Принцип законності віднесений Конституцією України до одного з основних принципів здійснення правосуддя в Україні (ст. 129). Під законністю прийнято розуміти точне і неухильне дотримання і виконання положень Конституції України, законів і відповідних їм інших правових актів усіма державними і недержавними установами та організаціями, посадовими особами, громадянами. Принцип законності прямо витікає і з конституційних положень, згідно яких органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Вимога дотримуватись закону при здійсненні правосуддя міститься й у інших конституційних положеннях: «Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються тільки закону «(ст. 129). Аналогічну за змістом вимогу містить і Закон України «Про судоустрій та статус суддів».

Принцип законності послідовно і чітко закріплено й у галузевому процесуальному законодавстві. Він полягає у безумовному дотриманні судом норм як процесуального так і матеріального закону при розгляді і вирішенні судових справ.

Недотримання чи порушення норм матеріального чи процесуального закону або норм закону про судоустрій має наслідком скасування рішення суду. Суд тільки тоді реалізує свої завдання щодо зміцнення законності і правопорядку, охорони прав і законних інтересів держави, суспільства й окремих громадян, зможе здійснити виховний і попереджувальний вплив на громадян, коли сам при розгляді вирішенні справи буде неухильно слідувати вимогам закону. Поняття законності передбачає і те, що при прийнятті рішення судді керуються лише законом, а не підзаконними актами.

Одним з основних принципів судочинства в Україні є принцип здійснення правосуддя виключно судами, що забороняє делегувати функції судів, а також їх привласнення іншими органами чи посадовими особами. Особи, які незаконно взяли на себе виконання функцій суду, несуть передбачену законом відповідальність.

До того ж не всі відомі у світі види судів можуть здійснювати правосуддя в Україні. Так, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» забороняє створення надзвичайних та особливих судів як таких, що за своєю правовою природою суперечать закладеним в Основному Законі вимогам. До надзвичайних та особливих судів не можуть бути віднесені військові суди, що існують в системі судів загальної юрисдикції, оскільки вони лише на місцевому та апеляційному рівнях відокремлені від загальних судів.

Важливим принципом судочинства, що розвиває положення статей 5 і 38 Конституції України про народний суверенітет і право громадян України на участь в управлінні державними справами, є принцип безпосередньої участі народу у здійсненні правосуддя. Цей принцип реалізується шляхом участі народних засідателів і присяжних в діяльності судів загальної юрисдикції. Зокрема, про це йдеться у п. 2 ст.1 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів », а також у ч.4 ст. 124 КУ. Аналіз положень, що містяться у ст. 127 Конституції України, про те, що правосуддя здійснюється професійними суддями, а у визначених законом випадках — народними засідателями і присяжними, дозволяє зробити висновок, що в Україні передбачається існування двох моделей суду за участі представників народу: континентальної моделі суду шеффенів (судових засідателів) і англосаксонської (англо-американської) моделі суду присяжних. Додаткове підтвердження цього можна знайти у ст. 129 Конституції України, яка встановлює, що судочинство здійснюється суддею одноособово, колегією суддів або судом присяжних.

Наступним загальним конституційним принципом судочинства є принцип гарантованості права на судовий захист. Так, ст. 8 Конституції України декларує: «Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується». Закон про судоустрій деталізує цей принцип і гарантує захист прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. До того ж Закон України «Про судоустрій та статус суддів» розширює дію цього принципу за колом суб'єктів. Окрім громадян України, право на судовий захист гарантується іноземцям, особам без громадянства, а також юридичним особам.

Ще одним фундаментальним принципом вітчизняного судочинства є принцип рівності перед законом і судом, який передбачає рівність перед зазначеними Інстанціями всіх учасників судового процесу незалежно від статі, раси, кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Поняття рівності перед судом не відрізняється істотно від рівності перед законом. Рівність учасників процесу перед судом означає, що всі цивільні, господарські, кримінальні, адміністративні справи вирішуються судами, які входять до судової системи судів загальної юрисдикції. У цих судах застосовуються однакові правила судочинства. Вона означає наділення всіх громадян, що знаходяться у правовідносинах із судом у тому чи іншому статусі, рівними процесуальними правами та обов’язками.

Конституцією встановлено виняток із загальних правил про провадження у кримінальних справах відносно притягнення до кримінальної відповідальності, арешту і затримання народних депутатів України, затримання і арешту суддів. Народні депутати не можуть без згоди Верховної Ради України бути притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані (ст. 80 Конституції). Судді не можуть бути без згоди Верховної Ради України затримані чи заарештовані до винесення обвинувального вироку судом. У випадку притягнення народних депутатів України і суддів до кримінальної відповідальності вони наділяються однаковими правами з іншими особами, що притягаються до кримінальної відповідальності і на них покладаються аналогічні обов’язки.

Похідними від загальних принципів конституційного права є й такі принципи національного судочинства, як принцип правової допомоги під час вирішення справ у судах і принцип гласності.

Так, принцип правової допомоги під час вирішення справ у судах гарантує надання допомоги під час вирішення справ у судах України. З цією метою в нашій державі діє адвокатура, правовий статус якої врегульовано Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 7 квітня 2012 р. Зокрема, ст. 2 цього закону визначає: «Адвокатура України — недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Закон України «Про судоустрій України» в ст. 10 закріплює право кожного користуватися правовою допомогою під час вирішення його справи у суді. Це право сприяє кваліфікованому захисту інтересів учасників судового процесу.

Принцип гласності судочинства перш за все, відповідно до ст. 11 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів «забезпечує кожному вільний, без жодних обмежень право на отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи. Ця вимога закріплюється процесуальними нормами і реалізується таким чином: Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Кожен, хто не є стороною у справі, має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом. Учасники судового процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, можуть використовувати портативні аудіо технічні засоби. Проведення в залі судового засідання фото — і кінозйомки, відеозапису, а також транслювання судового засідання допускається за рішенням суду. Відкритий судовий розгляд є засобом громадського контролю за діяльністю суду, забезпечує виховний вплив судового процесу.

Принцип обов’язковості судових рішень передбачає, що рішення, які набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України. Обов’язковість судового рішення, постановленого іменем держави, підкреслює авторитет судової влади. Обов’язковий характер рішень суду, що набрали законної сили, надає їм властивості закону в справі, в якій вони постановлені. Невиконання судових рішень має наслідком настання передбаченої законом відповідальності - кримінальної, адміністративної, цивільної і дисциплінарної.

2.2 Спеціальні міжгалузеві принципи Друга група принципів судочинства стосується засад вітчизняного судоустрою і судочинства та правового статусу суддів судів загальної юрисдикції.

Фундаментальним міжгалузевим принципом судочинства в Україні є принцип самостійності судів і незалежності суддів, який передбачає, що суди загальної юрисдикції в Україні є самостійними, а судді під час здійснення правосудця незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні й підкоряються лише закону. Гарантії самостійності та незалежності суддів закріплює Конституція України, зокрема ст. 126 у якій сказано, що вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, а також ЗУ «Про судоустрій та статус суддів», зокрема ст. 6, яка декларує: «Суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і

законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

В основу правового статусу судів загальної юрисдикції, поряд з принципом самостійності судів, покладено принцип територіальності і спеціалізації судів, що є основою формування їх системи. Зокрема, принцип територіальності означає, що під час утворення Президентом України судів загальної юрисдикції враховується місцезнаходження і статус утворюваного суду. Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна адміністративно-територіального устрою тощо. Принцип спеціалізації судів передбачає, що відповідно до Конституції України в системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій (господарські, адміністративні та інші), а в судах різних судових юрисдикцій може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ даної юрисдикції.

До міжгалузевих принципів також відноситься принцип гарантованості суддівського самоврядування. Зміст суддівського самоврядування визначається його нормативно закріпленими завданнями: 1) забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади; 2) зміцнення незалежності судів і суддів, захист від втручання в їхню діяльність; 3) участь у визначенні потреб кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів та контроль за дотриманням встановлених нормативів зазначеного забезпечення: 4) погодження призначення суддів на посади в судах загальної юрисдикції й обрання до кваліфікаційних комісій суддів; 5) заохочення суддів і працівників апарату судів; 6) здійснення контролю за організацією діяльності судів та інших структур у системі судової влади.

До міжгалузевих принципів судочинства також відносяться загальні принципи процедури судочинства, що є дієвими для всіх без винятку видів галузевої юрисдикції.

Принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості є одним із основоположних принципів судочинства у всіх сферах судових юрисдикцій. Змагальність як принцип правосуддя означає таку побудову процесу, процедури його здійснення, яка забезпечує судовому розгляді рівні можливості особам, які беруть в ньому участь у поданні доказів, у вільному викладенні своїх доводів, у даванні своїх тлумачень фактів, подій, доказів. Лише за допомогою засади змагальності суд всебічно, повно і об'єктивно досліджує всі обставини справи, а отже з’ясування істини в ході судового розгляду. У ст. 16−1 КПК України закріплено принцип змагальності та диспозитивності кримінального процесу, тобто розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності.

При розгляді справи в суді функції обвинувачення, захисту і вирішення справи не можуть покладатися на один і той же орган чи на одну і ту ж особу. На стороні обвинувачення — прокурор — державний обвинувач, потерпілий або його представник. Захист підсудного здійснює сам підсудний, його захисник або законний представник. Диспозитивність проявляється у свободі по наданню сторонами (обвинувачення та захисту) доказів, свободи у їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Отже, диспозитивність забезпечує сторонам кримінального процесу різноманітні варіанти поведінки у процесі, зокрема користуватися своїми процесуальними правами так, щоб максимально ефективно реалізувати свою функцію у процесі і результатом чого стане законне і обґрунтоване судове рішення. При цьому ці права є рівними як для сторони захисту так і для сторони обвинувачення. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов’язків і здійсненню наданих їм прав.

У цивільному процесі принцип диспозитивності визначає механізм виникнення, розвитку і закінчення цивільної справи. Зокрема, у стаття 11−1 ЦПК України закріпила, що суд розглядає цивільну справу не інакше як за заявою осіб, які звертаються за захистом своїх прав або охоронюваних законом інтересів; за заявою прокурора та інших осіб, які вправі у випадках, передбачених законом, звертатись до суду на захист прав та свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, державних чи громадських інтересів, але в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами та іншими особами доказів. Принцип змагальності у цивільному процесі закріплений у статтях 27 та 30 ЦПК. Ст. 30 ЦПК вказує, що у змагальному процесі є дві сторони — позивач та відповідач. П. 2 ст.27 ЦПК повідомляє, що особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов’язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться — до початку розгляду справи по суті.

Принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду є одним з елементів правового захисту учасників судового процесу. Учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення. Встановлення такої важливої засади судочинства має на меті забезпечення виправлення вищестоящим судом помилок і порушень вимог закону, допущених при розгляді справи судом І інстанції, гарантування прав і охоронюваних законом інтересів учасників судового процесу, утвердження законності і справедливості у кримінальному, господарському, цивільному судочинстві. Подання апеляційної чи касаційної скарги залежить від волевиявлення осіб, які беруть участь у справі. Подача апеляційної та касаційної скарги з додержанням вимог КПК, ЦПК чи ГПК, зобов’язує апеляційний чи касаційний суд розглянути скаргу і перевірити законність, обґрунтованість постановленого у справі судового рішення. Процесуальне законодавство встановлю вичерпний перелік учасників процесу, які можуть подати скаргу на рішення суду І інстанції, а також перелік судових рішень, що можуть бути оскаржені. Слід мати на увазі, що крім перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, КПК України, ЦПК України та ГПК України передбачають також можливість перегляду судових рішень, які набрали законної сили, за ново виявленими обставинами (обставини, які існували на момент розгляду і постановлення судового рішення, але були не відомі і спростовують висновки, вказані у судовому рішенні, яке набрало законної сили), а також виключними або винятковими обставинами.

Принцип здійснення судового провадження державною мовою, закріплений у ст. 12 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» розвиває положення ст. 10 Конституції України про забезпечення державою всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного і державного життя на всій території України. Утім Закон дозволяє особам, які не володіють державною мовою (наприклад, іноземці та особи без громадянства, біженці), користуватися рідною мовою і використовувати послуги перекладача у судовому процесі. У випадках, передбачених законом, також дозволяється застосовувати в судовому процесі інші, окрім державної, мови — російську, мови національних меншин України та іноземні мови.

2.3 Галузеві принципи судочинства Третю групу принципів становлять галузеві принципи судочинства, тобто загальні засади судочинства, що властиві тільки окремим видам судочинства або найбільш повно виявляються в галузевій юрисдикції. Для кожного виду судочинства (цивільного, господарського, адміністративного та кримінального) властиві свої системи принципів, що закріплюються в Конституції, законах України і, зокрема, відповідних процесуальних кодексах — Цивільному процесуальному кодексі, Господарському процесуальному кодексі, Кодексі адміністративного судочинства України, Кримінально-процесуальному кодексі України. При цьому в Конституції України визначаються, в першу чергу, принципи кримінального судочинства, що є логічним з огляду на суспільну небезпечність злочинів і важливість здійснення справедливого, неупередженого і професійного судочинства у цій сфері юрисдикції [14, ст. 57].

У статті 129 Конституції України закріплюється принцип забезпечення доведеності вини (принцип презумпції невинуватості), що захищає права і законні інтереси суб'єктів кримінального процесу, обумовлює зміст підсумкових рішень суду. Зміст цього принципу полягає в тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути підданою кримінальному покаранню, доки ЇЇ вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Цей галузевий принцип закріплюється також 62 статтею Конституції, а також у різноманітних міжнародно-правових актах. Зокрема, ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини проголошує, що «кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатись невинною доти, доки її винність не буде встановлена у законному порядку шляхом гласного судового розгляду, під час якого їй забезпечуються усі можливості для захисту». Частина 2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини встановлює, що кожний обвинувачений у кримінальному злочині вважається невинним, доки його винність не буде доведена відповідно до закону. У чинному Кримінально-процесуальному кодексі України принцип презумпції невинуватості закріплено у ч. 2 ст. 15, згідно з якою ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону.

Доведення вини особи у суді покладається на прокурора, що логічно обумовлює інший важливий конституційний принцип кримінального судочинства — принцип підтримання державного обвинувачення в суді прокурором. Цей принцип визначає напрямки діяльності прокурора як представника держави через свої публічно-правові обов’язки та його роль у судовому процесі. Ця функція є розвитком кримінального переслідування, яке здійснюється прокурором на досудовому розслідуванні. Принцип підтримання державного обвинувачення в суді прокурором впливає на побудову усіх судових стадій кримінального процесу і є специфічним продовженням загальногалузевого принципу змагальності судового процесу.

Цей галузевий принцип закріплюється статтею 121 Конституцією України, а також ЗУ «Про Прокуратуру» від 05.11.1991, зокрема статтею 5 в якій роз`яснюються основні функції які покладені на прокуратуру. Однією з таких функцій, відповідно до п. 1 цієї статті є підтримання державного обвинувачення у суді, а також до п. 2 який наділяє прокурора функцією представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Також до галузевих принципів можна віднести принцип колегіальності та одноособовості розгляду справ. Судочинство здійснює суддя одноособово, колегія суддів або суддя й народні засідателі чи суд присяжних. Процесуальні кодекси визначають склад суду залежно від складності провадження в справі, від тяжкості злочину, від розміру покарання, яке може бути призначено судом, а в деяких випадках і від згоди підсудного на розгляд справи тим чи іншим складом. Кримінальні справи (ст. 17 КПК України) розглядає суд першої інстанції, одноособово суддя, який діє від імені суду, за винятком випадків, зазначених у частинах 2 і 3 цієї статті.

Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного ув’язнення, в суді першої інстанції розглядає суд у складі двох суддів і трьох народних засідателів, які під час здійснення правосуддя користуються всіма правами судді. Цивільні справи розглядає суддя одноособово. Але, в разі скасування рішення суду, постановленого суддею одноособово в справі по спорах про визначення місця проживання й відібрання дитини, встановлення батьківства, виселення, справу обов’язково розглядають у колегіальному складі суду. Судді місцевих господарських судів розглядають справи одноособово. Але залежно від складності справи, будь-яку справу може бути розглянуто колегіально в складі трьох суддів. Справи в апеляційній і касаційній інстанціях завжди розглядають колегіальне в складі трьох суддів і більше Розділ III. Місце принципів судочинства під час реалізації судової влади в Україні

3.1 Тлумачення та основні напрямки розвитку принципів судочинства Принципи судочинства посідають вагоме місце під час реалізації судової влади та мають неабияке значення для судової практики. Наприклад:

- вони є гарантією дотримання прав і законних інтересів особи під час провадження у справі

- вони виступають юридичною базою для тлумачення певних процесуальних норм, а також для вирішення суперечностей, що виникають під час судової діяльності;

- кожне рішення суду, яке приймається з порушенням вимог принципів, підлягає скасуванню

- принципи є основою розвитку та удосконалення судової системи в державі [12,ст. 3]

Чимало засад правосуддя потребують інколи тлумачення, тобто їх роз`яснення для більшості. Такі тлумачення здійснюються Конституційним Судом України, а також різними науковцями та правознавцями. Так, зокрема, Р.В.Ігонін, кандидат юридичних наук, у своїй роботі «Принципи судової влади» здійснює аналіз змісту деяких принципів судочинства.

Візьмемо для прикладу принцип обов`язковості рішень суду. Судове рішення є складною комплексною категорією, що включає в себе будь-які акти, прийняті судом (суддею), у рамках реалізації процесуальних повноважень, незалежно від виду провадження. Основне призначення судового рішення полягає у поновлені порушених прав особи та захисті її законних інтересів. Метою судового рішення є регламентація суспільних відносин на предмет їх приведення до законодавчо визначених у даній сфері правового регулювання стандартів. Судове рішення є актом, виконання якого забезпечується і гарантується з боку держави застосуванням до особи, яка відмовляється від його добровільного виконання, примусових заходів, тобто він набуває певних ознак нормативно-правового акту.

Обов’язковість виконання судових рішень гарантується Конституцією України та законодавством. Так, згідно з ч. 2 ст. 13Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України, а обов’язковість урахування судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

На забезпечення конституційної вимоги щодо обов’язковості судових рішень законодавець передбачив, що їх виконання має здійснюватися у рамках відповідних примусових процесів та проваджень (кримінально-виконавчий процес, виконавче провадження), а за ухилення від їх виконання передбачена юридична відповідальність.

Принцип незалежності та недоторканості суддів.

Згідно з постановою пленуму Верховного Суду України про незалежність судової влади незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей;гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту;забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності;притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням, а недоторканність суддів — один із елементів їхнього статусу, який не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення забезпечити здійснення правосуддя, безстороннім і справедливим судом.

У свою чергу, ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплює засади незалежності суддів, відповідно, до яких суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом. Суддя не зобов’язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом. Суддя має право звернутися з повідомленням про загрозу його незалежності до Ради суддів України, яка зобов’язана невідкладно перевірити і розглянути таке звернення за участю судді та вжити необхідних заходів для усунення загрози. Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з’ясування його особи. Суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду. Кримінальна справа щодо судді може бути порушена лише Генеральним прокурором України або його заступником. Притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмотивованої постанови Генерального прокурора України. Проникнення в житло або інше володіння судді чи його службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитися лише за судовим рішенням. Підсудність справи щодо обвинувачення судді у вчиненні злочину визначається Головою Верховного Суду України.

Окрім вже визначених законодавством принципів судочинства, науковці приділяють чимало уваги перспективам розвитку цих принципів .

З часу проголошення незалежності в Україні зроблено чимало для утвердження справедливого неупередженого судового захисту основних прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, становлення судів як самостійної гілки державної влади відповідно до стандартів правової демократичної держави. Одним із найважливіших кроків у справі подальшого здійснення судової реформи в Україні є і прийняття змін до розділу VIII «Правосуддя» Конституції України стосовно удосконалення конституційних засад судоустрою, судочинства і статусу суддів відповідно до міжнародних стандартів та потреб удосконалення вітчизняної практики судового захисту прав і свобод людини і громадянина. У процесі реформування судової влади у законодавстві доцільно реалізовувати такі засади судового захисту прав і свобод особи, властиві для демократичної правової держави: наближення правосуддя до населення, зручне розташування судів; доступність процедур судового розгляду і вирішення спорів, перегляду рішень суддів; оперативний судовий розгляд справ протягом розумного строку; швидке прийняття остаточного судового рішення у справі; юридична визначеність, однаковість практики судового правозастосування; вирішення судами справ на основі принципу верховенства права; незалежність, безсторонність і компетентність суддів; змагальність і рівність у праві на судовий захист;уніфікованість судових процедур; доступність правової допомоги і гарантування її безоплатності у передбачених законом випадках;оперативне і ефективне виконання рішень судів.

Розглянемо також думку науковців. Зокрема, О. В. Константний — кандидат юридичних наук, завідувач права науково-експертного відділу правового управління Верховного Суду України, у своїй статті «До питання удосконалення судової влади і судочинства в Україні відповідно до міжнародних стандартів правової держави «вважає доцільним внести зміни до Основного Закону України щодо регулювання сфери судового захисту прав і свобод особи, засад судоустрою і статусу суддів :

- визначити право особи на справедливий суд протягом розумного строку незалежним і неупередженим судом

- встановити верховенство права однією із засад судочинства, можливість постановляння судами рішень на основі цього конституційного принципу

- вилучити з Основного Закону положення щодо інституту присяжних. Право народу на участь у здійсненні правосуддя забезпечувати за допомогою народних засідателів та запровадженням діяльності мирових суддів для розгляду нескладних цивільних спорів і справ про малозначні адміністративні правопорушення.

- Закріпити у Конституції право на конституційну скаргу (безпосередньо звернення до Конституційного Суду України для ініціювання визначення неконституційними положень законів України, актів Президента та Кабінету Міністрів України, якщо відповідними нормами обмежуються основні права і свободи особи)[13, cт. 8].

Отож, в основу удосконалення системи судоустрою України, на думку вченого, повинен бути покладений організаційний механізм оперативного та ефективного розгляду справ. Причому основний акцент має бути зроблено на забезпеченні доступності і наближеності правосуддя до простих громадян.

Судову владу здійснюють професійні судді, тому в процесі подальшого проведення судової реформи в Україні варто вжити комплекс законодавчих заходів для посилення гарантій їх професійної діяльності, уможливлення здійснення ними неупередженого (без будь-якого втручання) правосуддя, розгляду та вирішення конкретних судових справ на засадах верховенства права і законності.

судовий людина громадянин свобода Висновки Отже, у роботі досліджувалися такі питання: поняття та ознаки принципів судочинства, їх нормативне закріплення в Україні, тлумачення та напрямки розвитку засад судочинства. Метою курсової роботи було здійснення комплексного аналізу та дослідження принципів, на які спирається судова влада здійснюючи свої функції. Під час дослідження було з’ясовано, що принципи судочинства — це основоположні правові ідеї, які визначають організацію й діяльність державних органів, які здійснюють судову владу.

Принципам судочинства властиві такі ознаки як: демократичність, загальність, нормативно-правовий характер, обов’язковість, гарантованість, системність. Важливою ознакою засад судочинства є їх нормативно-правовий характер, або інакше кажучи, їх формальне закріплення. Засади судочинства в Україні закріплюються її Конституцією, а також Законом України «Про судоустрій та статус суддів «від 07.07.2010р. стаття 129 Конституції України визначає, що основними засадами судочинства є:

- законність

- рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

- забезпечення доведеності вини

- змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів

- підтримання державного обвинувачення в суді прокурором

- забезпечення обвинуваченому права на захист

- гласність судового процесу

- забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду

- обов`язковість рішень суду Усі принципи судочинства України умовно можна поділити на три групи: 1) загальні конституційні принципи правосуддя; 2) спеціальні міжгалузеві принципи, що визначають загальні засади судоустрою і правового статусу суддів судів загальної юрисдикції; 3) галузеві принципи цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства. Перша група принципів визначає загальні засади здійснення правосуддя в Україні та реалізації права людини і громадянина на судовий захист своїх прав, свобод і законних інтересів. До цієї групи відносять: принцип законності, принцип здійснення правосуддя виключно судами, принцип участі народу у здійсненні правосуддя, принцип гарантованості права на судовий захист, принцип рівності перед законом і судом, принцип правової допомоги під час вирішення справ, принцип гласності судочинства та принцип обов’язковості судових рішень. Друга група принципів судочинства стосується засад вітчизняного судоустрою і судочинства та правового статусу суддів судів загальної юрисдикції. Ця група принципів включає: принцип самостійності судів і незалежності суддів, принцип територіальності і спеціалізації судів, принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Третю групу принципів становлять галузеві принципи судочинства, тобто загальні засади судочинства, що властиві тільки окремим видам судочинства або найбільш повно виявляються в галузевій юрисдикції. Для кожного виду судочинства властиві свої системи принципів, що закріплюються в Конституції, законах України і, зокрема, відповідних процесуальних кодексах .

Чимало засад правосуддя потребують інколи тлумачення, тобто їх роз`яснення для більшості. Такі тлумачення здійснюються Конституційним Судом України, а також різними науковцями та правознавцями. У роботі було проаналізовано думку деяких науковців, зокрема Р.В. Ігоніна та В. О. Константного щодо тлумачення та напрямків розвитку деяких засад судочинства.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради № 254к/96

2.Кримінальнопроцесуальний кодекс від 28.12.1960 Відомості Верховної Ради № 1001−05

3. Цивільний процесуальний кодекс від 18.03.2004 Відомості Верховної Ради № 1618

4. Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 Відомості Верховної Ради № 2453

5. Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 // Відомості Верховної Ради № 1789

6. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність «від 05.07.2012 Відомості Верховної Ради № 5076

7. Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 //

8. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950

9. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 Про незалежність судової влади // Відомості Верховної Ради № 8

10. Азаров Ю. Заїка С.О. Кримінально — процесуальне право України Загальна частинаК., 2010

11. Васильев С. В. Мірошниченко Є.О. Конспект лекцій з дисципліни організація судових і правоохоронних органів — АЦЗУ., 2005

12. Ігонін Р. В. Принципи судової влади. — Вісник Академії Адвокатури 1(20), 2011

13. Константний О. В. До питання удосконалення судової влади і судочинства в Україні відповідно до стандартів правової держави — Державне будівництво та місцеве самоврядування: випуск 17`2009

14. Погорілко В.Ф. Конституційне право України. — К: Наукова думка, 1999

.ur