С.С. Гулак-Артемовський (1813-1873 pp.)

Реферат на тему:

С. С. Гулак-Артемовський (1813−1873 pp.).

Автор опери «Запорожець за Дунаєм» Семен Степанович Гулак-Артемовський народився 4 лютого 1813 р. в містечку Городищі, кол. Київської губернії, в сім'ї священика. Дядько композитора — П. П. Гулак-Артемовський — відомий український письменник. В 1824 р. хлопчика віддали вчитися до (Київського духовного училища і тоді ж прийняли до хору завдяки доброму голосові.

У 1829 р. раптом помер батько Гулака-Артемовського, і юнак сам повинен був добувати для себе засоби до життя.

У 1838 р. в житті Гулака-Артемовського сталася знаменна подія. Великий російський композитор М. І. Глінка, тодішній капельмейстер придворної капели, був відряджений на Україну для набору співаків для капели. Глінка високо оцінив прекрасної краси і сили бас Гулака-Артемовського і запросив обдарованого юнака в капелу. З того часу Глінка не переставав брати участь в долі Гулака-Артемовського. Після приїзду в Петербург він оселив Гулака-Артемовського у себе і займався з ним музикою. Заняття з Глінкою мали величезне значення у вокальній підготовці Гулака-Артемовського. Він часто співав на музичних вечорах у Глінки, чаруючи відвідувачів цих вечорів тембром, свіжістю і силою свого голосу.

М. І. Глінка піклувався і про матеріальне становище свого учня. Навесні 1839 р. спільно з Даргомижським він улаштував концерт на користь Гулака-Артемовського з його участку. На зібрані кошти влітку того ж року Гулак-Артемовський поїхав за кордон, де незабаром, в 1840 p., дістав запрошення в оперний театр у Флоренції. Будучи за кордоном, Гулак-Артемовський не" поривав зв’язків з земляками, бував на російських сходках у Римі.

Перебуваючи за кордоном, Гулак-Артемовський мріяв якнайшвидше повернутися на батьківщину.

У 1842 р. Гулак-Артемовський повернувся в Петербург і вступив до трупи імператорських театрів «на партії високого баса».

На оперній сцені Гулак-Артемовський пробув 22 роки. Він виступав у багатьох операх і створив ряд чудових сценічних образів. Однією з кращих його ролей була партія Руслана в опері Глінки «Руслан і Людмила». В численних рецензіях того часу відзначається його рідкісний щодо краси, сили і широти діапазону голос, добра школа вокальної майстерності, чудова акторська гра. Глінка високо оцінив артистичний талант Гулака-Артемовського і не раз писав про нього у своїх «Записках». Дуже високої думки був про Гулака-Артемовського видатний російський композитор і критик О. Серов.

З відзивів, що збереглися про Гулака-Артемовського як про видатного співака й актора особливий інтерес становлять висловлювання великого українського поета Т. Г. Шевченка.

ІУ 1851 р. Гулак-Артемовський поставив власну інтермедію «Українське весілля», складену з різних українських танців, хорових і сольних пісень. Сам Гулак-Артемовський виконував у ній роль запорожця-бандуриста.

В 1852 р. у свій бенефіс Гулак-Артемовський поставив створений ним же водевіль «Ночь накануне Иванова дня». Дія цього «водевіля з переодяганням» основана на нескладній любовній інтризі, місце дії - батьківщина автора.

У спогадах сучасників Гулак-Артемовський характеризується як людина допитливого розуму, різносторонніх інтересів, завжди дотепна, готова до живого жарту. Особливо цінним для характеристики Гулака-Артемовського є дружба його з великим українським поетом революціонером-демократом Т. Г. Шевченком, що тривала довгі роки. Гулак-Артемовський, не боячись переслідувань з боку царських властей, не раз пересилав засланому поетові гроші, не припиняв з ним листування. В листах із заслання Шевченко називає Ґулака-Артемовського «найблагороднішим з людей», «щирим, єдиним другом».

Гулак-Артемовський за своїми поглядами і симпатіями був демократом і співчував революційно-демократичному рухові, що підкреслюється його дружбою з Шевченком.

І саме його демократизм, любов до народу, близькість до народної творчості визначили основні риси його опери.

Оперу «Запорожець за Дунаєм» Гулак-Артемовський написав наприкінці своєї діяльності (1862−1863 pp.). Рецензенти того часу відзначали, що опера мала «блискучий успіх», Критики відмічали народність опери, правдивість художнього зображення українських типів її мелодійне багатство, а також бездоганне виконання автором ролі Карася.

У 1864 p., наприкінці театрального сезону, Гулак-Артемовський вийшов у відставку і переселився в Москву, де провів останні роки свого життя.

Помер композитор 5 квітня 1873 р.

ТВОРЧІСТЬ С. С. ГУЛАКА-АРТЕМОВСЬКОГО Опера «Запорожець за Дунаєм» — перший твір цього жанру, оснований на українській пісенності, причому для автора характерне не просте використання справжніх народних пісень, а перетворення їх у власній музиці.

«Запорожець за Дунаєм» належить до поширеного у XVIII і на початку XIX ст. жанру лірико-комічної опери. Відповідно до особливостей цього жанру, вона складається з невеликих музичних і танцювальних номерів, які чергуються з розмовною мовою. Склад дійових осіб також відповідає традиціям комічної опери: молоді закохані (ліричні персонажі) і старше, що свариться між собою, подружжя (комічні персонажі).

Сюжет опери «Запорожець за Дунаєм» взято з минулого українського народу. Після ліквідації Запорозької Січі частина запорожців втекла за Дунай і попала в Туреччину. Туга українців за рідним краєм, їх палке бажання повернутися на батьківщину — ці патріотичні почуття і становлять основний зміст опери. На цьому фоні розгортається фабула твору: прагнення повернутися на батьківщину двох закоханих, їх невдала втеча та полон і, нарешті, несподіване визволення. Деякі номери в опері не відповідають історичним фактам. Так, на початку опери хор «Ой збирайтесь працювати, золотую ниву жати» ідеалізує становище українців-хліборобів в Туреччині. У дійсності ж українці були там на становищі полонених-невільників. Так само відступає від реалістичного зображення образ султана. Його каватина має ідилічний характер. Султан після зустрічі і розмови з Карасем, даруючи запорожцям право повернутися на батьківщину, показує себе казковим «добрим царем».

Найбільш яскравими, реалістичними є образи Карася та його дружини Одарки. Арія Карася і дует його з Одаркою написані з особливою художньою силою та переконливістю.

Арія Карася характерна своєю образністю. Перші ж її слова і музичні фрази, пройняті добродушністю і гумором, дають ясне уявлення про веселий, безпечний характер Карася.

Мелодія арії Карася узагальнює в собі риси багатьох гумористичних і танцювальних українських народних пісень. Зокрема, загальним характером і побудовою вона наближається до мелодії широко відомих українських пісень «Гречаники» та «Ой під вишнею, під черешнею».

Одне з найкращих місць опери, що характеризує її реалізм і народність, — дует Карася й Одарки. Одарка, що вперше появляється на сцені, знаходить тут яскраву і різносторонню характеристику. Тут і суворо запитливе повчальне звернення її до чоловіка і в'їдливо-роздратована скоромовка та жалісливо-чутлива мелодія.

Одна з цікавих особливостей дуета полягає в тому, що за кожним з персонажів збережено в ансамблі його індивідуальний характер мови. Мова Карася відзначається спокоєм, добродушним лукавством, іноді вона набуває характеру боязко-поспішної говірки. Одарці властива темпераментність, наполегливість.

Вперше в оперній літературі в дуеті Карася й Одарки знайшов своє відображення український побут і з великою художньою правдивістю втілено українські образи.

Ліричні персонажі опери — Оксана й Андрій — характеризуються іншою музичною мовою: якщо основою музичної мови Карася й Одарки є побутова, переважно гумористична і танцювальна українська народна пісня, то музична мова, що характеризує ліричні персонажі - Оксану й Андрія, основана на мелодиці українського романса. Романс Оксани «Місяцю ясний…» в якому виражена її туга за батьківщиною, являє собою справжній український міський романс першої половини XIX ст. Він, як і ряд інших епізодів опери, має ритмічну структуру вальса.

Романтичною схвильованістю пройнятий любовний дует Оксани й Андрія перед їх втечею на батьківщину, написаний також в дусі українського романса.

Тема дуета «Чорной хмарою діброва» являє собою характерний для Гулака-Артемовського тип мелодії - плавну кантилену.

Процесія турків для зачитання наказу супроводиться маршем, написаним в дусі східної музики.

До яскравих моментів, що передають український національний характер, належать темпераментні народні танці - «Гопак» і «Козачок».

Опера вперше була поставлена на сцені Марийського оперного театру в Петербурзі 14 квітня 1863 p., потім твердо увійшла до репертуару українських театрів. Видатні українські артисти Саксаганський, Садовський, Заньковецька виступали в «Запорожці за Дунаєм». Опера ставилася сотні раз професіональними трупами та аматорами і проникала таким способом у найвіддаленішу глуху провінцію.

Радянська театральна культура висунула цілу плеяду нових талановитих співаків-виконавців опери «Запорожець за Дунаєм» — на чолі з І, С. Паторжинським та М. І. Литвиненко-Вольгемут, які збагатили її образи ідейною глибиною трактування, блискучою майстерністю виконання.

Реалістичне втілення українських народних образів, перетворення з опері багатств української народної пісні і танцю, невдаваний гумор, легкість і доступність форм — всі ці особливості визначили оперу Гулака-Артемовського як справжній класичний твір.

Опера «Запорожець за Дунаєм» С. С. Гулака-Артемовського •є визначним твором українського музичного мистецтва. Ця реалістична опера, основана на українській пісенній і танцювальній народній творчості, з перших же спектаклів завоювала палкі симпатії у широкої публіки. Популярність опери «Запорожець за Дунаєм» протягом багатьох десятиріч незмінно зростала.

Реалізм, народність, невдаваний гумор, яскрава національна пісенність опери «Запорожець за Дунаєм» визначили живий інтерес до неї і в пащі дні.

Опера «Запорожець за Дунаєм» займає почесне місце в репертуарі українських та інших національних оперних театрів.

Під час Декад українського мистецтва у березні 1936 р. і в червні 1951 р. опера була поставлена в Москві на сцені Великого театру СРСР.