Особливості формування і розвитку української економічної думки, її основні напрямки і школи

Особливості формування і розвитку української економічної думки, її основні напрямки і школи.

.

.

Формування економічної думки в Україні відбувалось тернистими шляхами і розцінювалось різними дослідниками у різні роки неоднозначно. Разом з тим в Україні ще в 20-ті роки і пізніше, в період політичної «відлиги» у 50−60-ті роки, був виконаний надзвичайно великий обсяг роботи по вивченню та висвітленню історії суспільно-економічної думки в Україні з кінця 16 і до початку 20ст. Проте методологія дослідження, що сформувалася в рамках офіційної ідеології тоталітаризму не могла не позначитись на характері й теоретичному рівні цих досліджень, зроблених оцінках і висновках. Значна політизованість, применшення впливу західної економічної науки або трактування цього впливу переважно з негативного боку, недооцінка національного аспекту, особливостей розвитку української економічної думки не могли не призвести до значних наукових втрат.

В останні роки, з набуттям нарешті Україною довгоочікуваної самостійності та незалежності, до українських істориків-економістів приходить розуміння необхідності висвітлення реальної картини історії української економічної думки на засадах неупередженого аналізу із застосуванням методологічних досягнень сучасності. З рядом статей щодо цього виступили на сторінках української преси Л. Горкіна, Т. Дерев‘янків, С. Злупко, Н. Петровська, В. Сікора. [1].

Відміна кріпацтва була необхідною передумовою економічного розвитку у 18−19ст в Україні, адже до 1796 року чисельність кріпаків на Україні становила 55.5% населення. 2] Одним з найбільш послідовних критиків кріпосництва був.

козак (депутат від козаків Хоперської кріпості), вихідець із слобідської України Андрій Алейніков. У своїх виступах він прямо вимагав скасування кріпосництва, що в ті часи ні до нього ні після нього ніхто не робив. Розкриваючи причини масової втечї селян, Алейніков пропонував, щоб «роботи на фабриці виконувались вільними людьми». Це мало важливе значення в умовах розпаду феодально-кріпосницького даду і зародження капіталістичних відносин. Він рекомендує брати приклад з інших держав, де немає кріпосницьких відносин: «Ми бачимо цілу Європу, яка в кріпосних селянах ніякої потреби не має». Таким чином, розклад феодально-кріпосницького ладу, початок формування капіталістичного укладу і масові виступиселянства і козаків справили безпосередній вплив на формування суспільно-економічної думки в тогочасній Україні, а основним питанням, навколо якого зосередилась ідеологічна боротьба — було селянське питання.

Реформа 1861 року поклала початок розвитку нових соціально-економічних відносин, а економічна думка того часу розвивалась навколо подальшого економічного і політичного розвитку країни. Ліквідація феодально-кріпосницької системи і перехід до нового способу виробництва пробудили до активного політичного життя широкі верстви населення і зокрема українську національну буржуазію. Визначне місце в цьому процесі посідали «громади», які утворились в ряді міст України. Значний вплив на ідеологічний напрям громад мав щомісячний журнал «Основа», який видавався у 1861−1862рр., а також такі діячі як М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерський, Т. Рильський, В. Антонович, пізніше М. Драгоманов та інші. Повної єдності поглядів серед них, звичайно, не могло бути — частина виступала за часткові демократичні перетворення, друга, навпаки, стояла на реакційних позиціях. Редакція «Основи» опублікувала ряд статей на економічні теми — статті про розвиток торгівлі, про ціни на сільськогосподарські продукти.

В період скасування кріпосного права економісти основним девізом своєї економічної доктрини вважали максимальний розвиток приватної ініціативи, вільної конкуренції і мінімальне втручання держави в економічне життя.

В другій половині 19 століття розвиток економічної.

теорії в Україні відбувався у сфері впливу та самобутньої інтерпретації на власному суспільно-економічному грунті класичної школи політичної економії, західно-європейських та російських соціалістичних вчень, у тому числі й марксизму; плідний розвиток психологічного напряму (київська психологічна школа) готував грунт для наступного розвитку.

його маргінального та математичного відгалужень, тощо. Навідміну від Заходу, в Україні ще в 90-х роках зберігається досить відчутний вплив концептуальних положень класичної школи, маргіналізм тільки починає формуватись у самостійний напрямок, надзвичайно популярною у наукових економічних колах залишається економічна теорія марксизму.

Один із кращих спеціалістів з історії економічних вчень М. Туган-Барановський, характеризуючи основні тенденції та напрямки розвитку економічної думки у 19ст., відзначав, що.

все більше увага економістів переноситься на соціальні.

явища, породжувані капіталізмом, на розв‘язання питання.

«про причини стійкої бідності серед зростаючого багатства». Саме при відповіді на це питання, вважав вчений, політична економія й розпалась на три основні напрямки, представлені, по-перше, захисниками нерегульованого товарно-господарського ладу; по-друге, виразниками ідей соціалізму.

як антиподу першого; і, нарешті, третього, який «прагне зберегти товарно-господарський лад, пом‘якшивши у той же час, шляхом посилення державного втручання в інтересах слабих, різкість класових антагонізмів». 3].

Перший з визначених напрямків був представлений у світі класичною політичною економією, на зміну якій прийшла так звана австрійська школа з її теорією граничної корисності. В Україні ж у другій половині 19ст., власне до початку 90-х років, політична економія все ще знаходилась в ар‘єргарді економічної теорії порівняно з передовими країнами Західної Європи та США. На відміну від провідних країн Заходу для України, як і для Росії, ще в останній третині 19ст. Головною залишається проблема капіталістичного розвитку в умовах напівкріпосницької самодержавної імперії. Це значною мірою пояснює той факт, що політична економія, представлена в Україні у 70−80-ті роки плеядою вчених, передусім — викладачами Київського, Харківського, Новоросійського університетів та інших вищих учбових закладів, серед яких М. Бунге, М. Зібер, А. Антонович, Г. Цехановецький, К. Гаттенбергер, М. Коссовський, М. Вольський та багато інших, продовжувала розвиватися на базі класичної школи та її пізніших відгалужень.

Разом з тим теоретичні уподобання різних вчених розмежовувались, набували все більшої популярності ідеї протекціонізму. Спадщина професіональних українських політекономів того часу свідчить, що серед них залишається все менше беззастережних прихильників загально-філософської концепції класиків щодо «природнього права» людини та відповідно індивідуалістичного «економічного егоїзму», натомність, все більшої популярності набувають, з одного боку, ідеї Джона-Стюарта Мілля, а з другого боку — концепції засновників німецької школи — Фрідріха Ліста, Бруно Гільдебранта та ін.

Посиленню уваги українських політекономів до соціального та історичного аспектів у трактуванні економічних явищ та законів значною мірою сприяв вплив економічної теорії марксизму. Особливо це виявилось у творчості таких відданих прихильників марксизму, якими були в Україні, зокрема, перший його глибокий коментатор та популяризатор, проф. Київського університету Микола Іванович Зібер та проф. Харківського університету Микола Миколайович Коссовський. Щодо М. Зібера, він поділяє марксистську точку зору на історичну обумовленість економічних законів та минущий характер капіталізму, заміну його планомірною діяльністю, що повинна прийти «на зміну хаотичному та безтямному веденню господарства егоїстичним шляхом» [4] Проте цього методу М. Зібер не сприйняв, далеко відходячи від нього у своїх уявленнях, баченні майбутнього суспільства та шляхів до нього.

М.Коссовський, подібно до М. Зібера, вважав, що історична розробка господарських явищ «розвіяла на порох ілюзії класиків», що «становленням вічних непорушних.

природніх законів є, безперечно, одним з найбільш слабких місць класичної політичної економії". [5] Як і М. Зібер, він не.

став діалектичним матеріалістом, залишившись у цілому на засадах еволюціонізму.

Щоб краще уявити мотиви, які визначали відношення.

тих чи інших українських економістів до марксизму, а також до інших новітніх на той час — австрійської, етичної та соціально-політичної шкіл, потрібно взяти до уваги не тільки.

їх відданість або критичне ставлення до уявлень класичної школи, але й той складний процес теоретичної переорієнтації, який на Заході, по-суті, вже завершився і який продовжувала бурхливо переживати політична економія в Україні та Росії. Економічна література того часу відбиває всю складність теоретичних переживань української політичної думки. Від того, яким теоріям класичної школи та її відгалужень віддавав перевагу той чи інший економіст, як правило, залежало і його відношення до новітніх на той час шкіл — нової німецької, австрійської та ін., а також марксизму. При цьому марксизм відігравав роль інтенсивного каталізатора у цьому складному процесі вибору й визначення шляхів подальшого розвитку політико-економічного знання в Україні.

Характерною рисою розвитку політико-економічної думки в Україні в останній третині 19ст. Стає все більш відчутний відхід від канонів трудової теорії цінності класиків і разом з тим поглиблення критичного аналізу розвитку цієї теорії марксизмом. Негативну позицію стосовно трудової теорії цінності зайняв проф. М. Бунге — фундатор всесвітньо відомої Київської психологічної школи. Уже в 50−60-х роках 19ст. він глибоко аналізує і критично переосмислює теорії представників пізніших відгалужень класичної школи — Ж.-Б.-Сея, Н.В.Сеніора, Г. Ч.Кері та інших. У 60−70-х роках він.

вводить у свій курс та підручник «Основания политической экономии» (Київ, 1870) засади психологічної школи, а пізніше викладає її основні концепції у порівнянні з іншими.

напрямками політекономічного знання у фундаментальній.

праці «Очерки, политика — экономическая литература"(СПб., 1895). Ідеї М. Бунге розвивав і його учень, професор того ж університету Дмитро Іванович Піхно, видавши такі відомі на.

той час праці, як «Закон спроса и предложения. К теории ценности"(1886), «Основания политической экономии"(1890).

та ін.

Віддаючи данину німецькій історичній школі, вчені Київської психологічної школи використання історико-емпіричних підходів поєднували з ідеєю регулюючого впливу держави в економічному житті. Один із пізніших наступників ідей цієї школи відомий вчений-економіст Олександр

Петрович Білимович головним її достоїнством вважав те, що.

«в багатьох найбільш основних питаннях як в економічній теорії, так і в економічній політиці вона різко розходиться з іншою школою російських економістів — марксистською в теорії та народницькою в політиці». [6].

Київська психологічна школа підготувала добрий грунт в Україні для сприйняття ідей маргіналізму, який на цей час склався на Заході у самостійну і надзвичайно впливову течію (австрійська, англо-американська та математична школи). І саме внесення ідей маргіналізму в науковий обіг одночасно з критичним переглядом теоретичних засад як класичної школи, так і німецької історичної, а також марксизму склало характерну особливість формування економічної думки на зламі столітть.

Внесення у психологічний напрямок політичної економії засад австрійської школи надало йому, образно кажучи, друге дихання. Абстрактно-дедуктивний метод дослідження, застосований представниками цієї школи, внесення ними таких нових елементів аналізу, як величина «граничної корисності», фактор рідкісності та ін., дозволили подолати.

ряд суперечностей старої психологічної школи. Одним із перших в Росії та Україні звернув на це увагу М. Туган-Барановський, зробив порівняльний аналіз австрійської.

школи. Пізніше, проаналізувавши розвиток теорії граничної корисності від її витоків, вчений зробив висновок про доцільність її використання в економічних дослідженнях, зрозумів потужність та перспективність методів граничного аналізу. Хоча теорія граничної корисності служить у М. Туган-Барановського своєрідним завершенням теорії трудової цінності Рікардо. 7].

Для післяжовтневого розвитку економічної теорії в Україні характерні ті ж риси, що і для загальнорадянської економічної думки. Політекономія перетворилась на описову науку, яка доводила правильність економічного курсу партії та уряду, господарські форми, суб‘єктивно створювані ними, соціалістичними і єдино можливими. Вчені у своїх дослідженнях спирались на дезінформовані статистичні джерела, були позбавлені можливості користуватися досягненнями зарубіжної наукової думки, що було несумісним з об‘єктивним економічним аналізом. Тому політична економія соціалізму не тільки все далі відходила від свого предмета, а й поступово перепліталась з політикою. І це повністю відповідало інтересам бюрократичної системи, якій абсолютно не потрібна була правда про об‘єктивний стан виробничих відносин радянського суспільства. Розквіт економічної думки на Україні прийшовся на 20−30-ті роки. ю її занепад на 30−60-ті, короткий пкріод відродження на 60-ті, а криза на 70−80-ті, і знову період відродження, що розпочинається в другій половині 80-х років. 8].

У 20-их роках в Україні, де розвиток економічної науки відображав цивілізаційні особливості національної економіки (зокрема це проявлялось в організації селянського господарства, якому не була притаманна «общинність», і яке сптралось на приватний інтерес), ленінська програма побудови державного соціалізму не знаходила підтримку. Критикуючи програму більшовиків, М. Туган-Барановський, В. Косинський, К. Воблий та інші виступали проти націоналізації, що на їх погляд призведе до більшої анархії, ніж капіталізм, оскільки неможливо створити такий апарат, який зможе замінити саморегулюючу силу ринку.

У 1918 р. була створена Українська Академія Наук, в якій М. Туган-Барановський очолив соціально-економічний відділ. За його ініціативою в 1918 р. був створений Інститут економічної кон‘юнктури (він став його директором), який чав на меті проведення економічних досліджень закономірностей суспільного розвитку та вироблення рекомендацій для його соціально-економічного стимулювання. Після йього смерті в 1919 р. інститут очолив М. Птуха, згодом — К. Воблий, Р.Орженцький. Розробки цього інституту базувались на дослідженнях світової економічної теорії, і були спочатку оріїнтовані на обгрунтування хибності економічної програми більшовизму, на розробку плану самостійного розвитку України (формування української кооперації, власної валюти і т. ін.), а коли більшовизм вкорінився — на створення наукової концепції планування, створення нової системи фінансів, єдиної системи української сільсько-господарської кооперації.

В той час українська наукова думка включала різноманітні напрямки дослідження. В 1920 р. було засновано Товариство економістів, до якого входили такі видатні вчені як Є.Слуцький, К. Воблий, Р. Орженцький, М. Птуха, Ф. Задорожний та інші, що займались теоретично-економічним та прикладним аналізом народного господарства. В теоретичних концепціях того часу відстоюється думка про регулюючу роль ринку та ринкових цін, про неможливість зведення їх в економічних відносинах до системи натурального та трудового (вартісного) обліку. Вказувалось на те, що не зважаючи на декларування цієї системи, держава повинна орієнтуватись на ринок та ринкові показники. В той час українська економічна думка досягла значних наукових висот і за рівнем та напрямами досліджень знаходилась в авангарді світової економічної думки. Праці Є.Слуцького, К. Воблого, Р. Орженцького, М. Птухи, Л. Яснопольського, О. Чаянова, О. Фелінцева та їнших отримали світове визнання. Проте орієнтація владних структур на тоталітаризм поклала край розвитку економічної думки в Україні, перетворила її на складову радянської економічної теорії. Були закриті щойно створені інститути та кафедри, припинені економічні дослідження, багато вчених було вислано з країни. З 30-х років змістом наукових досліджень стає доведення переваг економічної політики, що будується за «класовим принципом», а самі дослідження проникаються ідеями планування, директивності, централізму. Науковців, що підносили ці ідеї, відносили до складу «офіційних» і лише вони могли розраховувати на визнання, оскільки їхні ідеї не розходились з ідеологічними постулатами Компартії. До них можна віднести таких, як В. Чубар, О. Шліхтер, В. Введенський, Т. Жигалко та ін. Роботи цих економістів майже нічим не відрізнялись за спрямуванням, але все ж містили наукові положення щодо визначення принципів соціалістичного планування (серед яких балансовий метод), планового ціноутворення, планування товарообігу (особливо в частині побудови економіко-математичних моделей), кредитного планування та ін.

Особливе місце займала тоді критика «волобуївщини».

як прояву націоналістичних настрої в економічній думці. М. Волобуєв 1928 р. виступив на сторінках преси з ідеєю.

про переваги самостійного економічного розвитку України, зазначаючи, що імперська політика Росії сприяла.

спотворенню природнього розвитку продуктивних сил України, пристосуванню її економіки до власних потреб. Він вказував на те, що Україна володіє достатнім потенціалом,.

аби інтегрувати до світової господарської системи самостійно, безпосередньо, а не через російську економіку, за що був оголошений ворогом соціалізму і радянської держави.

Згодом були оголошені ворожими, буржуазними ідеї М. Туган-Барановського, Є.Слуцького та інших. З цього часу.

економічна думка України розвтвається відповідно до соціального замовлення, знаходиться в ізоляції від світової економічної думки. ЇЇ відродження починається разом із відродженням інших економічних наук в 60-х роках «політичної відлиги». Саме в цей час виходять з друку праці українських вчених І.Лукінова, Ю. Пахомової, В. Корнієнка, І.Ястремського та інших. В роботах цього періоду розробляються теоретичні засади впровадження господарського розрахунку, йдеться про місце та роль товарно-грошових відносин в економічному розвитку. В українській економічній літературі, як і в радянській взагалі, починають обговорюватись проблеми, що чекали свого вирішення ще у 30-ті роки. Однак період піднесення змінюється періодом застою — коли одвічні проблеми політекономії соціалізму починають розглядатись в контексті.

«розвинутого соціалізму». Але і в цей період з‘являється.

низка фундаментальних праць, в яких характеризуються проблеми розвитку економічного механізму, теоретично розробляються підходт до використання ринкових форм.

в умовах соціалізму. Саме в цей час з‘являються праці з.

«історії економічної думки», де аналіз її розвитку ведеться не лише з позицій критики, а й позитивного внеску. На.

кінець 80-х — початок 90-х років в Україні починають формуватися засади сучасної концепції суспільного.

розвитку, з‘являється ряд статей та публікацій в українській науковії пресі.

Повернення української економічної теорії в лоно світової економічної думки тільки розпочинається, її ставлення до процесів, що відбуваються, ще не визначене. Але вже тепер в економічній літературі панує плюралізм поглядів, який сприяє розвитку науки. З огляду на це, в Україні існують передумови розвитку економічної теорії. Але такий процес має відбуватись на тлі переосмислення економічної спадщини та розвитку прогресивних економічних концепцій сучасності. Значну роль в цьому процесі повинна зіграти молода економічна еліта, вільна від стандартів тоталітарного мислення.

Література:

Горкіна Л. П. Нариси з історії політичної економії в Україні. — Київ, «Наукова думка», 1994.

З історії економічної думки на Україні. — К., 1961.

Історія економічної думки. Навч. посібник. — К., 1996.

Історія економічної думки України. Навч. посібник. Ред.М. С. Тимошик. — К., 1993.

Коропецький І.С. Українські економісти 19 століття та західна наука. — К., 1993.

Нариси з історії економічної думки на Україні. — К., 1956.

[1] Горкіна Л. П. Нариси з історії політичної економії в Україні. — Київ, «Наукова думка», 1994. — с.5.

[2] //Киевская старина. — 1890., № 8. — с.174.

[3] Туган-Барановский М. И. Очерки из новейшей истории политической экономии и социализма. — СПб., 1905. — с.45.

[4] Зибер Н. И. Сравнительное изучение первобытного права // Собр.соч.:В 2 т. — СПб., 1900. Т.2 — с. 22.

[5] Коссовський Н. Н. Теория денежного обращения. Ценность и цена // Записки Харьковского университета. — 1882. — Т.1. — № 1. — с.29−30.

[6] Билимович А. Д. Памяти Д.И.Пихно. — СПб., 1913. — с.13.

[7] Горкіна Л. П. Нариси з історії політичної економії в Україні. — Київ, «Наукова думка», 1994. — с.42.