Основні принципи формування інфраструктури для ефективного функціонування ринку сільськогосподарської продукції

Важливою складовою стимулювання розвитку аграрного ринку є формування достатньо розвинутої та здатної забезпечити ефективний розвиток інфраструктури.

У зв’зку із припиненням здійснення централізованого управління ринком сільськогосподарської продукції, звуження ринків реалізації продукції та необхідністю формувати нові, що викликає потребу змінювати асортимент продукції, її якісні характеристики та обсяги виробництва виникає проблема з ціноутворенням на продукцію, її реалізацією, що цілком лягає на плечі самих товаровиробників. Відповідно, фінансові показники стають критичними, що впливає на процес розвитку сільськогосподарських підприємств. В процесі діяльності у сільськогосподарських товаровиробників існує проблема натуральних розрахунків, тобто бартеру, що значно спотворює економічні відносини у цій сфері. До цього додається проблема визначення об'єкта виробництва у майбутньому періоді, напрямів його реалізації та формування ціни на продукцію, що викликає потребу забезпечення виробництва відповідною інфраструктурою.

Саме поняття «інфраструктура» походить від латинського infra — нижче та structura — будова, розташування. У радянських джерелах інфраструктуру розглядали як комплекс галузей народного господарства, які обслуговують виробництво та забезпечують діяльність суспільства. Тобто інфраструктуру розглядають як допоміжну сферу, яка не здійснює значного впливу на економічні процеси.

В сучасній економічній науці роль інфраструктури постійно зростає, оскільки від її розвитку буде залежати ефективність роботи підприємств.

Відомий вчений Р. Йохімсен дає визначення інфраструктури як сукупності матеріальних інституційних й особистісних умов, що направляються в розпорядження економічних суб'єктів і формують умови для покращення інтеграції й створення оптимального щаблю розвитку суб'єктів господарювання [70, с.68].

За основну умову розвитку ринкової економіки вважає інфраструктуру О.Я.Лівшиц, та говорить що вона означає формування певної системи підприємств, установ та організацій, яка покликана забезпечити взаємодію потоків товарів, послуг, грошей, цінних паперів та робочої сили [101,с.44].

Український вчений А. Г Загородній доводить, що інфраструктура охоплює гуртову та роздрібну торгівлю, торгову мережу, магазини та інші торгівельні підприємства, аукціони, ярмарки, комерційні, посередницькі центри, торгові будинки, а також державні органи (інспекція контродю за цінами, антимонопольний комітнт тощо), головною метою діяльності яких є забезпечення безперебійного роцесу купівлі-продажу продукції [62,с.371].

Гладич Б.Б. розглядає інфраструктуру як систему державних, приватних і суспільних інститутів (організацій, установ), що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин і забезпечують їх ефективну взаємодію [39, с.15].

Ринкова інфраструктура агропромислового комплексу, на думку Л.М. Худолій — це система підприємств, закладів виробничої і невиробничої сфери, ціллю діяльності якої являється створення умов для їх ефективної роботи, та забезпечення взаємозв'язку із покупцями [240, с.76].

Для покупки или заказа полной версии работы перейдите по ссылке.

Велику надію було покладено на формування агроторгових домів. За своєю суттю вони повинні створюватися самими сільськогосподарськими товаровиробниками для покращення умов економічної діяльності. Сутність агроторгового дому полягає у доведення сільськогосподарської продукції до реалізаційного стану, забезпечення зростання продаж за свій рахунок або від імені виробників та споживачів.

У торгових домах здійснюється продаж (купівля) продукції дрібними партіями, які формуються у якісно стандартизовані партії для подальшої реалізації.

Найдоцільніше створювати агроторгові дома у безпосередній близькості до сільськогосподарського виробника, зокрема рекомендувалося їх розташовувати у районних центрах. Він повиний сприяти організації місцевих аграрних ринків, надавати послуги щодо заготівлі і зберіганні продукції та формувати диверсифіковані канали збуту, зокрема через біржу.

У 1996 році було розроблено Міністерством сільського господарства і продовольства України та Українською академією аграрних наук «Типове положення про міжрегіональний та районний торговий дім».

Цей процес почався досить активно, тобто у кількісному вираженні динаміка їх створення була активною та досягла 343 одиниць. Проте у якісному вираженні їх діяльність не принесла позитивних результатів, тобто найчастіше торгові дома представляли особисті інтереси та працювали заради власних прибутків, а не заради збільшення доходів учасників — сільськогосподарських товаровиробників.

Територіальні та природні особливості викликають специфіку аграрного виробництва, таким чином їх інфраструктура повинна розвиватися з її врахуванням. Структура ринку сільськогосподарської продукції формується в залежності від концентрації попиту та пропозиції. У зв’язку з цим постає потреба у створенні мережі оптових ринків.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.06.1999р. № 997 «Основні напрямки створення та функціонування оптових продовольчих ринків», оптовий продовольчий ринок — це суб'єкт підприємницької діяльності, метою якого є створення необхідних умов для здійснення операцій з продажу та купівлі наявних видів сільськогосподарської продукції [135,с.138].

Оптовий ринок сільськогосподарської продукції - цивілізоване місце зустрічі оптових пропозицій сільськогосподарської продукції та відповідного попиту, де виявляють реальну ціну товару, вирівнюють її коливання, оперативно переміщуючи товарні потоки. Оскільки оптовий ринок сільськогосподарської продукції організовують за певними правилами, то можна дати таке правове визначення: це суб'єкт підприємницької діяльності, який створено згідно із законодавством і метою діяльності якого є створення необхідних умов для здійснення операцій з продажу та купівлі сільськогосподарської продукції, укладення відповідних договорів купівлі-продажу за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозиції [91,с.8].

Потреба у створенні оптових ринків викликана великими ціновими коливаннями на сільськогосподарську продукцію (наприклад сезонні коливання), зростанням неправомірної торгівлі та тінізації обігу продукції, відсутністю контрактів на постачання продукції і стихійним характером економічних та торгівельних зв’язків, зниженням закупівельних цін, низькою спрямованістю пропозиції на вимоги споживача та великою кількістю неорганізованих товаровиробників.

До функцій оптового ринку можна віднести наступні:

забезпечення цивілізованого місця контакту споживачв та продавців;

виявлення ціни, сформованої попитом та пропозицією;

використовуючи продукцію різних сільськогосподарських виробників здійснювати групування товарів;

формування стандартизованих партій товару;

забезпечення складування, зберігання і доведення продукції до інших каналів реалізації (наприклад роздрібна торгівля);

здійснення моніторингу якості продукції;

надання інформації про зміну кон’юнктури та економічної ситуації.

Створення мережі оптових ринків необхідно робити поступово. На нижчому рівні створюються спеціалізовані ринки, які рекомендується зробити на базі вже діючих торгових підприємств, а на вищому — використовувати вже налагоджені економічні та господарські зв’язки районних оптових ринків, використовуючи бази споживчої кооперації.

Необхідність створення системи оптових ринків високо оцінили у Росії, де сформовано більше двадцяти таких ринків у містах Астрахань, Тула, Волгоград, Москва, Санкт-Петербург, Самара і.т.д. У Польщі - шість, у Франції - 20 ринків.

Створення в Україні оптових ринків сільськогосподарської продукції відбувається низькими темпами. Для покращення діяльності аграрних виробників необхідно, щоб вони також були їх співвласниками, поряд із місцевою владою та комерційними організаціями. Це дозволить здійснювати безпосередню участь в управління оптовим ринком сільськогосподарської продукції.

Важливу роль у розвитку ринку сільськогосподарської продукції відіграють аукціони.

Аукціон — публічний спосіб продажу деяких товарів при якому їх попередньо виставляють для огляду, а покупцем стає той, хто запропонує вищу ціну.

В аукціоні можуть продаватися такі товари, які мають індивідуальні особливості і не є стандартизовані.

Після попереднього огляду та купівлі у покупця не має можливості відмови та обміну товаром, тому, що кожен товар має свої особливості, які відрізняють його від інших.

Ще одним елементом ринкової інфраструктури є виставки на яких здійснюють демонстраційний показ найкращих результатів та досягнень у різних сферах діяльності.

Ярмарок сільськогосподарської продукції - це регулярний або періодично влаштовуваний з'їзд торгових, промислових і комерційних організацій та підприємств переважно для оптової торгівлі і закупки товарів по виставковим зразкам. Організовується він з метою реклами та забезпечення додаткових економічних зв’язків з постачальниками та споживачами.

Важливу для аграрних виробників та споживачів роль відіграють спеціалізовані магазини. Створення самими товаровиробниками закладів роздрібної торгівлі у кризові часи дозволили їм певним чином підтримати свій фінансовий стан. Але вони не дають вийти виробникам сільськогосподарської продукції на масштабний ринок та забезпечити собі значний прибуток.

Ринкова інфраструктура потребує додаткової уваги, оскільки вже існуючі елементи не можуть забезпечити просування безпосередньо товаровиробників до споживачів їх продукції, що не дає їм можливості поліпшити свій фінансово-економічний стан.

В Україні, зокрема у Волинській області, здійснюється певна діяльність спрямована на створення та вдосконалення інфраструктури аграрного ринку. Незважаючи на існуючі проблеми зростає кількість закладів у яких здійснюється оптова торгівля, зокрема бірж, агроторгових домів. Місцевими органами влади й підприємствами започатковуються і організовуються виставки та ярмарки.