Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Підготовка судової промови

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Аналіз джерел доказів з точки зору повноти відомостей, що в ньому містяться, здійснюється шляхом зіставлення цих відомостей із змістом аналогічного джерела (показань обвинуваченого, одер­жаних у різний час або в результаті різних слідчих дій: допиту, очної ставки) або інших джерел — показань потерпілого, свідків. Аналізуючи джерело доказу з точки зору його допустимості, необ­хідно переконатися… Читати ще >

Підготовка судової промови (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Реферат на тему:

Підготовка судової промови Готуючись до виступу, судовий ритор повинен з’ясу­вати для себе три питання:

1. Що трапилося і чому трапилося?

2. Що потрібно доказати суддям?

3. Чим можна вплинути на їхнє рішення?

Те, що потрібно доказати, пише Петро Пороховщиков, є го­ловним положенням, головним висновком промови. Те, що може вплинути на рішення суддів, він називає нервами.

В теорії головний висновок обвинувачення завжди один: підсуд­ний винуватий у такому-то злочиніголовний висновок захисту та­кож один: підсудний у такому-то злочині не винен. Тому теоретич­но обидва ритори повинні докласти всіх зусиль, необхідних для та­кого висновку.

На практиці завдання звужується, і здебільшого суперечливий пункт зосереджується десь посередині, в доказуванні одного або кількох окремих положень. 1 далі П. Пороховщиков наводить при­клад.

Підсудний звинувачується у підробці розписки на дванадцять тисяч карбованцівпідробка зроблена вельми майстерно. Теоретич­но головне положення звинувачення — підсудний винуватий у тому, що підробив розпискуале можливо, що звинувач обмежить своє завдання доказуванням: а) того, що підсудний не мав у своєму роз­порядженні 12 тисяч карбованців, які нібито позичив потерпілому, і б) якщо розписка підроблена, ніхто інший, крім підсудного, не міг здійснити підробки. Захисник може обмежитися доказуванням того, що розписка могла бути підробленою іншою особою '.

Всі три питання взаємопов'язані між собою, оскільки в них одна мета. Вони будуть «переплітатися» у голові ритора, стикатися одне з одним, але промовець повинен чітко розділити їх з самого початку. З чого ж починати?

Збирання матеріалів Підготовка судової промови розподіляється на кілька етапів: збирання матеріалів, аналіз мате­ріалів, систематизація матеріалів, письмова підготовка промови.

Збирання матеріалів починається в процесі вивчення криміналь­ної справи. Ті записи, які можуть бути використані в промові, не­обхідно підкреслити або ж помітити якимось значком. Тоді їх легше буде відшукати як під час судового розгляду, так і в перервах між засіданнями. Записи допоможуть знати і розуміти справу. Вони підка­жуть, на що потрібно звернути особливу увагу, які запитання слід задавати учасникам процесу під час судового слідства.

Найінтенсивніше збираються матеріали під час судового слідства. Судова промова — це результат судового слідства і його неможливо підміняти результатом попереднього слідства. Як проку­рору, так і адвокату у своїх записах необхідно фіксувати показання підсудного, потерпілого, свідків, висновки і допити експертів, ог­ляд речових доказів, місця події і ті додаткові дії, якими закінчується судове слідство. Все, що може бути використано у промові, слід ретельно записати, підкреслити.

У свої нотатки ритор повинен записувати не лише найсуттєві­ше з того, що проходило в суді, але й свої думки, які виникли в ході судового розгляду справи. Спочатку збирання матеріалів для промови є простим нагромадженням доказів і думок. З часом, у ході розширення і поглиблення судового слідства, збирання матеріалів ускладнюється.

Продуктивно й ефективно збирає факти для промови лише той, хто бере активну участь у дослідженні доказів. Постановка питань допитуваним, отримання відповіді і її негайна оцінка — все це діяльність прокурора й адвоката в дослідженні доказів, фактичних обставин справи.

Судовому ритору не слід боятися ставити гострі запитання підсудному, потерпілому, свідкам, експерту. Якщо в ході судового слідства прокурор чи адвокат байдуже поставиться до висновку ек­спертизи і допиту експерта, годі чекати серйозної й обгрунтованої суперечки з експертом у судовій промові.

Рекомендується групувати різні джерела доказів, що значно по­легшить перевірку їх достовірності чи сумнівності. У великих і склад­них справах записи слід робити за розділами: епізоди звинувачен­ня, показання підсудних, документи, речові докази, висновки ек­спертів і т. п.

Прокурор складає так зване спостережне провадження, адво­кат — адвокатське провадження (адвокатське досьє). Збирання ма­теріалів триває аж до проголошення промови. Досвідчені адвокати нагромаджують матеріал навіть у самий останній момент — коли проголошує промову прокурор або коли з промовою виступають інші учасники судових дебатів.

Аналіз матеріалів Кздуми з приводу матеріалів для судової промовипочинаються задовго до судового засідання. Ана­лізуються як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять показання свідків і потерпілих, висновок експерта, показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

До змісту оцінки доказів як фактичних даних входить встанов­лення їх достовірності, належності, допустимості й достатності для вирішення справи. Змістом оцінки процесуальних джерел доказів є визначення допустимості їх використання у справі і повноти відо­мостей, що містяться в них.

Аналіз джерел доказів з точки зору повноти відомостей, що в ньому містяться, здійснюється шляхом зіставлення цих відомостей із змістом аналогічного джерела (показань обвинуваченого, одер­жаних у різний час або в результаті різних слідчих дій: допиту, очної ставки) або інших джерел — показань потерпілого, свідків. Аналізуючи джерело доказу з точки зору його допустимості, необ­хідно переконатися, чи передбачений він кримінально-процесуаль­ним законодавством, чи не було порушень закону при його одер­жанні. Докази, одержані з грубим порушенням норм КПК України, завжди викликають сумнів у їх достовірності й не можуть викорис­товуватися в кримінальному процесі.

Пленум Верховного Суду України в п. 7 постанови від 25 бе­резня 1988 року «Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування» вказав: «Особливу увагу слід приділяти перевірці заяви про недозволен! методи слідства та інші порушення законності, які могли потягти самообмову чи дачу інших неправ­дивих показань. Коли при судовому розгляді з’ясується, що доводи про застосування до нього незаконних заходів не позбавлені підстав і суд не може їх перевірити, справа підлягає поверненню на додат­кове розслідування з мотивів однобічності, неповноти чи необ'єктивності проведеного дізнання або попереднього слідства з вказівкою на необхідність такої перевірки прокурором» '.

Аналізуючи зібрані матеріали, слід відокремити установлені факти від сумнівних. Все належить перевіряти, в усьому пересвідчи­тися самому.

Петро Пороховщиков описує випадок, коли захисник взяв у руки ніж (підсудний звинувачувався в замаху на убивство) і зігнув двома пальцями цей ніж навпіл: слідчий не помітив, що лезо було бляшаним2.

Не варто задовольнятися готовими поясненнями фактів. Слід шукати внутрішній зв’язок подій.

В оповіданні Едгара По «Убивство на вулиці Морг» декілька чоловік, які чули один і той же звук, приймають його за викрику­вання, чужою мовоюпри цьому кожен новий свідок називає нову мову. Ці показання суперечать одне одномусуперечності здаються незрозумілими, але вони пояснюються тим, що свідки чули голос мавпи, а не людини. В цьому оповіданні всіх збиває з пантелику нелюдська жорстокість убивстваоднак саме це і вказує, що воно здійснено не людиною3.

Кожну обставину, кожен факт, які аналізуються, слід пере­віряти з точки зору протилежної сторони.

Будучи студентом юридичного факультету на початку шістде­сятих років, автор цих рядків потрапив на практику до відомого київського адвоката М. Городиського. Дуже вразила його агресивність, з якою він запитував своїх клієнтів, буквально атакуючи їх як про­курор, суддя, представник потерпілого. Подумалось тоді не без обу­рення: люди платять гроші, приходять за допомогою, а він так з ними поводиться. Вже пізніше, через кілька літ зрозумів, чому до цього чоловіка така черга. М. Городиський готував себе і клієнта до розгляду справи в суді, таким чином перевіряв свої висновки. Тільки така перехресна перевірка фактів може запобігти передчасним вис­новкам. Вона дає змогу серйозно підготуватися до виступу в суді.

Аналізуючи докази, обставини справи, варто звертати увагу на негативні факти, на те, чого не було.

У роботі «Мистецтво промови на суді» наводиться цікавий при­клад. У конюшні було знайдено труп убитого тренера. В процесі роз­слідування причин смерті між героєм оповідання і слідчим відбу­вається така розмова:

— Зверніть увагу на надзвичайний випадок із собакою.

— Даруйте, із собакою нічого не трапилося.

— В цьому-то і полягає надзвичайний випадок '.

Негативний факт, що собака не гавкав, став відправним для версії, яка потім підтвердилася, що ніхто із сторонніх не приходив до конюшні і що тренер був убитий не людиною, а конем у той момент, коли він намагався вивести його таємно із конюшні. В да­ному випадку негативний факт — «те, чого не було» — слугував матеріалом для висновків слідства. Але його могли використати і судові промовці, якби слідство пішло неправильним шляхом і не­обгрунтоване притягнули б когось, звинувативши в убивстві.

Аналіз матеріалів для судової промови на початку діяльності з будь-якої справи має, як правило, попередній характер. На цьому етапі важливо занотувати все, що аналізується, щоб час від часу повертатися до цих думок і перевіряти їх обгрунтованість.

Робота над підготовкою судової промови проходить не лише в ті години, коли прокурор чи адвокат вивчають матеріали справи, але і в інший час, коли несподівано виникне якась думка, що про­яснює незрозумілі обставини, її необхідно записати, оскільки вона забувається так само швидко, як і з’являється. Хтось із знаменитих говорив, що «знайдена, але не записана думка, це знайдений і за­гублений скарб».

Збирання й аналіз матеріалів — це єдиний взаємопов'язаний процес, завдання якого — підвести судового ритора до безпосеред­ньої підготовки промови.

Систематизація матеріалів і письмова підготовка промови Підготовка судової промови — це опрацювання зібраного матеріалу, відбір і систематизація фактів, додаткова перевірка міркувань, правильність яких підля­гає доказуванню, послідовність розміщення думок майбутньої про­мови.

У справі, яка слухається один день або кілька годин, обстави­ни, як правило, простіші та й картина події ясніша. В такій справі ритору уже в процесі судового слідства необхідно займатися пись­мовою підготовкою промови. Бажано написати один варіант тез і перечитати його. Якщо є необхідність, а головне — можливість, то на цій основі треба написати другий варіант або внести в перший поправки і доповнення, думки, які виникли у зв’язку з промовою прокурора або інших учасників судового розгляду. Важливо, щоб до початку захисної промови все було написано, написане — прочи­тано. Це допоможе ритору краще з’ясувати, що необхідно сказати на захист підсудного.

Досудова підготовка прокурора до участі в судових дебатах та­кож завершується роботою над звинувачувальною промовою. Остання детально обмірковується і пишеться повністю або у вигляді розгор­нутих тез, детального плану чи начерків.

Прокурор, особливо початківець, не має права покладатися на експромт, розраховувати на своє натхнення. Як правильно відзна­чає Є. Матвієнко, імпровізація, натхнення — це дуже ненадійна основа формування промови. Вони ніколи не в змозі замінити сум­лінної попередньої підготовки, компенсувати відсутність дисциплі­ни, думки і продуманості суджень. Вони завжди містять у собі заг­розу підвести найдосвідченішого ритора, позбавити його промови цільності й чіткості, завести далеко в бік від задуманих висновків.

Обсяг письмової підготовки може бути і буває різним в залеж­ності від характеру й складності справи, аудиторії, кваліфікації про­курора і адвоката, інших обставин. В одних випадках, особливо на перших порах, складається повний текст промови, в інших — об­межуються розгорнутим планом, розширеними тезами, детально проробленими начерками промови, окремими її фрагментами. Але в усіх випадках таку заготовку необхідно розглядати лише як попе­редній варіант, який потім буде доповнюватися, мінятися, уточ­нюватися, шліфуватися у ході судового розгляду справи. Після закін­чення судового слідства наступає завершальний етап у підготовці промови. Тут прокурор ще раз до дрібниць продумує зміст і струк­туру промови, чітко визначає всі доводи й судження, які він має намір висловити суду, відшліфовує окремі думки, які виникли в ході судового процесу, образи, порівняння. Якщо така робота ви­магає додаткового часу, прокурор може попрохати суд оголосити перерву для завершення підготовки до виступу із звинувачувальною промовою.

Адвокат, беручи участь у судовому засіданні, складає план за­хисту. В ньому має бути передбачено:

• які клопотання необхідно заявити суду з метою забезпечен­ня прав і законних інтересів підсудного;

• які докази подати суду для обгрунтування невинуватості або меншого ступеня відповідальності підзахисного;

• в якій послідовності і як провести допит підсудного, які запитання поставити йому;

• які обставини з’ясувати при допиті свідків, потерпілих, ек­спертів і дослідженні інших доказів у справі'.

Систематизація матеріалів. Приступати до цього етапу найкра­ще тоді, коли необхідний матеріал у справі зібраний. Різні факти, які підтверджують одну й ту саму ідею, дозволяють обгрунтувати загальний висновок. Судовий ритор фіксує висновок, а поряд роз­міщує докази, які цей висновок підкріплюють. Так виникає група міркувань, з'єднана загальним висновком. Інші фактичні дані й міркування також розподіляються на групи, кожна з яких має своє завдання, висвітлює певне питання. Міркування і висновки розта­шовуються так, щоб вони були між собою пов’язані. Попередня група готує появу наступної, наступна — додатково підкріплює попередню.

Закінчивши систематизацію матеріалів і їх послідовне розмі­щення, ритор переходить до безпосередньої письмової підготовки судової промови.

Найкраща форма підготовки судової промови — це складання детальних тез промови.

Тези промови. Як і закінчена судова промова, тези повинні містити головні положення, найважливіші докази, хід міркувань, необхідні фактичні, юридичні, суспільно-політичні висновки. На відміну від промови, в тезах все повинно бути викладено фрагмеятами без плавних переходів, без відміряного літературного тексту, який у промові неминучий, а тут зайвий.

Тези дають можливість молодому ритору в творчій атмосфері проголосити промову, виробити необхідні професійні якості, а го­товий текст промови не лише не дає цієї можливості, але, більше того, перетворює живу мову в заздалегідь написаний твір на задану тему, створює інколи непереборну спокусу цю промову прочитати «з папірця».

Молодий правник-ритор повинен учитися думати і працювати в складних умовах судового процесу. Проголошуючи судову промо­ву за тезами і формулюючи думки під час промови, він виробляє майстерність говорити публічно, без чого неможливо уявити собі належне виконання обов’язку судового ритора. Промова, яка чи­тається за готовим текстом, не створює необхідного контакту між ритором і судом, ритором і його слухачами. Судовий ритор, який завжди і в усіх випадках буде писати повний текст промови, опи­ниться у важкому становищі, якщо в процесі виникне необхідність обмінятися репліками. Репліка, як правило, буває негайною, особ­ливо це стосується адвоката. Закінчив прокурор говорити і потрібно негайно відповідати. Як же бути адвокату, якщо він звик думати і працювати повільно, в спокійній домашній обстановці.

Більшість справ, які слухаються в районних судах, тривають не більше одного дня. Якраз у таких справах на перших порах висту­пають молоді прокурори і адвокати. Тут просто немає можливості написати промову від початку і до кінця. Тези промови доводиться писати, коли закінчується судове слідство, або ж, у кращому разі, під час обідньої перерви, або під час вельми короткої перерви після обіду.

Молоді правники-ритори повинні виховувати в собі професій­не уміння виконувати два паралельні процеси, брати участь у закін­ченні судового слідства і фіксувати тези своєї промови.

Зачитування наперед написаної промови не дає можливості належним чином реагувати на промови інших учасників судових де­батів, позбавляє виступ полемічності. Звичайно, до промови мож­на включити в останній момент, уже в суді, нові вставки, розділи, але це може зашкодити її логічності й гармонійності.

Хвилювання промовців у суді. Вони властиві всім риторам не­залежно від віку і стажу роботи. У молодих виникає почуття бояз­кості, нерішучості, несміливості і полохливості. Вони хворобливо реагують на погляди, які їм видаються суворими або несхвальними чи осудливими. Може вивести із рівноваги чиясь іронічна посмішка. Поступово, з набуттям досвіду, це почуття слабшає і майже зникає.

Промова може бути написана повністю, декілька разів прочи­тана ритором для себе або для вузького кола «своїх» слухачів, пере­роблена, переписана. Ця підготовча праця може бути корисною, навіть дуже корисною, коли вона підготовча. За текстом закінченої промови ритор вже сміливо може складати тези, які йому необхід­но проголосити.

Тези промови, а за ними і сама промова, не повинні бути пе­реказом всього того, що проходило в судовому засіданні, оскільки це все бачили і чули судді. В тезах головне місце повинні займати доказові твердження. До них підводяться і їх підкріплюють установ­лені факти й обставини, які допомагають доказуванню, сприяють утвердженню висновку. Правильна побудова тез судової промови вимагає від ритора чіткого розуміння, що є головним, а що друго­рядним і допоміжним. Це необхідно ритору для того, щоб відповід­но розподілити зусилля і час: головному — максимум зусиль і більше часу, другорядному — мінімум того й іншого.

Неможливо заздалегідь і на всі випадки життя визначити, з чого необхідно починати раніше: з головної думки чи з другорядної, з тим, щоб потім перейти до головного. Все буде залежати від конк­ретних обставин справи. Будь-яке вирішення питання є допусти­мим, якщо судовий ритор приймає його обдумано. Якщо адвокат доказує алібі свого підзахисного, звичайно, немає ніякого сенсу відтягувати доказування головної думки на кінець промови. Довів­ши алібі, захисник може звернутися до критики показань потерпі­лого або свідків, даючи цим показанням відповідні пояснення. Після доказування головного, пояснення із суміжних питань стає пере­конливішим і достовірнішим.

Текст промови чи тез необхідно писати так, щоб він легко чи­тався, щоб судовому ритору не потрібно-було в процесі виступу розгадувати власний почерк. Часу для цього не буде, судова обста­новка аж ніяк не сприятиме цьому. Прізвища, найменування, циф­ри, найбільш важливі документи необхідно записувати чітко, ба­жано крупнішими літерами чи іншим кольором чорнила або виді­лити якимось іншим чином.

Не лінуйтесь перечитувати свої тези. Це допоможе віднайти і виправити допущену помилку, вилучити те, що після промови по­передніх риторів втратило свою актуальність, або перенести акцент з того, що стало менш важливим, на те, що в результаті уже про­голошених промов набуло більшого значення.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою