Складні судження

Складні судження

Пропозиційна зв’язка: кон’юнкція, дез «юнкція, імплікація, еквіваленція.

Заперечення судження.

Речення і судження.

Логічна структура запитань.

Види запитань.

Роль запитань у пізнанні та комунікації.

Складним судженням називається таке судження, яке складається з кількох простих суджень. Так, судження «Крадіжка — це злочин» є простим судженням, у ньому наявний один суб'єкт («крадіжка») і один предикат («злочин»). Судження ж «Вирок суду має бути законним і обгрунтованим» — це судження, утворене з двох простих: «Вирок має бути законним», і «Вирок має бути обгрунтованим».

Більшість норм права виражається у формі складних суджень.

Складні судження поділяють на умовні та безумовні.

Умовні (імплікативні) судження — це судження, в якому відображається залежність того чи іншого явища від тих чи інших обставин і в якому підстава і наслідок з'єднуються з допомогою логічного сполучника «якщо…, то…».

Безумовні (еквівалентні) судження поділяються на єднальні, розділові, поділяючі та множинні.

В єднальних (кон «юнктивні) судженнях, на відміну від простих, наявне твердження чи заперечення про належність предметові двох чи більше ознак. Наприклад: «Т. Г. Шевченко — геніальний поет і талановитий майстер живопису».

У предикаті розділового (диз'юнктивні) судження, як і в предикаті єднального вказується на дві чи більше ознак.

Поділяючі судження належать до розділових. Їх специфіка полягає в тому, що в них дається повний перелік різновидів предмета думки. Наприклад: «Ліси бувають листяними, хвойними і мішаними».

У множинних судженнях суб'єкт завжди є складеним, а предикат — як складеним, так і простим. Наприклад: «Залізо, мідь, золото, свинець та деякі інші метали тонуть у воді».

Кожне судження завжди виражається у формі граматичного речення. Судження не може існувати поза реченням. Речення є безпосередньою дійсністю судження, його матеріальною оболонкою. Проте не всяке речення виражає судження.

Характерні особливості судження полягають у ствердженні або запереченні чого не-будь про що-небудь. Тому якщо у реченні що-небудь стверджується або заперечується, то воно виражає судження, якщо ж у реченні відсутнє ствердження або заперечення, то таке речення не є судженням.

Речення, як відомо, бувають розподільні, питальні і спонукальні.

У розподільних реченнях, наприклад: «Суд є органом правосуддя» обовязково в наявності або ствердження, або заперечення, тому будь-яке розповідне речення є судженням.

Логічна будова суджень інтернаціональна. В основних своїх рисах вона є спільною для найрізноманітніших народів. Будова речення, навпаки, значною мірою національна, вона визначається сукупністю граматичних особливостей, характерних для даної мови, що відрізняє його від інших мов.

Так розвязуємо питання про співвідношення судження і речення, коли ми розглядаємо судження і розповідне речення.

Призначення питальних і спонукальних речень інше, ніж ствердження чи заперечення. Сутність питального речення полягає у постановці запитання, а спонукального — у вираженні спонуки. Судженням, або думкою, у якій щось стверджується або заперечується, є тільки відповідь на запитання.

Від запитальних речень слід відрізняти риторичні запитання.

Процес пізнання породжується необхідністю задоволення потреб людини суспільною практикою. В теоретичному плані ця необхідність знаходить своє вираження у формі запитань, які постійно виникають у всіх сферах людської життєдіяльності. Вміння правильно формулювати запитання має велике пізнавальне значення.

Граматичною формою вираження запитань є питальні речення. Вміння формулювати запитання залежить від знання як логіки, так і тієї сфери реальності, яка відображається в запитанні. Таке вміння передбачає ще й знання мови.

Іноді запитання поділяють за специфікою шляхів і методів їх розвязання: інформаційні, задачі, проблеми.

Формулюючи запитання, необхідно дотримуватися таких правил:

Запитання має бути осмисленим.

Запитання потрібно формулювання якомога коротше і ясніше.

Складні запитання доцільно розбити на прості.