Конструкторська стандартизація та уніфікація

Конструкторська стандартизація та уніфікація

План

1. Технічний контроль виробництва, його характеристики

2. Конструкторська стандартизація та уніфікація

3. Завдання 1

Використана література технічний контроль стандартизація якість

1. Технічний контроль виробництва, його характеристики З метою забезпечення надійного рівня якості продукції на підприємстві здійснюють технічний контроль на всіх стадіях технологічного процесу.

Технічний контроль — це перевірка відповідності технологічних процесів і їх результатів технічним вимогам, передбаченим у стандартах, технічних умовах та договорах на постачання.

Отже, технічний контроль являє собою перевірку відповідності продукції або процесу, всіх виробничих умов та чинників, від яких залежить якість продукції, установленим техніко-технологічним вимогам до якості продукції на всіх стадіях її виготовлення.

Мета технічного контролю якості на підприємстві полягає в забезпеченні випуску високоякісної і комплектної продукції згідно з чинними стандартами і технічними умовами.

Вимоги до організації технічного контролю якості: профілактичність — запобігання браку; точність і об'єктивність; економічність; участь усіх працюючих у контрольних функціях.

Об'єктами технічного контролю є всі складові процесу виробництва: предмети праці, засоби праці, технологічні процеси, праця виконавців, умови праці. До предметів праці, якість яких контролюється, належать сировина і матеріали, паливо, енергія, напівфабрикати, деталі, складальні одиниці (вузли), готова продукція, конструкторська та технологічна документація. Засоби праці, що підлягають контролю, — це устаткування, технологічне оснащення, інструмент, виробничі системи, контрольна апаратура, прилади та пристрої. Контроль технологічних процесів передбачає перевірку відповідності їх здійснення технологічним картам, а також охоплює процеси створення конструкторської, технологічної та іншої документації. Контроль праці виконавців полягає в перевірці й оцінюванні якості результатів праці конструкторів, технологів, операторів, робітників. Контроль умов праці перевіряє дотримання психофізіологічних та гігієнічних норм, параметрів техніки безпеки, режимів праці і відпочинку, організації і обслуговування робочого місця та ін.

Засоби технічного контролю. Залежно від параметрів, які контролюються, застосовуються різноманітні засоби контролю (контрольно-вимірювальні прилади (КВП), інструменти та апарати), які розподіляються на дві групи:

1) такі, що визначають абсолютні розміри або значення величин, які контролюються (лінійки, штангенциркулі, манометри, терези тощо);

2) такі, що визначають тільки межі величин, які контролюються, що дає змогу сортувати об'єкти за групами якості — контрольні сортувальні пристрої з двома граничними значеннями вимірювальних величин (найбільшим і найменшим, калібри, скоби, пробки і т. д.).

На промислових підприємствах установлено певні види технічного контролю (табл. 1).

Таблиця 1

Основні види технічного контролю

За методами проведення технічний контроль може бути попереднім, проміжним та кінцевим. Попередній контроль передбачає перевірку матеріалів, заготівок, напівфабрикатів, деталей, запасних частин до початку7 обробки або збирання. Проміжний контроль здійснюють на різних стадіях виробничого процесу. Основним завданням його є перевірка якості виконання кожної виробничої операції за технологічним процесом і, таким чином, запобігання браку на наступних операціях. Кінцевому контролю підлягає вся готова продукція після завершальних операцій виробничого процесу.

Технічний контроль за якістю продукції здійснюють працівники відділу технічного контролю (ВТК) — самостійного структурного підрозділу підприємства, який безпосередньо підпорядковується директору.

За виконавцями контрольних операцій, технічний контроль поділяється на контроль, що його виконує виробничий персонал та контроль, що його здійснює виконавчий контрольний персонал. Контроль можуть виконувати самі робітники, а також спеціальний контрольний персоналбракувальники, контролери, контрольні майстри.

2. Конструкторська стандартизація та уніфікація Конструкторська підготовка виробництва на підприємстві є першою стадією підсистеми технічної підготовки. Вона безпосередньо пов’язана з науково-технічною підготовкою, використовує при можливості результати прикладних НДР та ДКР, але виконує суто практичні завдання стосовно конкретного виробництва. Виходячи зі змісту робіт та результату, що отримується, конструкторську підготовку часто називають проектно-конструкторською підготовкою виробництва. Проектування розглядається як сукупність взаємопов'язаних процесів зі створення нових і удосконалювання діючих конструкцій виробів за параметрами рівня якості, термінів, обсягів випуску згідно з вимогами замовника-споживача.

Завданнями проектно-конструкторської підготовки є створення комплекту конструкторської документації (креслень), що необхідна для виготовлення та експлуатації продукції, а також забезпечення конструкторської готовності підприємства до випуску нового або модернізованого виробу.

Обсяг проектно-конструкторських робіт на підприємстві залежить від виду виробу, його складності, життєвого циклу, обсягу ринкових потреб і термінів на їх задоволення, ступеня участі самого підприємства в процесі проектування виробу. У сучасних умовах існують різні форми інтеграції підприємств з метою проектування виробів, які залежать від обсягів конструкторських робіт, наявності творчого необхідного потенціалу, технічних та фінансових можливостей. Великі підприємства з розвиненою науково-технічною і дослідно-експериментальною базою мають потужні проектно-конструкторські служби і, як правило, створюють проекти виробів самостійно.

Проектування нового виробу відповідно до ЄСКД здійснюється в кілька етапів: 1) складання технічного завдання; 2) розрахунок технічної пропозиції; 3) розроблення ескізного проекту; 4) розроблення технічного проекту; 5) підготовка робочої конструкторської документації (дослідного зразка, дослідної партії, установлюваної серії, стійкого масового виробництва).

Технічне завдання на проектування розробляється шляхом спільної творчої праці представників замовника і підприємства або з ініціативного проекту фахівцями самого підприємства. У ньому відображаються тактико-технічні вимоги замовника, що мають містити умови і режими експлуатації товару; необхідні технічні параметри і характеристики; приєднувальні розміри; ресурс (чи термін служби); передбачуваний обсяг випуску; правила техніки безпеки і санітарно-гігієнічні норми; патентна чистота; зовнішній ринок; терміни й умови зберігання; художньо-архітектурне рішення (дизайн); транспортабельність (тара, упакування); додаткові, спеціальні та інші вимоги.

Вимоги технічного завдання спрямовані на забезпечення випуску нової конкурентоспроможної продукції. Підготовлене фахівцями технічне завдання обов’язково затверджується.

Технічна пропозиція містить розрахунки технічних параметрів і економічної ефективності, що обґрунтовують можливість і доцільність розроблення нового виробу. Розраховуються кілька варіантів виготовлення виробу, аналізується і вибирається оптимальний варіант, від якого очікується найбільший економічний ефект. Після узгодження і затвердження технічна пропозиція є підставою для виконання наступних етапів конструкторської підготовки.

Ескізний проект передбачається для конструкторського опрацювання прийнятого варіанта виробу. Він виконується з дотриманням необхідних пропорцій у розмірах виробу. Розробляється ескізний проект у кількох варіантах. Виготовляється модель (макет) виробу (дерев'яна, металева чи пластилінова), після чого обговорюється спеціальною комісією за участю дизайнера і затверджується прийнятий варіант; для нього виконуються креслення (рисунки) основних складальних одиниць і загального виду, кінематична, гідравлічна, пневматична та електрична схеми (у разі необхідності), а також інші основні конструктивні параметри. Виконаний ескізний проект має дати загальне уявлення про будову і принципи роботи нового виробу. Після остаточного узгодження і затвердження ескізний проект є підставою для розроблення технічного проекту.

Технічний проект містить остаточні технічні рішення. Він розробляється тільки в масштабі з дотриманням вимог стандартів і нормалей; у ньому виконуються різноманітні види, проекції, перетини, розрізи з нанесенням відповідних розмірів для того, щоб мати повне уявлення про будову і роботу нового виробу.

Робоча документація розробляється після затвердження технічного проекту і на його основі. Вона являє собою робочі креслення всіх деталей (крім нормалей) виробу, де вказуються необхідні розміри (у масштабі), проекції, розрізи і перетини, матеріал, чистота поверхонь, допуски і посадки, технічні умови, термообробка та ін.

Ці дані дають можливість розробляти технологічний процес виготовлення кожної деталі в будь-яких типах виробництва. Усі робочі креслення проходять нормо-контроль (перевірку на дотримання стандартів), метрологічну і патентну експертизи. На патентну чистоту перевіряється весь виріб.

За робочими кресленнями в експериментальному цеху виготовляються всі деталі виробу з урахуванням замовлених комплектуючих деталей і вузлів, здійснюється складання дослідного зразка і його випробування.

У процесі складання та в результаті випробувань дослідного зразка уточнюються конструкції окремих деталей та коригується в цілому робочий проект. У разі необхідності виготовляється настановна партія виробів і приймається рішення про підготовку до серійного (масового) виробництва товару, його доробку чи припинення подальших робіт.

Розмноження, збереження та облік конструкторської документації здійснює на підприємстві спеціальне бюро технічної документації (БТД) відділу головного конструктора (або архів). Воно зберігає і здійснює облік оригіналів та копій усіх креслень, у разі необхідності видає копії цехам і відділам підприємства. Усі розмножені робочі креслення деталей надходять у відділ головного технолога (ВГТ) для розроблення технологічних процесів і інших стадій технологічної підготовки виробництва.

Вимоги до конструкції нового виробу. У процесі проектування нового виробу йому надаються певні властивості, які характеризуються якісними показниками функціонального призначення та виготовлення. Враховуючи деякі специфічні вимоги в процесі конструювання виробів, необхідно виділити такі показники, як:

— технічний рівень виробу, який являє собою сукупність експлуатаційно-технічних показників, що визначають ступінь його досконалості на рівні можливостей прогресивної технології;

— патентна спроможність — це здатність технічного або художньо-конструктивного рішення бути визнаним об'єктом правової охорони, що відповідає вимогам до винаходу чи промислового зразка;

— патентна чистота, яка полягає в перевірці та підтвердженні, що в конструкції або складі виробу не використані винаходи без ліцензії, на які в даній країні видані патенти;

— ергономічність, яка характеризується раціональністю конструкції виробу з точки зору вимог психології і фізіології праці людини;

— естетичність — дизайн, зовнішній вигляд, якість оздоблювання та ін.;

— конструктивна спадкоємність характеризує ступінь використання у виробі, що проектується, деталей і вузлів виробів, які були раніше освоєні виробництвом;

— технологічна спадкоємність характеризує максимально можливе використання устаткування, оснащення та матеріалів, що застосовуються на той час для виготовлення виробу;

— уніфікація, яка передбачає процес приведення продукції, засобів виробництва або їх елементів до єдиної форми, розмірів, структури, складу;

— стандартизація встановлює обов’язкові вимоги до виробів, методів, термінів та інших об'єктів, чим обмежує їх різноманітність.

На всіх стадіях проектування конструкторська документація підлягає нормо-контролю, у процесі якого перевіряється виконання норм і вимог міжнародних, державних, галузевих стандартів і стандартів підприємств, досягнення в виробах, що розробляються, високого рівня стандартизації та уніфікації на основі широкого застосування конструктивних рішень виробів, які спроектовані та освоєні у виробництві раніше.

Стандартизація є основним методом уніфікації і передбачає під час проектування виробів застосування стандартних деталей та вузлів, а також норм міжнародних і державних стандартів (стандарти параметрів, технічних, екологічних вимог, методів контролю та випробувань).

Ефективним засобом управління якістю і конкурентоспроможністю є стандартизація, яка включає комплекс норм, правил і вимог до якості продукції.

Процес стандартизації продукції регулюється сукупністю нормативно-технічної документації.

Стандарт на продукцію є основним нормативно-технічним документом, в якому показники якості встановлюються, виходячи із новітніх досягнень науки, техніки і попиту споживачів.

Стандартизація продукції охоплює:

— встановлення вимог до якості продукції, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих;

— встановлення норм, правил в галузі проектування;

— формування єдиної системи показників якості продукції, методів її контролю, випробувань, єдиних термінів і позначень;

— створення єдиних систем класифікації і кодування продукції тощо.

Стандартизація якості продукції як система встановлення й застосування єдиних правил із метою впорядкування її принципів, методів і форм упровадження передбачає:

— установлення вимог до якості готової продукції, а також сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів (деталей тощо);

— уніфікацію та агрегатування продукції як важливої умови спеціалізації й автоматизації виробництва;

— визначення норм, вимог і методів у сфері проектування та виготовлення продукції для забезпечення належної якості й запобігання невиправданої різноманітності видів і типорозмірів виробів однакового функціонального призначення;

— формування єдиної системи показників якості продукції, методів ЇЇ випробування та контролю; уніфікацію вимірювань і позначень;

— створення єдиних систем класифікації та кодування продукції, носіїв інформації й методів організації виробництва.

Усі результати впровадження системи стандартизації відображаються у спеціальній нормативно-технічній документації. Основними її видами є стандарти й технічні умови — документи, що містять обов’язкові для продуцентів (виробників та інших осіб, які беруть участь у створенні, виготовленні та реалізації продукції) норми якості та способи їх досягнення (рівень кожного показника якості, методи й засоби вимірювання, випробувань, маркування, пакування, транспортування та зберігання продукції). Нормативно-технічна документація, що застосовується на підприємствах, охоплює певні категорії стандартів, які різняться ступенем жорсткості вимог до виробів і сукупністю об'єктів стандартизації.

Найбільш жорсткі вимоги до якості містять міжнародні стандарти, розроблені Міжнародною організацією стандартизації ІСО. Їх використовують для сертифікації виробів, призначених для експорту в інші країни і реалізації на світовому ринку. Нині діють міжнародні стандарти ІСО серії 9000. Перелік таких документів постійно доповнюється, вдосконалюється та змінюється відповідно до розвитку науково-технічного прогресу й удосконалення вимог до якості продукції, виробництва і методів оцінювання систем якості в різних сферах діяльності. Ці стандарти групуються за наступними основними напрямами системи міжнародних стандартів ІСО серії 9000:

1. Загальне управління якістю та стандарти для забезпечення якості.

2. Системи якості — Моделі для забезпечення якості при проектуванні, розробленні, виробництві, складанні й обслуговуванні.

3. Системи якості — Загальне управління якістю та елементи системи якості.

4. Системи якості — Керівні вказівки щодо перевірки систем якості.

5. Системи якості — Керівні вказівки щодо кваліфікаційних критеріїв експертів-аудиторів, які здійснюють перевірки систем якості.

6. Системи якості — Керівництво програмою перевірок та ін.

Державні стандарти України розробляються на:

1) вироби загальномашинобудівного застосування (підшипники, інструменти, деталі кріплення тощо);

2) продукцію міжгалузевого призначення;

3) продукцію для населення й народного господарства;

4) організаційно-методичні та загальнотехнічні об'єкти (науково-технічна термінологія; класифікація й кодування техніко-економічної і соціальної інформації; інформаційні технології; технічна документація, організація робіт зі стандартизації, метрології тощо);

5) елементи народногосподарських об'єктів державного значення (транспорт, зв’язок, енергосистема, банківсько-фінансова система та ін.);

6) методи випробувань.

Галузеві стандарти розробляються на продукцію, щодо якої бракує державних стандартів України або за необхідності встановлення вимог, які доповнюють чи перевищують такі за державними стандартами, а стандарти науково-технічних та інженерних товариств — у разі потреби в поширенні результатів фундаментальних і, прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів.

Технічні умови містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виробником) та споживачем (замовником) продукції; регламентують норми і вимоги щодо якості тих видів продукції, до яких державні або галузеві стандарти не розробляються, тих, що виготовляються на замовлення окремих підприємств, а також щодо якості нових видів виробів на період їх освоєння виробництвом.

Стандарти підприємств розробляються для внутрішньозаводського застосування з ініціативи самих підприємств.

Стандарти й технічні умови — це документи динамічного характеру. їх потрібно періодично переглядати та уточнювати з урахуванням інноваційних процесів і нових вимог споживачів до продукції, що виготовляється (проектується).

Завдання 1

Обробляється партія деталей n (550) штук. Обробка ведеться: а) послідовно; б) паралельно-послідовно; в) паралельно. Передаточна партія деталей для двох останніх видів-руху складає р (55). Штучний час обробки деталі tшт (tшт1=10, tшт2=3, tшт3=8, tшт4=5, tшт5=3) по усіх операціях, а також кількість робочих місць на кожній операції с (С1=1, С2=1, С3=1, С4=5, С=1). Необхідно:

1) Провести аналітичний розрахунок тривалості циклу простого процесу при послідовному, паралельно-послідовному та паралельному видах руху деталей у виробництві;

2) Перевірити аналітичний розрахунок графічною побудовою (у довільному масштабі) тривалості циклу простого процесу для послідовного, паралельно-послідовного та паралельного видів руху деталей у виробництві;

3) За проведеними розрахунками зробити висновки і вказати вид руху деталей у виробництві, при якому тривалість циклу процесу є найкоротшою.

Розв’язання:

За формулою визначаємо, що технологічний цикл виготовлення всієї партії виробів (n = 550 одиниць) при послідовному русі буде:

= 13 750 одиниць часу Для паралельно-послідовного способу отримуємо:

Відповідно до формули час сумісного виконання операцій: 1-ї та 2-ї становить = (550−55)*3 = 1485 одиниць часу;

2-ї та 3-ї становить = (550−55)*3 = 1485 одиниць часу;

3-ї та 4-ї становить = (550−55)*1 = 495 одиниць часу;

4-ї та 5-ї становить = (550−55)*1 = 495 одиниць часу.

Тоді тривалість технологічного циклу, яка розраховується за формулою

= 13 750 — (1485 + 1485 + 495 + 495) = 9790 одиниць часу.

Для паралельної форми руху виробів по операціях за допомогою формули отримуємо, що тривалість технологічного циклу виготовлення всієї партії виробів становить: = 6325 одиниць часу.

Отже, найбільшу тривалість технологічний цикл простого процесу має при послідовному русі тобто Т= 13 750 од. часу.

Найменшу тривалість маємо при паралельному русі: Т= 6325 од. часу.

При паралельному русі на всіх операціях, крім операції з максимальною тривалістю, робота виконується з перервами.

Використана література

1. Козловський В. О., Білоконний П. Г. Основи організації виробничого процесу: Навч. посібник. — К.: УМКВО, 1991. — 172 с.

2. Кожекин Г. Я., Синица A.M. Организация производства: Учеб. пособие. — Минск: ИП «Экоперспектива», 1998.— 334 с.

3. Новицкий Н. И. Организация производства на предприятиях: Учеб.-метод, пособие. — М.: Финансы и статистика, 2002. — 392 с.

4. Плоткін Я.Д., Янушкевич O.K. Організація і планування виробництва на машинобудівному підприємстві: Навч. видання. — Львів: Світ, 1996. — 352 с.

5. Плоткін Я.Д., Пащенко І.Н. Виробничий менеджмент: Навч. посібник, збірник вправ. — Львів: ДУ «Львівська політехніка», 1999. — 258 с.

6. Организация и планирование машиностроительного производства: Учебник для машиностроительных специальностей вузов / М. И. Ипатов, М. К. Захарова, К. А. Грачева и др.; Под ред. М. И. Ипатова, В. И. Постникова и М. К. Захаровой. — М.: Высш. шк., 1998. — 367 с.