Персонал п
Зміцнення трудової дисципліни. В понятті «дисципліна» розрізняють державну, виробничу, технологічну і трудову дисципліну. Державна дисципліна виконується через виконання державних завдань. Виробнича дисципліна характеризує ступінь дотримання правил експлуатації основних фондів, норм витрат оборотних засобів, правил охорони праці, ритмічності (через дотримання графіків в-ва) і обслуговування… Читати ще >
Персонал п (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Персонал п.
.
.
Персонал підприємства, склад і структура.
Продуктивність праці, її вимірювачі і показники.
Наукова організація праці та її нормування.
Розрахунок чисельності працівників на підприємстві.
1. Персонал підприємства — це провідний мобілізуючий фактор виробництва. Його творчий талант і практична робітнича майстерність особливо виразно проявляється в умовах ринкових відносин, де постійно присутня підприємницька конкуренція. Так, інженерна діяльність працівників підприємства має вирішальне значення у виявленні і оцінці попиту, створенні високоякісної продукції, виборі прогресивних технологій, раціональній організації виробництва в цілому, тобто в ефективному поєднанні всіх складових факторів виробництва. В той же час кожне таке мистецьке рішення може залишитися лише побажанням на папері, якщо не буде фахово завершене робітниками у вигляді матеріалізованої продукції.
Саме така, цілеспрямована, гармонійна діяльність колективу забезпечує економічний поступ підприємства.
Всі працівники підприємства залежно від ступеня їх участі у виробничій діяльності діляться на промислово-виробничий і непромисловий персонал.
До промислово-виробничого персоналу (ПВП) належать працівники основних і допоміжних цехів, відділів, служб, науково-дослідних відділів та інститутів (НДІ), проектно-конструкторсько-технологічних відділів і інститутів (ПКТІ), тобто ті, хто безпосередньо пов’язаний з виробничою діяльністю підприємства.
До складу непромислового персоналу входять працівники підрозділів, що не пов’язані з основною виробничою діяльністю підприємства: житлово-комунального господарства, (дитячі, культурно-побутові, медичні, підсобні, сільськогосподарські підрозділи тощо).
ПВП поділяється на такі категорії: ІТП (інженерно-технічні працівники); робітники; службовці; МОП (молодший обслуговуючий персонал); учні і охорона.
Найбільш численною категорією працівників, які беруть участь у виробничому процесі, є робітники.
Вони поділяються на виробничих (основних), які безпосередньо виготовляють продукцію, і допоміжних, які займаються виробництвом продукції допоміжного призначення (інструмент, тара, інше), а також обслуговують технологічний процес (налагоджувальники, ремонтники, комірники, контролери, транспортні робітники і ін,).
В умовах автоматизації виробництва функції різних категорій робітників (операторів, налагоджувальників, ремонтників) суміщаються, і поняття «допоміжні» втрачає свій прямий зміст.
До ІТП належать особи, які виконують на підприємствах дослідницькі, проектні роботи, здійснюють організаційне, технічне, економічне керівництво і управління.
До службовців відносяться працівники, які зайняті діловодством, бухгалтерським обліком, постачанням, збутом, і т. д.
МОП — це працівники, що зайняті технічним забезпеченням процесу управління (кур'єри) а також побутовим обслуговуванням всіх працюючих (гардеробники, технічки, ліфтери та інші).
Охорона — включає працівників сторожової і пожежної служби підприємства.
Залежно від характеру праці кадри поділяють за професіями і спеціальностями.
Професія — це широкий і місткий вид трудової діяльності, що передбачає потребу певної сукупності теоретичних знань та практичного вміння, трудових навиків, яких набувають внаслідок спеціальної освіти і виконавчого досвіду (токар, слюсар, бухгалтер тощо).
Поява нових професій — це результат поділу праці або ж її інтеграції, яка відбувається під впливом розвитку науки, технічного прогресу і культури. Розширення і поглиблення цих процесів породжують вужчі прояви професій — спеціальності.
Спеціальність — це один із декількох видів трудової діяльності в рамках певної професії, що вимагає специфічних (вузьких) знань та практичного досвіду з конкретного виду роботи Так, професія слюсаря може поділятися за спеціальностями: слюсар-ремонтник, слюсар-інструментальник, слюсар-складальник тощо. У свою чергу якісний ступінь професійної підготовки працівника тієї чи іншої професії чи виду праці визначається його кваліфікацією. Кваліфікація робітників вимірюється розрядами, які їм присвоюються залежно від досягнутого рівня виконавських можливостей і вміння. В машинобудуванні і металообробці встановлено шість розрядів, найнижчий перший. Для робітників окремих видів спеціальностей, що виконують особливо складні роботи, передбачається вісім розрядів (інструментальники, налагоджувальники автоматичних ліній, гнучких виробничих (систем) модулів, ремонтники верстатів, машин, приладів тощо).
Залежно від рівня підготовленості ІТП і службовців призначають на керівні посади за штатним розписом. Безпосередньо інженери-спеціалісти поділяються на три категорії: перша — найвища, техніки — на дві.
Склад і кількісне співвідношення окремих груп працівників підприємства формують його кадрову структуру. Для кожної галузі промисловості вона виразно специфічна. Особливо це стосується пропорцій між чисельністю робітників й ІТП.
В машинобудуванні і металообробці кадрова структура характеризується таким співвідношеннями, %: робітники 70*80; ІТП 16−18; службовці 2−3; МОП і працівники охорони 1,5*2; учні робітничих професій до 0,2.
Під впливом науково-технічного прогресу, появи складної техніки, технологій частка інженерного персоналу підприємств збільшується, відповідно зменшується чисельність робітників, підвищується рівень кваліфікаційних вимог.
2. Продуктивність праці - це кількість продукції, випущеної в одиницю часу на одного працюючого. Виділяють такі фактори, що впливають на продуктивність праці:
ступінь розвитку науки і міра її використання у в-ві.
кваліфікація працівників організація виробничого процесу стан в-ва На практиці використовують 3 вимірники продуктивності праці: натуральний, трудовий і вартісний.
Натуральний вимірник характеризує кількість продукції в натуральному виразі:
П=N/Тж.
Обсяг випуску в натуральних одиницях Витрати живої праці.
Тж=Чис.прац.*Фд.
чисельність працівників дійсний фонд роботи 1-го середньоспискового працівника Дійсний фонд роботи розраховується на основі складання балансу робочого часу:
№ п/п. | Показники. | Дні/години. |
1. | Календарний фонд роботи (Фк), дні. | |
2. | Вихідні і святкові дні. | |
3. | Номінальний фонд робочого часу 1-го робітника (Фн). | |
4. | Втрати робочого часу в днях через: чергові відпустки. додаткові відпустки. виконання державних обов «язків. декретні відпустки невиходи по хворобі. | 20,5. 3,5. |
5. | Явочне число днів (Фн-32). | |
6. | Номінальна тривалість робочої зміни, год: п «ятиденка шестиденка. | 8,2. |
7. | Скорочення тривалості робочої зміни, год: для підлітків для годуючих матерів. | 0,1. 0,1. |
8. | Фактична тривалість робочої зміни, год (8,2−0,2). | |
9. | Дійсний фонд робочого часу 1-го середньоспискового робітника, год (223*8). |
Трудовий вимірник характеризує кількість продукції в трудовому вираженні на 1-го робітника. Він визначається через трудомісткість:
Пт=(∑Ni*ti)/Тж.
.
∑Ni*ti=Тє.
.
трудоємність виробничої програми Вартісний вимірник характеризує кількість продукції в грошовому виразі на 1-го працюючого:
Пв=(∑Ni*Ці)/Тж Для характеристики динаміки продуктивності праці використовують індекс продуктивності праці:
.
економія сумарна чисельність вихідна Чвих=Q/Пб — чисельність працівників, розрахована на плановий обсяг випуску при базовій продуктивності праці.
.
економічне, яке полягає в найефективнішому використанні матеріальних і трудових ресурсів і забезпечує підвищення продуктивності праці;
психо-фізіологічне: підвищення працездатності людини без шкоди для її здоров «я;
соціальне: створення сприятливих умов при організації виробничого процесу.
Основними напрямками НОП є:
вдосконалення форм розподілу і кооперації праці. Розподіл праці на п-ві передбачає уособлення окремих груп працівників, кожна з яких виконує визначену частину загального обсягу роботи. Такий розподіл називається функціональним. Всередині кожної функціональної групи виділяють групи працівників за професіями — це професійний розподіл. Крім того, є ще розподіл за кваліфікацією.
покращення організації і обслуговування робочих місць. Раціональна організація робочого місця передбачає його правильне планування і оснащення основним технологічним обладнанням, а також забезпечення їх на протязі зміни різними послугами, що дозволяє робітникам виконувати свої безпосередні функції.
впровадження передових прийомів і методів праці полягає у детальному вивченні способів виконання окремих елементів роботи різними робітниками, відбір кращих з них і формування на цій основі нових норм праці.
вдосконалення нормування праці проводиться на основі здійснених наукових досліджень і досліджень виконання окремих елементів операцій окремими робітниками.
вдосконалення матеріального і морального стимулювання праці полягає у створенні в колективі такого клімату, при якому своєчасно б помічався прояв кожної корисної ініціативи. Матеріальне стимулювання праці - це вдосконалення форм і систем оплати праці на п-ві.
покращення умов праці. Умови праці - це те зовнішнє середовище, яке оточує робітника на в-ві. До факторів, які визначають умови праці, належать: температура, вологість, освітлення, запорошеність, вібрації тощо.
підготовка і підвищення кваліфікації кадрів (може відбуватися з відривом і без відриву від в-ва).
зміцнення трудової дисципліни. В понятті «дисципліна» розрізняють державну, виробничу, технологічну і трудову дисципліну. Державна дисципліна виконується через виконання державних завдань. Виробнича дисципліна характеризує ступінь дотримання правил експлуатації основних фондів, норм витрат оборотних засобів, правил охорони праці, ритмічності (через дотримання графіків в-ва) і обслуговування робочих місць. Технологічна дисципліна — це непорушення правил протікання технологічних процесів. Трудова дисципліна — це дотримання працівниками правил внутрішнього трудового розпорядку праці і відпочинку. Сукупність державної, виробничої, технологічної і трудової дисциплін становить дисципліну праці.
Нормування праці - це процес встановлення витрат праці, необхідних для виконання певних робіт або окремих функцій. Розрізняють такі норми праці:
норма часу норма виробітку норма чисельності.
норма обслуговування Оскільки вимірником праці є робочий час, то всі норми є похідними від норми часу — це кількість робочого часу, яка необхідна для виконання певної роботи в найбільш раціональних для даного п-ва організаційно-технічних умовах із врахуванням передового виробничого досвіду. Склад норми часу в умовах серійного і масового в-ва такий:
Тшт — норма часу Т — час Тшт=Топер.+Тобслуг.+Твідпоч.
Топер.=tосн.+tдопоміж.
Оперативний час — це час, протягом якого робітник впливає на предмети праці.
Основний час — це час, що витрачається безпосередньо на зміну розміру, форми, фізичного чи хімічного складу виробу.
Допоміжний час — це час, який витрачається на виконання робіт, що забезпечують можливість протікання основного процесу.
Час обслуговування поділяється на час технічного і час організаційного обслуговування.
В умовах одиничного або дрібносерійного в-ва норма часу визначається через штучно-калькуляційний час:
.
час підготовчо-заключний кількість деталей у партії.
Підготовчо-заключний час — це час, що витрачається на дії, пов «язані із початком і закінченням роботи.
Норма виробітку — це обсяг роботи в натуральному виразі, який повинен бути виконаний за одиницю часу. Це обернена величина до норми часу:
Нв=1∕Тшт Нв=Тз∕Тшт (норма виробітку змінна).
 тривалість зміни Норма чисельності - це величина сукупних витрат праці, виражених через необхідну для виконання певної операції чисельність персоналу. Норма обслуговування — це встановлена кількість одиниць обладнання, які обслуговуються одним робітником або бригадою на протязі зміни. Існують 2 методи нормування праці: досвідно-статистичний (сумарний): норми встановлюються на основі досвіду роботи майстра (начальника) і ґрунтуються на досягнутому рівні в-ва. Цей метод не стимулює підвищення продуктивності праці. аналітичний, який поділяється на аналітично-розрахунковий і аналітично-дослідницький. Аналітично-розрахунковий метод передбачає встановлення норм на основі використання попередньо розроблених збірників норм і нормативів. Аналітично-дослідницький метод полягає у встановленні норми часу на основі результатів спостережень і досліджень витрат (норм) часу методом хронометражу. Він передбачає визначення норм часу на основі проведення досліджень фактичних витрат часу на виконання певних елементів операції для встановлення технічно обґрунтованих норм праці. Процес хронометражу поділяється на 3 етапи: підготовка до хронометражу: проводиться ознайомлення з обладнанням, організацією робочого місця, робітником, операцією, розщеплення її на елементи і вибір фіксажних точок. Потім визначаються фактори, які впливають на хід технологічного процесу і на тривалість виконання операції. Після цього відбувається вибір кількості спостережень. Кількість спостережень залежить від типу в-ва: масове, серійне чи дрібносерійне. спостереження і вимірювання часу. Заміри витрат часу можна проводити двома методами: а) за поточним часом (не виключаючи секундоміра) і б) окремими відліками. Заміри записуються нормувальником (майстром) у лист спостережень.
обробка одержаних даних. Якщо спостереження проводилися за біжучим часом, то необхідно визначити тривалість кожного елементу операції. Одержуємо хроноряд (записані значення). Визначаємо коефіцієнт стійкості хроноряду: Кст.=tmax ∕ tmin.
|
.
.