Жуковский Василь Андрійович

Жуковский Василь Андрійович

Годы життя: 29.01.1783 — 12.04.1852

.

В.А. Жуковський. Портрет роботи О. А. Кипренского Отец Жуковського — Афанасій Іванович Бунін, поміщик Тульської губернії, власник з. Мишенского, мати — Сальха, туркеня з походження, узята в полон російськими під час штурму Бендер в 1770. Відповідно до сімейним переказам, була привезена в Мишенское і була подарована Буніну однією з його кріпаків, учасником російсько-турецької війни. В інших (новітнім) даним, Сальха було взято в полон майором До. Муфелем, які віддали в виховання Буніну. Отримавши при хрещенні ім'я Єлизавети Турчаниновой, майже безвиїзно жило Мишенском спочатку у ролі няньки при молодших дітях Буниных, та був — домоправительки (економки). Народжений у неї син за бажання Буніна усиновлена О. Г. Жуковським (які жили хлібах у Буниных). Це й дозволило Жуковському уникнути долі незаконнонародженого, але для отримання дворянства знадобилося зарахування малолітнього Жуковського на фіктивну військову службу (в Астраханський гусарский полк); в 1789 його зробив в прапорщики, що дозволило декларація про дворянство, і за клопотанням Буніна у тому року «рід Василя Андрійовича Жуковського «поданий до дворянську родовід книжку Тульської губернії; подальша «військова «служба втратило сенс, й у листопаді 1789 Жуковський звільнений «по прошению своєму від служби » .

Первоначально освіту Жуковський одержав у сім'ї Буниных, де ріс на правах вихованця. При переїзді сімейства на зимовий період в Тулу Жуковський спочатку навчався приватному пансіоні Х.Ф. Роді (1790), після закриття якого хлопчика викинули у Головне народне училище (1792). Виключений з училища директором Ф. Р. Покровським «за нездатність », Жуковський продовжував навчання у тульському домі У. А. Юшковой. Тут майбутній поет вперше призвичаївся до літературної творчості. Для постановки на домашньої сцені він у 1795 склав трагедію «Камілл, чи Звільнений Рим «і п'єсу «Пані де ла Тур «за мотивами роману Бернардена де Сен-Пьера «Павло і Віргінія » .

После смерті Буніна (1791) піклування про підростаючій Жуковському взяла він бабуся (М. Р. Буніна), розділила їх із рідною матір'ю поета. Проте поступове усвідомлення матеріальної залежність від Буниных і нестійкості свого положення у їх сім'ї став Жуковського джерелом глибоких внутрішніх переживань, що відбилися в ранніх щоденникових записах. У 1797 він було визначено у Шляхетний університетський пансіон (Москва).

Пребывание в пансіоні (1797— 1800) — найважливіший період творчого формування майбутнього поета. Жуковський став однією з активних учасників «Збори вихованців університетського Шляхетного пансіону «й виготовленого їм альманаху «Ранкова Зоря ». Перше друковане твір Жуковського — ліричний вірш «Травневе ранок ». Його пансіонські твори — по більшої частини наслідувальні урочисті оди «у разі «або за вимовою, призначені для щорічних пансионских актів і виступів у «Зборах вихованців… «(«Могутність, слава і благоденство Росії «, 1799, «Світ », 1800; мова «Про початок суспільства, поширенні освіти про обов’язки кожної людини щодо до суспільства », 1799), або вірші та прозові уривки на задані наставниками теми морально-етичного і патріотичного характеру [ «Благоденство Росії, устрояемое великим ея самодержцем Павлом Першим », 1797; «Чеснота «(«Під зоряним дахом тихою нощи »), 1798; «Чеснота «(«Від світла світел промінь народився »), 1798; «До надії «, 1800, та інших.]. Жуковський сприймає, проте, й побудувати нові литературно-эстетические віяння, пов’язані з сентименталізмом і предромантизмом. Одне з кращих учнів, Жуковський закінчив пансіон з срібну медаль в 1800. На початку 1801 разом із А. Тургенєв, А. Ф. Воейковым, А. Ф. Мерзляковым, З. Є. Родзянко та інші організував Дружнє літературне суспільство, просуществовавшее недовго (січень— листопад 1801), але сыгравшее помітну роль затвердженні нових — романтичних — принципів в російської літератури.

В 1804—1806 поет перевів флориановскую переробку роману Сервантеса «Дон Кіхот », що сприяло ознайомленню вітчизняного читача з репертуаром світової класики. У 1801 року Жуковський влаштувався службу «городовим секретарем «в московську Головну соляну контору. Байдужість Жуковського до «посади », та ще більшою мірою — зайнятість літературою викликали «невдоволення «начальника, яка уклала недбайливого підлеглого під «арешт », що надовго відвернуло його від подальших спроб визначитися на службу. Відразу після звільнення з-під «арешту «Жуковський подав у відставку і у Мишенское із наміром повністю присвятити себе літературній діяльності.

1802—1807 поет провів у рідних краях, зрідка буваючи наїздом до Москви устрою своїх літературних справ (заробітків перекладами) і зустрічі із московськими літераторами і друзями. Тоді ж інтенсивно займався самоосвітою. Ці роки характеризуються різноманіттям жанрових пошуків: зберігаючи традиційні жанрові форми, зокрема оду («До поезії «, 1805), Жуковський «відчуває «себе у жанрах військово-патріотичного гімну («Пісня барда над труною славян-победителей », 1806), байки (переклади з Флоріана, Лафонтена, Лессінга, Пфеффеля, і навіть оригінальні байки) і навіть «описової «поеми (плани «Весни »). Однак у центрі його пошуків — елегія. З елегією «Сільське цвинтарі «, що стала, по визначенню самого Жуковського, початком його самостійної літературної діяльності, до молодому письменнику приходить літературна відомість і читацький успіх. У елегії стверджується висока цінність людини, незалежна з його станової приналежності. Роздуми про «смерть наводять поета до утвердження буття, його високого смислу і краси. Багатомірність художнього бачення світу, зрима помітність поетичних образів, багатство звуковий гармонії вірша, вишуканість його мелодичного малюнка, розмаїття ритміки — ці особливості поетичного обдарування Жуковського, вперше що проявилися у «Сільському цвинтарі «, отримують розвиток в елегії «Вечір «(1806).

" Вечір «позначив перехід поета до романтизму. Поступово елегія отримує в Жуковського і більш чіткі ознаки жанру національно російського, а текст насичується гострим соціальним (і навіть політичним) змістом (така, наприклад, елегія «На смерть фельдмаршала графа Кам’янського », 1809, розвиває ідею невідворотності долі, неминучості відплати за скоєне; приводом для її написання послужило вбивство М. ф. Кам’янського, жорстокого до кріпаком і обесславившего себе у Прутском поході 1807). Надалі Жуковський вдається до елегії в поворотні моменти творчої еволюції, означаючи нею важливі події внутрішнє життя [ «Слов'янка », 1815; «Колір завіту », 1819; «Море », 1822; «Я музу юну, бувало », 1822 чи 1824].

Важнейшая віха у творчій біографії Жуковського — 1806 рік, ознаменований «ліричним вибухом », створенням близько 50 віршів різних жанрів: ода і героида («Послання Элоизы до Абелярові «, переведення з А. Попа), написи до портрета й ряд своєрідних романтичних пісень (особливий жанр любовної лірики, досить популярний у романтиків, прагнули повернути пісні її фольклорний елемент). Саме цим роком позначена одне з перших пісень Жуковського, нав’язаних й не так літ. зразками, скільки живим, зарождающимся почуттям зі своєю племінниці (її мати — сестра поета по батькові) — Марії Андріївні Протасової (у майбутньому — Мойер; 1793—1823) — «Пісня »: «Коли був любимо, в захопленнях, в наслажденье » .

Особый етап літературній діяльності поета — що у «Ветснике Європи », кращому російському журналі 1-го десятиліття в XIX ст. Ставши редактором журналу (1808—1809), він навіть сприяв проникненню з його сторінки творів в «новітньому «(тобто романтичному) дусі. У 1808—1810 Жуковський жив по перевазі у Москві, тільки літній час їдучи родинний маєток Орловської і Тульської губерній. Надзвичайно продуктивно писав критичні статті, де докладно обгрунтовується позиція журналу: як назвати нове розуміння суто літературних, естетичних завдань, і громадське, громадянське і соціально-політичне призначення журналу, необхідність йти «врівень «з просвітою європейським. Цикл його критичних етюдів про письменників знаходить широке програмне значення. Він уважно стежить за літературної полемікою і намагається до жанровій оновленню як російської поезії, а й прози.

Однако переважає у 17-их літературних заняттях Жуковського інтерес до переведення, переважно прозаїчному. На час активної участі поета в «Віснику Європи «належить і його власні прозові досліди, у що свідчить зумовлені пошуками нових російської літератури форм народності: казка «Три пояса «(1808), «старовинне переказ «» Мар'їна гай «(1809) і історична повість «Вадим Новогородский «(1803).

В 1808—1814 Жуковський написав 13 балад, зокрема вільні переклади: «Людмила «(1808), «Кассандра «(1809), «Пустинник «(1813), «Адельстан «(1813), «Ивиковы журавлі «(1814), «Варвик », «Аліна і Альсим », «Ельвіна і Едвін «(все три — 1815) і деякі оригінальні балади «Ахілл », «Эолова арфа «(обидві — 1815). У центрі цих «маленьких драм «— зіткнення людини на долю, проблема морального вибору, історія нещасного кохання.

Своеобразным символом нової романтичної поетики стала балада «Эолова арфа «— прекрасна пісня про безсмертя кохання, і мистецтва. Особливе місце у баладному циклі займає «Світлана «— найсвітліше, оптимістичне творіння Жуковського. Своєрідний епілог до циклу балад — «Дванадцять сплячих дів », вільне віршоване перекладення однойменного прозового роману німецького письменника До. Р. Шписа.

В 1811, передавши видання «Вісника Європи «Каченовскому, Жуковський повернувся у Мишенское. Він постійно відвідує будинок Протасовых в Муратове, організує жартівливе «чернско-муратовское суспільство учених людей », де разом із іншому, композитором-дилетантом Плещеевым, і сестрами Протасовыми розігрує пародийно-комические п'єси, видає гумористичні журнали «Муратовське воша «і «Муратовський зморшок «— прообрази арзамаської «нісенітниці «. Багато часу приділяє виданню «Збори російських віршів… «(М., 1810—11), за п’ять частинах якого вирішив уявити всю російську поезію від А. Д. Кантемира і М. У. Ломоносова до сучасності.

Жуковский під впливом Карамзіна й О. Тургенєва поринає у «океан літописів ». Творчим перетворенням цих занять стало поетичне перекладення «Слова про похід Ігорів «(1817—1819).

10 серпня 1812 Жуковський було ухвалено Московське ополчення поручиком. У день Бородінської битви він у резерві; потім, будучи прикомандирований до штабу М. І. Кутузова, становить військової друкарні листівки, бюлетені, які є важливою сторінкою історії російської публіцистики 1812. Але головним словом про Вітчизняної війні став вірш «Співак у стані російських воїнів ». Своєрідним продовженням ідей мотивів «героїчної кантати «стануть послання «Вождю переможців «(початкове назва «До старцю Кутузову »; листопад 1812), «Імператору Олександру «(1814) вірш «Співак у Кремлі «(1816). Оговтавшись від (в гарячці лежав у госпіталі в Вільно), Жуковський, нагороджений чином штабс-капітана і орденом Св. Анни, у грудні 1813 приїхав до Муратово. Патріотичні вірші приносять поетові широку популярність; після «Сельського цвинтаря «Жуковський став відомим літературної еліті, після «Людмили «— всім читачам, після «Співака у стані… «— всій Росії. На Жуковського звертає увагу двір.

Вместе із цим у життя поета настав одне із найбільш драматичних періодів: усі його спроби отримати руку Маші були зруйновані твердим протистоянням її віруючої матері, ссылавшейся неприпустимість шлюбу силу кревності закоханих. Любовна драма стала важким потрясінням для Жуковського. Пісні і романси 1813—1814, балади — поетична літопис драматичної любові. Вимушене заміжжя Маші, та був і його рання смерть в 1823 визначають трагізм світовідчуття поета. Останньою зустрічі з Машею Жуковський присвятив вірш «9 березня 1823 р. » .

Октябрь і листопад 1814 Жуковський провів у Долбино. Долбинская осінь була плідної. Жартівливі домашні вірші, дружні послання, звернені до До. М. Батюшкову, У. Л. Пушкіну, П. А. В’яземському, балади, патріотичні вірші становлять оригінальну поетичну систему. Її єдність — у відкритті різноманітних сфер романтичного буття. Дружба, любов, страждання, борошна та радість творчості, пошук сенсу життя, релігія нероздільні у свідомості. Результатом творчості Жуковського 1808—1814 стало видання «Віршів Василя Жуковського », у тому числі близько 80 творів, зокрема створену восени 1815 елегію «Слов'янка «(год. 2) — одне із шедеврів романтичної лірики.

Любовь до малярства, названу ним «рідний сестрою «поезії, поет проніс крізь усе життя. Його численні малюнки, контакти з художниками-романтиками, насамперед із К.Д. Фрідріхом, статті про живопису — органічна частину його романтичної естетики. Формула Жуковського: «головний живописець — душа », однаково характеризує та її живопис, і поетичний повів.

В вересні 1815 Жуковський зустрівся з ліцеїстом Пушкіним. 26 березня 1820 поет подарує Пушкіну із нагоди завершення їм поеми «Руслан і Людмила «свій портрет з написом: «Победителю-ученику від переможеного вчителя ». Дружба поетів продовжиться до загибелі Пушкіна.

В вересні 1815 у Петербурзі відбулася прем'єра комедії А. А. Шаховського «Урок кокеткам, чи Липецкие води », де у образі «чутливого поета «Фиалкина, у його речах-пародиях на «модний рід балад «глядачі побачили полеміку з Жуковським. Це було приводом для освіті літературного суспільства «Арзамас », членами якого стали Жуковський та її друзья-единомышленники (А. Тургенєв, Батюшков, Вяземський, У. Пушкін); пізніше у нього вступив молодий А. Пушкін. Члени Товариства (мали прізвиська, узяті з балад Жуковського) боролися з антикарамзинской «Бесідою любителів російського слова », очолюваної А. З. Шишковым. Незмінний секретар суспільства та його душа — Жуковський, який одержав прізвисько Світлана. Його протоколи (частиною віршовані, написані гекзаметром) стали яскравим пам’ятником літературної боротьби, і втіленням арзамаської «сміхової культури ». «Арзамас «дав імпульс для консолідації молодих літературних сил, становлення російського романтизму як напрями, хоча проіснував усього дві року (до жовтня 1817).

В січні — травні 1818 з’являються 5 випусків альманаху «Для небагатьох «(«Клунь Wenige »), повністю заповнених перекладами Жуковського, серед яких такі шедеври, як «Лісовий цар », «Міна », «Рибак «з Гете, «Гірська дорога », «Лицар Тогенбург », «Голос сіло світла », «Граф Гапсбургский «з Шіллера. Переклади становлять більшу частину творчого доробку Жуковського. Відкриваючи російському читачеві світ Гомера, Гете, Шіллера, він передусім перекладав їх ідеї, й образи мовою романтизму і робив їх органічною частиною російської літератури. Поруч із лірикою поет освоював найрізноманітніші форми древнього епосу і європейські поеми; в 1820-е рр. він переводить гердеровские романси про Сиде, «Орлеанскую діву «Шіллера, «Шильонского в’язня «Байрона, «Пери і ангела «Т. Мура, баладу У. Скотта «Замок Смальгольм », шматки з «Енеїди «та «Метаморфоз «Овідія, відтворюючи російською ситуації романтичного лиро-эпоса: тюремно-узническую, патріотичної жертовності, безмежної любовної відданості. Жуковський створив теорію романтичного перекладу, а склад свого художнього мислення визначав так: » … у мене майже всі чи чуже, або з приводу чужого — і всі, проте, моє «.

В жовтні 1818 поет прийнятий у члени Російської академії. У 1819—1824 роки Жуковський створив низку віршів, що відіграли роль його поетичних маніфестів: «Невимовне », «На смерть Ея величності, королеви Вюртембергской », «Колір завіту », «До мимопролетевшему знайомому Генію », «Життя «(1819), «Докладний звіт про місяці «(1820), «Лалла Рук «(1821), «Море «(1822), «Я Музу юну, бувало «(1822—1824), «Таємничий відвідувач », «Метелик і любов’ю квіти «(1824). «Життя невпинно й Поезія одне «(вірш «Я музу юну, бувало… ») — поетична формула, виросла з всієї системи лірики цього періоду. Відкрите Жуковським стан натхнення, зустрічі з «Генієм чистої краси «(образ, вперше що виник вірші «Лалла Рук ») стало плідним для наступної російської поезії (передусім на лірики А. Пушкіна). Яскраве вираз романтичної «філософії мистецтва «Жуковського — вірш «Невимовне «(серпень 1819); поезія покликана запам’ятовувати красу буття й його таємниці, але підвладне ль выраженью «земним мовою «» невимовне «— «присутність Творця в створіння «і «святі таїнства », які «лише серце знає «? Використовуючи і метафору, і алегорію, і міф, і эмблематику, Жуковський створює особливий тип символічного мислення, що втілене у загальну систему його віршів 1819—1824, стали своєрідною міфологією його романтизму.

Еще в 1815 Жуковський був наближений при дворі. У грудні 1816 йому призначений по височайшому повелінню (приймаючи у «увагу його праці та обдарування ») довічний пенсіон (4000 р. на рік). У 1817 він став учителем російської великої княгині, майбутньої імператриці Олександри Федорівни. З 1826 по 1841 — наставник спадкоємця, майбутнього імператора Олександра ІІ. Майже 25 років зв’язки й з двором було неможливо не відкласти відбитка на світогляд Жуковського, але душа його залишилася чиста. Просвітницька ідея визначала його діяльність. Програма «освіченої монархії «постійно зіштовхувалася зі офіційним беззаконням і адміністративним сваволею, що Жуковський неодноразово писав Миколі I і шефу III відділення А. X. Бенкендорфу. Його допомогу засланим Є. А. Баратинському і Ф. М. Глінці, декабристам, А. І. Герценові, участь в долях А. У. Кольцова, М. Ю. Лермонтова, звільнення з фортечної неволі Т. Р. Шевченка, родичів А. У. Нікітенко — свідчення вірності ідеалам особистої чесноти і водночас вираз її суспільному позиції.

В 1821—начале 1822 Жуковський з почту великої княгині зробив перше закордонне подорож. Він зустрівся з німецькими романтиками, відвідав у Швейцарії замок Шильон, де нудився герой поеми Байрона «Шільйонський в’язень », завдав візит Гете, оглянув Дрезденську галерею — усе це закарбувалось в численних малюнках, щоденникових записах. Переклад поеми Байрона, роздуми в листах до великої княгині про особистість і творчості Тику і Фрідріха, стаття «Рафаэлева мадонна «— конкретні творчі сліди подорожі. Тоді ж поет закінчив переклад драматичні поеми Шіллера «Орлеанська діва », шматки з якої, як і і стаття «Рафаэлева мадонна », «Подорож Саксонської Швейцарії «, були надруковані альманасі «Полярна зірка «на 1823 і 1824.

В початку 1823 Жуковський разом із Воейковыми замешкав у домі Меншикова Невському проспекті. Вечори в салоні А. А. Воейковой («Світлани ») збирають найвизначніших діячів літератури. Тут, а пізніше на «суботах «в Шепелевском домі, де поет жив у 1827—1840, обговорюються нові твори, йдуть літературні суперечки, багато в чому визначили розвиток російської поезії і суспільной думці. Историко-литературные роботи Жуковського «Огляд російської літератури за 1823 рік «(1824) і «Конспект з російської літератури «(1826—1827) розкривають діяльність першого російського романтика як організатора літературних сил, пропагандиста і історика російської літератури. На початку березня 1824 вийшло 3 томах третє зібрання творів поета — «Вірші «. Воно підвело підсумок його поетичної діяльності більш як по 20 років.

Глава російського романтизму розпочав новий період творчості, пафос якого — освоєння «оповідального роду поезії «, віршованого епосу.

Постоянный інтерес до російської історії, який підігрівається виходом «Історії держави Російського «Карамзіна, виявився у роботі Жуковського над драмою з епохи «руїни », план якої зберігся в архіві поета і датований 14 квітня 1824. Саме тоді Жуковський стикався і з громадськими ідеями декабризму. З. П. Трубецькой й Тургенєв пропонували йому ознайомитися з статутом Союзу благоденства і розраховували її у декабристском журналі. Але Жуковський прийняв цю пропозицію, хоч і поділяв антикріпосницьку програму декабристів. Ставлення поета до повстання декабристів було складним, про що свідчить його лист до А. Тургенєву від 16 грудня 1825, де зараз його засуджує заколотників. Принаймні знайомства із подіями і особами, у яких які брали участь, Жуковський, не приймаючи повстання як форми протесту, шукає йому виправдання історія Росії.

В травні 1826, важко захворівши, з похмурими роздумами щодо смерті, свідченням чого стало заповіт, поет поїхав зарубіжних країн. Протягом півтори років, у Німеччині й Франції, він штудіює праці істориків про французької революції; знайомиться з основами європейським законодавства; в салонах зустрічається з Ф. Р. Шатобрианом, А. Ламартином й Гізо, відвідує Гете в Веймарі.

Возвратившись при дворі, Жуковський багато уваги приділяє школи. Але одночасно активізується його громадська діяльність, створюючи йому, по словами Миколи I, репутацію «глави опозиції «. Громадські діяння Жуковського: лист Миколі I про амністію декабристів, листи щодо заборони журналу І. У. Киреєвского «Європеєць », заступництво за Вяземського, клопотання дружин декабристів — спиралися з його ставлення до «освіченої монархії «, про свободу людини та законності.

Временем нового творчої наснаги поета став 1831. У грудні вийшли одразу дві видання «Балад і повістей ». Перше включало все баладне творчість 1809—1831, друге, однотомне, — лише нові твори, створені в 1828—1831. У нових баладах дедалі чіткіше проявляється епічна природа жанру — наповненості, розповідність, інтерес до філософським проблемам. 12 нових балад утворюють тематичне єдність. У центрі всіх їх — тема долі, поєдинок чоловіки й обставин. «Торжество переможців «і «Уривки з іспанських романсів про Сиде «— початок і поклала край балладного циклу — становили кільце героїки, у якому відбувалося розвиток цієї теми.

Поэтический епос Жуковського відкривав світ страшній напрузі духовних протиріч особистості, коливаннях між смиренністю, релігійним зреченням і протестом, в нерівній боротьби з долею, разом із тим — світ жагучої мрії про гармонії.

Лето — осінь 1831 Жуковський провів у Царському Селі, де також жив із молодою дружиною Пушкін. У своєрідне змагання з Пушкіним Жуковський написав тут «Казку про царя Берендее… », «Казку про сплячої царівною », «Війну мишей і жабок ». В усіх трьох казках важливий момент творчого перетворення фольклорного матеріалу, орієнтація на авторську літературну казку, що включає фольклорні джерела, іншомовні зразки.

В червні 1832 Жуковський вирушив зарубіжних країн. Завершивши лікування на водах Емса, оселився з одним, німецьким художником Р. Ф. Рейтерном, в швейцарської селі Вернё березі Женевського озера, роблячи численні прогулянки, особливо у гори. Жуковський веде щоденник, робить замальовки з натури і багато переводить: «Суд у підземелля «(уривок із листа поеми У. Скотта «Мармион »), балади «Роланд зброєносець », «Плавання Карла Великого », «Лицар Роллан », «Старий лицар «— всі з Уланда, потім із нього ж — драматична повість «Нормандський звичай », написана білим 5-стопным ямбом.

В квітні— травні 1833 друзі побували Італії. У Римі Жуковський часто зустрічається з До. П. Брюлловим, А. А. Івановим, розмовляє про мистецтво зі Стендалем, котра відвідала його з Зінаїдою Волконської, оглядає майстерні глави групи «назарейцев «І. Ф. Овербека, німецького історичного живописця П. Корнеліуса, датського скульптора Б. Торвальдсена, Про. А. Кіпренського. У вересні 1833 поет повернувся Росію. Брав участь у створенні лібрето опери М. І. Глінки «Іван Сусанін «(визначивши історичний сюжет і написавши слова для епілогу), і навіть державний гімн «Боже, царя бережи «(1-ша строфа—перевод початку англійського гімну, 2-га і 3-тя — А. Пушкіна, інші — Жуковського; муз. А. Ф. Львова). У 1834 запобіг відставку Пушкіна, уладнавши його конфлікт за царем і Бенкендорфом.

В першому номері пушкінського «Современника «(1836), активним співробітником якого стала Жуковський, є його балада «Нічний огляд «(переклад однойменного вірші І. До. Цедлица), які стали завдяки музиці Глінки популярним романсом. У тому ж року Жуковський завершує розпочату ще 1831 «Ундину ». Яке Відкриває «Ундину «посвяту їх у віршах («Траплялися дні захоплених видінь ») звернене великої княгині Марії Миколаївні (дочки Миколи I).

В листопаді 1836 Жуковський запобіг дуель Пушкіна з Дантесом. Він намагається допомогти Пушкіну; але 27 січня 1837 однією з перших дізнається про дуелі і важкому поранення Пушкіна. Жуковський робить конспективные нотатки, важливі розуміння останніх днів життя поета. Його лист З. Л. Пушкіну під назвою «Останні хвилини Пушкіна «і лист до Бенкендорфу про загибель поета стали найважливішими громадськими документами. Вони відтворюють життєву драму Пушкіна та прямо називають Бенкендорфа й подвір'я гонителями поета. Після смерті Пушкіна Жуковський багато допомагав її сім'ї і сприяв виданню його творів. У тому 1839 поет створив вільний переказ «драматичної поеми «поета Ф. Гальма «Камоэнс ». Трагічна земна доля португальського поета, автора «Лузиад », виправдана його високим покликанням: «Стражданням душа поета зріє, страждання — святая благодать ». Суть романтизму Жуковського — обожнювання поезії і запровадження її святого призначення.

Поездка до Англії (1839), відвідання сільського цвинтаря біля Віндзора, де написав свою елегію Т. Грей, викликала новий інтерес Жуковського до неї. Його переклад «Сельського цвинтаря «1839 відрізняється від перекладу 1802 як віршуванням і текстуально: це нове світовідчуття. На зміну «співакові відокремленому «приходить відкритий світу герой. Ситуація «заземлена «і «одомашнена » .

В серпні 1840, під час чергової мандри Німеччини, відбулися заручини поета з Єлизаветою Рейтерн (1821—1856), дочкою його друга художника, якій він присвятив вірш «Про, благаю тебе, Творець «(вільний переказ з М. Ленау). У 1841 Жуковський подав клопотання про відставку і у Німеччину, де 21 травня відбулася його весілля.

1840-е рр.— новий період творчої біографії поета. Попри всі спроби Жуковського повернутися з Росією, обставини його життя складаються так, що цей намір не здійснилося. Хвороба дружини, народження дочки Олександри (1842—1899) і сина Павла (1845—1912), власна хвороба затримали їх у Німеччини на все життя. Проте через відкликання батьківщиною будь-коли переривалися завдяки зустрічам з земляками, друзями. Свої твори поет друкує в російських журналах, переважне в «Современннике «Плетньова і «Москвитянине » .

Его творча діяльність активізувалася у різних напрямах. Він навчає по спеціальної методі власних дітей, ставить них абетку, присвячує їм дитячі вірші «Пташка », «Котику і козлик », «Жайворонок », «Хлопчик-з-пальчик ». Уважно стежачи за подіями європейського життя, відгукується них публіцистичними статтями. Вираженням громадської філософської позиції Жуковського стала книга «Думок і зауважень », закінчена 1850 і відкинута російської цензурою.

В центрі естетичних інтересів Жуковського залишається проблема «високої «сили мистецтва, влади слова відповідальності художника (статті «Про меланхолії у житті й поезії «, 1846, «Про поета і сучасному його значенні. Лист до М. У. Гоголю », 1848, «Дві сцени зі «Фауста «» 1849).

В 1843 перевів віршовані повісті «Маттео Фальконе «(з А. Шамиссо по мотивів повісті П. Меріме) і «Капітан Бопп «(джерело не встановлено). У 1844 для «Москвитянина «створює повести-переводы з Шамиссо і Ф. Рюккерта. У 1845 написав «Казку про Івана царевичі і Сірому Вовка «і казку «Тюльпанове дерево ». Паралельно Жуковський розвивав теорію «оповідної поезії «, характеризував зближення поезії й прози. Він шукає свою форму національного епосу. Про це свідчать задум книжки «Повістей для юнацтва » .

Важнейшим етапом по дорозі реалізації концепції епосу стали перекладу зразків східного епосу: «Наль і Дамаянти «(1837—1841) — уривок із листа давньоіндійського епосу «Махабхарата », і «Рустем і Зораб «(1846—1847) — епізод із епічної поеми Фірдоусі «Шахнаме «в перекладах німецького поета Ф. Рюккерта набули в Жуковського оригінальне втілення.

Главным працею цих років переклад «Одіссеї «Гомера (1842—1849). Жуковський створив романтичну «Одіссею »: Ідея протистояння людини долі, його нескінченного прагнення вперед, до «милої батьківщині «, рідному дому, коханою і вірної дружині, синові отримала особливої сили емоційного звучання. У даному разі переклад Жуковського може бути «Одіссеєю нового часу », «російської Одіссеєю ». У 1845—1850 Жуковський «перевів зі слов’янського тексту весь «Новий Завіт «» .

12 квітня 1852 Жуковський помер (був похований у Баден-Бадені, але у серпні його прах перевезли до Петербурга і поховали поруч із могилою Карамзіна).

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.