Дефіцит державного бюджету

Дефіцит державного бюджету.

Зважаючи на те, що дефіцит бюджету відноситься до вирішальних чинників зростання інфляції, виникають неабиякі сумніви щодо забезпечення позитивного сальдо бюджету. Так, у 1997 при рівні інфляції 10,7% дефіцит бюджету становив 6,7% ВВП; за 1998 року дефіціт Зведеного бюджету становив 1554,2 млн.грн. (2,2% ВВП), Державний бюджет України зведено з дефіцитом 1545,2 млн.грн. (2,2% ВВП); у 1999 в умовах інфляції споживчих цін 22,7% дефіцит бюджету дорівнював 1,5% ВВП. Тобто замість запланованого профіциту бюджету логічно очікувати прихованого бюджетного дефіциту, боротьба з яким підвищує ймовірність того, що визначені бюджетні пріоритети можуть залишитися нереалізованими.

До кола проблем, які викликають сумніви щодо втілення задекларованих стратегічних завдань, потрібно віднести загальний зовнішній борг, що перевищує $ 10 млрд. Це пов «язано, з одного боку, зі структурою зовнішнього боргу, де зберігається тенденція його орієнтації на зовнішні запозичення, а, з другого — зі структурою витрат з його обслуговування, які включають первинний профіцит та фінансування джерелами покриття дефіциту. Щодо структури витрат з обслуговування зовнішнього боргу, то принципова відмінність між означеними джерелами такого обслуговування полягає в тому, що у випадку первинного профіциту такі витрати включаються в поточні витрати бюджету, які здійснюються насамперед за рахунок податкових надходжень, і відповідно зменшують обсяги бюджетних послуг. У випадку фінансування джерелами покриття дефіциту витрати забезпечуються в основному додатковими державними позиками. Зважаючи на зростання первинного бюджетного профіциту, передбаченого в 2001 році порівняно з попереднім роком (за прогнозними даними, профіцит бюджету становив в 2000 році 0,4%, а в 2001 — 0,7% ВВП), більш реальним є сценарій переорієнтації саме на первинний профіцит. Це в кінцевому підсумку означає трансформацію зовнішніх боргів у внутрішні. Зростанням потреб уряду у внутрішніх фінансових ресурсах для покриття зовнішніх боргів будуть поставлені під сумнів можливості як скорочення податкового навантаження, так і зростання бюджетних вкладень у соціально-економічний розвиток. Також винятково важливим для наступного року має бути врахування девальваційного ефекту на державні фінанси, оскільки зовнішні виплати (хоч і здійснювані в іноземній валюті) повинні фінансуватися з джерел держави, тобто фактично означають вилучення з бюджету зростаючих (разом з девальвацією) коштів, залишаючи все менше ресурсів на видатки за іншими статтями державних фінансів.

Маневрування розмірами бюджетного дефіциту та профіциту, яке широко використовується у світовій практиці, в Україні, на жаль, зумовлюється головним чином не потребами фінансування економіки, а необхідністю сплати державних боргів. Фактичне вилучення фінансових ресурсів із реального сектору, яке відбувається у процесі такого маневрування, аргументується необхідністю пріоритетного виконання зовнішніх державних боргових зобов «язань. Не відкидаючи об «єктивності такої потреби, разом з тим постає невідкладне завдання підвищення ефективності управління такими зобов «язаннями з метою зіставлення обсягів коштів, які спрямовуються на виконання боргових зобов «язань, з розмірами щорічного приросту ВВП.

Відкачування бюджетно-податкового потенціалу (у 2000 р. 14,5% податкових доходів спрямовується тільки на обслуговування державного боргу) свідчить про відсутність як гнучкої боргової стратегії, так і використання широкого кола економічних заходів, які пропонує наука та практика. У кінцевому підсумку це означає подальше звуження регулюючої ролі держави на противагу продекларованій стратегічній тезі, що політика економічного зростання може стати результативною лише за умов посилення дієздатності держави, ефективного виконання нею своїх функцій. На жаль, така позиція системного підходу не знайшла належного втілення при визначенні бюджетної політики на 2001 рік.