Основные форми зовнішньоекономічних зв'язків Украины

Зміст Зміст 2 Вступ. 3 Глава #1: Функції та місце міжнародного розподілу роботи у світовому господарстві. 5 Глава #2: Основні форми та нормативно-правова база зовнішньоекономічних зв «язків України. 10 Глава #3: Історичний аспект міжнародної торгівлі, як одної із найважливіших форм зовнішньоекономічних зв’язків. 13 Глава #4: Товарна струтура експорту та імпорту України 15 Моделі взаємовідносин України із Росією та ЄС 20 Глава #5: Інтеграційні та інвестиційні процеси в Україні 25 Висновок 28 Список літератури 29 Додаток.

Вступ.

Зовнішні зв’язки України — це її взаємообмін із країнами світу продуктами матеріального виробництва, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу роботи, а також співдружність політичних органів, що спрямовано ефективного вирішення, як особистих проблем громадян, то й глобальних проблем людства.

Міжнародні зв’язки — поліфункціональні, смердоті виконують функції щодо органічного інтегрування у всесвітні структури із метою закріплення світу та безпеки, ефективного розвитку економіки, науки, освіти та культури, формуванню єдиного екологічно чистого простору землі, задоволення особистих потреб громадян та суспільства України в цілому.

Загалом, у наш годину потрібно всебічно розглядати зовнішні зв’язки не лише міжнародним економістам, прогнозуючим глобальні тенденції ринків зарубіжних держав, але й й національним виробникам, продукція які має потенціал виходу на міжнародні ринки збуту. Знання основ зовнішньоекономічних зв «язків необхідне для вивчення кін «юктури світового ринку, для оцінки інтенсивності фінансових потоків, визначення стратегічного напрямі розташування представництв в іноземних державах та ін.

Ціл «ю моєї курсової роботи я поставивши розгляд та аналіз основних форм зовнішньоекономічних зв «язків, як природний стан міжнародного розподілу роботи. У наслідок того, що міжнародні економічні відносини існують в трьох формах: міжнародна торгівля, міжнародна міграція робітничої сили та міжнародний рух капіталу, аналіз цих зв «язків являє собою багатогранний процес.

Розгляд імпортно-експортного балансу є невід «ємна частина аналізу зовнішньоекономічних зв «язків, тому треба означити поняття цих елементів: Експорт — продажів чи передача на інших законних підставах товарів, що контролюються, іноземним суб «єктам господарської діяльності та їхні вивезення за митний кордон України чи без нього, включаючи реекспорт товарів із митної територї України. Імпорт — закупівля чи одержання на інших законних підставах від іноземних суб «єктів господарської діяльності товарів, що контролюються, та їхнього вивезення на територію України, включаючи одержання їхнього представником чиякої юридичної особини іноземної держави, іноземцем чи особою без громадянства на територї України.

При висвітленні поставлених питань, в своїй роботі я використовував такі методи: o індуктивний o дедуктивний o літературний o статистичний o порівняльний o картографічний.

Хочу зазначити мінус своєї роботи — деякі, використані статистичні дані позначені датою раніше 2002;2003 років.

Глава #1: Функції та місце міжнародного розподілу роботи у світовому господарстві.

Сутністю зовнішньоекономічно діяльності є міжнародний розподіл роботи. Міжнародний розподіл роботи полягає в спеціалізації окремих країн і їхні угруповань на виробництві різних видів промислової, cільськогосподарської продукції та обміні цією продукцією. У контексті цієї економічної категорії про «єктивно формуються загальноукраїнський й регіональні (наприклад міськи, обласні та ін.) зовнішньоекономічні комплекси, що про «єднують взаємопов «язані підприємства-експортери та імпортери, тогово-промислову палату України, різноманітні економічні асоціації та про «єднання, банки, котрі займаються операціями, заговорили українською у «язаними із міжнародною діяльністю.

Взагалом то, кожна країна, чи група країн, у певному регіоні світу спеціалізується на видобутку тієї чи іншої сировини, чи випуску конкретної продукції. Тип спеціалізації конкретної країни чи регіону залежить від природних (географічне положення, наявність мінеральних ресурсів, забезпеченість водними ресурсами тощо), соціально-історичних (державний устрій, менталітет нації, шляхи розвитку, геополітичне положення, та ін.), економіко-географічних (ступінь розвитку, кількість й якість трудових ресурсів, структура господарства, економіко-географічне положення, розвиток інфраструктури, до того числі транспорту) факторів.

як на міжнародному, то й на внутрідержавному рівнях, спеціалізація сприяє ефективнішому використанню соціально-економічного й природноресурсного потенціалу країн та регіонів, налагодженню й розвитку їхніх економічних зв «язків.

На основі міжнародного розподілу роботи в Україні сформувався профіль міжнародної спеціалізації, зумовлений розмірами її територї й чисельністю населення та іншими вищезазначеними чинниками. У системі міжнародного розподілу роботи наша держава спеціалізується на виробництві машин (промислове устаткування, магістральні тепловози, трактори, екскаватори, судна, автомобілі, сільськогосподарські машини, верстати, прилади, турбіни, літаки, обчислювальна техніка), продукції чорної металургії (залізна й марганцева руда, прокат), вугілля, харчових продуктів (цукор, рослинна олія, борошно, макаронні вироби, сіль, кондитерські вироби, овочеві консерви, м’ясо, молоко), хімікатів, цементу, програмного забезпечення для електронних обчислювальні машин.

Міжнародний розподіл роботи нерівномірний. У сучасному світі існує принаймні шість соціально-економічних угруповань: 1) розвинуті капіталістичні країни (США, єдина в світі наддержава, Японія, ФРН, Франція, Великобританія, Італія, Канада); 2) малі розвинуті капіталістичні країни (Бельгія, Норвегія, Швейцарія,.

Данія, Нідерланди, Швеція, Австрія та інші).Обидві ці групи спеціалізуються переважно на машинобудуванні (літако-, судно-, автомобілебудуванні), електроніці розробці нових технологій тощо;

3) соціалістичні країни (КНР, КНДР, Куба);

4)країни східної Європи та СНР (Польща, Угорщина, Росія, Україна), що знаходяться на етапі переходу до ринкової економіки.

Для цих країн характерна суттєва розбіжність показників економічного розвитку (від Китаю, якому притаманні вражаючі темпи економічного прогресу, до Таджикистану, країн колишньої Югославії й Кубі, котрі із різних причин опинилися в ситуації економічного колапсу). Ряд країн цієї групи експортує сировину (нафту, електроенергію та вугілля — Польща, Росія, Україна), сільськогосподарську продукцію (овочі, фрукти — Угорщина, Болгарія, Румунія), продукцію машинобудування, електротехнічні вироби (Угорщина), вантажні автомобілі (Росія), автокари (Болгарія); 5) країни «третього світу» (країни, що розвиваються).Це найчисленніша група. Вона охоплює близько 130 країн й в міжнародному поділі роботи займає «сировинну» нішу, постачаючи на світовий ринок різноманітну мінеральну сировину, сільськогосподарську продукцію (країни Південної.

Америки, Африки, Південно-Східної Азії), напівфабрикати. Алі головною стратегічною продукцією, якої постачає ця група країн (країни Перської затоки й Близького Сходу, Лівія, Нігерія, Венесуела) й котра забезпечує їм левову частку інвалютних надходжень, є нафта; 6) найбідніші країни (смердоті власне, належати до країн, що розвиваються), у які найнижчі у світі показники економічного розвитку, багато невирішених соціально-економічних проблем й переважає сировинна чи сільськогосподарська спеціалізація (Ангола, Мозамбік, Ефіопія, Сомалі, Гватемала, Гондурас, Бутан, країни Океанії).

У міжнародному поділі роботи є певні суперечності. Йдеться про надмірну спеціалізацію країни на виробництві кількох видів продукції, оскільки це ставити її господарство в залежність від коливань кін «юнктури світового ринку, а також збіднює галузеву структуру господарства. Окремі держави обирають галузі, що використовують дешеву природну сировину, дають стране значні прибутки, хоча часто засновані на важкій фізичній роботи й слабко заговорили українською у «язані із іншими галузями економіки. Інша справа галузі обробної промисловості, до того числі машинобудування. Вони тісно переплітаються із іншими галузями економіки країни, оскільки засновані на розвиненому господарстві й є потужним чинником розвитку всього господарства. Проаналізував деякі показники можна зазначити, що Україна, на свій чергу має усі шанси претендувати на одне із перших місць із країн колишнього СРСР по показникам розвитку економіки:

Таблиця 1.1 «Рівень розвитку економіки України та інших держав колишнього СРСР"(бали).

[pic] [за даними досліджень економістів «Дойче-Банку» (у списку літератури № 5).

] Міжнародний поділ роботи має також свої негативні сторони — річ йдеться про певних суперечностях, що пов’язані із надмірною спеціалізацією країни на виробництві кількох видів продукції, оскільки це ставити її господарство в залежність від коливань кон’юктури світового ринку, а також збіднює галузеву структуру господарства. Деякі держави, якщо бачать на своїй територї достатній природно-ресурсний потенціал, обирають галузі спеціалізації таким чином, щоб мінімалізувати витрати на транспортування обробку та ін. І дійсно, деякі галузі котрі використовують дешеву природну сировину можуть значно покращити економічний стан господарства (якщо його рівень був невеликим — ця галузь не винна матір тісні зв’язки із іншими). Зовсім інший стан з галузями обробної промисловості, що нерозривно пов’язані із іншими галузями економіки країни бо це винне матір місце лише у розвиненому господарстві, тоді ця промисловість грає роль потужного каталізатора економічного прориву держави.

Глава #2: Основні форми та нормативно-правова база зовнішньоекономічних зв «язків України.

Зовнішньоекономічні зв’язки України в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економікі. Нині оволодівати найновішими досягненнями науки й техніки без інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами й послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати годину й темпи розвитку.

Якщо розглядати зовнішньоекономічні зв’язки у комплексі можна прослідкувати їхні диверсифікацію, тобто розглянути їхні структуру. Отже ці зв’язки поділяються на:

V зовнішньоекономічні зв’язки за спеціалізацією та кооперацією.

V торгові зовнішньоекономічні зв’язки,.

V інвестиційні зовнішньоекономічні зв’язки,.

V науково-технічні зовнішньоекономічні зв’язки,.

V кредитно-фінансові зовнішньоекономічні зв’язки,.

V туристичні зовнішньоекономічні зв’язки.

Зовнішньоекономічна діяльність діє змогу прискорювати науковотехнічний прогрес завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню сучасною технікою цілих галузей й виробництв, сприяє розв «язанню багатьох соціальних проблем. Отже, зовнішньоекономічні зв’язки стають одним із основних чинників розвитку господарства України.

Правову основу для практичного здійснення зовнішньоекономічної політики створюють Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність «(квітень 1991 р.), «Про вільні економічні зони «(жовтень 1992 р.), «Про іноземні інвестиції «(березень 1993 р.). Концепцію Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність «ґрунтується на використанні можливостей ринкової економіки, котра поступово утверджується в державі. У Законі докладно опрацьовано механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який винен забезпечити прогресивні структурні зрушення в економіці та сприятливі умови її залучення до світового поділу роботи разом з збереженням господарського збалансування та рівноваги внутрішнього ринку України.

Кабінет міністрів України здійснює зовнішньоекономічну політику відповідно в Україну, укладає та забезпечує виконання міжурядових угод, здійснює заходь щодо раціонального використання державного валютного фонду й стабілізації платіжного балансу країни тощо. Міжнародні зв’язки України здійснюються як у зовнішній торгівлі, то й в економічному, науково-технічному й культурному співробітництві, в міжнарідному туризмі та інших формах.

У зовнішній торгівлі впродовж утвердження в господарстві ринкових відносин скасовуватиметься державна монополія. Згідно із чинним законодавством встановлюється межа частки одного власника в 50% загального експорту чи імпорту країни, причому порушення цого положення можна оскаржити в судновому порядку. Різні про «єднання (асоціації, консорціуми, торгові будинки) помиляюся прямо чи опосередковано створювати монополії зовнішньоекономічної діяльності для певного виду товару чи товарної групи, а також будь-якої іноземної країни, транснаціональної корпорації тощо. Забороняються різного роду догоди, союзи та погоджені дії, спрямовані на поділ ринків збуту чи джерел постачання чи інші засоби обмеження свободи конкуренції.

Такі заходь сприятимуть процесу утвердження відкритої згідно із світовими стандартами економіки, посиленню в ній конкурентних засідок, формуванню гнучкого, зорієнтованого на інтенсифікацію господарського механізму.

У сучасних умовах господарство України переживає тривалу економічну кризові, що негативно впливає й на стан зовнішньої торгівлі. Обсяг експорту не відповідає можливостям наших товаровиробників й не забезпечує потреб держави у валютних надходженнях, необходимых для стабілізації економіки, зниження рівня інфляції та бюджетних витрат. За даними Міністерства статистики України, експорт за останні рокта постійале скорочується. Крім того, дуже неефективно є структура експорту, майже 90% його становлять сировина, матеріали, товари народного споживання. Вивозяться також гостродефіцитні ресурси й продаються світовому ринку за демпінговими цінами. Навіть із країнами близького зарубіжжя Україна має від «ємне сальдо балансу на продукцію виробничо-технічного призначення. Негативне сальдо у торгівлі із цими країнами зберігається для енергоносіїв, прокату кольорових металів, целюлози, деревини, каучуку, акумуляторів тощо. У світовий економічний простір Україна інтегрувала у ролі сировинного придатка. Доказом цого є ті, що протягом кількох останніх років експорт машинно-технічних товарів загальному балансі становить 10−20%, а рівень експорту готової продукції у світі понад 50%. Зовнішньоекономічна діяльність України потребує докорінної перебудови — йдеться про зміну сировинного спрямування експорту, підвищення в ньому частки продукції обробних галузей, удосконалення структури імпорту.

Глава #3: Історичний аспект міжнародної торгівлі, як одної із найважливіших форм зовнішньоекономічних зв’язків.

Хронологія етапів розвитку міжнародної торгівлі.

1. Етап початковий (із 18 до першої Ѕ 19 сторіччя).

2. Друга Ѕ 19 сторіччя до початку першої світової війни (1914р.).

3. Період між двома світовими війнами (1914;1939р.р.).

4. Післявоєнний період (50−60-і р.р.).

5. сучасний період (із початку 70-х років).

Кожний етап характеризується джерелами розвитку, особливостями, яки відображали рівень інтернаціоналізації виробництва та роль міжнародної торгівлі у розвитку національних економік, пріоритетними методами регулювання.

Для Першого етапу характерний вплив промислової революції, до того числі у розвитку транспорту та зв’язку. Окрім цого, в процесів спостерігались такі тенденції, як домінування вивозу товарів, випередження темпів зростанню світового товарообігу у порівнянні із зростанням промислового виробництва, лідерство Англії. У регулюванні пріоритетність політики протекціонізму. Разом із цим, почала зароджуватися політика фритрейдорства. У іншому етапі основним джерелом зовнішнього середовища стали інтенсивно використовуватися продукти науково-технічного прогресу у виробництві товарів, розвиток транспортних шляхів та якісних характеристик транспортних засобів, поява монопольного виробництва.

Торгівельні процеси характеризуються вивозом капіталу, швидким зростанням товарообігу, зміною сили на світовому ринку, що пов’язано із поменшанням впливу Франції та Англії, концентрацієй торгових зв’язків між розвинутими країнами. У регулюванні помітно посилились тенденції, пов’язані із переходом від захисного підхіду до протекціонізму.

Третій етап, найбільш драматичний з-за наслідків першої світової війни, що проявилася у кризи 1920;1921рр., 1929;1933рр.). Почали формуватися дві світові системи господарювання. У процесів спостерігалось глубоке порушення торгівельних зв’язків, коливання об'ємів товарообігів, переважання сир'євої структури експорту та імпорту. Регулювання відзначилось із одного боці посиленням митного протекціонізму, а із іншого крахом міжнародної валютної системи та формування валютних блоків. Четвертий етап, коли ми спостерігали розвал світової колоніальної системи, поява світових міжнародних організацій, посилення двох світових систем господарювання, стала ключовою у процесів зміни товарної структури експорту. Підвищення темпів зростанню світового товарообігу разом із послабленням позицій країн, що розвиваються, привело до посилення позицій Японії, ФРН, Канади та Італії разом із пониженням значення США, Англії та Франції у світовому експорті.

У регулюванні помітний перехід до політики лібералізації торгівельних зв’язків. На сучачному етапі до джерел зовнішого середовища відносять посилення міжнародної конкурунції, укріплення існуючих та появлення нових інтеграційних угруповань, розпад світової соціалістичної системи господарювання. У процесів виявляється різьке підвищення об'ємів торгівлі, зміну товарної структури експорту налад стійких та довгосрокових відносин, активізація зустрічної торгівлі.

Глава #4: Товарна та теріторіальна струтура експорту та імпорту України.

Для кожної держави чи не самим основним показником рівня зовнішньоекономічних зв’язків є структура експорту та імпоту. Відомо, що Україна виробляла і може виробляти цілий спектр наукоємної, складної машинно-технічної продукції: літаки, автобуси, автомобілі, трактори, комбайни, суду різного призначення, ракетні комплекси, верстати, турбіни, засоби зв «язку, електроніку, радіой телеапаратуру тощо. Реально основними експортерами конкурентної на світовому ринку продукції можуть швидко статі підприємства воєнно-промислового комплексу, на які зосереджені високоякісне обладнання, сучасна технологія, висококваліфіковані фахівці. Побачити об'єктивну картину можна, якщо проаналізувати показники експортноімпортного руху за 2002 рік:

ріс 4.1 Аналіз експорту за 2002р. (млн. USD).

(за даними статистичного довідника «Україна у цифрах» за 2002р.).

ріс.4.2 Аналіз імпорту за 2002р. (млн. USD).

(за даними статистичного довідника «Україна у цифрах» за 2002р.).

З діаграми можна помітити, що значна частка експорту приходити на країни СНР (здебільшого на Росію).

У товарній структурі вивозу переважають вироби чорної металургії, залізна руда й кокс, продукти харчової промисловості. Промисловий потенціал України достатній для надходження валюти, необхідної для сплати зовнішнього боргу, закупівлі найнеобхіднішого імпорту та оплати інших загальнодержавних потреб:

Товарна структура експорту та імпорту в Україну на 2001р.(млн. USD).

[pic].

(за даними джерела з списку літератури № 2.).

Реалізація цого потенціалу можлива за відповідної пропускної здатності транспортної інфраструктури, сприятливої соціально-політичної й правової ситуації та здатності зовнішньоторгових організацій та інших виконавчих структур до реалізації продукції. Експортно-імпортні операції здійснюються як на валютній основі, то й у формі клірингу. Кліринг — система безготівкових розрахунків, котрі грунтуються на заліку взаємних вимог й вол «язань й здійснюються через банки чи спеціальні розрахункові палати (перша створена в Лондоні в 1775 р.). Популярнию нині стала форма бартерних операцій, тобто безпосереднього обміну товарами. Такі товарообмінні операції були найбільш поширені в Україні у 1992 р. й становили тоді майже 50% загального товарообігу. Однак при такому товарообміні Україна втрачала великі кошти через нееквівалентний вартісний обмін продовольчих товарів (зерна, цукру, олії) на паливно-мастильні матеріали.

Основним напрямом зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток й поглиблення торгово-економічного співробітництва із республіками колишнього СРСР, країнами Східної Європи, розвиненими країнами світу, особливо із тими, що мають чисельну українську діаспору[1].

Зовнішньоторгові організації та інші виконавчі структури повинні не лише реалізовувати продукцію, а традиційних ринках, а і виходити на нові перспективні реґіони (особливо в Азію, Африку, Латинську Америку та Австралію). Найважливішою формою економічного співробітництва із країнами близького зарубіжжя нині є взаємний обмін різними видами сировини, готової продукції та наукове співробітництво. Однак необхідними є послідовна й радикальна перебудова механізму економічних зв «язків, здійснення кардинальних заходів для їхнього оптимізації. В частности, передбачене захист економічних інтересів України через встановлення митного кордону із республіками колишнього СРСР. Підписано обопільні догоди із Росією та.

Білоруссю про співробітництво у галузі зовнішньоекномічної діяльності, котрі не допускають реекспорту товарів, до які інші учасники догоди застосовують заходь регулювання. Реекспорт таких товарів має здійснюватися лише за письмової згоди та на умовах, що визначаються уповноваженим органом держави, котра є виробником цих товарів. Україна вивозить до країн СНР кам «яні вугілля, чавун прокат чорних металів, залізну руду, самородну сірку, цемент, сіль, промислове устаткування, автобуси, тепловози, екскаватори, продукцію хімічної промисловості, цукор, олію, фрукти, консерви тощо. У загальному обсязі вантажів, котрі щороку вивозяться із України у ці країни, найбільшу частку мають коксівне вугілля й чорні метали.

Понад 72% наших поставок отримує Росія. Основним споживачем їхні є Центральний район Росії, на який припадає майже ¾ вивозу продукцій із України. Значними споживаннями залізної рудій, чорних металів, котрі надходять із України, є Поволжя, Північний Кавказ. Певна кількість чорних металів, зокрема прокату, вивозиться із України до Санкт-Петербурга, Білорусі, держав Балтії, Молдови, цукор — в усі республіки колишнього СРСР (за винятком Молдови), м «ясо, олію, м «ясні вироби — здбільшого в Росію. У Україну із інших республік колишньго СРСР найбільше ввозити Росія -70% Це — нафта, газ, ліс, папір, деякімарки чорних й кольорових металів, машини, устаткування та інша продукція.

Білорусь постачає в Україну трактори, вантажні автомобілі, електроннообчислювальні машини, мінеральні добрива, ліс, папір; Казахстан — кольорові метали, шкірсировину, концентратикольорових металів; Молдова — продукцію прладобудування, виноробної промисловості, килими, виноград; республіки Середньої Азії - газ, бавовну, концентрати кольорових металів, тканини, каракуль; республіки Закавказзя — нафту й автомашини, алюмінієвій прокат, чай, фрукти, вино, тютюн; держави Балтії - електротовари, трамваї, пральні машини, холодильники, радіоприймачі, мікроавтобуси, рибу й рибопродукти, трикотажні й галантерейні вироби та інші товари широкого вжитку.

Моделі взаємовідносин України із Росією та ЄС.

З вищезазначеного бачимо, що значний вплив, як позитивний то й негативний має на Україну Російська федерація. Росія є найважливішим торгово-економічним партнером України, Незважаючи тих, що зовнішня торгівля між країнами має тенденцію до зменшення. Якщо 1997;го році експорт України до Росії становив понад чверть усього експорту товарів, у 2001 — 23%, те в 2002;17,8%. Протягом останніх п «яті років частка Росії в українському товарному імпорті невпинно скорочувалася (із 48% до 37%). Ос-кільки протягом 2000—2002 років вартість імпорту стабілізувалася на рівні 5,8—5,9 млрд. дол., то приріст загального імпорту в Україну, який мав місце у цей годину, відбувся не було за рахунок імпорту із Росії, Україна залишається залежною від імпорту із Росії більшою мірою, ніж від експорту в Росію, проте залежність від імпорту зменшується швидше, ніж залежність від експорту. Основу українського експорту в Росію становить продукція машинобудування, хімічної промисловості, чорної металургії та харчової промисловості. Переважна частка імпорту із Росії (дві третини) складається із енергоносіїв та іншої сировини, отже, експорт товарів із України до Росії має более «благородну» структуру, ніж імпорт. Український експорт до РФ более диверсифікований, ніж імпорт. Частка машинобудування в експорті України до Росії стабільно перевищує 25% (у 2002 році - 35%). У останні рокта взаємна торгівля продукцією машинобудування між Росією та Україною має тенденцію до збільшення. Протягом 1999—2001 років її обсяг збільшився вдвічі - із 500 млн. до 1 млрд. дол. в обох напрямах. У 2002 імпорт продукції машинобудування із Росії становив 928 млн. дол., а Росію із України понад 1 млрд. 133 млн., що свідчить про зростання залежності Росії від української продукції машинобудування. Продукція обробної промисловості України, зокрема із високим ступенем переробки, має порівняно високий попит на територї Росії та країн СНР. Отже, Росія є споживачем українських промислових товарів, тоді як решта світу — української сировини та напівфабрикатів. як наслідок, експорт українського машинобудування та споживчих товарів залежить насамперед від попиту в Росії, тому в інтересах України зберегти цей попит, чому, безперечно, сприятиме створення в СНР зони вільної торгівлі. Однак попит на укра-їнські товари в Росії та СНР более нестабільний, ніж у ЄС. Протягом 1997—2002 років темпи зростання українського експорту в Євросоюз жодного разу я не були негативними й лише 1999;го дорівнювали нулю. Водночас експорт до Росії протягом 1997—1999 років зменшувався майже на 20% шорічно, у 2000 збільшення становило 48%; а й у 2001 — темпи знизилися до +5%. У минулому році, за попередніми підрахунками, Український експорт до Росії знову зменшився на13%. Імпорт протягом 1998;1999 років зменшувався й із Росії, й із ЄС майже однаковими темпами. Проте у трьох рокта імпорт із Росії є стабільним, а імпорт із ЄС щороку зростає. Відповідно роль ЄС у зовнішній торгівлі України зростає, а Росії - зменшується. Більше того, послідовно скорочується частка Росії у торгівлі України із країнами СНР. Так, протягом 1997—1999 років частка Росії в імпорті України із країн СНР становила 80−90%, а й у 2000—2002 роках вон різко зменшилася до 65—70%.

Інша справа це транзит енергоносіїв адже Завдяки транзиту Україні вдається зберігати позитивний баланс торгівлі послугами. транзит енергетичних матеріалів, особливо газу і нафти, протягом 2000—2001 років становив 86% у загальній структурі вантажопотоків. Майже весь вантажопотік забезпечує Росія: близько чотирьох п «ятих вантажопотоку із Росії — це енергоносії, що надходять до Європи українськими трубопроводами. Відомо, що територією України здійснюється переважна частина поставок природного газу із Росії на європейський ринок (90%) та значна частина нафти. Експансія Росії на українському енергоринку посилюється, оскільки через Україну пролягає найбільш економічно вигідний й натепер практично Єдиний шлях в Європу для російських енергоносіїв. Енергоекспорт для Росії — це запитання життєздатності держави й, значною мірою, її геополітичної могутності. Більше половини надходжень до російського бюджету припадає на надходження від експорту енергоресурсів. Потенціал Росії в розвитку експорту енергоносіїв до Європи ще довго залишатиметься вагомим. Нагадаємо, що в Російській Федерації зосереджено понад 38% розвіданих світових запасів газу, 13% нафти, 12% вугілля, величезний потенціал гідроенергетичних ресурсів, із якого використовується лише п «ята частина. Тому Росія так активно домагається спільного управління газовими магістральними мережами України й не лише газовими. як відомо, нещодавно був підписаний довгостроковий договір із Росією, в якому закріплена гарантія й на транзит газу до 2013 року (110 млрд. м3), й на використання українських газових сховищ. Умови використання українських нафтопроводів визначені договорами, крім цого зафіксовані тарифи на перекачування. Інтереси Росії у сфері нафтотранзиту практично збігаються із інтересами в сфері транзиту газу: зменшити витрати транспортування шляхом посилення контролю. Одночасно ЄС мотивує свою зацікавленість у газотранспортному консорціумі міркуваннями безпеки і необхідністю широкомасштабного інвестування із метою відновлення газопроводу. Не ставлячи под сумнів необхідність таких інвестицій, зауважимо, що головний інтерес ЄС над безпеці, а ціні на природний газ на ринку Європи. Таким чином, обидві сторони лобіюють створення газотранспортного консорціуму із метою недопущення збільшення витрат на транспортування шляхом контролю тарифів. Більше того, доля в перерозподілі прибутків від експлуатації газопроводів дозволити їм зменшити витрати на транспортування газу. У інтересах України не втратити контроль над трубопроводами. У цьому випадку єдиним прийнятним методом вирішення проблеми транзиту одночасно для всіх сторін є підписання довгострокових договорів на взаємовигідних умовах, але й не передання в безоплатне користування права власності на частину трубопровідної системи України. Україна має бути зацікавлена в збільшенні прозорості національного ринку енергоносіїв та ефективності використання газу, що надходить як оплата за транзит. Найкраще взагалі відмовитися від бартерних розрахунків й перейти на оплату транзиту грошима. Сплачуючи за бартером, Росія заощаджує на трансакційних витратах, перекладаючи їхні на Україну, та ще і одержує важелі політичного впливу в обмін на економічні вчинки українському уряду. Така позиція Росії сприяє тінізації газового ринку України й дозволяє російському бізнесу і уряду более щільно його контролювати. У свою чергу Україна також не робить дійових кроків для лібералізації цого ринку. З огляду продаж російської електроенергії на європейські ринки та подальші плани щодо його нарощування різко зростає роль країнтранзитерів — Білорусі, країн Балтії й, звісно, України. Тому варто очікувати активізації політичного тиску із боці Росії на ці країни із метою налагодження схем транзиту електроенергії до Європи.

Глава #5: Інтеграційні та інвестиційні процеси в Україні.

Перш на розглянемо потік прямих інвестицій за 1995 до 2002рр. ріс 5.1 Прямі інвестиції (млн. USD).

(за даними статистичного довідника «Україна у цифрах» за 2002р.).

З графіку можна побачити, що Україна зацікавлена до того, щоб за допомогою механізму СНР вирішити проблеми українсько-російських відносин, зокрема в енергетичній й транзитній сферах. Росія, на свій чергу, ставити вирішення цих проблем у залежність від вступу України в ЄврАзЕС чи в перспективі в Єдиний економічний простір. На сьогодні реально функціонуючий ЄврАзЕС варто розглядати як частину СНР, політичне згуртовану навколо Ро-сійської Федерації. Крім цого, Росія послідовно реалізує ідею Євразійського єдиного економічного, політичного, безпекового, культурного простору на кшталт Євросоюзу як стратегічну мітку. Тому Російська Федерація навіть у довгостроковій перспективі не намагатиметься приєднатися до ЄС, а, навпаки, прагнутиме сформувати йому альтернативу. Ос-кільки в ЄврАзЕС країничлени мають узгоджувати зовнішню та вести спільну торговельно-економічну політику, то членство в цій організації практично виключає членство в ЄС.

У середньостроковій перспективі діятиме низька чинників як на користь інтеграції в межах пострадянського простору, то й всупереч цьому процесові. До факторів, що сприяють інтеграції, слід віднести схожість економічних процесів, котрі тут відбуваються, та спільність економічних проблем. Співробітництво щодо їхнього вирішення може статі потужним поштовхом до економічного зростання та якісних зрушень в економіці.

Однак країни пострадянського простору демонструють суттєві розбіжності в стратегіях власного розвитку та в баченні свого місця у системі світогосподарських зв «язків. Політичні розбіжності і корпоративні інтереси національної еліти стояти на шляху можливої співпрацю. Проте є і про «єктивні перешкоди на шляху інтеграції, головна із які - наявність у кожній із країн самовідтворювального процесу поглиблення спеціалізації в системі світового господарства на основі виробництва уніфікованих товарів із низьким ступенем переробки та постачання сировини. Пострадянські країни стали конкурентами на світових ринках, внаслідок цого інтеграційні процеси між ними втратили силу. Переконливих аргументів на користь того, що інтеграція України в ЄврАзЕС чи Єдиний економічний простір та узгодження економічної політики в їхні межах підштовхне економічну кооперацію й підвищить ефективність економіки, немає.

Співвідношення обсягів імпорту і експорту до Росії, СНР та інших країн світу й структури торгівлі дає підстави стверджувати, що Україна зацікавлена в лібералізації торгівлі із Росією та країнами СНР (див ріс4.1 та ріс.4.2). На сьогодні торговельні стосунки із країнами СНР Україна здійснює на основі двосторонніх угод про вільну торгівлю, котрі вона уклала із усіма членами Співдружності, крім Таджикистану. За цими угодами договірні сторони вол «язані «не застосовувати мита, податки та збори, що мають вплив на експорт та імпорт товарів, котрі походять із територї однієї із договірних сторін й призначені для митної територї іншої договірної сторони». Таким чином, режим вільної торгівлі юридичне закріплений у стосунках України практично із усіма партнерами по СНР, що може розглядатися Україною як наявність зони вільної торгівлі. Проте існують суттєві винятки із цого режиму, особливо у відносинах із Російською Федерацією, котрі стосуються енергетичної сировини, Тому новий договір про вільну торгівлю без урахування інтересів України щодо лібералізації торгівлі нафтою, газом й газовим конденсатом втрачає сенс.

Висновок.

У своїй роботі я розглянув основні форми зовнішньоекономічних зв’язків. По-перше проаналізував таке поняття, як міжнародний поділ роботи, та фактори й чинники, що мають на нього вплив; по-друге дослідив сучасний стан зовнішньоекономічних зв «язків України; й по третє розглянув проблеми та перспективи інтеграційних процесів України в міжнародне співтовариство.

За тринадцять років незалежності наша держава перенесла страшні соціально-економічні кризи, що значно відштовхнули її на декілька десятиріч по економічним показникам у порівнянні із розвинутими державами. Наслідки кризи 1996р. для України були дуже серйозними. Алі усі сучасному етапі спостерігається значний зріст майже у всіх сферах життя суспільства.

З початку свого існування, як економічно та політично незалежна держава, Україна був змушена в умовах складних внутрішньополітичних справ налагоджувати зв’язки із іншими країнами для плідної співпрацю у різноманітних галузях економіки, науки, культури тощо. І дійсно, бачимо значний прогрес: налагоджуються тісні зв’язки із Європейським Союзом, ми стали у меншій мірі залежати від Росії, Дальній та Близькій Сходи також не оминають Україну своєю «увагою».

Маю надію, що прогресуючи (але й, нажаль, доволі повільні) дії нашого уряду будуть матір продовження у розвитку. Зараз пріоритетом для України є вступ у СОТ — це складний процес, що пов’язан з кардинальними реформами соціально-економічної сфери, який винен бути проведеним для подальшого розвитку ринкової економіки у нашій державі.

Список літератури.

1. Управління зовнішньоекономічної діяльністю: підручник посібник.- 2-ое вид.- /Під общ. ред. А. И. Кредисова. -До.: ВИРА-Р, 2001.

2. Зовнішньоекономічна діяльність. Організація і внешнеторовых операцій / Ю. Н. Грачев — М. Бізнес-школа «Инетл-синтез», 2001.

3. Міжнародні економічні організації: регулювання світогосподарських зв’язків і підприємницькій діяльності /.

И.Н.Герчикова. -М.: ‘Консалтбанкир", 2001.

4. Міжнародні економічних відносин: підручник посібник. -/під редакцією И. П. Фалинского. — вид. «Юрист», 2001.

5. Розміщення продуктивних сил України: Підручник/ Є.П.Качан, М. О. Петрига та ін.; За ред. Є.П.Качана. -До.: Вища шк…, 1998.

6. Статистичесий довідник «Україна цифрах» за 2002 г.

7. Іллічов Р., Волченко А. З безвиході: Огляд тенденцій української зовнішньої торгівлі // Бізнес. -2003 — № 21.

8. Проблеми та перспективи співробітництва між Європейським Союзом и.

Україною // Економіка України. -2001; № 9.

9. Грановський У. Україна-Росія, війна нервів: [економічні связи].

// Дзеркало тижня. -2003 — № 16 10. Міжнародне співробітництво та внутрішні резерви інвестування на економіку // Економіка України. -2002; № 1 11. А. Гальчинський. Інтеграція: коли й куди // Політика й культура.;

2003; № 13 12. Про. Власик. Україна і Росія после розширення ЄС // Економіст. -2003;

№ 5 13. І дружити й торгувати // Урядовий кур'єр. -2003; № 112 14. С. Ковальов Під впливом кон’юктури: Зовнішня торгівля Україна //.

Діловий вісник. -2003; № 5 15. Україна на міжнародних ринках капіталу // Злагода.- 2002;№ 2 16. Про деякі питання і тенденціях сучасної зовнішньої торгівлі Украины.

// Економіка України. -2001; № 7.

———————————- [1] Дивись мапу у додатку.

———————————- [pic].

[pic].

[pic].