Природні заповідники. 
Чорногора: природні умови та природні заповідники

Чорногірський масив Карпатського державного біосферного заповідника. Чорногора — своєрідний і дуже різноманітний та цікавий геоморфологічний район. Для збереження унікальних, малопорушених господарським впливом гірських екосистем лісового субальпійського і альпійського поясів Карпат у 1964 році було створено на площі 12 672 га державний заповідник з двох територіальних комплексів — Чорногірського (7938 га) та Угольського (4734 га).

До Чорногірського комплексу входять три заповідні лісництва — Говерлянське (3927 га), Чорногірське (2100 га) та Високогірське (1911 га). У заповідному масиві розташована найвища на Україні гора Говерла 12 061 га), в південно-західному напрямку від якої тягнеться ряд близьких до неї за висотою вершин — Брескул (1919 м), Пожижевська (1882 м), Туркул (1938 м), Поп Іван Чорногірський (2026 м). У підніжжі гір беруть свій початок ріки Прут, Біла Тиса та їх численні притоки.

Клімат високогір'я Чорногори суворий. За даними розташованої на полонині Пожижевській (1429 м) метеостанції, середньорічна температура дорівнює +3,2 °С, середня температура лютого становить -7,1 °С, а липня +11,4 °С. Річна кількість опадів досягає 1491 м (1960 р.). З висотою над рівнем моря помітно змінюються кліматичні умови. Тому в заповіднику добре простежується висотна поясність рослинного покриву.

Завдяки видовому багатству гірська флора й рослинність заповідного масиву здавна привертала увагу ботаніків. Основним типом рослинності є лісові формації. На висоті 800−1100 (1200) м зонально поширені смереково-ялицево-букові, а вище буково-ялицево-смерекові ліси. Корінні бучини трапляються рідко, вони формуються на родючих, здебільшого вапнистих ґрунтах і приурочені до теплих південних схилів; з боку Закарпаття піднімаються вище, ніж на північному мегасхилі.

Найбільш розповсюджені бучини маренкові, зубницеві, безщитникові, рідше — бучини живокостеві.

Мішані ліси відзначаються високою біологічною продуктивністю та стійкістю проти вітровалів. Запас деревини на гектарі місцями становить 700−800 м ³. Завдяки первинній структурі ліси мають еталонне значення для ведення лісового господарства на природній основі. Рідше в даній висотній смузі зустрічаються групи типів ялицевих і смерекових бучин та букових смеречин. До висоти 1000 м поодиноко зростає клен гостролистий та в’яз шорсткий. Явір піднімається до висоти 1360 м. На південно-західному мегасхилі листяні породи зростають частіше і піднімаються вище, ніж на північно-східному. У Чорногірському лісництві в урочищі Рогнескул на висоті 1300−1320 м описані рідкісні угруповання букових яворин та яворин (що утворюють верхню межу лісу), представлені безщитниковою та бальзаміновою асоціаціями. На терасах рік уздовж гірських потоків зростають вільшини з сірої вільхи, іноді з домішкою смереки; найбільш поширені вільшини трясунковидно-осокові, кременеві та безщитникові.

У межах висот 1100 (1200)-1600 (1650) м сформовані зональні смерекові фітоценози, які утворюють верхню межу лісу. Панівними тут є смеречина квасеницева, чорницева, квасеницево-чорницева, рунянкова. Рідше трапляється смеречина лісово-ожикова, гілокомієва. В приполонинній смузі поширені смеречини альпійсько-безщитникові. На торф’яних болотах фрагментарне зустрічається низького бонітету смеречина сфагнова, а на крутих південних кам’янистих схилах — смеречина куничникова. На річкових терасах та глеїстих грунтах формуються смеречини кременеві. Для трав’яного покриву гірських смерекових фітоценозів характерними є такі ендемічні види, як медунка Філярського, жовтець карпатський та інші.

На північному мегасхилі Чорногори в урочищах Гаджина і Кедроватий (1495 га) на кам’янистих схилах, зайнятих смерековими лісами, зберігся на площі 176 га єдиний у цьому масиві осередок реліктової сосни кедрової європейської. Для його охорони згадані урочища, що належать до Красницького лісництва Верховинського лісокомбінату, доцільно приєднати до заповідника.

Вище смерекових лісів на висоті 1600−1850 м сформований субальпійський рослинний пояс з гірської сосни (жерепа), зеленої вільхи (лелеча) та ялівцю сибірського. Тут поширені також чорничники, лохинники та субальпійські луки — біловусники, щучники, куничники, червонокостричники і польовичники.

Соснове криволісся представлене такими асоціаціями: сосняк чорницевий, квасеницевий, зеленомохово-чорницевий, зеленомоховий, зеленомохово-сфагновий, довгомоховий. На кам’янистих розсипищах поширені сосняки-жерепняки цетрарієві та цетрарієво-зеленомохові.

У формації зеленої вільхи найбільш поширені асоціації - вільшина папоротева, чорницева, лісово-ожикова, куничникова.

У заповідному масиві збереглись найбільші осередки карпато-балканського ендему — рододендрона східнокарпатського, що зростає розірваною смугою на висоті 1700−1900 м від Говерли аж до Поп Івана. На гірських гребнях заслуговують охорони фрагменти реліктових видів — наскельниці лежачої та водянки чорної. Важливе народногосподарське значення мають угруповання з участю, а місцями і домінуванням тирлича жовтого — цінної лікарської рослини, що підлягає охороні.

Чітко виражений альпійський пояс рослинності в суворих кліматичних умовах високогір'я Чорногори, що характеризується дуже коротким вегетаційним періодом. Сформований він на висоті від 1800−1850 м до 2061 м. Для нього типовими є формації ситника трироздільного, осоки зігнутої і вічнозеленої, костриці лежачої, сеслерії Більця та моховолишайникові пустища. Флористично багатими й цікавими у високогір'ї є скельні урочища Туркула, Ребер, Шпиць, Кізіх Улогів, Брескула, а також польодовикові кари, озера й торфовища. Тут зберегтись такі представники арктоальпійської флори, як ліннея північна, верби трав’яна, Жакенова, туполиста, лапландська. На вершині Туркула відоме єдине в Радянському Союзі місцезростання ореохлої дворядної. На Шпицях з боку Гаджини відмічені такі рідкісні кальцефільні рослини, як білотка альпійська, соссюрея альпійська, кортуза Маттіолі тощо. Ландшафтний комплекс Гаджина і Кізіх Улогів — один з найкращих і оригінальніших в Українських Карпатах.

Індивідуальній охороні на території заповідного масиву підлягають також такі рідкісні ендемічні види, як жеруха Опіца, дзвоники карпатські, будяк Кернера, осот Вальдштейна, жовтозілля карпатське, костриця карпатська, тоція карпатська, деревій Шура, елізанте Завадського та багато інших.

Для вивчення польодовикової історії розвитку рослинності Чорногори особливо цікаві болота й торфовища, які збереглись на північному макросхилі в місцях акумулятивної діяльності льодовиків. Тут поширені переважно сосняки сфагнові, сфагново-довгомохові, сфагново-довгомохово-пухівкові, сфагново-чорницево-пухівкові. На дуже заболочених місцях сформовані угруповання пухівки піхвової і широколистої, осоки здутої і малоквіткової, калюжниці болотної та інших болотних рослин. Серед них чимало рідкісних, як бобівник трилистий, товстянка альпійська, цибуля сибірська, ситник каштановий, ситник трнлусковий, осока двоколірна, осока волотиста й дакійська, костриця Порціуса та інші. Окрасою високогірних ландшафтів є озера льодовикового походження у днищах карів і амфітеатрів давніх фірнових полів, що виникли в процесі четвертинного зледеніння. Вони були досліджені Г. П. Міллером (1964). Найбільш мальовниче озеро Несамовите (3 тис. м 2), розташоване на висоті 1750 м на північно-східному схилі: Туркула, озеро Марічейка (10 тис. м 2) — на північно-східному схилі гори Шурин-Гропа (1772 м) на висоті 1510 м, озеро Бребенескул (7 тис. м 2) — на висоті 1801 м під вершиною Гутин-Томнатик та інші.

Для збереження унікальних природних комплексів і відтворення порушеної екологічної рівноваги Чорногірського заповідного масиву доцільно виділити абсолютно заповідну зону (Заросляк, Брескул, Цибульник, Малі та Великі Кізли, Шпиці, Туркул, озеро Несамовите, Марічейка та інші), зону суворого й регульованого заповідного режиму та захисну зону.

Чорногора через наявність оригінальних, малопорушених господарським впливом гірських і високогірних екосистем відповідає вимогам, які пред’являються до народних або національних парків. Основою для створення такого парку може бути Чорногірський заповідний масив. Його доцільно розширити за рахунок порівняно добре збережених природних лісів у околицях Ворохти, Кремінців, Яремчі, Ділятина у верхів'ї Пруту (Яремчанський ландшафтний парк) та аналогічних лісових масивів навколо Лугів, Богдана, Ясіня, Ділового у верхів'ї Тиси. Територія такого парку займала б площу близько 80 тис. га.

Рогнеска (пд. — сх. схили г. Петрос) — охоронна ділянка зелено вільхового криволісся, тирлича жовтого на полонині Рогнеска.