Из історії застосування лікарських рослин

Из історії застосування лікарських рослин

С здавна людина використовував рослини на лікування найрізноманітніших захворювань. Лікарські рослини неодноразово славилися, навіть у віршованій формі. Наприклад, поема X століття «Одо з Мена» описує лікувальні властивості понад сто лікарських рослин. Всесвітньо відомо ще й вислів середньовічного вченого, філософа і лікаря Авіценни: «Три зброї є в лікаря: слово, рослина, нож».

К жалю, археологічні розкопки ми змогли відкрити нам лікарські рослини давнини, зотлілі безслідно багато тисячоліть. Проте які дійшли до нас скульптурні зображення перші пам’ятники писемності Індії та Китаю, і навіть давно зниклих цивілізацій Близького Сходу, і Єгипту свідчить про застосуванні рослин з лікувальними целями.

Интересные відомості про використання цілющих властивостей рослин можна знайти у пам’ятниках найдавнішої культуры—санскритской, староєврейській, китайської, грецької, римської. Великий матеріал про застосування лікарських рослин виявили для дослідження папірусу, знайденого ХІХ столітті німецьким єгиптологом Георгом Эберсом, — «Книги приготування ліків всім частин тіла». У ньому міститься низку рецептів, які застосовували древні єгиптяни на лікування багатьох захворювань. Вони використовувало різні мазі, примочки, мікстури, які мали досить складний склад. У Єгипті були поширені запашні олії, бальзами, смоли. Вже той час були добре відомі цілющі властивості алое, подорожника, ялівцю, рицини і багатьох інших растений.

В найдавнішої бібліотеці світу — бібліотеці ассирійської царя Ашшурбанипала в Ніневії (близько 660 р. до зв. е.) на глиняних табличках, написаних клинописом, також містяться великі інформацію про лікарських рослинах. Поруч із їх описом вказані захворювання, у яких лікарські рослини використовуються, у якому вигляді його потрібно применять.

В медицині Стародавнього Китаю можна знайти згадування про багатьох захворюваннях людини. Широковідомий збірник лікарських рослин i різних коштів Лі Ши-чженя (1522—1596) «Основи фармакогнозії», у якому дана докладна характеристика численних лікарських засобів з лікарських растений.

Врачи Стародавньої Індії вважали, більшість захворювань походить від псування «соків організму», для лікування рекомендувалися кровопускання, блювотні та інші кошти, зокрема використовувалася велика група ліків рослинного походження. Багато індійські рослини (особливо прянощі) ввозили в Римську імперію. Деякі з індійських рослин давно увійшли до європейську медичну практику—чилибуха, раувольфия та інших. «Якщо навколо поглядом лікаря, шукає лікарських препаратів, можна сказати, що ми живемо у світі лекарств…»,—гласит одне з заповідей древне-буддийской медицины.

Выдающийся представник арабської медичної школи Авіценна, тисячоліття від народження що його 1980 р. зазначив весь прогресивний світ, написав «Канон лікарської науки» за п’ять томах. Він був перекладений багато мови світу й у середньовіччі був настільною книгою для арабських і європейських лікарів. У книжці Авіценна описав близько 900 видів лікарських растений.

Научная медицина розпочинає своє розвиток з часів знаменитого лікаря Стародавню Грецію Гіппократа (460—377 рр. до зв. е.). У своїй лікарської діяльності, він широко використовував численні рослинні препарати. Чимало їх був, очевидно, позичений з єгипетської медицини. Гіппократом описано 236 видів рослин, визнаних давньогрецької медициною як лікувальних средств.

Первое видання медичної енциклопедії, чи лечебника, належить давньоримському лікаря Авлу Корнелію Цельсу (кінець I століття до зв. э.—начало Р століття зв. е.). У восьми книгах «Про медицину» він узагальнив всю медичну літературу свого часу від «Яджурведы» давньоіндійського лікаря Сушрута до робіт Аск-лепиада. У цьому вся праці велике місце відводиться лікарським рослинам. У ньому описані методи, що застосовувалися в лікування різноманітних захворювань; дано рекомендації по використанню деяких рослин. У працях Цельса можна знайти лише ботанічні описи подорожника, маку, кмину, винних ягід, камеді рослин, а й практичні методи їхнього лікарського использования.

В половині першого століття нашої ери лікар римської армії у Азії Діоскорид становив обширнейший травник, до складу якого у собі більшість відомих до того що часу лікарських рослин, — близько 500 видів. Ця книга була лише травником, а й своєрідним склепінням відомостей по фармації і фармакології того времени.

Автором нового вчення про лікарських рослинах був знаменитий лікар і фармацевт в у Стародавньому Римі Клавдій Гален (129—201 зв. е.). Їм написано близько 200 праць із медицині. Найбільше значення мають два його травника, котрі відіграли велику роль медицині. Вони неодноразово переводилися на арабський, сірійський, перський і давньоєврейську мови. Автор був однією з ініціаторів отримання препаратів з сировини — настоянок, екстрактів та інших лікарських форм. І тепер вони називаються галеновыми препаратами і досі пір не втратили свого великого практичного значення медицине.

В IV столітті з’явився найвідоміший з латинських травників, складений Апулеем. Травник був настільки популярний, що, коли винайшли книгодрукування, першим серед медичних книжок надрукували саме його. У IX і X століттях з’являються перші переклади травників Диоскорида, Талена і Апулея на європейські мови — італійський, французький, англійський, німецький. Оригінальні європейські травники з’являються пізніше — в XV і XVI століттях, причому наведені в них відомості значною мірою запозичені із грецьких і латинських травников.

Нынешнее Чорноморське узбережжі славилося своїми лікарськими травами. Гіппократ, побувавши на в цих місцях, писав про прекрасних ліках з скіфського кореня (ревеню), понтійської абсинтии (полину), ирного кореня (лепехи) та інших. Давньогрецький філософ і натураліст Теофраст (372— 287 рр. до зв. е.) в своїх працях згадує скіфську траву, яка широко застосовувалася на лікування ран.

В Київської Русі застосування рослин для лікувальною метою виявилося в чудовому пам’ятнику давньоруської культури «Изборнике Святослава» (1073. р.). У цьому рукописи велике місце приділяється опису рослин, якими то час користувалися щоб одержати лікарських средств.

С прийняттям християнства, поширенням писемності і грамотності на Русі виникають і перші медичні книжки, звані травники, лечебники. Зберігся примірник першого російського лечебника «Мазі», упорядником якого була онука Володимира Мономаха — Євпраксія. Особливо цікавить лікарів представляє четверта глава цієї роботи, присвячена лікуванню «зовнішніх» болезней.

Для лікування внутрішніх та зовнішніх захворювань на Русі охоче використовували прилучення рослин i прийом їх усередину (наприклад, прикладали капусту, льон, гірчицю, ліщина чи пили їх соки). Поруч із рослинними лікарськими препаратами, російський народ з давнини застосовував в лікувальної практиці мед. Призначався він у чистому вигляді й в сумішах з відваром трав, з олією, оцтом, салом, пивом, печеним цибулею і багатьма іншими веществами.

Кроме травників і лечебников, набули поширення звані «вертограды» з численними описами рослин i їх лікарських засобів. «Ця книга глаголемая прохолодний вертоград чи лечебник Миколи чудотворця» («Прохолодний Вертоград») — одне із які досить поширені давньоруських лечебников. Вона є перекладом вельми популярною західноєвропейської медичної енциклопедії XV — XVI століть. Текст вертоградів з часом змінювався. У них описувалися раціональні емпіричні лікувальні кошти з трав, дерев і минералов.

Большой інтерес до вивчення вітчизняних лікарських засобів був виявлено у Росії після реформ Петра I, який велику увагу приділяв збору лікарських трав. За наказом було створено казенні аптеки так звані «аптекарські городи» (1713 р.). Одне з них «Санкт-Петербурзький аптекарський город» перетворився згодом у ботанічний сад, нині перетворений в Ботанічний інститут Академії наук.

Сбором і застосуванням лікарських трав займалися у всій Росії, зокрема в Сибіру, в Україні, у Білорусі. Але якесь планомірному дослідженні лікарської флори Росії, звісно, неможливо було тоді мови. Були організовані поодинокі фармакохимические лабораторії і плантації лікарських растений.

Только значно пізніше отримує розвиток вивчення флори і рослинних ресурсів Росії. Видатний російський учений академік П. З. Паллас писав: «Багато домашні ліки, простим народом чи дикими неосвіченими людьми випадком відкриті, до рук лікаря згодом стають рятівними засобами». З поглибленням лікарських пізнань розширюються уявлення про вітчизняні лікарських рослинах, їх зборі, вирощуванні і практичне застосування. Проводиться ряд наукових експедицій у різні куточки Росії, виходить у світ книжки знайомить із описом великої кількості лікарських рослин, які ростуть різних регіонах страны.

С відкриттям у Петербурзі медико-хірургічної академії (1798 р.) вона почала центром з вивчення лікарських рослин. Хоча кінець XIX і почав ХХ століття ознаменувалися значними успіхами у сфері синтезу нових хімічних препаратів, рослинні лікарських препаратів вони втратили значення. Проте ХІХ століття засвідчує вже деяким занепадом інтересу до лікарським рослинам вітчизняної флоры.

После перемоги Жовтневої соціалістичної революції сталися докорінних перетворень переважають у всіх сторони життя нашого народу. Вони торкнулися і видів використання лікарських рослин. Вирішили створити фармацевтичну промисловість на власній сировині, зміцнити й розвинути рослинну сировинну базу з урахуванням потреб аптечної сіті й экспорта.

В 1919 р. розпочато робота з об'єднанню заготовок лікарського сировини й передачі в ведення держави. У наступні роки було прийнято спеціальні законодавчі акти про збір та культури лікарських рослин. У 1930 р. в різних географічних зонах країни було створено спеціалізовані досвідчені станції лікарських рослин (з Лубен, Могильові, Ольгине, Битце, Сухумі і ін.). З 1931 р. усі вони перейшли у ведення знову організованого Всесоюзного науково-дослідного інституту лікарських і ароматичних рослин (ВІЛАР, з 1969 г.—ВИЛР), у якому була сконцентрована вся дослідницька і науково-виробнича діяльність у сфері лікарського рослинництва. Інститут почав також центром ботанико-ресурсных і хімічних исследований.

Изучению багатовікового досвіду народу використанні рослин з лікувальною метою з нашого країні надається велике значення. Крім ВИВ Ра, цим правилом і пошуком нових лікувальних препаратів з рослин займається низку інших науково-дослідних інститутів, кафедр медичних і фармацевтичних вузів, університетів і педагогічних інститутів. Успішне вивчення лікарських рослин, як джерела біологічно активних речовин дозволило отримати й широко впровадити у медичну практику низку нових високоефективних лікувальних препаратов.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.