Вступ. 
Вторинна анатомічна будова кореня та її особливість

Корінь — вегетативний орган з необмеженим ростом, який забезпечує закріплення рослин у субстраті, поглинання і транспорт води та розчинених у ній мінеральних речовин та продуктів життєдіяльності ґрунтових мікроорганізмів і коренів інших рослин, первинний синтез органічних речовин, виділення в ґрунт продуктів обміну речовин і вегетативне розмноження.

Поява кореня в процесі еволюції рослин — важливий ароморфоз, одне з пристосувань до життя на суходолі. Вперше справжні корені з’являються у папоротеподібних. Потім у квіткових рослин завдяки ідіоадаптаціям формуються різні типи коренів, здатних виконувати додаткові функції. Так, у деяких рослин у коренях відкладається запас поживних речовин, що зумовлює їх потовщення, утворення коренеплодів (морква, редиска, буряки) або кореневих бульб (жоржини, пшінка). Головною виконуваною коренем функцію можна назвати поглинання води і розчинених в ній мінеральних речовин, що забезпечує цими речовинами не лише сам корінь, а й всіх частин рослини. [3].

Зародок кореня закладається одночасно з брунькою в зародку насінини і називається зародковим коренем. Під час проростання насінини цей корінь перетворюється на головний, або первинний, корінь, здатний до галуження. Паралельно з ростом на ньому з’являються бічні корені першого порядку, які, в свою чергу, дають корені другого порядку, на них виникають корені третього порядку і т.д. Крім головного і бічних коренів у рослин утворюються й додаткові корені, які формуються на стеблах, листках, але не на корені.

Росте корінь своєю верхівкою, заглиблюючись у нижні шари ґрунту. При пошкодженні кінчика головного кореня починається посилений ріст його бічних відгалужень. Цю властивість кореня використовують при вирощування і розсади культурних рослин із стрижневим коренем. Морфологія коренів, глибина і ширина їхнього проникнення у ґрунт залежать від виду рослин, умов їх існування, методів штучного впливу на ріст рослин. За об'ємом кореневі системи рослин завжди більші їхніх надземних частин. Анатомічна структура кореня формується відповідно до функцій які він виконує.

Подовжені кореня анатомічна його будови неоднорідна. В зоні епіблеми корінь має первинну будову. Вище волосконосного шару закладаються бічні корені. У дводольних рослин у цій зоні відбуваються корінні зміни, що пов’язані з утворенням вторинних тканин.

Корінь — освой вегетативний орган рослини що виконує функцію ґрунтового живлення, це осьовий орган що має радіальну симетрію і може невизначено довго рости в довжину завдяки діяльності апікальних меристем. Від стебла він морфологічно відрізняється тим, що на ньому ніколи не утворюються листки.

Окрім головної функції поглинання речовин з ґрунту корінь виконує й інші функції:

закріплює рослину в субстраті;

поглинає воду й розчини мінеральних солей і проводить їх до надземних органів;

служить депо запасних поживних речовин (буряк, морква);

бере участь у диханні;

синтезує біологічно активні речовини (гормони, алкалоїди, вітаміни, амінокислоти);

виділяє в ґрунт різні кислоти (вугільну, яблучну);

здійснює симбіоз з іншими організмами;

є органом вегетативного розмноження.

Окрім вищенаведених корінь виконує деякі додаткові функції. Корені епіфітних рослин (використовують інші рослини як субстрат, але не паразитують на них: орхідеї, мохи, лишайники) можуть нагромаджувати воду. У тропічних дерев, що живуть на ґрунтах, бідних на кисень, або на болотах, утворюються дихальні корені - пневматофори (мангрові), що ростуть угору; вони підіймаються над поверхнею субстрату і забезпечують дихання. Ходульні корені утворюються на надземних пагонах, закріплюються в ґрунті і міцно утримують рослину (фікус, баньян, кукурудза). [2].