Народне травознавство – неоціненний скарб народу, живучий голос поколінь

Народне травознавство — неоціненний скарб народу, живучий голос поколінь

Реферат.

на тему:

«Народне травознавство — неоціненний скарб народу, живучий голос поколінь».

Травознавство — народна наука про трави, про їх зцілювальні властивості, місце їх в культурі народу і т.п. Травознавство відноситься до старих наук, які передавалися з покоління в покоління через родинні зв’язки і були маловідомі стороннім людям.

Саме травознавство є тим живучим голосом поколінь, які вчилися у природи зцілюватися і жити. Що ж донесла наука травознавство до сучасних поколінь?

Трава — символ добрих і злих сил природи, людських істот, символ молитви, тихого шептання, клятви, оберега, смерті.У міфах народів світу трава вважалася волоссям різних богів, матері-землі. Стародавні нівхи вважали, що після смерті людини її душа перетворюється у траву. У ацтеків було спеціальне божество трав Патекатль. Осетини присвячували сінокосу трав особливе обрядове дійство. У багатьох міфологіях є образ мандрагори — «трави-напівлюдини», яка сприяла плодючості. На Україні вірили, що мандрагора /переступень/ виростає іх померлих нехрещених дітей.За даними західноєвропейського хроніста Титмара /X-XI cт./, жмут зірваної трави /як і волосся/ символізував у слов" ян перемир" я, клятвенний союз. Давньоруські джерела згадують про язичницький звичай присягатися, кладучи на голову зрізаний шматок землі із травою.

Трави, зілля широко використовувалися як обереги від злих сил, у народній медицині, обрядодіях. На Зелені свята ними встеляли долівку. Оселю заповнював п" янкий запах м" яти, полину. У домовину також клали різнотрав" я /сухе/, квіти. На весні існував звичай качатися по молодій росяній траві, що нібито сприяло здоров" ю.

За назвами українських трав, на думку В. Базилевського, можна читати національний характер. Вони — частина духовності, недосяжного материка духовної культури. Тут і поезія, і гумор, і тиха печаль, і незалежність: нечуй-вітер, сон-трава, зозулині черевички, плакун-трава, вовча трава, золотник, семижильник, польові овечки, боровий чепчик та ін.Трава і зелене листя в народній обрядовості символізували заспокійливу молитву, тиху мову, шепіт. У фольклорі, літературі трава має подібну символіку. Напр.:

Як згасне вік мій до краплиниОдне прошу тебе завжди: Ти народи мене, Вкраїно, Хоч би травою народи. Не розлучи мене з собоюХоч би травою народи.

Зілля — символ смерті і відродження, магічного впливу на почуття, вчинки людини, її долю, надійного оберега від нечисті.Зіллям називають різноманітні, здебільшого запашні трав" янисті рослини. У народі шанували зілля, бо вважали, що воно має чарівну силу. Його клали у постіль породіллі і новонародженого, використовували для купання немовлят. На Зелені Свята квітчали оселю з естетичною та обереговою метою. Існував спеціальний день святого Симона Зілота — 10 травня /за ст. ст./, коли селяни збирали зілля. До схід сонця копали золототисячник, ведмеже вухо, підбіл, татарське зілля /аїр/, розмай-зілля, ромен-зілля, боркун-зілля, тирлич-зілля, материнку, медунку та ін.

Старі бабусі-" чарівниці" для відвернення грозової тучі, «граду, грому», дівчата «щоб прихилити чи відхилити хлопця до дівчини в коханні і навпаки» .

Найчарівнішим вважалося «чар-зілля» «іванівське», «святоянське» зілля, тобто зібране на Івана Купала. Це був найдовший день року, коли рослинність набувала свого певного розквіту. А, отже, вірили, що земля-мати передає зіллю життєздатність, родючу силу. Його рекомендували збирати голим /інакше втратить свою магічність/. Радили співати спеціальні пісні, шептати примовляння.

Зілля мало різноманітну символіку. Напр., символом «доброзичливості, достатку, роїння бджіл» вважали маточник. «Кудрявці» символізували хлоп" ячу молодечу вдачу, здоров" я. Братки польові - символ «убереження» від кохання близьких по крові, розмай вітер — символ забуття, безнадії, розлуки, любка — символ краси та «розквіту», смолка — символ «напасти» та ін.

Розмаїта символіка зілля чудово показана у фольклорі, творах Т. Г. Шевченка, Ольги Кобилянської, Ліни Костенко та ін. Напр., «Ой є в мене таке зілля близько перелазу, як дам тобі напитися, забудеш одразу» /Н. тв./, «У мене чароньки — хорошії оченьки, у мене зілля — рум» янеє личенько /Н. тв./, «Як не хочеш, дівчинонько, Дружиною бути, то дай мені таке Зілля, щоб тебе забути» /Н. тв./.

Так дійшли до нас такі відомості з області травознавства: у купальську ніч зілля, особливо польове та лісове, набирає виняткових чарівних властивостей, великої лікувальної та цілющої сили. Вдосвіта бабусі, господині, ворожбитки, відьми поспішають до лісу крадькома, щоб зібрати зілля для різних цілей: бабусі - від переполоху, від «вроків», від домовиків, відьом, перелесників, для злагоди в родині, для статевої сили, від бездітності, від перелогів, чарівниці - для того, щоб прихилити чи відхилити хлопця до дівчини в коханні і навпаки, щоб відібрати молоко від корови, заворожити, щоб капуста не завивалась у головки, не вилися б огірки і т.д.Мольфари-чарівники збирали зілля для відвернення грозової хмари, граду, для причарування чужої жінки тощо. Подібний образ змальований у повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Мольфар — Юра «був могутній, потужний, все знав. Од його слова гинула худоба, сохла й чорніла, як дим, людина, він міг наслати смерть і життя, розігнать хмару і сперти град, вогнем чорного ока спопелить ворогів і запалити в жіночому серці кохання» .

Як бачимо травознавство багато містить інформації як про минуле українського народу, так і про його звичаї, культуру тощо.

Використана література.

Климець Ю. Д. Купальська обрядовість на Україні - К., 1990. — С. 82/.

Килимник С. Український рік. — Т. 2. — С. 354−356/.

Рослини довкола нас. — К., 1983.