Возникновение стану воїнів

Возникновение стану воинов

Становление самурайства

Возникновение самурайства технічно нескладне собою виняткового явища у соціальній історії народів світу. Стану і касти професійних воїнів існували в багатьох країнах Європи та Азії за доби панування феодализма.

В Японії поява стану воїнів є тісно пов’язані зі становленням феодалізму, який розвивався загалом за тими самими класичним законам, як і феодальний лад Західної Европы.

Постоянные війни з аборигенами Японських островів — айнами — вели до проникненню японців з південних та центральних областей Хонсю на північний схід країни, сопровождавшемуся захопленням айнских земель. Ця експансія робила можливими розподіл території айнів між японськими даймё, що ставали господарями айнской землі. Взникали сильні й постійні дружини за захистом володінь від вторгнення них айнів і військ інших князівств, і навіть подолання селянських восстаний.

В XII в. після перемоги коаліції під керівництвом феодалів з цієї родини Минамото над інший потужної угрупованням на чолі з родом Тайра у Японії встановився режим військової диктатури, у якому владу у країні лежить у руках верховного воєначальника — сёгуна. Таку форму правління відсувала імператора, позбавленого фактичної влади, на задній план і дозволяла князям більш ефективно експлуатувати селян інші нижчі верстви населення, утримуючи в підпорядкуванні силою зброї. Відтоді самурайство, під що у широкому значенні слова стали згодом матися на увазі світські феодали, починаючи з великих впливових князів (даймё), зокрема й самого сёгуна, і закінчуючи дрібними дворянами остаточно завоювало політичну влада, ставши пануючій силою країни. Феодальне лицарство складалося та юридично оформлялося як спадкове і привілейоване стан всередині панівного класу, він і його складовою частью.

В зв’язки Польщі з відмінностями соціальних функцій і матеріального становища різних шарів самурайства вона мала складну ієрархічну структуру, пов’язану відносинами особистого служіння васала сюзерену і заступництвом князя своїм слугам. Найбільш характерною рисою, властивою Японії, була численність военно-служилого дворянства. Це зумовлювалося прагненням окремих даймё до могутності і вищості над ворогуючими їм феодальними князями і необхідністю боротися за міжусобицях і за селянських повстаннях самотужки, без підтримки ззовні. У певні часові відрізки історії Японії (XVI — XVII ст.) стан воїнів налічувало разом із сім'ями близько двох млн. людина (з обслугою — близько 3 млн.), що становило приблизно 10% від населення країни. Порівняно з цим середньовічні лицарі у країнах Західної Європи, наприклад Англії та Франції, чи становили 1 — 2% населення. Варто відзначити, причетне європейських рицарів та японських самураїв селян було різним. Якщо Європі у епоху середньовіччя селянин розглядався як знехтуване та грубе істота, то Японії, попри антагонізм між станом воїнів і селянськими масами, пригнічення й експлуатацію селянства, землероб наближався зі свого соціальному становищу до самураю, яке праця викладачів у відповідність до конфуцианским вченням вважався шановним. У плані між самурайством і селянством також було різкого протиставлення, яке спостерігалося стосовно ремісникам, купцям, акторам та інших нижчим верствам суспільства. Не випадковим було те, що багато селяни удостоювалися старість права носіння малого самурайського меча. З з іншого боку, селянство часто орієнтувалося на самурайство, прагнучи наслідувати стану воинов.

Кроме того, самураї суттєво відрізнялися від лицарства країн Європи часів середньовіччя економічними позиціями, своїм специфічним етичним вченням бусідо, релігійними поглядами. У іншому самураї загалом були схожі з західноєвропейськими воїнами. Самурайство як і, як і лицарі Європи, займали особливу увагу у структурі суспільства, вважаючи вірність сюзерену головною чеснотою воїна, а військову справу — основним і єдиним заняттям будь-якого шляхетного людини, зневажливо ставилися до трудовий діяльності. Самурайство, як стан, проіснувало понад сім століть, і було формально скасовано після 1868 р. (вірніше, було змінено його якісне статки у відповідність до духом часу й буржуазними перетвореннями). Тим щонайменше традиції самураїв, вироблені протягом багато часу, не зникли. Традиційні риси, властиві самурайству середньовічної Японії, були оновлено і трансформовані, ставши основою японської идеологии.

Слово «самурай «(сабурай), освічене від дієслова старо японської мови «сабурахи », має у японському словнику древнього мови таке тлумачення: «служити видатної людини, людині вищого стану »; «служити хазяїну, захищати хазяїна ». Для графічного позначення цього терміну японці скористалися китайським ієрогліфом, який читається як «дзі «. Розпад цього ієрогліфа на складові (рэн — чоловік і сі - буддійський храм) говорить про ймовірній застосуванні знака для позначення людей, що охороняли буддійські храми і кількість службовців при них.

Самураем називали у Японії слугу знатного особи, службовця його інтересам, який охороняє його маєток, майно та її самого. Самураїв можна використовувати як прикладу порівняти зі скандинавськими хускарлами ХІ ст., розглянуті у соціальній організації, як слуги чи дружинники, службовці лише за дворі феодала.

Кроме зазначеного позначення, поняття воїн, боєць, дружинник показувалося японській мові ще ієрогліфами, що читалися як «буси «(чи навіть «сі «), хто був також взяті з китайської писемності (ву і ши).

Начало становлення стану самураїв можна зарахувати до щодо пізню годину — VI — VII вв.

В 645 р. після перемоги у боротьбі влада двох будинків родоплеменной знаті Сумэраги і Накатоми, очолюваних принцом Накано Ое і Накатоми Каматари, над родом Согана, на престол було споруджено представник перемігшої коаліції - 36-ї імператор Японії Котоку (645 — 650), який взяв титул тэнно — син Неба. Прихід до своєї влади Котоку одержав у японської історії назва «переворот Тайка «(«Тайка «- девіз правління імператора Котоку, буквально — «Велика зміна »). Фактично метою боротьби між пологами і що відбувся те перевороту були реорганізація племінного управління древньої Японії, прагнення до створення сильного централізованого держави й міцної структурі державної влади. Еталоном такої влади, до котрої я прагнув принц Сётоку-Тайси (593 — 622) на початку VII в., було китайської держави династії Тан.

Переворот Тайка сприяв розвитку японського монархічного держави з усіма властивими йому атрибутами, і навіть встановленню виробництва, передумови якого вже склалися на той час у Японії. У 645 — 646 рр. провела ряд реформ, найважливішим з яких було ліквідація звань родоплеменной знаті і її права володіння землею, що було перешкодою шляху до оформленню нового держави. Країна було поділено на повіти й округи; таку систему отримала назва «гункэн ». Переворот і реформи Тайка оформили виникнення централізованого держави, забезпеченого регулярної армією, на чолі з спадковим імператором. У областях, мали стратегічне значення (прикордонні райони), з’явилися гарнізони, у яких служили люди, досягли повноліття (20 років). Для несення гарнізонної служби околицях у мирний час призывалась 1/3 чоловічого населення віком від 20 до 60 років. Призываемые зводилися в загони, які називались «гундан », тобто. «місцеві дружини ». Охоронці називалися «сакимори («охранители передових пунктів »). Декого з них відрядили в Кіото охорони імператорських палаців; їх називали «эдзи «(«охоронні мужі «).

В час кілька дружин з'єднувалися до армії - итигун під керівництвом воєводи — сёгуна, три армії у своє чергу зводилися на велику, керовану тайсёгуном («більший », «великий «сёгун), якому імператор полюбляв меч — знак воєводських повноважень. Після військових походів війська розпускалися, їх зброю складалося в комори. Цим зброєю відало одна з шести заснованих міністерств (військове міністерство). Дружинников-самураев, оформились потім у стан воїнів, тоді ще було. Реформи Тайка встановили також поземельні феодальні відносини, які мали форму надельной системи. Основні засади цією системою оформили і зафіксовані у 701 р. У цивільному уложенні - кодексі «Тайхо рицурё », чи «Тайхорё «(від «Тайхо », буквально «Велике скарб «- назва періоду правління імператора Момму (701 — 704) і «рё «- кодекс), створеному також із аналогії із законодавством імперії Тан. «Тайхорё «ознаменував початок покріпачення вільних общинників і формування феодальних аграрних відносин. Уся земля переставала бути власністю сільській землеробській громади, вона оголошувалася державної (імператорської) власністю і віддавалася селянам у тимчасове пользование.

Таким чином, замість общинної власності на грішну землю затверджувалася феодальна; землі юридично було дано економічна основа вже у феодальному сенсі. Кожен селянський двір отримував орну землю відповідно числу членів сім'ї, вважаючи з шестирічного віку. Надельное селянство перетворилася на стан феодального суспільства, яке почали називати «рёмин ». Селяни, отримали наділи у тимчасове користування, або не мали права залишати їх, оскільки то міг би принести збиток державі. Вони були платити державі податок з зерном і продукцією домашнього виробництва, виплачуваний прядив’яної одягом і шёлковой матерією, і навіть відпрацьовувати користь держави і місцевого управління близько 100 днів на рік. З іншого боку, після запровадження обов’язкової військового обов’язку кожні 50 дворів (сільський округ) мали виставляти по одній людині в регулярну армію, приймаючи він повне його содержание.

Наряду з наділами селян існували і наділи панівного класу. Але вони суттєво відрізнялися від селянських земель розмірами, зависевшими від титулу чи посади власника. Ці привілейовані наділи ділилися на рангові, посадові і жалувані, причому останні віддавалися в довічне користування, іноді, залежно від заслуг, — навічно, інакше кажучи, були фактично приватними владениями.

К привілейованим наделам приписувалися державні селяни, які передавали власникам земель значну частину своїх доходов.

По суті багато земельні наділи лише формально можна назвати державними. Здебільшого вони продовжували залишатися землями аристократії, яка являла собою нічим іншим, як нащадків родоплеменной знаті дореформеної (до 645 р.) Японии.

Постепенное розвиток великого приватного господарства за наступні століття створювало передумови для катастрофи принципу державної власності на грішну землю й у розпаду надельной системи, тобто. вело до розпаду реформ Тайка. Представники аристократії, середні даймё і розбагатілі селяни прагнули до повного переходу в приватне володіння. Згодом наділи перетворювалися на приватні маєтку — сёэн. Власники маєтків (рёсю) ставали незалежними й бесконтрольными господарями своїх володінь. Селяни, приписані до земель даймё, також ставали власністю останніх, тобто. крепостными.

Жестокая експлуатація, тяжке податкове оподаткування, численні повинності на користь даймё і держави й прагнення великих землевласників захопити селянські ділянки належала для розширення своїх маєтків викликали в селянства невдоволення, переходившее часто на відкрите опір. Феодали припинили видавати зброю навіть покликаним на військову службу селянам. У зв’язку з цим вже у 792 р. був виданий Указ стосовно скасування військової повинности.

Одной форму протесту селян проти гноблення були пагони із своїх земель. Швидких селян, залишили свої села і сягали бродяжити, почали називати «ронін », «фуронин «і «футо «(літер.: «бродяга », чи «человек-волна »). Пізніше термін «ронін «почали застосовувати до самураям, які втратили васалітет і у своєї партії з добровільного звільнення з неї, вигнання воїна з самурайського клану чи розпуску васалів померлого (вбитого) князя. У протилежність їм жителі, постійно жили одному місці, називалися «донин », чи «велетенських будинків ». Усі спроби уряду, намагався запобігти втеча селян з землі навіть силою зброї та боєприпасів сприяти їх поверненню, або не мали істотних результатов.

Многие з швидких селян групувалися в розбійницькі зграї, які займалися грабежами великих дорогах, нападали на маєтку даймё або ж йшов службу в приватні володіння — сёэн, ставали служивими людьми (сохэй) при великих буддійських храмах.

Тяга ронинов в сёэн, з одного боку, і потреба власників маєтків в ронинах, використовуваних ними як військової сили подолання селянських повстань, боротьби з загонами швидких селян сусідніми даймё прагнули урвати собі кращі землі, — з іншого, увінчалися створенням нового стану суспільства, відірваного від економіки, — стану самураїв, чи воїнів (буси чи букэ).

С XX ст. у Японії все сильніше відбувалося відокремлення окремих провінцій, політична роздробленість, породжені посиленням князів на периферії. Економічною основою таких явищ були панування відособленого господарства маєтків, сосредоточивших 90% всього земельного фонду країни, слабкість господарських зв’язків з-поміж них, нерозвиненість громадського поділу праці. В міру зростання і посилення великих маєтків дрібні землевласники, які зуміли збільшити свої маєтку, було неможливо протидіяти сваволі місцевої адміністрації, їхньої землі виявлялися перед загрозою поглинання великими земельними магнатами. З іншого боку, їм у більшою мірою загрожувала небезпека із боку селянських загонів. У результаті дрібні власники змушені були віддавати себе під захист великих даймё.

Подобные явища мали також важливого значення у розвиток створення та зміцнення самурайських дружин, адже кожен дрібний землевласник, який користувався захистом свого сюзерена, зобов’язаний був йому військової службою. Ці дружинники перетворювалися поступово з «дворових самураїв «в самураїв нових типів — збройних слуг, одержували від свого хазяїна за вірну службу зміст — житло і їжу, котрий іноді ділянки землі з приписаними до неї селянськими дворами.

Другой щонайменше важливою причиною освіти стану воїнів була припинялася з давніх часів боротьба на сході країни знайомилися з айнами (чи эдзо) — нащадками найдавнішого населення Японських островів. Ще період правління імператорів Конін (770 — 781) і Камму (782 — 805) через частих бойових дій межах при дворі прийнято рішення з приводу створення спеціальних загонів, які мають були набиратися із селян, «спритних у стрільбі з цибулі і верхової їзді «, для протидії айнам. (Слід зазначити, що становленню самурайства в значною мірою сприяло поруч із розвитком озброєння саме широкий ужиток верхового коня. Раніше кінь найчастіше був власністю лише аристократії і був символом знатності і багатства і рідко вживався біля Японських островів у військових цілях). У 802 р. в області Муцу був споруджений замок Идзава з помещавшимся у ньому управлінням оборони (тиндзюфу), учреждённым в 725 р. Управління (ставка гарнізону) призначалося керівництво силами японців з метою підтримки спокою і приборкання аборигенного населення. Власниками замку Тага-Тага-но дзё, побудованому трішки пізніше, поміщалися «охоронні воїни », чи «воїни приборкання і оборони «(тиндзю-но хей). Іншим опорним пунктом проти айнів був замок Акіта у сфері Дэва. З 802 р. Стали споруджувати зміцнення деінде, становлячи гарнізони з «різного незручного всередині імперії люду » .

Граница приваблювала також швидких селян, котрі рятувалися від гніту і прагнули опанувати землями айнів. Це був войовничо налаштовані люди, які організовували загони і глядачі знаходилися у постійній бойової готовності; їх називали «адзумабито «(люди востока).

Со часом уряд стало заохочувати переселення безземельних селян північ. Поселенці, отримали озброєння від влади, вели з айнами ефективнішу боротьбу, ніж військові експедиції, здійснювані японцями під час великих виступів айнского населения.

Вооружение поселенців істотно сприяло зародженню самурайської прошарку в північних районах о-ва Хонсю. До того ж особливо великій ролі у формуванні самураїв у цих галузях країни грали айнские елементи. Однією з пояснень може те, що японські поселенці довгий час жили, в безпосередньої близькості від айнів, маючи із нею двосторонні контакти. У цьому плані показовий обряд харакірі, характерний лише стану воїнів, сприйнятий від айнов.

В процесі постійних війни з аборигенами північно-східні князі створювали власні самурайські дружини. Найбільшими збройними силами мали у те час пологи Минамото і Тайра, якою неодноразово доводилося вдаватися по допомогу своїх самураїв при приборканні айнів. Згодом саме ця озброєні сили було використано великими даймё у боротьбі влада під час встановлення нової системи правління країною — сёгуната.

Таким чином, зарождавшаяся прошарок воїнів Японії оформлялися як специфічна група суспільства, яку надавали певний вплив як військові, і мирні контакти з войовничими племенами айнів.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.