Андрей Юрійович Боголюбский

Андрей Юрійович Боголюбский (1110−1174)

Великий князь суздальський, син Юрія Долгорукого. Перші нагадування про нього у літописах належать до часу знаменитої боротьби його Юрія з племінником Ізяславом Мстиславичем, за праву котрий посів київський стіл. Під Луцькому Андрій показав дива хоробрості. Не сповістивши братів, разом з дружиною пішов відбивати вилазку, зроблену із міста; прогнавши ворогів, він у гарячковості не зауважив, що дружина відставала від нього що він один опинився у натовпі обступивших ворогів; лише два «дитячих» (члени молодшої дружини), і те пізніше, пішли його. Андрій я був поранений двома списами; якийсь німчин наголошував нього з рогатиною. Помолясь св. Федору, пам’ять якого святкується того дня, Андрій вийняв меч, відбився і поскакав з окружавшей його натовпу. Коли він був поза небезпеки, поранений кінь його упав, й жити Андрій велів поховати його над рекою, «жалуючи комоньство його», додає летописец.

У 1155 р. Юрію Долгорукому вдалося остаточно утвердитися у Києві; тоді й посадив Андрія біля себе у Вишгороді. Тут Андрій не всидів і у Суздальскую землю; з собою він відвіз з Вишгорода ікону Божої Матері, писану, за переказами, євангелістом Лукою. Ця ікона, згодом названа Володимирській, стала найбільшої святинею північно-східній Русі. Переказ каже, що, не доїжджаючи одинадцяти верст до Володимира, кінь, у якому везли ікону, зупинився, що було прийнято за передвістя, й тут Андрій поставив місто Боголюбов, свою улюблену местопребывание.

Стольний свого князівства — Володимир — він намагався прикрасити церквами і хоромами. У перші десятиліття правління Андрій майже втручався у справи інших російських областей, хоча це час вже виявилося його переважання над князями рязанскими, смоленскими і полоцкими, згодом які брали участь у його походах. Тоді ж заявив домагання на Новгород. У 1164 р. вступив у боротьбу з волзькими булгарами, які й не були найближчими сусідами Суздальській землі, але перебував з нею торгових зносинах. Андрій виступив сам в похід, взявши з собою Володимирську ікону Божою Матері з релігійно го значення війни з мусульманами. По переході через Волгу зробили урочисте молебень; булгары були вщент розбиті, взято кілька тисяч їхніх міст, зокрема знаменитий Брахимов.

У тому 1169 р. узяли «на щит» і розграбований Київ; тут Андрій посадив брата свого Гліба, а після смерті Леніна — Романа Ростиславовича; але незабаром він розсердився на Ростиславичей, повіривши наклепникам, який запевняв, що вони дали притулок убивцям брата його Гліба. Ростиславичі відмовилися видати обвинувачених і зайняли Київ. Андрій вимагав, щоб вони вийшли з Київської волості. Мстислав Ростиславович, оббривши голову і бороду послу, огправил його сказати Андрію: «До цього часу ми любили теоя як батька, але і коли ти надіслав з цими промовами не як до князю, бо як до підручному і простої людині, то роби, що задумав, і Бог нас розсудить». Втім, скоро Ростиславичі знову пересварилися між собою і злочини знову звернулися до Андрею.

29 червня 1174 р. Андрій було вбито своїми наближеними. Він велів страчувати однієї з братів своєї першої дружини, Кучковича. Брат страченого, Яким, становив життя великого князя змова, у якому взяли участь зять його Петро Курков і ключник Андрія Анбал Яссін (тобто. представник племені яссов, предків нинішніх осетинів). Усіх змовників було 20 людина. Вбивці зламали тильні двері й ввірвалися до спальню. Князь підхопився, став шукати меч св. Бориса, що завжди висів її ложем; але меч ще й напередодні зняли Анбалом. Двоє убивць схопили його. «Горе вам, нечестивые, — говорив Андрій, — навіщо хочете скидатися на Горясера (убивця св. Гліба)? Яке зло я вам зробив? Якщо проллєте мою кров, то Бог помститься вам на недратуй». Петро відсік князю руку. «Боже, в руци Твої зраджую дух мій», — сказав Андрій і умер.

Два дня пролежало тіло князя на паперті; на третього дня прийшов Арсеній, ігумен від Кузьми і Даміана, вніс тіло у церква, поклав в кам’яну домовину і відспівав з нього панахиду. А громадяни боголюбские усе це час продовжували грабувати палац, і навіть вдома тиунов, посадників і закордонних будівельників храму; те був і у Владимире.

Нарешті хвилювання угамувалося; володимирці пішли з ношами в Боголюбов і перенесли тіло. Народ плакав. Андрій був похований у владимирському Успенському соборі. Церква визнала його святим. Є переказ, ніби Всеволод Велике Гніздо велів зашити убивць Андрія в короби і кинути в Пловучее озеро (у трьох верст Володимира; Татищев звертається до нього поганим) і ніби досі ці короби, оброслі мохом, являються поверхні озера і чуються стоны.

Є звістка, що у убивстві брала й друга дружина Боголюбского, родом також із яссов (осетинка). З дітей Андрія пережив батька лише одне Юрій, княживший в Новгороді.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.