Арабська інтеграція

Арабська інтеграція. (Абдулсамад Абдулла і Мірошниченко Наталя — здобувачі ученого ступеня кандидата історичних наук кафедри теорії та історії міжнародних відносин Санкт-Петербурзького Державного Університету; за дорученням посольства Єменської Республіки на Москве).

Нині у світі інтенсивно розвивається процес створення єдиної світової геополітичного простору, процес глобалізації. У ньому беруть участь як промислово розвинених країн Заходу, але, у тому чи іншого ступеня, більшість арабських країн. Перші кроки у цьому напрямі вже зроблено. Багато арабських країнах працюють фондові біржі, економічні реформи проводять у відповідність до рекомендаціями МВФ і СБ американська, вводять нові стандарти образования,…

Проте глобалізаційні зміни викликають недовіру значної частини населення арабських країн. Зазвичай, глобалізація сприймається тут, як спроба нав’язування західних цінностей, відійти від власної культуры.

Не треба боятися глобалізації, а добре підготуватися до неї, розробивши власні проекти, які здатні натиснути серйозний вплив на даний процесс.

Арабський світ може стати реальної силою лише за умови внутрішньої інтеграції. І тому він має певні передумови. Арабський світ єдиний територіально, він мононационален (90 відсотків жителів арабських країн становлять араби), об'єднаний спільною мовою, історія і культурою, загальними завданнями у підтримці оборонного потенціалу. До активізації інтеграційних процесів арабських країн підштовхує спеціалізація міжнародної торгівлі, і продовження залежність від західних стран.

Арабська інтеграція має власну історію. Зміни, які відбувалися арабських державах протягом XX в. істотно позначились в різні сфери життя арабів, включаючи ідейно-політичну. Це виявилося у виникненні та еволюції цілого ряду концепцій і доктрин світського типу, у тому числі найвпливовішою і поширеної став арабський націоналізм (панарабізм), заснований виставі арабів як і справу єдиної нации.

У проанглийском оточенні короля Фейсала I проти Іраку, соціальній та палацевих елітах Єгипту й Йорданії (під час 1920;1940;х рр., про яку йдеться, — Трансиордании) висувалися плани об'єднання арабів «згори «в рамках з так званого «Благодатного півмісяця «і «Великої Сирії «, тоді як і «низах «відбувався процес створення партій націоналістичного типу, як, наприклад, партії арабського соціалістичного відродження БААС, що б кінцевою метою своєї діяльності повне звільнення арабів. І об'єднання розрізнених частин арабської батьківщини на єдиній государстве.

Жоден з планів об'єднання «згори «через цілого ряду чинників як суб'єктивного, і об'єктивного характеру ні реалізований. Певним винятком стала лише Арабська ліга (сучасне назва — ЛАД), що стали лише координаційним органом, а чи не інструментом інтеграції, як це планувалося у її створенні. ЛАД окремо не змогла виконувати місію по консолідації рядів арабів, що такими чинниками, як відсутність ефективного механізму на країни-учасниці, відсутність єдиного політичного курсу Ліги, залежність організації від залучення капіталів країн. У межах Ліги були вироблені основні підходи задля унеможливлення можливих конфліктів між країнами арабський світ, не було винесено рішучих заходів з усунення головного вогнища напруженості на Близькому Сході - арабо-ізраїльського конфлікту, й що з нього палестинської проблемы.

Особливі роль і у справі інтеграції арабів належали колишньому єгипетському президенту Гамалю Абд аль-Насеру. Саме він став однією з ініціаторів, і натхненників створення Об'єднаної Арабській Республіки (1958; 1961 рр.). Він висував гасла об'єднання арабів, відгранюючи антиколоніальний і антиімперіалістичний характер. Разом про те погляди президента Єгипту були позбавлені ілюзій щодо можливості на єдиній державі країн, мають різні інтереси. Гамаль Абд аль-Насер не враховував складність уніфікації неоднорідних і навіть полярних соціальноекономічних систем та інститутів. Насправді ця зустріч стала остаточно очевиднішим після розпаду ОАР.

Крах ОАР пов’язана з цим втрата сподівань відношенні життєздатності унітарною форми об'єднання й об'єднання взагалі, привели до зростання регіональних тенденцій і переважанню політичного, а чи не ідейного чинника в інтеграції. З усією очевидністю це в численності дуже нестійких і короткочасних спілок, формувалися в 1960 — середині 1980;х рр. з ініціативи окремих арабських лідерів. Вони не отримали подальшого розвитку та залишилися лише продекларированными.

Більше значними і стійкими виявилися об'єднання регіонального рівня, сформовані і проголошені наприкінці 80-х рр., саме Арабський Рада Співпраці, Союз Арабського Маґрибу і Раду Співпраці Арабських Держав Перської Заливу. У основі їхніх, крім суто політичної зацікавленості один одного, лежали, зазвичай, що й економічні интересы.

Про причини невдач і створення перешкод шляху до єдності можна, в теоретичному плані, судити, враховуючи дві найважливіші чинника — внутрішній і зовнішній. До першого їх належить відсутність об'єктивних передумов об'єднання розрізнених би в економічному, соціальному та політичному відношенні частин арабський світ. Зовнішній чинник залежить від позиції міжнародного співтовариства, члени якого які завжди виявляли зацікавленість у інтеграції однієї з найскладніших регіонів мира.

У практичному плані, можна вказати головні причини, негативно й це позначається на процесі арабської інтеграції, — особисті амбіції і між арабськими лідерами за панування у регіоні, неузгодженість вищими арабськими керівниками політичних заходів та звуками кроків у бік єдності, відсутність общеарабской політичної сили, займаної ясні позиції і має чітку программу.

Нині багато арабські політики й радянські дослідники сучасних процесів на Близькому Сході свідчить про необхідність перегляду основних документів Ліги Арабських Держав і закликають до активізації її діяльності. Понад те, ряд арабських держав вже виступив із ініціативою висування своїх проектів, вкладених у досягнення цієї цели.

Автори вважають, що на посаді прикладу найдоцільніше привести ініціативи керівництва Єменської Республіки зі створення якісно нової общеарабской організації, оскільки саме Ємен має позитивний досвід реалізації об'єднавчих проектів (об'єднання Єменської Арабській Республіки і Народної Демократичної Республіки Ємен в єдину Йеменскую Республіку, те що 22 травня 1990 року, стало першої вдалою спробою об'єднання арабських стран).

Єменська Республіка висловлює свою гарну оцінку всіх зусиль, витрачених поруч арабських країн, і висунутих ними ініціатив. З постанови за номером 218, який став результатом роботи зустрічі на вищому рівні у рамках ЛАД в Аммані (Йорданія) 28 березня 2001 р., і тих документів, хто був вироблені під час зустрічі у Шарм аш-Шейху у березні 2003 р. і закликали арабські держави висувати свої пропозиції з роз’ясняти своє бачення проблеми розвитку та реформування общеарабского справи, Ємен висуває проект конституції Союзу Арабських Держав. Проект висловлює загалом єменський погляд на вищевказану проблему.

Єменська ініціатива ставить своїм завданням не блокувати ініціативи інших держав, як стверджує аналітики, а лише розвинути також доповнити конструктивними пропозиціями зусилля їх лідерів. Ємен, відомий своїми пронационалистическими позиціями, неспроможна перешкоджати зміцненню єдності арабських країн. Ємен позитивно оцінює роль ЛАД і підтримає пропозиції інших арабських країн зі створення будь-який інший ефективної общеарабской організації. Маючи таку логіку, Ємен, виступаючи зі своїми инициаторскими проектами, прагне поставити імпульс общеарабскому справі і закласти міцні підстави єдності арабський світ. І тому необхідно використовувати вже общеарабские документи і додати ним низку інших угод, які збагатять і розвинуть механізми, призначені основою цього єдності. Ємен також прагне скористатися плодами інших успішних регіональних об'єднань, як-от Європейського Союзу (ЄС), Організація Африканського Єдності (ОАЄ) чи Асоціація країн Тихоокеанського регіону (АТР).

Єменський проект, який закликає до створенню Союзу Арабських Держав, не ставить за мету принизити роль ЛАД, а спрямований тільки зміцнення її ролі й перетворення ЛАД на більш розвинену і більш ефективну організацію. Попри те що, що цей ініціативу деякі характеризують як честолюбний проект, прагне в життя мети, які відповідають дійсності, з погляду Ємену вона справжнє випробуванням потенціалу арабських країн, їх спроможність об'єднатися та досягти згоди щодо питання ухвалення радикальних заходів заради дозволу труднощів і усунення можливих збоїв у роботі ЛАД, які у минулому неодноразово ставали причиною послідовних криз. Також треба сказати, що єменський проект передбачає, що створений союз нічого очікувати обмежуватися участю лише керівництва держав-учасників, а й допустить участь всього народу прийняття рішень, що буде здійснюватися через інститут парламенту й підтвердження цивільних свобод й демократичного принципу всенародного участі у управлінні. У цьому кожна держава, яке у союз, отримає гарантії непорушності свого суверенітету і свободи вибору політичного устройства.

Роз’яснюючи суть своєї ініціативи, демонструючи її політичну, ідеологічну і соціальну складові керівництву арабських країн, Ємен розмірковує так, що представники арабської нації заслуговують отримати вичерпну інформацію про проект, і навіть брати участь у серйозному і відповідальному процесі її обговорення. Починаючи з 29 березня 2004 р. (саме у цей час у Тунісі планує проведення черговий зустрічі на вищому рівні у рамках ЛАД), ініціативний проект не вважатиметься «власністю» Ємену, а належатиме всього арабського народу. Зараз істинних представників арабського батьківщини хвилює потреба довести всьому світу, що араби таки вийти з кризи при умови, що вони більш наполегливо і зовсім протистояти викликам і будувати загальне арабське майбутнє, заснований за принципами демократії, свободи, народного участі у управлінні, і розвитку. Араби можуть відштовхуватися від цінностей істинного ісламу, який допускає екстремізму і фанатизму, засуджує тероризм у різноманітних його проявах, якими були його источники.

Тут раз необхідно підтвердити, що йеменское керівництво буде виконувати своєї ролі у процесі запропонованого реформування з всієї відданістю, прагнучи єдності в арабських лавах, що з братніми арабськими державами Ємен готова працювати над втіленням у життя заходів із поліпшення ситуації у арабському світу і становища арабських країн на міжнародній арені. Благополучне завершення цієї роботи будуть гарантувати прозорі методи лікування й чітке переконання представників найрізноманітніших куточків арабський світ у цьому, що мета єдина, що це намагаються одного — розраховувати на регіональну общеарабскую організацію, що зможе захистити майбутнє нації, її інтереси і який розсіє враження про її слабкості, допоможе арабському народу протистояти викликам сучасності, передусім, загрозам, що виходять від глобалізації, тероризму, і розв’язати проблеми, пов’язані з потребами національної безопасностью.

Нижче наведені основні тези єменського проекту Союзу Арабських Государств.

ПРИНЦИПИ СОЮЗУ АРАБСЬКИХ ДЕРЖАВ (САГ):

Єменська Республіка вважає за необхідне заснувати Союз Арабських Держав з урахуванням низки істотних принципів, що зводяться до следующему:

— повагу суверенітету кожного арабського держави, недоторканність його територіальних меж упорядкування і земель, які ставилися до цього государству;

— право кожної держави вплинув на вибір політичною системою правления;

— невтручання у внутрішні справи держав — членів САГ;

— сприяння реформам життя демократичних засадах, зміцнення демократичних інститутів власності та дотримання прав человека;

— невизнання лідера, який прийшов до влади одному з арабських держав — членів САГ насильницьким чи незаконним шляхом; призупинення членства цієї держави у Радянському Союзі Арабських Держав до відновлення законної власти;

— створення регіональної безпеки, мету, якої - захист держав — членів САГ, зміцнення міжнародної безпеки і підтримання миру;. — Союз Арабських Держав зобов’язує що входять до нього держави вирішувати будь-які конфлікти мирним шляхом і відмовитися від сили і прямого тиску у врегулюванні спірних вопросов;

— САГ зобов’язує держави — члени дотримуватися Хартії ООН і двосторонніх угод, досягнуті між членами Союза;

— сприяння міжнародної безпеки і загальну стабільність, боротьби з терроризмом.

МЕТИ СОЮЗУ АРАБСЬКИХ ГОСУДАРСТВ:

Основною метою САГ є здійснення економічної інтеграції, приймаючи до уваги те, що успішний розвиток спільних інтересів між державами — членами Союзу, і економічне єдність є ключем єдності політичному. З урахуванням важливості поступального руху до політичного єдності, цей процес повинен здійснюватися у відповідність до нижченаведеними этапами:

— проведення економічних реформ, вкладених у створення економічного клімату, що сприяє інтеграції країн — членів САГ;

— здійснення економічної інтеграції країн — членів спілки на основі розвитку спільної економічної роботи і взаємної вигоди для створення економічного блоку, ефективного перед інших регіональних та Міжнародних економічних блоков;

— проведення життя концепції общеарабского економічного ринку, лібералізація валютних операцій та перекладу капіталів між країнами — членами САГ;

— сприяння процесу сталого розвитку у країнах Союзу в економічної, соціальної й нерозривності культурної сферах заради підвищення рівня життя населення цих стран;

— стимулювання міждержавного співробітництва лише на рівні САГ і інших об'єднань у межах Конституції САГ, Хартії ООН і міжнародної Декларації прав человека;

— підтримка й стимулювання приватного сектору економіки країнах САГ задля зміцнення партнерських відносин між країнами, що внесе дієвий внесок у здійснення економічної интеграции;

— координація зусиль арабських країн та його діяльність як єдиного блоку на міжнародної арене;

— об'єднання законодавства у всіх галузях, що з інтересами САГ.

МЕХАНІЗМ ДІЯЛЬНОСТІ САГ.

У основу успіху общеарабского справи в самісінький рамках САГ покладається створення нової структури, яка бути ефективною і передовий в свій рід. Механізми її діяльність ви повинні достеменно відбивати прагнення створення цієї організації та чітко визначати поняття компетенції, сили законом і обов’язковості її виконання. Заради реформування системи общеарабского справи необхідно зробити організаційну перебудову, яка полягати у следующем:

СТРУКТУРЫ І ОРГАНІЗАЦІЙНІ РАМКИ САГ.

— Верховна Рада САГ:

Вона складається з королів, президентів і емірів, вважається інститутом верховної влади у рамках САГ. Верховна Рада займається формулюванням і встановленням спільної політики, видає постанови, займається ратифікацією рекомендацій та постанов, переданих Верховна Рада нижчестоящими порадами. Головування у Раді покладено плечі однієї з лідерів держав САГ, причому зміна здійснюється щорічно у порядку встановленої очередности.

— Національний Совет:

Вона складається з двох палат:

— палата депутатов;

— дорадча палата.

Законодавча структура Союзу є втіленням принципу, що захищає право арабського народу бачити й контролювати діяльність інститутів САГ. У його формуванні законодавча структура поступово переходить від влади вже існуючих парламентів та інших представницьких органів у державах — членах САГ до створення представницьких органів в відповідності до стандартів і обмеженнями, обумовленими в досягнутих угодах, визначенню внутрішнього устрою кожного представницького ради, її відання, резиденції, термінів своєї діяльності і його характера.

— Рада глав правительств.

Це виконавчий рада САГ, його з голів урядів держав, які входять у САГ.

— Міністерські советы.

Міністерські поради беруть у себя:

Рада міністрів закордонних справ країн, які входять у САГ.

Рада міністрів розвитку, економіки та торгівлі (Економічний совет).

Рада оборони та державної безопасности.

Будь-які інші поради, створення яких може бути необхідним з течією времени.

Перелічені поради — кожен у сфері - займаються внесенням пропозицій, що з інтеграційної політикою у межах спільної політики, встановленої в САГ, спостерігають над проведенням цієї політики у вигляді механізмів влади й виконавчих заходів, передбачених у САГ. Внутрішні комітети цих рад визначають спосіб впровадження практично цих заходів, інструментів влади й методи їхньої організації работы.

— Арабський Суд Справедливости.

Займається дозволом конфліктів між державами — членами САГ і будь-яких завдань, доручених то відповідність до порядком, встановленим Верховною Радою САГ.

— Комітет повноважних представителей.

— Комітет постійних делегатов.

— Генеральний секретаріат САГ.

Проект конституції докладно розглядає особливості, пов’язані з переліченими комітетами і органами.

До того ж передбачається створення низки ефективних робочих органів у межах САГ:

— Союзна каса взаємодопомоги і развития.

Її діяльність заглиблена у допомогу державам — членам САГ реалізації зближення рівнів технічного та скорочення економічної прогресса.

— Союзний банк развития.

Створено на фінансування спільних інтеграційних і інвестиційних проектів із метою створення общеарабского ринку нафтопродуктів та здійснення економічної интеграции.

— Комітет із врегулюванню конфліктів між арабськими країнами в сфері торговли.

Націлений врегулювання комерційних конфліктів шляхом арбітражу і согласования.

СОЮЗНИЙ БЮДЖЕТ.

САГ має власний бюджет, який установлюють союзним Верховним Радою. Частка кожної держави — члена САГ у бюджеті Союзу визначається відповідно до величиною його національного дохода.

ГОЛОСОВАНИЕ.

Встановлюється нового стану голосування, відповідальний інтересам більшості країн — членів та інтересам народу. Він грунтується наступних положеннях і нормах:

— одноголосне рішення є обов’язковою умовою у разі рішення питання ухвалення нового члена до лав САГ;

— більшість у три чверті голосів необхідно під час вирішення основних вопросов;

— більшість у дві третини голосів — під час вирішення законодавчих вопросов;

— просте більшість — голосування по процедурним і виконавчим вопросам.

Єменська республіка вносить пропозиція скликати міністерський комітет і розробити конституції САГ з урахуванням цілей, принципів, і запропонованих механізмів функціонування САГ. До складу цього комітету мають ввійти представники семи арабських держав, які візьмуть він обов’язок підготовки проекту Конституції Союзу Арабських Держав, використовуючи при цьому законодавчий, економічний та політичний досвід ЛАД держав — до членів Союзу. Проект необхідно укласти протягом 6 місяців, і віддано в руки державам — членам САГ, та був представлено Рада міністрів закордонних справ щодо його затвердження, ідучи наступного підписання рамках чергового чи екстреного засідання на вищому уровне.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛИТЕРАТУРЫ:

Арабский світ. Три десятиліття незалежного розвитку. М.: Наука, 1990. — 372 з. Арабські країни: історія, економіка, політика. Сб.ст. М.: Наука. 1986. — 278 с.

3.Баймуратов До. Ось він, арабський Схід (араби у боротьбі незалежність" і єдність). Алма-Ата; Казахстан. 1967. — 303 с.

4.Копин А. В. Ліга арабських країн 80-ті роки: діяльність й перспективи. М., б.і. (Ин-т Африки. Вып.3). 1989. — 43 с.

5.Левин З. И. Розвиток арабської суспільной думці (1917;1945 рр.). М.: Наука, 1979. — 198 с.

6.Тума Еге. Національно-визвольний рух і проблему арабського єдності. М.: Наука. 1977. — 432 с.

7. Абдаллах Амір. Історичний шлях єдності арабської нації: нарис. Бейрут. Б.г. — 46 з. (на араб.яз.).

8.Абд ал-Муали Мухамед. Велике руйнація: причини появи і падіння єдності Сирії та Єгипту. Бейрут. 1979. — 263 з. (на араб.яз.).

9.Абд ал-Манам Ахмад Фарис. Ліга арабських держав 1945;1985. Бейрут. Б.г.- 176 з. (на араб.яз.).

10.ад-Даввари Абд ал-Азиз. Історичне коріння арабського націоналізму. Бейрут. 1960. — 104 з. (на араб.яз.).

11. Зовнішня політика арабських країн на етапі: вихід із цього кута. Єменський погляд на краще майбутнє арабів. Документ |Міністерства Іноземних Справ Єменської Республіки. 2003. (на араб.яз.).