Політична економія

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського Економіко-гуманітарний факультет в м. Мелітополі

Кафедра менеджменту ЗЕД ОПОРНІ КОНСПЕКТИ ЛЕКЦІЙ ПО КУРСУ ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ викладача В’юник Н.К.

Мелітополь, 2006

ЗМІСТ

№

п/п ТЕМА

1 Політична економія як наука

2 Економічні системи: поняття, структура, типи.

3 Виробнича система, її структура, типи виробничих систем 9

4 Виробнича система: трансформація постійних ресурсів в продукти. Крива виробничих можливостей

5 Конкурентна ринкова система

6 Попит, фактори його формування, закон попиту

7 Пропозиція, фактори її формування, закон пропозиції

8 Ринкова рівновага попиту і пропозиції

9 Монополістична ринкова система

10 Змішана ринкова система

11 Державний сектор

12 Приватний сектор

13 Інвестиції та капіталоутворення.

14 Грошова система країни

15 Інтеграційні процеси і формування світової економічної системи 43

Тема 1. «Політична економія як наука»

1.Виникнення і розвиток ПЕ.

2.Предмет та об'єкт ПЕ.

3.Функції ПЕ.

4.Методи економічного дослідження.

Методичні поради Ця тема є першою у вивченні курсу, тому вона потребує відповідної конкретної підготовчої бази, яку повинні мати студенти. Крім того, вказана тема характеризується певними складнощами, оскільки вона дає установку на вивчення всього курсу і охоплює такі проблеми, які будуть конкретизуватися і детально вивчатися у майбутньому. Тому виникає необхідність виділити найосновніші проблеми, які дали би можливість студентам зрозуміти суть цієї науки і познайомитися з тими завданнями, що потрібно буде вирішувати уже при вивченні самого курсу. Отже, виділяємо такі проблеми, як: історичні етапи розвитку політичної економії; предмет та об'єкт політичної економії; структура і функції політичної економії; методи економічного дослідження.

Кожна наука характеризується своїм історичним шляхом розвитку, має свій предмет дослідження, свою структуру, виконує певні функції. Це стосується і політичної економії, однак вона є базовою наукою і використовує у своїх економічних дослідженнях систему методів, за допомогою яких стають зрозумілими економічні процеси, що відбуваються у суспільстві.

Політична економія пройшла тривалий шлях свого становлення і

сформувалася як самостійна наука у ХУІІ-ХУШ ст., подаючи цілісне пояснення суті економічного життя. Вона допомагає зрозуміти розвиток суспільства, допомагає описати, пояснити і спрогнозувати економічну поведінку.

Сформувавшись як наука, політична економія постійно розвивається разом з економічними системами суспільства. При цьому вона пройшла ряд етапів, що пов’язано із зміною існуючих економічних систем на нові, більш прогресивніші.

Сучасна політична економія не протиставляє себе ідеям економістів попередніх поколінь, а продовжує, розвиває, доповняє їх по різних напрямках, спектр яких значно розширився і суперництво між якими значно загострилось.

Політична економія, як і кожна наука, має свій предмет. Це суспільна наука, вона досліджує виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг у світі обмежених ресурсів. Політична економія вивчає економічні закони, що діють в економічній системі, допомагає їх пізнати і використати ці знання в практичній діяльності людей.

Об'єктом дослідження в політичній економії є економічна система, яка функціонує на основі певних виробничих відносин. В цій якості економічні системи мають свої особливості, слід розглядати їх історичний, практичний і суспільний характер. їм властива певна внутрішня структура. Прийнято структурувати економічні системи з позицій: фаз руху виготовленого продукту; функціонування рівнів економіки; характеру регулювання економіки, характеру власності на ресурси.

Політична економія виконує ряд функцій, через які відображається її роль в розвитку суспільства і в розвитку людського пізнання. З’ясовуючи внутрішні зв’язки економічних явищ, досліджуючи дію економічних законів, політична економія розробляє рекомендації щодо формування економічної політики, яку повинна проводити держава з метою підвищення ефективності суспільного виробництва і забезпечення більш високого рівня життя людей.

Кожна наука використовує певні методи дослідження Політичній економії

Важливою є самостійна робота студентів над засвоєнням теми «Політична економія як наука». Рекомендовано такі проблеми для самостійного вивчення:

1. Основні теоретичні напрями на сучасному етапі розвитку політичної економії.

2. Економічні системи як об'єкт політичної економії.

3. Теорія перехідних економічних систем.

4. Внесок вітчизняних вчених у розвиток політичної економії.

5. Альтернативна вартість в системі категорій політичної економії.

6. Обмеженість ресурсів як фактор впливу на теорії господарювання в ринковій економіці.

Словник нових термінів і понять Економічний аналіз — виведення економічних принципів і закономірностей із відповідних фактів економічної дійсності.

Економічні ресурси — земля, праця, капітал та підприємницькі здібності, що використовуються у виробництві товарів та послуг.

Економічна система — сукупність механізмів чи інститутів функціонування і розвитку національної економіки.

Ефективний розподіл ресурсів — розподіл ресурсів в економіці між виробництвом різних товарів і послуг, який максимізує задоволення потреб споживачів.

Економічна модель — спрощена картина реальної дійсності, абстрактне узагальнення.

Кейнсіанська аналітична економія — макроекономічні концепції, які ведуть до висновку, що в ринковій економіці ресурси не завжди використовуються повністю і що за допомогою відповідної фіскальної і монетарної політики можна досягти повної зайнятості.

Макрорівень — рівень агрегативного розгляду економічної системи в масштабах світового господарства, національного господарства країни, секторів економіки.

Мікрорівень — рівень розгляду економічної системи в масштабах її окремої ланки, сегмента.

Неокласична аналітична економія — теорія, згідно з якою непередбачені зміни рівня цін можуть спричиняти макроекономічну нестабільність в короткостроковому періоді, однак в довгостроковому періоді за повного обсягу виробництва економіка стабільна внаслідок гнучкості цін і зарплати.

Підприємницькі здібності - здатність людини організовувати певне поєднання інших ресурсів для виробництва продукту, ухвалювати послідовні неординарні рішення, здійснювати інновації та йти на ризик.

Ринкова економіка — економіка, в якій рішення самих споживачів, постачальників ресурсів і фірм визначають розподіл ресурсів.

Ринкова система — усі ринки продуктів і ресурсів та зв’язки між: ними; механізм, що дозволяє цінам, які складаються на цих ринках, розподіляти обмежені економічні ресурси та узгоджувати і координувати рішення, які ухвалюють споживачі, фірми та постачальники ресурсів.

Рідкісність (обмеженість) ресурсів — нестача (обмеженість) землі, капіталу, праці і підприємницького таланту для задоволення безмежних матеріальних потреб людей.

Основна література: № 6, 9, 10, 13.

Додаткова література: № 2.

Тема 2 «Економічні системи: поняття, структура, типи «

1. Поняття економічної системи та її структура

1.1. Поняття економічної системи

1.2. Виробничі економічні системи

1.3. Ринкові економічні системи

1.4. Цінові економічні системи

1.5. Грошові економічні системи

1.6. Фінансові економічні системи

1.7. Фіскальні економічні системи

2. Функціонально-історичні типи економічних систем

2.1. Конкурентна ринкова система

2.2. Монополістична ринкова економічна система

2.3. Адміністративна економічна система

2.4. Змішана економічна система

2.5. Традиційна економічна система

3. Перехідні економічні системи

3.1. Поняття перехідної економічної систем

3.2. Типологізація перехідних економічних систем

3.3. Особливості функціонування перехідної економічної системи України Методичні поради Економічна теорія вивчає мотиви, поведінку та діяльність індивідів та інституцій, що зводяться до найраціональнішого комбінування обме-женими, рідкісними факторами виробництва з метою отримання якнай-більшої, максимальної кількості споживчих благ і послуг. Економічна теорія вивчає ще відносини між індивідами, інституціями, у певних ви-падках і державою, з приводу виробництва, обміну, розподілу і спожи-вання матеріальних і духовних благ. Уся організована сукупність зв’язків у відносинах між суб'єктами економіки з приводу виробництва, обміну, розподілу і споживання в економічній науці визначається як економічна система.

Економічна система є ключовим поняттям, об 'єктом економічної теорії, вона охоплює усі аспекти господарського життя країни: від діяльності окремої маленької фірми до функціонування потужних галузей. Економічна система включає в себе всі рівні мікрота макроекономіки.

У запропонованій лекції ми ставимо перед собою завдання розкрити поняття економічної системи, розглянути її внутрішню структуру, про-стежити, як протягом історії національні господарства змінювали форми свого функціонування.

Економічна система як єдність елементів підсистем, що у своїй взаємодії наповнюють змістом це поняття, має свою структуру, куди входять: виробнича підсистема економічної системи, ринкова, цінова, грошова, фінансова, фіскальна (податкова) підсистеми, підсистеми роз-поділу та регулювання. Далі ми розглянемо принципи функціонування кожної з підсистем. Економічні системи різняться між собою специфі-кою регулювання економіки: у цих системах має місце механізм ринко-вого регулювання, в інших — адміністративне державне планування і розподіл. У запропонованій темі буде здійснено типологізацію національних економічних систем за способом організації регулювання на: адміністративні, монополістичні, змішані, перехідні та традиційні економічні системи з короткою характеристикою їх основних властивостей. Ми також розглянемо види економічних систем з позицій історичного розвитку. В основу історичної класифікації економічних систем нами покладено визначальний у певний історичний період інститут власності на ресурси та механізм організації економіки. Нами буде проаналізовано докапіталістичні, капіталістичні, соціалістичні, посткапіталістичні та постсоціалістичні типи економічних систем.

Дослідження економічної систем, в першу чергу їх порівняльний аналіз — це відносно новий напрям економічної науки, започаткований на Заході у 60-х роках XX ст. Вагомий вклад у цій царині економічних знань належить українським вченим, зокрема, економістам з діаспори Всеволоду Голубничому і Богдану Гаврилишину. Теорія економічних систем, проблеми їх типологізації та структуризації, порівняльний аналіз національних економік висвітлено у наукових монографіях, навчальних посібниках, публікаціях матеріалів наукових конференцій тощо. Так, американські вчені Кемпбелл Макконнелл і Стенлі Брю здійснюють класифікацію і аналіз економічних систем за домінуючим механізмом регулювання економічних процесів та за формою власності на економічні ресурси, виділяючи при цьому: чистий капіталізм командну економіку, змішані системи та традиційну економіку. Німецький економіст Вальтер Оукен, в свою чергу, виділяє два чистих різновиди економічних систем, які існують швидше теоретично, ніж реально — адміністративні та конкурентні. Ці два типи економічних систем співвідносяться між собою так, як дві протилежні точки на відрізку, а всі економічні системи між цими крайніми точками характеризуються Оукеном як змішані і відрізняються між собою переважанням або ринкового, або адміністративного механізму регулювання економічних процесів. До речі, Оукен не бере до уваги форму власності на ресурси у своїй теорії класифікації економічних систем. Французький економіст Раймон Барр виділяє такі основні типи економічних систем в їх історичному розрізі: систему замкнутого докапіталістичного господарства, систему ремісничого простого капіталістичного господарства, систему капіталістичної економіки, систему колективної економіки, систему корпоративної економіки і змішані економічні системи.

Кожна національна економічна система являє собою складний конг-ломерат людських відносин у сфері господарського життя. Кількісний та якісний стан цих відносин постійно змінюється, економічна система, наче живий організм, завжди перебуває в русі. Якщо в національній еко-номіці кардинально змінюється природа економічних відносин, відбу-вається посилений рух від малоефективних до прогресивніших форм господарювання — то такі економічні системи в економічній науці виз-начаються як перехідні. До перехідних економік належить і економічна система України. У запропонованій лекції ми визначимо особливості перехідної економічної системи України, напрями еволюції її інституцій, функціонування підсистем виробництва, обміну, регулювання у структурі національної економіки України.

Самостійного поглибленого вивчення вимагають наступні проблеми:

1. Інтеграція економічних систем в різних школах економічної теорії.

2. Сучасна еволюція форм власності у соціоекономічних системах.

3. Інформація як важливий ресурс розвитку у сучасних постіндустріальних системах.

4. Негативне значення функціонування кримінального сектора в перехідній економічній системі України.

Під економічною системою розуміють спосіб організації господарювання, або сукупність механізмів та інститутів становлення та регулювання практики господарювання.

Кожна національна економічна система має свою внутрішню функціональну структуру як організовану єдність підсистем: виробничої, ринкової, цінової, грошової, фінансової, фіскального регулювання, розподілу та споживання.

За способом організації господарювання виділяють такі історичні типи економічних систем: адміністративні, конкурентні, монополістичні, змішані, традиційні, перехідні тощо.

Перехідною вважають таку економічну систему, яка перебуває у стадії

трансформації з одного якісного стану в інший. Має місце реорганізація кооперативів діяльності та інститутів власності, розподілу та регулювання ресурсів, продуктів та доходу.

Національну економічну систему України можна визначити як перехідну, постсоціалістичну, індустріальну, постадміністративну, квазіринкову.

Словник нових термінів і понять Адміністративна економічна система базується на державній, або так званій суспільній власності на засоби і результати виробництва, для неї притаманні виключно державні методи регулювання економіки.

Грошова економічна система — це конгломерат органів, установ, інституцій формування, руху і використання грошей і грошових потоків.

Фінансова економічна система — це сукупність механізмів, інститутів, установ по формуванню, руху і використанню грошових фондів суб'єктів економіки: держави, корпорацій, домогосподарств.

Економічна система — це сукупність організованих елементів, підсистем виробництва, обміну, споживання і регулювання та зв’язків між ними, об 'єднаних спільною метою.

Laissez faire — так званий чистий капіталізм епохи вільної конкуренції (в перекладі означає «хай тече як тече»). Ця економічна система характеризується приватною власністю на ресурси та використанням системи ринків та цін для координації економічної діяльності та управління нею.

Змішана економічна система (ринково-державна або державно-ринкова) базується на поєднанні державної і приватної власності, та державні та ринкові механізми регулювання.

Традиційна економічна система характерна для слаборозвинених країн (Афганістан, Нікарагуа, Іран, Заїр та ін.) заснована на звичаях. Тут техніка виробництва, обмін, розподіл доходів ґрунтується на давніх звичаях; спадковість і касти диктують економічні ролі індивідам, що зумовлює чітко виражений соціально-економічний застій; технічний прогрес і впровадження інновацій різко обмежені оскільки вони суперечать традиціям і загрожують стабільності суспільного ладу.

Перехідна економічна система — це різновид змішаної в період трансформації економічної системи з одного в інший функціональний чи функціонально-історичний тип.

Фіскальна економічна система — це сукупність механізмів стягування державою податків у населення і приватного бізнесу, а також: іноземних агентів національної економіки.

Цінова економічна система — це сукупність механізмів формування цін, основний вимірювальний економічний інструмент, основна форма функціонування національних мікрота макроекономічпих систем.

Основна література: № 6, 9, 10, 13.

Додаткова література: № 2.

Тема 3. «Виробнича система, її структура, типи виробничих систем»

1. Поняття і структура виробничої системи

2. Економічні потреби та економічні блага

3. Економічні ресурси

4. Типи виробничих систем Методичні поради В цій темі ми розглядаємо одну з найважливіших складових націо-нальної економіки — виробничої системи (ВС).

З одного боку, ВС є цілісною системою з властивою їй специфічною природою, оригінальною структурою, особливими закономірностями функціонування і розвитку, а з іншого, є функціональною підсистемою єдиної національної економіки.

ВС визначається як сукупність певних механізмів, способів і методів трансформації економічних ресурсів в економічні блага.

Вагоме місце у дослідженні ВС посідає вивчення її структури або внутрішньої організації. Структуру ВС можна розглядати у різних ас-пектах-компонентному, функціональному і територіальному. Відповідно розрізняють компонентну, функціональну і територіальну структури. Також поділяють ВС на мікро-, мезоі макрорівнях.

Виробничі системи змінюються в процесі історичного розвитку сус-пільства. Це пов’язано з еволюцією трудової діяльності, вдосконалення знарядь праці і форм суспільної організації виробництва, змінами систе-ми соціально-економічних відносин. Залежно від розвитку технічної і технологічної основи ВС поділяються на три типи: доіндустріальні, індустріальні і постіндустріальні. Ці типи ВС описуються за технічною, трудовою, матеріальною, енергетичною, капітальною і людською основою.

Основою ВС є процес виробництва, в ході якого створюються еко-номічні блага. Економічне благо — це річ, яка здатна задовольнити будь-яку людську потребу і може знаходитися у розпорядженні людини для цієї цілі. Необхідно визначити умови виникнення економічних благ, а також пояснити різницю між економічними і вільними благами.

Спонукальним мотивом виробничої діяльності людей є потреби. У реальному житті існує безліч людських потреб. Вони постійно зміню-ються і зростають. В курсі політичної економії ми досліджуємо економічні потреби, які задовольняють за допомогою товарів і послуг. Далі наводиться класифікація товарів і послуг. За способом використання вони поділяються на товари індивідуального вжитку і суспільні блага, або товари громадського вжитку; за напрямом використання — на споживчі товари і капітальні блага; за ступенем нагальності потреб — на товари першої необхідності і предмети розкоші; за терміном використання — на товари короткострокового і довгострокового використання.

Необхідно розглянути різницю між послугами (нематеріальними бла-гами) і товарами (матеріальними благами). Послуги відрізняються від товарів тим, що їх виробництво і споживання відбувається одночасно, і їх не можна отримати у спадок і не можна накопичувати. Незважаючи на цю різницю, послуги відносяться до сфери виробництва, оскільки послуги задовольняють наші потреби так, само, як і матеріальні блага.

В своїй сукупності економічні потреби є безмежні, тобто повністю задовольнити їх неможливо. Однак, щодо цього положення може ви-никнути логічна помилка у міркуваннях. Потреби в деякому конкрет-ному товарі або послузі протягом короткого періоду задовольнити не можна. В цьому випадку економічний аналіз потреб ґрунтується на І законі Х. Х. Госсена — законі насичення потреб, згідно з яким величина корисності при споживанні кожної додаткової одиниці товару зменшується, доки не досягне нуля в точці певного насичення, і за точкою насичення бажання спожити будь-що перетворюється у відразу. Стосовно товарів і послуг загалом ми не отримуємо їх у достатній кількості. Не встигаємо ми задовольнити одну потребу, як виникає інша.

Основою виробничої системи є процес виробництва, кінцевою метою якого є створення товарів і послуг для задоволення економічних потреб. Економічні потреби людей безмежні, тобто повністю задовольнити їх неможливо.

Товари і послуги класифікують за способом використання, за напрямом використання, за ступенем нагальності потреб, за строком використання.

Економічні ресурси поділяються на матеріальні (земля, капітал) і людські

(праця, підприємницькі здібності). їх спільною рисою є те, що вони рідкісні.

Виробничі системи змінюються в процесі історичного розвитку суспільства.

Основні типи виробничих систем пов’язані з еволюцією трудової діяльності, вдосконаленням знарядь праці і форм суспільної організації виробництва, змінами системи соціально-економічних відносин і цілей розвитку суспільства.

Виробничі системи поділяються на доіндустріальні, індустріальні,

постіндустріальні.

Словник нових термінів і понять Виробнича система — це сукупність певних механізмів і методів трансформації економічних ресурсів в економічні блага.

Виробництво — це людська діяльність, спрямована на створення економічних благ.

Економічне благо — це річ, яка здатна задовольнити будь-яку людську потребу і яка може бути у розпорядженні людини для цих цілей.

Економічні потреби — це бажання споживачів придбати і використати різні товари і послуги, які приносять їм корисність Економічні ресурси — це усі природні, людські і виготовлені людиною ресурси, які використовуються для виробництва товарів і послуг.

Земля — це усі дарові природні ресурси, які застосовуються у процесі виробництва у натуральному вигляді, без обробки.

Капітал — це усі створені людиною виробничі знаряддя, які використовуються у виробництві товарів і послуг та доставленій їх до кінцевого споживача.

Корисність — це суб'єктивна (індивідуальна) цінність, яку споживач надає певному товару або послузі.

Перший закон Х. Х. Госсена (закон насичення потреб): величина корисності при споживанні кожної додаткової одиниці товару зменшується, доки не досягне нуля в точці певного насичення. За точкою насичення бажання спожити будь-що перетворюється у відразу.

Праця — це свідома діяльність людини, за допомогою якої вона веде боротьбу з обмеженістю і прагне збільшити кількість товарів, необхідних для задоволення власних потреб.

Основна література: № 14.

Додаткова література: № 2.

Тема 4. «Виробнича система: трансформація постійних ресурсів в продукти. Крива виробничих можливостей.»

1. Повна зайнятість і повний обсяг виробництва

2. Крива виробничих можливостей

3. Закон зростання альтернативної вартості

Методичні поради Головне завдання цієї теми полягає у тому, щоб розкрити суть про-блеми рідкісності економічних ресурсів, з яких виробляють економічні блага.

Оскільки обсяг ресурсів є обмеженим, суспільство не здатне вироб-ляти і споживати той обсяг товарів і послуг, який воно хотіло б отрима-ти. Тому суспільство прагне ефективно використовувати обмежені ре-сурси для максимального задоволення потреб. Ефективне використання ресурсів досягається в умовах зайнятості і повного обсягу виробництва. Повний обсяг виробництва передбачає наявність двох видів ефективності - розподільної і виробничої. Необхідно дати визначення таких понять як ефективність, розподільна і виробнича ефективність, повна зайнятість, повний обсяг виробництва.

В умовах обмеженості ресурсів виникає проблема вибору, які товари і послуги виробляти, а від яких відмовлятися. Зазначена проблема роз-глядається за допомогою таблиці і кривої виробничих можливостей (КВМ). Для їх розгляду робимо декілька припущень:

* економіка функціонує в умовах повної зайнятості і досягає виробничої ефективності;

* кількість і якість економічних ресурсів є незмінною;

* технологія виробничого процесу є постійна;

Для спрощення припустимо, що наша економіка виробляє всього два продукти — промислові роботи і булочки. Перші відносяться до капі-тальних благ, інші - до споживчих благ. Для кращого уявлення цього матеріалу наводимо таблицю альтернативних можливостей виробницт-ва булочок і роботів. Дані з таблиці зображуємо графічно у вигляді кри-вої виробничих можливостей. На одній осі відкладаємо кількість було-чок, а на іншій — кількість роботів. КВМ відображає різноманітні ком-бінації двох товарів або послуг, які можуть бути вироблені в умовах повної зайнятості і повного обсягу обсягом ресурсів і незмінною технологією.

Розглядаючи різні альтернативні комбінації виробництва булочок і роботів помічаємо, що економіка повної зайнятості і повного обсягу ви-робництва повинна жертвувати частиною одного виду продукту, щоб отримати більше іншого продукту. З цим пов’язане важливе поняття альтернативної вартості виробництва певного продукту. Альтернативна вартість певного продукту — це кількість інших продуктів, від якої доводиться відмовлятися, щоб отримати деяку кількість цього продукту.

КВМ має опуклу форму. Це пояснюється дією закону зростання альтернативної вартості: щоб отримати кожну додаткову одиницю потрібного продукту, ми повинні відмовлятися від дедалі більшої кількості іншого продукту.

Економічний сенс закону полягає у тому, що економічні ресурси не-придатні для повного використання у виробництві альтернативних про-дуктів. Між різноманітними ресурсами не існує повної взаємозамінності.

Засвоєння суті визначеної теми стає більш досконалим при глибокому розумінні таких економічних категорій і понять: Сповна зайнятість, повний обсяг виробництва, розподільна ефективність, дефективність у виробництві, крива виробничих можливостей, альтернативна вартість, закон зростання альтернативної вартості.

Самостійного поглибленого вивчення вимагають наступні проблеми:

1. Ефективність: поняття, види, показники виміру.

2. Проблеми ефективного використання економічних ресурсів в пе-рехідній економіці України.

3. Закон спадної віддачі.

Внаслідок рідкісності економічних ресурсів суспільство намагається використати їх ефективно, що передбачає повну зайнятість і повний обсяг виробництва.

В економіці повної зайнятості і повного обсягу виробництва завжди існує проблема, які товари та послуги виробляти, а від яких відмовлятися. Ця проблема представлена кривою виробничих можливостей.

Збільшення виробництва одних продуктів вимагає зменшення виробництва інших. Кількість інших продуктів, від якої доводиться відмовлятися, щоб отримати деяку кількість певного продукту, називається альтернативною вартістю цього продукту.

Внаслідок відсутності повної взаємозамінності економічних ресурсів для виробництва кожної додаткової одиниці потрібного продукту ми відмовляємося від дедалі більшої кількості іншого продукту. У цьому проявляється закон зростання альтернативної вартості.

Словник нових термінів і понять Повна зайнятість — це використання всіх наявних для виробництва ресурсів.

Повний обсяг виробництва означає, що ресурси слід використовувати найефективніше, розподіляти їх таким чином, щоб вони приносили найбільшу користь.

Розподільна ефективність означає, що ресурси скеровуються на виробництво тих товарів та послуг і в такому їх співвідношенні, яке найбажаніше для суспільства.

Ефективність у виробництві - це така ситуація, у якій за існуючого обсягу економічних ресурсів неможливо виробити більшу кількість одного товару, не зменшуючи кількість іншого товару.

Крива виробничих можливостей відображає різноманітні комбінації двох товарів або послуг, які можуть бути вироблені в умовах повної зайнятості і повного обсягу виробництва в економіці з постійним обсягом ресурсів і незмінною технологією.

Альтернативна вартість певного продукту — це кількість інших продуктів, від якої доводиться відмовлятися, щоб отримати деяку кількість певного продукту.

Закон зростання альтернативної вартості: щоб отримати кожну додаткову одиницю потрібного продукту, ми повинні відмовлятися від дедалі більшої кількості іншого продукту.

Основна література: № 10,12.

Додаткова література: № 1,3.

Тема 5. «Конкурентна ринкова система: поняття, принципи, функції, ефективність»

1. Поняття та принципи функціонування конкурентної ринкової системи

2. Функції конкурентної ринкової системи

3. Економічні функції

4. Організаційні функції

5. Схема кругообігу ресурсів, продуктів і доходу в конкурентній економічній ринковій системі

6. Ефективність функціонування ринку чистої конкуренції

7. Ознаки ринку чистої конкуренції

8. Ефективність чистої конкуренції

Методичні поради Досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить про необхідність вивчення та запровадження в практику перехідних систем і в Україні одного з найважливіших елементів ринкового механізмуконкуренції.

Завдання цієї теми полягає в тому, щоби подати загальну характе-ристику сучасної конкурентної ринкової системи, яка, за визначенням П. Самуельсона, є змішаною системою державного і приватного підпри-ємництва, монополії та конкуренції, розглянути питання ефективності її функціонування як в цілому, так і окремих її ринкових структур.

Основною проблемою теми є визначення поняття та принципів функціонування конкурентних ринкових систем. Конкурентний ринок, як механізм взаємодії продавців і покупців економічних благ та послуг, повинен знайти відповідь на ключові питання економіки: які блага та в якій кількості виробляти; з яких ресурсів і за допомогою яких техно-логій; для кого? Для вирішення цих питань ринок виконує ряд функцій, які визначаються завданнями, що поставлені перед ними. Класифікація і визначення цих функцій дає можливість відповісти на поставлені питання.

Загальну уяву про функціонування конкурентної ринкової системи, де діє безліч фірм, домогосподарств на різноманітних ринкових структурах дає абсолютна схема кругообігу ресурсів, продукту і доходу, яка демонструє два важливих потоки «доходи-витрати» та «ресурси-продукція» .

У наступних темах нашого посібника питання ефективності функціонування конкретних ринкових систем будуть розглянуті детальніше, а деякі будуть присвячені їм цілком, адже визначення теоретичних питань ефективності конкуренції у країнах з розвиненою ринковою економікою буде сприяти практиці реформування вітчизняного ринку.

В системі основних категорій ринкової економіки важливі місця зай-мають «конкуренція» ! «ефективність». Ці категорії є центральними, взаємозалежними та взаємообумовленими не тільки у цій темі, але й в економічний теорії взагалі, тому на визначення їх суті треба звернути особливу увагу.

Оскільки цією темою розпочинається вивчення конкурентної ринкової системи, доцільно додатково самостійно вивчити проблеми, пов’язані з економічними системами та їх суттю, ринковими відносинами і механізмом функціонування ринкової економіки, ефективністю виробництва та проблемами ринкового реформування економіки України.

Засвоєнню суті даної теми сприяє глибоке розуміння таких еконо-мічних категорій та понять: граничний доход, граничні витрати, економічна ефективність, еластичність попиту, анормальний прибуток.

Самостійного поглибленого вивчення вимагають проблеми, пов’язані з типами конкуренції, етапами історичної еволюції конкурентної ринкової системи, економічною та соціальною ефективністю, ефектами та дефектами функціонування конкурентної ринкової системи.

Вивчення особливостей функціонування конкурентної ринкової системи дозволяє виявити слабкі та сильні сторони виробників, які діють на різних ринках товарів: конкурентному, монопольному, монополістичної конкуренції та олігополістичному.

Перевага конкурентної ринкової системи полягає в тому, що вона розподіляє

обмежені ресурси залежно від економічних аргументів конкурентів, коли перемогу забезпечувати можна, пропонуючи матеріальні ресурси та товари більш високої якості або за нижчими цінами.

Роль конкуренції полягає в забезпеченні на ринку визначеного порядку, гарантує виробництво достатньої кількості якісних благ, які реалізуються за рівноважними цінами.

Таким чином, створення ефективно функціонуючого конкурентного ринкового середовища є одним з першочергових завдань реформування в перехідних економіках і, зокрема, в Україні.

Словник нових термінів і понять Валовий дохід — загальна виручка від реалізації продукції.

Граничний дохід — приріст валового доходу від реалізації кожної додаткової одиниці продукції.

Граничні витрати — додаткові витрати, пов’язані з виробництвом додаткової продукції.

Економічна ефективність — отримання максимуму благ при повному використанні обмежених ресурсів.

Економічний кругообіг — різниця між: валовою виручкою і усіма витратами фірми.

Економічний прибуток — модель взаємопов'язаного руху ресурсів, продуктів і доходу в масштабі країни як єдиного народногосподарського циклу.

Еластичність попиту — показник відсоткової зміни обсягу попиту при зміні на 1% ціни товару.

Конкуренція — суперництво між: учасниками ринку за кращі умови виробництва і реалізації продукції.

Нормальний прибуток — прибуток, рівний зобов’язаним витратам, які покладені у виробництво власником фірми.

Перехідна економіка — економіка, в якій взаємодія елементів старої та нової систем призводить до витискування перших і утвердження останніх в якості пануючих.

Середні валові витрати — витрати виробництва одиниці продукції.

Середній дохід — дохід у розрахунку на одиницю продукції.

Цінова дискримінація — практика встановлення різних груп покупців.

Чиста (досконала) конкуренція — тип ринку, який характеризується наявністю безлічі продавців, товар стандартизований, впливу на ціну якого індивідуальний продавець не має; вступ на ринок вільний.

Основна література: № 10,12,14.

Додаткова література: № 1,3.

Тема 6. «Попит, фактори його формування, закон попиту»

1. Попит, фактори формування попиту, закон попиту

2. Індивідуальний та ринковий попит

3. Нецінові фактори зміни попиту Методичні поради Ця тема присвячена теорії попиту. Ми з’ясуємо що таке попит і які фактори впливають на нього, в чому полягає суть закону попиту.

Перш за все почнемо з визначення попиту і факторів, які його визна-чають. Попит показує кількість продукту, які споживачі бажають і спро-можні купити за кожну ціну із низки можливих цін за деякий проміжок часу.

Необхідно звернути увагу на те, що ми говоримо «бажає і спро-можний», оскільки одного бажання на ринку не достатньо.

Для кращого розуміння теорії попиту у таблиці наводимо гіпотетичну шкалу попиту одного споживача на яловичину. Ця таблиця відображає залежність між ціною яловичини та її кількістю, яку споживач бажає і спроможний купити за кожну з цих цін. Зазначимо, що величина попиту повинна відноситися до певного відрізку часу — дня, місяця, року.

Графічне зображення шкали попиту називають кривою попиту. За даними таблиці будує цю криву. По вертикальній осі відкладаємо ціну, а по горизонтальній — величину попиту. Негативний нахил кривої попиту відображає закон попиту: на будь-якому ринку за незмінних всіх інших чинників зниження ціни збільшує величину попиту, і навпаки.

Чому існує зворотня залежність між ціною і величиною попиту? Таку залежність можна пояснити дією таких факторів:

1) ціна — це бар'єр, який утримує споживачів від купівлі. Чим вищий цей бар'єр, тим менше продукту вони купують" ;

2) споживач потрапляє під дію принципу спадної граничної корисності, за яким споживання наступних одиниць певного продукту приносить щораз менше задоволення. Тому споживачі купуватимуть додаткові одиниці продукту лише тоді, коли його ціна знижується;

3) при нижчій ціні у споживача виникає стимул придбати дешевший товар замість аналогічних дорожчих товарів, тобто діє ефект заміщення;

4) зниження ціни на продукт збільшує купівельну спроможність гро-шового доходу споживача, що дає йому змогу купувати більше певного продукту, ніж раніше, і навпаки. В цьому випадку діє ефект доходу.

Вище ми проаналізували попит з пропозиції окремого споживача. Якщо підсумувати величини попиту кожного споживача за різних мож-ливих цін, ми отримаємо ринковий попит. Для ілюстрації процесу підрахунку ринкового попиту використовуємо таблицю з цифровими матеріалами і графіками.

Отже, найважливішим фактором, який визначає величину попиту є ціна.

При побудові кривої попиту ми зробили припущення, що інші фактори (нецінові), які визначають величину попиту, є незмінними. Тепер важливо розглянути, що відбудеться з кривою попиту, коли будь-який з цих факторів змінюється. Крива попиту зміщується праворуч (якщо попит зростає) і ліворуч (якщо попит зменшується).

Основними національними факторами зміни ринкового попиту є:

1) смаки і уподобання споживачів;

2) кількість споживачів на ринку;

3) грошові доходи споживачів;

4) ціни на суміжні товари;

5) сподівання споживачів щодо майбутніх цін і доходів.

Важливо розглянути вплив кожного з цих факторів на попит.

Важливо пам’ятати про те, що «зміна попиту» відрізняється від «зміни величини попиту». Зміна величини попиту означає переміщення з однієї точки до іншої точки на постійній кривій попиту внаслідок зміни ціни продукту.

Зміна попиту виражається у переміщені всієї кривої попиту ліворуч або праворуч внаслідок зміни нецінових чинників попиту.

Засвоєння суті визначеної теми стає кращим при глибокому розумінні таких економічних категорій і понять: попит, крива попиту, закон попиту, дефект доходу, дефект заміщення, товари вищого ґатунку, товари нижчої споживчої цінності, замінник, взаємодоповнюваний товар.

Самостійного поглибленого вивчення вимагають наступні проблеми:

1. Корисність як фактор формування ринкового попиту.

2. Вплив ефектів доходу і заміщення на криву попиту.

Попит — це кількість продукту, яку споживачі бажають і спроможні купити за кожну ціну із низки можливих цін за деякий проміжок часу.

Між величиною попиту і ціною існує зворотна залежність. На будь-якому ринку за незмінних всіх інших чинників зниження ціни збільшує величину попиту.

Таку зворотну залежність економісти називають законом попиту. В основі закону попиту лежать психологічний фактор, принципи спадної граничної корисності, ефект доходу та ефект заміщення.

Графічне зображення зворотної залежності між величиною попиту і ціною називають кривою попиту. Для її зображення по горизонталі відкладаємо величину попиту, а по вертикалі - ціну. Крива попиту має спадний характер.

На купівлю будь-якого продукту впливають нецінові фактори: смаки і

уподобання споживачів, кількість споживачів на ринку, грошові доходи споживачів, ціни на сумісні товари, сподівання споживачів щодо майбутніх цін і доходів. Зміна одного або декількох нецінових факторів спричиняє зсув кривої попиту. її переміщення праворуч означає збільшення попиту, а переміщення ліворуч — зменшення попиту.

" Зміну попиту" необхідно відрізняти від «зміни величини попиту». «Зміна попиту» виражається у переміщенні кривої попиту внаслідок зміни нецінових факторів. «Зміна величини попиту» означає переміщення з однієї точки до іншої: на постійній кривій попиту внаслідок зміни ціни продукту.

Словник нових термінів і понять Взаємодоповнюваний товар (або комплімент) — це товар, що використовується у поєднанні з іншим товаром.

Ефект доходу вказує на те, що за нижчу ціну можна дозволити собі купити більше деякого продукту, не відмовляючись від інших товарів Ефект заміщення виражається у тому, що при нижчій ціпі у споживача виникає стимул придбати дешевший товар замість аналогічних товарів, які дорожчі.

Закон попиту — зворотна залежність між: ціною і величиною попиту на товар протягом певного періоду.

Замінник (або субститут) — це товар, який можна використовувати замість іншого товару.

Крива попиту — крива, яка показує кількість товару або послуги, яку хочуть придбати покупці за різними цінами протягом певного проміжку часу.

Товари вищого ґатунку, або нормальні товари, — це товари, попит на які перебуває у прямій залежності від зміни грошового доходу.

Товари нижчої споживної цінності - це товари, попит на які змінюється у протилежному напрямі від зміни грошового доходу, тобто попит збільшується при зниженні грошового доходу.

Попит — бажання і здатність людей купувати товари або послуги.

Основна література: № 13,15

Додаткова література: 1.

Тема 7. «Пропозиція, фактори її формування, закон пропозиції»

1. Пропозиція, фактори формування пропозиції, закон пропозиції

2. Нецінові фактори зміни пропозиції

Методичні поради Для подальшого дослідження ринку необхідно звернути увагу на про-позиції. В цій темі ми з’ясуємо, що таке пропозиція, які фактори вплива-ють на її формування, а які на зміну.

В таблиці наводимо гіпотетичну шкалу пропозиції яловичини для індивідуального виробництва. Аналізуючи дані таблиці, можна зробити висновок, що між ціною і кількістю пропонованого продукту існує пряма залежність. Тому залежність називають законом пропозиції.

Що лежить в основі закону пропозиції? По-перше, вища ціна на про-дукт означає більший прибуток, і відповідно, є стимулом для збільшення величини пропозиції. По-друге, при розширені виробництва витрати виробництва кожної наступної одиниці продукції зростають. Для ком-пенсації зростаючих витрат виробник повинен отримувати вищу ціну.

Як і у випадку з попитом, ми розраховуємо ринкову пропозицію і бу-дуємо її графік. На відміну від кривої попиту, крива пропозиції має висхідний характер.

Аналізуючи вище пропозицію, ми зробили припущення, що інші (нецінові) чинники, які визначають величину пропозиції, не міняються. Тепер важливо розглянути, що буде з кривою пропозиції, якщо хоча б один цих чинників зміниться. Зміна одного або декількох нецінових чинників призводить до зміни пропозиції, внаслідок крива пропозиції зсувається ліворуч або праворуч. До нецінових чинників зміни пропозиції продукту належать: ціни на ресурси; технологія виробництва; податки і субсидії; ціни інших товарів; сподівання зміни цін; кількість продавців на ринку. Докладно розглядаємо вплив, зміни кожного з факторів на пропозицію. Важливо пам’ятати про відмінність між «зміною пропозиції» і «зміною величини пропозиції». Зміна величини пропозиції означає переміщення з однієї точки до іншої по кривій пропозиції внаслідок зміни ціни. Зміна пропозиції виражається у переміщенні кривої пропозиції внаслідок зміни нецінових факторів.

Засвоєння суті визначеної теми стає більш досконалим при глибоко-му розумінні таких економічних категорій і понять: пропозиція, крива пропозиції, закон пропозиції, закон спадної віддачі.

Самостійного поглибленого вивчення вимагає наступна проблема: закон спадної віддачі та його вплив на формування пропозиції.

Пропозиція — це кількість продукту, яку виробник бажає виробляти і

постачати для продажу на ринку за кожну ціну із низки можливих цін за деякий проміжок часу.

Між величиною пропозиції і ціною існує пряма залежність. Виробники вироблятимуть і пропонуватимуть для продажу більшу кількість свого продукту за високу ціну, ніж за низьку. Таку залежність називають законом пропозиції.

Графічне зображення прямої залежності між величиною пропозиції і ціною називають кривою пропозиції. По вертикалі відкладаємо ціну, а по горизонталі - величину пропозиції. Крива пропозиції має висхідний характер.

Пропозиція будь-якого продукту залежить від нецінових факторів, до яких належать ціна на ресурси, технологія виробництва, податки і субсидії, ціни інших товарів, сподівання змін цін, кількість продавців на ринку. Зміна будь-якого з цих факторів спричиняє зсув кривої пропозиції, її переміщення праворуч означає збільшення пропозиції, а переміщення ліворуч — зменшення пропозиції.

" Зміни пропозиції" не можна плутати із «зміною величини пропозиції» .

" Зміна пропозиції" відбувається внаслідок зміни нецінових факторів і виражається у переміщенні кривої пропозиції. «Зміна величини пропозиції» означає переміщення з однієї точки до іншої на постійній кривій пропозиції внаслідок зміни ціни на продукт.

Словник нових термінів і понять Закон пропозиції - пряма залежність між: ціною і величиною пропозиції товару протягом певного періоду.

Закон спадної віддачі - передбачає, що додатковий обсяг виробництва від послідовного збільшення одного фактора виробництва зменшується, коли інші фактори залишаються без змін.

Крива пропозиції - крива, яка показує кількість товару або послуги, яку продавці пропонують за різними цінами протягом певного проміжку часу.

Пропозиція — бажання і здатність продавців постачати на ринок товари або послуги для продажу.

Основна література: № 13.

Додаткова література: № 5 .

Тема 8. «Ринкова рівновага попиту і пропозиції»

1. Попит і пропозиція: ринкова рівновага.

2. Зміна попиту і пропозиції та їх вплив на ціну і кількість продукції.

Методичні поради У цій темі ми з’ясуємо, яким чином взаємодія попиту і пропозиції встановлює ринкову ціну товару або послуги. Щоб визначити конкурентну ринкову ціну, необхідно поєднати аналіз попиту з аналізом пропозиції. Поєднуємо разом таблиці, в яких наведено гіпотетичні шкали ринкових попиту і пропозиції. Яка ж з п’яти можливих цін на яловичину буде ринковою?

Аналізуючи різні ціни ми бачимо, що рівноважна ринкова ціна має місце там, де кількість товару, яку бажають подати виробники, співпа-дає з кількістю товару, яку хочуть купити споживачі. За будь-якої ціни, вищої від рівноважної, виникає перевага пропозиції над попитом. За ціни, нижчої від рівноважної, виникає дефіцит продукту. Графічний аналіз попиту і пропозиції призводить до аналогічних висновків.

Точка перетину кривої попиту з кривою пропозиції є рівноважною.

Вище ми визначили, що попит і пропозиція можуть змінюватись. Тому важливо розглянути, яким чином такі зміни впливають на рівноважну ціну і рівноважну кількість продукту. Аналіз починаємо з простіших випадків. Зростання попиту за незмінної пропозиції приводять до зростання рівноважних ціни і кількості. Зменшення попиту за незмінної пропозиції має протилежні наслідки.

Зростання пропозиції за незмінного попиту призводить до зменшення рівноважної ціни і збільшення рівноважної кількості. Зменшення пропозиції за незмінного попиту приводить до протилежних результатів.

Однак, на ринку можуть виникнути багато складних випадків, коли одночасно змінюються і попит, і пропозиція. Наслідки впливу таких змін на точку рівноваги ми вводимо у таблицю.

Засвоєння суті визначеної теми стає досконалішим при глибокому ро-зумінні таких економічних категорій і понять: рівноважна ціна, рівноважна кількість, надлишок, дефіцит.

Самостійного поглибленого вивчення вимагають наступні проблеми:

1. Приклади практичного застосування аналізу попиту і пропозиції

1. Втручання держави в дію ринкового механізму

2. Миттєва, короткострокова і тривала рівновага.

На конкурентному ринку сили попиту і пропозиції вступають у взаємодію для встановлення рівноважної ціни, або ринкової рівноваги. Рівноважною є ціна, за якою величина попиту і величина пропозиції зрівноважуються.

За ціни, вищої від рівноважної, на ринку виникає надлишок товарів, оскільки виробники бажають постачати більшу кількість товарів, ніж покупці купувати. Це спричиняє падіння ціни до рівноважної.

Ціна, що нижча від рівноважної, призводить до дефіциту товарів. Ціна підвищується, доки не досягне рівноважної.

Зміна будь-якого нецінового фактора, що викликає зсув кривої попиту або пропозиції, призводить до зміни рівноважної ціни і рівноважної кількості на ринку.

Словник нових термінів і понять Дефіцит (або нестача) — кількість, на яку величина попиту продукту перевищує величину пропозиції за певної ціни, що є нижчою від рівноважної.

Надлишок — кількість, на яку величина пропозиції продукту перевищує величину попиту за певної ціни, що є вищою від рівноважної.

Рівноважна кількість — обсяг попиту і пропозиції за рівноважної ціни на ринку товарів або послуг.

Рівноважна ціна — ціна на конкурентному ринку, за якої величина попиту і величина пропозиції зрівноважується. За такої ціни на ринку немає ні надлишку, ні дефіциту товарів або послуг.

Основна література: № 2,5,9.

Додаткова література: 2.

Тема 9. «Монополістична ринкова система»

1. Поняття монополістичної ринкової системи та причини її виникнення.

2. Основні типи монополістичної системи

3. Господарський монополізм та причини його виникнення

4. Основні форми монопольних утворень

5. Ринкові монопольні утворення

6. Ефективність функціонування монопольних ринкових систем

7. Негативні соціально-економічні наслідки монополізації

8. економіки

9. Антимонопольне законодавство та антимонопольна практика.

Обмеження монополізму в У країні

10. Світове антимонопольне законодавство

11. Антимонопольна діяльність в Україні

Методичні поради Тема присвячена розгляду монополістичних тенденцій та монопольної практики, що мають місце в ринковій економіці. Монопольні утворення стали органічною складовою сучасної змішаної економічної системи. Без з’ясування їх сутності та дії неможливо зрозуміти функціонування сучасного господарського механізму. Проблема монополізму є однією із найскладніших соціально-економічних проблем. Відомий німецький економіст В. Ойкен вважає, що «напруженість, яка існує між зростаючою конкуренцією та активним супротивом їй, є основоположним фактом новітньої історії економічних відносин». Аналіз монополістичної ринкової економічної системи доцільно проводити в такій логічній послідовності:

* історія виникнення монополізму;

* причини виникнення монополізму;

* сутність монополізму;

* основні прояви монополізму;

* соціально-економічні наслідки монополізації господарства;

* форми державного регулювання монопольних утворень;

* монополізм в Україні;

* демонополізація української економіки.

Центральною проблемою теми є з’ясування причин та обставин виникнення монопольних утворень і їх вплив на соціально-економічний розвиток країни. Слід звернути особливу увагу на сучасні процеси монополізації господарства, оцінку ролі монополій з огляду на посилення господарської глобалізації. Адже позиції країни на світовій економічній арені в значній, якщо не сказати у вирішальній степені визначаються силою ТНК. Та й всередині країни протистояти іноземним монополіям здатні лише потужні національні підприємства.

Під кутом зору цієї центральної проблеми слід розглядати основні форми монопольних утворень, а також політику держави щодо них. Слід звернути увагу на те, що ця політика спрямована не проти моно-полій, а на недопущення зловживання ними своїм монопольним становищем всередині країни. На «вазі доцільності» зважуються позитив діяльності монопольного підприємства, зокрема на міжнародних ринках, і збитки, заподіяні такою діяльністю країні. І лише після цього приймається рішення щодо монополіста.

Самостійного поглибленого вивчення вимагають наступні проблеми:

* Співвідношення конкуренції та монополій в ринковій економіці;

* Практика монопольного ціноутворення;

* Політика уряду щодо природних монополій;

Процес демонополізації економіки та конкурентна політика в Україні;

1. Монополізм є об'єктивним явищем господарського життя і притаманний майже усім економічним системам. Особливо швидкого розвитку він набуває в ринковій економічній системі, починаючи з кінця XIX ст. Сучасна ринкова економіка є по суті є сумішшю і переплетенням конкурентного і монопольного начал. Економічний розвиток відбувається таким чином, що сама конкуренція породжує монопольні тенденції, провокує появу монопольних утворень. Прагнення позбутися «незручностей» (небезпек) конкуренції штовхає підприємців до завоювання (захоплення) домінуючих позицій ринку. Останні, хоча і не гарантують «тихого життя», все ж суттєво зменшують ризики підприємництва та забезпечують значне зростання прибутковості.