Електронні бібліотеки: сучасний стан та перспективи розвитку

Протягом усього розвитку людства бібліотеки відігравали надзвичайно важливу роль, будучи не лише сховищем інформації, а й місцем передачі знань. У наш час бібліотеки не втрачають своє важливості, вони відіграють надзвичайно важливу роль в просвітницькій та науковій діяльності, а й у формуванні громадської думки та суспільства загалом що є одним з головних аспектів у реалізації демократичних реформ. Якщо порівнювати бібліотеку з іншими засобами масової інформації, то можемо зазначити, що бібліотеки надають інформацію з різноманітних галузей знань не нав’язуючи якихось певних поглядів, та надають користувачеві можливість вільно обирати, ту інформацію, що потрібна саме йому. Тоді як інші засоби освіти та масової інформації пропонують більш вузько спрямовану інформацію, що не завжди є об'єктивною. Основним завданням сучасних бібліотек є найбільш повне розкриття змісту наявних ресурсів, який досягається шляхом створення каталогів та картотек, бібліографічних баз даних, які значно скорочують користувачам шлях до інформації. Новітні інформаційні технології у сучасних бібліотеках надають можливість значно полегшити та розширити пошук, зокрема, за допомогою доступу до каталогів бібліотеки через мережу Інтернет[1].

Сучасна електронна бібліотека — це автоматизована інформаційна система, у якій документи (книжки, статті, реферати, монографії та інше) зберігаються у повнотекстовому вигляді, або як каталог бібліотеки на електронних машинних носіях і можуть надаватися користувачам за їх запитом через мережу Internet.

На сьогоднішній день, основними функціями електронних бібліотек є:

• — надання інформаційних послуг (анотації, пошук, інформація про нові надходження та ін.);
• — задоволення інформаційних потреб користувачів; - забезпечення інтеграції інформаційних ресурсів;
• — керування місцезнаходженням інформації та здійснення передачі інформації користувачам;
• — організовування інформації таким чином, щоб її було зручно використовувати (каталогізація та зручна навігація).

Бібліотеки, як інформаційні, культурні, та освітні заклади, що мають упорядкований фонд документів, надають доступ до своїх інформаційних ресурсів на підставі статті 1 Закону «Про бібліотеки та бібліотечну справу». Електронні бібліотеки здійснюють свою діяльність на підставі права, що закріплено у статті 34 Конституції України права «вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір"[2]. віртуальний бібліотека цифровий електронний Назва «віртуальна бібліотека» (Virtual library) зазвичай використовується для визначення комплексу інформаційних джерел, до яких можна отримати доступ через глобальні комп? ютерні мережі (Internet). Ресурси віртуальної бібліотеки розподілені по всьому світі, а інформаційний потенціал бібліотеки значно перевищує документні ресурси будь-якої книгозбірні.

Під «цифровою бібліотекою» (Digital library) розуміється бібліотека, в якій вся інформація зберігається в електронному вигляді та не передбачає наявності документів на традиційних носіях.

В електронній бібліотеці (Electronic library) основні процеси здійснюються з використанням комп? ютерів, однак у таких бібліотеках документи на машинних носіях співіснують з аудіо-, аудіовізуальними та іншими матеріалами.

Отже, електронна бібліотека включає в себе й цифрову, в ній, окрім суто дискретного подання документів, допускається і їх відбиття в іншій електронній (наприклад, аналоговій) формі. Цифрова та електронна бібліотеки, на відміну від віртуальної, являють собою сукупність документів, що мають конкретне місцезнаходження.

Електронні бібліотеки, в цілому, можна розподілити на п? ять груп за такими основними ознаками як:

• — засновник електронної бібліотеки, тобто ініціатор процесу її створення;
• — вид (види) літератури, представленої в колекції, і коло читачів, на яких вона розрахована;
• — принципи комплектування (відбір видань);
• — характер наданих послуг (у т.ч. наявність і якість електронного каталогу); - формати представлених електронних видань [3] .

Фахівцям до теперішнього часу не вдалося вирішити проблему класифікації та типологізації електронних бібліотек. Дискусійними в розглянутої проблеми є практично всі положення, в тому числі й основні. Вчені поки не прийшли до єдиної думки про зміст і співвідношення понять «класифікація» і «типологизация», обґрунтованості розподілу бібліотек за схемою «рід — вид» або «тип — вид». У якості її основи дослідниками пропонуються різні ознаки, за якими виділяються і різні класифікаційні групи бібліотек. Хоча більшість авторів в якості головної ознаки розглядають соціальне призначення бібліотек, однак по — різному розуміють його зміст. В пропонованому розмаїтті можна виділити відносно стійкі, повторювані елементи. Це, як правило, універсальні, масові, публічні, загальні, загальнодоступні бібліотеки, з одного боку, і спеціальні, галузеві, наукові, спеціалізовані - з іншого[4].

Першим проектом по створенню електронної бібліотеки став Проект «Гутeнберг» (1971 рік). Цей проект був громадською ініціативою зі створення і розповсюдження електронної універсальної бібліотеки. Проект був заснований у 1971 році, він передбачає оцифровку і збереження в текстовому форматі різних творів світової літератури — загалом, це тексти, що знаходяться у вільному доступі. Мовою більшості текстів є англійська. З інших мов найчастіше представлені французька, німецька, фінська, нідерландський. Ініціатором цього проекту у 1971 році став Майкл Харт (1947;2011), в той час студент Iллінойсського університету, коли отримав доступ до мейнфреймів Xerox Sigma V i захотів перевести в цифровий вигляд Декларацію незалежності США. До 2005 року колекція, зібрана в рамках проекту, налічувала 17 000 текстів. У грудні 2009 року було заявлено, що загальна кількість книг перевищує 34 000[5].

В Україні роботи з формування електронних бібліотек лише набирають обертів. Однією з перших ініціатив у цьому напрямі стало рішення інформаційно-бібліотечної ради Національної Академії Наук (НАН), в якому доручили Науковій бібліотеці України ім. В. Вернадського (НБУВ) організувати передачу в науково-дослідні установи НАН України копій електронного каталогу і відповідно установам організувати передачу до НБУВ своїх загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів (каталоги і картотеки, комп? ютерні файли-верстки академічних журналів, електронні версії праць співробітників науково-дослідних установ НАН України) для створення електронної наукової бібліотеки НАН України.

Ще одним кроком у розвитку ЕБ в Україні є створення Національної системи електронного інформаційно-бібліотечного ресурсу, складової Національної програми інформатизації (НПІ).