Особливості архітектури клієнт-сервер

Обчислювальні завдання розподіляються миж клієнтом і сервером, і обчислення виробляються там, де зручно. Клієнт є інтелектуальним (тобто якщо з робочої станції (клієнт) надходити запити, те ця ж робоча станція може «вирішити», де його краще зробити). Можливість роботи в мережах, де працюють комп’ютери з різними ОС. Багатоплатформенні обчислення (використовуються різні архітектури комп’ютерів (платформи) IBM, Apple).

Загальні вимоги до архітектури клієнт-сервер

• — виконання на декількох платформах;
• — однаковий інтерфейс і логіка роботи на всіх платформах;
• — інтегрованість із рідними ОС (додаток винний працювати на різних комп’ютерах і платформах, алі розробляється під певною);
• — однакове поводження;
• — погодженість (додаток погоджений працює на різних платформах);
• — frame works — середовище, що відповідає цим вимогам;
• — розподілені обчислення — обчислення, які можуть вироблятися на декількох машинах.

Розподіл інформації.

Прикладна програма розподіляється миж клієнтом і сервером для архітектури клієнт-сервер залежно від стандартів.

Клієнт — додаток називається зовнішній інтерфейс, а сервер-СКБД — це внутрішній інтерфейс для безпосередньої роботи йз БД.

Існує три стандарти:

• 1) грунтується на останніх версіях SQL (засновано на командах Connect — Disconnect (підключитися — відключитися)). Можливості невеликі. Додаток може звертатися й працювати з будь-якою БД, алі активною винна бути тільки одна. Відповідно до цього стандарту, SQL-Клієнт може бути пов’язаний з необмеженою кількістю БД, з яких тільки одна активна, інші пасивні. Кожне з'єднання може підключатися й з'єднуватися неявним образом (БД сама розумиє, що якщо треба, ті вона сама підключається до тієї БД, що ми вказуємо, і ця БД стає активною, а попередня — пасивною).
• 2) RDA — Remote Data Access — вилучений доступ до даних. Досить розповсюджений. Ґрунтується на визначенні форматів і протоколів для з'єднання клієнта йз сервером. RDA підтримує мережне оточення OSI (Open System Interconnection — з'єднання відкритих систем). Клієнт формує запити в БД у стандартній форми мови SQL, а сервер підтримує стандартний каталог у стандарті SQL. Потім у ньому задаються стандартні формати подання для передачі повідомлень.
• 3) DRDA — стандарт архітектури розподілених реляційних баз даних (Distributed Relstional Database Architecture — DRDA), запропонований компанією IBM (він є стандартом де-факто, алі не де-юре). Стандарти DRDA і RDA мають багато загального, однак, стандарт DRDA відрізняється від стандарту RDA у багатьох важливих відносинах. Зокрема в стандарті DRDA явно проявляється тенденція до відбиття його походження в компанії IBM. Наприклад, у стандарті DRDA клієнт необов’язково винний використовувати стандартну версію мови SQL і дозволене застосування, якого б не було діалекту мови SQL. Наслідком цього, можливо, є підвищення продуктивності, оскільки клієнтові дозволяється використовувати деякі специфічні можливості сервера. Алі, з іншого боку, цей підхід знижує можливості перенесення, оскільки подібні специфічні функції не є схованими від клієнта, тобто клієнтові відомо, з яким типом сервера він з'єднаний. Аналогічно цьому в стандарті DRDA допускається використання будь-яких конкретних особливостей структури каталогу сервера. Формати й протоколи DRDA істотно відрізняються від форматів стандарту RDA. По суті, стандарт DRDA базується на власній архітектурі й власних стандартах IBM, у тієї година, як стандарт RDA ґрунтується на мижнародних стандартах, незалежних від конкретних постачальників.

У системах «клієнт/сервер» (як і в розподілених системах у цілому) надзвичайно важливо те, що програмист, що пише додаток, не просто «використовує сервер як деякий метод доступу» і пише код обробки на рівні записів. Функціональність додатка в як можна більшого ступеня винний бути пов’язана йз запитами на рівні безлічей. У противному випадку неминучі істотні втрати в продуктивності системи, пов’язані з передачею занадто великої кількості повідомлень.

Кількість повідомлень миж клієнтом і сервером може бути скорочена ще більше, якщо система надає в розпорядження користувача деякий механізм підтримки збережених процедур. Збережені процедури являють собою, по суті, попередньо відкомпільовані програми, які зберігаються на вузлі сервера (або відоми серверу). Клієнт звертається до збереженої процедури за допомогою механізму виклику вилучених процедур (Remote Procedure Call — RPC). Тому, зокрема, втрати в продуктивності, пов’язані з обробкою даних на рівні записів, можуть бути частково компенсовані за рахунок створення підходящих збережених процедур, що дозволяють виконати обробку даних безпосередньо на вузлі сервера.