Вчення Ф.Бекона про «ІДОЛИ» та метод пізнання

Вчення Ф. Бекона про «ІДОЛИ «та метод пізнання

Біля колиски нового бачення наукових проблем стоїть знаменитий англійський політичний діяч і філософ ФРЕНСІС БЕКОН (1561−1626).У своїй праці «Новий органон» Бекон обгрунтовує погляди на мету і призначення науки, розробляє основні принципи індуктивного методу дослідження. Афоризм Бекона «Знання — сила» до цього часу с символом науки. Життя Ф. Бекона — це шлях боротьби й слави. Вчиться в Кембріджі і Парижі, вивчає право, проходить підготовку до державної служби. При королеві Єлизаветі він — радник з надзвичайних справ, а при королі Якові I робить блискучу кар'єру, посідає вищі державні посади: 1617р.- лорд охоронник королівської печаті, 1619р. — великий канцлер, 1620р. -одержує титул барона Веруламського, віконта Сент-Алабамського. Двірцеві інтригі, заздрощі, наклепи призвели до його утисків. Він був ув’язнений в Тауер, кінець життя провів у своєму маєтку. Помер від простуди, яку дістав під час дослідів по замороженню продуктів харчування.

Аналізуючи сучасний йому стан науки, Бекон характеризує її як мертву, непорушну, як статуя, порівнює з вмглядом Сцілли — з лицем діви і тілом, що переходить у звірине. Отже, за загальним положенням науки, яка начебто міє гарний, привабливий вигляд, криються пусті слова. Наука займається зіставленням давно відкритих речей, а не пошуком шляхів до нових відкриттів. Адже кінцева мета науки — винаходи та відкриття, задоволення потреб і покращення життя, а не людська користь. Оскільки в сучасному стані наука не здатна вирішувати позитивні завдання, слід її перебудувати.

Критична, руйнівна частиннафілософської системи Бекона спрямована на виявлення причин людських помилок і на вироблення рекомендацій для їх переборення. В його творчості виділяють два основних напрями: вчення про «ідолів» (або привиди) і критика схоластичного методу пізнання.

Головною перепоною на шляху пізнання природи є засміченість відомості так званими «ідолами» — спотвореними образами дійсності, хибними уявленнями й поняттями. Людина помиляється через тупість, недостатність знань, обмеженність.

Розділяють чотири види «ідолів»: «ідоли» роду, «ідоли» печери,.

«ідоли» ринку, «ідоли» театру (теорій).

«ІДОЛИ» РОДУ — це хибні уявлення про світ, притаманні цілому людському роду, вони є результатом обмеженості людського розуму і органів чуття. Ця обмеженість проявляється насамперед в антропоморфізаціі речей, тобто в наділенні природних явищ людскими характеристиками; приймаються до уваги лише ті сни, які збулись, але забувають ті, які не підтвердились. Для зменішення шкоди, нанесеної пізнанню «ідолами» роду, людям необхідно зіставляти показання органів чуттів з предметами навколишнього світу і тим самим перевіряти їх вірність.

«ІДОЛИ» ПЕЧЕРИ (особистого світогляду) — це спотворені уявлення про дійсність, пов’язані з сіуб'єктивністю сприйняття довкілля. У кожної людини є своя печера, тобто свій суб'єктивний внутрішній світ, що накладає відбиток на всі його судження про речі і процеси дійності.Нездатність людини вийти за межі своєї суб'єктивності і є причиною даного виду помилок.

«ІДОЛИ» РИНКУ — це забобони суспільних відносин, які є наслідком розмов — випадкового і неправильного вживання слів, промов тощо. Люди в одні і ті ж слова вкладають різний зміст, і це спричиняє пусті і безпідставні суперечки та відволікає від вивчення природи і правильного її розуміння. Цим самим Бекон критикує схоластичне словоблуддя на зразок того: «Чи зможе Бог створити камінь, який не зможе підняти?» — яке, як правило, відбувалося в місцяхскупчення людей — на ринках, площях.

«ІДОЛИ» ТЕАТРУ (теорій) — це різні догми попередніх теорій і філософій, які виникають внаслідок некритичного запозиченняїх ідей. Згідно з Бекеном, кожна філософська система — це зіграна перед людьми драма чи комедія. Скільки в історії існувало філософських систем, скільки було поставлено драм і комедій з зображенням вигаданих, штучних світів. Але люди ці вистави сприймають як істинні, керуються їх ідеями як основними в своєму житті.

«Ідоли» роду і печер є природними властивостями індивіда подолати їх можна шляхом саоосвіти і самовиховання. «Ідоли» ринку і театру набуті розумом, завдки пануванню над людиною минулого досвіду: авторитету церкви, мислителів тощо. Подолати їх можна через зміну суспільної свідомості.

Зв’зку з цим Бекон велику увагу приділяє критиці схоластичною філософії, яка є найбільшою перешкодаю на шляху вивчення природи. Головний недолік схоластики Бекон вбачавє її абстракності, в зосередженості всієї розумової діяльності на силогізмах, на виведенні із загальних положень часткових висновків. Схолостичній теорії силогізму Бекон протиставив інуктивний метод.

Успіх науки залежить від досвіду, але він без певного методу — лише блукання у темряві. Як рука без знарядь здатна зробити небагато, так і розум потребує знаряддя, методу, яким є індукція, і віднеї залежить врятування наук.Істинна індукція через чуттєвє і окреме посткпово піднімається до усвідомлення загальних положень, завдяки чому наука стає плідною. Індукція виводить з дослідів, експерементів загальні положення, а потім з цих загальних положень чи принципів — нові досліди і експеременти.

Як родоначальник англійського емпризму Бекон свій метод базує на визнанні вагомої ролі досвіду в пізнанні. Пізнання — ніщо інше, як відображення зовнішнього світу в свідомості людини. Воно починається з чуттєвих показників, із сприцняття зовнішнього світу, але смтанні, і свою чергу, потребують експериментальної перевірки, підтвердження та доповнення.

Великого значення Бекон надає розгляду науки, яка повинна приносити користь людському життю, збагачувати його новими винаходами та благами. Панування людини над природою залежить тільки від науки. Адже сила людини рівноцінні її знанню. Наука, як і сонце, освітлює все. Протиставляючи науку чсуєтності буття, Бекон говорить, що люди науки не прагнуть добра для себе, тоді як натовп політиків, для яких моральні настанови не існують, вважає себе центром світу, і навітьпри загальних нестатках думає лише про себе і врятування свого достатку. Чим є земна велич для того, кому наука дозволяє споглядати Всесвіт? Цим запитанням Бекон в певній мірі повторює Демокріта. Наука знижує, зменьшує страх перед смертю чи нещастям, робить дух людини гнучким і рухомим.

Бекон проводить класіфікацію наук згідно з трьома властивостями розумної душі і виділяє: історію, поєзію, філософію. Історія спирається на пам’ять, поєзія — на фантазію, філософія — на розум.

У свою чергу, філософія, оскільки її об'єктами є Бог і людина, поділяється на філософію природи та пізнання людини. До філософії про людину належать всі науки, які вивчають душу, тіло, пам’ять і т.п.

На противагу цьому предметом теології є віра, а не розум. Бекон іронізує, що ми повинні вірити слову божому, не дивлячись на опір нашого розуму; тим більшу честь ми воздаємо Богові.

Знання філософської теорії Бекона полягає у відкиданні спекулятивного споглядального підходу до світу, характерного для пізьньої середньовічної філософії. Це спричинило до формування філософських поглядів Нового часу.