Зональність алювіальних ґрунтів та їх коротка характеристика

У кожній заплаві вплив зональних умов проявляється тим сильніше, чим коротший період затоплення. Прояв зональності пояснюється різницею в тепловому режимі, атмосферному зволоженні, характерній рослинності в різних природних зонах. Наприклад, алювіальні ґрунт и тайгово-лісової зони близькі до дернових із ознаками заболочення, на рідко затоплюваних ділянках під лісовою рослинністю утворюються дерново-підзолисті ґрунт и. У лісостепу та степу добре розвивається лугова рослинність, багато бікарбонатів, активно йде гуміфікація, накопичується гумус, ґрунт и мають риси чорноземів. На рідко затоплюваних ділянках утворюються чорноземи, сірі лісові ґрунт и тощо. Але алювіальні ґрунт и різних зон відрізняються менше, ніж ґрунт и, розташовані поза заплавою.

Вона ускладнюється тим, що розвиток і властивості алювіальних ґрунтів залежать як від зональних, так і азональних факторів. Найбільш розповсюджені три типи алювіальних ґрунтів: дернові, лугові, болотні. їх поділ на підтипи залежить від зони. Нижче наводиться класифікація алювіальних ґрунтів, придатна для України.

Алювіальні дернові ґрунт и формуються під луговою, чагарниковою та лісовою рослинністю в прирусловій заплаві. Ґрунтові води, хоча й не знаходяться дуже глибоко, більшу частину року не впливають на ґрунтовий профіль, тому ці ґрунт и сухі. Ознаки оглеєння слабкі або відсутні. Ґрунт и слабо гумусовані (1−3%), більшістю сильно шаруваті, що за старою номенклатурою дозволило їх називати «заплавними шаруватими»; переважно малопотужні з невеликою ЄП (10−15 мг-екв на 100 г ґрунту).

Профіль типового алювіального дернового ґрунт у:

Нд — дернина, сіра або бурувато-сіра, потужністю 5−7 см;

Н — потужністю 3−20 см, гумусовий, сірий, шаруватий, найчастішепіщаний ;

HP — перехідний, шаруватий;

Р — алювій різного гранскладу, шаруватий.

Підтипи:

• — опідзолені, в них виділяється освітлений He-горизонт та горизонт НРі, характерний Е-І перерозподіл (Но+Не+НРі+Р);
• — примітивні, в яких горизонти не розвинені, являють собою шари алювію різного гранскладу та гумусованості (Ph+ +Р1h1+P2h2+…+Pnhn); - буроземні, які зустрічаються в зоні Карпат, мають бурувате забарвлення, перехідний горизонт ущільнений, Е-І диференціації нема.

Роди: кислі, в яких рН<7, СНО<50%; насичені, рН = 6−7, СНО ~100%; карбонатні, які киплять по профілю; шаруваті, які мають типову будову профілю, потужність 30−50 см, увесь профіль явно шаруватий, гумусу ~2%; глейові, в яких у материнській породі спостерігається оглеєння (Pgl).

Види: короткопрофільні, потужність менше 45 см; слаборозвинені - менше 10 см; нормальні - 45−80 см; потужні - більше 80 см.

Алювіальні лугові ґрунт и утворились під трав’янистою луговою рослинністю в центральній заплаві. Будова профілю типового ґрунт у:

Нд — дернина, потужністю 3−5 см, щільна, багато коренів;

Н — гумусовий, потужністю 30−50 см, темно-сірий, зернистий;

HPgl — перехідний, бурий, з плямами оглеєння;

PGl — шаруватий алювій, оглеєний, часто безструктурний, іноді з шарами торфу.

Коренева система лугової рослинності інтенсивно оструктурює ґрунтову масу, тому стара назва цих ґрунтів «заплавні зернисті». Гумусу в них багато, до 8−10%, ЄП — до 20−30 мг-екв/100 г ґрунт у.

Алювіальні болотні ґрунт и утворились у притерасних або старичних зниженнях. Для їх генезису характерна спільна дія болотного й алювіального ґрунтоутворення. Залежно від їх співвідношення, алювіальні болотні ґрунт и діляться на лугово-болотні (сильно глейові, не мають Т) та оторфовані (мають шар Т). Оторфовані поділяються за потужністю та ступенем розкладу торфу. Типовий профіль: H (T)+HPGl+PGl. Болота, звичайно, низинного типу, гумусу від 5 до 20%, реакція кисла або слабокисла, ЄП різноманітна, містять мало Р і К, торф сильно замулений, у мінеральній частині профілю — іржаво-вохристі плями.

Сільськогосподарське використання алювіальних ґрунтів

Заплавні ґрунт и — одні з найцінніших складових земельного фонду будь-якої країни. Особливою родючістю відрізняються алювіальні лугові ґрунт и. У природному стані вони зайняті продуктивними луками, пасовищами. Окремі ділянки розорюються для вирощування коренеплодів, картоплі, овочевих культур. Рекомендуються для ефективного використання алювіальних ґрунтів такі заходи: поліпшення природних лугів і пасовищ, науково обґрунтоване внесення мінеральних добрив. Для захисту від берегової водної ерозії не допускається розорювання алювіальних ґрунтів при швидкості течії, що перевищує 0,2−0,25м/сек, а також ділянок, близьких до русла, місць виходу та входу^повеневих вод в заплаву, грив, тальвегів, рекомендується насадження дерев’янисто-чагарникової рослинності вздовж берегів.

У заболоченій частині заплави потрібно регулювати водний режим, тривалість затоплення.