Форма навчання як категорія дидактики

Вступ

За допомогою бесіди можна озброїти студентів певними знаннями, роз’яснити норми і правила поведінки, формувати поняття, розвивати почуття, учити оцінювати вчинки і застосовувати знання на практиці. У ході бесіди діти висловлюють свої судження і самі приходять до висновків про те, як належить чинити, як треба і як не треба поводитися у сім'ї, серед одногрупниками, з педагогами, як ставитися до себе. Відомо, що переконання словом ефективне тоді, коли викликає певні переживання. Тому все, що учню (студенту) необхідно зрозуміти і засвоїти, має хвилювати її, викликати емоційний відгук, бажання здійснювати, як у нашому випадку, відповідальні вчинки. Бесіда як емпіричний метод отримання інформації на основі вербальної (словесної) комунікації є унікальною формою встановлення контакту між людьми, взаєморозуміння та взаємодії, почуття довіри та поваги, способом одержання зустрічної інформації, зворотного зв’язку. Бесіда вибудовується на умовах високої активності учасників та включає елементи дискусії, що дає учням можливість аргументувати власні позиції. Аби полегшити взаєморозуміння і більш повноцінно обмінюватись інформацією, варто у процесі бесіди дотримуватися деяких правил, а саме:

викладати свою інформацію чітко, коротко й послідовно;

намагатися перейти від монологу до діалогу;

уважно слухати співрозмовника, давати йому змогу спокійно й неспішно висловити свою думку;

добирати способи й засоби аргументації залежно від індивідуальних особливостей партнера по спілкуванню;

викладати свої докази в коректній формі; наводити доказові дані, факти;

виявивши певні суперечності, розглянути їх спільно та зробити висновки.

Розділ 1. Форма навчання як категорія дидактики

1.1 Історія виникнення та використання шкільної лекції у навчальному процесі ПТНЗ

бесіда лекція навчальний процес Вже в Древній Греції сформувався один з перших дидактичних методів — метод сократичної бесіди, використовуючи який, педагог активізував пізнавальний інтерес окремого учня або групи, формулював проблему і в розгорнутій формі демонстрував процес її рішення. У сучасній дидактиці найпоширенішими є такі класифікації методів.

1. За джерелом знань: словесні, наочні та практичні (Н.Верзілін, Є. Перовський, Є. Голант).

2. За основною дидактичною метою, яку необхідно вирішувати на конкретному етапі навчання: методи набуття нових знань, формування умінь і навичок, застосування, перевірки отриманих знань, умінь і навичок (М. Данилов, Б. Єсипов).

3. За характером пізнавальної діяльності учнів: пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, частково-пошукові, дослідницькі (М. Скаткін, І. Лернер).

Ю. Бабанський виділяє три великі групи методів навчання, беручи до уваги основні компоненти процесу навчання у взаємозв'язку викладання і учіння: а) організація та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; б) стимулювання і мотивація навчально-пізнавальної діяльності; в) контроль і самоконтроль навчально-пізнавальної діяльності.

Методи організації навчально-пізнавальної діяльності - сукупність методів, спрямованих на передачу і засвоєння учнями знань, формування умінь і навичок. До них належать наочні, практичні й словесні методи навчання.

На думку О. Біди, кожний метод навчання — це сукупність багатьох характеристик способів діяльності викладання й учіння. З позицій цих діяльностей кожний метод одночасно є словесним, наочним чи практичним в конкретних формах прояву — пояснення, бесіда, демонстрування, вправа тощо.

Наявність різних класифікацій засвідчує, що методи як дидактична категорія — багатовимірне поняття і можуть розглядатися з різних точок зору. Проте незалежно від класифікації, кожний метод зберігає свої істотні зовнішні ознаки в різних умовах навчання.

У працях методистів О. Біди, В. Горощенко, Ф. Кисельова та інших вказується, що найбільш простою і широко відомою є класифікація методів за джерелами знань. Всі методи навчання розділяють на три групи: словесні, наочні і практичні. В першій групі методів джерелом знань є слово, в другій — показ, а в третій — практична робота.

При застосуванні методів навчання першої групи учні набувають знань у словесній формі (через слово) з повідомленням учителя або з книг. У разі потреби використовують відповідні види наочних засобів навчання. До даної групи відносять розповідь, бесіду, пояснення, читання підручника, науково-популярної літератури тощо. Діяльність учнів полягає переважно в слуханні, осмисленні знань і наступних усних або письмових відповідях. Отже, слово в даній групі методів має вирішальне значення.

При використанні методів другої групи головним джерелом знань є показ, демонстрація предметів, речовин, явищ або їхніх різноманітних зображень. Слово вчителя лише спрямовує спостереження, логіку мислення, уточнює правильність висновків, усвідомлення знань. Учні на основі спостережень осмислюють факти, роблять відповідні висновки, набувають нових знань, а іноді й уміння. Звідси видно, що основним джерелом знань є спостереження, а не слово, але слово залишається провідним в усьому навчальному процесі.

При використанні третьої групи методів навчання учні переважно набувають знань у процесі практичної діяльності - під час лабораторних занять, практичних робіт на пришкільній ділянці, виконанні самостійних завдань під час екскурсії тощо. Слово вчителя відіграє інструктивне значення, а також розкриває цілі і завдання роботи, вказує, які теоретичні знання необхідні для правильного використання роботи. Вчитель перевіряє хід роботи, керує пізнавальним процесом, допомагає зробити висновки. При цьому можуть бути використані підручники або інструктивні картки, заздалегідь підготовлені вчителем. Діяльність учнів переважно полягає у виконанні практичної роботи, але має місце слухання і спостереження. У своїх відповідях учні пояснюють хід роботи, демонструють її результати, роблять висновки, записи в зошити. Як бачимо, головним джерелом знань є практична робота, виконана учнями, яка стимулює розумову діяльність учнів, забезпечує вирішення поставлених завдань.

1.2 Мета та завдання застосування методу бесіди

Завданнями роботи є:

1. Дослідити види, типи та функції бесіди

2. Ознайомитись з структурою бесіди

3. Розглянути повідомлюючу бесіду на уроках в ПТНЗ Одним із словесних методів навчання є бесіда.

К. Джуровська розглядає бесіду як метод навчання, який передбачає розмову учителя з учнями, що організовується за допомогою детально продуманої системи запитань. Т. Жижко відзначає, що бесіда — один із методів, який полягає у тому, що вона дає можливість залучити до роботи всіх або більшість класу, виявити рівень підготовленості учнів, регулювати й направляти їх відповіді, допомагати їм при цьому з’ясувати, що залишилось для них незрозумілим.

Бесіда — діалогічний метод навчання, що передбачає запитання і відповіді. Це метод навчання, за якого вчитель, спираючись на знання та практичний досвід учнів, за допомогою вдало поставлених питань:

— спонукає учнів відтворювати раніше набуті знання,

— підводить їх до розуміння нового або уточнення, поглиблення, розширення відомого;

— спонукає школярів робити самостійні висновки — узагальнення на основі засвоєного фактичного матеріалу.

Бесіда дає учителеві змогу не лише з’ясувати якість підготовки та глибину засвоєння навчального матеріалу, а й глибоко вивчити його особливості, зазначає Л. Нарочна.

У педагогічній літературі визначено функції бесіди як методу навчання: мотиваційна, освітня, розвиваюча, виховна, організаційна.

Освітня функція методу бесіди проявляється в забезпеченні засвоєння учнями системи знань. Розвиваюча полягає в тому, що у процесі бесіди розвиваються увага, пам’ять, уява, творче мислення молодших школярів. За допомогою цього методу вчитель залучає весь клас до оцінки висловлених думок і їх викладу, всіляко заохочує учнів до влучного слова, вчить мислити, обмінюватися думками. Застосовуючи бесіду в процесі навчання, учитель одночасно привчає дітей до певних логічних операцій, формує в них науковий світогляд, розвиває здібності, волю, інтерес, допомагає виробленню свідомої мотивації навчання, сприяє розвитку самостійності.

Бесіда виконує також мотиваційну функцію, сприяє вихованню позитивних мотивів у учнів початкової школи. Для того щоб сформувати такі мотиви навчання, створюються за допомогою методу бесіди ситуації новизни, актуальності, учителі добирають спеціальні приклади, факти, ілюстрації, які в даний момент викликають особливий інтерес у школярів.

Для методу бесіди характерною є комунікативна функція. Вона проявляється в тому, що учні, завдяки діалогу, який застосовується вчителем на уроці, виробляють практичні уміння користуватися усним мовленням в спілкуванні з людьми.

Як зазначає О. Савченко, бесіда має великі можливості для керування пізнавальною діяльністю школярів, активної участі кожного в аналізі явищ, фактів, порівнянні й зіставленні їх, у формуванні висновків, узагальнень.

Учитель, здійснюючи освітню функцію бесіди, виступає як керівник розумової діяльності школярів, розкриває логіку навчального предмета, забезпечує засвоєння знань у певній системі. Тоді сприймання матеріалу, що вивчається, не зводиться до якогось одного акту, а є процесом, у якому учні розглядають кожне нове явище чи наукове поняття з різних точок зору, встановлюючи багатогранність зв’язків даного об'єкта з іншими як подібними до нього, так і не зовсім схожими. Використовуючи різноманітні прийоми активізації пізнавальної діяльності і мислення школярів, учитель реалізує поставлені завдання. Наприклад, постановка запитання перед учнями заставляє їх задуматися, осмислити матеріал, поміркувати і підготувати відповідь; якщо при цьому демонструються наочні посібники. то їх необхідно розглянути, проаналізувати і знайти відповідь на поставлене запитання.

Порівняно з іншими словесними методами, бесіда має більші можливості для здійснення індивідуального підходу до учнів. Диференціюючи запитання залежно від підготовки учнів, можна залучити всіх до активної участі в роботі.

Велика її виховна роль: бесіда вчить колективного пошуку істини, допомагає формувати переконання, дає змогу яскравіше виявитись індивідуальності учня, розвиває критичність, самостійність, уміння доводити, переконувати. Метод бесіди цінується за його рухливість, гнучкість.

Бесіда допомагає поєднати вивчення нового матеріалу із закріпленням та перевіркою раніше вивченого. Її використовують для встановлення зв’язку попереднього матеріалу з новим, повідомлення нових знань, а також закріплення і перевірки їх.

Особливістю бесіди як методу навчання є те, що інформація, що вивчається подається по частинам і увага школярів періодично переключається. У процесі такого живого активного спілкування вчителя з учнями він може зразу отримати зворотну інформацію.

Отже, якщо інші словесні методи навчання — пояснення й розповіді використовують здебільшого при повідомленні нових знань і меншою мірою в процесі закріплення, то бесіду використовують на різних етапах уроку. Пояснення і розповідь не дають змоги визначити активність учнів, їх участь у роботі, вчителеві важко виявити, як в учнів з його слів формуються уявлення про об'єкти, що є предметом вивчення. Тому більш ефективнішим методом у навчанні є бесіда.

Бесіда є одним із активних методів навчання. Її значення полягає в тому, що вона має великі можливості для керування пізнавальною діяльністю школярів, активної участі кожного в аналізі явищ, фактів, порівнянні й зіставленні їх у формуванні висновків, узагальнень. Перевага бесіди порівняно з іншими методами навчання в тому, що вчитель може працювати з усім класом і з окремими учнями.

Проте є й недоліки у процесі використання бесіди: під час пояснення і розповіді учням за порівняно короткий час може бути повідомлено значний обсяг знань, а бесіда як правило, тривала в часі. Як зазначає В. Пакулова недоліком бесіди є те, що вона дає порційні знання.

Розрізняють різні види бесід:

Вступну бесіду проводять з учнями як підготовку до лабораторних занять, екскурсій, до вивчення нового матеріалу. Її головна мета — актуалізувати знання дітей, що є опорними для роботи над новим матеріалом. Готуючись до проведення бесіди, слід чітко виділити її мету, поняття, які треба відтворити.

Для повідомлення нових знань можна застосувати пояснювальну бесіду. Вона також будується у формі запитань учителя та відповідей учнів. Неодмінною умовою її успіху є наявність в учнів хоча б мінімуму знань, які б були відправними, опорними. Якщо запитання мають тільки інформаційний характер («що?», «де?», «коли?»), бесіда є пояснювальною. Вона базується переважно на спостереженнях, організованих учителем на уроці за допомогою наочних посібників, записів на дошці, таблиць, малюнків, ігрової ситуації. Дана бесіда має на меті організацію засвоєння нового навчального матеріалу через діалог учителя з учнями.

Бесіда, в процесі якої учні засвоюють новий матеріал, може будуватися індуктивним шляхом (від окремих фактів, прикладів, спостережень до загальних висновків) і дедуктивним (від загального положення, твердження, висновку до окремого випадку, конкретного факту, прикладів, які ілюструють або підтверджують загальне).

Індуктивний шлях доречний, коли в дітей достатньо знань, спостережень і в учителя є підстави вести їх до формулювання певних висновків, понять тощо.

Дедуктивні бесіди найчастіше проводяться на узагальнюючих уроках, на предметних уроках. Бесіду-повторення (підсумкову, узагальнюючу) використовують для закріплення навчального матеріалу. Під час такої бесіди вчитель пропонує запитання для узагальнення матеріалу уроку, виявлення емоційного ставлення дітей до вивченого, висловлення оцінних суджень про роботу всього класу в цілому та окремих учнів. Вона, як правило, завершує вивчення нового матеріалу або є розгорнутим підсумком уроку. Контрольно-перевірну бесіду проводять для перевірки засвоєних знань. У процесі такої бесіди вчитель проводить контроль якості засвоєних знань у вигляді фронтального опитування. Для фронтального опитування результативною є така бесіда, в якій запитання і завдання не тільки напружують пам’ять, а й збуджують інтерес, змушують установлювати причинно-наслідкові зв’язки, визначати істотні ознаки предмета, доводити правильність висловленої думки.

1.3 Принципи професійного навчання, що першочергово реалізуються при застосуванні методу бесіди у ВНЗ

Принцип науковості вимагає, щоб зміст освіти вищої школи відповідав досягненням науки у відповідній галузі знань. Студенти мають засвоювати достовірні, науково обґрунтовані факти, явища, процеси, розуміти сутність науково обґрунтованих законів, особливості розвитку і становлення наукових відкриттів, володіти методами наукових досліджень, знайомитися з різними напрямами наукових пошуків у тій чи тій галузі знань, знайомитися з перспективами розвитку наукових гіпотез. Необхідно формувати пізнавальні інтереси у студентів, навчити їх володіти сучасними методами досліджень, систематично залучати до різних форм наукових пошуків, стимулювати інтерес до таких видів діяльності.

Принцип систематичності й послідовності випливає з того, що пізнання навколишнього світу можливе лише у певній системі, і кожна наука становить систему знань, об'єднаних внутрішніми зв’язками. Тому цей принцип означає послідовне, з урахуванням логіки конкретної науки та мисленнєвих можливостей студентів, розгортання змісту знань, способів діяльності у навчальних програмах, підручниках, посібниках і т. ін., дотримання такого ж порядку засвоєння знань, формування умінь та навичок. Попередній рівень знань має виступати фундаментом ефективності засвоєння наступної частки знань. Тут має реалізуватися дія закономірності оволодіння знаннями за моделлю концентричної спіралі.

Потреба дотримання систематичності й послідовності у навчанні зумовлена самою природою. Я. А. Коменський підкреслював, що як у природі все має зчіплюватись одне з одним, так і в навчанні треба все пов’язати.

Принцип свідомості навчання базується на постулаті, що знання передати не можна. Вони стають надбанням людини лише в результаті самостійної свідомої діяльності. Свідоме учіння зумовлюється передусім рівнем сформованості мотивів навчання, розумінням практичної цінності й потреби в знаннях для обраної професійної діяльності. Свідомість учіння підсилюється ще й тим, наскільки створено умови для самостійної пізнавальної діяльності. Значну роль у цьому відіграє рівень володіння студентами методами навчальної праці. Тому, реалізуючи вимоги цього принципу, особливо важливо в процесі опрацювання кожної теми застосовувати проекцію виучуваного навчального матеріалу на конкретну професійну діяльність студентів. Адже практика, з погляду закономірностей пізнавальної діяльності, є поштовхом до пізнання і критерієм перевірки істинності здобутих знань.

Принцип активності й самостійності у навчанні випливає з важливої закономірності пізнавальної діяльності людини: знання — це результат самостійної розумової праці особистості. Лише розумова праця є запорукою інтелектуального розвитку людини, міцності набутих знань, формування дієвих мотивів навчання. Уже за своєю природою людина з раннього дитинства прагне до самостійної діяльності, у тому числі пізнавальної. Тому педагогові слід враховувати цю закономірність і на всіх етапах навчального процесу залучати студентів до активної навчальної праці. Спроби викладача все пояснити в деталях, надто спростити навчальну працю студентів ведуть до формування споживацької психології особистості, ослаблюють її, роблять нездатною до самостійної продуктивної професійної діяльності. Водночас погіршуються умови для оптимального інтелектуального розвитку людини.

Принцип зв’язку навчання з практичною діяльністю, реаліями життя. Навчання лише тоді є успішним, коли особистість відчуває корисність і потрібність засвоюваних знань. Адже сутність діяльності професійних навчальних закладів зводиться до підготовки людини до активної продуктивної праці у сфері створення духовних і матеріальних цінностей.

Принцип єдності освітніх, розвивальних і виховних функцій навчання випливає із сутності функцій навчання: освітньої, розвивальної і виховної. По-перше, у процесі навчання людина оволодіває знаннями, уміннями й навичками, формується її науковий світогляд; по-друге, в умовах діяльності особистості відбувається її інтелектуальний розвиток; по-третє, зміст навчального матеріалу, безпосередня участь студентів у навчальній роботі є засобами формування у них відповідних морально-духовних якостей. Педагог, моделюючи процес навчання зі студентами, має продумувати всі аспекти, щоб забезпечити оптимальні умови для реалізації вимог принципу єдності освіти, розвитку й виховання.

Принцип наочності постає, з одного боку, із закономірностей процесу пізнання, початковим компонентом якого є споглядання, а з другого боку, у процесі пізнання людина передусім використовує першу сигнальну систему.

1.4 Вимоги щодо реалізації методу бесіди

Вимоги до проведення бесіди: — невимушеність, не можна перетворювати бесіду в допит; - встановлення особистого контакту; - наявність плану бесіди; - можлива двосторонність, тобто бесіда передбачає постановку питань випробуваним. Бесіду можна проводити не тільки з учнями, але і з вчителями, батьками. Наприклад, у бесіді з вчителями різних предметів можна не тільки простежити інтереси конкретних учнів, але і встановити особливості класу в цілому.

Бесіду також можна проводити з групою, коли викладач задає питання всій групі і стежить, щоб у відповідях було думку всіх її членів, а не тільки найактивніших. Зазвичай така бесіда використовується для початкового знайомства з членами групи або для отримання інформації про соціальних процесах в групі. Бесіда може бути і більше стандартизованого, і більш вільною. У першому випадку розмова ведеться за строго регламентованої програмі, зі строгою послідовністю пред’явлення чітко сформульованих питань. Це дає можливість точно фіксувати відповіді і порівняно легко обробляти результати. У другому випадку зміст питання заздалегідь не планується, спілкування протікає вільніше, ширше, але це ускладнює організацію, проведення бесіди і обробку результатів. Така форма пред’являє дуже високі вимоги до викладачу. Існують також проміжні форми бесіди, які намагаються об'єднати позитивні якості обох зазначених типів. При підготовці до бесіді дуже велике значення має попередня робота. 1. Провідний бесіду повинен ретельно продумати всі аспекти тієї проблеми, про яку він збирається говорити, підібрати ті факти, які, можливо, будуть йому потрібні. Чітка постановка мети бесіди допомагає формулювати чіткі питання і уникати випадкових. 2. Він повинен визначити, в якій послідовності буде піднімати теми або задавати питання. 3. Важливо правильно вибрати місце і час розмови. Необхідно, щоб поблизу не було людей, присутність яких могло б збентежити, або, ще гірше, вплинути на щирість співрозмовника. При проведенні бесіди, особливо вільної, слід дотримуватися наступних рекомендацій: 1. Починати спілкування слід з тематики, приємною співрозмовника, щоб він охоче почав говорити. 2. Питання, які можуть виявитися неприємними для співрозмовника або викликати відчуття перевірки, не повинні бути зосереджені в одному місці, вони повинні рівномірно розподілятися по всій бесіді. 3. Питання повинен викликати обговорення, розгортання думки. 4. Питання повинні враховувати вікові та індивідуальні особливості співрозмовника. 5. Щирий інтерес і повагу думки співрозмовника, доброзичливе ставлення в розмові, бажання переконати, а не примусити до угоди, увагу, співчуття і участь не менш важливі, ніж уміння переконливо й аргументовано говорити. Скромна і коректне поведінка викликає довіру. 6. Учитель повинен бути уважним і гнучким в бесіді, віддавати перевагу непрямі питання прямим, які деколи неприємні співрозмовника. Небажання відповідати на питання має зустрічатися з повагою, навіть якщо через це упускається важлива для дослідження інформація. Якщо питання дуже важливе, то його у ході бесіди можна поставити ще раз в іншій формулюванні. 7. З погляду результативності бесіди краще задати кілька дрібних питань, ніж один великий. 8. У бесіді з учнями слід широко використовувати непрямі питання. Саме з їх допомогою вчитель може отримати інформацію про прихованих сторонах життя дитини, про неусвідомлюваних мотиви поведінки, ідеалах. 9. У жодному разі не можна виражатися сіро, банально або некоректно, намагаючись таким чином наблизитися до рівня свого співрозмовника — це шокує. 10. Для більшої вірогідності результатів бесіди найбільш важливі питання повинні в різних формах повторюватися і тим самим контролювати попередні відповіді, доповнювати, знімати невизначеність. 11. Не слід зловживати терпінням і часом співрозмовника. Бесіда не повинна тривати більше 30−40 хвилин. До безперечних достоїнств бесіди слід віднести C Наявність контакту зі співрозмовником, можливість враховувати його відповідні реакції, оцінювати його поведінку, відношення до змісту розмови, поставити додаткові, уточнюючі питання. Бесіда може носити суто індивідуальний характер, бути гнучкою, максимально адаптованої до учня. C На усний відповідь витрачається менше часу, ніж на письмовий. C Помітно скорочується кількість питань, на які не отримано відповіді (порівняно з письмовими методами). C Учні більш серйозно ставляться до питань.

Бесіда — діалогічний метод навчання, що передбачає запитання і відповіді. Це метод навчання, за якого вчитель, спираючись на знання та практичний досвід учнів, за допомогою вдало поставлених питань.

Для повідомлення нових знань можна застосувати пояснювальну бесіду. Вона також будується у формі запитань учителя та відповідей учнів. Неодмінною умовою її успіху є наявність в учнів хоча б мінімуму знань, які б були відправними, опорними. Якщо запитання мають тільки інформаційний характер («що?», «де?», «коли?»), бесіда є пояснювальною. Вона базується переважно на спостереженнях, організованих учителем на уроці за допомогою наочних посібників, записів на дошці, таблиць, малюнків, ігрової ситуації. Дана бесіда має на меті організацію засвоєння нового навчального матеріалу через діалог учителя з учнями.

Бесіда змушує думка студента слідувати за думкою педагога, в результаті чого студента крок за кроком просуваються в освоєнні нових знань. Переваги бесіди полягають ще і в тому, що вона максимально активізує мислення, служить прекрасним засобом діагностики засвоєних знань, умінь, сприяє розвитку пізнавальних сил студентів, створює умови для оперативного управління процесом пізнання. Велика також виховна роль бесіди. У деяких технологіях бесіда піднімається до рівня провідного методу навчання. Але з її допомогою можна досягти всіх педагогічних цілей. Якщо у студентів немає певного запасу уявлень і понять, то бесіда виявляється малоефективною. Сама по собі бесіда може бути універсальним методом, вона обов’язково повинна поєднуватися з викладом, лекцією, іншими методами, які формують систему знань. Крім того, бесіда не дає студентам практичних умінь і навичок, не дозволяє проводити вправи, необхідні для їх формування. Педагогу слід знати, що бесіда — неэкономный і складний метод навчання. Вона вимагає часу, напруження сил, відповідних умов, а також високого рівня педагогічної майстерності. Вибираючи бесіду, необхідно зважити свої можливості, можливості студентів, щоб запобігти «провал» бесіди, ліквідувати наслідки якого буде важко, особливо це стосується організації бесід у виховній роботі зі студентами.

Розділ 2. Реалізація методу навчання у професійно-технічному навчальному закладі

2.1 Виявлення ролі повідомлювальної бесіди у практиці діяльності професійно-технічних навчальних закладів.

На наш погляд найбільш ефективним методом перевірки застосування повідомлю вальної бесіди є анкетування. Для цього були розроблено анкету (додаток А).

Одним з найпоширеніших видів опитування є анкетування. Анкета заповнюється респондентом самостійно.

Метод анкетування — психологічний вербально-комунікативний метод, в якому в якості засобу для збору відомостей від респондента використовується спеціально оформлений список питань — анкета. В соціології анкетування — це метод опитування, використовуваний для складання статистичних (одноразове анкетування) або динамічних (при багаторазовому анкетуванні) уявлень про стан суспільства, громадської думки, стану політичної, соціальної та іншої напруженості з метою прогнозування дій або подій.

За допомогою методу анкетування можна з найменшими витратами отримати високий рівень масовості дослідження. Особливістю цього методу можна назвати його анонімність (особистість респондента не фіксується, фіксуються лише його відповіді). Анкетування проводиться в основному у випадках, коли необхідно з’ясувати думки людей з якихось питань і охопити велику кількість людей за короткий термін.

Види анкетування

Індивідуальне анкетування — опитується один респондент;

Групове анкетування — опитуються декілька респондентів;

Аудиторне анкетування — методична та організаційна різновид анкетування, що складається в одночасному заповненні анкет групою людей, зібраних в одному приміщенні у відповідності з правилами вибіркової процедури;

Масове анкетування — беруть участь від сотні до декількох тисяч респондентів (на практиці робота трудомістка, а результати менш коректні).

По повноті охоплення.

Суцільне — опитування всіх представників вибірки;

Вибіркове — опитування частини представників вибірки.

За типом контактів з респондентом Очне — проводиться в присутності дослідника-анкетера;

Заочне — анкетер відсутня:

Розсилка анкет по поштою;

Публікація анкет в пресі;

Публікація анкет в Інтернеті;

Вручення та збір анкет за місцем проживання, роботи і т. д.

Забезпечуючи повну анонімність, метод анкетування дає змогу ефективніше досліджувати теми, морально-етичні проблеми.

2.2 Дослідження умов ефективного застосування пояснювальної бесіди у ПТНЗ

Проаналізувавши відповіді учнів ПТНЗ, можна зробити такі висновки:

на перше питання відповіді студентів ПТНЗ були такими: 7% студентів хотіли б щоб педагог використовував принцип науковості при проведенні повідомлю вальної бесіди; 13% студентів обрали принцип систематичності та послідовності; 30% студентів обрали принцип наочності та 40% принцип зв’язку навчання з життям.

На друге питання відповіді біли такими: 37% вважають, що потрібна наочність, 60% вважають, що не завжди потрібна, та 3% вважать, що взагалі непотрібна.

На третє запитання відповіді були такими: 68% вважають що пояснювальну бесіду необхідно проводити часто, 22% що рідко, та 10% вважають що не потрібно проводити пояснювальну бесіду.

На четверте запитання студенти відповіли так: 75% розуміють матеріал, який дається, 28% частково розуміють матеріал, та 2% не розуміють матеріал.

На основі отриманих результатів будуємо діаграму (додаток Б)

2.3 Розробка професійно спрямованих ситуацій, які передбачають ефективне використання інженером-педагогом конкретної форми навчання (бесіди)

Бесіда з теми: «Відповідальність у моєму житті».

У бесіді був використаний варіант методики соціальної взаємодії, коли група на рівні колективного мислення визначає якість відповідальності, «місце» і особливості її прояву і переживання. У такий спосіб отримуємо результат групового впливу, розширення уявлення підлітка про відповідальність, бажання проявити себе відповідальною людиною.

Бесіда спрямована на те, щоб:

— дати змогу підлітку сформулювати власне розуміння відповідальності;

— «зачепити» учня емоційно, розкриваючи почуття відповідальності;

— показати підліткові реальну картину його власної відповідальності;

— викликати позитивне ставлення до відповідальної поведінки;

— продемонструвати, наскільки різниться наявна відповідальність учня з його власним новим баченням цієї якості і уявленням групи (у цій ситуації підліток вчиться порівнювати й орієнтуватися на думки й очікування інших людей, ідеальний образ шуканого почуття, переживання, а також бачити й викорінювати в собі прояви безвідповідальності);

— дати усвідомити підліткові, що відповідальність є внутрішньою якістю, яка переживається, насамперед, перед собою, власною совістю, а також перед оточуючими людьми і суспільством, еталони, норми й правила якого внутрішньо прийняті особистістю;

— допомогти відчути, що відповідальність породжує глибокі позитивні емоції, вона наче «розгортається» у вчинку, даючи можливість людині самовиражатися, стверджуватися, вдосконалюватися як особистість; позитивне почуття відповідальності сприятиме відродженню його в нових відповідальних діях.

Висновки

Можна зробити висновок, що метод бесіди один з най відомих методів навчання.

Бесіда — діалогічний метод навчання, що передбачає запитання і відповіді. Це метод навчання, за якого вчитель, спираючись на знання та практичний досвід учнів, за допомогою вдало поставлених питань.

Сутність бесіди полягає в тому, щоб за допомогою цілеспрямованих і вміло поставлених питань спонукати учнів до актуалізації (припоминанию) вже відомих їм знань і досягти засвоєння нових знань шляхом самостійних роздумів, висновків і узагальнень Бесіда змушує думка учня слідувати за думкою педагога, в результаті чого учні крок за кроком просуваються в освоєнні нових знань. Переваги бесіди полягають ще і в тому, що вона максимально активізує мислення, служить прекрасним засобом діагностики засвоєних знань, умінь, сприяє розвитку пізнавальних сил учнів, створює умови для оперативного управління процесом пізнання. Велика також виховна роль бесіди. У деяких технологіях бесіда піднімається до рівня провідного методу навчання. Але з її допомогою можна досягти всіх педагогічних цілей. Будь-яка розмова формує інтерес до знань, виховує смак до пізнавальної діяльності. У нинішній системі освіти переважно використовуються евристичні бесіди. Викладач, що вміє ставити питання, спонукає учнів роздумувати, йти до відкриття істини. Тому в ході евристичної бесіди студенти набувають знання шляхом власних зусиль, роздумів. Синтезовані або закріплюють бесіди служать для узагальнення та систематизації вже наявних знань учнів. Контрольно-корекційна бесіда застосовується для діагностики, а також у тому випадку, коли потрібно розвинути, уточнити, доповнити новими фактами, або положеннями наявні в учнів знання. Педагогу слід знати, що бесіда — складний метод навчання. Вона вимагає часу, напруження сил, відповідних умов, а також високого рівня педагогічної майстерності. Вибираючи бесіду, необхідно зважити свої можливості, можливості учнів, щоб запобігти «провал» бесіди, ліквідувати наслідки якого буде важко, особливо це стосується організації бесід у виховній роботі з учнями.

Список використаних джерел

1. Бабанський Ю. К. Методи навчання в сучасній загальноосвітній школі. — М.: Просвещение, 2010. — 208с.

2. Дидактика сучасної школи: Посібник для вчителів / Б. С. Кобзар, Г. Ф. Кумарину, Ю. А. Кусый та ін. Під ред. В.А. Оніщука. — К., 1987.-351 с.

3. Педагогіка: педагогічні теорії, системи, технології: Навч. для студ. вищ. і сред. пед. навчань, заведний. Під редак. С. А. Смирнова. — 4-е изд., іспр.- М: Изд. центр «Академія», 2009;512 з

4. Кисельов Ф. С. Методика викладання природознавства в початкових класах. — К.: Вища школа, 2005. 176 с.

5. Горощенко В. П., Степанов И. А. Методика викладання природознавства. — М.: Просвещение, 1984. — 158 с.

6. Біда О. А. Природознавство і сільськогосподарська праця: Методика викладання. — Київ; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2000. — 400 с.

7. Джуровська К. Д. Використання методу бесіди у процесі естетичного виховання молодших школярів. //Початкова школа, 2002. -№ 3.-с.17−19.

8. Жижко Т. Методи навчання — передумови інтелектуального розвитку особистості //Рідна школа. — 2008. — № 6. — З. 72−73.

9. Нарочна Л. К. та ін. Методика викладання природознавства. — К.: Радянська школа, 2010. — 324 с.

10. Мартинченко С., Хоружа Л. Методи навчання та їх класифікація// Відкритий урок: розробки, технології, досвід. — 2006. — № 1−2. — З. 3−13.

11. Савченко О. Я. Дидактика початкової школи. — К.: Ґенезу, 1999. — 324 с.

12. Бурлака О. Бесіда як метод навчання. — К.: Радянська школа, 1961. — 76.

13. Пакулова В. М., Кузнєцова В. Л. Методика викладання природознавства: Навч. для студентів пед. ін-тов по спец. 2121 «Педагогіка і методика початкового навчання» .- М.: Просвещение, 1990. — 192 с.

14. он-лайн бібліотека http://banauka.ru/745.html

15. АлексюкАМ. Педагогіка вищої освіти України: Історія. Теорія. — К.: Либідь, 1998.

16. Андрущенко. Основні тенденції розвитку вищої освіти України на рубежі століть // Вища освіта України. — 2001. — № 1.

17. Дубінін Н. П. Що таке людина? — М.: Думка, 1983.

18. Загвязинский В.І. Теорія навчання: Сучасна інтерпретація: Навч. посібник для студ. вищ. пед. навч. закладів. — М.: Изд. центр «Академія», 2011.

19. Костюк Г. С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. — К., 2009.

20. Лихачов В. Т. Філософія виховання. — М.: Прометей, 2008.

21. Макаренко А. С. Деякі висновки з педагогічного досвіду // Твори: У 7 т. — К.: Рад. Шк., 1954. — Т. 5

22. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Навч. посіб. — 3-тє вид., доп. — К., 2001.

23. Практикум по психології. Методики психологічного дослідження Бесіда та інтерв'ю як метод психологічного дослідження Теоретична частина (1 частина).

24. Отрут. А. Соціологічне дослідження — методологія, програма, методи. Москва, Видавництво «Самарський університет», 1995. ISBN 5−230−0 * 020−4.

Додаток А

1. При проведенні педагогом повідомлю вальної бесіди Ви б хотіли, щоб він використовував такі принципи як:

Принцип науковості;

Принцип систематичності й послідовності;

Принцип наочності;

Принцип зв’язку навчання з життям

2. Чи потрібна наочність при пояснювальній бесіді?

Так;

Не завжди;

Непотрібно.

3. За частотою проведення пояснювальна бесіда повинна відбуватися:

Часто;

Рідко;

Непотрібно.

4. Матеріал який дає викладач для Вас є зрозумілим?

Так, я все розумію;

Я частково розумію, що не зрозумів я питаю в одногрупників;

Ні, я взагалі не розумію матеріал.

Додаток Б

Відповіді студентів у вигляді таблиці (по запитанням) та діаграми.

Рис. 1

Рис. 2

Рис. 3

Рис. 4