Проникновение європейських держав у Єрусалим

Проникновение європейських держав у Єрусалим

С ослабленням Оттоманської Імперії ХІХ столітті посилюється втручання європейських держав у внутрішні справи країни. Прагнучи зміцнити свої і впливом геть Близькому Сході, країни Європи відкривають у містах імперії представництва. Першою такою іноземним представництвом у Єрусалимі стало англійське консульство, засноване в 1838 року. Приклад Англії невдовзі пішли Прусси (1842), Франція (1843) й Австрія (1847). Протягом двадцяти років майже всі західні держави, зокрема навіть Росія, відкрили свої представництва у Єрусалимі. Особливе значення діяльність іноземних консулів в зв’язки України із Капитуляциями — так називалися договори між Оттоманської імперією і європейськими країнами, відповідно до якими іноземним громадянам, живуть біля імперії, не підлягали юрисдикції турецької влади. Капітуляції практично звільняли уродженців Європи — й їх нащадків від якої би там не було залежність від турецької адміністрації, європейці повністю знаходилися під заступництвом впливових консулів. З зміцненням статусу консульств помітно поліпшилося становище немусульманських меншин, які можуть тепер покладатися право на захист європейських держав. Через порівняно високої чисельності у Єрусалимі євреїв європейського походження, деяких країнах іноді призначали — консульських представників із них, ставлячи їм у обов’язок приділяти особливу увагу захисту інтересів своїх родичів — підданих цих країн. Англія покровительствовала ще й євреям без підданства.

К середині XIX століття Єрусалимі посилилася місіонерська діяльність різних християнських організацій. Найактивнішою у цій галузі стала недавно виникла протестантська громада (перше протестантське єпископство під загальним контролем англіканської і прусської протестантських церков було відкрито в 1841 року). Так як місіонерська діяльність серед мусульман було заборонено турецьким законодавством, місіонери зосередили свою увагу єврейській громаді і на громадах східних християн. Це спричинило виникненню протестантських конгрегацій серед арабів-християн. Невелика кількість євреїв також взяли християнство, переважно з економічних міркувань. Разом про те, бувало переходу християн в іудаїзм. Так було в 1848 року прийняв іудаїзм американський консул У. Крессон, після чого стало членом сефардской громади міста.

Европейские держави використовували суперництво різних християнських громад Єрусалима для розширення сфер свого впливу у Оттоманської імперії. таки Франція традиційно виступала у ролі захисника інтересів католицькій Церкві і його святинь, й під французьким тиском в 1847 року (знову після епохи хрестоносців) була заснована латинска патріархія у Єрусалимі. Росія покровительствовала грецької православній церкві й східним християнським громадам. З допомогою російської духовної місії і, пізніше, Імператорського православного палестинського суспільства царському уряду переводило великі суми утримання церков, шкіл й странноприимных будинків. Межобщинные трену у Єрусалимі негайно позначалися на стосунках між странами-покровительницами. Так, конфлікт між православної та католицької церквами навколо прав на християнські святині навів до гострої конфронтації між Росією і Францією, що було одній з причин Кримської війни 1853−1856 років.

Европейское вплив, значно зросле після наданою європейськими державами підтримки турецькому султанові боротьби з Мухаммадом Алі і особливо посилився після закінчення Кримської війни, призвело до поступового перетворенню Єрусалима на більш сучасний місто. Ще 1848 року члени сефардской сім'ї Валеро відкрили перший у місті банк; у тому року Австро-Венгри заснувала Єрусалимі поштове агентство і налагодила сучасну поштовим зв’язком між Палестиною і Центральною Європою. Її прикладу невдовзі пішли Франція, Пруссія та Італія. У період із 1847 по 1853 рік латинської і грецької патриархиями виникли друкарні. У 1858−1859 роках відкриваються австрійський і «німецький постоялі двори для прочан. У місті з’явилися нові лікарні, де працювали лікарі із Європи. До 1856 року загальне населення Єрусалима досягло приблизно 18 тисяч жителів.

Строительство нових кварталів поза міських муру і благоустрій города

Вплоть до середини 1950;х років ХІХ століття нове побудову Єрусалимі обмежувався старими фортечними стінами. Усі міські ворота закривалися із настанням темряви, залишатися поза межами міста було небезпечно: жителі околишніх арабських сіл найчастіше гребували розбоєм на дорогах. Такий стан речей стало змінюватися разом із активізацією діяльності інших держав в Єрусалимі. У 1855 року англійський консул Джеймс Фін побудував на захід від міста будинок з великої ділянці землі. За рік німецький місіонер Людвіг Шнеллер переселився із сім'єю побудоване їм будинок неподалік від села Ліфта. У 1860 року він організував поряд зі своїм домом сирітський притулок для дітей ліванських християн, число вбитих під час друзских заворушень Ливане27. У кінці 50 років височини на захід від міської стіни почалося будівництво Російського подвір'я — значного комплексу будинків, що включав в себе собор, лікарню, резиденцію російського консула і странноприимные вдома.

Однако на розвиток міста визначальний влив справила єврейське будівництво. Природний зростання єврейської громади та все увеличивающийс приплив іммігрантів сприяли перенаселенню Єврейського кварталу в Старому місті. Багато єврейські сім'ї почали купувати чи орендувати будинку у інших кварталах міста, головним чином, в Мусульманському. Але це міг стати тривалим рішенням житлової проблеми для швидко зростаючого єврейського населення. Виникла необхідність будувати житлові квартали поза міських стін. Першою такою кварталом став побудований за ініціативи Моше Монтефиоре квартал Мишкенот-Шаананим («Мирні житла »). Гроші купівля земельних ділянок надійшли з фонду американського філантропа Иехуды Торо, й у 1855 року, на схилі долини Ге бен-Хинном, навпаки Сіонській гори й західної стіни міста, почалося будівництво перших будинків цього кварталу. Поруч із ними Монтефиоре побудував вітряний млин, що стала одній з визначних пам’яток міста. Ця млин мала забезпечити заробітком жителів кварталу. У 1868 року євреї - це з Північної Африки під керівництвом свого духовного лідера рабин Давида бен-Шимона заснували квартал Махане-Исраэль (він розташовувався північніше Мишкенот-Шаананим). Наступного року почалося будівництво великого єврейського кварталу на Яффской дорозі. Ініціаторами цього проекту були це з впливових сімей литовських ортодоксів (прушим). Спочатку у створенні кварталу взяли участь лише сім сімей, і й тому він отримав назву Нахалат Шива («Надів сімох »). На чолі ініціативної групи стояли рабин Йосеф Ривлин і рабин Иоэль Моше Саломон — ентузіасти розширення міста Київ і учасники створення багатьох кварталів Єрусалима.

Строительство християнських кварталів нового міста розпочато німецької сектою темплеров28, заснували в 1873 року так звану Німецьку колонію південніше Старого міста і проложивших у ній жодну з перших у місті брукованих вулиць.

Квартал Меа-Шеарим непросто релігійне співтовариство; від початку взяв він всі функції автономної громади, як і місту чи містечка — «штетл «мовою його мешканців, — що існували колись царської Росії чи Польщі. Турецькі влади мали жодного реальний вплив на те що в Меа-Шеарим, оскільки квартал перебував під охороною англійського консула. Адміністрація кварталу займалася усіма питаннями, касавшимис повсякденні його мешканців і їхніх потреб: благоустроєм і мощенням вулиць, будівництвом крамниць та ринків, ремонтом водозбірних резервуарів, туалетів і ритуальних басейнів (микв), записом майна в урядові регістри і, нарешті, найголовніше — забезпеченням світу та згоди в кварталі…

Основатели цього кварталу походили Східної Європи, і вони свідомо побудували собі щось на кшталт старого містечка, справжнього закритого гетто, віддаленого від основних транспортних артерій й цілком ізольованого від зовнішнього світу. Споруджені ними стіни мали уберегти себе від скверни їх тіла, і душі.

Развитие міста на північ і північно-західному напрямах відбувалося майже за рахунок будівництва єврейських кварталів. У 1874 року виникає квартал Меа-Шеарим, рік тому — Эвен-Исраэль, в 1877 — Бейт-Яаков, слившийся пізніше з заснованим в 1887 року кварталом Махане-Иехуда. Зазвичай, нові квартали виглядали прямокутні ділянки, забудовані за периметром і вздовж внутрішніх вузьких вуличок. Суцільні зовнішні стіни, скупо прорізані запиравшимис проти ночі воротами, і загратоване вікно надавали кварталу схожість із фортецею. У центрі кварталу зазвичай розташовувалися синагога, бет-мидраш29, талмуд-тора30 і пекарня. Поруч із ними скельному грунті выкапывался великий резервуар, був головною джерелом води для жителів кварталу.

Иначе виглядав Бухарський квартал, заснований 1891 року незадовго доти яка виникла у Єрусалимі громадою бухарских євреїв. Його широкі прямі вулиці і багато прикрашені вдома викликали захоплення мандрівників та її жителів міста.

В 80-ті роки ХІХ століття частина Єрусалима поза стінами Старого міста починає на всі більш скидатися на європейський місто. У проміжках між старими кварталами (переважно, вздовж доріг) виникають вулиці, забудовані будинками фронтально, з’являються багатоповерхові будинку. На той час у Єрусалимі мали дві готелю, відкрилися перші сучасні магазини, ряд банківських установ. Тоді ж були проклали шляхи в Шхем і Єрихон, налагоджене регулярне рух диліжансів між Єрусалимом і Яффою. У 1881 році вже до півночі від Дамаських воріт виник новий християнський квартал — Американська колонія. Коштом європейських урядів у місті будувалися численні церкви, монастирі, лікарні і школи. Їх архітектура відповідала європейському стилю. Найактивніші в такому випадку були Франція та. У 1889 року з метою поліпшення зв’язку між французькими установами усередині та поза Старого міста, у північній частині міської стіни були пробиті Нові ворота.

Осенью 1898 року Єрусалим відвідав кайзер Німеччини Вільгельм II. Для здобуття права дати можливість кайзеру та її почті в'їхати в Старий місто верхом й у каретах, був розібрано ділянку стіни біля Яффских воріт і засипаний фортечної рів. У 1892 року було відкрита перша група у Палестині залізнична лінія, яка пов’язала Єрусалим із тодішнім головним портом Эрец-Исраэль — Яффою.

Бурное розвиток Єрусалима на початку ХХ століття (напередодні першої Першої світової населення міста налічувало вже близько 80 тисяч жителів) було перервано вступом Туреччини у війну наприкінці 1914 року. Голод, епідемії, арешти і виселення згубно позначилися на життя міста, населення до кінця війни зменшилося до 55 тисяч людина.

ПЕРИОД БРИТАНСЬКОГО МАНДАТА

Вступление англійців у Єрусалим. Подальший розвиток города

11 грудня 1917 року командувач британськими військами на Палестинському фронті генерал Алленби вступив у Єрусалим. Влада місті й в усій Эрец-Исраэль перейшла до англійської військової адміністрації. З перших днів свого правління англійці вжили низку кроків із стабілізації положення у Єрусалимі, розореному війною. З Єгипту місто були спрямовані транспортні колони з продовольством, для боротьби з епідеміями тифу і холери було створено мережу поліклінік і амбулаторних пунктів, тисячам біженців (зокрема дві тисячі вірменів, врятувалися від різанини північ від Туреччини) було надано притулок пожива.

В 1920 року англійське уряд скасувало верхівку у країні й заснувало замість неї громадянську адміністрацію на чолі з Верховним комісаром, чия резиденція лежить у Єрусалимі. Отже, вперше з часів хрестоносців Єрусалим став столицею, 1923;го Ліга Націй офіційно затвердила британський мандат на Палестину, підкресливши необхідність відновлення тут єврейського національного вогнища.

Англичане створили у місті впорядковану систему адміністративних і судових закладів. У 1924 року уперше обраний міська рада, до складу якої ввійшли чотири представники від кожної із трьох релігійних громад: єврейської, мусульманської і християнської. Попри чисельна перевага єврейського населення, британська влада, посилаючись на можливість історичної традиції, завжди призначали мером Єрусалима мусульманина, яке заступниками — араба-христианина і єврея. Громадянську адміністрацію у місті очолював колишній військовий губернатор Єрусалима — полковник Рональд Сторрс.

Р.Сторрс був людиною складним; і дотримувався скоріш арабської орієнтації. Але, потрапивши під магічне вплив Єрусалима, не покладаючи рук працював щодо його благоустрою і процвітання. Зокрема, він ініціатор створення добродійного товариства «За Єрусалим », куди надходили пожертвування від жителів країн усього світу. (Це суспільство може бути прообразом «Фонду Єрусалима », створеного Тедді Колеком після 1967 р. й успішно чинного по сьогодні.).

Рональд Сторрс себе і Иерусалиме.

…Я намагаюся ні описати, ні проаналізувати своє кохання до Єрусалима. Вона перестав бути повністю сентиментальною, естетичної чи релігійної - ще меншою мірою його можна назвати теологічною чи археологічної: втім, сподіваюся що у собі містить щось від цього. Можливо, у ній є держава й трохи від цього, з чого тут працював, чому радів і чого страждав від початку; те, що так розумів, і так любив його народ; що будь-який непорозуміння завжди завершувалося порозумінням; що поділяв захоплення цим містом моїх батьків; що саме почалося мені щастя сімейному житті. Багато адміністраторів і більш досвідчені, і більше чуйні люди настільки часто приїжджали сюди, щоб, і залишали місто з посмішкою. Мені Єрусалим стояв й стоїть серед міст світу. У британської імперії і поза нею меж є чимало почесних і авторитетних посад, але відчуваю — не можу пояснити, чому, — що після Єрусалима може бути підвищення на службі…

Из альманаху «Напрями » .

Лондон, 1943 (анг.).

Превращение Єрусалима в адміністративним центром підмандатної Палестини призвело до появи громадських організацій, які виражали інтереси двох головних груп населення: арабів. І євреїв. 1921;го року для решени внутрішньогромадських релігійних питань англійці заснували Верховний раввинат та Верховний мусульманський рада. У ролі виконавчого органу єврейського самоврядування з 1921 року у Єрусалимі діяв Національний комітет (Ваад Леумми). Пізніше тут розмістилися також головні установи сіоністського руху: виконавчий комітет Єврейського Агентства31, Керен ха-Иесод32 і Єврейський національний фонд33. Паралельно посилювалося вплив двох найбільш відомих арабських кланів Єрусалима — Хуссейни і Нашаши-би — на арабське населення Палестини. 1921;го року верховний комісар затвердив призначення посаду єрусалимського муфтия34 крайнього арабського націоналіста Аміна аль-Хуссейни, а наступного року той обраний головою Верховного мусульманського ради. Отже, Єрусалим становитс центром національного руху палестинських арабів, що саме тут у 1936 року створюється екстремістська націоналістична організація — Верховний арабський комітет, — очолювана самим муфтієм.

Красота Єрусалима й його ландшафтів порівняти з Толедо. Місто лежить у горах, його куполи, й вежі оточені стіною з бійницями і його високо сидять на кам’яному плато, нависаючому над глибокої долиною. До самих Моавских гір контури цього нагадують фізичну карту, де схили позначаються нашаруваннями регулярних кривих, а несподіваних долинах лежать величні тіні. Земля і скелі відбивають огненно-опаловый світло. Таке розташування міста, випадково воно або навмисно, створило твір мистецтва…

И все-таки Єрусалим як мальовничий але тільки убогий, подібно вельми східним містам. Тут, то, можливо, є бруд, але немає цеглин чи штукатурки, немає крошащихся і знебарвлених стін. Здани повністю із каменю, білястого, схожого на сир каменю, світлого і сяючого, який сонце забарвлює в усі тону червоного золота. Зачаруванню і романтиці але немає місця. Усі відкритий і гармонійно. Історичні і здійснювати релігійні асоціації, глибоко вкорінені в спогадах дитинства, розсіюються за першого ж появу. Излияни віри, плач єврея чи християнина, відданість ісламу Святий скелі не огорнули genius loci (дух місця) будь-якої таємничістю. Цей дух є владне випромінювання, що викликає марновірне схиляння, підтримує, та заодно існує незалежно. Його боці центуріонів, а чи не священиків. І центуріони знову тут. Вони мають шорти і тропічні шоломи й матері кажуть з йоркширським акцентом.

Из кн. Р. Байрона «Дорога в Оксиану » .

Лондон, 1937 (анг.).

Расцвет підмандатної Палестини, обумовлений як упорядкованим адміністративним режимом, і єврейської імміграцією у країну та розвитком єврейського господарського сектора, поширився і Єрусалим. У 1925 року в горі Скопус (Хар ха-Цофим) у Єрусалимі лорд Бальфур35 урочисто відкрив Єврейський університет, створений на пожертвування євреїв у всьому світі. Викладання нинішнього навчального закладі велося івритом. У 1929 року місто був електрифікована. У 1935 року тут було набрав чинності трубопровід, котрий привіз у Єрусалим воду з річки Яркон через систему насосних станцій. У 1936 року у Єрусалимі початку діяти Палестинська радіомовна служба (нині - радіостанція «Голос Ізраїлю »). У місті почали виходити щоденні газети на івриті: «Ха-арец «(1923 року редакція перемістилася до Тель-Авіва), «Доар ха-йом «(виходила до 1936 року). У 1931 року грунтується нова газета англійською: «Палестайн посаду «(1950;го року й до сьогодні вона виходить під назвою «Джерузалем посаду »).

Наряду з інтенсивним житловим будівництвом у період ведетс також будівництво адміністративних, суспільних соціальних і культурних установ. У 1928 року відкрили Центр охорони здоров’я їм. М. і Л. Штраусів (архітектор Б. Чайкін), в 1929 року побудована Еврейска національна і університетська бібліотека на горі Скопус (загальний проект забудови університетського кампусу належав архітектору Фріцу Корнбергу); неподалік, на горі Скопус, в 1938 року відомий архітектор Еріх Мендельсон, який емігрував із нацистської Німеччини, побудував лікарню Хадасса. 1932;го року було споруджено будинок (архітектор Иоханан Ратнер), де розмістилися Єврейське Агентство, Національний фонд і Керен ха-Иесод.

Это разюче місце. Не знаходжу слів. Не можу описати його. Тут є шалену рівновагу (підтримуване британський уряд) між древньої невтримної жвавістю та сучасного огидною комерцією — фактично вони нейтралізують одне одного, тобто. можна сказати, що просто заступають реальний Єрусалим. Тут є що й шалену змішання релігій, і всі тісняться і моляться в тієї ж святинь…

Англичане бережно ставилися історичного виглядом Єрусалима й водночас прагнули прикрасити його новими будинками. Основним будівельний матеріал у Єрусалимі він був місцевий камінь, видобутий навколо міста — так званий «єрусалимський камінь ». Є кілька різновидів цього каменю, які відрізняються зовнішнім виглядом чи з ступеня легкості обтесывания (але з обов’язково різного мінералогічного складу). Назви їх — арабські, так як саме араби протягом століть займалися здобиччю і обробкою каменю в Иерусалиме36 .

По ініціативи Рональда Сторрса було прийнято рішення, що б облицьовувати все будівлі у місті єрусалимським каменем (цього правила суворо дотримується й у наші дні). Британська влада брали участь у реалізації цілого ряду значних архітектурних проектів, у Єрусалимі. У тому числі - будівництво резиденції верховного комісара Палестини (завершене 1931 року, архітектор — англієць Остін Харрісон), першої готелю міжнародного класу «Цар Давид «(1931), будинку Спілки християнської молоді (YMCA) (1933, архітектор — американець Артур Хармон, автор знаменитого хмарочоса «Емпайр стейт билдингс «у Нью-Йорку), Головного поштамту (1937, архітектор Про. Харрісон), Археологічного музею Дж.Д. Рокфеллера (1938, архітектор Про. Харрісон).

Антиеврейские заворушення в Иерусалиме

Развитие єврейського Єрусалима викликало опір арабів, найчастіше выливавшееся в відкриті заворушення. Перший інцидент що така мала місце під час свята Песах в 1920 року, совпавшего з мусульманським святом Неби Муса, — тоді араби вбили шістьох і поранили 211 євреїв. У результаті дій у відповідь загонів єврейської самооборони, які очолював Володимир Жаботинский37, вбили чотирьох і поранений 21 араб. Після подій британській владі кілька днів вдавалося зберігати спокій у місті. Однак у вересні 1928 року, між євреями і арабами Єрусалима спалахнув конфлікт в питанні про праві Західну стіну (Стіну плачу), яка історично примикає до комплексу мусульманських святинь на Храмовій горі. Почалося все з те, що в напередодні Судного дня38 євреї встановили біля Західної стіни традиційну перегородку між молящимися чоловіками, й жінками. У відповідь муфтій оголосив від імені очолюваної ним Верховного мусульманського ради, що дії євреїв незаконні й спрямовані шляхом поступового оволодіння всім комплексом Храмової гори. Напруга швидко наростало; арабські і єврейські маніфестації у Західної стіни перейшли у серпні 1929 року у заворушення. Напади арабів на єврейські квартали Єрусалима було відбито загонами єврейської самооборони. Зіткнення поширилися завезеними на територію всієї підмандатної Палестини й виробництвом призвели до численним жертвам (більшість жертв серед арабського населення було викликано діями британської поліції та армії).

В 1936 року знову спалахнули арабські заворушення у Єрусалимі й за іншими частинах країни. На цього разу вони були викликані зростанням імміграції євреїв, котрі біжать з нацистської Німеччини. Верховний арабський комітет під керівництвом Аміна аль-Хуссейни оголосив про загальної страйку та про припинення сплати податків до того часу, поки нічого очікувати припинено єврейська імміграція у країну. У тому ж року у Палестину прибула спеціальна британська комісія (так звана «комісія Пиляючи »), яка б виявити причини заворушень і виробити рекомендації з їхньої запобіганню. Комісія Пиляючи запропонувала розділити Палестину на єврейське і арабське держави й встановити новий міжнародний мандат над головними християнськими містами — Єрусалимом, Бет-Лехемом і Назаретом. Комісія пропонувала, щоб Декларація Бальфура не мала сили у зоні цього мандата і аби жителі Єрусалима могли вибирати між громадянством єврейського і арабського палестинських держав. Проте вже листопаді 1938 року новий уряд Великобританії визнала цей план розділу «практично нездійсненним » .

В 1937 року почастішали випадки нападу арабів на єврейський транспорт між Єрусалимом і іншими частинами країни; у єврейських кварталах Єрусалима й інших містах зі змішаним населенням вибухали підкладені арабами бомби. Єврейська армія, Хагана39, дотримувалася так званої «тактики самовладання «і обмежувалася активної обороною і відповідними ударами по центрам арабських грабіжників. Інша еврейска військова організація — Эцел40 — проголосила тактику дій у відповідь і атакувала арабський транспорт, і навіть виробляла диверсії в арабських кварталах.

Тем часом значних масштабів досяг терор прихильників муфтія, спрямований проти арабів — прибічників помірної націоналістичної політики. Коли терористична активність арабів прийняла загрозливих розмірів, британські влада оголосила Верховний арабський комітет поза законом й усунули аль-Хуссейни з посади глави Верховного мусульманського ради. Рятуючись від арешту, муфтій утік у Газу і у Ліван. Арабський мер Єрусалима, доктор Халиди, та інші члени Верховного арабського комітету були заслані на Сейшельські Острови. Главою міської ради тимчасово став заступник мера, єврей Даніель Остер, але вже наступного року цю посаду знову було призначений мусульманин.

В 1938 року нападу арабських банд на єврейські і британські об'єкти набули характеру організованих і скоординованих дій; Старий місто Єрусалима став оплотом терористичних груп, і останні єврейські жителі мусульманського кварталу залишили своє майно і переселилися в єврейські квартали міста. Тільки 1939 року англійцям вдалося придушити арабські заворушення.

Борьба євреїв з появою британської администрацией

17 травня 1939 року міністр у справі колоній Великобританії опублікував звіт про політичні заходах уряду у Палестині (так звана «Біла книга »), який став поворотним пунктом відносин між британськими владою та сіоністським рухом. Білу книгу 1939 року, сутнісно, анулювала дане англійцями зобов’язання сприятиме створенню духовних в Палестині єврейського національного вогнища. Нею було передбачено серйозні поступки вимогам арабських націоналістів, включаючи жорстке обмеження єврейської імміграції, обмеження для придбання євреями землі і навіть створення після десяти років незалежного палестинської держави.

Реакция євреїв з цього політичну декларацію була однозначної: за всі єврейським конкретних містах та поселенням пройшли демонстрування таланту і мітинги протесту, сіоністські лідери у Эрец-Исраэль оголосили загальний страйк, а підпільні військові формування євреїв почали готувати диверсійні акти проти британської влади.

С початком Другої світової війни конфлікт між сіоністським рухом і урядом Великобританії відійшов другого план. У Єрусалимі розмістився одне із штабів британських Збройних Сил на Близькому Сході, і яка панувала у місті напруженість ослабла. Однак у 1944 року, коли всі ясно, що Великобританія не собираетс відмовитися від своєї політичної курсу, певного Білої книгою 1939 року, підпільні єврейські організації Эцел і Лехи41 відновили боротьбу проти британського панування. Після закінчення до них долучилася і Хагана. Єрусалим, будучи центром британської адміністрації, перетворився на головну арену збройних акцій. Члени єврейського підпілля робили напади проти поліцейські ділянки, ними було вироблено кілька вибухів в будинках, де були британські військові й урядових установ. 29 червня 1946 року англійці заарештували керівників Єврейського Агентства. У у відповідь цю акцію 22 липня члени Эцела підірвали готель «Цар Давид », де було департамент адміністрації, і штаб британських Збройних Сил. Через війну вибуху загинуло 82 людини. Не почуваючись більш як у безпеки, англійські чиновників і солдати розмістилися в обгороджених укріплених зонах, прозваних євреями «Бевинградами «(під назвою британського міністра закордонних справ Еге. Бевина). У деяких кварталах Єрусалима після кожної військової акції єврейського підпілля проти британської влади вводилося облогове становище, переривалася поштова і телефонний зв’язок і припинявся підвезення продовольства.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.