Типові слідчі ситуації на початковому етапі розслідування комп"ютерних злочинів (реферат)

Реферат на тему:

Типові слідчі ситуації на початковому етапі розслідування комп’ютерних злочинів Аналізуючи типові слідчі ситуації у злочинах зазначеної категорії, доречно було б зупинитися на окремих положеннях формування цього поняття вченими-криміналістами, які внесли свій вклад у методологічну розробку їх структурних елементів. Під слідчою ситуацією в криміналістиці розуміється та чи інша обстановка, яка складається на момент розслідування злочину. Вона може бути розглянута як сукупність інформації про обставини вчинення злочину, які встановлені, вивчені, оцінені відповідними особами (співробітником оперативного підрозділу, слідчим). Це залежить насамперед від того, що потрібно встановити під час проведення ОРЗ (оперативно-розшукових заходів) або досудового слідстваякі обставини, що характеризують злочинне діяння, встановлені, з яких джерел отримані тощо [1]. Слідча ситуація залежить від об'єктивних і суб'єктивних факторів, які впливають тою чи іншою мірою на сам процес розслідування конкретної кримінальної справи. Дана категорія криміналістичної тактики була започаткована і сформувалася в 1967 р. О.Н. Колісниченком і пізніше знайшла своє застосування у працях інших провідних учених-криміналістів: І.Ф. Герасимова, І.М. Лузгіна, О. Р. Ратинова та ін. Однак й донині між фахівцями точаться окремі дискусії навколо цього питання. Зокрема, досить цікавою є позиція В.П. Бахіна, який запропонував розглядати слідчі ситуації у «широкому і вузькому значенні цього слова». Суть її полягає у тому, що «у широкому розумінні слідча ситуація являє собою сукупність усіх умов, які впливають на розслідування та визначальні його особливості». У вузькому — «характеристику інформаційних даних, які має слідство на конкретному етапі розслідування» [2]. У той час А.Г. Філіппов відносить вчення про слідчі ситуації до одного з основних структурних елементів загальних положень методики розслідування окремих видів і груп злочинів, разом з тим пропонує розглядати їх у частковій криміналістичній методиці «порядок, програму, алгоритм дій слідчого… з урахуванням, виникаючих при цьому типових слідчих ситуацій» [3]. Таку думку підтримує І.А. Возгрін, який акцентує, що вчення про слідчу ситуацію є «необхідною і важливою частиною теорії криміналістичної методики розслідування злочинів» [4]. І.Ф. Герасимов, Л.Я. Драпкін, Є.П. Іщенко вбачають у слідчій ситуації розумову динамічну модель, яка відображує інформаційно-логічний, тактико-психологічний, тактико-управлінський і організаційно-структурний стан, що склався по кримінальній справі і характеризує сприятливий чи несприятливий характер процесу розслідування [5]. Р.С. Бєлкін трактує це поняття, як «…існуюча в даний момент реальність, за умов якої діє слідчий» …, «сукупність умов, у яких на даний момент здійснюється розслідування, тобто обстановка, в якій проходить процес розслідування» [6]. Такої думки дотримується і П.Д. Біленчук. Слідча ситуація, на його думку, — це, з одного боку, об'єктивна реальність (матеріальні та ідеальні джерела), а з іншого — пізнана суб'єктом доказування об'єктивна реальність, яка існує на цей момент [7]. Позиція кожного із науковців є слушною, виваженою і заслуговує особливої уваги, хоч і суперечлива. Основним зближуючим фактором є те, що погляди науковців збігаються в одному: роль слідчих ситуацій слугує планомірній і ефективній організації розслідування і розробки її методики, стосовно окремих видів злочинів і є загальноприйнятими. У криміналістиці достатньо уваги приділено вченими цьому питанню. Не вдаючись до описання викладених у відповідних працях вчених класифікацій слідчих ситуацій, які мають достатній виклад у юридичній літературі, вважаємо, що це інформаційна модель, якою оперує суб'єкт доказування на підставі пізнання реальних умов про обставини злочину. Залежно від специфіки протиправної дії злочинця виникають свої закономірності способу, місця скоєння злочину, відповідних слідів тощо. У злочинах із використанням комп’ютерних технологій присутні також індивідуальні закономірності слідчих ситуацій, які мають своє відображення у методиці розслідування таких несанкціонованих протиправних вчинків. У той час конкретні криміналістичні методики розраховані на типові слідчі ситуації з урахуванням типових слідчих версій та типової послідовності слідчих дій. Це дає підстави для поглибленого пізнання суб'єктом кримінального процесу типових слідчих ситуацій, тим самим допоможе у подальшому, як:

— правильно зорієнтуватися у багатоаспектності фактичного положення тих чи інших обставин у процесі розслідування з метою отримання даних для прийняття стратегічних і тактичних рішень у справі;

— висунути найбільш обґрунтовані слідчі версії і визначити (скоригувати) подальший хід розслідування в найбільш перспективному напрямі;

— спланувати повний перелік слідчих дій і оперативно-розшукових заходів та їх цілеспрямовану черговість з метою об'єктивного розслідування злочину;

— звести до мінімуму число рішень слідчого, що базуються на пробах та можливих помилках [8].

Одним з важливих завдань розслідування цієї категорії злочинів є забезпечення постійного контролю за можливим розвитком слідчих ситуацій і застосуванням належних засобів їх регулювання в інтересах слідства [9]. Таким чином, успіх початкового етапу розслідування злочину, пов’язаного з використанням комп’ютерних технологій, залежить від сукупності факторів та умов, що склалися на відповідний момент розслідування злочину, а також проведення належно підготовлених слідчих дій і оперативно розшукових заходів тощо. Формування слідчої ситуації у зазначених злочинах відбувається під впливом об'єктивних і суб'єктивних умов.

До об'єктивних факторів можемо віднести:

— наявність і характер орієнтуючої та доказової інформації, що перебуває у розпорядженні слідчого на початковому етапі розслідування, а також механізму злочину й умов виникнення слідів на місці злочину;

— інтенсивність процесів зникнення доказів і вплив сторонніх сил на ці фактори;

— використання слідчим та органом дізнання належного кадрового і технічного потенціалу для забезпечення конкретно визначеної слідчої ситуації;

— визначення оцінки вчиненого комп’ютерного злочину та його співвідношення з кримінально-правовими нормами.

До суб'єктивних факторів, що мають вплив на формування слідчої ситуації, відносимо:

— рівень знань і практичного досвіду роботи слідчого з комп’ютерними злочинами;

— уміння оперативно реагувати та приймати тактичне рішення за екстремальних ситуацій при зазначеній категорії злочинів;

— уміння спрямувати хід розслідування справи у правильне русло;

— при допущенні помилок під час проведення слідчих і оперативно-розшукових заходів, уміння не розгубитися та не піддатися сторонньому психологічному впливу;

— досягнення конфіденційності при проведенні попереднього розслідування всіма учасниками досудового провадження.

Сукупність викладених факторів формує індивідуальність слідчої ситуації, її зміст та умови, за яких повинен працювати слідчий. На думку І.Ф. Герасимова, — це компоненти слідчої ситуації. До елементів слідчої ситуації входять:

— обставини злочину, відомі на даний момент;

— наявність джерел доказового значення;

— технічна та організаційно значуща інформація;

— сплановані чи вже виконані слідчі та інші заходи;

— заплановані, але ще не реалізовані слідчі та інші заходи;

— невикористані можливості (резерви);

— час, що є у розпорядженні слідчого;

— дані про поведінку осіб, які зацікавлені в кінцевому результаті справи;

— оцінка перерахованих факторів, що в кінцевому результаті визначають характер ситуації [10].

Всупереч І.Ф. Герасимову свою позицію відстоює В. К. Гавло, який виділяє такі компоненти слідчої ситуації:

— обстановка місця скоєння злочину;

— вплив на цю обстановку обвинуваченої особи та її співучасників;

— поведінка осіб, які мають відношення до справи, що розслідується, та окремі судження в даному аспекті свідків, спеціалістів тощо;

— дії слідчого, спрямовані на отримання фактичних даних, їх оцінка при формуванні слідчої ситуації [11].

Водночас Р.С. Белкін та його послідовники відносять до компонентів слідчої ситуації такі групи:

— психологічного характеру;

— інформаційного характеру стосовно події злочину;

— процесуального й тактичного характеру;

— матеріального і організаційно-технічного характеру [12].

Думки кожного із зазачених науковців заслуговують на увагу і вони слугують основою для виявлення типових слідчих ситуацій. Хоча практично проводити типізацію за запропонованими вище складовими надзвичайно складно, а іноді й просто неможливо через велику кількість різнотипних варіантів злочинів. Здебільшого при розгляді криміналістичних методик окремих видів злочинів і злочинних груп проводиться типізація за однією, рідше за кількома елементами складової. Тут потрібно враховувати ще й саму специфіку злочинності, адже вона пов’язана з використанням віртуальних технологій, де доволі важко встановити джерело доказового значення. Разом з тим будь-які зміни як зовнішнього, так і внутрішнього впливу на комп’ютерну інформацію можуть мати безповоротні процеси знищення чи модифікації електронних даних. Як один із варіантів виходу з цієї ситуації можна проводити типізацію відповідно до інформації, якою володіє слідчий на початковому етапі розслідування кримінальної справи. Це, безперечно, є не кращий вихід зі становища, оскільки визначення ходу розслідування буде значно ефективним при повному аналізі слідчої ситуації, але у випадках недостатності вихідної інформації про злочин застосування окремих складових викладеної типізації матиме неабияке значення. Тому при розслідуванні кримінальних справ з використанням комп’ютерних технологій, особливо на початковому етапі, такий комплекс дозволить слідчому більш ефективно розробити ті чи інші рекомендації щодо застосування певної криміналістичної методики.

Особливе значення на початковому етапі розслідування таких злочинів має визначення слідчих ситуацій конкретного місця події злочину. Дослідники-науковці: Ю.М. Батурін, Р.С. Белкін, В. Б. Вехов, Ю.В. Гаврилін, В.О. Голубєв, В. В. Крилов, В.Є. Козлов, М. В. Салтевський та ін. — робили спроби її визначення та систематизації. Скажімо, В. В. Крилов виділяє три типові слідчі ситуації:

— власник або користувач комп’ютерної мережі (бази даних) власними силами виявив факт незаконного проникнення й інших протиправних дій, знайшов винну особу і заявив про це у правоохоронні органи;

— власник або користувач комп’ютерної мережі (бази даних) інформаційної системи виявив факт незаконного проникнення й інших протиправних дій, але не зміг установити винної особи і заявив про це в правоохоронні органи;

— дані про порушення цілісності (конфіденційності) інформації в інформаційній системі і винну особу стали загальновідомими чи безпосередньо виявлені органом дізнання (наприклад, під час проведення оперативно-розшукових заходів стосовно іншої справи) [13].

Подана систематизація має наукове підґрунтя і може застосовуватися в слідчій практиці. Разом з тим у ній є певні недоліки, а саме: відсутність інформації про обставини, що становлять інтерес щодо розшуку. Р.С. Бєлкін також акцентує на трьох слідчих ситуаціях, у злочинах з рухом комп’ютерної інформації:

— за умов очевидності - характер і його обставини відомі (наприклад, який вірус і яким способом введений у комп’ютерну мережу), і виявлений потерпілим власними силами, злочинець відомий і затриманий (з'явився з каяттям);

— відомий спосіб скоєння, але механізм злочину в повному обсязі незрозумілий, наприклад, відбувся несанкціонований доступ до файлів законного користувача через Інтернет, через слабкі місця у захисті комп’ютерної системи, злочинець відомий, але зник;

— у наявності лише злочинний результат, наприклад, дезорганізація комп’ютерної мережі банку, механізм злочину і злочинець невідомі [6].

Позиція автора продумана, слушна, але доволі спрощена й узагальнена. Значно ширше вона трактується Ю.В. Гавриліним, А.В. Пушкіним, Є.А. Соцковим, М. Г. Шурухновим, а саме:

— неправомірний доступ, виявлений при реалізації комп’ютерної інформації незаконним користувачем;

— неправомірний доступ до комп’ютерної інформації, виявлений законним користувачем по записах у «журналі оператора», що автоматично ведеться, в комп’ютері, але особа, яка його вчинила, не встановлена;

— неправомірний доступ виявлений законним користувачем із фіксацією на своєму ЕОМ даних про особу, яка здійснювала перекачування інформації через мережу;

— неправомірний доступ, виявлений оператором, програмістом у результаті того, що злочинець виявлений на місці злочину;

— є відомості про те, що мав місце неправомірний доступ до комп’ютерної інформації [14].

Запропонована систематизація має право на існування. У ній в розгорнутій формі подано варіанти слідчих ситуацій саме початкового етапу розслідування комп’ютерних злочинів без урахування подальшого етапу слідства.

Змістовною у даному питанні є позиція В.О. Голубєва, зокрема:

1. Установлене незаконне втручання в роботу ЕОМ (комп'ютерів), систем і комп’ютерних мереж, є сліди, є підозрюваний, і він дає правдиві свідчення.

2. Установлене незаконне втручання в роботу ЕОМ (комп'ютерів), систем і комп’ютерних мереж, є наявні сліди, що прямо вказують на конкретного підозрюваного, але він заперечує свою причетність до вчинення злочину.

3. Установлене незаконне втручання в роботу ЕОМ (комп'ютерів), систем і комп’ютерних мереж, відомі особи, які за своїм службовим становищем несуть за це відповідальність, але характер їх особистої вини, а також обставини доступу не встановлені.

4. Установлено факт незаконного втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем і комп’ютерних мереж, скоїти який і скористатися результатами якого могли тільки особи з певного кола (за своїм становищем, професійними навичками і знаннями) або відомі особи (фірми, організації), зацікавлені в отриманні цієї інформації [15]. Такий підхід автора найбільш науково-обґрунтовано відображає зміст порушеної проблематики. В основу типових слідчих ситуацій покладено знання вихідної інформації про злочин, що є основоположним при розслідуванні такої категорії справ. Хоч для повного сприйняття типової слідчої ситуації у злочинах із використанням комп’ютерних технологій слід підходити дещо з іншої позиції, а саме: виходячи з аналізу вітчизняної та зарубіжної практики у розслідуванні комп’ютерних злочинів, потрібно сказати, що слідчий на початковому етапі розслідування перед тим, як визначити слідчу ситуацію, стикається з певними вихідними даним про скоєне. До змісту цих даних входить інформація про:

— зовнішнє вираження (форму) злочину;

— спосіб доступу до комп’ютерних носіїв та комп’ютерної інформації;

— видову характеристику конкретного типу злочину;

— суб'єкта злочину.

Прокоментуємо викладене.

1. Про зовнішнє вираження (форму) злочину. Сюди ми відносимо всі дані про скоєний комп’ютерний злочин, які стали відомі слідчому й іншим суб'єктам процесу від осіб, які за своїми функціональними обов’язками уповноважені та мають відповідний доступ до роботи з комп’ютерним устаткуванням, а також осіб, які здійснюють внутрішній та зовнішній контроль за діяльністю процесу операційних систем. Це:

— повідомлення про злочин потерпілої сторони та інших суб'єктів;

— виявлення факту злочину в ході кредитно-фінансових, бухгалтерських перевірок та аудиту;

— встановлення факту злочину під час оперативно-розшукових заходів тощо.

Такі дані є підставою для порушення кримінальної справи та призначення відповідної перевірки правоохоронними органами.

До зовнішнього вираження (форми) злочину відносимо дані про предмет злочину. А саме:

— викрадення комп’ютерного обладнання його частин, окремих програм;

— порушення роботи операційних комп’ютерних систем і заволодіння чужою інформацією;

— знищення, модифікація інформації та внесення в неї шкідливих і небезпечних програм-вірусів тощо.

2. Про спосіб доступу до комп’ютерних носіїв та комп’ютерної інформації. Такими даними слідчий може оперувати виходячи з вихідних даних про злочин, що достовірно стали йому відомі від інших суб'єктів, або ж із результатів проведення огляду місця події. Як показує вітчизняна та зарубіжна слідча практика, існує два види доступу до комп’ютерних носіїв і інформації - безпосередній і віддалений. Перший з них належить здебільшого внутрішнім злочинцям з-поміж працюючого персоналу, або тим, що володіють інформацією про доступ до операційних систем чи окремими даними. Другий — суб'єктам злочину, що володіють даними про спосіб доступу до комп’ютерних носіїв та інформації зі сторонніх джерел і реалізовують свій злочинний замисел через мережі телекомунікаційних систем.

3. Про видову характеристику конкретного типу злочину. До змісту цих даних входить інформація про типізацію спрямованості протиправної дії злочинця. У свою чергу, комп’ютерних злочинців поділяють за такими категоріями, що вчиняють протиправні дії у сфері:

— державній (політичній, економічній, військовій);

— підприємницькій (комерційній) і приватній;

— банківській і бухгалтерській;

— кредитно-фінансовій та ін.

Останній із них найбільш розповсюджений напрям протиправних дій злочинця. «Частіше інших видів інформації (у 58% випадків комп’ютерних злочинів) виступають предметом злочинного посягання» [16].

4. Про суб'єкта злочину. Ці дані окремими науковцями визначаються як основоположні при розгляді слідчих ситуацій, що склалися на момент розслідування комп’ютерного злочину. Однак слід зазначити, що в процесі дослідження вихідної інформації про подію злочину початкового етапу розслідування, ми не завжди володіємо навіть мінімальними знаннями про ймовірного суб'єкта злочину, тому зосереджувати свою увагу лише на особі злочинця недоцільно. Потрібно встановити взаємозв'язок між усіма складовими злочину, а з них виходити на суб'єкта злочину. Залежно від конкретної слідчої ситуації, що склалася, виділяємо два варіанти даних про протиправну особу — відома і невідома.

До першого відносимо такі дані, з яких випливає, що є відомості про суб'єкта (суб'єкти) злочину, або ж він затриманий з речовим доказом на місці злочину, чи маємо інформацію про його місцеперебування і є достатньо доказів, які вказують на ознаки злочину і причетність особи до них.

Другий варіант, коли відомості про протиправну особу відсутні. Така ситуація при розслідуванні комп’ютерних злочинів має найбільш розповсюджений характер, і тоді слідчому доводиться працювати з іншими даними, якими оперують учасники процесу на момент початкового етапу ведення справи.

Виходячи з викладеного вище можна сформулювати та розглянути такі слідчі ситуації, що пов’язані з впливом на комп’ютерну інформацію:

— виявлено факт несанкціонованого втручання в інформацію, що циркулює в банківській чи кредитно-фінансовій сфері, але відсутні дані про спосіб вчинення злочину та причетних до нього осіб.

Така слідча ситуація має досить розповсюджений характер, адже переважна частина злочинів спрямована саме на цю сферу з метою наживи. За умови виконання таких протиправних дій професійними комп’ютерними злочинцями, на місці скоєння злочину практично відсутні джерела доказового значення, що ускладнює шлях виявлення причетних до скоєного осіб:

— виявлено факт внесення будь-якого плану змін у комп’ютерну інформацію, при цьому спосіб доступу до баз даних відсутній або ж має опосередкований характер, суб'єкт злочину невідомий.

Як показує практика, третина всіх комп’ютерних злочинів підпадає під цю типову слідчу ситуацію. Під внесенням змін до комп’ютерної інформації розуміється внесення до бази даних неправдивих свідчень про суб'єктів господарювання, їх професійну діяльність, виробничі відносини, ділові та партнерські стосунки тощо. За відсутності відомостей про суб'єкта злочину, доволі важко встановити мету вчиненої протиправної дії особи;

— виявлено факт внесення змін до комп’ютерної інформації, зафіксовано спосіб доступу до баз даних, окремих програм, відома ймовірна особа злочинця.

Зазначена типова слідча ситуація є доволі рідкісною як у вітчизняній, так і у світовій практиці і трапляється у 5−7% всіх злочинів, що відносяться до категорії. Такий результат розвитку події стає відомим за умови спрацювання систем захисту та контролю інформації окремо взятого програмного забезпечення або ж отримання даних шляхом повідомлень іншими суб'єктами, що володіють інформацією про предмет злочину;

— встановлено факт внесення в програмне забезпечення чи окремі файли шкідливих, небезпечних вірусних програм, спосіб зараження та особа злочинця невідомі.

Слідча ситуація має розповсюджений характер з-поміж усіх видів комп’ютерних злочинів. Не важко встановити спосіб розповсюдження комп’ютерних вірусів, але доволі складно встановити мету протиправної дії суб'єкта, який вчинив цей злочин, характер нанесеного збитку та кількість комп’ютерних систем, що підпали під дію злочину;

— встановлено факт знищення інформації у комп’ютерній системі, дані про спосіб вчинення та причетних до злочину осіб відсутні.

Зазначена слідча ситуація має місце, коли є підстави вважати, що комп’ютерна інформація була знищена не випадково, а цілеспрямовано. У даному випадку йдеться про конфіденційну інформацію, що становить державну чи комерційну таємницю будь-якої установи, організації, підприємства та ін. Метою такої протиправності осіб-злочинців можуть бути: помста, невдоволення, фінансові махінації, конкуренція та ін.;

— встановлено факт викрадення (заволодіння) комп’ютерною інформацією, при цьому дані про спосіб доступу до інформації та про суб'єкт злочину невідомі.

Слідча ситуація має подібність до попередньої, коли відбувається викрадення інформації, яка перебувала на комп’ютерних електронних носіях перерахованих вище структур, а також у особистому володінні на правах власності. Викрадені дані є своєрідним товаром і вчиняються вони злочинцями здебільшого з корисливою метою;

— встановлено факт модифікації баз даних чи маніпуляції інформацією в окремих програмних файлах, дані про спосіб та про ймовірного суб'єкта злочину відомі.

Зазначена слідча ситуація характерна тим, що даний факт злочину несе в собі певні інформаційні дані як про спосіб вчинення, так і про особу, яка цю протиправну дію здійснила. У більшості випадків суб'єкт належить до внутрішніх злочинців, саме з-поміж осіб персоналу структури. Дані маніпуляції з електронною інформацією можуть здійснюватися цими особами з різними протиправними намірами шляхом внесення до комп’ютерної бази неправдивих даних.

Запропоновані та проаналізовані слідчі ситуації початкового етапу розслідування комп’ютерних злочинів стосуються лише аспекту несанкціонованого впливу на інформацію. Стосовно інших видів злочинів, де предметом злочину є викрадення комп’ютерного обладнання, окремих його комплектуючих, початковий етап розслідування та визначення типової слідчої ситуації повинен проводитися відповідно до розслідування «традиційних» видів злочину.

Таким чином, на основі грунтовного аналізу окремої конкретно взятої типової слідчої ситуації, що склалася в зазначеній вище категорії злочинів, можна висунути типові версії та кваліфіковано підійти до організації і планування розслідування початкового та подальших етапів слідства, разом з тим визначити доцільність і правильність здійснення тих чи інших слідчих дій, оперативно-розшукових і тактико-організаційних заходів, а також послідовність їх проведення.

Література:

1. Лисенко В. Слідчі ситуації та відповідні комплекси процесуальних й інших дій // Прокуратура. Людина. Держава. — 2004. — № 9. — С. 79−86.

2. Бахин В. П. Следственная ситуация и тактическое решение //Специализированный курс криминалистики (для слушателей вузов МВД СССР, обучающихся на базе сред. спец.юрид. образ.): Учеб. / Под ред. М. В. Салтевского. — Киев: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1987. — С. 195−204.

3. Филиппов А. Г., Целищев А. Я. Понятие и криминалистическое значение следственной ситуации // Сов. государство и право. — 1982. — № 8. — С. 71−75.

4. Возгрин И. А. Криминалистические характеристики преступлений и следственные ситуации в системе частных методик расследования //Следственная ситуация. — М., 1985. — С. 69.

5. Криминалистика: Учеб. для вузов / И. Ф. Герасимов, Л. Я. Драпкин, Е.П. ИщенкоПод. ред. И. Ф. Герасимова, Л. Я. Драпкина. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Высш. шк., 2000. — 672 с.: ил.

6. Аверьянова Т. В., Белкин Р. С., Корухов Ю. Г., Россинская Е. Р. Криминалистика / Учеб. для вузов. — М.: Издательская группа НОРМА — ИНФРА. — М., 1999. — 971 с.

7. Біленчук П.Д., Головач В. В., Салтевський М. В. Криміналістика: Підруч. для вищих навч. закл. / За ред. П.Д. Біленчука. — К.: Українська правнича фундація, Вид-во «Право», 1997. — 253 с.

8. Васильев А. Н., Яблоков Н. П. Предмет, система и теоретические основы криминалистики. — М.: МГУ, 1984. — 144 с.

9. Куркін В.О., Мотлях О.І. Типові криміналістичні ситуації у розслідуванні організованої злочинної діяльності //Вісник Академії праці і соціальних відносин ФП України. — 2004. — № 2 (26). — С. 20−24.

10. Герасимов И. Ф. К вопросу о следственных ситуациях //Следственная ситуация: Сб. науч. тр. — М.: МВШ МВД СССР, 1984. — С. 6−11.

11. Гавло В. К. Теоретические проблемы и практика применения методики расследования отдельных видов преступлений. — Томск: Томский ун-т, 1985. — 119 с.

12. Белкин Р. С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы. От теории к практике. — М.: Юридическая литература, 1988. — 302 с.

13. Криминалистика: Учеб. / Отв. ред. Н. П. Яблоков. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Юристъ, 1999. — 718 с.

14. Шурухнов Н. Г., Пушкин А. В., Соцков Е. А., Гаврилин Ю. В. Расследование неправомерного доступа к компьютерной информации: Науч.-практ. пособ. — М.: Щит, 1999. — 254 с.

15. Голубєв В.О. Розслідування комп’ютерних злочинів: Монографія. — Запоріжжя: Гуман. ун-т «ЗІДМУ», 2003. — 157 с.

16. Пособие для следователя: Расследование преступлений повышенной общественной опасности / Под. ред. Н. А. Селиванова, А. И. Дворкина. — М.: Лига разум, 1998. — С. 385−386.