Європейський суд – гарант захисту прав людини

МОСКОВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ МЕНЕДЖМЕНТУ І ПРАВА.

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ.

ПРАВА ЧЕЛОВЕКА.

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД — ГАРАНТ ЗАХИСТУ ПРАВ ЧЕЛОВЕКА.

СТУДЕНТ:

Николаев.

Костянтин Львович.

242 — Ю.

ПРЕПОДАВАТЕЛЬ:

Раскевич.

Олена Анатольевна.

МОСКВА.2001г.

" Європа — це тільки питання валового внутрішнього продукту, а й певне видение.

человека".

Р. Хериот — председатель.

Конвенту для розробки хартии.

Історичні передумови Об'єднання Європи лежать у далеке минуле. Ще середньовіччі під лозунгом.

«Renovatio Imperii Romani» (Відродження Римська імперія) були спроби домовленість створювати Європі, по крайнього заходу у загниваючій західній її частини, якийсь Єдиний осередки влади. Ці спроби — добровільного об'єднання і поневолення шляхом військової агрессии.

(що траплялося частіше), як відомо, зазнали невдачі. Проте, по сьогодні у словах європейських політиків нерідко говориться про «возз'єднання «Європи, всю неоднозначність подібних аналогий.

Сучасний етап об'єднання Європи з урахуванням добровільного обмеження державами свого суверенітету розпочався лише наприкінці 40х, початку 50 x років двадцятого столетия.

Участь у ньому побажали спочатку шість, західноєвропейських, країн: Бельгія, Германия[1], Италия,.

Люксембург, Нідерланди, Франція, потім їх одягнули стало 9 (1973 р.) приєдналися Великобританія, Данія, Ірландія, (1981 р.) вступили Греція — 10, (1986 р.) вступили Іспанія, та Португалия.

— 12, (1995 р.) Австрія, Фінляндія, Швеція — 15. Та цим процесу розширення Європейського Союзу не завершився. Нині до вступу до який готується ещё.

13 країн, переважно восточноевропейских.

Однак повернімося у 40 — 50е роки. По инициативе.

Міжнародного комітету рухів за Європейське несумісність на мае.

1948 року у м. Гаазі провели Конгрес Європи, який запропонував створити «Хартію правами людини». Прийнята цим рухом Декларація принципів, згідно, із якими пропонувалося створювати «Європейський Союз» містила в тои наступний пункт:

До складу Європейського Союзу можуть входити лише держави, котрі поділяють основні принципы.

Хартії правами людини і наголошують на свою готовність гарантувати їх выполнения.

Це було відбито у статті 3 Статуту Ради Європи, підписаної Лондоні 5 травня 1949 року, у наступному редакции:

«Кожен із членів Ради Європи повинен визнавати принцип верховенства правничий та принцип, відповідно до який усе особи, які під його юрисдикцією, повинен користуватися правами чоловіки й основними свободами».

Виходячи з цього Ради Європи було засновано в 1949 року. Діяльність Ради Європи спрямовано гуманізацію політики й терміни прийняття загальних правових норм державі - членів Ради Европы.

У травні 1950 року французькі політики Ж. Монне і Р.

Шуман, яких за аналогії із творцями американської конституції, називають зараз батьками — засновниками чи архітекторами Європейського Союзу. Перший розробив, а другий у ролі міністра закордонних справ від імені уряду своєї країни оголосив меморандум (План Шумана), який пропонував як кроку створенні «Европейской.

Федерації" передати під управління наддержавних органів влади виробництво вугілля і сталі - тоді дві ключові галузі важкої промышленности.*[2].

У 1951 року виходячи з «Плану Шумана» у Парижі уклали договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), чинний і понині. Початковими учасниками нової організації, як говорилося, стали шість західноєвропейських стран.

З 1952 року Ради Європи має власний прапор з дванадцятьма зірками та з 1972 року свій гімн (прелюдія «Ода радости»).

Наступний «цеглинка «до фундаменту майбутнього Європейського Союзу було закладено 1957 року, коли інтеграційна модель.

ЄОВС поширили протягом усього економіку. Йдеться створенні Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), компетенція якого не прив’язана до якоїсь окремій галузі індустрії чи сільського господарства. Поруч із ЄЕС виходячи з окремого установчого договору було создано.

Європейське співтовариство з атомної енергії (Евратом).

Названі три співтовариства разом, послужили підвалинами установи на початку 90-х років організації ;

Європейський Союз.

Договір Європейському Союзі (відомий також із місцеві підписання як Маастрихгским) був ув’язнений у 1992 року і почав силу 1 листопада 1993 года.

З 1964 року святкується день (5 травня) підстави Совета.

Європи. Штаб-квартира Ради Європи знаходиться Страсбург. травня 1949 р. прийнято статут Ради Европы.

Від своїх попередників Союз відрізняє, передусім, універсальному характері її відання. Вона поширилася тепер тільки на економічні та пов’язані із нею відносини, але охопила також важливі області, як зовнішню (зокрема оборонну) політику й питання боротьби з преступностью.

Відповідним чином складається внутрішню структуру нової організації. Її прийнято розглядати, як сукупність трьох елементів, трьох опор, кожна з яких охоплює певну сферу інтеграційних процесів: соціально-економічну, зовнішньополітичну і правоохранительную.

Перша «опора» найстарша і найбільш просунута за рівнем інтеграції - Європейські співтовариства (колишня ЄЕС) разом взятые.

У межах другий «опори» Європейського Союзу здійснює зовнішньополітичну функцію, прагнучи утвердити «свою індивідуальність на міжнародній арені» (ст. 2 Договору Європейському Союзі). Називається вона Загальна зовнішня політика та політика безопасности.

Остання за часом виникнення, але ще значиміша третя «опора» Союзу має своїм предметом боротьбу з злочинністю — співробітництво поліцій і судових установ в кримінально-правової сфере…

Третя «опора» в початкової редакції Договору о.

Європейському Союзі називалася «Співробітництво у сфері правосуддя і враження внутрішніх справ». Назву «опори» було змінено 1997 р. у зв’язку з тим, що кілька питань було перенесено до компетенції Європейського співтовариства (візова, імміграційна політика, політика у сфері уявлень притулку та інших.). Діяльність держав — членів спілки у межах третьої «опори», концентрується відтепер лише з боротьби з кримінальними діяннями і преступностью.

Організаційне єдність Союзу забезпечується насамперед єдиним складом держав — членів і єдиною системою керівних органов.

З колишнього Соціалістичного блоки і колишнього СРСР в.

Ради Європи було прийнято країни Балтії, оскільки перші заявила про правах своїх граждан.

Росія була офіційно прийнято Ради Європи 26 февраля.

1996 р., тобто через 48 років як Генеральна Ассамблея.

Організації Об'єднаних Націй затвердила Загальну декларацию.

Має рацію людини (10 грудня 1948 р.) лише крізь 50 років Росія визнала, що Права людини у Російської Федерації существуют.

Оскільки сама Хартія, в Преамбулі, параграфа 3 ст. 52 і ст. 55, підкреслює свою нерозривний зв’язку з Європейської конвенцією про захист людини та основних свобод 1950 р., вона не передбачає тлумачення своїх положень через і дух конвенції 1950 р., а як і через прецендентное право.

Європейського суду з прав человека.

Від участі у правозахисному механізмі Ради Европы.

Росія получит:

Перше, справедливе розгляд скарг громадянина, коли в країні за якихось причин досягти цього не удалось.

Друге, приєднавшись до Європейської Конвенции.

1950 р., Росія вкотре заявить про пріоритет цивільних права і свободи, що є основним правом будь-якої демократичної общества.

І на третіх, з погляду, Росію можна вважати повноправним членом Європейського союзу, що має собі завдання захисту та зміцнення демократії та прав человека.

Росія вступив у Ради Європи, наполовину виконавши умови, заведені Радою Европы.

1. Прийняття Російською Федерацією закон про альтернативної [3]гражданской службі. У Конституции.

Російської Федерації: Федеральний закон «про військового обов’язку та військовою службі» від 11 лютого 1993 роки встановлює, що у військову службу призиваються всіх громадян чоловічої статі віком від 18 до 27 років, які мають права на визволення чи відстрочку від призову. Ухиляння від призову кримінально карається (ст. 80, 81 КК РФ). Згідно з с.

Конституцією РФ (У 3 ст.59) громадянин Р.Ф. якщо його переконання чи віросповідання суперечить несення військової служби, соціальній та інших, встановлених федеральним законом випадках має право заміну військової служби альтернативної громадянської службой".

Але закону про порядок проходження альтернативної служби, права й обов’язки і персональної відповідальності осіб, несучих її поки не существует.

2. Скасування страти (не вирішена по сьогодні). З розширенням гарантій права життя, пов’язані конкретизирующие.

Конституцію норми, значно сужающие можливість застосування страти. Це покарання зберігається тимчасово, надалі до її скасування (п. 2 ст. 20 Конституції) і може визначатися федеральним законом лише як виняткової, за особливо тяжкі злочини проти життя; пов’язані з наданням обвинувачуваному права в руки своєї справи з участю присяжних засідателів. Вступ Росії в.

Ради Європи висунуло до порядку денного питання про скасування страти, оскільки це передбачено Протоколом № 6 від 28 квітня 1983 р. до Конвенції про захист людини та основних свобод 1950 р. Ст. 1 зазначеного Протоколу встановлює: «Смертна страту скасовується. Ніхто може бути ні засуджений до цього покаранню, ні страчений.» З Протокола.

(ст.2) слід, що страти дозволяється державою — учасником конвенції лише злочину, які під час війни або у умовах, коли загрожує її наближення. Росії умовами вступу до Ради Європи є скасування законом страти у наступних 3 x років. До прийняття такий законодавчої норми Росія зобов’язується накласти мораторій виконання вироків про страти. Такий мораторій оголошено відповідним указом Президента РФ.

Коментар до Конституції Р.Ф.

3. Приведення законів ФСБ в норми міжнародного сотрудничества.

Як правоохоронного органу Федеральная.

Служба безпеки виконує значний обсяг роботи із забезпечення безпеки особистості, нашого суспільства та государства.

Державою гарантується дотримання права і свободи людини і громадянина під час здійснення органами ФСБ своєї деятельности.

Не допускається обмеження їх права і свободи, крім випадків, передбачених федеральними і конституційними законами.

Якщо органами ФСБ, чи їх посадами особами порушено правничий та свободи громадянина, він може оскаржити дії зазначених органів прокуратури та посадових осіб і вищий орган ФСБ, прокуратуру чи судовому порядке.

Державні органи, підприємства, установи, і организации.

(роботодавці) незалежно від форм власності, громадські об'єднання і лише право відповідно до законом РФ отримувати роз’яснення і інформацію з органів ФСБ у разі обмеження їх правий і свобод.

Державні органи, і роботодавці незалежно від форм власності, громадяни вправі вимагати від органів ФСБ відшкодування моральної і матеріальних збитків, заподіяної діями посадових осіб органів ФСБ у виконанні ними службових обязанностей[4] ." Діяльність органів федеральної служби безпеки, застосовувані ними методи і засоби нічого не винні заподіювати збитки життя і здоров’я покупців, безліч завдавати шкоди оточуючої среде". 5].

«Якщо під час оперативно-пошукової діяльність здійснюваної повноважним органом, потрібно контроль поштових відправлень, цензура кореспонденції засудженим, прослуховування телефонних переговорів, зняття інформації з технічних каналів зв’язку (ст. 3 Закон про Оперативно-пошукової діяльності). Дані обмеження відповідно до закону можливим ними виходячи з судового вирішення за наявності інформації: ознаки підготовлюваного, скоєного протиправного діяння, але обов’язково ведення попереднього следствия». 6].

(коментар до конституції РФ).

4. Скасовано цензура коштів масової информации.

Відповідно до сто 29 з правом на інформації пов’язані свобода масової інформації та конституційна заборона цензуры.

Гарантії поширення масової інформації запрещены.

Федеральним законом «Про засоби масової інформації «от.

15.01.95. 12 грудня 1993 р. Російській Федерації було прийнято останнім сьогодні Конституція РФ. Можна вважати, що Росія вступила на шлях розвитку, як Демократичне государство.

Права і свободи чоловіки й гражданина.

Для спілкування, і взаємодії людей, вирішення і запобігання конфліктам з-поміж них важливого значення завжди мали проблеми пізнання, вдосконалювання і реалізації права. Долгим і складнішим був історичний шлях розвитку правової матерію та духу в різних народов.

Тисячоліття знадобилося у тому, щоб в здебільшого почали постійно, початку інтуїтивно, та був дедалі більше осмислене, розуміти зміст і роль права у тому жизни.

Проте на цей час ці проблеми усе ще актуальними, проявляючись і в середині особистісному плані, і у міжособистісних зв’язках, у відносинах між різними об'єднаннями, країнами й сообществами.

Дослідження проблем відносин слід з самої людини, чиї суттєві риси, ідеальні і поведінкові образи явно чи неявно пов’язані з правом.

Лише людина серед усіх інших живих істот має розумом здатний відчувати усвідомлювати право, дотримуватися правові встановлення, пристосовуватися до правової діяльності. Як істота соціальне у процесі спілкування з подібним може удосконалювати юридичні норми, створювати дедалі більше зручні моделі суспільну поведінку словом, людина живе у правову систему і з низки соціально-економічних, політичних вимог і інших чинників розвитку може існувати без права.

Ж. Карбонье стверджує, що людина є «гомо юридикус». Це з сторін зв’язків і стосунків чоловіки й права. Тут людина виступає лише як користувач, споживач цього права. Але є ще інший бік цих відносин .

Сторона за якої людина постає як творець цієї самої права. Передусім слід зрозуміти те, що право.

— невід'ємне якість чоловіки й властивість його бытия.

Спочатку, людина з’явившись Землі як вигляд і з’являючись щоразу персонально, захищає своє життя, свободу (спочатку інстинктивно, потім осмислене) тобто. реалізується своє під собою підстави і політичну волю. Звідси природні, невід'ємні прав людини: під собою підстави, свободу.

Власність, рівність, щастя, тощо. Тому право має цінністю чи самоценностью.

У процесі спілкування у реалізації природних потреб, інтересів і поступово виробляються звички, стереотипи, що з одного боку, забезпечують свободу дій, з другогообмежують її розумними з позицій соціального більшості ними соціальної сили межами. Встановлюється загальноприйнята норма поведения.

З розвитком суспільства природно правові рис людини набувають синергетичного характеру масштабу свобод, заходи справедливості і рівності всім людей. Виникає правова нормативність, урегульованість відносин, право ставати соціальної цінністю як загальна форма і загальнодосяжний спосіб життя общества.

Отже, усе те загальне, що є у природних і соціальних якостях людини незалежно від рассовых, національних відмінностей, статі, релігійної та ідеологічною привержинности, зумовлює і спільні риси правової системи минулого й современности.

Людина — істота розумне, справедливе, отже, правовое.

Права людини — це природні можливості індивіда, які його життя, людську гідність свободу діяльності в всі сфери громадської жизни.

Права людини поділяються на дві категории.

Права громадянина — сукупність природних правомочий, які відображено в нормативно правових державних актах, і наших набутих правомочий, вироблених у розвитку й держави. Права громадянина обов’язково закріплюються в конституціях та інших законодавчі акти, і навіть державою гарантується і забезпечується їх защита.

Права особистості - розуміють як правомочності, належать конкретному індивіду у певній ситуации.

Обсяг їх може залежати від соціальноекономічного становища, суспільно політичного статусу людини, умов його праці та місця проживання. Під «особистістю» розуміють людини, громадянина, іноземного громадянина, без особи громадянства беженца.

Права особистості характеризують індивідуальні особливості людини, ступінь його соціальній зрілості, здатність усвідомлювати право і відповідати за действия.

Основні правничий та свободи людини і громадянина закріплюються в індивідуально-правових актах і конституціях конкретних держав. Розрізняють: цивільні (особисті), екологічні, політичні, соціальні, культурні, економічні та інформаційні права.

Громадянські права — є сукупність правомочий, що відбивають природно -правові початку, які забезпечують індивідуальність й оцінити оригінальність особистості, у відносинах держави та громадянським суспільством. До них належать: декларація про волю і особисту недоторканність приватного життя, особисту й сімейну таємницю, декларація про захист своєї честі і доброго імені, декларація про таємницю листування, телефонних переговорів поштових телеграфних та інших повідомлень, декларація про вільний рух, вибору місця перебування і проживання та ін. Економічні права — це правомочності, відбивають економічні аспекти природних правами людини і забезпечуючі одночасно господарську автономність індивідів та його взаємодії друг з одним та постсовєтським суспільством. Це: приватної власності: декларація про володіння, користування і розпорядження своїм майном як одноосібно, і з іншими особами: декларація про що у кооперативної, акціонерної, муніципальної, державної власності: декларація про підприємницьку діяльність, право вільно розпоряджатися власними здібностями до праці, вибирати рід роботи і професію и.т.д.

Політичні права — визначають можливість участі України громадян, у управлінні державою і обществом.

Сюди відносяться: право особи на одне громадянство, право визначати й вказувати свою національну приналежність: декларація про об'єднання, включно з правом створювати професійні спілки захисту своїх інтересів: декларація про проведення зборів, мітингів і демонстрацій, декларація про що у управлінні справами держави як безпосередньо, і через своїх представників: право обирати й бути обраним, право звернення до державні органи влади й д.р.

Соціальні права — це права, що відбивають рівень матеріального розвитку конкретної держави і їхня спроможність забезпечувати гідний рівень життя і соціальну захищеність гражданина.

Найбільш значимі соціальне право це: декларація про працю, соціального забезпечення, декларація про житло, декларація про відпочинок, охорону здоров’я, і медичну помощь.

Культурні права впливають на духовно-культурні відносини, зумовлюють незалежність" і самобутність формування духовного світу личности.

До культурним правам ставляться: право користуватися рідною мовою, вільний вибір мови спілкування, свобода совісті й віросповідання, декларація про освіту, свободу літературного, художнього, наукового, технічного, та інших видів творчості, декларація про доступ і культурним ценностям.

Екологічні права — забезпечують нормальних умов проживання особи на одне Землі у конкретній территории.

Це на сприятливе середовище, достовірну інформацію про його стан, відшкодування збитків, заподіяної здоров’ю людини чи майна економічними правонарушениями.

Інформаційні права характеризують нову добу розвитку особи й суспільства. Від його закріплення і дотримання залежить реалізація взагалі правового статуса.

Сюди відносять: свобода думки і вислів, право шукати, отримувати, передавати, виготовляти і навіть поширювати інформацію будь-якими законним способом: свобода масової информации.

Існування і реалізація права і свободи нерозривно пов’язані з деякими обов’язками, котрі виступають їх зворотним боком. «У основі права лежить свобода окремої людини, право у тому, щоб поводився з іншими як із вільним істотою» — Гегель.

Обов’язок — це міра суспільно необхідного поведінки людини, покликана разом із правами і свободами забезпечувати баланс, стійкість правовим регулюванням .

Обов’язки можна розділити на юридичними носіями яких є громадянин, держава, його органи, і природноправові, носіями якого є чоловік і общество.

Природні обов’язки відповідають природним, основним прав людини, які можна порівняти з біблійними заповідями (під собою підстави — обов’язок «не убий», декларація про власність -«не вкради») і вони як і, як права, з розвитком суспільства постійно конкретизуються і закріплюються як юридичних обов’язків у законодавстві. У деяких країнах законодавець, враховуючи відмінність між юридичними та природними обов’язки чоловіки й обов’язки гражданина.

Наприклад у статті 59 Конституції РФ записано «Захист Батьківщини є боргом і обов’язком громадянина РФ. Але із найважливіших Конституційних обов’язків — соблюдение.

Конституції та законів Російської Федерації (42 ст. 15). Вона поширюється усім громадян, і осіб без громадянства, іноземних громадян, посадових осіб, державні органи влади та органи місцевого самоуправления.

Обов’язки і право громадян відбиток лише у внутрішніх документах держав (Конституції та правові акти), а й у Міжнародних правових актах. «Загальна Декларація правами людини» прийнята ООН, Європейська конвенція про захист людини та основних свобод (1950) і додатковими протоколами.

Європейська конвенція з прав человека.

Найстарішою регіональної організацією у Європейському конвенті є Ради Європи. 4 листопада 1950 року у Римі його членами було прийнято Європейська конвенція про захист людини та основних свобод, яка набула чинності 3 сентября.

1952 г. Через 25 років після прийняття конвенції, її учасниками почали дедалі члени Ради Европы.

Як у преамбулі Конвенції, її учасниками поставили собі завдання «зробити» перші кроки" реалізації деяких прав", перелічених во.

Загальної Декларації правами людини. У Конвенції міститься лише деякі з права і свободи, закріплених у Загальної декларации.

. Та найголовніша перевага створеної системою у тому, що вона постійно розвивається і доповнюється новими документами.

З Конвенції було створено два органу -.

Європейська комісія з правами людини й Європейський Суд у правах людини (далі з тексту комісія, і суд).

Стаття 1 Зобов’язання дотримуватися права человека:

Високі Договірні Сторони забезпечують кожному особі, який перебуває під їх юрисдикцією, правничий та свободи, певні розділ 1 справжньої Конвенции.

У 2й статті Конвенції гарантується юридичний захист права життя та дається перелік обставин. При яких, можливо її позбавлення. Але протокол № 6 і Конвенции.

Щодо скасовані страти (Страсбург 28.04.1983.

). У статті 1 смертної казни.

Смертна страту скасовується. Ніхто може бути засуджений до смертної кари чи казнен.

Надаючи право державою застосовувати можливість застосовувати страту лише за умов війни чи загрози її наступу. Право життя будь-коли розглядалося як до забороні аборта.

Також ст. 3 Заборонені пытки.

«Ніхто ні піддаватися катуванням і нелюдським і принижує гідності зверненню і наказанию».

У практиці Ради Європи під цю визначення потрапляли та принижень, пов’язані з дискримінацією, практикою тілесних покарань и.т.д.

Стаття 4 Заборона рабства та примусової труда.

1 Ніхто ні утримуватися в рабстві і подневольном труде.

2 Ніхто ні залучатися до примусовому чи обов’язковому чи обов’язковому праці, та заодно є особливі обов’язки, що накладалися представниками деяких професій. (Необхідність для адвоката здійснювати надану державою захист незаможних підсудних) є правомерными.

Стаття 5 Право волю й особисте неприкосновенность.

Це стаття Конвенції гарантує одне з рано визнаних правами людини в сучасному розумінні. У статті перераховуються випадки, коли обличчя позбавлене свободи (законне осуд, забезпечення виконання зобов’язань, затримання безпритульну неповнолітнього для запобігання небезпечної інфекції, а як і душевнохворих, алкоголіків, наркоманів, чи волоцюг, (осіб які мають суспільну небезпечність), затримання особи незаконно який кордон Польщі або высылаемого. При задержании.

кожному заарештованому повідомляється причиною його арешту і будь-яка обвинувачення зрозумілою мовою. Кожен, хто позбавлено волі (арешт або затримку) має право швидке розгляд, під час якого швидко вирішує законність його затримання та виносить і виносить постанову ж про його звільнення, якщо вона законно. Конвенція гарантує певні права заарештованому або затриманому особі. Відповідно до статтею 5 п. 3 гарантується обличчям негайно доставляється до судді чи іншому посадової особи, уповноваженому законом, здійснювати судові функції і має право судовий розгляд протягом розумного терміну їм у звільнення до суду. Звільнення може переносити залежно від надання гарантії явки в суд.

Також Конвенція гарантує тим, хто жертва арешту чи затримання порушення положень цієї статті декларація про компенсацию.

Конвенція гарантує особі і кілька суто процесуальних гарантий (ст.6). У тому числі - декларація про публічність судового розгляду із дотриманням необхідних вимог щодо розумні терміни незалежним і безстороннім судом, освіченим відповідно до закону. Безсторонність розуміється тут як відсутність будь-якої залежності судді по ставлення до однієї зі сторін процесу (професійної залежності чи суміщення ніби одна особа представляє слідства й судових установ і т.п.).

Існує правило публічне оголошенні рішення суду, але визнано можливим видалення преси, та публіки. Конвенцією проголошується як і презумпція невиновности.

Частина 3 ст. 6 Конвенції особливо відбиває для якого у кримінальному процесі право бути поінформованим, мати час підготовка захисту, декларація про юридичну допомогу (тобто. безплатну), право допитувати свідків обвинувачення, представляти власних свідків рівних із обвинуваченням умовах, а як і декларація про перекладача. Дані права расшифровываются як і передбачаються зустрічі з адвокатом, хоча наданий безплатно адвокат зовсім не від зобов’язаний мати будь-яким професійним опытом.

П протоколі 7 міститься декларація про відновлення вирішення кримінальної суду, підвладне певним ограничениям.

(ст.2), декларація про компенсацію у разі судової ошибки.

(ст.3), а як і проголошується принцип, що не може бути притягнутий в суд чи засуджений двічі впродовж одного і те злочин (ст.4). Взагалі, говорячи про процесуальних гарантії, треба сказати ст. 13, що встановлює, що має декларація про ефективні засоби захисту права і свободи, проголошених в Конвенции.

Закінчуючи розгляд процесуальних гарантій, згадаємо принцип відсутності зворотної дії у закону, який встановлює відповідальність чи ужесточающего за злочину, скоєні після введення його в силу.

Безумовно, це стосується осіб, діяння яких момент їх здійснення вважалися злочинами принципами цивілізованих націй (42 ст.7).

Також у Конвенції закріплені та інші права ст. 8. «Право повагу приватної і психології сімейного життя». У якій говориться, що 1) Кожен має право повагу його приватної і психології сімейного життя, її і кореспонденції. 2).

Втручання публічної влади у здійсненні цього права й не допускається, крім, коли те передбачає закон і потрібно у суспільстві у сфері національної стратегії безпеки суспільного ладу чи економічного добробуту країни тощо." Але, вважаю, що це закон неспроможна належить до людей які занимаются.

«великий політикою». Їх приватне життя є також і громадської життям. І вони повинні порочити себе. (.

Президент США Б. Клінтон, генерального прокурора Скуратов тощо.), також ст. 12 гарантує право шлюбу, створення сім'ї у відповідність до національним законодательством.

Стаття 14 забороняє дискримінацію. Конвенція забезпечує право користування правами і свободами без якийабо дискримінації за ознаками статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, і інших переконань, національного і міністерства соціального походження, тощо. І ті, що можна відзначити в.

Конвенції, говорячи про правах. Раніше були випадки можливості їх обмежень у «звичайних» умовах. Саме тому варто особливо звернути увагу на ст. 15 Конвенції, що дозволяє державам від виконання деяких зобов’язань на випадок війни чи загрозливою життя громадської необходимости.

У тексті цієї статті чітко сформульований принцип пропорційності вжитих заходів характеру небезпеки. Для контролю вжитих заходів необхідно інформувати Генсека РЄ про запобіжні заходи та причинах ухвалення. Комісія, при тлумаченні поняття «громадська необхідність», вироблено в Greek case.

(1969) такі стандарти :

Вона має впливати на націю в целом.

Вона має бути дієвою чи близкой.

Продовження організованою життя суспільства має бути під угрозой.

Криза і небезпека повинен мати надзвичайний характер, причин таких умов заходи чи обмеження, предусмотренные.

Конвенцією підтримки суспільного ладу. З’являються року достаточными.

Слід зазначити, що далі такі надзвичайні обставини не звільняють держава обов’язків дотримуватися прав людини, безумовно гарантовані Конвенцией.

(42 ст.15), а именно:

1)Право на жизнь.

2) Заборона катувань, нелюдського чи принижує людську гідність звернення української й наказания.

3) Заборона рабства.

4)Процессуальная гарантія, за якою та кримінального закону відсутня зворотна сила, зокрема щодо ведення й пожорсткішання покарань якесь деяния.

ХАРТІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ПРО ОСНОВНЫХ.

ПРАВАХ.

У Хартії Європейського союзу про основних правах 1961 г.

(розглядається її переглянутий варіант від 7 грудня 2000 р.) закріплені економічні та соціальне право. Реалізація їх великою мірою залежить від рівня государства.

Тож у цьому немає державі пропонується можливість вибору тих прав, яке він буде гарантировать.

Хартія складається з Преамбул і аналогічних сім глав .

Преамбула.

З усіх документів Європейських Співтовариств і Европейского.

Союзу Преамбула до Хартії Європейського союзу про основних правах є, мабуть, найбільш концентровано, глибоко концептуальним розділом, які втілюють у собі сутність, утримання і принципові основи усе те, що ми називаємо правом Європейського Союзу. Вона має у собі майже всі основні мети, завдання, функції, шляху, кошти, тенденції і розвитку цієї справді унікальної всеосяжної Європейської інтеграційної организации.

З преамбули слід, що Хартія має своїм об'єктом і народи Об'єднаної Європи, і держави, і граждан.

Європейського союзу, й з, що є з їхньої территории.

Головною ідеєю Преамбули і всієї Хартії є проголошення в абзаці 2 те, що Європейський Союз.

«поміщає людську особистість до центру своєї діяльності з допомогою введення громадянства Союзу, і створення простору свободи, безпеки і правосудия».

Ці принципи базуються на духовному, моральному і історичному спадщині народів Європи (абзац 2).

Відповідно назва і глави Хартии:

«Достоинство».

«Свободы».

«Равенство».

«Солидарность».

«Гражданство».

«Правосудие».

Сполучені разом, які й дають те, що ми називаємо демократией.

Глава I. Гідність .

Глава I. Вона складається з 5 статей і закріплює основні особисті громадян Європейського союзу, і навіть інших лиц.

Усі права, які у цієї главі, логічно пов’язані з правом на людську гідність (ст. 1 Хартії) не можуть розглядатися окремо від нього. До цих правам ставляться під собою підстави (ст. 2 Хартії), декларація про психічну і фізичну цілісність (ст. 3 Хартии), запрещение катувань, нелюдського чи який так принижує гідність звернення (ст. 4.

Хартії), заборона рабства та примусової труда.

Крім прав, у цьому підрозділі міститься низку заборон, вкладених у те що гарантувати кожному можливість безперешкодного всього комплексу прав, що з принципом поважання людської гідності, це у першому розділі закріплені заборона торгівлю людськими істотами (ст. 5 Хартії), заборона страту (ст. 2 Хартії) і з другие.

Глава II. «Свободы».

Глава II. Свободи посідає у Хартії центральне место.

Воно складається з 14 статей і закріплює великий масив права і свободи громадян Європейського союзу, а як і інших лиц.

У цьому главі представлені широкий, спектр права і свободи: особистих (декларація про свободу-ст.6, декларація про захист даних особистого характера-ст.8. тощо.), політичних (свобода зборів і об'єднань ст. 12., свобода інформації ст. 11 тощо.), соціально-економічних (декларація про працю ст. 15, право власності ст. 17 тощо.) і культурних (декларація про освіту ст. 14, декларація про академічну свободу ст. 13 и.т.д.).

Глава III. «Равенство».

3 глава, Хартії, включає у собі мережу статей, об'єднаних загальною завданням забезпечення, і підпорядкована логіці закріплення спочатку загальних складових принципу рівності: рівність перед законом (ст.20), неприпустимість дискримінації (ст. 21 — із наступною конкретизацією його проявів у праві на культурне, релігійне і мовне розмаїтість (ст.22), у рівності чоловіків і жінок (ст.23).

Хартія особливо виділяє таких специфічних адресатів цього принципу як діти (ст. 24), похилого віку (ст.25) і инвалидов.

(ст.26).

У цьому главі рівність розглядається, з одного боку, як загальний основний принцип, пронизуючий кожне право чи волю і сприяє забезпечення відновлення всього комплексу права і свободи, з другого боку, як механізм створення умов реалізації права і свободи менш «самостійних верств українського суспільства, які нездатні самотужки здійснити своїх прав у його объеме.

IV глава.

«Солидарность».

Глава IV Хартії «Солідарність» включає у собі 12 статей переважно соціальну спрямованість, що відбивають доктрину соціальну солідарність і співробітництва праці та капіталу. Вони з трудовими відносинами (ст. 27−32), захистом сім'ї, материнства та дитинства (ст. 33), соціальним забезпеченням (ст.34) ., охороною здоров’я (ст.35) захистом оточуючої среды.

(ст.37), забезпечення послугами (ст.36) і прав споживачів (ст. 38).

У розділі солідарність розглядаються також що забороняє стаття: заборона дитячого праці (ст.32).

V.глава.

«Гражданство».

Глава V. «Громадянство» Хартії Європейського союзу про основних правах 2000 р. містить вісім статей, переважно що з політичними і інформаційними правами, що випливають із того що в особи гражданства.

Європейського союза*.

Право голосувати і балатироваться (ст.39−40), декларація про доступом до документів (ст.42), декларація про хороше управление.

(ст.41), свободою пересування і вибору місця жительства.

(ст.45), дипломатична захист (ст.46), Омбудсман (ст.43) — посаду Омбудсамна Союзу Включає у собі проведення незалежного розслідування, напрям запитів в заинтаресованые інстанції, і надання докладов.

Європейському парламенту. Саме собою наявність такого органу є важливим гарантією дотримання правами людини і забезпечення високого рівня їх защиты.

Глава VI.

«Правосудие».

Глава VI. Хартии складається з чотирьох статей і свідчить про основні процесуальні гарантії права і свободи, що містяться в.

Хартії, а як і основоположні принципи судовий процес у Європейському Союзі. У цьому главі закріплені декларація про ефективне оскарження (параграф 1.ст.47), декларація про доступом до справедливому суду (параграф 2 ст.47), декларація про защиту.

(параграф 2 ст.48), право на юридичну допомогу (параграф 3 ст.47), а як і на процесуальні принципи, як основу, презумкции невинності (параграф 1 ст.48), принципи публічності судового розгляду (параграф2 ст.47), принцип «mon bis in idem «, право не піддаватися судовому переслідуванню і кримінальному покаранню впродовж одного і також преступление.

Глава VII. «Загальні положения».

Глава VII. Хартії (ст.51−54) завершальна глава. Її статті закріплюють «загальні положения», то є норми, призначення яких — визначити дії Хартії загалом, зокрема співвідношення коїться з іншими джерелами основних правий і свобод.

У підготовчих документах Конвенту, разрабатывающего.

Хартію, предмет глави VII намітився терміном «горизонтальні вопросы». Первоначально поруч із положеннями, сюди передбачалося включити принцип неприпустимість дискримінації і принципу рівності чоловіків і жінок, які у підсумковій редакції документа отримали закріплення в нормах глави «Рівність» (ст. 21 і ст.23).*.

Отже, статті глави «Равенство»:

— ст.51-устанавливает сферу застосування Хартии.

— ст.52-определяет, по-перше, умови допустимості обмежень права і свободи, а, по-друге, прядок реалізації основних прав.

— ст.53-признание і захист основних правий і свобод.

(національний рівень, міжнародного співтовариства, наднаціональний рівень Європейського Союза).

— ст.54-запрещает зловживання правами.

Отже, Хартія основних права і свободи Європейського союзу прийнята Конвентом, вона проголосила найважливіші правничий та свободи громадян Європи, окреслила їхні межі та гарантії, заборонила зловживання ними. Як можна ці права реалізовуватимуться практично, покаже саме життя, і це потрібно буде відбити у нових комментариях.

МІЖНАРОДНА ЗАХИСТ ПРАВ ЧЕЛОВЕКА.

Сьогодні Російської Федерації є учасником двох міжнародних договоров:

Міжнародний Пакт про громадянських і політичних правах.

Європейська Конвенція про захист і основних свобод.

Відповідно до якими особи, які під юрисдикцією Російської Федерації, можуть звернутися у міжнародні органи з прав людини по захист своїх прав.

До міжнародним правозахисним органам относятся:

Комітет із прав людини ООН.

Європейський Суд з прав человека.

З Міжнародного Пакту про громадянських і політичні права, створено, і діє Комітет із прав людини. Він було прийнято Генеральної асамблеєю ООН 16 декабря.

1966 року, і почав силу 23 березня 1976 року. Российская.

Федерація прийняла зобов’язання в Міжнародному Пакту про цивільних своїх правах і Факультативному протоколу к.

Міжнародному Пакту із першого жовтня 1991 року. Тому, будь-який громадянин, який вважає, що його громадянські й політичні права було порушено Російською Федерацією після дати, вправі звертатися до Комітет із правам людини ООН.

Європейський Суд у правах людини створено, і діє підставі Європейської конвенції про захист людини та основних свобод, ухваленої 4 листопада 1950 года.

Остання редакція Європейської конвенції про захист людини та основних свобод діє із першого листопада 1998 года.

Російська Федерація ухвалила він зобов’язання по.

Європейської конвенції про захист і основні свободи з п’ятьма мая.

1998 року. Отже, кожен, хто вважає, що його громадянські й політичні права було порушено Российской.

Федерацією, може звертатися до Європейський Суд по правам.

Людини .

Що належить до цивільним прав і обязанностям:

Міжнародний Пакт про громадянських і політичні права гарантує права:

Право самовизначення народів (ст. 1).

Заборона дискримінації (ст.2).

Рівностей користування політичними і цивільними правами.

(ст.3).

Право життя (ст.6).

Заборона катувань (ст. 7).

Заборона рабства і работоргівлі (ст. 8).

Право волю й особисте недоторканність (ст. 9).

Заборона на позбавлення волі при невиконанні договірного зобов’язання (ст.11).

Свобода пересування (ст.12).

Рівність перед судом, декларація про справедливий суд (ст.14).

Право на визнання правосубьектности (ст.16).

Недоторканність особистої й сімейному житті (ст.17).

Свобода думки, совісті, релігії (ст.18).

Свобода мирних зборів і Асоціацій (ст. 21,22).

Захист сім'ї (ст.23).

Права дитини (громадянство, реєстрація) (ст.24).

Право щодо участі у політичному діяльності государства.

(ст.25).

Рівність перед законом (ст.26).

Права етнічних меншин (ст.27).

Європейська Конвенція про захист і основні свободи предусматривает:

Право життя (ст.2).

Заборона катувань чи нелюдського чи який так принижує гідність людини звернення чи покарання (ст.3).

Заборона рабства і работоргівлі (ст.40).

Право волю й особисте недоторканність (ст.5).

Право справедливий судовий розгляд (ст.6).

Покарання виключно відповідно до закону (ст.7).

Право повагу приватної і ціною сімейної життя (ст.8).

Свобода думки, совісті, релігії (ст.9).

Свобода висловлювання Думки (ст.10).

Свобода асоціацій (ст.11).

Право на шлюб (ст.12).

Право на ефективні засоби захисту (ст.13).

Заборона дискримінації (ст.14).

Протокол:

Право освіту (ст.2).

Захист власності (ст.1).

Право на вільних виборів (ст.3).

Протокол:

Заборона позбавлення волі за борги (ст.1).

Свобода пересування (ст.2).

Заборона висилки громадян своєї країни (ст. 3).

Заборона масової висилки іноземців (ст.4).

Протокол:

Скасування страти (ст.1) заборона оговорок.

Протокол.

Можливість висилки іноземців основі рішення, прийнятого у відповідність до передбаченої процедурой.

(ст.1).

Право на апеляцію з кримінальних справ (ст.2).

Право на компенсацію у разі судової помилки (ст.3).

Заборона пересудження і кари (ст.4).

Рівноправність подружжя (ст.5).

При зверненні на Комітет із прав людини ООН і в.

Європейський Суд у правах людини потрібно чітко представляти, що комітет із прав людини ООН займається і розглядає ті порушення прав, які предусмотрены.

Міжнародним Пактом про громадянських і політичні права. А.

Європейський Суд у правах людини порушення лише про тих прав, передбачених Європейської Конвенцією про захист людини та основних свобод.

Порушення інших права і свободи, крім гарантованих, передбачені іншими міжнародними договорами,.

Конституцією РФ та внутрішньою законодавством РФ неможливо знайти предметом розгляду у комітеті у прав людини ООН й у Європейському Суде з прав человека.

Правила звернення до Комітет із прав людини ООН и.

Європейський Суд у правах людини — Умови приемлемости:

Прийнятністьсукупність умов, наявність яких надає право звертатися до Комітет із правам человека.

ООН чи Європейський Суд з прав человека.

Умова «Ratione Temporis»:

Дане умова означає, що у міжнародних органах, можна оскаржувати ті порушення правами людини, що відбулися по тому, як Р.Ф. прийняла він зобов’язання дотримуватися вищевказані міжнародні договоры:

Звертатися до Європейського Суд у правах людинипісля 5 травня 1998 року, а комітет із прав людини -після 1 октября.

1991 года.

Що стосується Європейському Суду у правах людини, умова Ratione Temporis, входять також обов’язок особи звернутися у Європейський Суд у правах людини протягом 6 місяців від момента.

Порушення його прав.

З часу винесення останнього судового решения.

Це умова є найбільш суворим умовою прийнятності, оскільки Європейський Суд у правах людини не відновлює пропущений термін ні з яким підставах, навіть найбільш уважительным.

Вичерпання внутрішніх можливостей защиты:

Для міжнародного права є спільною принцип, згідно, з яким держава повинна дати можливість виправити порушення самостійно, тобто, якщо суд першої інстанції порушив Ваші права, то цілком можливо, що касаційна інстанція їх відновить, у разі, вона має достатніми повноваженнями, щоб їх восстановить.

Питання вичерпаності коштів внутрішньої правового захисту, є найбільш спірним. Часто можна зустріти таку думку — для звернення до Європейський Суд у правах людини й до Комітету у правах людини ООН, необхідно використовувати касаційний порядок наглядовий порядок звернутися у Конституційний суд Р.Ф.

Європейський Суд у правах людини дотримується тієї погляду, що наглядовий порядок є неефективним, і, отже, немає потреби його вичерпувати, тим паче, що з зверненні на порядку нагляду, заявник ризикує пропустити 6 місячний срок.

Конституційний Суд Р. Ф. має чітко певні законом повноваження, отже, використовувати механизм.

Конституційного суду Р.Ф. також необязательно.

Отже, кошти правового захисту вважатимуться вичерпаними, стосовно РФ, якщо звертався до касаційному порядку, бо тільки касаційний порядок відповідає всім необхідними вимогам ефективності засобів правової захисту: заявник зі свого волевиявленню може порушити цей порядок, отримати судове рішення, який безпосередньо визначає її правничий та обязанности.

Слід зазначити, що у Міжнародному Пакті про громадянських і політичні права прямо зазначено, що вичерпання внутрішніх засобів захисту необов’язково, коли вона невиправдано затягується. Що ж до практики Європейського суду у правах людини, він може визнати звернення прийнятним, якщо заявник доведе, що використання засобів правової захисту всередині держави є неэффективным.

Правосубъектность:

Відповідно до Пактом і Конвенцією не може бути позбавлений правосуб'єктності, тобто у ці органи можуть звернутися ті, хто з законодавству неспроможне захищати своїх прав самостійно: душевнохворі, діти, інваліди і т.д.

Інші умови приемлемости:

Скарга повинна подаватися жертвою, тобто тією особою, чиє право було нарушено.

Скарга повинна бути анонімної, хоча заявник може просити Європейський Суд у правах людини говорити його ім'я при публікації рішення і пресс-релизов.

Скарга має бути обгрунтованою, цебто в заявника лежить тягар доведення порушення його права.

Скарга може бути одночасно подано в Европейский.

Суд у правах людини й до Комітету у правах людини ООН.

Порядок формування та роботи Комітету з правам человека.

ООН і Європейського суду з прав человека.

Комітет із прав людини ООН складається з 18 членів, які обираються Генеральної Асамблеєю ООН у складі громадян країн, що є учасниками Міжнародного Пакту про громадянських і політичні права, трохи більше громадянин від кожної держави, терміном 4 року. Члени комітету виступають на особистому ролі, може бути обрані повторно.

Рішення комітетом приймаються за умови кворума-12 людина, простим большинством.

Комітет із прав людини Оон розглядає справи в самісінький закрите засідання, використовує представлені письмові материалы.

Розгляд справи з правам ООН включає стадії: розгляд щодо прийнятності і розгляд сутнісно. Комітет із прав людини ООН розглядає справи в самісінький перебігу 5−7 років. До нашого часу Комітет із прав людини ООН успіхом не розглянув жодного справи РФ, хоча два визнані прийнятними ще 1998 году.

Рішення Комітету з прав людини ООН успіхом не є обов’язковими, може визнати, що стосовно заявника було порушено правничий та рекомендувати державі відновити порушені права.

Європейський Суд у правах людини формируется.

Парламентської Асамблеєю Ради Європи — й складається з 41 одного судді (нині) за кількістю країн — учасниць Совета.

Європи і сподівалися Європейської конвенції про захист людини та основних свобод. Судді обираються терміном на 6 років. Половина суддів обирається щотри року. Судді можуть переизбираться.

Штаб-квартира Європейського суду у правах людини перебуває у Страсбурге.

Скарга під час розгляду проходить кілька стадій: неформальна — під час даної стадії обличчя, котра з скаргою порушення свого права, листується с.

Секретаріатом, то есть:

Заявнику, то, можливо висланий формуляр, у разі, якщо, скарга представили у вільному формі: секретаріат може повідомити, що це скарга може бути визнана неприйнятною, оскільки він не витримує певних умов прийнятності чи є явно необоснованной.

Але, секретаріат неспроможна визначати подальшу долю скарги, тобто коли обличчя, котра звернулася до Європейського Суд у правах людини, наполягає у скарги розглянуть його скарги, дана скарга розглядатиметься відповідно до процедурами ЄС. юрисдикционная — стадія розгляду справи в самісінький відповідність до процедурами ЕС:

Річ надходить з вивчення судді ЕС.

Комітет, трійка суддів, за поданням однієї з суддів розглядає справи не предмет прийнятності, точніше неприйнятність даного дела.

Європейський Суд у правах людини діє, образуя:

Комітети (3судьи),.

Палати (7судей).

Велику палату (17 судей).

Суддя, обраний потім від держави, що є в суперечці, обов’язково входить у Палату і Велику Палату.

Комітет вирішує прийнятності і необхідності подальшого розгляду справи. У разі, якщо Комітет вважає, що це скарга неприйнятна, і заборонена подальшого розгляду, він швидко приймає одноголосне рішення про визнання звернення неприйнятним і зняття його з очереди.

Палата розглядає питання прийнятності і істоти у тому разі, якщо комітет не визнав скаргу неприйнятною. Палата може винести остаточне рішення щодо делу.

Велика Палата розглядає дела:

По міждержавним жалобам,.

По індивідуальним скаргам, якщо вирішення вимагає тлумачення положень Конвенції і протоколів, і навіть ввійти у в протиріччя з попереднім рішення суда.

За наявності прохання однієї зі сторін в руки дела.

Великий палатою перебігу 3-х місяців від моменту винесення рішення Палатой.

У разі визнання звернення прийнятним, Європейський Суд у правах людини, може предложить:

Дружнє урегулирование:

Розв’язати залежить від відповідність до власної процедурой.

Очікується, Європейський Суд у правах людини після реформи розглядати справи в самісінький перебігу 2-х лет.

Рішення Європейський Суд у правах людини є обов’язковою для держав-учасників Європейської конвенції про захист людини та основних свобод.

Виконання рішень Європейського суду у правах людини забезпечується Комітетом Міністрів Ради Європи, якому передаються прийняті Європейським Судом у правах людини рішення. Не вважається кінченим до того часу, поки держава виконає свої зобов’язання відповідно до рішенням Європейського суду з прав человека.

Які питання дозволяють Комітет із правам человека.

ООН і Європейський Суд з прав человека:

Визначають, було порушено державою конкретне право, передбачене вищезгаданими документами, щодо заявника, і яким саме діями урядовців він був нарушено.

Визнають порушення права.

Європейський Суд у правах людини присуджує справедливу компенсацію за порушене право.

Комітет із прав людини ООН і Європейський Суд у правах людини немає право скасовувати внутрішні судових рішень і безпомилково визначати правничий та обов’язки людини у конкретному случае.

При зверненні на Комітет із прав людини ООН і в.

Європейський Суд у правах людини пам’ятаймо, що тягар доведення лежить на жіночих заявника, тобто заявник повинен обгрунтувати свою скаргу, інакше може бути визнана зловживанням свого права.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

Вважаю, щодо того часу, поки законодательство.

Російської Федерації нічого очікувати наведено відповідно до нормами Конвенції про права людини, і по того часу зараз Європейський Суд неспроможна застосовувати санкції стосовно Российской.

Федерації - Європейський Суд у правах людини нічого очікувати бути громадянам Росії гарантом захисту прав человека.

Хоча є прецеденти про справи громадян нашої країни справи, яких було розглянуто Європейським Судом:

Про. Биман. Єдина, хто, виграв процес про реституції у Європейському Суде, хоча закону про реституції в Российской.

Федерації отсутствуют. 7].

Громадяни Росії, мешканці території Литви, оскаржили позов щодо порушення правами людини до Європейського Суд у правах людини. Річ у тім, що уряд Литви при заміні паспортів, самостійно змінило закінчення імен і прізвищ додавши наприкінці до російської іменам скончание «з». і теперь.

Іванов, став Иванов’с тощо. Це вважається на думку громадян порушенням прав человека. 8].

У цілому, важко, чи є Європейський Суд з прав людини, гарантом захисту правами людини громадянам нашої країни. Але звертатися до Європейський Суд нашим громадянам важко, оскільки наша судова машина дуже повільна, це, по-перше, (розгляд судових справ у Р.Ф. не місяці, а роки, хоча, вимога Європейського суду зобов’язує домагатися пізніше 6 місяців), тоді як удругих, не кожен громадянин нашої країни може це собі дозволити заплатити 5000 доларів за розгляд своєї справи у Європейському Суде.

Як звідси пише М. Л. Энтин у книзі «Европейская.

Конвенція про права чоловіки й Європейська соціальна Хартия":

«Річ у тім, що, як загальне правило, скарги складено не враховуючи формально-юридичних вимог. Що стосується декого з тих просто важко розібратися. Вони уявляють собою лише згусток емоцій. Інші складено до звернення до конкретних російським інстанціях. Треті немає безпосередньо до сфери регулювання Конвенції тощо. …».

Але, виходячи, речей, що хтось намагається, і пояснюються деякі виграють справи в самісінький Європейському Суде, до нього можна обращаться.

СПИСОК ВИКОРИСТОВУВАНОЇ ЛИТЕРАТУРЫ:

1. Коментар до Конституції Російської Федерації. Москва. Г. И.

Іванець. І.В. Калинский. В.І. Червонюк. 2001 г.

2. Хартія Європейського союзу про основних правах. Комментарий.

Москва. Юриспруденция.2001г.

3. Конвенція про захист людини та основних свобод. Текст наведено по: Право Європейського союзу: Документи і коментар. С.Ю. Кашкін. Москва. Терра.1999г.

4. Правоохоронні органи Російської Федерації. В. М. Фокин.

Москва. 1999 г.

5. Правоохоронні Органи: Федеральний закон «про органах.

Федеральної служби безпеки у складі Федерации".

6. Про громадянство Європейського союзу. П. А. Калинеченко.

Москва.2000г.

7. Європейська конвенція про захист чоловіки й Європейська соціальна хартія. Право і практика. Доннна Гомьен, Девид.

Харріс, Лео Зваак.

— ———————————- [1] Є у вигляді ФРН. [2] Див.: Кашкін С. Ю. Основи права Європейського союзу М. 1997 р. [3] [4] Фокін В.М. Правоохоронні органи Р.Ф. [5] Федеральний закон «про органи федеральної служби безпеки Р.Ф. от25.07.95. [6] Коментар до Конституції Р.Ф. М.2001г. с. 69. [7] Т.В.К. «Московія» «Російський Будинок» [8] Т.В.К. «Московія» «Російський Дом».