Продовольча безпека

Продовольственная безпеку.

Проблема продовольчу безпеку для сучасного російського суспільства є одним із найважливіших.

Это пов’язані з системним кризою і спадом в усіх галузях народного господарства. Зараз сформульована концепція державної політики у сфері забезпечення продовольчу безпеку, яка вибудовується на суворо правовій основі. Федеральний закон «Про продовольчу безпеку Російської Федерації «визначає продовольчої безпеки як стан економіки, у якому забезпечується продовольча незалежність країни й гарантується доступність продовольства для населення кількості, необхідному для активної наукової та здорового життя. Що ж до критеріїв, то тут для здобуття права була забезпечена продовольчу безпеку громадян Росії, 80% споживаних ними продуктів мають здійснюватися її власним аграрним сектором. Реальну стан справ сьогодні свідчить про сповнену втрати Україною продовольчу безпеку.

1. Продовольча безпеку.

Одной з найсерйозніших проблем, є проблема продовольчу безпеку. Оскільки забезпечення населення продовольством — це у фізичному сенсі забезпечення її життєдіяльності, то продовольчу безпеку є домінуючою об'єктом аналізу вчених-економістів. Постає теоретична завдання визначення стратегії забезпечення продовольчу безпеку — через внутрішні чи зовнішні механізми.

В останні роки потреба населення Росії у продовольчих товарах задовольняється вітчизняними виробниками приблизно 50% з урахуванням експертної оцінки обсягів неорганізованого ввезення та продажу товарів на продовольчих ринках. Кордон продовольчу безпеку перебуває, за оцінками, лише на рівні імпорту продовольства на розмірі 18 — 35% потреби. Істотне перевищення критичної позначки, навіть із найнижчим оцінкам, у Росії зумовлено передусім кризовим становищем вітчизняного сільського господарства, виробництво якому становить близько 60% від середньорічного рівня за 1986 — 90гг. Такий низький рівень виробництва зумовлено як трансформационным спадом, і неефективними способами проведення цілому економічної реформи та аграрної, зокрема. Значне скорочення державної сільського господарства, яка зменшилася з третини величезного державного бюджету до 2,7% ВВП бюджеті на 1998 р., залишило селянство віч-на-віч з безліччю проблем. Проте попри загальний занепад сільського господарства, полки магазинів залишаються переповненими. Це відбувається, по-перше, через зниження споживання населенням продуктів майже 1,5 разу (винятками є такі малоцінні продуктів харчування, як хлібні вироби й картопля, споживання яких — кілька виросло, попри істотне зростання цін). По-друге, найважливішою причиною даній ситуації є дедалі більше зростаючий імпорт сільськогосподарської продукції, обсяги якого зашкалили за усі допустимі норми вже безпосередньо загрожують безпеки країни.

Доля імпорту загальному обсязі продовольства за оцінками становить від 30 до 50%. Це не дивно, оскільки нині одну особу у Росії виробляється протягом року 43 кг м’яса і 194 кг молока. У цьому фізіологічно обгрунтована норма споживання одну людину становить 81 кг м’яса і 392 кг молока. Нестача продовольства покривається з допомогою імпорту, проте в повному обсязі.

Население нашої країни не забезпечується нормальним рівнем харчування. По оцінним даним, добове споживання одну людину у Росії становить середньому 2200 Ккал (2590 Ккал — 1990 року). Ми вже відстаємо від Африки, де у середньому споживається 2300 Ккал, що вже казати про навіть ЄС, де рівень калорійності харчування становить 3500−3600 Ккал. У цьому, з питань міжнародної класифікації Всесвітньої продовольчої організації (ФАО), харчування лише на рівні 2150 калорій характеризує умови постійного недоїдання. Нормальним ж рівнем в людини є 2600 калорій.

Эти невтішні цифри пояснюються тим, що з роки реформ виробництво основних продуктів харчування Росії неухильно скорочувалася. Зазначу лише деякі показники. У порівняні з 1990 р. збір зерна знизився в 2,5 разу, цукрових буряків — в 3 разу, виробництво м’яса скоротилась 2 разу, молока — в 1,6 разу, яєць — в 1,5 разу, вдвічі скоротилося поголів'я великої рогатої худоби, птахи — в 1,5 разу, свиней — вдвічі, овець та кіз — майже 4 разу.

Правда, торік з’явилися певні позитивні симптоми. Підвищилося виробництво окремих видів продовольства, скоротилася частка імпорту. Але слід самообольщаться: це пов’язано з девальвацією рубля 1998 р., кілька повысившей конкурентоспроможність вітчизняних товарів з допомогою скорочення імпорту продовольства. З іншого боку, на 15% впали реальні доходи населення, продовжували зростати, зокрема і вітчизняну продукцію. Тому під час падіння валового виробництва основних продуктів (м'яса, молока, тваринного олії) частка товарів російського виробництва на ринку збільшилася. Але якщо не розпочнеться реальне відродження сільського господарства, ситуація може змінитися, й частка імпортної продукції знову почне наростати.

Однако передумов для реального відродження сільського господарства ми маємо. Достатньо переглянути валові показники виробництва останніми роками. Ми неухильне падіння його обсягів, котрі з сьогодні припадає лише 50% від дореформеного рівня. Обсяг капіталовкладень в АПК скоротився удвадцятеро. З обороту вилучено 22 млн. га сільгоспугідь, на 14 млн. га скоротилися посівні площі. За даними Інституту економіки РАН і РАСХН, до 2003 р. за збереження сучасної тенденції буде оброблятися 30% земель від рівня 1997 р. У цілому нині майже 90% господарств всіх видів власності збиткові,.

Одной з головних такої становища АПК є диспаритет цін між сільськогосподарської продукцією і промислової. Для підприємств промислову у роки реформ росли в 4−5 раз швидше, ніж сільськогосподарську продукцію. АПК опинився може окупати видатки виробництво, що робить став боржником як федерального бюджету, і приватних фінансових структур.

В Росії необхідно переходити від жорсткої протекціоністської політики до адресної підтримці вітчизняних сільгоспвиробників через субсидування доходів населення і підтримку рівня цін умови їх різкому коливанню. У забезпеченні продовольчу безпеку треба перебудовуватися з зовнішніх, суто фіскальних способів (мит), для підтримки вітчизняного сільськогосподарського виробництва.

Рассматривая проблеми економічній безпеці Росії у умовах початку ринку, слід зазначити такі явища, що безпосередньо пов’язані з нанесенням шкоди економічній безпеці наша держава:

резкое погіршення демографічній ситуації;

криминализация економіки;

разрушение науку й технологічного потенціалу;

разрушение фінансово-кредитної сфери.

2. Небезпека втрати продовольчої незалежності країни.

Обострение цінових диспропорцій між промисловістю і сільське господарство, відмови від розумного патерналізму стосовно вітчизняним виробникам та практично повне відкриття внутрішнього ринку імпорту продуктів — усе це підриває базу для самозабезпечення країни продовольством. Але але це означає проведення курсу на повну ізоляцію країни від світового фінансового ринку. Світова практика виробила низку дуже важливих і надійних підходів до вирішення цієї проблеми, у тому числі - гнучка і ефективний захист вітчизняних виробників, регулювання співвідношень, дозволяють весь імпорт продуктів покривати експортом також продуктів, виробництво яких понад ефективно.

Сейчас створюється загроза втрати продовольчої незалежності країни, яка стане доконаним фактом, якщо небезпека нічого очікувати своєчасно усвідомлено і вжито радикальні заходи для її відображенню.

ПРОДУКТЫ харчування в життєдіяльності людини, і якщо говорити, у світовому масштабі - людства, грають особливу роль. Експерти вважають, що вони нинішнього покоління продовольча проблеми можуть перетворитися на глибокий міжнародний криза. 17 відсотків населення світу сьогодні зазнала впливу голоду й у десятиліття їх кількість може збільшитися у півтора рази.

Причин багато. Один із них — виробництво продуктів харчування світі знижується. Ось у 1992 року 1600 світових учених, зокрема. 102 лауреати Нобелівської премії, видали меморандум, озаглавлений «Вчені попереджають людство ». У ньому прямо говориться, що безвідповідальне ставлення до певних природних ресурсів здатне настільки змінити планету, що вона зможе зберегти життя людей на досягнутому рівні.

Цьому заклику почули майже всі держави. У листопаді 1996 року у Римі проходила Всесвітня конференція з питань харчування, у якій брали участь 173 країни, зокрема і Росія. У доповідях констатувалося, що у країнах хронічно голодують 840 мільйонів. У цьому 50 відсотків вироблених продуктів споживають найрозвинутіші країни, де живе лише одна п’ята частина населення планети.

Щоб не грішити проти істини, це можна зробити схарактеризувати й іншими дуже виразними цифрами, У 26 розвинених капіталістичних країнах проживає чверть населення світу. Але й їх народи споживають 75 відсотків усього виробленої планети енергії, майже 80 відсотків викопного палива, 85 — продукції зернообработки, понад 70 відсотків — виробництва сталі. США відносини із своїми трьомастами мільйонами людина використовують стільки сировини, енергії, палива, їжі, яка могла б забезпечити життя трьохсот мільярдів людина — теперішньому рівні споживання населення Індії.

Для розв’язання проблеми харчування, йшлося у матеріалах конференції, необхідна за десятиліття збільшити виробництво зерна продуктів принаймні на 75 відсотків. Вчені, економісти, організатори виробництва бачать хоча б часткове рішення продовольчих негараздів у інтенсифікації виробництва, в дбайливе ставлення до землі, в правильному витраті енергоресурсів, запасів прісної води.

До речі, деякі вчені радять невідь що захоплюватися генної інженерією, оскільки зміни у такий спосіб структури рослин можуть призвести до непередбачених наслідків для тваринного світу, та був і замінили людину. Вчені кажуть: зайве вторгатися до меж, створені Богом. Як першочергові завдання завданнями урядів та керівників держав вважають піклування про землі, про сільськогосподарському виробництві, сприяння його розвитку, пріоритетне його фінансування. Ось короткий перелік шляхів збільшення виробництва продуктів.

Виникає цілком закономірна питання: аякже ми, у Росії, справи з продовольчої безпекою? Якщо визначати суть моменту, вона ось у чому: важку недугу вразив Державу. Сьогодні більше половини населення живе поза межею бідності. Становище Росії як складне, а й небезпечне. У результаті реформ сільському господарстві одержало удар, можна порівняти за результатами з ядерною війною, і відкинуте в хвіст цивілізації. Особливо постраждала основа всього сільського господарства — втрачається родючість грунту, не отримує добрив. Вирізана половина поголів'я великої рогатої худоби, птахи, і майже всі вівці, свині. Капіталовкладення село зменшилися приблизно 200 раз.

Особливому руйнації піддалася матеріально-технічна база для. Річне виробництво тракторів скоротилося майже 10 тисяч (у середньому 22 разу), плугів — до тисячі. Культиваторів випускається менші надходження до 31 раз, сівалок — в 39 раз, комбайнів зернозбиральних ~ в 66 раз, кормозбиральних — в 44 разу. Виробництво багатьох інших напрямів техніки взагалі призупинено. Зменшилася навіть число підприємств, які виробляють сільськогосподарську техніку — на 45 заводів. Адже наявність техніки має першочергового значення щодо підвищення продуктивність праці, зниженні собівартості продукції і на загалом у збільшенні виробництва продуктів.

Наши європейські та американські «друзі «іноді у вигляді гуманітарної допомоги посилають нам низькосортні, нерідко залежані продукти.

Ось та ін: у листопаді минулого року її хлібна державна інспекція при Уряді РФ заборонила використовуватиме до двох із половиною тисяч тонн продовольства, отриманих з США у межах гуманітарної допомоги. З перевірених дві тисячі тонн борошна лише 390 тонн виявилися придатними до використання. У іншої - підвищений вміст металломагнитных домішок. З іншого боку, забраковано понад тисячу тонн квасолі. За висновком ветеринарної служби, його не можна вдаватися для корми свиней.

З-за кордону завозять до 40 відсотків продовольства. Це статистичні дані, а фактично буває більше. Тобто якщо це показник те, що ми можемо вже за межею втрати продовольчу безпеку.

Нині ж, забігаючи вперед, давайте уявімо собі, й запитаймо себе: якщо з будь-яких обставин США і Європа завтра припинять поставку, а точніше, продаж Росії зерна, м’ясомолочних продуктів, фруктів, овочів? Що тоді? Адже немає жодних резервів. Вчора могутня наддержава внаслідок «» реформ «перетвориться на напівголодний аналог жебрака африканського держави?

В останнє десятиліття структурі харчування мільйонів наших співвітчизників переважають хліб, і картопля. Погляньмо на офіційні цифри. Так було в 1999 року порівняно з 1990;му загалом одну людину споживання м’яса скоротилося на 44 відсотка, молочних продуктів — на 47, яєць — на 24, риби — на 51, цукру — на 28 відсотків. Такі цифри як вражають, а й змусять замислитися. У черговому доповіді ООН «Про розвиток людських ресурсів у 1999 року «Росії визначено 71-е місце! Вона лише на рівні Сомалі, Лівану. Такі зрушення в харчуванні, природно, позначилися на демографічної обстановці нашій країні.

Однак повернімося знову до машинно-тракторному парку Росії. Адже його стан викликає серйозну стурбованість. Загальновідомо, що термін їхньої служби техніки обчислюється 8−10 роками, а залежність від умов експлуатації і коротше. «Реформатори «помітно скоротили надходження техніки на село. На кожні 1000 гектарів ріллі нашій країні доводиться вісім тракторів, США — 27, у Польщі - 92, країнах Європи — 114, у Японії - 564 одиниці. На ті ж самі площа посіву зернових ми маємо п’ять комбайнів. Навантаження однією комбайн — 200 гектарів. Але це у середньому, а як реально вона іноді удвічі більше. У той самий час у США перевищив на тисячу гектарів посівів зернових доводиться 18 комбайнів, країнах Європи — 17, у Японії - 524. Цифри, так би мовити, б’ють від душі.

Безморозный період ми 120−130 днів. З огляду на період вегетації різних культур, хліборобам доводиться із величезними зусиллями вкладатися у ці терміни вирощування. У період збирання ми доводиться максимум дощів, терміни розтягуються, що робить втрачається до чверті врожаю. Звідси й з інших причин забезпеченість людей зерном така: за норми тонни зерна на людини у Росії зібрали торік по 375 кілограмів одну людину, тобто 27 відсотків на потреби. У Штатах тим часом збирають по півтори тонни кожного жителя.

У торік площа зернових ми мали 46 мільйонів гектарів, тобто менше, порівняно з першим повоєнному року і від, ніж за період, починаючи з 1913 року. Тоді росіяни засівали 63 мільйона гектарів. Упродовж років «реформування «сільськогосподарського виробництва посівні скоротилися ж на таку площа, яка еквівалентна посівним площами Великобританії, Італії, Німеччини, Данії, разом узятим, цебто в 30 мільйонів гектарів. Якби із тих площ отримувати не чотири-п'ять тонн зерна, як у Європі або в Америці, а хоча з однієї тонні, то нам більше не довелося закуповувати у Канаді та Штатах ті 15 мільйонів тонн зерна, якими майже щорічно витрачаємо два мільярда доларів.

До цього слід додати, що діти наші поля гранично вражені бур’янами, хворобами і шкідниками сільськогосподарських рослин, що запущена меліорація. Уряд щовесни і літо вымаливает у нафтових магнатів пальне для проведення посівної і збиральної, Через війну безгосподарності середня врожайність скотилася до 11 центнерів зерна з гектара.

Саме сільському господарстві - галузь, з допомогою якої економіка країни може у стислі терміни домогтися ривка вперед. Та вийшло, що останні роки підтримали не вітчизняних селян, а фермерів Заходу і Америки.

Що таке все означає? Дуже багато. Фахівці з аграрним питанням вважають, що за такої ситуації наші співвітчизники надто скоро можуть взагалі без хліба і низки інших продуктів. А закуповувати трактори чи комбайни сільському виробнику у принципі за кишені. Не основне, що вироблена нашій країні техніка, на думку інформованих людей окремих випадках низьку якість. Набагато важливіше, що до офіційній статистиці протягом останніх вісім років надійшло ціни на всі сільськогосподарську продукцію зросли лише в 1500 раз, але в техніку — в 15 тисяч разів. Таких божевільних грошей немає у господарствах.

Сбор зерна нині очікується на 10 мільйонів тонн більше, ніж у 1999 року. Для значимішої зростання досі немає коштів. І знову мушу утриматися від порівнянь. За даними ВНДІ техніко-економічній інформації АПК, США загальний розмір трансфертів в сільському господарстві становить 94 мільярда доларів, у Японії - 89, у країнах — 134 мільярда. Навіть у невеличкий за площею та населенню Фінляндії - майже чотири мільярди. У величезній Росії виділяється вдесятеро менше, ніж у Фінляндії, й у 230 разів менша, ніж у США.

Є тільки одна шлях боротьби з неврожаями — терміново запустити конвеєри тракторних і комбайнових заводів. За розрахунками спеціалістів, техніка окупить себе з допомогою економії у рік з виробництва збіжжя і продуктів тваринництва. АПК потребує державне регулювання системи короткострокових і частка довгострокових кредитів, в якнайшвидшому формуванні державного сельхозбанка.

Дуже важливо було розвиток лізингу у придбанні техніки. Міністерство фінансів ремствує, що чимало суми не повертаються до бюджет. Можливо, на стартовому етапі те й так, але де вони повертаються, власне, безцінним задарма для таких людей — продовольством. У наших природні умови мусить бути ефективну систему страхування. Основним має стати єдиний земельний податок відповідно до кадастрової оцінки землі.

Імпорт і експорт сільськогосподарської продукції зобов’язаний враховувати насамперед інтереси аграрного ринку країн СНД. Вони повинні включати оптові універсальні ринки — торгові доми, ярмарки, аукціони. Під деякі проекти можна й необхідно залучати іноземних інвесторів. Інтереси АПК настійно вимагають підвищення якості вітчизняної техніки. Назріла необхідність відновлення зв’язків і постачання техніки країн СНД.

Має бути створено правової механізм. Усе це швидше б просувалося до бажаної мети, якщо підкріпити правовими актами. Негайно потрібні такі їх, як «Про державну підтримку сільськогосподарських товаровиробників », «Про продовольчу безпеку країни », «Про розвиток інфраструктури продовольчого ринку », «Про виробництво екологічно чистою продукції «, «Про забезпечення продовольством військових та інших спецпотребителей », «Про карантин у рослинництві «, «Про захист рослин від сільськогосподарських шкідників та хворобливий «та інші, вкрай потрібних законних актів, що регламентують діяльність сільгоспвиробників.

Зараз необхідні закони «Про селянське, фермерське господарство », «Про особистому підсобне господарство », «Про створення і діях акціонерних товариств », «Про агропромобъединениях в АПК », «Про вдосконалення управління у АПК ». Країна, власне, досі немає земельного кадастру, землеустрою, правил про оренду. Ні закону про кращому використанні державних підприємств і муніципальних земель, про моніторинг і заставу і інших документів. Близький до розгляді закон «Про матеріально-технічне забезпечення АПК » .

Сельское господарство Росії специфічне. Треба враховувати кліматичні, природні умови нашого виробництва. Наш врожай зерна з гектара вбирає у собі вулицю значно більше машинного і людської праці, ніж той самий врожай у Сполучені Штати Америки. Набагато дорожче нам обходяться утримання і розвиток тваринництва, як і чимало соціальних умови для таких людей. Вітчизняне сільському господарстві слід розглядати лише з економічної погляду, і з національної стратегії безпеки.

Україна має мати власну надійну продовольчої безпеки.

3. Якість продуктів.

В Росії проблеми продовольчу безпеку перебувають у основному через кількість шлюбу поставленого із близького та далекого зарубіжжя.

Так Госторгинспекция підвела чергові підсумки перевірок якості товарів російському продовольчому ринку впродовж останніх дев’яти місяців. Майже кожен друга перевірка сприяла вилученню товару з торговельну мережу!

Проведено більш 300 тисяч перевірок — майже у півтора рази більше, як по період 2001 року. Продавці отримали штрафні розпорядження загальну суму 250 мільйонів карбованців, відкликав понад тисячу ліцензій на торгівлю.

Вот дані про конкретним імпортним товарам: з усього перевіреного кількості рослинної й маргарину забраковано і знято з 36 відсотків, сирів — 42, м’яса всіх видів — 35, ковбас і копченостей — 55, рибопродуктів — 50, плодоовочевих консервів — 40, горілки і лікеро-горілчаних виробів — 75 відсотків.

Красноречивый приклад — ситуація у Калінінградській області, де у поточного року забраковано і знято з продажу 167 тонн лише продовольчого імпорту із Польщі, Австрії, Бельгії, Ірландії, Голландії, Німеччини, Латвії. Усі вилучені товари мали минулі терміни придатності, були наявні ознаки псування, цьому вони не супроводжувалися ні інформацією російській мові, ні сертифікатами відповідності, які підтверджують безпеку продукції.

Встречаются й навіть відверто фальсифіковані товари — переважно продуктів харчування: алкогольні і безалкогольні напої, вершкове олію, ковбасні і макарони, м’ясні консерви, чай, кави. Приміром, у точках Кіровській, Читинської, Свердловській, Ульяновської областей, Бурятської, Мордовської республік, Москви й Санкт-Петербурга виявили суміш кулінарних жирів, яка видавалася за пряжене олію.

Качеству імпортного алкоголю Госторгинспекция приділяє особливу увагу. Через війну тисяч у січні - вересні 1999 року з обороту було вилучено 22,2 відсотка лікеро-горілчаних виробів, 32,1 відсотка — вина, 20,8 — коньяку (переважно фальсифікованих), 44,2 відсотка шампанського. Найбільше підробок «женуть» Польща, Німеччина, Болгарія, Іспанія, Вірменія, Грузія, Молдова, Україна — тобто, передусім, самі ж виробники вин.

В що ж причина такого припливу з Росією фальсифікованої продукції? На недавньої колегії в мінторгівлі вкотре відзначалося: левова частка імпорту Росію завозиться за контрактами і договорами — поставкам, у яких вимоги до якості та безпеки продукції взагалі обумовлюються. Не гарантує якості товарів хороших і що склалася система їх сертифікації. Ось, приміром, тютюнові вироби. У чотирьох російських стандартах гранично припустимі рівні змісту смол і нікотину значно вищий, аніж у європейських стандартах, — то й що дивуватися, коли іноземні фірми звозять всю продукцію, яка відповідає їхньому вимогам до нас!

Действия територіальних управлінь Госторгинспекций, інших контор і надзирательных органів приносять свої плоди. Хоча семимильними кроками, проте поліпшується якість імпортної риби, рибопродуктів, м’ясних консервів, дитячого харчування, пива, мінеральну воду: зараз бракуют загалом п’ять — 15 відсотків рідше, ніж минулого року.

Есть віддача, вважають експерти, і від законодавчих ініціатив влади. Нарешті то розроблено й уведено підрозділи до дії Держстандарти на продовольчі товари, які у відповідність до Законом «Про захист прав споживачів» ще від 1995 року регламентують характері і зміст достовірну інформацію про товарі. Введений заборона ввіз у країну з-за кордону алкоголю маркованого товарними знаками російських виробників — в такий спосіб вдається бодай якось контролювати реекспорт. Введено, хай і у «урізаному» варіанті, захищені від підробок спецзнаки відповідники марки з облікової інформацією до них.

И усе-таки не можна ні з міністром торгівлі РФ Михайлом Фрадковим, яке закликає контролюючі органи «надати особливу увагу збору інформації про фірмах постачальних промислові і продовольчі товари російський споживчий ринок».

Сырьевая база харчової й переробної промисловості сьогодні у значною мірою забезпечується імпортом. Приміром, московські м’ясопереробні заводи працюють іноземною сировину, якість якого залишає бажати кращого. За даними Асоціації м’ясопереробників РФ, у країну вступає у основному залежана імпортна продукція з 3−6-летними термінами зберігання. Це ж стосується й поставок зерна. Часто в наші порти приходить справжнє гнилизна, яке годиться навіть у корм худобі.

Оставляет бажати кращого і якість продукції, оскільки забраковывается від 10 до 50% тваринного олії, сирів, ковбасних виробів і копченостей, рибних і м’ясних консервів, борошна, хлібобулочних і макаронних виробів. Це відбувається у першу чергу через несумлінного відносини як виробників, що порушують технологію виробництва, і продавців, які порушують параметри збереження і термінів придатності продуктів. Нині харчові отруєння стали звичним явищем. Тільки від вживання неякісної горілки за рік загинуло більше 30 тис. людина. Почастішали випадки захворювання на сальмонельоз, сибіркою та інші хворобами, збудники яких опиняються у харчових продуктах. Найстрашніше, що жертвами недобросовісності виробників продуктів стають діти. Тим самим було підривається генофонд нації. Звичайним явищем стала випічка хліба із борошна, що належить до неякісної по зольності й у багаторазово перевищує показники Держстандартів по мінеральної і металломагнитной домішкам. І це вже після ухвалення закону «Про державне контролю над якістю й раціональним використанням збіжжя і продуктів її переробки » .

С метою оцінки сучасного стану правий і інтересів споживачів на Росії соціологічна служба СПРФ провела анкетування майже 2000 людина — робочих, службовців, підприємців, здебільшого людей зрілого віку. Опитування УЦЕПД показало, що, як і тому в кожних дев’яти на десяток опитаних було порушено їхніх прав споживачів. Як і раніше найбільше претензій висловлюється до якості продуктів (60%). З другого краю місці залишилися порушення, пов’язані з обрахуванням і обвесом покупців. На малопочесне місце вийшли житлово-комунальні послуги, відтіснивши на четверте непродовольчі товари. П’яте місце збереглося за неякісними алкогольними напоями. У цьому до якості алкоголю спостерігається найпомітніший зростання кількості претензій.

В результаті порушень споживчих прав у тому чи іншою мірою завдали шкоди здоров’ю майже 30 відсотків респондентів, матеріальних збитків — 66, моральну шкоду — 51. Найбільше збитки здоров’ю споживачів завдали неякісні продукти харчування алкоголь, медичні і житлово-комунальні послуги. Матеріальні збитки пов’язані насамперед із придбанням неякісних продовольчих і непродовольчих товарів, обрахуванням і обвесом покупців, втратами від житлово-комунальних послуг.

4. Соціальні аспекти цієї проблеми харчування.

Известная формула французького соціолога початку ХХ століття Еміля Дюркгейма говорить, що вистава про природу є відбитком соціальної організації. Тобто образ природи — продукт суспільного ладу, а не навпаки. Отже, кожне суспільство сподівається свою природу, залежно від принципових відмінностей з інших товариств. Але справедливе й зворотне: що більш схожими стають різні суспільства зі своєї організації, то виразніше у тому віруваннях і уявленнях можна знайти подібність. З початку ХХ століття, пройшовши шляхом натисків і відкочувань, з обох боків ідеологічної кордону (соціалістичний Радянський Союз перед — буржуазна Західна Європи та США) стверджується ідея соціальної держави, тобто такої порядку, щоб у ролі природної стихії виявляється політична організація. Відмова від моделі «держави благоденства «у Європі та 1980;х і «скасування низки соціальних програм, у 1990;х, як й раніше, не змінюють самого принципу. Міська цивілізація дедалі більше стає системою споживання послуг, і Росія залишається осторонь спільного прямування. Так, за даними від Світового банку, внесок сфери послуг у валовий продукт у Росії 1998 р. можна з тим самим показником для Франції 1987 р.: 62,1% і 66,9% відповідно. До цього можна додати, що перебільшені пристрасті навколо політичних технологій чи дебати якість життя і демографічної кризи у Росії - свідчення роль держави як основного споживача чи виробника різних послуг. Інше питання: равнодоступны ці послуги, і який механізм їх створення і розподілу? До нього ми повернемося трохи далі.

Сейчас ж таки відзначимо таке. Принципову роль зміні (і приведення до єдиної моделі) соціальної організації відіграє і такий могутній сектор сфери послуг, як ЗМІ. Саме формується сучасний і загальнодоступний образ природи. Самовільна і романтично забарвлена стихія, якої був «першу природу «XIX століття і на початку XX, повертається у коло сприйняття суспільством на абсолютно новій ролі - як соціальну проблему. Досить придивитися до тематики теленовин чи газет, аби побачити, що єдина колись природа визирає сьогодні з-під покриву безлічі нових імен: екологічну рівновагу, природний катаклізм, несприятливі погодні умови, середовище проживання, захист природного біорізноманіття, біологічне харчування… І з них відсилає нас зовсім не від до першопричині обретающихся в нас інстинктів чи естетичних вражень. Ці імена пов’язують природу із тим соціальної корисності у різноманітних галузях споживання: з зручністю коштів повідомлення, з тілесним комфортом, зі стійким функціонуванням в промисловості й сільського господарства, із підтримуванням умов життя. Нині наш увагу звертають не так на природу як таку, а насамперед їхньому стан, у якому «негаразд », як його стає джерелом витрат й питання. Потрібне стан природи, точніше, наявність природних ресурсів необхідного якості, виявляється однією з соціальних стандартів сучасного суспільства.

Однако за всієї спільності розвитку соціальної організації цей стандарт різна освіта у Росії і близько, наприклад, мови у Франції. Чому? Щоб це питання, потрібно знову від вірувань до матерії. За даними ЮНІСЕФ, 1994 р. валовий продукт душу населення у Росії становило 2560 $, що майже 10 разів менша, ніж мови у Франції (23 470 $). У 1998 р. розрив, вже з даним від Світового банку, залишився колишньому рівні: 2300 $ до 24 940 $. За період із 1991 по 1998 у Росії показник ВНП душу населення щорічно знижувався загалом на 6,7%. Тоді і з 1990 по 1997 середня ціна продуктів харчування споживчої кошику зростала на 390% на рік. Порівняйте, мови у Франції цей показник становив 1,1%, стільки ж, який був середній річний приріст ВНП душу населення цей період. Отже, період активного обговорення у ЗМІ биостандартов харчування, початок що було належить 1989 року США, випадком масового отруєння трансгенної харчової добавкою, протікав у дуже різних умовах перетворюється на Росії й за Західної Європи. У Франції це був період стійкого відтворення соціальної організації, тоді як відбувалося її принципову зміну, вилився в економічну кризу. Інакше висловлюючись, мови у Франції «першу природу «стала соціальна проблема під час загалом передбачуваною динаміки «другий ». У Росії той-таки істотнішим джерелом ризику і причиною зниження життєвих стандартів виявилася «друга природа ». Вочевидь, що у умовах проблема відхилень як продуктів не змогла одержати того сенсу, і його в країнах Західної Європи — сенсу зони ймовірного ризику. У 1991;98 рр. у Росії подібні зони знайшли вираз у іншому спектрі сюжетів: втрата роботи, загроза безпеки, ризик стати жертвою фінансового обману, недолік лікарських засобів. Слід зазначити, що у «спокійній «Західної Європи питання биостандартах сьогодні ставиться багато жорсткіше, ніж у США, де зонами підвищеної небезпеки у межах «другий природи «зізнаються зростання підліткової злочинності, національні конфлікти та фізичне насильство у ній.

Формулу Еміля Дюркгейма, враховуючи вищесказане, можна доповнити: розсуд у природі соціальну проблему — продукт стійкою соціальною організації, яка підпорядкувала собі природу. Тому говорити про власне європейському сенсі проблем біоі еко-, як до речі, й культурному сенсі питань феміністського руху очей чи реформування профспілок, можна тільки приймаючи до уваги розбіжності у джерелах ризику, соціальній та будову сфери послуг, в механіці ЗМІ, у системі зайнятості, загалом освіти у Європі у Росії.

Тем щонайменше, посилаючись на можливість несприятливе стан «другий природи «у Росії, не можна приписувати сенс проблемі «біо «лише у європейський контекст. З огляду на зазначеного подібності основних чорт соціальної організації якість продуктів виявляється однією із сучасних проблем, яку поділяють все суспільства. Якщо на всіх країнах потреба у продуктах харчування задовольняється з допомогою здешевлення їх виробництва (співвідношення витрат і отриманого обсягу), проблема якості виявляється зворотним боком зниження витрат. У цій ситуації ринок харчування розшаровується як і, як доходи населення кожної із багатьох країн: складаються сектора «елітних «продуктів і продуктів «бідним ». Саме собою розподіл робить різницю між Росією і Францією. У французьких магазинах продукти із маркою «Bio «стоять дорожче звичайних, а й просто свіжі - дорожче тих, у яких використовуються консерванти. І аж ніяк не кожному французькому покупцю із засобів забезпечити себе повноцінним био-рационом. У найзагальніших рисах ситуація схожа з російською.

И все-таки, відмінності існують. За даними Всесвітнього банку, частка доходів 80% населення Франції 1989 р. становила 59,8%. Аналогічний показник для Росії на 1996 р. становив 47,3%. Індекс нерівності (Джині) становив для Франції 1989 р. й Росії 1996 р. 32,7 і 48,0 відповідно (там-таки). Якщо врахувати наведені раніше цифри динаміки ВНП душу населення, реальне майнове розшарування у Росії виявиться ще більше вираженим. Це означає, що проблему якості харчування (а чи не нижнього порога зарплати) мови у Франції актуальна для значно більшої кількості споживачів, здатних наполегливо та у принципі готових доплачувати за біологічну чистоту. Саме цей групу споживачів обслуговують ЗМІ, взяли він роль громадського контролера. Тим більше що, за об'єктивного (хоча ще й приблизно оцененном) розподілі доходів, чинне Росії, у ЗМІ з більшої ймовірністю обслуговуватимуть інтереси інших 20% населення, які, при цьому, свої інтереси і цілі усвідомлюють і переслідують з набагато більшої ясністю, ніж 80%, стурбованих збереженням свого й дуже дуже вигідного економічного становища.

Итак, європейський сенс «біо », на відміну російського, це, при цьому, цілий інформаційний сектор, створений ЗМІ для середнього класу, поява якої довго анонсувалося у Росії яке прямо було відбутися при середньорічному падінні душової частки ВНП на 6,7%. У Франції до цього додається система постійних природничонаукових досліджень з замовлень фірм-виробників, які на харчовому ринку за заможного споживача. У Росії її основна інфраструктура, наприклад, біохімічних досліджень (включаючи кваліфікованих кадрів) втрачено вже до середини 1990;х. Отже, у справі «біо «сполуки інтересів і такі пропозиції, що попереджав попит, що притаманні Франції або інший країні Західної Європи, у Росії просто немає. Проте проблема у тому, і що якість харчування продовжує залишатися проблемою. І якщо у вигляді подробиць використання трансгенних інгредієнтів, то більш загальній формі, через запитання про якість життя і структурі харчування, вона завойовує франшиза зусиллями зацікавлених виробників.

5. МОДЕЛЮВАННЯ ПРОЦЕСІВ УПРАВЛІННЯ.

ПРОДОВОЛЬСТВЕННОЙ БЕЗПЕКОЮ.

Как додатково наочно продемонстрував недавній криза, однією з найважливіших компонент економічній безпеці продовольчу безпеку. Питання продовольчу безпеку займають важливе місце у концепціях національної стратегії безпеки більшості передових країн, де віддавна прийнято відповідні закони, державні стратегії і програми.

Для із перехідною економікою пропонується наступний підхід продовольчій безпеки. Під продовольча безпекою ми розуміємо необмежену у часі здатність держави і забезпечувати доступ населення до продуктів харчування у кількості та ролі, достатніх для здорового фізичного та розвитку кожної особи у звичайних обставинах, і мінімально необхідні підтримки здоров’я та перемоги працездатності в надзвичайних продовольчих ситуаціях.

Для конструктивного визначення критеріїв продовольчу безпеку необхідно провести державну систему норм харчування, яка регламентує два нормативних рівня харчування населення: достатній, використовуваний для соціально-економічних розрахунках у звичайних обставинах і мінімально необхідний, використовуваний для гарантованого забезпечення населення надзвичайних продовольчих ситуаціях.

Важнейшим елементом здійснення державної політики, службовцям забезпечення продовольчої безпеки, є регулювання продовольчих ринків шляхом закупівель продукції і на продовольчих інтервенцій, здійснюваних через спеціалізоване Федеральне агентство. Зовнішньоекономічна спрямованість державної політики у сфері продовольчу безпеку залежить від ефективної реалізації міжнародного поділу праці продовольчої сфері при недопущення критичної залежність від імпорту продовольства.

Для виконання завдання вибору заходів державного регулювання з метою забезпечення продовольчу безпеку РФ можна використовувати адаптована для даної проблематики базова макроекономічна модель АПК, розроблена в ВИАПИ. У цьому послідовно мали бути зацікавленими вирішені такі подзадачи:

на основі моделі попиту населення в продуктів харчування визначити співвідношення рівня доходів населення і цін, достатні забезпечення доступу населення до продуктів харчування по медицински-обоснованным нормам за умов ринкових рівноважних цін;

на основі моделей блоку функціонування АПК визначити собівартості виробництва основних продуктів рослинництва, тваринництва і переробки нафти та мінімально допустимі ціни реалізації для рентабельною роботи галузей АПК;

на основі моделі імпорту продуктів блоку зовнішньоекономічних систем визначити систему митних тарифів і квот, які забезпечують, з одного боку, раціональний рівень аграрного протекціонізму, з другого, достатню конкурентність імпортної продукції;

на основі моделей блоку державного регулювання і моделі загального рівноваги аграрного ринку розробити стратегію державної агропромислового виробництва, що включає систему дотацій, субсидій, субвенцій тощо., які забезпечують рівновагу попиту й пропозиції в припустимою області гарантованої продовольчу безпеку при мінімальну суму державних витрат.

Заметим, що це це може не мати. І тут ми опинимося у певному вище надзвичайної продовольчої ситуації та змушені відмовитися від заходів ринкового регулювання переходити до нормативному й змушені відмовитися від заходів ринкового регулювання переходити до нормативного розподілу продовольства.

Заключение

.

Проблемы економічній безпеці Росії у умовах початку ринку породжені або важкими «спадковими «хворобами ще радянської економіки, або хворобами «гайдарівської «економіки, або неадекватними методами лікування, або ж всім спільно. Звідси — і саме підхід до усунення економічних труднощів чи з крайнього заходу до пом’якшенню їх згубного впливу подальші долі країни. У центр слід поставити найшвидший вихід Росії на економічний просвіток, оздоровлення реального сектору економіки, поновлення інвестиційного процесу.

С цієї погляду продовження колишнього курсу, пренебрегающего важким становище у реальному реальному секторі економіки в ім'я фінансової стабільності і проведеного під гаслами десоциализации і капіталізації, неприйнятно. Воно веде до подальшого розвалу господарства країни, розбазарювання і проеданию національного багатства, зниження життєвий рівень більшості населення, небезпечному загострення соціальних протиріч.

В нинішніх умовах, слід, відкинувши апріорні ідеологічні встановлення і догми, з позицій реалізму і розсудливості знайти розв’язання проблеми виходу з кризи. Не відмови від економічних реформ, а продовжуючи їх, але розглядаючи реформи не як самоціль, бо як спосіб підвищення ефективності економіки та поліпшення народу. І тому необхідна поступова трансформація сформованих форм господарювання і ступінь економічних інституцій у напрямі соціально орієнтованою і регульованої ринкової економіки за збереження важливої ролі держави.