Магистраты римські

Магистраты римские

Магистраты, сенат і народ утворювали у римській республіці три головних влади. У руках магістратів було зосереджено виконавча влада, право законодавчої ініціативи й (спільна з сенатом) значної частини адміністративні функції. У республіканський період влада магістратів, всі ці правничий та обов’язки виходили з держави. Спочатку офіційні посади довірялося бути лише аристократы-патриции. Верховна влада належала двом щорічно избиравшимся консулам, яким допомагали приставленныые до них квесторы, фінансові чиновники. Боротьба плебеїв за політичні права призвела до створення плебейських магістратур — десяти трибунів, мали право вето навіть із відношення до консулам, і двох менш значних міських чиновників, плебейських эдилов.

Между 421 і 300 е. плебеї допустили всім магистратурам, колись він належав виключно патриціям, соціальній та більшість жрецьких колегій, що призвело до виникнення нової служивої знаті. Вона витиснула колишню аристократію і створила новий сенат, куди ввійшли представники небагатьох видатних пологів, монополізували більшу частину магістратур. Отже вносили розлад в систему управління плебейські магістратури влилися в традиційні форми життя. На 150 е. повністю що розвинулася в магістратури можна розділити на курульные (консул, диктатор, претор, цензор, курульный эдил), давали декларація про почесне (курульное) крісло й вважалися більш престижними, і менше значні посади (квесторы, трибуни, плебейські эдилы тощо.). Диктатор, офіційна особа, убране верховної владою, обирався лише у надзвичайні ситуації; претор був суддею по цивільних справах і молодшим колегою консула; цензори проводили перепис населення і побудову допускали чи відхиляли кандидатів до сенат, проводили ревізію стану вершників; курульные эдилы відправляли цивільні - і релігійні функції. За іншою класифікації магістратури ділилися втричі групи: звичайні, що обиралися щороку з постійними інтервалами, як цензори; надзвичайні, як диктатори та їх заступники, начальники кінноти; і спеціальні, як, наприклад, децемвиры — комісія на десяток людина, створена 451−449 е. для кодифікації права.

Власть магистрата

Все магістрати мали potestas, тобто. владою, супутньої їх посади й яка потрібна на її відправлення. Вищим магістратам (консул, диктатор, преторе) особливим рішенням куриатных комиций давався також імперій, тобто. право командування військами і владу життям і смертю громадян. Фактично на імперій було накладено ряд обмежень, тож він міг цілком проявитися лише з полі битви. Усередині міських стін магістрати, котрі володіли империем, могли вдаватися до примусу, однак за накладення тяжких покарань громадяни мали права апелювати до народу. Усі магістрати, крім диктатора, термін посади якого, проте, обмежувався шістьма місяцями, були зобов’язані всередині міських стін коритися вето народного трибуна, і всі магістрати, зокрема й трибунів, були зобов’язані підпорядковуватися вето свого колеги по магістратурі, а нижчі посадові особи — і вето особи з вищим империем чи potestas. Усі, крім цензорів, не які мали империем і займали своєю посадою протягом 18 місяців, могли відправляти свої обов’язки у місті впродовж року. Надалі додалися та інші обмеження: заборона повторне обрання консулом в протягом десятиріччя (342 е.) і на повторне обрання цензором (264 е.), проте повторне відправлення посади трибуна, це траплялося рідко, залишалося законним, а повторне відправлення посади військового трибуна — навіть звичайним. Заборонялося також поєднувати кілька посад (344 е.).

Порядок заняття посад і выборы

Постепенно був вироблено правильний порядок заняття посад й установлено тепер інтервали між ними, отже кожна посаду стала визначати ранг тих, хто хоч колись її обіймав. Спеціальний закон (lex Villia annalis) в 180 е. вперше визначив «вік, де можна на кожну посада і займати її». Більшої чіткості наведеним вимогам додав Сулла, незабаром цей ж порядок був поширений і плебейські магістратури. Кар'єра починалося з військової служби, й обійняв посаду військового трибуна відкривалася здобувачам із 25-ма років. Мінімальний вік для квестора визначено у 31 рік, щоб займатися посади претора — 40, консула — 43, причому посади слід було проходити саме у такому порядку. Трибунами і эдилами зазвичай ставали після відправлення посади квестора, проте ці магістратури не вважалися обов’язковими у тому, щоб у подальшому на вищі посади. Цензорами, зазвичай, ставали колишні консули. Найчастіше, коли час служби магістрату минав, він вирушав б служити у провінцію, такі призначення за назвою «промагистрат» (літер. «за магістрату», як проконсул, пропретор).

Выборы посадових осіб здійснювалися народним зборами: магістратів, які мають империем, і цензорів вибирали на центуриатных комициях; курульных эдилов, квесторов і нижчих чиновників — на трибутных комициях; народних трибунів і плебейських эдилов — зборах плебеїв. Висувати своєї кандидатури міг лише повноправний і свободнорожденный римський громадянин, здоровий тілесно і розумово, чого насправді приєднувалося вимога про наявність значного стану. Обирати можна були лише представників всаднических (грошова знати) і сенаторских пологів, двох станів, яких було «відкриті двері сенату» (Цицерон).

В пізній республіканський період кандидат мав оголосити про участь у виборах особисто упродовж трьох базарних дня (тобто. за 24 дня, оскільки римська тиждень був восьмиденної). Магістрати, котрі керували виборами, мали значними повноваженнями щодо допуск мови кандидатів і проголошення переможця. Терміни виборів змінювалися, але вони відбувалися у літа. Першими могли проходити вибори трибунів, та був, усе своєю чергою — консулів, преторів, эдилов і квесторов. Після закінчення своїх повноважень магістрат зобов’язаний був принести клятву в тому, що чесне виконував свій обов’язок і дотримувався законам.

Престиж магистратуры

Магистратура вважалася почесною обов’язком, вона оплачувалася, хоча певні видатки маґістрату відшкодовувалися. Проте величезні витрати, потрібні від кандидатів на посади, зокрема устраивавшиеся населенню колосальні циркові гри і умови роздачі, призводили до зловживань службовим становищем, до поборам при управлінні провінцією у спробі відшкодувати лише доступне витрачено.

Количество служителів також чого залежало від рангу магістрату. Диктатора супроводжували 24 ліктора, що знаки влади, які називались фасциями і що складалися з пучка прутів і сокири. У консула було 12 лікторів, у претора — 6. У присутності найвищих магістратів нижчі мали встати і далі опускати свої фасції. Ознаками курульной магістратури служили курульное крісло, пурпурна облямівка тоги і пурпурова смуга на туніці. Трибуни отримували особливу лаву, а квесторы звичайний стілець. Облич, займали за життя курульные посади, ховалися зі знаками їх до влади, у присутності зображень предків (їх масок, які зберігалися і в будь-якої родовитого римлянина), також займали магістратури.

Дальнейшая история

В епоху великих війн 3 і 2 ст. е. повноваження магістратів виявилися до певної міри затіненими провідною роллю сенату у політиці та управлінні. Це було цілком природно, оскільки магістрати були що й сенаторами. Формально магістрати зберігали ініціативу звернення до сенатові по консультацію винесення законопроекту до обговорення народних зборів, вони всі як і могли застосовувати насильство і зберігали судові повноваження. Як представників держави їм було запропоновано укладати обов’язкові для народу угоди, але це угоди підлягали ратифікації сенату і народної зборів. У період перебування у посади магістрати користувалися недоторканністю, але з закінченні цього процесу терміну були б залучені в суд.

Республиканские магістратури зберігалися за доби принципату, тобто. імперії, створеної Августом і його наступниками, проте їх функції поступово переходили до людей, призначеним імператором, або до комісіям, відповідальним безпосередньо проти нього. Вибори фактично було перенесено до сенату і відбувалися відповідність до рекомендаціями принцепса. Магістратури перетворилися на позначення рангу, який дозволяв цій особі на високооплачувану посаду у імперської бюрократії. Тільки преторы почасти зберігали колишнє значення аж до правління Адріана. У пізній імперії посади консула і претора стають просто почесними званнями.

Список литературы

Егоров Г. Б. Римська республіка з кінця VI незалежності до середини ІІ. е. — У кн.: Історія древнього світу, т. 2. М., 1989.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.