Родинне виховання в сучасній сім"ї

ВСТУП Процес формування і розвитку особистості починається з родини, з моменту народження дитини. Саме батьки вводять дитину в складний світ людських взаємин. Уроки життя, здобуті в родині, мають величезну виховну силу, бо дають їх найближчі люди — мама, тато, бабуся…

Отже, сім'я була й лишається головним осередком, де відбувається становлення і розвиток особистості.

Родинне виховання настільки важливе в житті кожної людини, що Генеральна Асамблея ООН, оголосила 1994 рік Міжнародним роком сім'ї та постановила, що «починаючи з 1994 року, 15 травня щорічно буде відзначати Міжнародний день родини», підкресливши цим величезне значення сім'ї в фізичному й духовному становленні особистості.

Конвенція ООН про права дитини, схвалена на 44-й сесії Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 р. (набула чинності в Україні з 27 червня 1991 р.), визнає, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння.

Законодавчо правовий статус сім'ї закріплено в статті 51 Конституції України: «Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка». Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім'ї. Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У державній національній програмі «Освіта» (Україна ХХІ століття) про роль сім'ї сказано так: «На етапі раннього родинного виховання батьки, як перші педагоги, покликані створити умови для повноцінного фізичного та психічного становлення особистості, рівноваги, довіри, сформувати активне, зацікавлене ставлення до навколишнього світу».

Сім'я несе повну відповідальність за розвиток, виховання і навчання своїх дітей [5, с. 61].

Концепція національного виховання трактує, що «родинне виховання — перша природна, постійно діюча і найголовніша ланка національного виховання».

Питання родинного виховання розглядали М. Стельмахович, О. Духнович, Г. Сковорода, Т. Шевченко, Я. Чепіга, І.Огієнко та інші. З цієї теми написано багато книжок, наукових та дослідницьких робіт. Але, не дивлячись на це, в сучасній українській родині існує багато запитань з приводу того, як же найкраще виховувати дитину, все ще існує багато проблем і непорозумінь між батьками.

Виходячи з вищезазначеного, можна зробити висновок, що проблема родинного виховання була і є надзвичайно важливою, бо зумовлена тією величезною роллю, яку відіграє родина у вихованні особистості. В цьому полягає актуальність дослідження.

Мета курсової роботи: визначити сутність, мету, завдання, умови родинного виховання в сучасній сім'ї.

Для досягнення мети висунуті наступні завдання курсової роботи:

здійснити теоретичний аналіз джерел для визначення сутності, мети та завдання родинного виховання;

дослідити особливості виховання в сучасній українській сім'ї;

виділити мету, завдання, форми і методи родинного виховання в сучасній сім'ї;

визначити умови успішного родинного виховання;

дослідити методику здійснення родинного виховання у загальноосвітній школі на сучасному етапі;

на основі вивченого стану родинного виховання запропонувати методичні рекомендації вчителям щодо роботи з батьками.

Об'єкт дослідження — процес родинного виховання школярів.

Предмет дослідження — родинне виховання дітей в сім'ї.

Методи дослідження: аналіз наукової літератури з теми дослідження, аналіз та узагальнення передового педагогічного досвіду, спостереження.

Гіпотеза дослідження: застосування історичного досвіду українського народу з родинного виховання та нових нетрадиційних інтерактивних форм роботи класного керівника з батьками є центральний напрямок педагогізації освіти батьків.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, де зосереджені аналіз сучасного стану розробки проблеми, результати практичних досліджень та методичні рекомендації автора, висновків, додатків та списку літератури (29 позицій). Загальний обсяг роботи становить 36 сторінки.

родинне виховання сім'я школа.

РОЗДІЛ І.

ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ РОДИННОГО ВИХОВАННЯ.

1.1 Виникнення та розвиток ідеї родинного виховання Відомо, що родина — природне і найбільш стійке формування людського суспільства, яка акумулює в собі всі найважливіші його ознаки. Родина завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів. Сім'я впливає на людину протягом усього її життя. Але особливо велика її роль на початку життєвого шляху. Саме в цей період закладаються моральні і психічні основи особистості, відбувається залучення дитини до світу соціальних цінностей і відносин.

Аналіз усної народної творчості дає підстави говорити про те, що суспільство завжди приділяло неабиякої уваги ролі родини в житті людини. Так здавна на Україні говорили: яка вода, такий млин, який батько, такий син; які мамка й татко, таке й дитятко; якого породила ненька, такого й прийме земелька і т.п.

Витоки української педагогічної думки про роль родини в вихованні особистості закладені ще в духовній спадщині Іоанна Златоуста.

Згідно із вченням злато словесного вчителя, виховання дітей — священний обов’язок батьків, обов’язок самих дітей, перед суспільством і найперше — перед Богом. Сам Бог подбав про виховання дітей, вклавши в їхні серця заповідь любові до батьків, а останніх наділив необмеженою владою над ними. Проте чим більше влада, тим більшу відповідальність накладає вона на тих, хто нею володіє.

Отже, батьки, за Іоанном, несуть найбільшу відповідальність за виховання дітей. І «все повинно бути другорядним порівняно з турботою про дітей», — наголошує святий отець. Виховувати треба не словами, не настановами. Найперший засіб виховання він вбачав у прикладі батьків, їхніх ділах, доброчесності і, звичайно, читанні Святого Письма, яке дає дітям неперевершені взірці моральної поведінки. Педагогічні ідеї Іоанна Златоуста стають визначними для формування української педагогічної думки.

У своїй славетній «Народній педагогіці» О. Духнович розкрив виняткову роль сім'ї у педагогічному процесі. Зокрема, він радив батькам: «Дай сину твоєму здоровий розум, дай йому добру мораль, працелюбність, добре серце, дай йому добру волю… і ти даси йому все».

Функції сім'ї надзвичайно благородні і різноманітні: це відтворення роду, виховання дітей, організація домашнього господарства, споживання та побуту, забезпечення і передача новим поколінням духовних і матеріальних цінностей і життєвого досвіду, трудових умінь і навичок, підготовка молоді до сімейного життя. Розкриваючи своє розуміння виховного процесу, академік Академії мистецтв та видатний український поет, Т. Г. Шевченко радив батькам звертати особливу увагу на естетичне виховання і формування гуманістичної моралі у дітей так, як розуміли проблему підготовки до життя підростаючого покоління в простих селянських родинах, виховуючи молодь на прикладах старших та кращих моральних традиціях і звичаях народу.

Проте, навіть у благопристойних сім'ях початкове сімейне виховання має обов’язково доповнюватись суспільним вихованням. «Я погано вірю у виховання найдоброчесніших матерів, тим більше, якщо в них одне єдине дитя», — висловлює своє міркування Шевченко [29, т. 4, с.17]. Особливо турбували його неминучі у таких випадках зайва опіка, безмежна сліпа любов та інше, що часто проростало егоїзмом, себелюбством, жорстокістю в юних душах.

Значну роль у створенні національної системи виховання відіграв відомий український педагог Я.Ф.Чепіга. Особливу роль у формуванні моральної свідомості, поведінки, спрямованості і особистості Я. Чепіга відводив сім'ї: «Сім'я утворює грунт морального виховання, у ній дитина здобуває правила поводження; в сім'ї розвиваються внутрішні - гарні й погані - почуття, і вдача набирає рішучого напрямку в той або інший бік».

Неоціненний внесок у справу сімейного виховання вніс видатний педагог А.Макаренко. Праця Макаренка «Книга для батьків» є практичним керівництвом в постановці та розв’язанні виховних завдань сім'ї. Педагог зазначав, що батьки виховують дитину не тільки тоді, коли з ним розмовляють, повчають його, але і в кожний момент його життя, навіть тоді, коли їх немає вдома.

Цілісну систему поглядів на проблеми родинного виховання виклав у своїх працях корифей української педагогіки В. Сухомлинський. Він одним з перших почав перебудову школи і педагогіки на основі тисячолітнього досвіду народної педагогіки, культурно-історичних традицій і звичаїв.

Педагог постійно зміцнював єдність наукової і родинної педагогіки. У таких відомих працях як «Проблеми виховання всебічно розвинутої особистості», «Як виховати справжню людину», «Серце віддаю дітям», «Батьківська педагогіка», В. Сухомлинський вказував на те, що невід'ємною частиною виховання, вічно живим і незмінним джерелом патріотичних почуттів і переконань, любові до Вітчизни є любов до батьків і батьків до дітей, взаємна відданість і вірність, яка робить честь родині.

Високу оцінку і обґрунтування поняття сім'ї як природного первинного осередку, де виховуються діти дав у своїх працях М. Стельмахович «Традиційна українська родина — перша школа любомудрості, національного виховання, світлиця моральних чеснот і благородних вчинків, плакальниця пошанівки рідної мови, народних звичаїв, традицій, свят, обрядів, символів, побутової й громадської культури». Вчений-педагог наголошує, що настав час, коли необхідно якнайрішучіше повернутися до української родинної етнопедагогіки, до відродження традиційного статусу української родини. З її непорушними авторитетами, пoдружньою вірністю, любов’ю до дітей і відданістю святому обов’язку їх виховання.

Звертався до проблеми родинного виховання і український філософ Г. С. Сковорода. Він зазначав, що велику роль у формуванні та розвитку особистості, запобіганні відхилень у поведінці дітей повинні відігравати батьки. «Благо родить і благо научить», — підкреслював Г. Сковорода. Особливо батьки повинні дбати про фізичне здоров’я дітей, бо від цього значною мірою залежить процес формування особистості. На думку філософа виховання слід починати якомога раніше, наголошував на необхідності вести щоденне спостереження за дитиною, її грою, стосунками з навколишнім середовищем, за всім її життям. Тільки в такий спосіб можна глибоко вивчити її задатки і відповідно будувати процес виховання.

У статті 29 Закону України про загальну середню освіту визначені обов’язки батьків або осіб, які їх замінюють:

«Забезпечити умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання;

постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сім'ї, старших за віком, державної і рідної мов, до народних традицій, звичаїв;

виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського народу, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього середовища, любов до України".

1.2 Функції сім'ї. Виховання в системі функції сім'ї. Мета, завдання та зміст виховання у сучасній українській сім'ї.

Сучасний погляд на сім'ю інтегрує два основних підходи: аналіз сім'ї як соціального інституту — її роль, функції та механізм взаємодії з іншими інститутами суспільства та вивчення сім'ї як малої групи — характер стосунків між індивідами, з яких складається сім'я.

Перший підхід дає можливість дослідити такі важливі аспекти: яким чином потреби суспільства впливають на характер сімейно-шлюбних відносин та спосіб життя сім'ї; які типи сімей мають вважатися дисфункційними щодо суспільних вимог; як змінюються сімейні норми та цінності за певних соціально-економічних, політичних умов, у різних культурах; чим зумовлюється успішність функціонування сім'ї тощо.

Другий підхід передбачає вивчення динаміки стосунків між членами сім'ї - подружжям, батьками та дітьми, мотиви та причини стабільності сім'ї і її розпаду (зокрема розлучень), характер групової взаємодії, груповий контроль, сімейні цінності, норми та зразки поведінки, рольову поведінку, інтегрованість індивіда в сім'ю, його зацікавленість перебуванням в сім'ї тощо.

Усі функції сім'ї розглядають з двох аспектів: суспільної та індивідуальної функції. До основних функції сім'ї відносять такі:[16, c.9−10].

Репродуктивна :

Суспільні функції: біологічне відтворення суспільства, підтримка та збереження репродуктивного здоров’я;

Індивідуальні функції: задоволення потреби мати дітей;

Виховна:

Формування навичок суспільного життя, соціалізація молодого покоління, забезпечення культурної неперервності суспільства, передача новому поколінню суспільних норм та цінностей;

Задоволення потреб у батьківстві, контактах з дітьми, виховання дітей, самореалізації в дітях; передача життєвого досвіду від старших індивіді до молодших; засвоєння молодими індивідами досвіду старших;

Господарсько-побутова:

Забезпечення фізичного здоров’я членів суспільства; забезпечення догляду за дітьми та створення необхідних умов їхнього розвитку;

Одержання господарсько-побутових послуг одними членами сім'ї від інших;

Економічна:

Економічна підтримка неповнолітніх та непрацездатних членів суспільства; створення можливостей забезпечення зайнятості членів суспільства через сімейну економічну діяльність;

Одержання матеріальних засобів одними членами сім'ї від інших; можливість професійної реалізації членів сім'ї у сімейному бізнесі, сімейних підприємствах, інших видах сімейної економічної діяльності;

Сфера первинного соціального контролю:

Моральна регламентація поведінки членів сім'ї у різних сферах життєдіяльності, а також відповідальності і зобов’язань у відносинах між подружжям, батькам і дітьми, представниками старшого і середнього поколінь;

Формування та підтримка правових і моральних санкцій за незалежну поведінку і порушення моральних норм взаємовідносин між членами сім'ї;

Сфера духовного спілкування:

Розвиток особистості і кожного члена сім'ї. Збереження та розвиток духовного потенціалу суспільства;

Духовне взаємозбагачення членів сім'ї. Зміцнення дружніх основ шлюбного союзу. Забезпечення реалізації духовного потенціалу особистості;

Соціально — статусна:

Отримання та надання певного соціального статусу членам сім'ї. Відтворення соціальної структури суспільства. Забезпечення стартових можливостей молодого покоління;

Задоволення потреб у соціальному просуванні. Реалізація соціально-статусних амбіцій одних членів сім'ї через інших;

Дозвіллєва:

Організація раціонального дозвілля сім'ї та окремих її членів. Соціальний контроль у сфері дозвілля;

Задоволення потреб у спільному проведенні дозвілля, взаємозбагачення дозвіллєвих інтересів;

Рекреаційна:

Забезпечення психологічного здоров’я членів сім'ї. Психологічна терапія членів суспільства;

Задоволення потреб індивідів у відпочинку, відтворенні фізичних та психологічних сил;

Емоційна:

Емоційна стабілізація членів суспільства;

Задоволення потреб в особистому щасті та коханні. Емоційна підтримка одних членів сім'ї іншими;

Сфера соціального захисту:

Забезпечення соціального здоров’я членів сім'ї;

Забезпечення соціальної підтримки та захисту одними членами сім'ї від інших. Одержання індивідами психологічного захисту.

Функції сім'ї дуже тісно корелюють з умовами життєдіяльності суспільства в цілому, тому їхній характер, ієрархія, пріоритетність, змістове наповнення може змінюватися залежно від стану суспільства, розвитку його окремих сфер, потреб та вимог певного періоду.

Загальні риси сучасних змін у функціонуванні інституту сім'ї - це індивідуалізація, прагнення незалежності, автономності, зменшення орієнтації на соціальне оточення. Змінюються погляди на репродуктивну функцію сім'ї - протягом останніх десятиріч під впливом демографічних макропроцесів посилюється її суспільна значимість. Суттєво змінилася господарсько-побутова функція як наслідок розвитку соціально-побутової інфраструктури суспільства. Економічні зміни значною мірою вплинули на змістовне наповнення економічної функції, розширили її як суспільне, так і її індивідуальне значення. Під час швидких перетворень у суспільстві зростає також значення та суть функції соціального контролю, емоційної, рекреаційної, соціального захисту. Особливої уваги та аналізу за умов поширення епідемій ВІЛ/Сніду та інфекції, що передаються статевим шляхом, потребує сексуальна функція сім'ї.

Окреме місце посідає виховна функція сім'ї, зокрема з погляду її суспільної значущості. За результатами соціологічного опитування молодих сімей «Молода сім'я в Україні», яке проводить Український інститут соціальних досліджень, переважна більшість респондентів (90%) визначає народження та виховання дітей основними функціями сім'ї.

На виховну функцію сім'ї в сучасних умовах негативно впливають послаблення родинних зв’язків, зменшення у батьків можливостей щодо спілкування і контролювання дітей, значна зміна стандартів поведінки, сімейних цінностей протягом життя одного покоління (яскравим прикладом можна назвати той факт, що на Україні, де завжди дуже високо цінувалося цнотство до весілля, в 2002 році прийнятий новий Сімейний кодекс України, в якому легалізується спільне проживання жінки та чоловіка без офіційної реєстрації шлюбу[16, c.51]. Такі союзи визнані сім'єю); переоцінка досвіду сімейного життя, зменшення кількісного складу сімей (раніше традиційною була трипоколінна сім'я; на сучасному етапі найбільш розповсюдженою є сім'я, що складається з двох батьків та дітей), зниження можливостей батьківського впливу на дітей в умовах сім'ї, недооцінка ролі сім'ї в житті суспільства і кожної людини зокрема.

Виховання — важливе явище родинного та суспільного життя. Воно виникло в процесі трудової діяльності людей у зв’язку з необхідністю для молодого покоління оволодівати виробничо-трудовим досвідом старших поколінь. Це поняття вживається в теорії та практиці в широкому й вузькому значеннях [21,с.153].

У вузькому значенні слова під вихованням розуміємо той чи інший навмисний і систематичний вплив дорослих на поведінку дітей та молоді. Родинне виховання — процес цілеспрямованого формування особистості дитини під керівництвом батьків.

Виховання в широкому значенні - цілеспрямований, організований процес, що забезпечує гармонійний розвиток особистості та підготовку її до трудової й громадської діяльності.

Процес родинного виховання — це сукупність ряду послідовних дій батьків, спрямованих на досягнення гарного виховання своїх дітей [20,с.153].

До основних компонентів педагогічного процесу належать: мета, завдання, зміст, принципи, методи, прийоми й організаційні форми виховання та результат.

Об'єктом (предметом) і суб'єктом виховання в сім'ї є дитина, яка росте й розвивається шляхом фізичних та психічних, кількісних та якісних змін [20,с.154].

Ідеал родинного виховання — здорова та щаслива людина з багатогранними знаннями і високими духовно-моральними якостями, патріотичними почуттями та працьовитістю [20, с. 153 — 168].

Основним завданням родинного виховання в умовах сьогодення є:

Соціалізація дітей, надання знань, забезпечення усвідомлення важливості та змісту, формування правил, норм та навичок стосовно всіх інших функцій сім'ї.

Виховання сімейних орієнтацій та орієнтирів, підготовка до виконання сімейних і соціальних ролей виховання фізично і морально здорової дитини, забезпечення необхідних екосоціальних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу);

створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов для розвитку почуттів і сприймань дитини, її самореалізації;

засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, честі, людяності, здатності виявляти турботу про молодших, милосердя до слабих і людей похилого віку;

залучення дітей до світу знань, вивчення народних казок, пісень, прислів'їв, приказок, дум, лічилок тощо; виховання поваги до школи і.

вчителя, прагнення до освіти й творчого самовдосконалення;

включення дитини в спільну з дорослими діяльність, розвиток творчої працелюбності, спрямування зусиль на турботу про навколишнє середовище; виховання дітей цивілізованими господарями та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;

формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти красиве і потворне в мистецтві і житті, поважати прекрасне у вчинках людей; забезпечення умов для їхньої творчої практичної діяльності;

забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу; прилучення дітей до народних традицій, звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості і самосвідомості.

Меті і завданням підпорядковані зміст і методи родинного виховання.

Під принципами родинного виховання розуміємо вихідні положення, що визначають вимоги до змісту, організації та методів виховного процесу в сім'ї. В них відображаються зв’язки та взаємини між батьками й дітьми. Вони ґрунтуються на узагальненому досвіді виховної діяльності батьків.

Ефективність батьківського виховання в сім'ї забезпечується дотриманням таких принципів: народності, наступності й спадкоємності поколінь, участі у праці, природовідповідності, культуровідповідності, самодіяльності (активності й ініціативи), педагогічної компетентності батьків і єдності вимог і виховних напрямків.

У сучасній педагогіці, зокрема в батьківській, чітко виділяються такі поняття, як засоби, методи та прийоми виховання дітей і підлітків.

Під засобами виховання розуміємо той вид діяльності, явище чи предмет, які можуть впливати на особистість у певному напрямку [с.20, с.168]. Їх поділяють на дві категорії - природні і надприродні. До природних засобів виховання належать: авторитет батьків, мікроклімат сім'ї, праця, навчання, навколишня природа, національні звичаї й традиції, громадська думка, література та мистецтво тощо. До надприродних засобів виховання відносять релігію.

Будь-який засіб батьківської педагогіки треба застосовувати лише тоді (якщо він відповідає меті виховання), коли він доречний.

До основних засобів близько прилягають методи виховання, які перебувають в органічному взаємозв'язку. Однак ці поняття не є тотожними, оскільки засіб і метод істотно відрізняються. Найголовніша відмінність полягає в тому, що поняття засобу ширше від поняття методу. Засоби виявляють свою активність у процесі виховання. Кожний засіб може мати певну систему методів.

Успіх родинного виховання залежить від багатьох причин і насамперед від застосування правильних його методів.

Метод (від гр. — шлях дослідження, спосіб пізнання) — спосіб пізнання дійсності і її відтворення в мисленні, невід'ємний компо-нент виховного процесу.

Під методом родинного виховання розуміємо способи, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив батьків на свідомість і поведінку дітей, на формування в них благородних якостей, на збагачення їх необхідним життєвим досвідом.

У теорії методів педагогіки існує також поняття прийому, під яким розуміємо, часткове вираження методу, яке актуалізує його дію за певних конкретних обставин. Стосовно методу прийом носить частковий, підпорядкований характер. Скажімо, коли вчимо дитину виконувати якесь завдання, то не раз вдаємося до прийому показу трудової дії, що розкриває точність виконуваних операцій. Розкриваючи моральну норму, використовуємо прийом конкретизації, посилаючись на художні образи, взірцеві вчинки, народні притчі тощо.

Методи виховання прийнято ділити на загальні та часткові. Загальні методи застосовуються в усіх видах виховання, часткові - лише в деяких.

Звичайно, методи виховання, як і його засоби, не є закостенілими. Кожен стан у розвитку сім'ї та суспільства може вносити певні корективи у виховну методику, особливо щодо її змісту та застосування, чи зумовлювати появу нових методів. Остання тенденція особливо активізувалась у зв’язку з відродженням в Україні національної системи родинного виховання.

Найпридатнішою для практичного користування батьками у виховній роботі з дітьми може бути класифікація, за якою методи родинного виховання поділяють на три групи: методи переконання, методи організації життєдіяльності дітей, методи стимулювання культурної поведінки. В окрему групу методів складають молитва та святі тайни (сповідь та причастя).

Методи переконання покликані формувати свідомість дитини, судження, погляди, переконання, ідеали. До них належать: роз’яснення, повчання, порада, бесіда, приклад, розповідь, застереження, читання, дискусія, тобто такі методи, які здатні забезпечувати цілеспрямований вплив на свідомість вихованця з метою формування в нього позитивних морально-психологічних рис, спонукання до суспільно корисної діяльності або ж подолання негативної поведінки. Вони збагачують розум дитини потрібними знаннями, виробляють життєві установки, ціннісні орієнтації.

Методи організації життєдіяльності дітей націлюють вихо-ванців на «єдність слова і діла», що має надзвичайно важливе значення у формуванні особистості. Виховання високої свідомості, свідомої дисципліни та культури поведінки не може успішно здійснюватися, якщо воно обмежується лише проповідуванням ідей, поглядів і норм поведінки. Треба ще втілювати їх на практиці, привчати змалку дітей неухильно дотримуватись даної вимоги. Цьому значною мірою сприяє застосування таких виховних методів, як практикування правильної поведінки, дотримання режиму праці та відпочинку, доручення, вимога, привчання (призвичаєння), нагляд (догляд), прохання, наказ, заборона.

Успіх виховного процесу значною мірою зумовлюється застосуванням методів стимулювання культурної поведінки дитини (схвалення, змагання, сугестії (навіювання), заохочення, покарання). Головне призначення цієї групи методів — забезпечення педагогічної профілактики, тобто присікання та запобігання лихим думкам і злим крокам, надання простору для добрих помислів і благородних вчинків. Зважаючи на їх особливу витонченість виявлення та застосування, необхідно навести стислу характеристику кожного з них.

Схвалення — визнання батьками дій і рішень дитини правиль-ними, тобто бажаними для їх продовження з метою утвердження доброчинності.

Змагання — виражає природне прагнення дитини постійно звіряти й порівнювати свої сили та можливості з іншою особою, намагання перевершити, перемогти когось у чому-небудь, домагаючись кращих, ніж у когось, результатів, показників, що сприяє розвитку в особистості творчості, наполегливості, винахідливості й ініціативи, об'єктивної оцінки фактів.

Сугестія (навіювання) — психолого-педагогічний вплив вихователя на дитину з метою актуалізації або зміні в неї провідних установок, ціннісних орієнтацій чи вчинків.

Заохочення — спонукання дитини до гарних вчинків шляхом ласки, похвал і нагород. До нього вдаємось тоді, коли хочемо відзначити її успіхи у навчанні, працьовитість, старанність.

Покарання — накладання покути за якусь провину. Застосовується у тих випадках, коли дитина свідомо не підкоряється справедливим вимогам, порушує загальноприйняті норми та правила поведінки, нехтує обов’язками в сім'ї. До типових видів покарань належать: вияв незадоволення, осудження, присоромлений, обмеження деяких прав дитини, посилення контролю, за її поведінкою, відстрочка виконання даної дитині обіцянки, поява деякої стриманості в поводженні з дитиною, позбавлення її звичної ласки, нотка відчуження в голосі, гнів, обурення.

Наведений перелік методів виховання не претендує на повну вичерпність. Батьки цілком спроможні і мають право, крім названих, успішно застосовувати (виходячи з конкретних умов) й інші, в тому числі власні педагогічні винаходи, аби тільки вони не суперечили природі дитини.

Наявна класифікація методів з поділом на групи умовна. Адже методи не можуть існувати, а тим паче успішно діяти, коли вони ізольовані один, від одного. Застосовуються вони не відмежовано, а в тісному взаємозв'язку та взаємозалежності, у цілісній виховній системі, в контексті реального життя родини, охоплюючи розв’язання усіх напрямів виховання — тілесного, розумового та духовно-морального [21, с. 168 — 174].

Інститут проблем виховання АПН України провів опитування батьків щодо вибору форм і методів виховного впливу на дітей (усього було запропоновано 36 різноманітних методів). Результати доводять, що в сучасній сім'ї превалюють так звані методи авторитарного спрямування, які передбачають безумовне підкорення дитини волі батьків. Наприклад метод повчання користується популярністю у 67,2% батьків, методи вимоги та наказу — 64,8 і 56,6%, тоді як методам роз’яснення на власного прикладу віддають перевагу лише 24,3 та 19,9% батьків. 16, с.59−60]. Як засвідчили проведені дослідження, у своєму виборі того чи іншого методу і форми його реалізації батьки найчастіше суб'єктивно визначають їх ефективність. Так, багато батьків найчастіше звертаються до таких методів, як повчання, моралізування, вимоги та накази, і недооцінюють роль особистого прикладу, спільної діяльності, привчання, використання виховних ситуацій.

Загальна мета виховання — формування всебічно розвиненої особистості - визначає зміст виховання і в сім'ї. Це перш за все турбота батьків про здоров’я дитини.

Фізичне виховання включає правильну організацію режиму дитячого життя, заняття спортом, загартування організму тощо.

Сім'я забезпечує розумове виховання, що передбачає турботу батьків про збагачення дітей знаннями, формування потреби їх набувати.

Основи моральної культури дитина засвоює у сім'ї, спостерігаючи за стосунками між членами сім'ї. Дуже важливо виховувати в сім'ї культуру поведінки, що вимагає засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, норм взаємин між людьми, для чого потрібно прищеплення навичок поведінки: турбуватися про членів сім'ї, розуміти їх стан, уміти зберігати свій час та час інших; поважно ставитися до оточуючих людей, виявляти доброту, чесність, сердечність, скромність, сміливість тощо. Одне з центральних питань морального виховання — формування розумових потреб у дітей, бо внутрішні регулятори — совість, обов’язок, гідність — у окремих дітей розвинені недостатньо, що знаходить відбиття в посиленні споживацьких спрямувань. Зайва батьківська турбота, звільнення дітей від постійних обов’язків у сім'ї, відмова від надання допомоги дорослим і малим — все це є основою для формування утриманства, моральної глухоти, егоїзму.

Формування моральності людини нерозривне з організацією трудового виховання в сім'ї. Щоб виховати у дитини повагу до праці, людей праці, звичку працювати, необхідні: спільна з батьками праця, постійні доручення, які мають важливе значення для членів сім'ї (купівля молока, хліба, прибирання). Але трудові завдання повинні бути посильні для дітей і за ступенем складності, і за їх тривалістю. Дитина повинна знати корисність роботи, яку виконує. Організація праці повинна сприяти розвитку творчої ініціативи, інтересів дитини.

Життя вимагає і економічного виховання в сім'ї. Основи його закладені в працях А. С. Макаренка.

Естетичне виховання у сім'ї сприяє формуванню у дітей здібностей повноцінно сприймати, глибоко відчувати і розуміти прекрасне в природі, вчинках людей, у побуті, мистецтві, що можна здійснити в процесі читання літератури, відвідування театрів, музеїв, організації знайомства з мистецтвом, розвитку творчості у дітей. Сутність зазначених питань А. С. Макаренко розкриває в своїх творах.

Усі вказані сторони виховання забезпечують всебічний розвиток особистості.

Дослідження психологів та педагогів, практика роботи виховних закладів висуває ряд умов, лише за наявністю котрих відбувається ефективність виховання у сім'ї [24, с.164−167]:

1. Знання батьками своїх дітей, їх позитивних і негативних боків: що читають, чим цікавляться, які доручення виконують, яких труднощів зазнають, яке ставлення до однокласників, дорослих, молодших, що найбільше ці-нують у людей та інше (41% батьків не знає, які книжки читають їхні діти, 48% - які кінофільми дивляться, 67% - яка музика їм подобається, 98% - яку суспільну роботу виконують).

У той же час діти явно недостатньо знають про ділові якості своїх батьків, їх успіхи на виробництві, позитивні якості, ставлення до них оточуючих, що заважає встановленню атмосфери взаєморозуміння, доброзичливості в сім'ї.

2.Особистий приклад батьків, їх авторитет, характер стосунків у сім'ї. Ці питання досить глибоко розкриті в роботах А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського. Для завоювання і підтримання авторитету важливо, щоб батькам була притаманна педагогічна тактовність, що знаходить виявлення у вмінні говорити з дітьми так, щоб слово не принижувало, не ображало дитину, а змушувало навіть при негативних вчинках не робити зауважень у присутності сторонніх, уникати настанов, згадувати свої вчинки як приклад для наслідування, виявляти справедливість, повагу до переживання, справ дитини, спиратись на краще, що є в ній. Позитивний вплив батьків на дітей більш ефективний, якщо відносини між батьками характеризуються взаємною любов’ю, відповідальністю один перед одним, довірою, взаємоповагою, взаємодопомогою, любов’ю до дітей; усі члени сім'ї залюбки поділяють радість, переживання.

3.Спільна діяльність, розумне спілкування. Батьки мало бувають зі своїми дітьми. За даними дослідження вчених, час, коли батько, мати і діти знаходяться разом дома, — менше 1,8 години на добу. Лише в 10 сім'ях із 100 батьки ходять з дітьми на прогулянку, в театри, музеї, кіно, на стадіон, що дає основу для спілкування. Спілкування батьків і дітей проходить переважно під час перегляду телевізійних передач, читання книг, журналів, газет. Спільна праця батьків і дітей впливає на виховання у дітей працелюбності, самостійності, вимогливості до себе, дбайливості, відповідальності.

У процесі спільної праці, походів, прогулянок на природі діти більш відверті, більш балакучі, доброзичливі у стосунках з батьками, що допомагає батькам краще пізнати дітей, їх характер, звички, ставлення до себе та інших, коректувати за необхідності їх поведінку. Якщо немає спільної діяльності, немає й повноцінного спілкування.

4. Педагогічна культура батьків передбачає засвоєння досвіду виховання дітей у сім'ї, національних традицій, що вимагає організації педагогічної просвіти батьків і стимулювання педагогічної самоосвіти з метою підвищення ефективності педагогічної діяльності в сім'ї. В. О. Сухомлинський вважав, що «педагогіка повинна стати наукою для всіх — і для вчителів, і для батьків» [22, т.5, с.190].

Рівень сформованості у батьків педагогічних умінь істотно впливає на вихованість та інтелектуальний розвиток дітей.

А.С. Макаренко не тільки вважав необхідними знання батьками основ батьківської педагогіки, але і написав для них «Лекції про виховання дітей».

Цю ж думку розвиває і В. О. Сухомлинський, вважаючи, що «без турбот.

про педагогічну культуру батьків неможливо розв’язати жодного завдання, що стосується навчання і виховання. Бать-ківська педагогіка — це фундамент, основа всієї педагогічної тео-рії й практики" [25, т.2, с. 535 — 536].

Оволодіння батьками педагогічною культурою сприяє позбавленню від істотних недоліків сімейного виховання:

негативні приклади з життя сім'ї;

безсистемність виховних впливів;

дефіцит спілкування батьків з дітьми;

невміння організовувати конкретну діяльність дітей, спіл-кування з ними;

система заборон як основа виховання; неузгодженість дій у сім'ї, а також сім'ї і школі; зниження виховної активності бать-ків в міру того, як діти дорослішають;

батьківський егоїзм — перебільшене уявлення про здібності дитини, її виключність, прагнення обмежити виховання піклуван-ням про одяг, їжу, задоволення всіх потреб дітей тощо.

Нажаль проблема педагогічної культури батьків ще досі не вирішена. Між тим педагогічна культура родини завжди відображає певний рівень досягнень суспільства в галузі навчання й виховання підростаючих поколінь. В сучасних умовах надзвичайно важливою проблемою родини є послаблення сімейних стосунків, ролі батьків у вихованні дітей. А вона виникає як завдяки економічному факторові (матеріальна скрута, невпевненість дорослих членів родини у завтрашньому дні призводить до втрати їх авторитету в очах дітей), так і через прогалини в знаннях батьків щодо виховання дітей.

Таким чином, було проведено дослідження найголовніших напрямків виховання дітей у сучасній сім'ї, хоча, звичайно, у кожній родині є свої особливості, і батьки самостійно мають вирішувати, що є важливішим і актуальнішим для їхньої дитини у кожний конкретний момент їхнього життя.

1.3 Особливості роботи класного керівника з родинного виховання Сім'я не є єдиною структурою, де відбувається процес виховання дитини. На погляди дитини, її поведінку, розумовий, духовний розвиток — тобто на виховання — впливає все, що її оточує. А це й соціальне середовище на вулиці, друзі. Дитсадок, школа, виступаючи як соціальні структури, теж мають неабиякий вплив на виховання дитини. Важливою ланкою у побудові виховної роботи в школі є взаємодія класного керівника з батьками школяра.

Як вже було зазначено вище, характер сімейних відносин, сімейні цінності, сама структура сім'ї останнім часом зазнали значних змін. Відповідно в складних сучасних умовах сім'ї необхідна кваліфікована допомога зі сторони школи. Лише в процесі взаємодії педагогів і батьків можна успішно вирішувати проблему розвитку особистості школяра.

В роботі з батьками перед школою ставляться такі завдання:

залучення батьків до педагогічної й організаційної роботи з дітьми;

допомога батькам у вихованні дітей;

педагогічна освіта батьків.

Координуючи суб'єктом роботи школи з батьками є класний керівник, статус якого значно підвищився.

У Положенні про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти записано:

«Класний керівник — це педагогічний працівник, який здійснює педагогічну діяльність з колективом учнів класу, окремими учнями, їх батьками, організацією і проведення позаурочної та культурно-масової роботи, сприяє взаємодії учасників навчально-виховного процесу в створенні належних умов для виконання завдань навчання та виховання, самореалізації та розвитку учнів (вихованців), їх соціального захисту».

Головне у роботі класного керівника з батьками міститься в тому, щоб забезпечити єдність вимог до виховання школярів з боку родини і школи, створити нормальні умови для їх домашнього вчення та направляти виховальну діяльність сім'ї.

Робота класного керівника з родиною передбачає:

здійснення колективного, диференційованого та індивідуального підходу.

педагогічного впливу на батьків на основі ретельного аналізу;

допомогу батькам у підвищенні їхньої педагогічної культури, організації.

родинного життя як джерела самовиховання особистості;

залучення батьків до організації позашкільної виховної роботи;

поширення досвіду роботи з батьками, підготовка передач, інтерв'ю, бесід з питань сімейного виховання під рубрикою «Сім'я, традиції, проблеми» ;

проведення круглих столів, конференцій та семінарів за темою «Виховна функція сім'ї в умовах соціально-економічної розбудови України;

створення банків науково-методичної інформації з проблем сім'ї, роботи з батьками та сімейного виховання [19, с.4−5].

Важливою умовою успіху діяльності класного керівника є кваліфіковане, якісне планування, яке базується на загально педагогічних принципах. Структура плану роботи класного керівника може бути різноманітною, але вона повинна включати в себе і розділ «Робота з батьками», який і реалізує завдання, поставлені перед школою в роботі з батьками.

Напрями роботи педагога з батьками учнів:

1. ознайомлення з умовами життя сім'ї, її психологічним кліматом, особливостями поведінки дитини в сім'ї;

2. визначення рівня педагогічної культури батьків. Виявлення труднощів, які відчувають батьки;

3. виявлення позитивного досвіду сімейного виховання з метою його поширення [4, с.15−16].

Значне місце у роботі класного керівника займає психолого-педагогічна просвіта батьків. Накопичення психолого-педагогічних знань батьків повинно пов’язуватися з розвитком їх педагогічного мислення, практичних умінь і навичок у галузі виховання. Необхідно, щоб інформація носила попереджувальний характер, грунтувалася на практичній доцільності, демонструвала досвід, конкретні факти. Це зумовлює відбір змісту, а також форм організації педагогічної просвіти. У роботі варто практикувати наступні форми роботи:

Університет педагогічних знань — це форма психолого-педагогічної просвіти батьків. Він озброює їх необхідними знаннями, основами педагогічної культури, знайомить з актуальними питаннями виховання з урахуванням віку і запитів батьків у виховній роботі. Програма університету складається педагогом з урахуванням контингенту учнів, класу і їх батьків. Форми організації занять в університеті педагогічних знань досить різноманітні: лекції, бесіди, практикуми, конференції для батьків і т.д.

Лекція — це форма психолого-педагогічної просвіти, яка розкриває суть тієї чи іншої проблеми виховання. Найкраще, коли лекцію читає сам вчитель, оскільки він добре знає проблеми і турботи батьків. Головне в лекції - науковий аналіз виховних явищ, ситуацій. Тому у лекції необхідно врахувати причини явищ. Умови їх протікання, механізм поведінки дитини, закономірності розвитку їх психіки, правила сімейного виховання.

При підготовці лекції варто враховувати її структуру, логіку, скласти план зі вказівкою основних ідей, думок, фактів і цифр. Одна із необхідних умов лекції - опора на досвід сімейного виховання. Метод спілкування під час лекції - невимушена розмова, діалог зацікавлених однодумців! Тематика лекцій повинна бути різноманітна, цікава та актуальна для батьків, наприклад: «Вікові особливості молодших підлітків», «Режим дня школяра», «Що таке самовиховання», «Індивідуальний підхід і врахування вікових особливостей підлітків у сімейному вихованні», «Мистецтво у житті дитини», «Статеве виховання у сім'ї» .

Конференція — форма педагогічної просвіти, яка передбачає розширення, поглиблення і закріплення знань про виховання дітей. Конференції мають бути науково-практичними, теоретичними, читальними з обміну досвідом, конференціями матерів, батьків. Конференції проводяться раз на рік. Вони вимагають дбайливої підготовки і передбачають активну участь батьків. До них звичайно готують виставки робіт учнів, книг для батьків, концерти художньої самодіяльності. Теми конференцій повинні бути конкретними, наприклад: «Гра в житті дитини», «Моральне виховання підлітків у сім'ї», щоб зібрати матеріал і привернути увагу батьків на заняттях в університеті педагогічних знань, конференцій. Іноді передбачається заповнення короткої анкети. Конференції, як правило, відкриваються вступним словом директора чи класного керівника з коротким заздалегідь підготовленими повідомленнями про свій досвід сімейного виховання. Таких повідомлень може бути три-чотири. Потім слово надається всім бажаючим. Підсумки підводяться ведучим конференції.

Практикум — це форма вироблення у батьків педагогічних знань з виховання дітей. Ефективному вирішенню педагогічних ситуацій, які виникають, своєрідне тренування педагогічного мислення батьків-вихователів.

У ході педагогічного практикуму вчитель пропонує знайти вихід з будь-якої конфліктної ситуації, яка може скластися у взаємовідношеннях батьків і дітей, батьків і школи і т.д., пояснити свою позицію в тій чи іншій ситуації.

Відкриті уроки, як правило, організуються з метою ознайомлення батьків з новими програмами з предмету, методикою викладання, вимогами вчителя. Найбільш часто відкриті уроки практикуються в початковій школі. Необхідно хоча б раз у півроку давати можливість батькам бути присутніми на відкритому уроці. Це дозволить уникнути багатьох конфліктів, які викликанні незнанням і нерозумінням батьками всієї складності та специфіки навчальної діяльності у сучасній школі.

Педагогічна дискусія (диспут) — одна з найбільш цікавих форм підвищення педагогічної культури. Диспут дозволяє залучити всіх присутніх до обговорення поставлених проблем, сприяє виробленню уміння всебічно ана-лізувати факти і явища спираючись на отримані навички і досвід. Успіх диспуту залежить від підготовки. Приблизно за місяць учасники повинні ознайомитися з темою майбутнього диспуту, основними питанням та літера-турою. Відповідальна частина диспуту — ведення суперечки. Багато чого тут виз-начається поведінкою ведучого. Головний принцип диспуту — повага до позиції і думки будь-якого учасника.

Рольові ігри — форма колективної творчої діяльності з вивчення рівня сформованості педагогічних умінь учасників. Приблизними темами рольових ігор з батьками можуть бути «Ранок у вашому домі», «Дитина прийшла зі школи», «Сімейна рада».

Методика рольової гри передбачає певний поділ складу учасників, розподіл ролей між ними, попереднє обговорення можливих позицій і варіантів поведінки учасників гри. При цьому важливо програти декілька варіантів (позитивних і негативних) поведінки учасників гри і шляхом спільного обговорення вибрати оптимальний для даної ситуації спосіб дії.

Індивідуальні тематичні консультації. Часто при вирішенні тієї чи іншої складної проблеми педагог може отримати допомогу безпосередньо від батьків учнів і цим не варто нехтувати. Консультації з батьками корисні не лише для них самих, але і для вчителя. Батьки отримують реальну уяву про шкільні справи і поведінку дитини, вчитель — необхідні відомості для більш глибокого розуміння проблем конкретного учня.

У спілкуванні з батьками педагог повинен проявляти максимум тактовності. Недопустимо соромити батьків, натякати на невиконання ними свого обов’язку по відношенню до сина чи доньки. Підхід учителя повинен бути таким: «Перед нами спільна проблема. Що ми можемо використати для її розв’язання?». Тактичність особливо важлива з тими батьками, які впевнені, що їх діти не здатні па погані вчинки. Не знаходячи до них правильного підходу, педагог стикається з їх обуренням і відмовою від подальшого співробітництва. Принципи успішного консультування довірливі відносини, взаємоповага, зацікавленість, компетентність.

Відвідування сім'ї - ефективна форма індивідуальної роботи педагога з.

батьками учня. Педагог веде бесіду, проводить знайомство з умовами життя учня, дає поради з організації виконання домашніх завдань.

Листування з батьками — письмова форма повідомлення батьків про успіхи їх дітей. Допускається повідомлення батьків про спільну діяльність в.

школі, поздоровлення зі святами, поради і побажання у вихованні дітей. Головна умова листування — добрий тон, радість повідомлення.

Класний керівник допомагає родині не лише у випадках, коли батьки відчувають труднощі і потребують кваліфікованих порад. Допомагаючи сім'ї в повсякденній виховній роботі, класний керівник стає реальним вихователем школяра, якщо він встановлює з учнем та його батьками гуманні стосунки і як особистість, і як вихователь-професіонал.

Висновки до І-го розділу Було зроблено аналіз теоретичних джерел, визначено мету, завдання, форми і методи виховання в сучасній сім'ї, досліджено особливості родинного виховання та умови успішного родинного виховання, а також проведено ознайомлення з особливостями роботи класного керівника з питань родинного виховання.

Ознайомившись з різними джерелами та працями вчених та педагогів, ми можемо зробити висновок, що родинне виховання має найбільш великий вплив на особистість дітей. Це перші задатки, перші настанови, які людина отримує в своєму житті. Саме від того, яке виховання буде у сім'ї, залежить все майбутнє дитини, бо виховувати з самого початку завжди набагато легше, аніж потім намагатися перевиховати вже сформовані задатки та звички, риси характеру.

Родинне виховання повинно починатися, коли дитина ще знаходиться у колисці, і в ньому дуже важливу роль відіграє педагогічна обізнаність батьків. Кожні батьки впевнені, що саме вони знають, як правильно виховувати їхню дитину. Нажаль, дуже часто, саме ця впевненість створює велику прірву між батьками та дітьми. Завданням класного керівника є вміння бачити сім'ї, в яких є якісь проблеми у вихованні дітей та спробувати допомогти їм, дати доцільні поради, підбадьорити.

Маючи достатню теоретичну базу, ми повинні дослідити, наскільки вивчена теорія співпадає з дійсністю, яка має місце в сучасних українських родинах. Впевнені, що все просто не здатне бути освітлено у книжках. Тому більш досконалий, більш справжній досвід можна отримати, вивчаючи стан родинного виховання на прикладі Харківської спеціалізованої школи № 162 м. Харків.

РОЗДІЛ ІІ.

ВИВЧЕННЯ ДОСВІДУ РОДИННОГО ВИХОВАННЯ В.

ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ (НА ПРИКЛАДІ ХСШ № 162, м. Харків).

2.1 Стан здійснення родинного виховання в гімназії № 116 (на прикладі 8-Б класу. Класний керівник — Касян Оксана Юріївна) Ефективність родинного виховання залежить від багатьох факторів: цілеспрямованої діяльності педагогів на формування педагогічної культури сім'ї, єдності педагогічного впливу школи і родини у вихованні дітей, оновленні змісту роботи з батьками, оновлення змісту їх педагогічної освіти.

Серед названих факторів чи не найголовнішим є оновлення змісту педагогічної освіти батьків засобами культурно-освітньої роботи та їх педагогічної самоосвіти.

За висновком В. Сухомлинського, в наші дні немає важливішого у сфері виховання завдання, ніж навчити батька та матір виховувати своїх дітей. «Учіть батьків мистецтва виховання як найблагороднішої, найлюдянішої, найвищої творчості, як виконання високого громадського обов’язку» [22, т. 2., с.537].

Як показали дослідження, на прикладі 8-Б класу спеціалізованої школи № 162, робота педагогів з батьками здійснюється в двох напрямках: з колективом батьків та індивідуально. В арсеналі педагогів багато традиційних форм роботи: загальні та класні збори батьків; колективні та групові консультації, бесіди, лекції, конференції, відвідування сімей учнів, батьківський всеобуч. При цьому класний керівник намагається забезпечити диференційований підхід до процесу формування педагогічної культури батьків, враховуючи їх освітній рівень, життєвий досвід та вікові особливості їхніх дітей. Такі підходи підвищують рівень педагогізації батьків, дають можливість залучити їх до організації навчально-виховного процесу в школі, керівництва гуртками тощо.

Класний керівник вивчає і рівень обізнаності батьків з родинною педагогікою. З цією метою пропонують батькам анкети. Аналіз анкет дає можливість визначити проблеми, які варто обговорити з батьками на колективних консультаціях, батьківських зборах і які, в свою чергу, розширять об'єм знань батьків з родинного виховання на засіданнях народної педагогіки.