Правові підстави ліцензування (реферат)

Реферат на тему:

Правові підстави ліцензування У чинному законодавстві України поступово, але неухильно, збільшується перелік видів діяльності, які потребують ліцензування. Але як і раніше, так і сьогодні в нашій дер­жаві відсутній перелік критеріїв, за якими можна визначити, які саме види діяльності повинні бути ліцензовані, а які ні. За останні десять років публікації, які б визначали під­­стави введення ліцензування або хоча б класифікували за певними критеріями ті види діяльності, які потребують ліцензування відповідно до Закону України «Про ліцен­зування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000, можна перерахувати на пальцях однієї руки. Разом з тим, визначення таких підстав є конче необхідним для сучасної економіки держави. Адже визначення спочатку на теоретичному, а потім і на законодав­чому рівні таких критеріїв сприяло б стабілізації економіки. Сьогоднішнє ж законодав­ство у сфері ліцензування не можна назвати навіть близьким до досконалого. Практично жоден підприємець не почуває себе комфортно на ринку, тому що не знає, чи потрібна йому буде ліцензія завтра, чи ні. І навпаки, наявність чітко визначених критеріїв, за яки­ми кожен суб'єкт підприємницької діяльності міг би самостійно визначати, потрібна буде йому ліцензія в майбутньому, чи його діяльність не потребує ліцензування.

Вченими адміністративістами висловлюються щодо цього різні думки, та жодна з них не знайшла свого відображення на рівні нормативних актів.

О. Олейник, зокрема, називає три підстави для введення ліцензування:

— якщо діяльність небезпечна для необмеженого кола осіб, які беруть у ній участь (на­приклад, діяльність, пов’язана з використанням радіоактивних, сильнодіючих отруй­них речовин і матеріалів тощо);

— якщо діяльність залучає до свого середовища необмежене коло учасників, вклю­чаючи їх майно у виробництво (наприклад страхова діяльність);

— діяльність є досить прибутковою та потребує підвищеного оподаткування, а отже, і додаткового контролю та нагляду з боку держави (виготовлення алкогольної та тютю­нової продукції, створення та утримання гральних закладів тощо) [1].

Думається, що даний перелік критеріїв мав на меті не стільки розробку безпосередньо критеріїв введення ліцензування, скільки класифікацію вже існуючого переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Два перших критерії з означеної класифікації, по суті, відображають один аспект — особистісно-майновий. Тобто за О. Олейником, ліцензуванню підлягають ті види діяль­ності, провадження яких може бути небезпечним для необмеженого кола осіб або для їх майна.

Що ж до останнього критерію, додаткового оподаткування достатньо прибуткових видів діяльності. Він, на нашу думку, не повинен мати місця, оскільки дер­жавне регулю­ван­ня прибуткової діяльності повинно здійснюватися шляхом визна­чених заходів подат­кової політики. Крім того, наявність такого критерію може бути причиною багатьох зло­вжи­вань з боку держави та її органів. Адже держава, по суті, може визнати досить при­бут­ковими різні види діяльності, особливо якщо буде змінено ставку оподаткування прибут­ків юридичних осіб. Прибутковість як самостійний критерій є юридично невизна­ченою і потребує додаткового тлумачення. У зв’язку з цим, виникає питання, який розмір прибутків має одержувати підприємець (підприємство), щоб його діяльність визнати такою, що потребує ліцензування: чи це буде твердо фіксо­вана сума доходів, перевищення якої вказуватиме на необхідність ліцензуваннячи це буде певний відсоток доходів, чи сукупність перших двох ознак. Що ж стосується додат­кового контролю, то тут, на нашу думку, його не доцільно виділяти окремо, тому що будь-яка ліцензійна діяльність потребує контролю з боку держави та її органів, оскільки за відсутності такого контролю вона від­бу­ватиметься з порушенням чинного законодав­ства України і виникне питання про доцільність існування ліцензування взагалі.

Вироблення критеріїв введення ліцензування надто тонке питання, щоб його можна було визначити в межах однієї статті. Адже надмірне збільшення таких критеріїв призведе до безпідставного збільшення видів діяльності, які потребуватимуть ліцензування, і, нав­па­ки, умисне зменшення таких критеріїв призведе до зменшення надходжень у Дер­жавний бюджет України. Крім того, при виробленні критеріїв введення ліцензування необхідно, щоб не були порушені права та свободи людини і громадянина. Досвід інозем­них держав показує, що введення ліцензування може бути пов’язано з різними підставами.

На нашу думку, введення інституту ліцензування необхідно для забезпечення безпеки особистості, суспільства чи держави та захисту майнових інтересів громадян, юридичних осіб, забезпечення нормального ходу макроекономічних процесів і виконання управлінсь­ких функцій. Розглянемо сутність цих підстав детальніше.

І. Для забезпечення безпеки особистості:

1. Якщо діяльність пов’язана з експлуатацією джерела підвищеної небезпеки, чи має місце небезпека виконуваних робіт. У даному випадку йдеться про знання суб'єктом спе­­ціаль­­них нормативно-технічних вимог і про можливість їх використання у практичній діяльності.

2. Якщо діяльність пов’язана з використанням нестандартних видів енергії, тобто має місце ризик небезпечного впливу вище означених джерел енергії на необмежене коло осіб, та потребує від експлуататора спеціальних знань, умінь і навичок.

3. Якщо діяльність пов’язана з ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій, а тому потребує спеціальної підготовки для осіб, які ліквідовують такі наслідки (навички поже­жо­гасіння, надання медичної допомоги, допомоги на воді тощо).

4. Якщо діяльність спрямована на підготовку фахівців, зайнятих на експлуатації дже­рел підвищеної небезпеки чи виконанні небезпечних робіт [2].

ІІ. Для забезпечення безпеки суспільства:

1. Якщо діяльність пов’язана з використанням кількісно обмежених об'єктів націо­нального багатства, що становлять екологічну, економічну, культурну, історичну цін­ність. У даному випадку необхідність ліцензування обумовлена обмеженою кількістю вище означених об'єктів, а також можливістю зміни їх якісного складу, тобто коли прове­дення робіт може призвести до виснаження природних ресурсів або до негативних змін в екології, економіці чи культурному житті. Відповідно до ст. 12 Закону ліцензування видів господарської діяльності, провадження яких пов’язане з використанням обмежених ресурсів, у разі надходження кількох заяв про видачу ліцензій, здійснюється за резуль­татами відкритих конкурсів. На нашу думку, якщо є тільки одна заява про видачу ліцензії на провадження таких робіт, то ліцензія не може бути надана до того часу, поки не на­­дій­­де ще хоча б одна заява. Це необхідно для того, щоб можна було видавати ліцензії тіль­ки на конкурсній основі з метою забезпечення ефективного та раціонального викорис­тання природних ресурсів.

2. Якщо діяльність пов’язана з виробництвом, трансляцією чи іншим поширенням на необмежене коло осіб продукції (інформації), яка може негативно вплинути на суспільну свідомість і мораль, тобто коли поширення такої продукції може здійснюватися тільки щодо осіб, які досягли визначеного віку.

ІІІ. Для забезпечення державної безпеки:

1. Якщо діяльність пов’язана з обігом предметів, що можуть становити загрозу еконо­міч­ному суверенітету та державній безпеці України при їх неналежному використанні. У цьому випадку йдеться про здійснення зовнішньоекономічних угод з предметами, що складають стратегічний потенціал України та з предметами, що мають обмежений, чітко контрольований оборот на світовому ринку.

2. Якщо діяльність пов’язана з виконанням державних програм або із забезпеченням державної таємниці, тобто це діяльність у визначених державою галузях з визначених напрямів, вихід за межі яких може призвести до порушення порядку управління або до неконтрольованого поширення інформації з обмеженим доступом.

3. Якщо діяльність пов’язана з використанням космічного простору. Україна — косміч­на держава, але, разом з тим, неконтрольоване використання космічного простору може призвести до несприятливих екологічних змін не лише в Україні, але і в цілому світі. Тому крім загальних умов, необхідних для отримання ліцензії, необхідна наявність також конкурсного відбору претендентів на заняття окремими видами господарської діяльності, які пов’язані з використанням космічного простору.

IV. Для захисту особистих та майнових інтересів фізичних і юридичних осіб:

1. Діяльність, пов’язана із залученням чужого майна чи коштів у сферу підприємництва від необмеженого кола осіб, тобто коли є ризик знищення, пошкодження або іншої втрати коштів, майна або прав на майно необмеженого кола суб'єктів, які не є ліцензіатами з цього виду діяльності. Це, перш за все, банківська, інвестиційна, туристична діяльність.

2. Діяльність, пов’язана із з ліквідацією негативних наслідків ведення господарської діяльності.

3. Діяльність підприємств, пов’язана із забезпеченням населення природними ресурса­ми та засобами комунікації.

V. Для забезпечення стабілізації макроекономічних процесів.

1. Якщо діяльність пов’язана з попередженням або усуненням негативних економіч­них явищ, що дестабілізують економіку України (наприклад, регулювання інфляційних проце­сів).

VI. Для забезпечення виконання управлінських функцій, пов’язаних із проведенням єдиної державної економічної політики.

1. Якщо діяльність пов’язана з попередженням економічних правопорушень як з боку ліцензіатів, так і з боку осіб, які здійснюють господарську діяльність без ліцензії.

2. Якщо діяльність пов’язана із забезпеченням економічних функцій держави, які реалі­зовуються державою безпосередньо або делегуються окремим недержавним установам.

3. Якщо діяльність пов’язана з припиненням публічних економічних правопорушень.

Таким чином, визначення на законодавчому рівні критеріїв введення ліцензування, дозволило б, у першу чергу, стабілізувати правове положення підприємців на ринку то­ва­­рів і послуг, а також скоординувати політику держави у сфері підприємництва, зро­бити надходження до державного бюджету більш стабільними та прогнозованими.

Разом з тим, існуючий перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензу­ванню, потребує уточнення деяких пунктів. Зокрема, відповідно до Закону підлягає ліцензуванню діяльність з виготовлення парфумерно-косметичної продукції з використан­ням спирту етилового. Тобто, якщо виготовлення такої продукції здійснюється без спирту, то вона не повинна бути ліцензована. По суті, такою нормою законодавець не захищає права споживача від неякісного товару.

Література:

1. Олейник О. Правовые основы лицензирования хозяйственной деятельности // Закон. — 1994. — № 6. — С. 16.

2. Балыбердин А. С. От лицензирования предприятий к лицензированию специалистов // Экономика и жизнь. — 1997. — № 10. — С. 17.