Франсуа Жозеф Госсек в капелі Ла Пуплиньера

Франсуа Жозеф Госсек в капелі Ла Пуплиньера

Валерий Березин.

«Французьку революцію можна уподібнити ліричної драмі зі словом Мари-Жозефа Шеньє, в декораціях Давида і із музикою Госсека», — писав Огюстен Шаламель в 1841 року у журналі «Музична Франция"[1] (1841). З названих найменш відомо ім'я Франсуа-Жозефа Госсека, людини для наших (та й лише) меломанів цілком загадкового хоча б тому, що французька музика від часу смерті Рамо (1764) до 1830 року, коли народилася «Фантастична симфонія» Берліоза, визнана ніби неіснуючою, й у будь-якому разі дуже значної.

Впрочем, французькі дослідники про Госсеке не забували. Один із перших біографічних статей про композитора вміщена Фетисом у праці 1843 року «Бельгійські музыканты"[2]. Дев’ять років виходить монографія П'єра Эдуена «Госсек, його життя, твори труды"[3]. З публікацій у першій половині ХХ століття треба сказати книжки «Госсек і французька музика наприкінці XVIII століття» Фредеріка Эллуена [4] і «Госсек, його життя і творчість» Луї Дюфрана[5], статті «Пристрасть молодого Госсека» Жоржа Кюкюэля[6] і «Госсек і Глюк у Паризькій опері» Амеде Гастуе[7]. Список обгрунтованих публікацій середини уже минулого століття завершується роботою «Франсуа-Жозеф Госсек (життя, творчість, чоловік і артист)» Жак-Габриэля Продома[8]. У пізні роки композитор багаторазово згадувався в музыкально-исторической літературі переважно у ролі общественно-музыкального діяча Революції. Поки, нарешті, 2000 року не вийшла друком фундаментальна праця Клода Роля «Франсуа-Жозеф Госсек (1734−1829)"[9], де цілком об'єктивно обкреслені заслуги Госсека становлення французької класичної симфонії, робиться спроба аналізу видатних инструментально-хоровых сочинений.

В російської літературі радянських часів особистість Госсека була пов’язана колись лише від Великою французькою революцією, що відбивало утримання її творчості. Така, наприклад, монографія М. Гершензона «Два життя Госсека"[10] (1933). Відповідні фрагменти великої «Історії західноєвропейської музики до 1789 року» Т. Ливановой[11] хоч і звертають уваги читача на заслуги Госсека-симфониста, але навряд чи розкривають суть явища. Скромний досвід аналізу оркестрування симфоній Госсека можна знайти у монографії автора цих рядків «Духові інструменти у тій музичній культурі классицизма"[12], втім, вкрай обмежений рамками зазначеної темы.

Жизненный шлях Госсека виявилося дуже протяжним. Композитору, заставшему ще часи Людовіка XV, довелося пережити драматичні події Революції, часи наполеонівської Імперії і реставрацію. Здається, без особливих душевних мук він вірно служив різним режимам, реалізував надлишок цивільних почуттів, у революційну епоху, але з втратив творчої енергії і пізніше.

.

Неутомимый трудівник, Госсек зробив непогану кар'єру, що вже 1784 року привела його до керівництву Королівської школою співу. Одне з засновників Національної консерваторії, Госсек в 1795 року було ухвалено члени Інституту Франції, в 1803 році став Кавалером Ордена Почесного легиона.

В вісімдесятирічному віці років він залишає дуже викладання консерваторії, потім кілька років живе у Парижі, й у 1820 року повертається у Пассі, що й помер у безвісності після дев’яти років. Однак у історії культури він назавжди залишився основоположником французької класичної симфонії.

* * *

Здесь ми звертаємося на період, коли молодий композитор лише починав свою професійний шлях. Доля привела їх у найкращий на той час музичний колектив — капелу Ла Пуплиньера. Тут створено його перші симфонії. І тут, мабуть, він був просто щасливий…

В 1751 року 17-річний Франсуа Жозеф Госсек лише з сотнею крон у кишені залишає Антверпен. Їхав він сам з ним поруч була його подруга по музичним вправ в Антверпені Мари-Элизабет Жорж, сьогодні вже мотивів. Лише 1756 року її ім'я зустрінеться у списку музикантів Ла Пуплиньера. Однак у 1758 Франсуа Жозеф зробить цю неабияку клавесинистку своєю дружиною. Поки що ж — через туманну Фландрію і північні рівнини він вирушав Париж. Королівська влада доживала останні десятиліття, але як привабливий молодого артиста був розкішний місто, де у той час, за словами Казанови, «все шукали задоволень, панував хороший смак, і можна було сповна насолодитися радощами буття».

Как прийняв Париж молодого провінціала, відомо дуже приблизно. Ж.-Г. Продом згадує якогось Олександра Госсека, можливо, двоюрідного брата, який намагався скласти Франсуа Жозефу протекцію до паризьким багатіям. Фетис додає: «Наш провінціал шукає місце у одному з паризьких парафій, але з знаходить його». Втім, Госсеку вдається ознайомитися з Жаном Філіпом Рамо. Хто рекомендував йому молодого музиканта? На це думки розбігаються. Проте До. Роль свідчить про лист вчителя Госсека, капельмейстера Антверпенского собору Notre Dame d’Anvers Андре-Жозефа Блавье, адресований Рамо. Хоча оригінал цієї уклінною рекомендації досі не знайдено, текст листи наводиться Адольфом Адамом у його «Останніх спогадах музиканта» в Journal de Mons за квітень 1839 року, тобто. десять років по смерті Госсека[13]: «Шановний Пане, моє ім'я занадто скромно, щоб бути Вам відомим. Також, як і мій титул капельмейстера Антверпенского собору, яким підписано це лист. Беру він сміливість направити до Вас однієї з моїх учнів, кращого з тих, що мені були, і яких, мабуть, ніколи не буде. Молодій Госсеку зараз 18 років. Він син бідних селян із маленькій села Ено, які прислали їх у Антверпен для співу в церковному хорі у віці 7 років. Його успіхи у музиці і композиції були такі стрімкі, що мені нічому її вивчити. Тільки такому вчителю, як Ви, може підійти такий учень. Дозвольте наполегливо просити Ваших наставлянь задля її подальшого вдосконалення його мистецтва і вашій підтримки, яка б відкрити їй шлях, у якому Ви здобули таку славу, і якому його ім'я, можливо, коли-небудь удостоїться поваги. Капельмейстер Антверпенского собору».

В тієї ж «Останніх спогадах музиканта» Адольф Адам наводить сцену, про якої повідомляв його тато — Луї Адам, який був з Госсеком в Імператорської консерваторії: «Госсек з’явився і в вулиці Рішельє у відкупщика Ле Ріш де ла Пуплиньера тоді, коли Рамо тренувався з оркестром. Репетирували La Guirlande, але були Жан-П'єра Гиньона, скрипаля з Опери і Духовних концертів. Привернули Госсека, який продемонстрував свій хист скрипаля найкраще. Рамо оцінив це, і, приймаючи її під заступництво, взяв із собою у замок Пассі, де твір було виконане хоча б вечер"[14] .

По інший версії, Госсеку протежировало масонський оточення, зближував артистів із різних куточків Європи. З іншого боку, Луї де Каюзак, одне із лібретистів Госсека, повідомляв, що у 1751 року Рамо прислухався до порад австрійського посла графа Кауница, котрий рекомендував йому музикантів з зарейнських областей. Так чи інакше, залишається фактом, що Госсек витримав приймальне випробування і прийнято однієї із кращих капел Франції за престижне місце.

Ла Пуплиньер з 1739 року у особняку надворі Рішельє, де нині перебуває Національна бібліотека. Ще 1718 року, двадцятидворічним 26 років він отримав посаду Генерального королівського відкупщика, що у часи давала величезні доходи. Генеральний відкупник отримував від короля право оподаткування, причому робив це сам, а ще через мережу підлеглих агентів — «подоткупщиков». У результаті лише деякі з зібраних коштів спрямовувалася у скарбницю, інше присвоювалося. Такий спосіб оподаткування влаштовував і короля, і відкупників (40 генеральних відкупників і 800 їх агентів, наприклад, з 1726 по 1754 рік отримали 1132 млн. ліврів). Цікаво, що частина цих нових буржуа була небайдужа до діячам культури. Так, вишуканий салон мадам Гельвециус, чоловік якої став генеральним відкупником в 23 року (1738), відвідували Дюкло, Мармонтель, Д’Аламбер, Грімм. А Ла Пуплиньер, з молодих років звичайний до мистецтв, містив чудовий оркестр, відомий далеко за межами Франции.

Оркестр цей часто супроводжував власника в поїздках до замку Пассі. Містечко Пассі користувалося популярністю з XVII століття: дворянство приїжджало сюди на лікувальні води. У власному маєток в Пассі Ла Пуплиньер створив особливий світ пишних свят, інтелектуальних дискусій ще й артистичного блиску. «Тут збирали трави, філософствували, обговорювали податки, зловживання монархії конституційну модель англійців, — пише До. Роль, — не цуралися розкоші та комфорту. У цьому сенсі замок Пассі був раєм, що відкрився осліпленому від захоплення погляду Госсека"[15] .

О тому, що це був рай як для бідного музиканта, кажуть документи, описи, спогади сучасників. Що Зберігся портрет пензля видатного портретиста Кантена Ла Тура доніс по наш час образ Терези Ла Пуплиньер, дружини схильного до витонченої життя фінансиста, яка створила особливий куточок блаженства для художніх натур. Що Відбувалася зі славетної артистичної сім'ї Данкуров (дід — драматург Флоран Данкур, мати — відома акторка Мімі Данкур), до заміжжя, тобто. до 1737 року, сама грала в комедіях. По спогадам Грімма, пані Ла Пуплиньер завжди оточувала «натовп людей різного становища, з гарного чи кепського суспільства, людей придворних і великосвітських, літераторів, артистів, іноземців, акторів, акторок, искательниц развлечений"[16]. Розкішні свята і прийоми у Ла Пуплиньера отримали відомість і привабливість не без зусиль його чарівної дружини. На жаль, вона мала необережність зав’язати роман з маршалом Рішельє, чого й викрили ревнивим чоловіком. У 1748 року Ла Пуплиньер домігся розлучення. Франсуаза-Катрин-Тереза Ла Пуплиньер, уроджена Бутиньон, померла самотині, бідності та забутті в сорок двох років. Проте задля важливий інше: за свідченням однієї з сучасників, «мадам Ла Пуплиньер чудово розрізняла видатних артистів, надаючи їм дієве заступництво і спрямовуючи ними манну, яку щедро роздавав її муж"[17]. У його салон потрапляли особистості як відомі, а й які подають надії. Не знаємо, хто представив їй Рамо (здається, її чоловік звів з нею знайомство ще 1731 року у Марселі), але саме він в 1744 року запросила композитора разом із дружиною оселитися в особняку Ла Пулиньера надворі Рішельє, де зараз його майже дванадцять років керував чудовим оркестром. Придворним композитором короля Рамо став в 1745 року, проте Ла Пуплиньера не залишив.

.

Александр Жан Жозеф Ла Пуплиньер

«После розлучення Ла Пуплиньер продовжував жити у розкоші та повній свободі, — пише Франсуа Мармонтель. — Музиканти грали і репетирували вранці, поширюючи чудові звуки мелодій, які мають виконувати ввечері. Найкращі театральні артисти, й, звісно, співачки і танцівниці Опери прикрашали його вечері.

Все вправні музиканти, котрі з Італії, скрипалі, співаки та співачки знаходили в його помешканні тепло приймав гостей, притулок і стіл, й у вирізнявся у його концертах. Рамо складав йому свої опери, а святкові дні грав месу на органі в домашньої церкви з надзвичайним наснагою. Ніколи ще буржуа не жив, як принц, і принци приїжджали насолодитися його задоволеннями.

Когда він хотів подобатися, не лише бути люб’язніше. Він був розумний, ввічливий і, які мають освіти і з достатньою культури, був талановитий віршем. То справді був, як тоді казали, літній дитина, розпещений благополуччям; але я, стикався з нею вони часто й близько, здивувався іноді його надмірним тщеславием…".

Конечно, Рамо був законодавцем світській, і духовної музики, однак у репертуар капели входили як його твори. Упродовж тижня концерти чергувалися з уявленнями у невеликому придворному театрі. У обов’язково влаштовувалися концерти. Недільним вранці Ла Пуплиньер із гістьми слухав месу в домашньої церкви, а на п’ять годин починався концерт для численної публіки, обретавшейся на фільварку. Пізнього вечора у неділю влаштовувався іще одна концерт — для вузьке коло наближених. Між 1749 і 1753 роками до Ла Пуплиньеру по-сусідськи заїжджав Руссо, бував на водах. Відомий математик Ла Кондамин включався в музикування разом із чудовим творцем чарівних автоматів, механіком Вокансоном. Тут можна було бачити пана Бюффона і скульптора Пигаля, художників Кантена Ла Тура, Ван Лоо, Шардена, композиторів Мондонвиля і Йоганна Стамица, надзвичайного посла Австрійського двору графа Кауница, комедіанток і співачок Королівську академію, артистів Італійської трупи і заїжджих інструменталістів. Вишукане і досить строкате суспільство вело нескінченні розмови, розважалося, займаючи одне одного музикою, іграми, застіллями і фліртом.

Совсем ще молодий Госсек з головою поринає у культурний шар, який раніше був невідомий і недоступний. Відчував він незручності через своє стану та походження? Цей селянський син, який увійшов із найбільш, що ні є, третього стану у світ святковим розкоші, вишуканих манер і аристократичних умів? Палкість його революційних гімнів міг би навести з цього думку, але й одне із збережених фактів біографії свідчить про цьому. Навпаки, спілкування з різними талановитих людей приносило йому радість, й користь, і можливість зрозуміти. А відносини з Рамо, безсумнівно, навівали і велику творчу впевненість. У 1753 року Госсеком написані 6 сонат обох скрипок і генерал-басу, 6 дуетів для флейт (чи скрипок), почалася робота над симфоніями. З перших творів цього жанру нині відомі 6 симфоній репетування. 3, виданих 1756 року (але написаних, можливо, й раніше), що навіть правомірно вважати початком французького симфонізму. (Зауважимо, до речі, що Гайдн починає писати симфонії не раніше 1757 року.) З сучасної погляду вони досить оригінальні, як і успадковують якісь архаїчні риси стилю Рамо, то мінімальний ступінь. Вплив ж мангеймцев видається очевидним у цілому, і деталях — в протяжних crescendo, несподіваних контрастах forte і piano, енергії і специфічному тематизмі… Оркестр складається з повної струнної групи, куди іноді вливаються 2 гобоя і 2 валторни. Наявність генерал-басу відображає швидше стару традицію, ніж специфічні художні наміри. У п’ять років це рудимент зникне безслідно. До. Роль в передбачає, що Госсек той самий період написав ряд мотетов за прикладом Мондонвиля, який отримав популярність саме тому жанру. Проте мотети Госсека не збереглися, як та її ранні комічні опери (тв. 1761 р.) — «Бондар» і «Перигурец», у тому числі відомі лише дві фрагмента. Додамо, що кілька вокальних номерів були складено тим часом Госсеком для постановок опер Муре і Рамо.

Начавшаяся в 1756 року Семирічна війна мало змінила спосіб життя Парижа. Військові дії розвивалися далеко, і всі йшло своєю чергою. Госсек жив надворі Сурдьер, щодня репетирував у Ла Пуплиньера, підробляв грою у домашніх концертах мадам Дюмон, жила поруч, складав, слухав нову музику. За порадою графа Кауница і Йоганна Стамица Ла Пуплиньер запросив до оркестру чудових духовиків: кларнетистів Прокша і Фльеже, валторнистов Шенкера і Луї, флейтиста Ле Клерка (майбутнього відомого видавця), італійського гобоїста Игнаца Сезари і фаготиста Сен-Сюира. Наприкінці п’ятдесятих капелу поповнили чудові скрипалі Нікола Капрон, Кале і Жан-Батіст Мироглио. Віолончеліст Карло Грациани надійшов, мабуть, пізніше. Альтисти і контрабасисти ніде не згадуються, хоча партитури Госсека показують наявність альтових партій та періодичне присутність контрабасовой. Зауважимо, що Мироглио був помітним композитором-симфонистом, а Прокш незабаром нею став. Грациани також захоплювався твором — для свого інструмента. Георг-Адам Гёпферт доповнював чудове збори артистів своєї арфою, недавно вкорінений у моду в паризьких салонах. (Цікаво, що Ла Лоранси вказує Шенкера як виконавця на кларнеті на прем'єрі опери Рамо «Акант і Цефиза» 19 листопада 1751 року — то був перший випадок застосування кларнета мови у Франції.) За свідченням сучасників, таких музикантів, як в Ла Пуплиньера, був навіть у Королівську академію музики.

В кінці 1750-х років Госсек зблизився з бароном де Баггом. Спроможний скрипач-любитель, навчався у Тартіні, багач і екстравагантний меценат, завжди оточений підлесниками, де Багг згодом було виведено Гофманом образ радника Креспеля, і навіть став прототипом героя комічної опери композитора Шампена «Меломанія» (1781). Двері його будинку надворі Фейад було відкрито для справжніх і мнимих обдарувань. Дружні стосунки Госсека і барона-мецената регламентувала різниця у віці, проте композитор довго зберігав вдячність цієї людини за реальної допомоги і підтримку. У 1762−63 роках він присвятив де Баггу цикл симфоній репетування. 6.

В роки ім'я Госсека починає з’являтися програми «Духовних концертів». 15 квітня 1757 року Мондонвиль диригував одній з його симфоній. Його популярність поширювалася повільно, хоча репутація приваблювала іменитих меломанів. Принц де Конті пропонує Госсеку обійняти посаду керівника своєї капели, проте музикант відмовляється, поступившись цю пам’ятку авиньонцу Жан-Клоду Триалю, скрипалю Комічної опери, і майбутньому директору Королівську академію. Випадок робить її відомих актрис і в Опері. Возглавлявшие театр Ребель і Франкер приваблюють Госсека до роботі над нової постановкою старого «героїчного балету» Жана Жозефа Муре «Любов богів» (тв. 1727). Для певицы-дебютантки Софі Арнуль Госсеку потрібно було скласти дві вставні арії. Як писав рецензент, «щоб надати дебюту більший блиск, Госсек придумав розмістити у акомпанемент дві валторни і двоє кларнета. Мадемуазель Арнуль мала повний успіх. Ці інструменти були такі малі знайомі публіці, оскільки напередодні виступи м-ль Арнуль наголошували на її дебюті про те, що в ній можна почути мисливські роги та й «серинеты» (serinettes) пана Ла Пуплиньера"[18] .

1758 рік не приніс композитору ні особливої удачі, ні привабливих пропозицій. Його справи у Ла Пуплиньера йшли, здається, добре. Фактично вже з 1756 року Госсек очолював оркестр. Проте його популярність поза капели поширювалася неспішно. Мабуть, тому — й у заробітку, звісно, — він намагався видавати й продавати нові симфонії, що, щоправда, щастило не всім. Шість симфоній репетування. 4, опубліковані 1758 році в мадам Беро, продавалися над магазині, а «у автора, вулиця Бак, у домі пана Ренгарда, бакалійника», так на квартирі колеги Госсека, скрипаля Капрону, — у тому домі. Французькі дослідники знаходять у цих симфоніях значний вплив стилю мангеймцев, що, загалом, схоже правду, — якщо так уже слід шукати риси подібності. Радісним подією цього року стала одруження Госсека на мадемуазель Мари-Элизабет Жорж. Відсвяткувати подія молодята поїхали в Антверпен, де колись відбулося їх знакомство.

Конец 1750-х — початок 1760-х років — час, коли уми парижан займала комічна опера. Госсек також віддав данина, хоча й мав успіху у цій області. Згадувані дві втрачені опери створено були ним до 1761 року, а наступні - «Бондар» (пересочиненная?), «Уявний лорд» і «Рибалки» — побачили світ лише 1765 року. Доля вела музиканта будь-якому іншому напрямі - воно залишалося придворним інструменталістом. У 1759 року Ла Пуплиньер одружився знову, і всі ці події супроводжували пишні святкування, які, ясна річ, не можна й уявити без музыки.

В червні цього року паризьке суспільство проводило за останній шлях Луї де Каюзака. Цей неабиякий діяч Просвітництва, автор численних статей для Енциклопедії, належав до масонської ложе, який збирався надворі Бюси. Подейкували, що ця ложа, заснована герцогом д`Омоном в 1731 року, була найстаршою мови у Франції. У неї ж входив покійний Рамо. Не це чи співтовариство масонських братів підтримувало Госсека в 1750-е роки? Хто знает?..

29 грудня 1760 року в Госсека народився син Олександр Франсуа Жозеф, хрещений в того самого дня у церкві Сен-Медар. Хресними були Ла Пуплиньер з дружиною. Життя здавалася прекрасної. Проте у знаменитій капелі, яка приносила безсумнівну творче задоволення, Госсеку відпустили ще тільки двох років. 5 грудня 1762 року Ла Пуплиньер залишив цей світ. Згодом знаменитий оркестр розформували. Двадцятивосьмирічний Франсуа Жозеф Госсек перейшов до службу до принцу де Конті.

Что саме стосується творчості, то кінці 1750-х років Госсек працював над твором, яке одне міг би зробити безсмертним його ім'я. Це Missa pro defunctis, або реквієм. Визначний, а на той час — цілком унікальне твір, завершене і виконане у травні 1760 року, часто порівнюють із Реквіємом Моцарта. Котрий музикознавець намагався провести паралелі між тими витворами, нагадуючи про їх подібні риси. Проте реальних підтверджень впливу музики Госсека на виникнення моцартівського Реквієму ми маємо. У тому-таки листі від 9 липня 1778 року Моцарт пише, що Госсек «дуже хороша друг, і дуже сухорлявий людина». Більше — нічого. За життя Моцарта Реквієм Госсека витримав три видання. Чи міг Моцарт ознайомитися з ним саме в бібліотеці Ван Свитена? Звісно.

Однако Реквієм Госсека — сюжет іншому розповіді. Але тут наведемо лише один фразу відомого сучасника Госсека — Франсуа-Андре-Даникана Филидора: «Я віддав би всі свої опери за такий шедевр"[19] .

Список литературы.

[1] Chalamel A. La musique officielle depuis 1789. La France musicale, 25 avril 1841.

[2] Fetis F.G. Les Musiciens belges. — Bruxelles, 1843.

[3] Hédouin P. Gossec: sa vie, ses oeuvres et ses ouvrages. — Valenciennes, 1852.

[4] Hellouin F. Gossec et la musique française à la fin du XVIII siècle. — Paris, 1903.

[5] Dufrane L. Gossec, sa vie, ses oeuvres. — Paris, 1927.

[6] Cucuel G. Les amours du fils Gossec // La Revue musicale, № 3, mars 1913.

[7] Gastoué A. Gossec et Gluck à l’Opera de Paris // Revue française de musicologie, fevrier 1935.

[8] Prod’homme J.-G. François Joseph Gossec. — Paris, 1949.

[9] Role З. François-Joseph Gossec (1734−1829). — Paris, 2000.

[10] Гершензон М. Два життя Госсека. — М., 1933.

[11] Ліванова Т. Історія західноєвропейської музики до 1789 року Т. 2. — М., 1982.

[12] Березін У. Духові інструменти у тій музичній культурі класицизму. — М., 2000.

[13] Цит. по: Gregoir E.G.J. Notice biographique sur François-Joseph Gossé dit Gossec, compositeur de musique. — Mons, 1878. — P. 27.

[14] Там же.

[15] Role З. Op. cit. — P. 18.

[16] Grimm M. Correspondance… — Paris, 1877 (листа від лютого 1763).

[17] Leroy A. Les Artistes sous l «Ancien regime. — Paris, 1978. — P. 110.

[18] Цит. по: Role З. Op. cit. — P. 41.

[19] Цит. по: Hellouin F. Op. cit. — P.40.