Житлово-комунальне господарство Львівської області

ВСТУП Актуальність теми. Житлово-комунальне господарство (ЖКГ) є дуже динамічною сферою. Відбувається реформування цієї сфери Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства на загальнодержавному та місцевими органами влади — на локальному рівні.

Тому визначення сучасного стану житлово-комунальної сфери є актуальною проблемою і має важливе значення. Одночасно дуже важливим є визначення шляхів подальшого розвитку ЖКГ.

Останнім часом житлово-комунальне господарство стало об'єктом дослідження численних наукових робіт, зокрема розглядались економічні [95], юридичні аспекти [8; 28], сфера адміністративного управління ЖКГ [1; 3; 14; 27; 124]. Також були визначені основні проблеми житлово-комунального господарства України та запропоновані шляхи його реформування [3; 33].

Водночас з суспільно-географічної точки зору ЖКГ України і, зокрема, Львівської області розглянуто недостатньо. Разом з тим, суспільно-географічний аналіз житлово-комунального господарства має величезне значення, оскільки за його допомогою можна встановити суттєві геопросторові закономірності та моделювати подальший розвиток ЖКГ конкретної території на всіх рівнях.

Об'єктом дослідження є житлово-комунальне господарство Львівської області як сукупність галузей, що забезпечують життя й роботу населення області в нормальних умовах шляхом надання послуг водопостачання та водовідведення, тепло-, електро-, газопостачання.

Предмет дослідження — суспільно-географічні аспекти, чинники розвитку та геопросторова організація (розміщення в просторі, наявність взаємозв'язків і функціонування) житлово-комунального господарства Львівської області.

Мета роботи полягає у вивченні суспільно-географічних аспектів житлово-комунального господарства Львівської області, виявленні геопросторових закономірностей організації цієї сфери, визначенні головних проблем ЖКГ та шляхів їх подолання.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

— вивчення територіально-галузевої структури житлово-комунального господарства;

— оцінка матеріально-технічної бази ЖКГ Львівської області та окремих районів;

— визначення головних суб'єктів житлово-комунального господарства Львівської області та їх характеристика;

— характеристика забезпеченості населення районів Львівської області житлово-комунальними послугами;

— вивчення специфіки функціонування житлово-комунального господарства Львівської області;

— визначення актуальних проблем та перспектив ЖКГ Львівської області.

Методи дослідження. У роботі використано філософські принципи (історизму, взаємозумовленості, взаємозв'язку та причинності), загальнонаукові методи (аналізу, синтезу, індукції, дедукції), порівняльно-географічний метод, методи аналізу аналогових ареалів, генералізації, моделювання, формалізації, системний підхід; галузевий метод, районування; картографічний метод; статистичні (групування, кореляційний та регресійний аналіз) та математичні (багатовимірний аналіз) методи.

Матеріал дослідження. Матеріалом є суспільно-географічна література з питань-розвитку житлово-комунального господарства, статистичні збірники, нормативно-правові акти, інформація з періодичних видань та засобів масової інформації, дані з офіційних інтернет-порталів ключових суб'єктів ЖКГ та органів влади. Обсяг матеріалу є достатнім для характеристики суспільно-географічних аспектів ЖКГ Львівської області, її геопросторової організації, головних проблем та шляхів їх подолання.

Наукова новизна:

вперше:

— здійснено багатовимірний аналіз забезпеченості населення Львівської області комунальними послугами;

— розроблено класифікацію проблем житлово-комунального господарства за їх характером та шляхами вирішення.

вдосконалено:

— підходи до визначення структури житлово-комунального господарства;

— способи оцінки впливів демографічних чинників на розвиток ЖКГ;

— підходи до визначення місця ЖКГ Львівської області в ЖКГ України;

— класифікацію суб'єктів ЖКГ;

— узагальнено способи використання кількісних показників ЖКГ для суспільно-географічного аналізу;

— алгоритм суспільно-географічних порівнянь тарифів на житло та комунальні послуги;

— шляхи подолання актуальних проблем ЖКГ;

— способи моделювання функціонування ЖКГ в майбутньому.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати дають змогу оцінити суспільно-географічні аспекти житлово-комунального господарства Львівської області. Виділені в результаті багатовимірного аналізу таксони можуть слугувати елементами для застосування однакових заходів, спрямованих на покращення ситуації в сфері ЖКГ, оскільки у сукупності районів, що утворюють таксон дуже схожі параметри ЖКГ.

Аспекти взаємодії населення зі сферою ЖКГ у сфері оплати комунальних послуг доцільно використовувати при плануванні тарифів. Встановлення місця ЖКГ Львівської області в ЖКГ України має практичне значення для пошуку напрямів розвитку комунальної сфери області, аналізуючи досвід областей зі схожою ситуацією.

Запропонована класифікація проблем житлово-комунального господарства має на меті визначити пріоритетність проблем та групи заходів, використання яких дозволить їх подолати.

Розроблені прогнози функціонування ЖКГ Львівської області у майбутньому дають змогу відстежувати напрямки розвитку галузі та коректувати їх, відповідно до намічених планів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення магістерської роботи доповідалися та обговорювались на кафедральних студентських наукових конференціях.

Положення, що їх винесено на захист:

— суспільно-географічні особливості суб'єктів ЖКГ Львівської області;

— суспільно-географічна характеристика забезпеченості населення житлом та комунальними послугами;

— функціонування ЖКГ (суспільно-географічні аспекти);

— суспільно-географічна характеристика тарифів на послуги ЖКГ;

— класифікація проблем ЖКГ за їх характером та шляхами вирішення;

— проблеми і перспективи ЖКГ (з акцентом на їх суспільно-географічних аспектах).

Структура роботи. Логіка дослідження зумовила таку структуру магістерської роботи: вступ, розділи «Теоретичні та методичні основи роботи», «Передумови функціонування житлово-комунального господарства львівської області», «Суспільно-географічна характеристика суб'єктів господарської діяльності в житлово-комунальній сфері львівської області», «Суспільно-географічна характеристика житлово-комунального господарства львівської області», «Проблеми, плани та перспективи житлово-комунального господарства львівської області», «Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях», висновки, список використаних джерел із 147 найменувань, 6 додатків.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ РОБОТИ

1.1 Житлово-комунальне господарство та його компонентний склад Житлово-комунальне господарство (ЖКГ) — сукупність галузей, що забезпечують життя і роботу населення країни в нормальних умовах, а також постачання підприємств галузей народного господарства необхідними ресурсами води, газу, тепла й електроенергії.

Житлово-комунальне господарство має дві головні складові: житлове господарство та комунальне господарство. Житлове господарство — це галузь економіки, що забезпечує утримання в належному стані і функціонування житлового фонду (житлових та допоміжних приміщень).

Функціональним призначенням житлового господарства є створення оптимальних умов для проживання населення. Житлове господарство задовольняє потреби населення у житлових послугах, а саме: забезпечує реконструкцію, ремонт та технічну експлуатацію житлового фонду; утримує житлові будинки, прибудинкові території та місця загального користування, надає комплекс додаткових супутніх послуг.

Житлові послуги — результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Комунальне господарство — сукупність підприємств, служб і господарств, які задовольняють матеріально-побутові потреби населення у комунальних послугах.

Комунальні послуги — результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи в забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газота електропостачанням, опаленням; вивезення побутових відходів.

До складу житлово-комунального господарства належать [127]:

1. Житлово-експлуатаційні підприємства — підприємства з експлуатації житлових приміщень.

2. Водно-експлуатаційні підприємства — підприємства водопостачання та водовідведення.

3. Енергетичні підприємства — електричні, газові та теплофікаційні розподільні мережі, опалювальні котельні, ТЕЦ і електростанції, газові заводи, які обслуговують населені пункти.

4. Санітарно-технічні підприємства — підприємства з прибирання територій населених місць та санітарної очистки домоволодінь, пральні, лазні, купально-плавальні споруди.

5. Транспортні підприємства — міський громадський пасажирський транспорт (метрополітен, трамвай, тролейбус, фунікулер, канатні дороги, автобуси, таксі), водний транспорт місцевого призначення.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяють на [4]:

а) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газота електропостачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів тощо);

б) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання приміщень будинків і прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування мереж усередині будинку, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

в) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (утримання на балансі, укладання договорів на виконання послуг, контроль за дотриманням умов договору тощо);

г) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна, підсилення елементів конструкцій і мереж, їх реконструкція, відновлення спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

До основних видів житлово-комунальних послуг належать [91]:

— капітальний ремонт будинків, споруд, обладнання, поточний ремонт житлового фонду, обслуговування ліфтів;

— постачання та відведення води;

— теплопостачання;

— газопостачання;

— електропостачання;

— вивезення й знешкодження відходів і сміття, прибирання території населеного пункту, утримання місць загального користування, чищення димоходів, здійснення протипожежних заходів, дезінфекція та ін.;

— послуги міського транспорту, ремонт доріг.

Водопостачання — це забезпечення водою різних водоспоживачів (населених пунктів, виробничих підприємств та інших об'єктів) для задоволення господарсько-питних, технологічних і протипожежних потреб. Система водопостачання (водопровід) — комплекс інженерних споруд, що виконують завдання водопостачання.

Система водопостачання забезпечує одержання води з природних джерел, її очищення, транспортування і подачу споживачам.

Система водопостачання включає в себе три підсистеми [92]:

1. Підсистема забору води — водоприймачі, до яких вода надходить із джерела

2. Підсистема очистки природної води — змішувачі (додавання хімічних речовин для знезараження води), відстійники (відділення крупних домішок в осад), фільтри (видалення з води дрібних забруднень)

3. Підсистема подачі й розподілу води — насосні станції, які подають очищену воду до споживачів спочатку магістральними водопроводами, а потім розподільною мережею.

Водопровід складається з таких ланок [27]:

1) джерело водопостачання (поверхні джерела — ріки, озера, ключі; підземні - криниці, артезіанські свердловини);

2) станції першого підйому для подачі води на очисні споруди;

3) очисні споруди (відстійники, фільтри тощо);

4) резервуари чистої води (для накопичення очищеної води, що надходить з очисних споруд);

5) станції другого (або другого і третього) підйому, що забезпечують подачу води до місця водоспоживання);

6) водогони;

7) водонапірні резервуари (водонапірні вежі);

8) вулична мережа;

9) дворові відгалуження;

10) будинкове обладнання.

Існують такі різновиди водопостачання:

1. Водопостачання з кругообертом води (замкнений цикл водопостачання), — спосіб водопостачання з багаторазовим використанням відпрацьованої води, що пройшла необхідне прояснення. Втрати води при цьому поповнюються з водного джерела.

2. Питне водопостачання — діяльність, пов’язана з виробництвом, транспортуванням та постачанням питної води споживачам питної води, охороною джерел та систем питного водопостачання.

3. Місцеве або децентралізоване водопостачання — забезпечення індивідуальних споживачів питною водою з джерел питного водопостачання, за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв) підготовки питної води та постачання фасованої питної води.

4. Централізоване холодне водопостачання — цілодобове забезпечення споживача холодної питної водою належної якості, що подається в необхідних обсягах з приєднаної мережі в приміщення або до водорозбірної колонки.

5. Централізоване гаряче водопостачання — цілодобове забезпечення споживача гарячою водою належної якості, що подається в необхідних обсягах з приєднаної мережі в приміщення.

За призначенням розрізняють міський водопровід для водопостачання населених міст; виробничий водопровід для виробничого водопостачання, який, у свою чергу, розрізняють за галузями промисловості (теплових електростанцій, металургійних заводів і т.д.), систем сільськогосподарського водопостачання. При обслуговуванні однією системою водопостачання ряду об'єктів влаштовують групові або районні системи.

За способом подачі води розрізняють водопроводи гравітаційні; водопроводи з механічною подачею води (за допомогою насосів), а також зонні водопроводи, де вода подається в окремі райони окремими насосними станціями.

Вода витрачається споживачами на найрізноманітніші потреби. Більшість цих витрат може бути зведена до трьох основних категорій [109]:

1. Витрата води на господарсько-питні (побутові) потреби населення включає всі витрати води, пов’язані з побутом людей: для пиття, приготування їжі, умивання, прання, підтримки чистоти житла і т.п. До цієї ж категорії можуть бути віднесені всі витрати води, необхідні для забезпечення благоустрою міста чи селища: поливання вулиць, зелених насаджень та ін.

2. Витрата води для виробничих (технічних) цілей: промисловості, транспорту, енергетики, сільського господарства (паротворення, охолодження, конденсація пари, виготовлення різних фабрикатів, промивання продукції).

3. Витрата води для пожежегасіння і власні потреби водопроводу (промивання фільтрів, водоприймальних пристроїв, мережі та ін.).

Важливим показником в роботі водопроводу є якість питної води. Забезпечення нормативної якості води залежить не тільки від якості джерел води, складу споруджень і способів водопідготовки, але й від реалізованих безперервних технологічних режимів — від джерел, водозабірних споруджень, насосних станцій першого підйому та ін.

Водовідведення — це технологічний процес, що включає в себе відвід стічних вод, їх транспортування на очисні споруди, наступну очищення та утилізацію.

Централізоване водовідведення — господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов’язаних єдиним технологічним процесом.

Система водовідведення (каналізація) — комплекс інженерних споруд і санітарних заходів, призначених для збору стічних вод в місці утворення, відведення (транспортування) їх за межі обслуговуваного (каналізованого) об'єкта, очищення, знешкодження і знезараження стічних вод і утворюваних осадів, випуску очищених стічних вод у водоймища.

Система водовідведення включає в себе три підсистеми [92]:

1. Підсистема збору та відведення стічних вод — стічні води збираються у місці утворення, системою трубопроводів та каналів транспортуються територією населеного пункту, а далі насосами подаються на очищення

2. Підсистема очистки стічних вод — включає гратки, піскоуловлювачі, первинні відстійники, засоби біологічного очищення, вторинні відстійники, за допомогою яких відбувається очистка вод

3. Підсистема скидання очищених стічних вод — канали (випуски), через які вода повертається до джерела водопостачання Система водовідведення складається з наступних елементів [92]:

1) внутрішні каналізаційні пристрої - приймачі (санітарні прилади), мережа відвідних труб, стояків і випусків до першого зовнішнього каналізаційного колодязя;

2) зовнішня каналізаційна мережа — розгалужена мережа труб, каналів, що збирають і відводять стічні води самопливом до насосних станцій або до очисних споруд;

3) насосні станції і напірні водоводи (колектори);

4) споруди для очищення стічних вод і обробки осаду;

5) випуски у водоймище — трубопроводи, які призначені для відведення очищених стічних вод у водоймище.

Каналізація — це комплекс обладнання, мереж і споруд, призначених для прийому і видалення забруднених стічних вод за межі населеного пункту, їхнього очищення, знезаражування, утилізації і скидання у водойму.

Функції підприємства міського каналізаційного господарства [109]:

— прийом, перекачування, очищення і відведення стічних вод, підтримка належної санітарно-екологічної обстановки міста;

— вивезення твердих побутових відходів, рідких забруднень;

— експлуатація центральних колекторів зливової мережі й об'єктів водозниження, вирішення завдань по боротьбі з підтопленням;

— експлуатація і утримання в належному стані рік і водних об'єктів міста; догляд за прибережними смугами, зміцнення берегів, технічне спостереження, утримання і експлуатація гідроспоруд.

Потужність (пропускна спроможність) каналізації визначається витратою, що виражається обсягом стічних вод, віднесеним до одиниці часу.

Розрізняють такі системи каналізації [109]:

1. Загальносплавна. Усі стічні води — побутові, виробничі і дощові сплавляються по одній загальній мережі труб і каналів за межі міської території на очисні споруди.

2. Роздільна. Дощові води і ті, що не потребують очищення, виробничі стічні води відводять по одній мережі труб і каналів, а побутові й забруднені виробничі стічні води по іншій одній чи декількох мережах. Роздільна система каналізації може бути повною і неповною:

а) повна роздільна система включає дві чи три зовсім самостійні каналізаційні мережі: мережа відведення дощових і не потребуючих очищення виробничих стічних вод; мережа для відводу побутових і частини забруднених виробничих вод, що допускаються до спуску в побутову каналізацію; мережа, по якій відводять забруднені виробничі води, що допускаються до неспільного відведення з побутовими;

б) неповна роздільна система каналізаційних мереж передбачає відведення тільки найбільш забруднених виробничих і побутових стоків; атмосферні води при цій системі стікають у водні протоки по кюветах проїздів, відкритих лотках, канавах і тальвегах;

в) напівроздільна система складається з тих же самостійних каналізаційних мереж, що і повна роздільна система, і одного головного колектора, що відводить на очисні споруди побутові, виробничі, талі води, води від миття вулиць і частину найбільш забруднених дощових вод;

3. Комбінована система з’явилася в результаті розширення міст, що мають загальносплавну систему каналізації. Оскільки в суху погоду загально-сплавні колектори завантажені не повністю, до них приєднували побутову і виробничу каналізаційні мережі від районів будинкової забудови, а для атмосферних вод, що вже не могли бути прийняті в існуючі загальносплавні колектори, прокладали самостійні дощові каналізації з випуском атмосферних вод у найближчі водойми без очищення.

Теплопостачання — це сфера діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії споживачам.

Центральне опалення — сукупність джерел теплової енергії потужністю понад 20 Гкал/год, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж. Основне призначення систем опалення — підтримання внутрішньої температури повітря у приміщеннях відповідно до норми.

Системи гарячого водопостачання забезпечують споживачів гарячою водою, яку в житлових, громадських, комунальних будівлях, а також на промислових підприємствах використовують для ванн, душових, прання білизни, миття посуду, технологічних потреб.

Електропостачання — це комплекс технічних засобів і організаційних заходів для забезпечення споживача електроенергією; надання електричної енергії споживачу за допомогою технічних засобів передачі та розподілу електричної енергії.

Газопостачання — послуга, яка передбачає реалізацію природного або скрапленого газу шляхом транспортування його до споживача.

Організація збору і видалення твердих побутових відходів (ТПВ) — послуга, яка покликана забезпечувати покращення благоустрою населених пунктів шляхом збору відходів, їх знешкодження або переробки.

Основними системами збору і видалення ТПВ є [109]:

1) контейнерна — відходи вивозять разом з контейнерами, а замість них встановлюють порожні;

2) незмінювана — відходи завантажують безпосередньо в сміттєвози, а контейнери після вивантаження ставлять на місце.

Вибір тієї чи іншої системи визначають такі фактори: відстань до місць розвантаження сміттєвозних машин; санітарно-епідеміологічні умови; можливість санітарної обробки безпосередньо в домоволодіннях; тип і кількість сміттєзбиральних машин; кількість жителів, поверховість забудови і рівень благоустрою будинків; наявність приватного сектора; рельєф місцевості тощо.

До споруд зовнішнього благоустрою населених місць, які входять до складу комунального господарства належать дороги і тротуари, мости та шляхопроводи, підземні та наземні транспортні, пішохідні переходи та естакади, споруди і мережі зливової (водостічної) каналізації, набережні, різні гідротехнічні споруди, призначені для запобігання зсувів та затоплення територій, їх осушення, берегоукріплення, зелені насадження загального користування, вуличне освітлення та інші.

До комунального господарства входять також готелі, служби землекористування, інвентаризації будівель, споруд і мереж, ремонтно-експлуатаційні організації, які обслуговують житловий фонд, цвинтарі, крематорії, надають ритуальні послуги та ін. У сферу діяльності комунального господарства входить також і експлуатація і утримання житлового фонду, з якими органічно пов’язані комунальні підприємства та служби зовнішнього благоустрою населених місць.

Виконання завдань, пов’язаних з функціональним призначенням житлово-комунального господарства, здійснюється спеціалізованими житлово-експлуатаційними організаціями (ЖЕО), які залучають на договірних засадах інші підприємства, насамперед комунального господарства, які виконують роботи і надають послуги, потреба в яких виникає у процесі експлуатації та обслуговування житлового фонду.

1.2 Місце житлово-комунального господарства в КВЕД Класифікатор видів економічної діяльності (КВЕД) — це складова частина державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації в Україні. З 1.01.2012 р. чинності набула редакція КВЕД (ДК 009:2010), так званий КВЕД-2010, який замінив КВЕД-2005.

Відповідно до класифікатора видів економічної діяльності 2010 року (КВЕД-2010) сфера житлово-комунального господарства належить до секцій D («Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря») та E («Водопостачання; каналізація, поводження з відходами») (таблиця 1.1).

Секція D включає діяльність з постачання електроенергії, природного газу, пари, гарячої води тощо засобами постійної інфраструктури — лініями електропередач, мережами кабелів, газопроводів і водопроводів. Розмір мережі не є вирішальним для класифікації одиниці у цій сфері; ця секція також включає розподілення електроенергії, газу, пари, гарячої води тощо як для промислових об'єктів, так і для житлових будівель. Ця секція включає функціонування підприємств енергопостачання та газопостачання загального користування, які здійснюють виробництво, контроль і розподілення електроенергії або газу, а також включає діяльність із забезпечення парою та кондиційованим повітрям.

Таблиця 1.1

Місце житлово-комунального господарства в структурі КВЕД-2010

Секція D включає діяльність з постачання електроенергії, природного газу, пари, гарячої води тощо засобами постійної інфраструктури — лініями електропередач, мережами кабелів, газопроводів і водопроводів. Розмір мережі не є вирішальним для класифікації одиниці у цій сфері; ця секція також включає розподілення електроенергії, газу, пари, гарячої води тощо як для промислових об'єктів, так і для житлових будівель. Ця секція включає функціонування підприємств енергопостачання та газопостачання загального користування, які здійснюють виробництво, контроль і розподілення електроенергії або газу, а також включає діяльність із забезпечення парою та кондиційованим повітрям.

Секція D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря» включає розділ 35 «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», в якому виділено групи: 35.1, 35.2, 35.3.

Група 35.1 «Виробництво, передача та розподілення електроенергії» включає виробництво електроенергії, її передачу від генеруючих систем до пунктів розподілення, розподілення кінцевим споживачам. Вона включає класи 35.11, 35.12, 35.13, 35.14:

Клас 35.11 «Виробництво електроенергії», який охоплює експлуатацію генеруючих систем із виробництва електроенергії; у т.ч. теплових, ядерних, гідроелектричних і газових турбін, дизельних станцій чи інших поновлюваних джерел Клас 35.12 «Передача електроенергії», який включає експлуатацію систем передачі електроенергії від місця виробництва до пунктів розподілення Клас 35.13 «Розподілення електроенергії», який включає експлуатацію розподільчих систем (які включають лінії електропередач, опори ЛЕП, вимірювальні прилади та кабелі), які доставляють електроенергію від розподільчих систем до кінцевого споживача Клас 35.14 «Торгівля електроенергією», який охоплює продаж електроенергії споживачам; діяльність посередників або представників, які організовують постачання електроенергії через мережі електропередач, що їх експлуатують інші особи; контроль подачі електроенергії та пропускної здатності

Група 35.2 «Виробництво газу; розподілення газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи» включає виробництво газу та розподілення природного або синтетичного газу споживачам через систему місцевих (локальних) газопроводів. Діяльність продавців газу або посередників у цій сфері, що беруть участь в організації продажу природного газу через розподільчі системи, що їх експлуатують інші особи, також віднесені до цієї групи. Вона включає класи 35.21, 35.22, 35.23:

Клас 35.21 «Виробництво газу» включає виробництво газу для цілей газопостачання підземною газифікацією вугілля, використання побічних продуктів сільського господарства та відходів; виробництво газоподібного палива визначеної питомої теплоти згоряння з газу різного походження, у т.ч. природного газу, шляхом його очищення, змішування та інших процесів перероблення.

Клас 35.22 «Розподілення газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи» включає розподілення та постачання газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи.

Клас 35.23 «Торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи» включає продаж газоподібного палива споживачам через системи місцевих (локальних) мереж газопостачання; діяльність посередників або агентів, які організують постачання газу місцевими (локальними) розподільчими газопроводами, що їх експлуатують інші особи; споживання і транспортування газоподібного палива.

Група 35.3 «Постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря» включає клас 35.30 «Постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря», який охоплює виробництво, збирання та розподілення пари, гарячої води для центрального опалення, виробництва енергії та інших цілей; виробництво та розподілення охолодженого повітря; виробництво та розподілення охолодженої води з метою охолодження; виробництво льоду як для харчових, так і для нехарчових цілей (для охолодження).

Секція Е «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» включає поводження (у т.ч. збирання, оброблення та розміщення) з будь-якими відходами, такими як тверді або не тверді промислові та побутові відходи, а також розчищення забруднених ділянок. Результатами процесу оброблення відходів і стічних вод може бути їх розміщення або використання як сировини для інших виробничих процесів. Діяльність, пов’язана із водопостачанням також включена до цієї секції. Вона включає розділи 36, 37, 38, 39.

Розділ 36 «Забір, очищення та постачання води» включає групу 36.0 «Забір, очищення та постачання води», в якій виділений клас 36.00 «Забір, очищення та постачання води». Цей розділ включає забір, очищення та розподілення води для побутових і виробничих потреб. Забір води з різних джерел, а також її розподілення у будь-який спосіб також включені до цього розділу. Цей клас включає: забір води з рік, озер, свердловин тощо; збирання дощової води; очищення води для водопостачання; оброблення води для виробничих та інших потреб; знесолення морської води або підземних вод для виробництва води як основної продукції; розподілення води водопроводами, транспортом або іншими засобами; роботу зрошувальних каналів.

Розділ 37 «Каналізація, відведення й очищення стічних вод» (містить однойменні групу 37.0, клас 37.00) включає роботу каналізаційних систем та установок для очищення стічних вод; збирання та транспортування побутових або промислових стічних вод одноразового або багаторазового використання, а також дощової води, засобами каналізаційної системи, колекторів, цистерн та інших засобів транспортування (наприклад, транспортних засобів для збирання стічних вод тощо); спорожнення та очищення вигрібних ям, стічних колодязів і септичних резервуарів, обслуговування хімічних туалетів; очищення стічних вод (у т.ч. побутових і промислових стічних вод, води з плавальних басейнів тощо) за допомогою механічного, хімічного та біологічного оброблення, такого як додавання хімікатів, фільтрація, седиментація тощо; технічний огляд і чищення стічних труб і дренажних каналів, у т.ч. прочищення каналізаційних труб гнучкими стержнями.

Розділ 38 «Збирання, оброблення й видалення відходів; відновлення матеріалів» включає збирання, оброблення та видалення відходів. Це також включає місцеві перевезення відходів та експлуатацію засобів утилізації відходів (тобто одержування з відходів відсортованих відновлюваних матеріалів). Розділ включає групи 38.1, 38.2, 38.3.

Група 38.1 «Збирання відходів» включає забирання побутових і промислових відходів у місцях їх накопичення, сміттєвих контейнерах, місткостях тощо. До цієї діяльності відносять збирання як безпечних, так і небезпечних відходів, наприклад, побутових відходів, таких як відпрацьовані елементи живлення, використані харчові олії та жири, відпрацьовані технічні та моторні олії, а також будівельні відходи. Ця група містить класи 38.11, 38.12.

Клас 38.11 «Збирання безпечних відходів» включає збирання безпечних твердих побутових і промислових відходів у місцях їх накопичення, сміттєвих контейнерах, місткостях тощо та змішаних відновлюваних матеріалів; збирання матеріалів, придатних для вторинного використання; збирання сміття з урн у громадських місцях; а також збирання будівельних відходів та відходів розбирання будівель; збирання та видалення сміття, такого як щітки та щебінь; збирання відходів текстильного виробництва; діяльність з вивезення безпечних відходів у місця їх перероблення.

Клас 38.12 «Збирання небезпечних відходів» включає збирання твердих та нетвердих небезпечних відходів, таких як вибухові речовини, що окислюються, займисті, токсичні, що викликають подразнення, шкідливі, канцерогенні, їдкі, що викликають зараження, або інші речовини та препарати, шкідливі для здоров’я людини і навколишнього середовища. Зазначені відходи також можуть проходити ідентифікацію, оброблення, пакування, етикетування для цілей їх подальшого транспортування.

Група 38.2 «Оброблення та видалення відходів» включає видалення та оброблення відходів перед їх утилізацією різними способами, такими як оброблення органічних відходів з метою їх видалення; оброблення та знищення інфікованих живих або мертвих тварин та інших заражених відходів; оброблення та видалення радіоактивних відходів лікарень та ін.; захоронення сміття у воді або закопування у ґрунт; видалення уживаних товарів, таких як холодильники, для знищення шкідливих відходів; видалення відходів кремацією або спалюванням, а також включає одержування теплової енергії від спалювання відходів і сміття. Група містить класи 38.21 і 38.22.

Клас 38.21 «Оброблення та видалення безпечних відходів» включає видалення та оброблення твердих або нетвердих безпечних відходів перед їх утилізацією: експлуатацію полігонів для захоронення безпечних відходів; видалення безпечних відходів шляхом спалювання або іншими методами, з одержуванням електроенергії або пари, компосту, замінників палива, біогазу та інших побічних продуктів для подальшого використання, або без їх одержування; оброблення органічних відходів для їх подальшої утилізації.

Клас 38.22 «Оброблення та видалення небезпечних відходів» включає видалення та оброблення твердих або нетвердих небезпечних відходів, таких як вибухові речовини, що окислюються, займисті, токсичні речовини, що викликають подразнення, шкідливі, канцерогенні, їдкі речовини, що викликають зараження або інші речовини та препарати, шкідливі для здоров’я людини та навколишнього середовища.

Група 38.3 «Відновлення матеріалів» включає класи 38.31 і 38.32

Клас 38.31 «Демонтаж (розбирання) машин і устаткування» включає демонтаж автомобілів кораблів, комп’ютерів, телевізорів та іншого устаткування, що зазнало аварії або поломки, задля утилізації їх відходів.

Клас 38.32 «Відновлення відсортованих відходів» включає перероблення металевих і неметалевих відходів і брухту у вторинну сировину, зазвичай за допомогою механічних або хімічних процесів трансформації.

Розділ 39 «Інша діяльність щодо поводження з відходами» включає надання послуг з відновлення, тобто очищення забруднених приміщень і ділянок, ґрунтів, поверхневих і ґрунтових вод. Цей розділ містить групу 39.0 «Інша діяльність щодо поводження з відходами» та клас 39.00 «Інша діяльність щодо поводження з відходами», який включає очищення ґрунтів і ґрунтових вод у місцях їх забруднення, як на місці робіт, так і за їх межами, з використанням, наприклад, механічних, хімічних або біологічних методів очищення промислових установок або центрів; знезаражування та очищення поверхневих вод після випадкових забруднень, наприклад, збирання забруднювачів або використання відповідних хімікатів; очищення розливів нафти та інших забруднень на ґрунті, поверхневих водах, в океані та на морі, у; інші спеціалізовані заходи щодо охорони навколишнього середовища.

1.3 Головні поняття житлово-комунального господарства Житлово-комунальне господарство має розгалужену структуру, яка сформувалась в результаті його тривалого розвитку. Для забезпечення ефективного управління в сфері ЖКГ сформувався розвинений поняттєво-термінологічний апарат.

Однією з ключових категорій житлового господарства є житловий фонд. Житловий фонд — сукупність нерухомого майна, що використовується як помешкання, незалежно від форм власності, включаючи житлові будинки, спеціальні будинки, гуртожитки, квартири, службові та інші житлові приміщення в будівлях, придатних для проживання.

Розрізняють такі види житлового фонду: державний; громадський (колективний); кооперативний; індивідуальний (приватний).

Державний житловий фонд — сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що знаходяться у власності місцевих рад народних депутатів, державних підприємств, установ, організацій і призначаються для проживання людини і громадянина.

Громадський (колективний) житловий фонд — сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що належать колгоспам, іншим кооперативним організаціям, їхнім об'єднанням, профспілкам та іншим громадським організаціям.

Кооперативний житловий фонд — сукупність жилих будинків, що належать житлово-будівельним кооперативам і призначаються для проживання їх членів.

Індивідуальний (приватний) житловий фонд — сукупність житлових будинків (приміщень), що знаходяться в особистій і приватній власності.

Житловий фонд також може перебувати у власності кондомініумів, які в Україні найбільш поширені у формі об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ).

Кондомініум — це специфічна форма володіння нерухомістю (на праві спільної сумісної власності), при якій особа володіє не тільки житловими приміщеннями, але й певною часткою нежитлових приміщень, головною метою якої є покращання утримання будинку, використання платежів мешканців на утримання того будинку, в якому вони проживають. В об'єднанні співіснують два різновиди приватної форми власності: приватно-індивідуальна та спільна сумісна власність. Існування спільної власності веде до необхідності створення юридичної особи, уповноваженої приймати рішення щодо спільної власності. В Україні було використано термін «об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», який за своїм змістом аналогічний поняттю кондомініуму.

Асоціація об'єднань власників житлових будинків згідно з українським законодавством — юридична особа, створена для представлення спільних інтересів об'єднань (як орган для захисту інтересів власників-членів ОСББ). До складу асоціації можуть входити об'єднання та власники садиб, що використовують спільно внутрішньоквартальні інженерні мережі (споруди).

За призначенням житловий фонд можна поділити на [35]:

а) житловий фонд загального призначення — сукупність житла всіх форм власності, призначеного для проживання фізичних осіб, що використовується на загальних приватноправових засадах;

б) житловий фонд соціального призначення — сукупність соціального житла, що надається громадянам України, які відповідно до закону потребують соціального захисту. В межах житлового фонду соціального призначення можна виділити житло соціального захисту, до якого відносяться: соціальні гуртожитки, спеціалізовані будинки для інвалідів, самотніх громадян похилого віку, притулки, спеціалізовані будинки для бідних та безпритульних;

в) житловий фонд спеціального призначення — до якого можна віднести службове житло, гуртожитки для проживання самотніх громадян та гуртожитки сімейного типу, житлові приміщення із фонду тимчасового проживання.

До житлового фонду не включаються нежилі приміщення в жилих будинках, що мають торговельне, побутове та інше призначення непромислового характеру.

У складі житлового фонду не враховуються також дачі, літні садові будинки, спортивні та туристичні бази, мотелі, кемпінги, санаторії, будинки відпочинку, пансіонати, будинки для приїжджих, готелі, залізничні вагони й інші будівлі та приміщення, призначені для сезонного і тимчасового проживання, незалежно від часу проживання в них громадян.

До житлових будівель відносяться житлові будинки (будинки масової забудови, котеджі та будинки підвищеної комфортності, будинки садибного типу, будинки житлові готельного типу) та гуртожитки (житлові будинки для колективного проживання, включаючи будинки для людей похилого віку та інвалідів, студентів, дітей та інших соціальних груп, наприклад, будинки для біженців, гуртожитки для робітників та службовців, гуртожитки для студентів та учнів навчальних закладів, будинки дитини та сирітські будинки, притулки для бездомних і таке інше).

У житловому господарстві також часто використовуються поняття житловий будинок та квартира, які виступають структурними одиницями житлового фонду.

Житловий будинок — незалежна споруда, що має дах, зовнішні або розподіляючі стіни, які сягають від фундаменту до даху, має поштовий номер та основна частина якої (більше половини загальної площі) використовується під житлові приміщення.

Багатоквартирний будинок — жилий будинок з двома і більше квартирами (приміщеннями) за наявності хоча б одного власника цих квартир (приміщень). Залежно від кількості поверхів багатоквартирні будинки поділяють на малоповерхові (1−4 поверхи) та багатоповерхові (5 поверхів та вище).

Одноквартирний будинок — будинок, що складається з окремої квартири (автономного житлового блоку).

Житловий будинок садибного типу — будівля капітального типу, що споруджена з дотриманням вимог, передбачених чинним законодавством, іншими нормативно-правовими актами, поверховість якої не повинна перевищувати 4-х поверхів, і призначена для постійного у ній проживання.

Квартира — комплекс взаємопов'язаних приміщень, використовуваних для проживання однієї сім'ї різного чисельного складу або однієї людини, який включає (як мінімум): житлову (житлові) кімнату, кухню, ванну кімнату (душову), вбиральню або суміщений вузол, передпокій тощо.

Головними поняттями водопровідно-каналізаційного господарства є: водопровід, окрема водопровідна мережа, водовід, вулична водопровідна мережа, водоканал, каналізація, окрема каналізаційна мережа, головний колектор, вуличні каналізаційні мережі, стічні води.

Водопроводом вважається сукупність водозабірних споруд, очисних споруд та розподільної мережі труб, які використовуються для водозабезпечення.

Окрема водопровідна мережа — водопровідне господарство, яке не має водозабірних та очисних споруд; це тільки розподільна мережа, в яку вода потрапляє від водопроводу іншого підприємства, організації.

Водовід — трубопровід, який прокладено від місця забору води (джерела водопостачання) до перших вуличних розподільних мереж.

Вулична водопровідна мережа — це мережа трубопроводів, які прокладено вздовж вулиць, проїздів, провулків і т.п. Внутрішньоквартальною вважається мережа трубопроводів, які укладено вздовж внутрішньоквартальних проїздів. Внутрішньодворовою вважається мережа трубопроводів, які укладено на території домоволодінь.

Підприємство централізованого питного водопостачання — суб'єкт господарювання, що здійснює експлуатацію об'єктів системи централізованого питного водопостачання для постачання питної води споживачам, а також як товарної продукції, призначеної для купівлі-продажу.

Послуги водопостачання в Україні надають комунальні підприємства: водоканали, водопровідно-каналізаційні господарства. Водоканал — підприємство, яке виробляє послуги з централізованого постачання холодної води (водопостачання) і водовідведення та забезпечує їх розповсюдження в межах системи комунального водопостачання та каналізації, які знаходяться на його балансі.

Основними завданнями водоканалів у галузі водопостачання є [131]:

— видобування питної води;

— транспортування води по магістральних водогонах;

— експлуатацію міських внутрішньо-квартальних та дворових водопровідних мереж;

— подачу води для мешканців;

— хімікобактеріологічне дослідження якості питної води;

— утримання водно-господарських об'єктів в належній якості.

Об'єкт спільного водопостачання та водовідведення — цілісний майновий комплекс із завершеним циклом виробництва питної води та надання послуг водопостачання та водовідведення, що надаються для більш як однієї територіальної громади.

Каналізація — сукупність споруд для відводу стічних вод з території населеного пункту або його частини, яка складається з мережі труб і колекторів (каналів) та власного випуску.

Окрема каналізаційна мережа — мережа, яка не має власного випуску, а передає стічну рідину до каналізаційних споруд інших підприємств.

Вуличні каналізаційні мережі - трубопроводи, які прокладено вздовж вулиць, проїздів, провулків, набережних населеного пункту, включаючи протяжність збірних колекторів (без головних та приєднань).

Головний колектор — трубопровід (або канал), який збирає стічні води з усієї території, що має каналізацію, та відводить їх на очисні споруди або у водоймище.

Стічні води — це води, що використовуються на виробничі, побутові та інші потреби, забруднені додатковими домішками, що змінили їх первісний хімічний склад і фізичні властивості; води, що стікають з території населених пунктів у результаті випадання атмосферних опадів або поливання вулиць.

Міські стічні води — це суміш побутових стічних вод житлових, громадських будинків, виробничих стічних вод промислових підприємств і підприємств комунально-побутового обслуговування, громадського харчування, місцевої і харчової промисловості.

Розрізняють три види стоків: побутові (господарсько-фекальні); виробничі (промислові); дощові (атмосферні).

Побутові стоки утворюють води від кухонь, туалетних кімнат, душових, лазень, пралень, їдалень, лікарень, миття приміщень. За природою забруднення це фекальні - забруднені фізіологічними відходами, і господарські - забруднені різними господарськими відходами. Побутові стоки крім органічних домішок містять біологічні домішки, що складаються з хвороботворних бактерій, здатних викликати епідемічні захворювання, а тому вони дуже небезпечні.

Виробничі стічні води — води, що використовуються в технологічному процесі, не відповідають вимогам, що ставляться до їхньої якості. Вони забруднені відходами виробництва, містять речовини, які економічно доцільно утилізувати.

Дощові води утворюються в результаті атмосферних опадів. Їх підрозділяють на дощові і талі, що утворюються від танення льоду і снігу. Води від миття і поливання вулиць, фонтанів і дренажів за характеристикою забруднюючих домішок близькі до дощових і видаляються разом з ними.

Підприємство централізованого водовідведення — суб'єкт господарювання, що здійснює експлуатацію об'єктів системи централізованого водовідведення.

Послуги водовідведення як і послуги водопостачання в Україні надають водоканали, водопровідно-каналізаційні та житлово-комунальні господарства.

Головними завданнями підприємств у галузі водовідведення є [131]:

— відведення стічних вод;

— надання послуг по експлуатації каналізаційних колекторів;

— повну механічну та біологічну очистку стічних вод на каналізаційних очисних спорудах.

Благоустроєними населеними пунктами вважають такі, які мають централізоване водопостачання та каналізацію, а саме: міста, селища міського типу та сільські населені пункти, в яких водопроводи й окремі водопровідні мережі відпускають воду населенню та на комунально-побутові потреби централізовано, а каналізації здійснюють централізоване відведення стічних вод із житлових будинків та комунально-побутових підприємств.

В сфері теплопостачання ключовою категорією є система теплопостачання.

Система теплопостачання — сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільних) теплових мереж, засобів розподілення теплової енергії, які об'єднані спільним режимом виробництва, транспортування та постачання теплової енергії. Система теплопостачання включає системи опалення та гарячого водопостачання.

Системи опалення залежно від джерела вироблення теплової енергії поділяють на місцеві й центральні.

Місцевим опаленням називають таку систему, при якій паливо спалюється в печі (грубі), розташованій в опалюваному помешканні, а тепло, одержане від спалюваного палива, передається в помешкання від поверхні нагрітої печі. Така піч (груба) може обслуговувати одну або декілька кімнат. Крім місцевого грубного опалення застосовують місцеве газове або електричне опалення.

Централізованою системою опалення називають такий пристрій, при якому тепло виробляється в якомусь центрі, наприклад, в центральній котельній, а теплоносій по трубопроводах передає тепло нагрівальним приладам, встановленим в окремих помешканнях.

В централізованій системі опалення тепло виробляється в якомусь центрі (котельні) передається теплоносію, а теплоносій, після переміщення трубопроводами, передає тепло нагрівальним приладам, встановленим в окремих помешканнях.

Системи гарячого водопостачання, як і опалення, бувають місцеві й централізовані. У місцевих системах гарячого водопостачання гаряча вода готується на місці її використання. У централізованих системах гарячого водопостачання гаряча вода готується в одному місці, з якого вона транспортується до споживачів по трубопроводах.

За джерелом виготовлення тепла розрізняють три види систем теплопостачання [109]:

— високоорганізоване централізоване теплопостачання на базі комбінованого вироблення тепла і електроенергії на теплоелектроцентралях (ТЕЦ) — теплофікація;

— централізоване теплопостачання від районних опалювальних і промислово-опалювальних котельних;

— децентралізоване теплопостачання від малих котельних, індивідуальних опалювальних печей і т.п.

За теплоносіями розрізняють водяні й парові системи теплопостачання.

Водяні системи теплопостачання залежно від способу приєднання до споживачів поділяються на: закриті й відкриті.