Мотивація і поведінка людини

Мотивація і поведінка людини.

.

.

Розуміння змісту мотивацій — головний показник професійної майстерності доброго керівника громадської організації. Знання про те, чому люди роблять те, що вони роблять — необхідна передумова для того, щоб допомогти їм реалізувати власні мотиви та попередити випадки, коли мотивації можуть викликати певні ускладнення. Кожна людина має свої інтереси та потреби, цінності, у задоволені яких полягає зміст людського життя.

Мотивація — це вид управлінської діяльності, який забезпечує процес спонукання особи до дієвості, спрямованої на досягнення особистих цілей чи цілей організації.

Теоретичний аналіз різноманітних моделей мотивації показав як позитивні, так і негативні аспекти їх використання, і це природній процес, оскільки в «теорії і практиці керівництва немає ідеальної моделі стимулювання, яка відповідала б різноманітним потребам індивідів» [2]. Запропонована нижче класифікація традиційно застосовується у різних країнах. Це такі моделі як: «батога та пряника», первинної та вторинної потреби, внутрішньої та зовнішньої винагороди, факторна модель стимулювання, теорія справедливості, сподівання, соціальної справедливості та інші. Існуючі моделі мотивації надзвичайно різноманітні за своєю спрямованістю та ефективністю, при чому більшість з них придатні для використання лише у комерційному секторі.

Проблема вивчення мотивацій лише з психологічного аспекту, не дає можливості чітко визначити, що ж спрямовує людину до діяльності. Однак дослідження поведінки особистості у процесі активності подає певні загальні трактування мотивації діяльності суб «єкта, але навіть вони дозволяють розробляти прагматичні моделі.

Різноманітні теорії мотивації вчені розподіляють на дві категорії:

· змістовні (теорія потреб Туган — Барановського, ієрархія потреб Маслоу, теорія потреб Маккеланда, двофакторна теорія Герцберга);

· процесійні (теорія сподівань Врума, теорія справедливості, комплексна процесійна теорія Портера і Лоулера);

Для чіткого розуміння та дефініції теорій змістовних та процесійних мотивацій, потрібно засвоїти трактування засадничих понять — потреб, інтересів.

Потреби — це усвідомлена відсутність чогось, що викликає прагнення до відповідної діяльності. Первинні потреби закладені генетично, а вторинні виробляються в процесі пізнання і здобуття життєвого досвіду.

Потреби не можна безпосередньо спостерігати чи виміряти. Про існування потреб свідчить поведінка людей. Потреби — це реальні причини виявлення інтересів, які послуговують мотивом до діяльності.

Інтерес — це об «єктивно зумовлений мотив діяльності суб «єкта (окремої людини, соціальної спільноти), який формується з усвідомлення самої потреби та з «ясування умов і засобів її задоволення. В процесі реалізації інтересу, людина неодмінно бере до уваги не лише сам предмет потреби, а ще й обставини та умови його здобуття — існуючі норми та регламенти людських стосунків, соціальні інституції та установи. Зміст інтересів виражає внутрішню сутність суб «єкта, світогляд, його сприйняття навколишнього світу, наявні матеріальні та духовні цінності культури. Найміцніше гуртують людей спільні інтереси. Це не просто сума індивідуальних інтересів членів спільноти і не просто чийсь один інтерес, який прийнято вважати спільністю для багатьох. Це інтегроване, узагальнене вираження одиничних інтересів, інтерес, який є справді спільним для сукупності людей, причетність до якого є визначальною ознакою членів певної групи.

Політика також є «змаганням інтересів, не відсторонених, абстрактних ідеалів, а цілком реальних, земних потреб конкретних людей та сукупних угрупувань» [3]. Тому досліджуючи індивідуальні інтереси та потреби, можемо їх вважати основою для формування більш складніших парадигм — громадських організацій.

Змістовні теорії мотивації окреслюють потреби, які спонукають людей до дій, активності.

Згідно теорії Маслоу є п «ять основних типів потреб (фізіологічні, безпеки, соціальні, успіху, самовираження), які формують ієрархічну структуру, що визначає поведінку особистості. Учений твердить, що потреби вищих рівнів не є мотивами для людини, доки не задоволені (хоч частково) потреби нижчого рівня. Однак ця ієрархічна структура не є абсолютною та незмінною.

Ієрархія потреб (модель Маслоу).

Самореалізація, здійснення свого потенціалу, відкриття та дослідження власних можливостей.
Самоповага, самопошана, почуття успіху, авторитет у колег, визання особистих заслуг.
Соціальний контакт, почуття приналежності, любов, дружба, задовільна атмосфера праці.
	Безпечне оточення, забезпечення, порядок, стабільність.
	Фізіологічні потреби (голод, спрага, втома, житло, сон).

У цьому дослідженні не передбачено висвітлення усіх методів ієрархії потреб. Спробуємо об «єднати вище згадані потреби в три групи:

· соціальні потреби.

· потреби поваги особистості.

· потреба самовираження Соціальні потреби поділяємо на декілька різновидів:

Діяльність, яка б сприяла спілкуванню з іншими.

Створення колективного клімату, психологічної атмосфери в досягненні поставленої цілі.

Постійна участь.

Спокійне сприйняття утворення неформальних груп, якщо їх діяльність не спрямована на шкоду неформальній організації.

Створення умов соціально-економічної активності.

Потреби поваги особистості:

Створення умов для регулярного та систематичного підвищення кваліфікацій.

Залучення членів до розробки цілей розвитку організацій, прийнятті рішень.

Забезпечення умов для посадового росту по службовій сходинці.

Об «єктивна оцінка результатів праці й відповідна матеріальна та моральна винагорода.

Потреби самовираження:

Створення умов для розвитку творчого потенціалу та його використання.

Формування різноманітних видів праці, які вимагають максимальної віддачі.

Вважаючи, що класифікація потреб, запропонована Маслоу, не повна, Маккеланд розширив її, додавши поняття потреби влади, успіху та приналежності.

Потреба влади виражається як бажання впливати на інших людей. В схемах ієрархічної структури Маслоу, потреба влади знаходиться у проміжку між потребами поваги та самоповаги. Люди, котрі мають здатність до керівництва, потребують влади, оскільки остання забезпечує можливості для її прояву, реалізації.

Потреба успіху знаходиться також по середині потреб поваги та потреб самовираження. Дана потреба є задоволеною не проголошенням успіху відповідної людини, який лише підтверджує її статус, а процесом доведення роботи до успішного завершення.

Зупинимося на процесійних теоріях мотивації, що ґрунтуються на потребах і пов «язаних з ними чинниками, які визначають поведінку особистостей. Процесійні теорії аналізують те, як людина розподіляє власні зусилля, для досягнення різноманітних цілей, як обирає конкретний вид поведінки. Процесійні теорії не заперечують існування потреб, але вважають, що поведінка людей визначається не лише ними. Відповідно до цих теорій, поведінка особистості є функцією її сприйняття та сподівань, пов «язаних із відповідною ситуацією, і можливих наслідків вибраного людиною типу поведінки.

Є три основні процесійні теорії мотивації: теорія сподівання, теорія справедливості та модель Портера-Лоулера.

Теорія сподівання заснована на припущенні, що людина спрямовує власні зусилля для досягнення певної мети лише тоді, коли впевнена у задоволенні своїх потреб чи досягненні цілі. Мотивація є функцією фактора сподівання «витрати праці задля результатів», а сподівання «результати — нагорода» і валентності (тобто відносного ступеня задоволення). Найбільш ефективно мотивація досягається, коли люди вірять, що зусилля обов «язково допоможуть досягнути мети і допоможуть отримати цінну винагороду. Мотивація слабшає, якщо ймовірність успіху чи вартість винагороди оцінюється людьми низько.

В рамках теорії справедливості передбачається, що люди суб «єктивно оцінюють відношення винагороди до затрачених зусиль і порівнюють його з тим, що отримали інші працівники за аналогічну працю. Несправедлива винагорода, за їхніми оцінками, приводить до виникнення психологічної напруги. Якщо людина вважає свою працю недооціненою, вона буде зменшувати витратні зусилля. Якщо ж особа вважає власну діяльність переоціненою, то навпаки, залишить обсяг витрачених зусиль на минулому рівні чи навіть збільшить його.

Модель Портера-Лоулера ґрунтується на тому, що мотивація є функцією потреб, сподівань та сприйняття людьми справедливої винагороди. Лаймар Портер та Едвард Лоулер розробили комплексну процесійну теорію мотивації, яка охопила елементи теорії сподівань і теорії справедливості. Результативність праці залежить від затрачених особою зусиль, її характерних особливостей та можливостей, а також оцінки ним власної ролі. Обсяг витрачених зусиль залежить від оцінки цінності винагороди і впевненості в тому, що вона отримається. Згідно моделі Портера-Лоулера результативність праці продовжує задоволення.

Аналіз наукових джерел даної проблематики показав, що першість по праву належить вченим західних країн (В.Зігерт, М. Ланг, Дж. Шоннесі, С. Керролл, Г. Тосі, А. Маслоу, Ф. Герцберг, Д. Макклеланд, В. Врум, К. Левін, Д. Макгрегор та інші).

Кожна з праць названих авторів і запропоновані ними моделі мотивації мають повне право на детальне дослідження та використання на практиці. Важливе завдання практиків полягає в тому, щоб при правильній організації діяльності індивідів, визначенні потреб віднайти спільність інтересів.

Мотивація не є рівномірним процесом, який від початку до кінця пронизує поведінку індивіда, членів спільноти. Мотивація формується на основі тих різнорідних процесів, які здійснюють функцію саморегуляції на окремих фазах поведінки. Від мотивації залежить, як і в якому напрямку будуть використовуватися різноманітні функціональні здібності. Мотивацією пояснюється вибір між різноманітними можливими діями, між різноманітними варіантами сприйняття і можливим змістом мислення, крім того не пояснюється інтенсивність та наполегливість вибраної діяльності та досягнення її результатів.

Багатоаспектні мотиваційні проблеми відносяться до найважливіших в психології як в теоретичному, так і в прикладному плані.

Як і все в людській психиці, мотив не має окремого ізольованого існування. Якщо розпочати розгляд проблеми з психологічної структури діяльності суб`єкта, основні компоненти якої занесені у схему, то положення в ній мотиву сприймається, з одного боку, як спонукання, а з другого, як відображення в свідомості людини об'єктивних рушійних сил поведінки.

Потреба —————————————-® Активність.

b b.

Мотив —————————————-® Діяльність.

b b.

Мета —————————————-® Дія.

b b.

Задача —————————————-® Операція Для того, щоб розібратися в специфіці людської поведінки, необхідно розглянути відношення між власне діяльністю і діями, що реалізують її та відповідають свідомій меті. Вказані відношення між діяльністю і дією, між мотивами і метою знаходять своє вираження в психиці людини і відтворюються у внутрішній будові її свідомості. За словами О.М.Леонтьєва, зміна мотиву змінює не значення мети та дії, а їхній смисл для людини. Це означає, що найбільш важливі колізії особистості розгортаються в площині відношень між мотивами, а не обмежуються окремо взятою діяльністю. В розумінні С. Д. Смирнова, мотив «у дійсності це сплав різноманітних мотивів різного ієрархічного рівня, — і тому… мотив діючий є таким же індивідуальним і неповторним, як сама діяльність. У зв «язку з цим вважається більш справедливим говорити не про полімотивований характер будь-якої діяльності, а про складний. Ієрархічно організований мотив, що народив дану діяльність і водночас народився в ній» (8). Ієрархічні зв «язки діяльності, а точніше. ієрархія їх мотивів ніяким чином не задається особистістю як певним позадіяльнісним чи наддіяльнісним утворенням, «розвиток і розширення кола діяльностей саме необхідно приводить до зв «язування їх в вузли, а звідси і до утворення нового рівня свідомості - свідомості особистості (3). Таки чином, з одного боку, особистість характеризується ієрархічними відношеннями діяльностей, а з іншого, вона є продуктом відображення свідомістю зв «язку діяльностей та їх ієрархії. Активну сутність особистості надають її мотиви. Але мотив характеризує не стільки особистість, скільки обставини, в яких вона опинилась в процесі життя.

.

Особистість є вищою інтегруючою інстанцією, що керує психічними процесами. Особистість характеризується активністю і, за словами О.В.Шорохової, «виступає не як детектор зовнішніх впливів, а як сила, що виконує активну роль у перетворенні зовнішнього світу» (10). Таку активну сутність особистості надають саме її мотиви. Вони охоплюють собою усі структурні утворення особистості, особливо її спрямованість, характер, емоції, здібності, діяльність і психічні процеси. «Мотив відображає стан цілісної структури особистості, він враховує „Інтереси“ усіх систем і є регулятором самих збудників» (5).

Мотив часто визначається як те, чим свідомо спрямовується діяльність людини по задоволенню своїх потреб. Отже, в основі всіх збудників поведінки лежать потреби. Однак, одні збудники пов «язані безпосередньо з потребами, а інші спонукають людину до діяльності опосередковано через свідомість (утворення наміру, постановка цілей, прийняття рішень).

Мотив діяльності виконує різні функції. Роздвоєння функцій мотиву відбувається в ході розвитку людської діяльності і пов «язано з її полімотивованим характером. Діяльність людини відповідає не тільки одному мотиву, її психологічним здобутком є те, що вона водночас відповідає двом або декілька мотивам. Одні мотиви виконують функцію спонукання («мотиви-стимули»). Інші - оцінюють діяльність та надають їй особистісного смислу («смислоутворюючі мотиви»). Мотив існує в певній ієрархічній структурі, яка визначається розподілом функцій між мотивом однієї і тієї ж діяльності. Такі ієрархічні відношення мотиву не тільки характеризують мотиваційну сферу особистості, але й виступають її центром. У цій ієрархічній структурі мотиви, що виконують функцію смислоутворення, завжди знаходяться на більш високому місці, вони являють собою провідний мотив особистості.

Саме в цій його смислотворчій функції, дуже тісно пов «язаний із свідомістю мотив виступає як смислове утворення. Смислоутворення здійснює суб «єкт через посередництво власних мотивів, а точніше «усією ієрархічною структурою спрямованості особистості, яка по-своєму співвідноситься як «всередині себе» (зв «язки: потреба — мотив — мета — задача — результат — і таке інше), так і з різними зовнішніми явищами й факторами, умовами й обставинами життя та діяльності людини» (2).

Такий підхід у вивченні мотивів дозволяє розглядати їх як особистісні суб «єктивні утворення. Тому необхідні спеціальні способи й засоби виявлення психологічних проявів і виражень мотиву, котрі були б дані людині мовою смислу й переживань, через їх посередництво. «Мотив — це наявність відношення до діяльності, до світу в цілому, відношення, що стоїть біля витоків усієї суб «єктивної феноменології психіки» (9). Таким чином, закономірно вважати, що фактичне місце мотиву значно ширше й різноманітніше, ніж участь у діяльності. На підтвердження цього, у вивченні психологічних механізмів мотивації поведінки людини В.К.Вілюнасом були виділені так звані потенційні мотиви, що пов «язані з діяльністю генетично. Такі недіяльнісні мотиви виявляються й реалізуються не у зовнішньому праксисі, а неодмінно й по-особливому структурують загальну мотиваційно-смислову картину спрямованості особистості.

Розрізнення функціональних та феноменальних характеристик, що беруть участь у спонуканні до дії, знайшло відображення в тенденції до розрізнення стійких та конкретно-ситуативних мотиваційних утворень, яка намітилась в останні роки. Стійкі мотиваційні утворення виявляються «потенційно, в усякому разі, як риса характеру — це згусток мотивів людини, що осів і закріпився в ній і що здобув внаслідок умов життєвого шляху і виховання особливу дієвість і стійкість» (7). Багаторазове формування в свідомості людини та реалізація в поведінці й діяльності певного мотиваційного утворення призводить до того, що це дієве утворення стає рисою характеру людини, якістю її особистості. Уявлення про ситуативну мотивацію поведінки пов «язане з розумінням мотиву як такого, що складається в процесі підготовки і здійснення безпосередньо спонукаємого ним акту діяльності. Це призвело до різноманітних спроб синтезу двох цих розумінь мотивації, зокрема до розробки уявлень про ситуаційне перетворення стійких мотиваційних утворень при підготовці та здійсненні конкретного акту діяльності.

Паралельною лінією розвитку уявлення про конкретно-ситуативне мотиваційне утворення є аналіз усвідомленості мотивації суб «єктом та її наявності в психічному образі оточуючого світу, що регулює діяльність. Розглядаючи це питання, В.К. Вілюнас показує, що для забезпечення регуляції діяльності необхідне надання пристрасного, суб «єктивного забарвлення окремим елементам образу світу, що перетворює їх у своєрідні мотиваційні «віхи», які безпосередньо керують діяльністю. Таке забарвлення, джерелом якого є стійкі мотиви, повинне бути достатньо оперативним і динамічним, тому що воно повинне означати об «єкти та явища, що відображаються в даний момент, і швидко перебудовуватися при зміні поточної ситуації. Цю функцію, на думку автора, виконують ситуаційні смисли, які є похідними від смислів провідних, пов «язаних із стабільними смислами: «Саме смисл як спеціальна «одиниця» психічного відображення, яка відкриває суб «єкту не об «єктивні властивості об «єктів, що відображаються, чи ситуацій, а ту особливу значущість, якої вони набувають внаслідок їх зв «язку із актуальними мотивами, являє собою кінцевий суб «єктивний продукт розвитку мотивації».

Особистісний смисл виступає підґрунтям внутрішнього світу особистості, як складно організоване накопичення життєвого досвіду. Концепцією, в яку вкладаються поняття життєвого «накопичення», життєвого досвіду є концепція «образу світу» (0.М.Леонтьєв).

Розуміння психічного як процесу відображення дозволяє вважати, що в будь-якому психічному акті людина відтворює світ в образі. Образ світу будується людиною в реальному житті, бутті, в усьому складному сплетінні діяльностей суб «єкта. Образ світу людини є універсальною формою організації його знань, формою, що визначає можливості пізнання й керує поведінкою. Тому в такому розумінні особистісний смисл об «єктів та явищ діяльності виступає як «складова образів сприйняття і уявлень відповідних об «єктів та явищ, що відображає їх життєвий смисл для суб «єкта і презентує його суб «єкту шляхом емоційного забарвлення образів та їх трансформацій» .

Зрозуміло, що мотиваційні компоненти виражаються в особистісному смислі та виступають його «енергетичним» блоком, який характеризується інтенсивністю та історією формування.

Процес формування мотивації особистості відбувається через проходження стадій, які характеризуються певними якісними особливостями. Кожній стадії даного генеза відповідають певні психічні можливості та види мотивів.

	стійкі рівні мотивації.
. характер особистості.
.
	вищі рівні мотивації.
	сформованість елементів ідентифікації,. самооцінки та самоконтролю особистості.
.
	ситуаційні рівні мотивації.
	сформованість стандартного виконання дій.

При цьому ситуаційні мотиви утворюють своєрідний нижчий рівень структури мотивації, який опосередковує взаємовідношення вищих рівнів мотивації та наявного моменту діяльності.

До умов переходу з одного структурного рівня мотивації на інший (вищий) можна віднести:

І умова — вибір спрямованості поведінки особистості за рахунок усвідомлення потреб;

ІІ умова — сформованість смислового ставлення до оточуючих.

об «єктів та явищ;

З визначених умов структурного підвищення мотивації особистості, де мотив як внутрішній спонукальний фактор виступає у вигляді усвідомленої потреби, хотілось б підкреслити його можливість реалізації нетільки в предметному змісті, але й в емоційно-смисловому.

Загальний зміст конкретної діяльності - це сплав її часткових, парціальних смислів, кожний з-яких відображає її відношення до якоїсь однієї з потреб суб «єкта, яка пов «язана з даною діяльністю. В цьому процесі й виявляється смислоутворююча функція мотиву. Смислоутворення — це процес, у результаті якого ті чи інші об «єкти або явища набувають для суб «єкта особистісного смислу.

Мотив виступає тим самим як «джерело смислу об «єектів і явищ, значущих у контексті діяльності, яка розгортається» (6). Смислоутворюючі мотиви являють собою відносно стабільні смислові утворення, що характеризують структуру особистості. Особистісний смисл, який входить у внутрішній рух свідомості особистості, виявляє себе в плані зіставлення мотивів і дій, а точніше — різних мотивів однієї і тої ж діяльності, що виражає смислове ставлення особистості.

Розглядаючи особистість як суб «єкт діяльності, доводиться досліджувати те, як особистість перетворює, створює предметну дійсність, в тому числі й саму себе, вступаючи в активне ставлення до свого досвіду, до своїх потенційних мотивів, до свого характеру, здібностей і до продуктів своєї діяльності. Отже, особистість слід було б розглядати як сукупність смислових ставлень людини в світі, які набуваються в процесі життя, в суспільстві і які забезпечують орієнтування в ньому.

Кожне ставлення несе в собі могутній мотиваційний заряд, витоки якого містяться в сфері потреб людини. Мотиваційні тенденції є «енергетичним» компонентом ставлення, який визначає його силу та значення. В процесі формування ставлення поповнюються багатьма змістовними, інформаційними характеристиками, що визначають його індивідуальну своєрідність та місце в свідомості людини.

Вирішальне значення в рішенні проблеми відводиться мотиву. Якщо звести мотив до предмету, то мотив перестає виконувати функцію співвідношення мотиву й діяльності. Інтенціональна спрямованість діяльності визначається не предметом потреби, а предметом діяльності. Те, на що спрямована діяльність, не виступає предметом відповідної потреби. Це характерно для складних форм діяльності.

ЛІТЕРАТУРА.

1. Вилюнас В. К. Эмоции и ситуативное развитие мотивации. — Тезисы докладов конференции «Развитие эргономики в системе дизайна». — Боржоми, 1979. — С. 243−244.

2. Забродин Ю. М., Сосновский Б. А. Мотивационно-смысловые связи в структуре направленности человека. — Вопросы психологии, 1989, — № 6. — С. 100−108.

3. Леонтьев А. А. Единицы и уровни деятельности. — Вестник МГУ, серия № 14 «Психология». — 1978. — № 2. — С.3−13.

4. Леонтьев А. Н. Деятельнооть. Сознание. Личность.- М.: Политиздат, 1975.

5. Леонтьев В. Г., Банков С. А. Мотив как интегральннй побудитель и регулятор деятельности. — В кн.: Мотивация учебной деятельности. — Новосибирск, 1983. — С. 40−48.

6. Леонтьєв Д. А. Структурная организация смысловой сферы личности. — Дис. на соиск. уч. ст. канд. психол. наук. — М.: 1988.

7. Патяева Е. Ю. Ситуативное развитие и уровни мотивации. — Вестник МГУ, серия № 14 «Психология», 1983. — № 4. С .23−33.

8. Смирнов С. Д. Психологическая теория деятельности и концепция Н. А. Бернштейна. — Вестник МГУ, серия № 14 «Поихология», 1978. — № 2.-С.14−25.

9. Сосновский Б. А. Мотивационно-смысловые образования в психологической структуре направленности личности. — Дис. на соиск. уч. ст. доктора психол. наук. — М.:1992.

10. Шорохова Е. В. Психологический аспект проблемы личности. — В кн.: Теоретические проблемы психологии личности. — М.:1974. С.3−33.

.

.

_.

.