Модернізм в культурі двадцятого століття

Культура в ХХ столітті розвивалася в кількох паралельних напрямах. При цьому жоден з лав стильової еволюції мистецтва і літератури не вичерпує собою всього їх розвитку і не охоплює його в цілому, тільки у взаємодії вони формую цілісну історію культури ХХ століття.

Різноманіття стилів і методів у культурі ХХ століття, що відійшли від класичних прийомів художньої творчості, отримало назву модернізм (від фр. modern — новітній, сучасний) — загальне умовне позначення напрямів мистецтва XX ст., Для яких характерний відмови від традиційних методів художнього відображення світу. У цілому це сукупність естетичних шкіл і течій кінця ХІХ — початку ХХ ст., Що характеризуються розривом з традиційними реалістичними течіями.

Модернізм як художня тема був підготовлений двома процесами свого розвитку:

1. Декадентство (dekadentia — занепад) — тобто втечею, неприйняттям реальному житті, культом краси як єдиної цінності, відторгненням соціальних проблем.

Модернізм об'єднав різне творче осмислення особливостей часу декадансу: відчуття дисгармонії світу, нестабільність. Людського існування, бунт проти раціоналістичного мистецтва і зростаюча роль абстрактного мислення, трансцендентальна містицизм, що прагне до новаторства всяку ціну;

2. Авангард (фр. avantgarde — передовий загін) — маніфеcти якого закликали порвати зі спадщиною минулого і створити щось нове, що суперечить традиційним художнім настановам.

Авангард був продуктом починається епохи соціальних змін і катаклізмів. Він грунтувався на категоричному несприйнятті дійсності, запереченні буржуазних цінностей і енергійною ломки традицій.

Великий вплив на практику модернізму надали: ідеї ірраціоналістічного волюнтаризму А. Шопенгауера та Фрідріха Ніцше, вчення про інтуїцію А. Бергсона і Н. Лоського, психоаналіз 3. Фрейда і К. Г. Юнга, екзистенціалізм М. Хайдеггера, Ж.-П. Сартра і А. Камю, теорії соціальної філософії Франкфуртської школи Т. Адорно і Г. Маркузе. Основні напрями і течії модернізму або відкинули, або до невпізнання змінили всю систему художніх засобів і прийомів. У різних видах мистецтва це виразилося: у зміні просторових зображень та відмову від художньо-образних закономірностей в образотворчому мистецтві; у перегляді мелодійної, ритмічної і гармонійної організованості в музиці; у появі «потоку свідомості», внутрішнього монологу, асоціативного монтажу в літературі і т. д.

Стиль модерн реалізував себе в різних видах мистецтва, проявивши достатню гнучкість і багатоликість, приймаючи при цьому різні втілення, що дозволило згодом теоретикам дорікати модернізм у відсутності стильової єдності, і навіть у праві називатися стилем.

Модернізм в літературі найбільш яскраво представлений творчістю австрійського письменника Франца Кафки. Для цього письменника характерно уявлення про світ як про початок ворожому людині. Кафка, у своїх романах «Замок», «Процес», «Америка», з приголомшливою силою показав нездатність людей до взаємних контактів, безсилля людини перед механізмом влади.

В архітектурі діапазон засобів виразності модерну простягався від підкреслено декоративних, розкутих і витончених пластичних архітектурних форм до суворих, чисто геометричних рішень, які втілили уявлення про ідеальну архітектурному середовищі. Найбільш яскраво ці риси проглядаються в спорудах архітекторів стилю модерн-X. ван де Вельде в Бельгії, І. Ольбріха та О. Вагнера в Австрії, А. Гауді в Іспанії, Ф. Шехтеля в Росії.

У театральному модерні спостерігається потяг до лінії, візерунку, до свого роду візуалізації музики, перетворенню гри акторів у фантасмогорічну симфонію ліній і фарб. Такими були постановки В. Мейерхольда на початку XX ст.

Живопис стилю модерн була наповнена поетикою символізму, поєднуючи характерні для нього образи зі складним ритмом, лінійної композицією в союзі з декоративним колірною плямою.

Модерн виявляє пристрасть до певних сюжетів і тем. Це алегоричні мотиви: війна, смерть, гріх, любов; мотиви, які виражають імпульсивні прояви пристрасті: трепет, гру, вихровий рух. Всю цю гаму тим і сюжетів уособлювало творчість К. Сомова, М. Врубеля, Б. Кустодієва, В. Борисова-Мусатова.