Россия очима іноземців в XVI-XVII вв

Постійно існування в одній шостий суші російського держави (хіба що він називалося) серед його мешканців велися суперечки тому, у який бік йти, кому наслідувати, від когось чекати на допомогу, як від кого війни. Саме початок російської державності дуже спірне: «привізна» вона, чи «наша».

Дві погляду, два напрями тягнуть Росію у різні боки: традиціоналістський Схід, і прогресивна, мінливий Захід. Усе життя російських від такий зовнішньої політики України. Якому маятник у народній культурі, така й в зовнішній політиці. Природно, що так званих «сусідів» Росії значним. Але як різняться історичний епохи, так рознятся і «хвилі» іноземного влияния.

Вплив грунтувалося на стратегічної ініціативи, більшість країн як Сходу, і Заходу, спочатку дивилися Росію, як у «сировинної придаток». І ходили іноземці з Росією саме з користі, не з користі місцевому населенню й просвещенья заради. Варяги розраховували створити ще одне «своє» держава, але сьогодні вже на Востоке.

Вони ходили в Персію й покровителі вбачали її багатства, бачили багатства Константинополя що саме через російську землю ним було прохід «в греки», на Схід. Візантія, коли він втратила колишнього могутності, бачила у російської землі як майбутню основу нового православного держави, і потужного політичного союзника.

Вельми високі суперечки у сучасній історіографії виникають сумніви з приводу Татаро-монгольської ярма: був він чи ж це був лише культурний обмін в період общеевразийской феодальної роздробленості, чергова хвиля культурного впливу? Військова історія свідчить, було сильне збройне протистояння, але факти дипломатії на Схід, певні соціальні й культурні явища змушують гарненько замислитися над тим, як треба чинити правильно розуміти русско-монгольские відносини у період феодальної раздробленности.

Після об'єднання держави, Московія увібравши у собі старі феодальні традиції, і культурні елементи Сходу дивувала котрі з заходу в Росію по торговим і дипломатичним справам иностранцев.

Вже західних творах XV-XVII століть образ Росії аж надто популярний. Серед, хто написав про нашу країну тим часом, були англійці, австріяки, італійці, німці, шведи, датчани, поляки, голландці, французи, перси. Насамперед, що це дипломати, купці, лікарі, художники, письменники. Усі вони дивувалися чудний Московії й намагалися описати побачене. Дуже великий інтерес виявляли іноземці насамперед до нравам, традиціям російських людей. На заході з’явився навіть певний літературний жанр — «Россика», — нотатки про Московии.

Оскільки спочатку іноземців приїжджало до Московії мало, те й особливого культурного впливу вони надати було неможливо. Але й бурхлива торгова діяльність й і тісне співробітництво у сфері переозброєння армії з західними країнами все-таки давали себе знати. У Росії її з’явилися майстра по вибуховому справі, по литтю гармат. Вже за Івана IV Грозному перебував німецький майстер — інженер по вибуховому справі. Саме під керівництвом було закладено заряд в підкоп під стіною казанської крепости.

Відомо, що з наступних царів ще до його Петра I запросили військові інженери, генерали, і, нарешті було створено звані «полки іноземного ладу», — що це полки, де російські солдати ходили під керівництвом австрійських, датських, голландських офіцерів. У це була піхота, їх було озброєні мушкетами, а чи не самопалами і бердишами як стрільці. Ці полки були першим постійним родом військ у російських збройних силах.

Однак у сфері медицини російські були насторожилися до іноземному впливу: професійних лікарів на Русі був, панувала народна медицина, джерело якої в застосуванні трав, настоїв. Хірургічних операцій більшістю теж вміли производить.

У сфері освіти взагалі допускалося якесь іноземне втручання, оскільки наноелектроніка повністю належала церкви. Лише дворяни могли користуватися частиною західної системи освіти — книжками латини, грецькому, німецькому й англійською мовами. Російських «перекладачів», — перекладачів посилали закордон вчитися мови разом із ехавшими до Європи купцами.

У XVI-XVII століттях російські царі і духовенство вели політичну лінію, спрямовану зберегти традицій і звичаїв російських. Це відзначали багато іноземці, приїжджали на Московію дипломатичними справам. Візьмемо, в частковості, нотатки з цього приводу англійського посланника Дж. Флетчера. У главі двадцять дев’ятій свого твори під назвою «Про державу російському» він зазначає таке: «…російські мають хорошими розумовими здібностями, які мають, проте, тих засобів, які є в інших народів у розвиток обдарувань вихованням і наукою. Щоправда, вони б запозичити у цьому разі поляків та інших сусідів їх, але ухиляються російські від нього з марнославства, воліючи свої звичаї звичаям іноземних країн. Почасти цьому у тому, що образ їх виховання, чужий будь-якого ґрунтовнішого освіти і громадянськості, визнається їх владою найкращим їхнього держави й найбільш згоден із їхнім способом правління, яке народ чи був би переносити, якби отримав якенибудь освіту й краще поняття про бога, як і хороше пристрій. Для цього він царі знищують усі засоби для її поліпшенню і намагаються допускати нічого іноземного, що могла б змінити їх тубільні обычаи…».

Замкнутость в культурному плані дотримувалася ще більше суворо після смутного часу. Повторне становлення самодержавства не допускало помилок минулого. Більше уваги приділяли ідеологічної обгрунтованості царської влади, що у дев’ятнадцятому столітті перетворитися на теорію офіційної народності, збереженню народних традиций…

Якась замкнутість в культурному плані була зовсім справедлива особливо на час буржуазно-демократичної революції" у Англии.

Вплив іноземців посилилося до кінця XVII століття, коли до української влади прийшов Петре Олексійовичу, і почав віддавати досягненням західної цивілізації більше внимание.